Кандидоз слизових оболонок

Кандидозний стоматит (пліснявка) Виникає у немовлят і осіб, що приймали антибіотики, цитостатики, гормональні. На щоках, язиці, яснах, піднебінні зявляються множинні крапкові або сироподібні нальоти на фоні яскраво-червоних ділянок, дуже сверблять, нальоти легко знімаються ватними тампонами, під ними дрібні яскраво-червоні ерозії.

Кандидозний вульвовагініт Слизова оболонка піхви набрякла, яскраво-червона, в складках білі сироподібні густі нашарування, сильно виражена сверблячка, болючість, печіння.

Хронічний генералізований кандидоз шкіри і слизових оболонок Рідко зустрічається у немовлят при патології імунної системи, генетичних аномаліях. Починається з ураження ротової порожнини, далі шкіра, на якій виникають плями і папули, що згодом потовщуються, з'являються вегетації, кірки.

Дисемінований (системний кандидоз) Уражаються:дихальні шляхи (фарингіт, ларингіт, бронхіт, пневмонія, що мають затяжний перебіг);травний канал (езофагіт, гастрит, ентерит, коліт);сечовидільна система (, простатит, цистит, пієлонефрит) Кандидозний сепсис Уражається печінка, кістки, ЦНС, виникає переважно після дисемінованого кандидозу.

Діагностика: мікроскопічне дослідження виділень, елементів висипки, культуральна діагностика.

Лікування: дієта ( виключити солодощі, гострі і солоні страви, вироби з білого борошна)

місцево: змащування 2% йодом, фукорцином, 1 % метиленовим синім, при мокнутті примочки з 2% розчином таніну, 0,25% срібла нітрату, при підсихання протигрибкові мазі (клотримазол, ністатин, леворин, нізораз, тербізил, ламізил), ротову порожнину полоскати содою (1чайна ложка на склянку води), відваром ромашки, рожевим розчином калію перманганату при кандидозному вульвовагініті: свічки з ністатином, леворином, пімафуцином, дактарином, кліон-Д, макмірор, піхвові таблетки тержинана, поліжинакс, кандибене, гіно-певарил

загальне лікування: при необхідності інтроконазол, кетоконазол, флюконазол, дифлюкан, ністатин, нізорал

22. Короста, особливості перебігу корости в дітей.

Короста Це паразитарна контагіозна хвороба, збудником якої є коростяний кліщ. Запліднена самка вдень знаходиться в ходах в спокої, а ввечері між 18 і 21 годинами прогризає ходи.

Інкубаційний період триває від 7 діб до 1,5-2 місяців і залежить від охайності людини і пори року, захворюваність зростає восени та взимку. Джерело зараження – хвора на коросту людина

Шляхи передачі: прямий контакт (статеві зносини, спільна постіль, потискування рук), непрямий контакт (натільна, постільна білизна, м'які меблі, іграшки, посуд, рушники, рукавички), бувають випадки зараження в лазнях, душових, готелях, поїздах.

Хворий скаржиться на виражений свербіж, що посилюється ввечері і вночі, при вході в тепле приміщення, не тільки у місцях заглиблення кліща, а й рефлекторно на інших ділянках шкіри, вона посилюється з кожним днем.

Виникає висипка на кисті: між пальцеві складки, бокові поверхні пальців, згинальні і бокові поверхні променево-запястних суглобів, на животі, стегнах, попереку, сідницях, молочних залозах у жінок, статеві органи у чоловіків, пахові ямки. Ніколи не буває висипки у дорослих на обличчі, шиї, волосистій частині голови, між лопатками, у дітей висипання по всьому тілі.

лементи висипки: коростяні ходи: з'являються найчастіше на бокових поверхнях кистей, пальців, згинальних і бокових поверхнях променево-запястних суглобів, ліктях, тильних поверхнях ступнів. На вигляд це білі, буруваті лінії, прямі або звивисті 0,5-1,0 см довжиною, що підвищуються над шкірою. На передньому сліпому кінці є везикула, там знаходиться самка кліща. При засиханні хід має вигляд лінійної кірочки, тріщини, добре контуруються при змазуванні розчином йоду. червоні папули, везикули, розчухи, геморагічні кірочки, які часто розміщені попарно або ланцюжком в типових місцях локалізації висипки

Характерним для корости є симптом Арді: гнійні кірочки, висівкоподібне лущення на розгинальних поверхнях ліктів

Клінічні форми корости: Типова.

