Угода про асоціацію між україною та європейським Союзом

10.04.2015 | 14:33

Переговори між Україною та Європейським Союзом щодо укладення нової посиленої угоди на замінуУгоди про партнерство та співробітництво розпочалися у березні 2007 р. відповідно до Плану дій Україна-ЄС.

На Саміті Україна-ЄС (вересень 2008 p., м. Париж) сторони досягнули домовленості, щонова посилена угода буде називатися Угодою про асоціацію.

Протягом 2007-2012 рр. відбулися 21 раунд переговорів щодо Угоди про асоціацію та 18 раундівпереговорів щодо розділу Угоди про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі.

19 грудня 2011 р. на Саміті Україна – ЄС оголошено про завершення переговорів щодо Угоди проасоціацію між Україною та ЄС. Ця Угода є більш масштабною у порівнянні з аналогічними угодами,укладеними ЄС з країнами Центральної та Східної Європи.

30 березня 2012 р. на рівні глав переговорних делегацій відбулося парафування Угоди про асоціацію, а 19 липня 2012 р. парафовано розділ Угоди щодо створення зони вільної торгівлі.

З кінця 2012 р. до середини 2013 р. здійснювався офіційний переклад проекту Угоди українською імовами держав-членів ЄС.

15 травня 2013 р. Колегія Європейської Комісії прийняла рішення рекомендувати Раді ЄС підписатиУгоду, а також дозволити її тимчасове застосування до завершення процедур ратифікації державами – членами ЄС.

9 серпня 2013 р. проект Угоди був оприлюднений на Урядовому порталі.

За пропозицією Сторони ЄС було уточнено назву Угоди, і за згодою Української Сторони угода отрималаостаточну офіційну назву - «Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом,Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами – членами, з іншої сторони».

Підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС відбулося в два етапи.

21 березня 2014 р. під час Позачергового Саміту Україна – ЄС було підписано політичну частину Угоди та Заключний акт Саміту, які від імені України підписав Прем’єр-міністр А. Яценюк. Зокрема, підписаніПреамбула, Стаття 1, Розділи І «Загальні принципи», ІІ «Політичний діалог та реформи, політична асоціація,співробітництво та конвергенція у сфері зовнішньої та безпекової політики» і VII «Інституційні, загальні таприкінцеві положення» Угоди. На Саміті Українською Стороною також була зроблена заява, щозобов’язання України, які випливають зі статті 8 Угоди про асоціацію стосовно ратифікації Римськогостатуту Міжнародного кримінального суду 1998 р. будуть виконані після внесення відповідних змін доКонституції України.

27 червня 2014 р. в ході засідання Ради ЄС Президентом України П.Порошенком та керівництвомЄвропейського Союзу і главами держав та урядів 28 держав – членів ЄС була підписана економічна частинаУгоди – Розділи III «Юстиція, свобода та безпека», IV «Торгівля і питання, пов’язані з торгівлею», V «Економічне та галузеве співробітництво» та VI «Фінансове співробітництво та положення щодо боротьби ізшахрайством», які разом з рештою тексту Угоди становлять єдиний документ.

16 вересня 2014 р. Верховна Рада України та Європейський Парламент синхронно ратифікували Угоду про асоціацію між Україною та ЄС.

Українська Сторона передала до депозитарію ратифікаційні грамоти і завершила таким чином всівнутрішньодержавні процедури.

Угода про асоціацію за своїм обсягом і тематичним охопленням є найбільшим міжнародно-правовим документом за всю історію України та найбільшим міжнародним договором з третьою країною,коли-небудь укладеним Європейським Союзом. Вона визначає якісно новий формат відносин між Україною та ЄС на принципах «політичної асоціації та економічної інтеграції» і слугує стратегічним орієнтиром системнихсоціально-економічних реформ в Україні. Передбачена Угодою поглиблена та всеохоплююча зона вільноїторгівлі між Україною та ЄС визначатиме правову базу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів,частково робочої сили між Україною та ЄС, а також регуляторного наближення, спрямованого на поступовевходження економіки України до спільного ринку ЄС.

Відповідно до статті 486 Угоди з 1 листопада 2014 р. здійснюється її тимчасове застосування до моменту набрання нею чинності.

Повністю Угода про асоціацію між Україною та ЄС набере чинності після її ратифікації усіма Сторонами,в перший день другого місяця, що настає після дати здачі на зберігання до Генерального секретаріату Ради Європейського Союзу останньої ратифікаційної грамоти або останнього документа про затвердження. На даний час Угода ратифікована Україною та Європейським парламентом 16 вересня 2014 р., а також наступними країнами-членами ЄС: Румунія – 2 липня 2014 р., Литва – 8 липня 2014 р., Латвія – 14 липня 2014 р., Болгарія – 24 липня 2014 р., Мальта – 21 серпня 2014 р., Словаччина – 24 вересня 2014 р., Естонія – 4 листопада 2014 р., Угорщина та Швеція – 26 листопада 2014 р., Польща – 28 листопада 2014 р., Хорватія – 12 грудня 2014 р., Данія – 18 грудня 2014 р., Німеччина – 26 березня 2015 р., Великобританія – 8 квітня 2015 р.

