Алонсо Кано. Бюст Адама. Гранада, собор

СКУЛЬПТУРА

Іспанська скульптура XVII століття не досягла таких вершин, як живопис, хоча була найбільш розповсюдженим видом мистецтва. В со­борах вивищувались величезні багатоярусні вівтарі — ретабло. Вони були подібними на православні іконо­стаси, тільки замість живописних ікон складались з багатьох дере­в’яних скульптурних зображень.

Дуже розповсюджені були скульптурні групи, які називались «пасос» (ісп. «кроки», «рух», «хода»), які представляли біблійні сцени (їх носили по місту під час релігійних святкувань). Пасос також робили з дерева і розфарбовували, на фігури одягали справжній одяг, юве­лірні прикраси, до їхніх голів приклеювали волосся.

На відміну від італійських скульп­торів, що прагнули втілити в своїх творах передовсім ідею, створити узагальнений образ, іспанські майстри досягали подібності до живих людей: їх цікавили деталі, зовнішність конкрет­ної людини або подробиці події. Натуралізм в іспанській скульптурі часто поєднувався з пристрасністю та емоційністю бароко.

Видатним іспанським скульп­тором І половини XVII в. був Грегоріо Ернандес (б. 1576— 1636). У знаменитому «Оплакуванні» (1616 р.) смерть Ісуса Христа зображена з безжальним натура­лізмом: майстер показав складки шкіри й обвислі м’язи витонченого, знеможеного тіла. Ернандес розташував фігуру Христа зліва на­право по висхідній лінії, щоб привернути увагу глядача до сми­слового центру твору — Богоматері. Її страдницьке обличчя звернене до неба, а широкий жест правої руки — до глядача.

Грегоріо Ермандес. Оплакування. 1616 р. Музей, Вальядолід.

Найбільш цікавий з іспан­ських майстрів ІІ половини XVII в. Педро да Мена (1628—1688), що працював у Гранаді, в своїх зрілих роботах зберіг прихильність до жорсткого натуралізму.

Ще один майстер, що сполучав у собі талант живописця і скульптора – Алонсо Кана (1601, Гранада — 1667, Гранада).

Алонсо Кано. Непорочне зачаття (Чикита). Б. 1656—1660. Гранада, собор

Алонсо Кано. Бюст Адама. Гранада, собор

Алонсо Кано. Розп’яття. 1650-і.

Подібне поєднання низького і високого, натуралі­стичних подробиць фізичного образу і піднесеного, могутнього духу людини дуже харак­терне як для скульптури, так і для живопису Іспанії XVII ст.

Ель Греко.

Блискучу плеяду іспанських живописців започаткував Доменіко Теотокопулі, прозваний Ель Греко, оскільки він був грецького походження і народився на острові Крит (1541-1614 рр.).

Ель Греко. Автопортрет (?)

До Іспанії Ель Греко навчався в Італії у Тиціана (саме у Венеції він вперше познайомився з технікою олійного живопису), вивчав у Римі твори Мікеланджело, Ель Греко, не оцінений при іспанському дворі, їде в Толедо, стає засновником і главою толедської школи і виконує замовлення переважно місцевих монастирів і церков. Як художник він склався рано і мало змінювався. Витоками його творчості була візантійський монументальний і станковий живопис (ікони та мозаїка); з італійського мистецтва найбільший вплив на нього мали Тиціан і Тінторетто, венеційська школа в цілому. В пронизливо одухотвореному мистецтві Ель Греко складно переплелись візантійські традиції, досягнення італійського Ренесансу і містична екзальтація маньєризму.

Маньєри́зм (від італійського maniera, манера) — західноєвропейський літературно-художній стиль XVI — першої третини XVII ст. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою і людиною.

Тематика творів митця є типовою для того часу. Це передусім релігійні сюжети, найчастіше вівтарні образи, рідше античні, пейзажі – види Толедо, багато портретів.

“Радість у стражданні” – такий лейтмотив багатьох його робіт. Напруження, збудження, неспокій присутні у всіх його картинах. Обличчя героїв подовжені, аскетичні, очі посаджені асиметрично і широко розплющені. Його грандів спалює внутрішній вогонь, їх бліді обличчя виражають сильне духовне напруження, очі немовби дивляться вглиб самих себе. Пейзажі – Толедо під час грози, у спалахах блискавок – підкреслюють нікчемність людини перед розбурханою стихією.

Колір Ель Греко використовує для передачі емоцій, душевних порухів, але не намагається передати барвою справжню красу предметів. “Денне світло заважає моєму внутрішньому”, -- подейкують, мовив колись майстер, який працював при штучному освітленні.

Ель Греко. Моління про чашу.

Ель Греко. Моління про чашу. Лондон, Національна галерея.

Ель Греко створив величезні, розрізнені нині по музеях світу, вівтарі ансамблі, камерні і ліричні композиції «Святого сімейства», образи святих, прекрасні портрети.

Святе Сімейство. 1594-1604. Святе сімейство. К.1590- поч.. 1600.. Шпиталь святого

Мадрид, Прадо. Хуана Баутисти в Толедо.

Ель Греко. Святе Сімейство. Фрагмент.

Ель Греко. Святе сімейство з Марією Магдалиною. 1595-1600. Художній музей, Клівленд.

Не отримавши визнання при дворі в Мадриді, художник оселився в Толедо – місті містиків і книжників («Вид Толедо», 1610—14).

Дата добавления: 2015-10-30