Малосимптомна (доглянута) – у людей, що часто миються, нема ходів, мало висипки, сверблячка мінімальна.

Лікована – у осіб, які лікувалися недостатньо або невірно; мало висипань, незначна сверблячка.

Короста дітей грудного і раннього дитячого віку – висипка будь-де на тілі, більше на шкірі нижніх кінцівок, наявність бульозних елементів, особливо на долонях і підошвах, висипка соковита, свербіж сильно виражений, порушує сон, можуть уражатися нігті.

Ускладнена – найчастіше це піодермії, що можуть маскувати клініку корости.

Норвезька (кірочкова) – дуже рідкісне захворювання. Характеризується нашаруваннями сіро-жовтих кірочок до 2-3 см товщиною будь-де на шкірі, між шарами кірочок живе велика кількість кліщів. При розповсюдженому процесі утворюється суцільний роговий панцир, кірочки видаляються важко, болісно для хворих, а під ними мокнучі поверхні.

Зернова – викликається кліщем, що живе на злакових рослинах, у борошні, крупах, посівних травах, пилу підлоги; потрапляючи на шкіру людини, кліщ через 2-3 години викликає появу свербіння, уртикарну і везикулярну висипку на обличчі, шиї, грудях, спині, плечах, підвищення температури тіла до 38ºС, головний біль, біль в суглобах, тривалість хвороби 7-10 днів, після видужання лишається темно-бура пігментація.

Особливості сучасної корости: мало висипки, навіть при тривалому перебігу, може не бути сверблячки, можуть бути уртикарні елементи, відсутність висипки на кистях

Ускладнення корости:

З боку шкіри: внаслідок розчухів: піодермії, дерматити, лімфоплазія шкіри (вузлики), пов’язані з лікуванням: дерматити, екзема

З боку внутрішніх органів, крові: нефропатія (білок у сечі), еозинофілія, лейкоцитоз, прискорена ШОЕ

Діагностика корости.

1 Метод тонких зрізів, 2 Метод зішкрібування патологічного матеріалу 3 «Чорнильна проба 4 Дослідження за допомогою дерматоскопу.

Лікування корости У випадках підозри на коросту і коли не вдається підтвердити діагноз лабораторно доцільно проводити пробне протикоростяне лікування.Лікування проводять у вечірній час між 18 і 21 голинами, обов’язкове купання перед кожним втиранням препаратів

Для лікування корости використовують такі способи: Лікування бензилбензоатом: у дорослих втирають 20% суспензію (емульсію) у шкіру крім голови і шиї, дітям до 4-х років застосовують 10% розчин, Лікування сірчаною маззю (33%):дітям до 4-х років застосовують 10% сірчану мазь,

23. Педикульоз і фтиріаз.

Вошивість

Розрізняють три види вошей, що паразитують на шкірі людини: головні, білизняні (натільні), лобкові.

Головні воші мають сіруватий колір, розмір 2-4 мм, паразитують переважно на волосистій частині голови, іноді на бровах, вусах, бороді. Яйця вошей – гниди, сірувато-білого кольору, розмір близько 0,8 мм, вони міцно приклеюються до волосин хітиновою речовиною, через 8-12 днів з них вилуплюються молоді воші. Укуси вошей супроводжуються сильним свербежем, розчухуванням, виникає дерматит, явища екзематизації, вторинна піодермія. На шиї з'являються плями, папули, розчухи, кірочки, везикули, мокнуття, лущення. В запущених випадках волосся злипається, утворюється неприємний запах, виникає реґіонарний лімфаденіт.

Натільні воші мають білувато сірий колір, розмір 2-5 мм, живуть у складках одягу, звідки переходять на шкіру.

Їх укуси найчастіше виявляють на ділянках шкіри, де одяг найсильніше прилягає до тіла: плечі, поперек, шия, лопатки, живіт, пахові, пахвинні і стегнові складки.У цих місцях виникають судинні плями, папули, волдирі, сліди розчухування, вторинна піодермія, ліхеніфікація, лущення, колір шкіри брудно-сірий, світло-коричневий. У місцях ураження тривалий час залишаються гіперпігментовані плями.