Угода про асоціацію України з ЄС — угода про асоціацію з Європейським Союзом України, зміст якої розроблено конкретно для України і яка має замінити угоду про партнерство та співробітництво. Угода про асоціацію між Україною та ЄС дає змогу перейти від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції[2].

Підписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом і Україною планувалося 28 листопада 2013 року, але не відбулося. Натомість на 3-му саміті ЄС «Східне партнерство» у Вільнюсі 28 листопада 2013 року ЄС парафував подібні угоди з Молдовою та Грузією.

Політичну частину угоди було підписано 21 березня 2014 року, економічну частину — 27 червня 2014 року[3].

Зміст

[сховати]

· 1 Підхід ЄС до угод про асоціацію

· 2 Історія

· 2.1 Переговорний процес

· 2.2 Прогнози підписання

· 2.3 Намагання зірвати підписання угоди певними пoлітичними силами України

· 3 Ратифікація угоди

· 4 Структура угоди

· 4.1 Преамбула та Розділ I «Загальні цілі та принципи»

· 4.2 Розділ II «Політичний діалог і реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері закордонних справ та політики безпеки»

· 4.3 Розділ III «Юстиція, свобода і безпека»

· 4.4 Розділ IV «Торгівля і питання пов'язані з торгівлею»

· 4.5 Розділ V «Економічне та секторальне співробітництво»

· 4.6 Розділ VI «Фінансове співробітництво»

· 4.7 Розділ VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення»

· 4.8 Додатки

· 5 Реакція з боку керівництва Росії

· 6 Див. також

· 7 Примітки

· 8 Посилання

· 9 Статті на тему

Підхід ЄС до угод про асоціацію[ред. • ред. код]

Зміст угоди ЄС із конкретною країною, з якою він будує відносини, має певні відмінності. Наприклад, зміст «Європейської угоди» між ЄС і Польщею, що містила конкретну перспективу приєднання до ЄС, багато в чому різниться з «Угодою про асоціацію» між ЄС і Чилі.[4] Країни з менш розвиненими торговими інституціями та/або менш ліберальним торговим та економічним середовищем беруть на себе менш деталізовані зобов'язання зі сприяння торгівлі, тим часом як країни, чиї торгові інституції порівняно розвиненіші та/або вже вдалися до великих торговельних й економічних реформ, погоджуються на глибші умови. ЄС розуміє потребу в особливому ставленні до країн, що розвиваються. Тому запропоновані ЄС асиметричні угоди дозволяють відмінності в зобов'язаннях і довші перехідні періоди цим країнам, зокрема, щоб зобов'язання зі сприяння торгівлі не застосовувалися раніше, аніж країни, що розвиваються, будуть здатні їх упровадити.[4]

Історія[ред. • ред. код]

Переговорний процес[ред. • ред. код]

Протягом 2007–2012 рр. проведено 21 раунд переговорів щодо підготовки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у рамках 3 робочих груп:

1.з політичного діалогу, зовнішньої і безпекової політики;

2.з юстиції, свободи та безпеки;

3.з економічних, секторальних питань та питань розвитку людського потенціалу.

А також 18 раундів переговорів щодо створення зони вільної торгівлі. Після початку переговорів щодо якої була створена четверта відповідна робоча група.

Переговори щодо нового базового договору на заміну чинної Угоди про партнерство та співробітництво розпочато 5 березня 2007. Представники ЄС спочатку наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною-сусідом[5].

Назва майбутньої угоди — «Угода про асоціацію» була попередньо узгоджена міністрами закордонних справ Європейського Союзу 22 липня 2008 у Брюсселі на засіданні Ради Євросоюзу[6]. Із пропозицією назвати майбутню угоду із Україною «угодою про асоціацію» виступила Франція[7].

Європейський Союз і Україна 9 вересня 2008, у Парижі під час Саміту Україна — ЄС прийняли компромісне рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоціацію і домовилися укласти її в 2009 році. Проте питання про можливе приєднання до ЄС сторони не порушували[8].

Як було відображено в Спільній заяві щодо Угоди про асоціацію Україна — ЄС, схваленій на саміті Україна — ЄС у Парижі 9 вересня 2008 року, Угода про асоціацію має:

·оновити спільні інституційні рамки співпраці України та ЄС;

·сприяти поглибленню стосунків у всіх сферах;

·посилити політичну асоціацію й економічну інтеграцію на основі взаємних прав та обов'язків.

Створення всебічної та поглибленої зони вільної торгівлі з масштабним наближенням регуляторного законодавства України до стандартів ЄС сприятиме поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС.

