Форма та предмет договору позики

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж и кості (ст. 1046 ЦК).

ЦК не містить обмежень в регулюванні питання про суб’єктний склад договору позики. У ролі позикодавця та позичальника можуть виступати будь-які фізичні та юридичні особи, держава та інші публічно-правові утворення, тобто договір позики як універсальний договір може обслуговувати як побутові потреби, так і підприємницькі цілі.

Однак слід враховувати, що згідно зі ст. 4 Закону України від 12 серпня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закону) надання коштів у позику, у тому числі й на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, до яких належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізінгові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Отже, юридичні особи та фізичні особи-суб’єкти підприємницької діяльності не можуть систематично надавати грошові кошти у позику. Однак поняття систематичності стосовно цих відносин законодавством не визначене. Крім того, надавати кошти у позику за рахунок залучених коштів мають право лише кредитні установи на підставі відповідної ліцензії (ч. З ст. 5 Закону).

Предметом договору позики можуть бути грошові кошти у готівковій та безготівковій формі, а також речі, визначені родовими ознаками. Майно, що складає предмет позики, переходить у власність позичальника і використовується ним на власний розсуд. Отже, позикодавець має право вимагати повернення не того ж майна (тих самих грошових купюр), а майна такого ж роду та якості (певної грошової суми).

Договір позики укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми автоматично не тягне за собою недійсність договору позики, але за наявності спору рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Виходячи з того, що у відносини позики досить часто вступають громадяни, ЦК регулює спрощений порядок їх оформлення. Згідно зі ст. 1047 ЦК договір позики на суму, яка не перевищує десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за винятком договору позики, в якому позикодавцем є юридична особа, може бути укладений в усній формі. На підтвердження його укладення надається розписка позичальника або інший документ, який підтверджує передачу позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. Відсутність боргового документа тягне такі ж самі наслідки, що й недодержання письмової форми - у разі спору сторони не можуть посилатися на свідчення свідків.

Позика за своєю юридичною природою є реальним, одностороннім, та, за загальним правилом, оплатним договором.

Реальність позики прямо встановлена ст. 1046 ЦК, згідно з якою договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Норма ЦК сформульована імперативним чином, отж

е, сторони не можуть договором передбачити обов’язок позикодавця надати позику, тобто не можуть використати конструкцію консенсуального договору. Однак їм ніщо не заважає укласти попередній договір (ст. 635 ЦК) про вчинення договору позики в майбутньому і визначити в ньому відповідальність сторін у разі його невиконання.

Якщо предметом позики виступають безготівкові кошти, договір є укладеним з моменту, коли гроші будуть перераховані на рахунок позичальника, відкритий у банківській установі. Тобто моментом надання безготівкової позики є дата зарахування коштів на рахунок позичальника.

Односторонній характер позики полягає в тому, що обов’язок за цим договором має лише позичальник: він зобов’язаний повернути позикодавцеві отриману суму грошей або таку ж кількість речей такого ж роду та якості у строк та у порядку, передбачені договором.

Відносини позики можуть бути як ошатними, так і безоплатними. Згідно зі ст.1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Отже, договір позики презюмується оплатним. Відсутність у ньому вказівки на розмір процентів та порядок їх виплати не робить його безоплатним. У цьому випадку розмір процентів визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, а виплата здійснюється щомісяця до дня повернення позики. Безоплатним договір позики буде тоді, коли це прямо передбачено договором або законом. Зокрема, законом договір позики презюмується безоплатним лише у двох випадках, по-перше, якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов’язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; і, по-друге, позичальнику передані речі, визначені родовими ознаками. Однак і у зазначених випадках сторони можуть домовитися про оплатний характер їх відносин. Винагорода за договором позики речей може полягати як у переданні певних речей, так і у сплаті певної грошової суми.