Лобкові воші (плошиці): розмір 1-1,5 мм, білуватого кольору, найчастіше паразитують на волоссі лобкової ділянки, рідше на волоссі середньої лінії живота, віях, бровах, вусах, бороді, під пахвами та на будь-яких інших ділянках, що густо вкриті волоссям. У дітей можуть бути на бровах і на потилиці. Зараження відбувається переважно при статевому контакті, а також через постіль і білизну, поза шкірою людей площиці швидко гинуть. Воша прикріплюється до кореня волосини і заглиблюється у шийки волосяних фолікулів, на місці укусів виникають сірі або блакитні плями до 1см, вони не сверблять і не лущаться, не зникають при натискуванні, існують приблизно тиждень. Свербіння помірне, тому сліди розчухування і вторинна піодермія виникають рідко.

Лікування вошивості При головній вошивості застосовують механічний і хімічний методи боротьби.

Механічний: вичісування густим гребенем, обстригання волосся або гоління, (обстрижене волосся збирають на папір і спалюють), волосся промивають теплим 5-10% розчином столового оцту, голову повязують хусткою або рушником на 30-60 хв, потім вичісують волосся. Цей метод слід використовувати дітям до 5 років, вагітним, матерям-годувальницям, особам з ушкодженою шкірою, важкохворим, оскільки хімічна обробка їм протипоказана.

Хімічний: 0,15% водна емульсія карбофосу, на одну особу 10-50 мл, експозиція 20-30 хв; 20% водно-мильна суспензія (емульсія) бензилбензоату, на одну особу 10-30 мл, експозиція 20-30 хв; 10% водна мильно-гасова емульсія, на одну особу 30-50 мл, експозиція 30 хв; 50% водна мильно-сольвентова емульсія, на одну особу 30-50 мл, експозиція 30 хв; лосьон «Нітіфор», на одну особу 50-80 мл, експозиція 40 хв; препарат «Анті-Пі», 1мл, 5 хв; препарат «Лонцид», 30-50 мл, 30 хв; шампунь «Специфтір», втирають у вологе волосся, залишають на 5 хв, процедуру повторюють двічі; «Локодин», «Педикулін», «Нітилон», «Опофос», «Перфолон», педилін, шампунь «СІД», аерозоль «Пара-плюс», «Спрей-пакс» Після обробки препарат змивають теплою водою з милом, потім волосся промивають теплим 5-10% розчином столового оцту, голову повязують хусткою на 30-60 хв, потім волосся вичісують густим гребінцем. За необхідності обробку проводять через 7-12 днів.

У разі лобкової вошивості: голять волосся, втирають 25% водно-мильну емульсію бензилбензоату протягом 3 днів вранці і ввечері, розпилюють аерозоль «Спрей-пакс», «Пара-плюс» Обов'язково проводять дезінфекцію білизни і одягу.

При натільній вошивості: шкіру обробляють 2-5% сірчаною маззю, 20% розчином бензилбензоату, після чого миються теплою водою з милом, вдягають чисту білизну. Завошивлену білизну кип’ятять у 2% розчині кальцинованої соди протягом 15 хв з моменту закипання, прасують з обох боків, особливу увагу звертають на шви, складки, зморшки.

Профілактика вошивості

У сімї або колективі проводять профілактичні гігієнічні заходи: регулярне миття тіла (не менше 1 раз на 7-10 днів), зміна білизни (у такі самі терміни або по мірі забруднення), щоденне розчісування волосся, систематичне очищення верхнього одягу, головних уборів, дотримання чистоти.

При виявленні вошей проводять дезінсекцію одночасно, знищуючи паразитів на голові, тілі людини, на білизні, одязі протягом доби. Це виконує медперсонал, що здійснює огляд, спеціально виділені для цього особи: у мед установах – медперсонал цих установ, в організованих дитячих закладах – медперсонал цих закладів. Забороняється відмовляти в госпіталізації з приводу основного захворювання хворим з педикульозом.

Відправляється екстрене повідомлення в санепідстанцію на кожний випадок виявленої вошивості.