24 листопада 2009 року набрав чинності «Порядок денний асоціації Україна — ЄС», на заміну Плану дій між Україною та ЄС (2005–2008, подовжений на один рік до 2009).

Докладніше у статті Порядок денний асоціації Україна — ЄС

11 листопада 2011 року у Брюсселі відбувся завершальний двадцять перший раунд переговорів щодо укладення Угоди про асоціацію, у ході якого були узгоджені всі положення тексту Угоди.

19 грудня 2011 р., у м. Київ під час П'ятнадцятого Саміту Україна-ЄС лідери України та ЄС офіційно заявили про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію.

30 березня 2012 року у Брюсселі глави переговорних делегацій парафували Угоду (зі сторони України підписував Павло Клімкін).

Текст Угоди про Асоціацію англійською мовою було оприлюднено після схвалення пропозицій Європейської комісії Раді Європейського Союзу щодо підписання, схвалення та тимчасового застосування Угоди. Тепер текст Угоди та додатки до неї можна знайти в реєстрі документів Європарламенту [3]. Текст угоди з додатками як один документ можна побачити тут [4] або тут [5]. Загальний обсяг угоди майже 1000 сторінок [6][7].

Текст Угоди про Асоціацію Україна — ЄС українською мовою опублікований 20 червня 2013 на офіційному сайті Комітету з євроінтеграції ВРУ — [8].

На початку серпня 2013 після перевірки Міністерством юстиції України текст Угоди, підкоригований у зв'язку зі вступом в ЄС Хорватії, оприлюднено на Урядовому порталі [9].

Текст цієї Угоди вже перекладений 24-ма офіційними мовами ЄС. Після її підписання всі тексти матимуть однакову юридичну силу.

Проведено всі раунди переговорів, наступний XVII саміт відбувся 28 листопада 2013 року. Кабінет міністрів України на чолі з Прем'єр-міністром Миколою Азаровим та чинний на той момент Президент України Янукович неочікувано не підписали Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС.

Прогнози підписання[ред. • ред. код]

Зі слів європейських посадовців Україна може підписати економічну частину угоди про асоцію (політична частина була підписана 21 березня 2014 року) після президентських виборів, що відбулися 25 травня 2014.

У лютому 2012 секретар РНБО України Андрій Клюєв повідомив, що триває технічна робота над угодою на рівні експертів Єврокомісії[9].

30 березня 2012 року у Брюсселі парафували Угоду про Асоціацію між Україною та Європейським Союзом, точніше всю її політичну частину (Асоціацію та першу і останню сторінки Зони вільної торгівлі). Саме парафування проходить у 2 етапи. Остаточне було 19 липня 2012 року — тоді Угода про Асоціацію була вся парафована. У грудні 2012 року повинен був бути проведений черговий саміт Україна — ЄС. Але очікування з цього приводу не виправдались, головним чином, з двох причин:

·недемократичне проведення виборів, що зазначила ОБСЄ як підсумок свого моніторингу виборчого процесу;

·очікування результатів виборів, після оголошення яких ситуація мала прояснитися.

Черговий, XVI Саміт відбувся 25 лютого 2013 року. На ньому Україна зобов'язалась вирішити наявні проблеми. Щодо підписання Угоди про асоціацію, то найоптимістичніші прогнози сходилися на кінці 2013 року, але все залежало від внутрішніх політичних процесів та ефективності виконання Україною встановлених у Порядку денному асоціації критеріїв для підписання зазначеної угоди, а також від діалогу України та ЄС. Позитивом стало помилування Юрія Луценка 7 квітня 2013 р., що дуже схвалили європейські високопосадовці, але вони таке очікували від української влади й стосовно Юлії Тимошенко, яку Міжнародний суд визнав не винною 30 квітня 2013 р. Її не звільнили і це могло завадити підписанню Угоди.

Для пришвидшення підписання Угоди діють спеціальні комісії, наприклад спеціальна Моніторингова місія Європарламенту під керівництвом Пета Кокса таОлександра Квасневського зі спостереження за розглядом справи екс-прем'єр-міністра Ю. Тимошенко та екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. Ця Місія працює з червня 2012 року, продовжена до вересня 2013 року. Євросоюзом був поставлений ультиматум вирішити проблеми в Україні до 15 травня 2013 року, до часу перевірки, бо це могло вирішити долю Асоціації. 15 травня Єврокомісія схвалила проект рішення, отже тепер доля Угоди повністю в руках України [10]. Якщо угода не була б підписана на 3-му саміті Східного партнерства у Вільнюсі 28 — 29 листопада 2013 року, то до неї повернулися не раніше, ніж через кілька років. Її не підписали. І це велика поразка для обох сторін Угоди. Крім того, в ЄС не було чіткої визначеності з питання підписувати чи ні Угоду про асоціацію між Україною та ЄС..

