Основні етапи та тенденції розвитку євроінтеграційного процесу України

Розгортання євроінтеграційного процесу України окреслюється трьома етапами:

1) підготовчим (1990-1994), що характеризувався проголошенням євроінтеграційних намірів, зафіксованих, зокрема, в Декларації про державний суверенітет України та Основних напрямах зовнішньої політики України;

2) етапом практичної реалізації моделі поступового зближення з ЄС у рамках Концепції Єдиної Європи (1994-2002), деталізованої Угодою про партнерство та співробітництво; сама парадигма Концепції передбачала можливість набуття Україною членства в Євросоюзі;

3) етапом розвитку євроінтеграційного процесу у рамках концепції ЄПС - “Європейської політики сусідства” (з 2002р.), спрямованої на надання статусу “сусіда” десяти країнам Середземномор`я, трьом країнам Закавказзя (з 2004 р.) та чотирьом країнам Східної Європи.

Поширення статусу “сусіда” на неєвропейські країни та його загалом універсальне тлумачення незалежно від географічного розташування країни-сусіда означалофактично перехід Євросоюзу до нового формату взаємодії з усіма прикордонними державами.

Переосмислення з ініціативи Франції та Іспанії моделі “Розширеної Європи” відбулося після окреслення групи країн-кандидатів на членство в ЄС та запрограмованого виходу Євросоюзу на суцільний кордон із державами пострадянського простору (кордон України з ЄС у 2007р. досяг майже 1400 км.).

Ідеологія ЄПС випливає із суперечливого поєднання двох основних постулатів:

незаперечення перспективи членства в ЄС для тих країн-кандидатів, параметри розвитку яких відповідатимуть копенгагенським критеріям (1993);

відмови від визначення наступного – східноєвропейського кола кандидатів на членство у зв`язку із т.зв. неготовністю цих країн до сприйняття євроінтеграційної перспективи, а ЄС – до її проголошення.

Об`єктивно нова стратегія Євросоюзу характеризується “свідомою невизначеністю” або “стримуванням євроінтеграційних намірів”. Сутність нової моделі відносин ЄС із “ближнім зарубіжжям” полягає у створенні по всьому периметру кордонів поясу стабільності та безпеки шляхом демократизації й соціально-економічної модернізації держав-сусідів, становлення високого рівня адаптації їх суспільних систем до загальноєвропейських без перспективи приєднання.

План дій у контексті нового формату євроінтеграції України

Прийнятий у лютому 2005 р. трирічний План дій “Україна-ЄС” (ПД) визначив інструментарій початкового етапу реалізації європейської політики сусідства, що має завершити десятирічний з моменту ратифікації (1998) термін дії Угоди про партнерство і співробітництво (УПС).

Створений на основі визначених ЄС “ключових пріоритетів”, ПД передбачає більше 10 основних напрямків співпраці з Україною, що охоплюють політичну сферу, законотворчу та правоохоронну діяльність, економічний і соціальний розвиток, торгівлю, ринкові й регуляторні реформи, транспортну та енергетичну галузі, інформаційний, природоохоронний та гуманітарний сегменти функціонування суспільства.

Диференційовані Плани дій, які у 2007 р. Євросоюз матиме загалом із 13 країнами, враховуватимуть стартові соціально-економічні можливості та рівень розвитку демократії країн-сусідів.

Плани дій передбачають “спільну участь” у реалізації загальноєвропейських, регіональних та державних проектів. Замість діючих програм технічної та фінансової допомоги ЄС (TACIS і МЕDА) поступово запроваджується проектна фінансова допомога Європейського Союзу. Зокрема, у 2007-2010 рр. країнам, що приєдналися до ЄПС, заплановано виділити 12,4 млрд. євро, з яких 8,7 млрд. призначено країнам Південного Середземномор`я, 3,7 млрд. – партнерам ЄС у Закавказзі та Східній Європі. Україна має отримати 494 млн. євро (70,7 млн. на рік), що у 2,3 рази перевищує обсяг фінансової допомоги ЄС за попередній період (2004-2006 рр.).

Наближення євроінтеграційної перспективи значною мірою залежить від результатів поточного моніторингу, що здійснюється на трьох рівнях:

спільними органами України та ЄС (радою, комітетами та підкомітетами з питань співробітництва);

Європейською комісією;

Кабінетом Міністрів України,

які на підставі оприлюднених “Прогресивних доповідей”, та “Позиційних документів” регулюють процес виконання ПД, фактично визначаючи на конкурентній основі лідируючу групу серед країн-сусідів ЄС. Зокрема, за підсумками 2006 р. Україна поступилася Марокко в реалізації Плану дій, наблизившись до набуття статусу “кращого сусіда ЄС”.

Загалом якісні характеристики адаптаційної та конкурентної складових виконання Планів дій державами-сусідами у поєднанні з їх геополітичним значенням для ЄС та потенційними можливостями, зокрема у безпековій, економічній та науково-технічній сферах, є важливими з т.з. оцінки адекватності їх претензій на набуття асоційованого членства в Євросоюзі. Ця обставина є визначальною для України з огляду на очікуваний у квітні-травні 2007 р. початок переговорного процесу з питань підготовки нової базової угоди про формат розширеного співробітництва з ЄС.

---

Дата добавления: 2015-10-30