Проводиться санітарно-просвітня робота щодо профілактики паразитарних хвороб шкіри.

24. Вірусні інфекційні хвороби: оперізувальний герпес, простий герпе вірусні бородавки та контагіозний молюск.

ПРОСТИЙ ГЕРПЕС Збудником хвороби є вірус простого герпесу. Є два типи вірусу. Перший передається повітряно-крапельним шляхом, рідше контактним і уражає обличчя, порожнину рота у дітей. Другий тип вірусу передається статевим шляхом і викликає геніальний герпес. Виникнення хвороби провокують переохолодження, зниження імунітету, спадковість, деколи хвороба рецидивує 6-8 раз на рік і більше.В організмі хворого утворюються антитіла до вірусу, які зберігаються все життя, але не запобігають розвитку хвороби. Вперше герпес виникає у дитячому віці і найважче перебігає у новонароджених. Інкубаційний період триває від кількох днів до 2 тижнів

Рецидивна форма Загальний стан погіршується не завжди, за 1-3 іноді 5-7 днів можуть виникнути: гарячка, реґіонарний лімфаденіт,біль у м'язах і суглобах, серцебиття, задишка, озноб, пітливість, втома, розлади сну. На червоній шкірі виникають згруповані везикули з прозорим вмістом. Турбує відчуття печіння, поколювання, свербіння. Після руйнування везикул виникають болючі ерозії, що можуть зливатися. Згодом ексудат засихає у кірочки, під якими ерозії епітелізуються за 7-10 днів, кірочки відпадають, залишаються червоно-білі плями.

Є такі атипові простого герпесу: абортивна, набрякова, зостериформна, дисемінована, геморагічна,геморагічно некротична.

Генералізована форма Важкий перебіг з множинними везикулами і пустулами, іноді виразками, некрозами, підвищенням температури, важким загальним станом, тахікардією, судомами. В крові: анемія, лейкопенія.

Оперізуючий герпес: Викликається вірусом вітряної віспи у дітей. Висипка з'являється раптово або після 1-5 днів загального нездужання, гарячки, головного болю, нудоти, невралгії в зоні ураження. Висипання у вигляді піхурців по ходу нервів, частіше міжреберних, і з одного боку. Через 6-8 днів везикули лопають, утворюються ерозії, які підсихають у серозні коричнуваті кірочки, через 2-3 тижні відпадають і лишається гіперпігментація, що згодом зникає безслідно. Клінічні форми: абортивна,бульозна, геморагічна,гангренозна, генералізована, міжреберна двобічна, очна.

Лікування: місцево анілінові барвники, противірусні мазі, еритемні дози УФО, при висипці у ротовій порожнині полоскання відваром ромашки,після зникнення везикул уражені ділянки змазують олією шипшини, мазь солкосерил, загальне: ацикловір, інтерферони (реаферон, лаферон) в/м по 2 000 000 МО, для запобігання рецидивів протигерпетична полівалентна вакцина,, левамізол, гамма-глобулін, при вираженому болюовому синдромі анальгетики

Бородавки викликаються папілома вірусами різних типів, 1 зумовлює підошовні, 2 – звичайні, 3 – плоскі або юнацькі, 16 і 18 – гострокінцеві бородавки (кондиломи). Заразитися можна при прямому контакті з хворим, через предмети побуту, взуття, сприяють зараженню мікротравми і надмірна вологість шкіри, зниження імунітету. Інкубаційний період 1-2 тижні до пів року і більше. Є звичайні, юнацькі, підошовні і гострокінцеві.

Лікування: м ісцеве: кріодеструкція, діатермокоагуляція, електроліз, хірургічне видалення, обробка препаратами «Солкодерм», «Ферезол», соком чистотілу, для гострокінцевих кондилом 20-50% спиртовим розчином подофіліну або кондиліном загальне: для попередження рецидивів та при зниженому імунітеті лаферон 1 000 000 – 1 000 000 ОД щодня 10 разів, циклаферон, неовір по 1 ампулі в/м по схемі.