На Саміті Східного партнерства 28 — 29 листопада 2013 р. тодішній Президент Янукович Угоду не підписав, що викликало бурхливі негативні реакції частини населення України, спричинивши виникнення Євромайдану. У знак підтримки почалися акції підтримки курсу України до ЄС у багатьох країнах світу. Масові протести спричинили усунення від влади Віктора Януковича та Миколи Азарова.

21 березня 2014 року у Брюсселі відбулася церемонія підписання політичної частини Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. З української сторони угоду підписав прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк, з боку Євросоюзу — президент Ради ЄС Герман ван Ромпей, президент Європейської комісії Жозе Мануел Баррозу і голови всіх держав, що входять у ЄС. Підписано лише ті частини Угоди, які стосуються політичної взаємодії, питань безпеки та боротьби з тероризмом.

Економічну частину угоди, що передбачає створення повноцінної зони вільної торгівлі і стосуються таких питань, як доступ на ринки, торгівля енергоносіями, співпраця у сфері сільського господарства, транспорту, металургії, космосу, наукових досліджень, туризму, підприємницької діяльності, захист інтелектуальної власності, порядок розгляду спорів та умови оподаткування, Україна підписала 27 червня 2014 року.

Намагання зірвати підписання угоди певними пoлітичними силами України[ред. • ред. код]

Докладніше у статті Євромайдан

За кілька днів до зустрічі у Вільнюсі, 21 листопада 2013, уряд України, як слухняний виконавець волі президента Януковича, вирішив призупинити процес підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.[10] Таке розпорядження було офіційно оприлюднено прем'єр-міністром УкраїниАзаровим. За словами європейського комісара з питань розширення та Європейської політики сусідства Штефана Фюле станом на 22 листопада 2013 р. Київ ще офіційно не поінформував Брюссель про рішення призупинити процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію.[11] Фахівці міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings зазначили, що оголошення урядом України про зупинку підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС приведе до зменшення кредитоспроможності держави (на листопад 2013 р. рейтинг України відповідає рівню «B-»), зважаючи на її обмежені можливості запозичень в іноземній валюті для рефінансування значних виплат за зовнішнім боргом в 2014–2015 роках за відсутності кредитів МВФ[12]. 22 листопада 2013 р. ЄС відхилив пропозицію Кабміну про проведення переговорів у тристоронньому форматі ЄС-Україна-Росія як таку, що «не є виходом і не має прецедентів» у європейській практиці[13].

Рішення уряду України призупинити процес підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС викликало хвилю протестів у самій Україні.[14][15] Станом на 22 листопада 2013 р. в багатьох містах України (Донецьку, Харкові, Києві, Львові та ін.) стали стихійно виникати «євромайдани»,[16] де збиралися громадяни України, щоб заявити свій протест проти відмови уряду укладати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. Львівська міськрада звернулася до президента Віктора Януковича з вимогою звільнити прем'єр-міністра Миколу Азарова та підписати угоду про асоціацію з Євросоюзом[17].

У свою чергу влада намагається завадити громадянам висловити свою позицію на євромайданах: у Миколаєві за командою начальника інспекції з благоустрою Миколаївської міськради Дмитра Ніконова міліція силою спробувала розігнати євромайдан,[18] у Києві на Майдані Незалежності столична міліція намагалася влаштувати провокації проти прихильників євроінтеграції[19]. За висвітлення інформації про євромайдан було звільнено з роботи редактора телеканалу «Бізнес» Тетяну Мельниченко[20].

Ратифікація угоди[ред. • ред. код]

Тема цієї статті або розділу стосується актуальних подій. Поки події розвиваються, інформація може швидко змінюватися.

Для вступу Угоди про Асоціацію в силу у повному обсязі, потрібно щоб її ратифікували всі сторони та повідомили про ратифікацію Раду Європейського Союзу. У більшості країн-членів ЄС процес ратифікації полягає у затвердженні угоди парламентом та подальшому підписанні главою держави. Процес ратифікації завершується повідомленням Генерального секретаріату Ради ЄС, після чого відповідна інформація з'являється на офіційному сайті. Станом на 18 квітня 2015 року 15 (з 31) сторін повідомили про ратифікацію.[1]

16 вересня 2014 року Європейський парламент ратифікував Угоду про асоціацію між Україною і Європейським Союзом синхронно з Верховною Радою України (у вигляді телемосту технологією Skype). За ратифікацію проголосувало 355 депутатів Верховної Ради та 535 депутатів Європарламенту. З 1 листопада 2014 р. вступило в силу тимчасове застосування Угоди про Асоціацію. Це розділи договору про безпеку, юстицію, боротьбу проти шахрайства, гармонізацію стандартів, ряд протоколів та ін. Тобто всі розділи крім IV, який стосується Зони вільної торгівлі, її відклали до 1 січня 2016 р. Однією з особливостей є те, що ЄС продовжив режим автономних преференцій України до 31 грудня 2015 р. Такі преференції дозволяють відмінити мита на українські товари в країнах ЄС, натомість для Євросоюзу зберігаються старі митні правила.