Оскільки договір позики є одностороннім, його зміст складає обов’язок позичальника повернути позикодавцю отриману суму грошей або таку ж саму кількість речей того ж роду та якості та, за загальним правилом, виплатити проценти (винагороду), і кореспондуюче цьому обов’язку позичальника право позикодавця. Строк і порядок повернення боргу та виплати винагороди зазвичай визначаються договором. Якщо ці питання не врегульовані договором, відносини, що виникли, мають регулюватися за правилами, встановленими ЦК. Так, коли строк повернення позики не передбачений договором або визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інший пільговий строк (більший чи менший) не встановлений договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК).

Можливість дострокового повернення позики залежить від того оплатний чи безоплатний характер має договір позики. За загальним правилом, безоплатна позика може бути повернена позичальником достроково (ч. 2 ст. 1049 ЦК), про інше слід домовитися безпосередньо договором. І, навпаки, позика надана під проценти, може бути повернена достроково тільки зі згоди позикодавця. Це прямо не визначається ЦК, однак випливає із змісту статей 531, 1049 ЦК. Дострокове повернення процентної позики суперечить суті оплатних позикових відносин, бо у такому випадку позичальник залишиться без частини прибутку, який він планував отримати за користування його грошовими коштами.

Проценти за оплатним договором позики можуть виплачуватися одноразово або через певні проміжки часу. Однак за відсутності іншої домовленості вони повинні сплачуватися кожного місяця до дня фактичного повернення позики (а не до визначеного договором строку повернення).

Якщо сторони договором позики не встановили місце виконання зобов’язання, то виконання проводиться за місцем проживання кредитора (позикодавця), а якщо позикодавцем є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов’язання (ст. 532 ЦК).

Договір позики припиняється на підставах, визначених гл. 50 ЦК. Найпоширенішою підставою припинення зобов’язання є його належне виконання. Виконання договору позики пов’язується з моментом фактичного передання позикодавцеві грошей або речей, визначених родовими ознаками, або моментом зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позичальника (ч. З ст. 1049 ЦК).

Оскільки гроші та речі, визначені родовими ознаками, переходять у власність позичальника, їх подальша доля ніяким чином не впливає на існування відносин позики. Випадкове знищення речей або грошей, їх крадіжка не призведе до припинення договору, оскільки об’єкти, визначені родовими ознаками, є замінними, тобто виконання такого договору юридично завжди можливе. Середньовічними юристами це правило було сформульоване наступним чином - genus non perit - рід не гине.

Досить часто позикодавець, надаючи позику, вимагає встановлення забезпечення її повернення. Зазвичай виконання за договором позики забезпечується шляхом укладення договору застави або поруки.

У разі невиконання позичальником обов’язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі пірати забезпечення виконання зобов’язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК, якщо інше не встановлено договором.

Відповідальність. Проценти за користування чужими грошовими коштами слід відрізняти від процентів як форми відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання. Якщо предметом договору позики є гроші, позикове зобов’язання за своєю природою характеризується як грошове, а тому відповідальність за прострочення виконання договору настає згідно зі ст. 625 ЦК: позичальник, який своєчасно не повернув суму позики, на вимогу позикодавця зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, в разі прострочення повернення грошового боргу за договором позики, на суму основного боргу нараховуються та стягуються кумулятивно (шляхом складання) два види процентів: проценти за користування чужими грошовими коштами (проценти-ціна позики) та проценти за прострочення виконання грошового зобов’язання (проценти відповідальності). Нарахування процентів на проценти ЦК не встановлено, однак це може бути передбачено безпосередньо договором.

Слід пам’ятати, що у разі виконання грошового зобов’язання не в повному обсязі, основна сума боргу вважається сплаченою в останню чергу, після відшкодування витрат кредитора, пов’язаних з одержанням виконання, а також сплати процентів та неустойки (ст. 534 ЦК). На неповернену суму проценти нараховуються до повного погашення позики.