Контагіозний молюск збудник вірус, зараження при прямому контакті (статевий), через предмети побуту. Хворіють переважно діти та молоді люди, інкубаційний період від 2 тижнів до кількох місяців. У дітей на шкірі обличчя, шиї, кистей рук у дорослих на животі, гені таліях, анусі; рясні напівсферичні вузлики, з пупковидним западанням в центрі. Щільні, блискучі, жовтувато-рожевого кольору, розміром до горошини, при натискання з боків виділяється білувата кашоподібна маса. Без суб’єктивних відчуттів, можуть зникнути самостійно без лікування через 2-3 місяці.

Лікування:

місцево: видавлювання або зішкрібання вузликів, після чого змазування 1% спиртовим розчином діамантового зеленого або 2% йодом, фукорцином, соком часнику, мазями з ацикловіром; діатермокоагуляція, електроліз

загальне: при розповсюджених випадках тетрацикліни, інтерферони

Профілактика: ізоляція дітей з дитячих закладів.

1. Сифіліс, загальний перебіг, інкубаційний період.

Сифіліс - це хронічне інфекційне захворювання, що передається в основному статевим шляхом, спричинюється блідою трепонемою, характеризується ураженням усіх органів і тканин організму, здат­ністю до тривалого та рецидивного перебігу й передавання за спад­ковістю. Ще одна назва хвороби - «люес» (від гpецького lues - карати).

Етіологія. Збудником сифілісу є бліда спірохета (Тrеропета pallidum) Свою назву «бліда» трепонема отримала від її властивостей погано сприйма­ти барвники. Трепонема має вигляд спіралі гвинтоподібної форми з 8-14 рівномірними і крупними завитками, рухлива: обертається навколо своєї поздовжньої осі - «загвинчується» як штопор; ковзає вперед і назад, роблячи хитальні, хвилеподібні рухи; згинається під більш або менш гострим кутом. Під впливом несприятливих умов існування (вплив антибіотиків, недостатнє живлення) вони мо­жуть утворювати «форми виживання» - цисти та L-форми. Ці форми не пропускають лікарські засоби і тому довго можуть існувати в організмі без патогенної дії на організм.

Шляхи зараження на сифіліс: Статевий.,Побутовий (через поцілунки, предмети, якими до того користу­вався хворий - склянки, ложки, зубні щітки, недопалки цигарок, бритви тощо).Трансфузійний.Трансплацентарний

Умови, необхідні для розвитку захворювання: Наявність збудника.Масивність дози збудника.Вірулентність збудника.Наявність воріт для інфекції - ділянка шкіри чи слизової обо­лонки з порушеною цілістю.

Загальний перебіг сифілісу.

Від моменту потрапляння інфекції в організм до появи перших видимих симптомів хвороби минає деякий проміжок часу, протягом якого бліді трепонеми, що проникли в організм, розмножуються і набувають достатньої активності. Цей період називається інкубаційним і триває в середньому 3-4 тижні. У деяких випадках він може бути довшим - до 6 місяців, або надто коротким - 2 тижні.

З моменту появи на місці проникнення інфекції першого клінічного прояву первинної сифіломи, або сифілітичного (твердого) шанкру починається період первинного сифілісу. Через тиждень після утворення шанкру збільшуються периферичні регіонарні лімфатичні вузли з одного боку, ще через тиждень — з обох боків.

Протягом перших 3 тижнів існування первинного сифілісу реакція Вассермана стає негативною, тому цей період називається первинним серонегативним. Протягом наступних 3-4 тиж реакція Вассермана стає позитивною, тому цей період називається первинним серопозитивним. Усього первинний період сифілісу триває 6-7 тижнів і закінчується появою висипу, що свідчить про початок вторинного свіжого періоду сифілісу.

У кінці первинного періоду у хворого відзначаються збільшення усіх периферійних лімфатичних вузлів, нездужання, загальна слабкість, головний біль, втрата апетиту, біль у м'язах, кістках і суглобах, підвищення температури тіла, що свідчить про генералізацію процесу.

Вторинний сифіліс триває 3-5 років, упродовж якого неодноразово виникають рецидиви.

Вторинний свіжий сифіліс характеризується ураженням шкіри, видимих слизових оболонок, кісток, окістя і відносно рідко — внут­рішніх органів і нервової системи.