Перше інавгураційне засідання Ради асоціації Україна-ЄС відбулося 15 грудня 2014 р. у Брюсселі за участі урядової делегації України на чолі з прем'єр-міністром Арсенієм Яценюком [11]. А перше інавгураційне засідання парламентського комітету Угоди про асоціацію відбулося 24 - 25 лютого 2015 р.[12]. А 16 березня 2015 р. Рада асоціації між Україною та ЄС оновила Порядок денний асоціації з Україною [13].

Нижче наведена таблиця, яка відображає хід ратифікації угоди. Зеленим кольором позначено країни, які ратифікували угоду та повідомили про це Генеральний секретаріат Ради ЄС. Жовтим — країни, які частково завершили процес ратифікації або ще не повідомили Генеральний секретаріат.

Країни, які завершили процес ратифікації.

Сторона	Дата	Орган				Повідомлення[1]	Посилання
Австрія		Національрат
	Бундесрат
	Президент
Бельгія		Палата представників
	Сенат
	Монарх
Болгарія	24 липня 2014	Народні збори				9 вересня 2014	[21]
28 липня 2014	Президент	Схвалено	[22]
Велика Британія	23 лютого 2015	Палата громад				8 квітня 2015
19 березня 2015	Палата лордів
	Монарх
Греція		Парламент
	Президент
Данія	18 грудня 2014	Фолькетінг				18 лютого 2015	[23]
Естонія	4 листопада 2014	Рійгікогу				12 січня 2015	[24][25]
13 листопада 2014	Президент	Схвалено	[26]
Євроатом
Євросоюз	16 вересня 2014	Європарламент					[27]
	Рада Європейського Союзу
Ірландія	27 січня 2015	Дойл Ерен				17 квітня 2015	[28]
	Сенат
	Президент
Іспанія	19 лютого 2015	Конгрес депутатів					[29]
15 квітня 2015	Сенат	Схвалено	[30][31]
	Монарх
Італія		Палата депутатів
	Сенат
	Президент
Кіпр		Парламент
	Президент
Латвія	14 липня 2014	Сейм				31 липня 2014	[32][33]
18 липня 2014	Президент	Схвалено	[34]
Литва	8 липня 2014	Сейм				29 липня 2014	[35][36]
11 липня 2014	Президент	Схвалено	[37]
Люксембург	18 березня 2015	Палата депутатів					[38]
12 квітня 2015	Великий герцог	Схвалено	[39]
Мальта	21 серпня 2014	Парламент	Схвалено	29 серпня 2014	[40][41][42]
Нідерланди	7 квітня 2015	Палата представників					[43]
	Сенат
	Монарх
Німеччина	26 березня 2015	Бундестаг	Схвалено		[44]
	Бундесрат
	Президент
Польща	28 листопада 2014	Сейм				24 березня 2015	[45][46]
4 грудня 2014	Сенат				[47]
2 березня 2015	Президент	Схвалено	[48]
Португалія	20 березня 2015	Асамблея республіки					[49]
	Президент
Румунія	2 липня 2014	Палата депутатів				14 липня 2014	[50]
3 липня 2014	Сенат				[51]
9 липня 2014	Президент	Схвалено	[52]
Словаччина	24 вересня 2014	Народна рада				21 жовтня 2014	[53][54]
16 жовтня 2014	Президент	Схвалено	[55]
Словенія		Державні збори
	Президент
Угорщина	26 листопада 2014	Парламент				7 квітня 2015	[56]
5 грудня 2014	Президент	Схвалено	[57]
Україна	16 вересня 2014	Верховна Рада				26 вересня 2014	[58][59]
16 вересня 2014	Президент	Схвалено	[60]
Фінляндія	10 березня 2015	Едускунта	Схвалено		[61]
	Президент
Франція		Національна асамблея
	Сенат
	Президент
Хорватія	12 грудня 2014	Сабор				24 березня 2015	[62]
18 грудня 2014	Президент	Схвалено	[63]
Чехія		Палата депутатів					[64]
10 грудня 2014	Сенат				[65]
	Президент
Швеція	26 листопада 2014	Риксдаг				9 січня 2015	[66]

Щоб Угода стала чинною та замінила Угоду про партнерство та співробітництво Україна — ЄС, її потрібно ратифікувати усіма 28-ма країнами Європейського Союзу. Після трьох місяців з дня останньої ратифікації, вона буде чинною. Хоча деякі положення цієї угоди будуть в дії чи не з моменту підписання. Наприклад, зона вільної торгівлі з ЄС запрацює через 2 місяці після ратифікації вже підписаної угоди у Верховній Раді України. [14].