Якщо предметом позики є речі, визначені родовими ознаками, то відповідальність за прострочення повернення боргу може наступати у формі сплати неустойки, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення^[2], незалежно від одержання плати за позику (у разі укладення оплатного договору). Слід мати на увазі, що неустойка є спеціальною формою відповідальності, отже, вона може бути стягнена тільки в разі, коли це прямо передбачено договором або законом (ч. 1 ст. 546 ЦК); проценти на неустойку не нараховуються (ст. 550 ЦК), а сплата (передання) неустойки не звільняє позичальника від виконання свого обов’язку в натурі (ст. 552 ЦК).

Якщо договором позики передбачено повернення боргу частинами, то згідно зі ст. 1050 ЦК прострочення повернення відповідної частини боргу породжує для позикодавця право вимагати дострокового повернення всієї позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК. Недолік викладеного правила полягає в тому, що з його змісту незрозуміло, чи має позичальник повернути проценти за весь строк, встановлений договором, або лише за період, протягом якого він використовував чужі грошові кошти. Однак оскільки ст. 1050 ЦК має посилання на ст. 1048 ЦК, слід виходити з того, що за відсутності іншої домовленості проценти сплачуються до дня повернення позики. Отже, про інше слід домовлятися окремо.

Інколи трапляються ситуації здійснення так званої «безвалютної (або безгрошової) позики», коли оформляється договір, а гроші та речі насправді не передаються позичальнику, або передаються в меншій кількості, ніж це зазначено у договорі. Для захисту інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця ст. 1051 ЦК передбачена можливість оспорювання договору позики в зв’язку з його безгрошевістю. Оспорювання договору позики здійснюється у судовому порядку, при цьому позичальником можуть бути використані будь-які докази (письмові, аудіо-, відеозапис), крім свідчень свідків. Останні як доказ дозволяються лише в одному випадку, коли такий договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. У разі доведеності безгрошевості позики договір вважається неукладеним, а якщо реально передана сума виявиться меншою, ніж сума вказана в договорі, останній вважається укладеним на меншу суму.

Предмет кредитного договору

У самому елементарному вигляді предмет відображається у формі «чого і скільки» [11 Брагинский М.И., Витрянский В.В. Зазн.праця. – С. 316; Цивільне право України / За ред. Дзери О.В., Кузнецової Н.С. – К.,1999. – Кн.1. - С.153.]. Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» кредит може бути наданий у валюті України та в іноземній валюті, у готівковій та безготівковій формі. Принципи безготівкових розрахунків визначаються інструкціями Національного банку України (далі – НБУ). Валюта України – грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України… Іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави [12 Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” ст.1.]… У кредитному договорі має бути умова про момент переходу грошей до позичальника. Позичальнику: Позичальнику потрібно обрати в якій валюті краще отримати кредит. Для цього потрібно самому проаналізувати економічною ситуацію, або скористатися порадами спеціалістів. Увесь ризик покладається на позичальника (навіть коли він залучає поручителя або гаранта). У разі надання кредиту в іноземній валюті, банки зобов’язані, під час укладення кредитного договору, попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе споживач [13 ПРАВИЛА надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту від 10.05.2007р. п.п 3.8.]. Може виникнути ситуація (наприклад коливання валютного курсу) під час якої суми кредиту буде недостатньо, позичальнику доведеться залучати додаткові кошти, а це нові витрати. Якщо банк у кредитному договорі не попередив про валютні ризики, то це призведе до розірвання такого договору. Банку: Кількість надання кредитів, як в національній так і в іноземній, вирішує сам банк в межах законодавства. Надання і одержання резидентами кредиту в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, без індивідуальної ліцензії НБУ, тягне за собою застосування передбаченого ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» штрафу у сумі, еквівалентній сумі одержаного кредиту, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день здійснення операції. Тобто відповідальність несуть обидві сторони, а відповідно до п. 5 ст. 5 цього ж декрету, індивідуальну ліцензію отримує одна із сторін. Отже банку краще перестрахуватись і самому отримати індивідуальну ліцензію.

Дата добавления: 2015-10-30