Висип на шкірі і слизових оболонках значний і морфологічно різноманітний, відзначається доброякісністю і схильністю до ми­мовільного, безслідного зникнення навіть без лікування. У цей пе­ріод частина блідих трепонем гине, решта їх переходить у форму цист, у зв'язку з чим відбувається згасання, а далі — повне зникнен­ня висипу. Після зникнення висипу, який тримається 4-6 тижнів, настає латентний (прихований) період, коли видимих клінічних проявів немає і лише специфічний поліаденіт і позитивна реакція Вассермана свідчать про наявність сифілісу.

Протягом цього періоду в організмі перестають вироблятися антитіла, їхня кількість зменшується. Трепонеми із форми цист знову перетворюються в активні форми, починають інтенсивно розмножуватися. Це зумовлює виникнення клінічних проявів хвороби — настає новий активний період сифілісу, який дістав назву вторинного рецидивного.

Латентний період сифілісу триває невизначено довгий час — тижні, місяці і навіть роки.

Вторинний рецидивний сифіліс характеризується новим висипом на шкірі і слизових оболонках, ураженням окістя тощо. Кількість рецидивів, характер і локалізація висипу залежать від загального стану хворого, умов праці, побуту, вживання антибіотиків. Кожний наступний рецидив характеризується дедалі меншою кількістю еле­ментів висипу.

Третинний сифіліс розвивається звичайно непомітно для хворого і за відсутності лікування триває до кінця його життя.

Прояви третинного сифілісу нечисленні, проте масивні, зі схильністю до розпаду і рубцювання, що призводить до руйнувань, деформації, порушення функції і навіть смерті у випадках ураження життєво важливих органів.

У період третинного сифілісу також розрізняють активні фази і латентні проміжки.

У більш рідких випадках, замість проявів третинного періоду, у хворих, які не отримують належного лікування, розвиваються своєрідні зміни в центральній нервовій системі, зумовлені дифузними ураженнями головного мозку — прогресивний параліч, або спинного мозку — спинна сухотка. Особи зі звичайними проявами третинного сифілісу (горбкуватий, гумозний сифіліди) майже ніколи не хворіють на прогресивний параліч або спинну сухотку, і навпаки.

2. Ранній первинний сифіліс, атипові та ускладнені шанкери.

З моменту появи на місці проникнення інфекції першого клінічного прояву первинної сифіломи, або сифілітичного (твердого) шанкру починається період первинного сифілісу. Через тиждень після утворення шанкру збільшуються периферичні регіонарні лімфатичні вузли з одного боку, ще через тиждень — з обох боків.

Протягом перших 3 тижнів існування первинного сифілісу реакція Вассермана стає негативною, тому цей період називається первинним серонегативним. Протягом наступних 3-4 тиж реакція Вассермана стає позитивною, тому цей період називається первинним серопозитивним. Усього первинний період сифілісу триває 6-7 тижнів і закінчується появою висипу, що свідчить про початок вторинного свіжого періоду сифілісу. У кінці первинного періоду у хворого відзначаються збільшення усіх периферійних лімфатичних вузлів, нездужання, загальна слабкість, головний біль, втрата апетиту, біль у м'язах, кістках і суглобах, підвищення температури тіла, що свідчить про генералізацію процесу.

Сифілітичний шанкер (первинна сифілома) виникає на місці занесення в організм блідих трепонем (у воротах інфекції) після закінчення інкубаційного періоду і спочатку має вигляд запальної червоної плями. Яка через 2-3 дні перетворюється на вузлик, що збільшується у розмірах, ерозується або виразкується і виділяє незначну кількість серозної рідини. Сформований сифілітичний шанкер має чітко обмежену круглу або овальну, рідше — лінійну форму, його діаметр варіює у широких межах — від 0,3 до 1,5 см. Краї підвищуються над рівнем здорової шкіри, блюдцеподібно опускаються до дна, гладенького, блискучого, ніби полакованого, червоного (як сире м'ясо) або блідо-сірого. Характерні для сифілітичного шанкеру хрящова щільність, яка виходить за межі його на 1-2 мм, відсутність гострих запальних явищ і болючості.

Атипові форми шанкеру.

Шанкер-амигдаліт - це збільшення та ущільнення одного мигдалика за відсутності на ньому ерозії чи виразки, проявів запалення суміжних із мигдаликом тканин. Шанкер має різкі межі, відсутня температурна реакція і болісність під час ковтання. При пальпації мигдалика шпателем відчувається його пружність.