Мета тимчасового застосування частини положень Угоди — наблизити безпосереднє виконання торговельної частини Угоди та не втрачати час, допоки відбудуться всі формальності на національному рівні та на рівні ЄС щодо набуття Угодою чинності. Як показує попередній досвід такого застосування, це завжди відбувається між другою і третьою стадією укладання Угоди про асоціацію. Тимчасове застосування Угоди можна забезпечити двома шляхами — укладанням Тимчасової Угоди (Interim Agreement) (цим шляхом йшли Балканські країни та країни Центральної Європи) та тимчасовим застосуванням самої УА. За попередньою інформацією у випадку з Україною ймовірно буде використано саме тимчасове застосування самої УА. Тимчасове застосування Угоди про асоціацію — не передбачає укладання Тимчасової Угоди, це просто рішення про тимчасове застосування самої УА в тій частині, яка стосується компетенції ЄС. Важливо те, тимчасовому застосуванню підлягають ті положення, які охоплюються компетенцією ЄС, ті положення, що охоплюються повноваженнями держав-членів, мають пройти процедуру національної ратифікації [15].

З цією угодою є сподівання в найближчому майбутньому отримати безвізовий режим. Угода про Асоціацію Україна — ЄС передбачає створення міждержавних органів контролю (Рада Асоціації та комітети Асоціації, призначені Радою). В цих органах будуть представлені українська та європейська сторони на декількох рівнях, в тому числі представники громадянського суспільства. Рішення будуть прийматися за згодою сторін, вони матимуть силу законодавчих актів. В структурах будуть поперемінно головувати європейські та українські представники. Рада та комітет Асоціації будуть скликатися мінімум 1 раз на рік. Угода про Асоціацію передбачає та зобов'язує обидві сторони сприяти впровадженню європейських правил та стандартів життя в Україні, причому для деяких положень існують конкретні часові рамки.

Для досягнення можливості інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС Україна має привести свою систему технічного регулювання у відповідність до європейських вимог, оскільки головними перешкодами торгівлі з ЄС є не імпортні тарифи, а технічні бар'єри у торгівлі — вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінки відповідності.

Див.: Безпека харчових продуктів, Маркування товарних харчових продуктів. Інші вимоги. Асортиментна фальсифікація, Гарантована безпечність та якість виробленої продукції

У довгостроковій перспективі угода має підвищити конкурентоспроможність товарів, що виробляються в Україні, а відтак, підвищити обсяг експорту на всесвітніх ринках.[4] Окрім того, зі зростанням якості українських товарів зміцняться позиції національних виробників на внутрішньому ринку[4]. Водночас українські споживачі матимуть доступ до якісніших і дешевших товарів і послуг[4].

Створення зони вільної торгівлі не має викликати побоювань з приводу неконтрольованого потоку імпорту з ЄС через те, що:[4]

·угода є взаємною, тому інтеграція до ЄС відкриє українським товарам доступ до ринку, який складається з 500 млн споживачів;[67]

·товари з ЄС уже широко присутні на українському ринку через невелику кількість бар'єрів. Середній рівень українських тарифів до імпорту з ЄС є досить низьким. А тому наслідки лібералізації торгівлі будуть скромнішими;:- Україна не є ключовим ринком для товарів з ЄС;[67]

·ЄС прагне відкрити свій ринок одразу з можливістю перехідного періоду для України. Власне вітчизняний ринок не може бути повністю відкритим одразу після підписання угоди, адже українські виробники не готові до серйозної зовнішньої конкуренції. ЄС пропонує встановити десятилітній перехідний період адаптації своїх дій.[4] Окрім цього, гармонізація законодавства, адаптування стандартів та норм і побудова необхідних інституцій вимагають зовнішньої підтримки. Зважаючи на це, ЄС пообіцяв збільшити технічну та фінансову допомогу Україні.

Європейська сторона на даному етапі пропонує квотування на близько 400 тарифних ліній, за якими класифікується сільськогосподарська продукція.[4]Зокрема, піти на взаємні поступки стосовно певних груп зазначених товарів, знизивши мито на них до нуля одразу готова вітчизняна кондитерська галузь. У разі прийняття цієї пропозиції кількість тарифних ліній, за якими ЄС пропонує квотування, суттєво скоротиться.[4] Наприклад, українській стороні вже запропоновано тарифну квоту по пшениці на 700 тисяч тонн.[4] Проте квота по ячменю оцінюється в 45 тисяч тонн, що не може влаштовувати, порівнюючи обсяги, які Україна сьогодні експортує.

Наслідком успішного виконання Угоди можливе і приєднання України до Європейського Союзу, хоча в самій угоді це не прописано, але визначається статус країни як повноправної європейської держави.

Угода має невизначений термін дії, в разі потреби її можуть переглядати та змінювати, в крайньому випадку вона може бути розірвана, якщо себе не виправдає.

США та країни Європейського Союзу, а також деякі експерти, вважають дану угоду історичним шансом для України стати на шлях демократії та європейських цінностей.

