Перспективи євроінтеграції як чинник геополітичної рівноваги України

Висновок Єврокомісії про виконання 162 із 244 позицій Плану дій Україна – ЄС на 2006 рік засвідчує необхідність суттєвого прискорення євроінтеграційного процесу. Аналогічним є підсумок проведеного Центром ім. Разумкова громадського моніторингу Плану дій: протистояння всередині владних структур, брак ресурсного і фінансового забезпечення, неефективне використання євроінтеграційного досвіду нових членів ЄС спричинили недостатні темпи інтеграції (71,2 % експертів).

Не досягнуто суттєвого прогресу в:

забезпеченні незалежності судової влади;

створенні сприятливого інвестиційного клімату;

адаптації європейської системи діючих стандартів;

налагодженні ефективної боротьби з корупцією;

зниженні рівня бідності (співвідношення доходів найбагатших та найбідніших громадян в Україні складає 30:1, у країнах ЄС – 5,7:1).

Серед геополітичних факторів, що стримують позитивну реакцію Євросоюзу на претензії України щодо асоційованого членства:

масштабність України в демографічному, економічному, науково-технічному вимірах, що засвідчує її спроможність суттєво вплинути на співвідношення центрів впливу в ЄС, розподіл ринків та зовнішньополітичні орієнтири Союзу;

надмірна енергетична залежність Євросоюзу від Росії, яка активно лобіює в ЄС політику протидії євроінтеграційним намірам України;

порушення балансу в узгодженості зовнішньополітичних кроків України з Євросоюзом та США.

Разом з тим, порівняльний аналіз інтеграційного процесу країн – сусідів ЄС засвідчує:

Україна, п’ята за територією (після Росії, Алжира, Лівії та Єгипту) і третя за чисельністю населення серед країн-сусідів ЄС (після Єгипту та Російської Федерації), володіє найпотужнішим економічним потенціалом і зберігає найвищу динаміку економічного росту;

лідируючи серед сусідів ЄС (без урахування РФ) за індексом людського розвитку (0,766), вона має незіставно вищий науково-технічний ресурс; прогнозовані на 2010 р. обсяги експорту програмної продукції та послуг Інтернет оцінюються 3,5 – 5 млрд. доларів;

володіє найбільшими валютними резервами серед країн – сусідів ЄС на пострадянському просторі (без урахування РФ);

зберігає середньостатистичний для країн Центрально-Східної Європи, у тому числі членів Євросоюзу, коефіцієнт інфляції і найнижчий разом із Азербайджаном рівень безробіття серед країн сусідів ЄС;

за рівнем корупції співставна із Румунією – членом Євросоюзу;

є лідером у рейтингу найбільших торговельних партнерів ЄС серед країн – сусідів;

залишається для ЄС партнером стратегічного значення в енергетичній сфері;

За рівнем розвитку демократичних процесів, особливо за індексом свободи преси, Україна (26,5) разом із Молдавією (19,2), Вірменією (25,5) та Грузією (21, 0) утримує першість на всьому масиві держав – сусідів Євросоюзу.

Враховуючи лідируючі позиції України серед сусідніх Євросоюзу держав, а також:

невирішеність проблем державно-територіального устрою в Молдавії;

незавершеність ринкових перетворень і демократизації політичного життя в Білорусії;

відмову Російської Федерації (1999р.) від курсу на приєднання до ЄС,

необхідно констатувати, що Україна залишається єдиною європейською державою, яка має всі об’єктивні підстави претендувати на особливий формат відносин, який би виходив за рамки європейської політики сусідства і передбачав набуття нею статусу асоційованого члена Євросоюзу.

Серед геополітичних факторів, що стримують позитивну реакцію Євросоюзу на претензії України щодо асоційованого членства:

масштабність України в демографічному, економічному, науково-технічному вимірах, що засвідчує її спроможність суттєво вплинути на співвідношення центрів впливу в ЄС, розподілу ринків та зовнішньополітичні орієнтири Союзу;

надмірна енергетична залежність Євросоюзу від Росії, яка активно лобіює в ЄС політику протидії євро інтеграційним намірам України;

порушення балансу в узгодженості зовнішньополітичних кроків України з Євросоюзом та США.