Структура угоди[ред. • ред. код]

Важливою складовою частиною угоди про асоціацію з ЄС є Угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС. Формат та її наповнення передбачає досягнення максимально глибокої економічної інтеграції на основі домовленостей в рамках двосторонніх переговорів з ЄС щодо вступу України до СОТ.

Угода про асоціацію містить до тисячі друкованих сторінок [16][17], а за своєю структурою складається з преамбули, семи розділів, 43 додатків та 3 протоколів[2]. Додатки і протоколи до цієї Угоди є її невід'ємною частиною.

Преамбула та Розділ I «Загальні цілі та принципи»[ред. • ред. код]

В цій частині окреслюється підґрунтя, яке існує сьогодні для укладення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, зокрема визнання з боку ЄС європейського вибору та європейських прагнень України як європейської країни, що поділяє з ЄС спільну історію і спільні цінності, а також визначені цілі Угоди, серед яких — створення асоціації, поступове зближення між Україною та ЄС на основі спільних цінностей, поглиблення економічних та торговельних відносин, зокрема шляхом створення зони вільної торгівлі, посилення співробітництва у сфері юстиції, свободи і безпеки. Закріплюються основні принципи, які лежатимуть в основі асоціації, передусім забезпечення прав людини та основоположних свобод, повага до принципу верховенства права, дотримання принципів суверенітету і територіальної цілісності, непорушності кордонів і незалежності. Підкреслюється, що подальші відносини між Україною та ЄС базуватимуться також на принципах вільної ринкової економіки, верховенства права, ефективному урядуванні тощо.

Розділ II «Політичний діалог і реформи, політична асоціація, співробітництво та конвергенція у сфері закордонних справ та політики безпеки»[ред. • ред. код]

Ця частина містить положення, реалізація яких має сприяти розвитку і зміцненню політичного діалогу у різних сферах, у тому числі поступовій конвергенції позицій України з ЄС у сфері зовнішньої та безпекової політики.

У розділі визначені цілі політичного діалогу, ключовою з яких є запровадження політичної асоціації між Україною та ЄС. Серед інших цілей — поширення міжнародної стабільності та безпеки, зміцнення поваги до демократичних принципів, верховенства права та належного урядування, прав людини та фундаментальних свобод, поширення принципів незалежності, суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів, співробітництво у сфері безпеки і оборони.

У цій частині визначені рівні та формати політичного діалогу, зокрема передбачено проведення самітів, зустрічей на міністерському та інших рівнях.

Серед ключових напрямків взаємодії — співробітництво з метою поширення регіональної стабільності; зміцнення миру та міжнародного правосуддя, зокрема шляхом імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду; забезпечення поступової конвергенції у сфері зовнішньої і безпекової політики, включаючи Спільну політику безпеки та оборони, попередження конфліктів, нерозповсюдження, роззброєння та контроль за озброєнням, боротьбу з тероризмом тощо.

Розділ III «Юстиція, свобода і безпека»[ред. • ред. код]

У цій частині Угоди визначені напрямки взаємодії у відповідних сферах. Важливою метою співробітництва є утвердження верховенства права та зміцнення відповідних інституцій, зокрема у сфері правоохоронної діяльності та встановлення правосуддя, насамперед зміцнення судової системи, покращення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості.

Одним з елементів співпраці є забезпечення належного рівня захисту персональних даних відповідно до найкращих європейських та міжнародних стандартів.

З метою управління міграційними потоками Угодою передбачається запровадження всеохоплюючого діалогу щодо ключових питань у сфері міграції, включаючи нелегальну міграцію, протидію торгівлі людьми тощо.

Окремі статті присвячені створенню належних умов для працівників, які на законних підставах працюють за кордоном.

Важлива увага приділяється забезпеченню мобільності громадян і поглибленню візового діалогу, зокрема шляхом запровадження безвізового режиму після виконання відповідних критеріїв, передбачених у Плані дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України.

Положеннями розділу передбачається поглиблення співпраці з метою боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму, незаконним обігом наркотиків, організованою злочинністю, тероризмом, а також розвиток співробітництва у сфері надання правової допомоги у цивільних та кримінальних справах.

Розділ IV «Торгівля і питання пов'язані з торгівлею»[ред. • ред. код]

Докладніше у статті Угода про зону вільної торгівлі між Україною та ЄС

Положення цього розділу Угоди про асоціацію визначають «Поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі» Україна-ЄС (ЗВТ). Цей розділ складає 2/3 від усього обсягу основної (без додатків і протоколів) частини Угоди (156 із 245 сторінок).

ЗВТ передбачає лібералізацію торгівлі як товарами, так і послугами, лібералізацію руху капіталів та до певної міри — руху робочої сили.

Відмінною рисою ЗВТ Україна-ЄС є комплексна програма адаптації регуляторних норм у сферах, пов'язаних з торгівлею, до відповідних стандартів ЄС. Це дозволить значною мірою усунути нетарифні (технічні) бар'єри у торгівлі між Україною та ЄС та забезпечити розширений доступ до внутрішнього ринку ЄС для українських експортерів і навпаки — європейських експортерів до українського ринку. Таким чином поглиблена та всеохоплююча ЗВТ має забезпечити поступову інтеграцію економіки України до внутрішнього ринку ЄС.

Даний розділ охоплює такі основні сфери: торгівля товарами, в тому числі технічні бар'єри в торгівлі; інструменти торговельного захисту; санітарні та фітосанітарні заходи; сприяння торгівлі та співробітництво в митній сфері; адміністративне співробітництво в митній сфері; правила походження товарів; торговельні відносини в енергетичній сфері; послуги, заснування компаній та інвестиції; визнання кваліфікації; рух капіталів та платежів; конкурентна політика (антимонопольні заходи та державна допомога); права інтелектуальної власності, в тому числі географічні зазначення; державні закупівлі; торгівля та сталий розвиток; транспарентність; врегулювання суперечок.

Розділ V «Економічне та секторальне співробітництво»[ред. • ред. код]

Ця частина Угоди містить положення про умови, модальності та часові рамки гармонізації законодавства України та законодавства ЄС, зобов'язання України щодо реформування інституційної спроможності відповідних установ та принципи співробітництва між Україною, ЄС та його державами-членами у низці секторів економіки України та напрямків реалізації державної галузевої політики.

28 глав цього розділу Угоди передбачають відповідні заходи у секторах: енергетика (в тому числі ядерна), транспорт, захист навколишнього середовища, промислова політика та підприємництво, сільське господарство, оподаткування, статистика, надання фінансових послуг, туризм, аудіовізуальна політика, космічні дослідження, охорона здоров'я, науково-технічна співпраця, культура, освіта тощо.

Імплементація цього розділу Угоди дасть змогу забезпечити більш поглиблене виконання положень Угоди щодо зони вільної торгівлі, оскільки сприятиме наближенню законодавства та регуляторного середовища України та ЄС, а відтак усуненню нетарифних торговельних бар'єрів, а також, сприятиме інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та єдиного нормативного простору в переважній більшості секторів економіки та суспільного життя України.

Розділ VI «Фінансове співробітництво»[ред. • ред. код]

У цій частині окреслюється механізм і шляхи отримання Україною фінансової допомоги з боку ЄС, у тому числі з метою сприяння реалізації Угоди про асоціацію, пріоритетні сфери її надання, порядок моніторингу та оцінки ефективності її використання. Також, положення цієї частини передбачають поглиблення співпраці України та ЄС з метою попередження та боротьби з шахрайством, корупцією та незаконною діяльністю, зокрема шляхом поступової гармонізації українського законодавства у цій сфері із законодавством ЄС, обміну відповідною інформацією тощо.

Розділ VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення»[ред. • ред. код]

Докладніше: Інституційні, загальні та прикінцеві положення

У цій частині Угодою про асоціацію передбачається запровадження нових форматів та рівнів співробітництва між Україною та ЄС після набуття чинності, зокрема створення Ради та Комітету з питань асоціації, Парламентського комітету з питань асоціації. З метою залучення до реалізації Угоди громадянського суспільства буде створена Платформа громадянського суспільства.

У контексті забезпечення належного виконання Угоди буде впроваджений відповідний механізм моніторингу та врегулювання суперечок, які можуть виникати у ході виконання Угоди.

У зв'язку з необмеженим терміном дії Угоди було передбачено можливість здійснення всебічного її перегляду, у тому числі що стосується її цілей протягом п'яти років від набрання нею чинності, а також у будь-який час за взаємною згодою Сторін.

Додатки[ред. • ред. код]

[показати]Перелік Додатків та Протоколів до Угоди

Реакція з боку керівництва Росії[ред. • ред. код]

Росія сприймає цю Угоду негативно, пояснюючи її загрозою для України. Називаючи навіть співзвучним словом — Угода про колонізацію[68], де жорстко критикують її. Причому, багато хто свідомо перекручує положення цієї угоди[69][70][71]. Це можна пояснити через призму геополітики, де Російська Федераціяне хоче втрачати важелі впливу на Україну, зокрема приєднати її до своїх проектів, таких як Митний союз (проект, який сприймається як російська імперська політика, відродження СРСР).[72][73] Проте умови Митного союзу менш вигідні Україні[74].

Ще у 2012 році політологи відзначали, що російський президент буде тиснути на Україну, домагаючись економічних і політичних поступок від Києва.[75] «Не лише тому, що стиль В. Путіна є доволі жорстким. А ще й тому, що Росія зараз перебуває у скрутній економічній ситуації. Через проблеми в економіці Кремль намагатиметься увійти в різні сектори української економіки. При цьому стикатимуться інтереси Росії і української влади та її оточення», — зазначав експерт Інституту зовнішньої політики О. Палій[75].

---

Дата добавления: 2015-10-30