Отже, ухвалення остаточного рішення щодо формату співробітництва “Україна – ЄС” знаходиться у політичній площині.

Проте ризики Євросоюзу від надання Україні особливого інтеграційного статусу поступаються потенційно вираженим перевагам від нього. Дестабілізація глобальної системи енергозабезпечення спричинила загострення боротьби за ресурси ключових енергоємних регіонів між світовими центрами сили – США, ЄС, Росією та Китаєм. Особливої напруги набуває, зокрема, протистояння між ними навколо Чорноморсько-Каспійського регіону. По-перше, він є традиційною сферою інтересів Росії. По-друге, з ним пов’язані спроби США обмежити на свою користь монополію РФ на євразійському геоенергетичному просторі. По-третє, з контролем за його ресурсами та енерготранспортною інфраструктурою Євросоюз пов’язує не тільки послаблення своєї нафто-газової залежності від Росії, але й створення єдиної енергетичної системи безпеки Європи.

Після приєднання до ЄС Латвії, Литви та Естонії (2004), а в 2007 р. – Болгарії та Румунії, стратегічне завдання Євросоюзу – формування Балто-Чорноморського поясу енергобезпеки – перейшло у завершальну стадію. Україні належить одна із ключових ролей в реалізації цієї стартегії. Як країна транзитер стратегічного значення, вона володіє газотранспортною системою (включно з 13-ма потужними газосховищами), якою щорічно постачаються в Європу 130 млрд. кубометрів газу. Це становить ¾ від зорієнтованого на ЄС експорту газу Росії і третину обсягу його споживання Євросоюзом. Таким чином, з перспективою інтеграції України в ЄС пов’язане підключення її газотранспортних магістралей до спільної інфраструктури Союзу й забезпечення транзитної складової його безпеки у сфері енергопостачання, передусім з Росії.

Крім того, у зв’язку з перспективою створенння Євросоюзом розширеного – Балто-Чорноморсько-Каспійського поясу енергобезпеки ЄС об’єктивно зацікавлений у підключенні енерготранзитних можливостей України до транспортування в Європу нафти і газу з Каспійського регіону, а також із Близького та Середнього Сходу (проект “Набукко ”). Реалізація таких проектів відкриває для України можливості демонополізації енергопостачання, створення надійної системи енергетичної безпеки. Водночас, поєднання в Україні російського, каспійського й близькосхідного енерготранспортних потоків суттєво посилить її стратегічне значення для Євросоюзу. Проголошення ЄС макропроекту “Чорноморська взаємодія” (квітень, 2007) засвідчує, що співробітництво з країнами ОЧЕС (Організацією Чорноморського економічного співробітництва) перетворюється в пріоритетний напрям зовнішньої політики Євросоюзу.

Серед ключових завдань України на перехідному євроінтеграційному етапі – застосування т.зв. “блокового варіанту вростання в ЄС”. Подібно країнам Вишеградської групи, країни-члени ГУАМ можуть використати переваги узгодженої інтеграційної політики, включаючи:

уніфікацію законодавства та зближення рівнів соціально-економічного розвитку в процесі поглиблення режиму вільної торгівлі;

реалізацію консолідованої позиції в енергетичній сфері;

узгодження з рішеннями ЄС зовнішньополітичних кроків із ключових міжнародних проблем.

Значному посиленню ГУАМ, як альтернативної СНД міжнародної організації євроінтеграційного спрямування, сприяло б поступове підключення до співробітництва з нею Республіки Білорусь. Сприймаючи таку перспективу, Білорусія уже виступила з проектом продовження продуктопроводу “Одеса – Броди” через її територію до Прибалтійських країн. Стратегічне значення для ЄС розширеного формату ГУАМ визначалось би тим, що Київ та Мінськ контролюють увесь нафто-газовий експорт Росії до Євросоюзу, утворюючи серцевину Балто-Чорноморського поясу енергетичної безпеки Європи.

---

Дата добавления: 2015-10-30