Шанкер-панарицій локалізується на нігтьовій фаланзі переважно вказівного пальця. Має вигляд твердої, глибокої, болісної виразки з нечіткими «роз'їденими» краями і зритим дном, вкритим брудним червонувато-сірим розпадом. Гострі запальні явища відсутні або слабко виражені.

Індуративний набряк локалізується на великих соромітних губах у жінок, характеризується значним припуханням та ущільненням ураженої ділянки, що набуває темно-червоного кольору з фіолетовим відтінком; межі його стерті, на поверхні ділянки уражень немає.

Ускладнення сифілітичного шанкеру.

Баланіт — запалення шкіри головки статевого члена, що виникає внаслідок локалізації в цій ділянці сифілітичного шанкеру. Характерними проявами його є почервоніння, набряк, мацерація та утворення ерозій із серозно-гнійними виділеннями.

Баланопостит розвивається з баланіту внаслідок поширення запального процесу на внутрішній листок передньої шкірочки.

Фімоз виявляється у неможливості відтягти передню шкірочку за головку статевого члена внаслідок набряку при відносно вузькому отворі мішка передньої шкірочки. При цьому з останнього виділяється гнійна рідина з неприємним запахом і виникає біль у ділянці статевого члена.

Парафімоз утворюється в разі локалізації шанкеру на передній шкірочці; при цьому має місце защемлення головки статевого члена внаслідок втрати еластичності мішка передньої шкірочки, край яко­го охоплює головку, як кільце, і стискує її у вінцевій борозні.

Гангренозний твердий шанкер характеризується безболісним гли­боким змертвінням тканини у вигляді чітко обмеженого чорного не­кротичного струпа, після відокремлення якого відкривається вкрита здоровими грануляціями виразка різної глибини, яка швидко заго­юється рубцюванням.

Фагедизм твердого шанкеру розвивається в ослаблених людей, ха­рактеризується поширенням ураження як у глибину, так і по повер­хні, що супроводжується різкою болючістю, гострими запальними явищами і кров'янисто-гнійними виділеннями з розпадом тканини, який може бути досить значним.

Сифілітичний лімфаденіт (бубон) - це збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Вони безболісні, овоїдної форми, діаметром до 2-3 см, не запалені й не спаяні ні з оточуючою шкірою, ні між собою, рухливі під незміненою шкірою, мають щільно-еластичну консистенцію. У разі локалізації первинної сифіломи на зовнішніх статевих органах припухають пахвинні лімфатичні вузли з боку ураження або з обох боків. Якщо сифілітичний шанкер, розміщений на пальці, збільшуються ліктьові і пахвові лімфатичні вузли з відповідного боку; на губі, мигдаликах — підщелепні й інші лімфатичні вузли. Регіонарний лімфаденіт розвивається наприкінці першого або на початку другого тижня після виникнення шанкеру і залишається без змін кілька місяців, після чого повільно розсмоктується.

Лімфангіт. Якщо процес захоплює лімфатичні судини, вони пальпуються у вигляді незапальних щільних безболісних шнурів зі своєрідними здуттями, вкритих здоровою шкірою. Лімфангіт спостерігається у 1/3 випадків наявного твердого шанкеру.

3. Ранній вторинний сифіліс шкіри та слизових оболонок. Ураження інших органів і систем.

Вторинний сифіліс триває 3-5 років, упродовж якого неодноразово виникають рецидиви.

Вторинний свіжий сифіліс характеризується ураженням шкіри, видимих слизових оболонок, кісток, окістя і відносно рідко — внут­рішніх органів і нервової системи.

Висип на шкірі і слизових оболонках значний і морфологічно різноманітний, відзначається доброякісністю і схильністю до ми­мовільного, безслідного зникнення навіть без лікування. У цей пе­ріод частина блідих трепонем гине, решта їх переходить у форму цист, у зв'язку з чим відбувається згасання, а далі — повне зникнен­ня висипу. Після зникнення висипу, який тримається 4-6 тижнів, настає латентний (прихований) період, коли видимих клінічних проявів немає і лише специфічний поліаденіт і позитивна реакція Вассермана свідчать про наявність сифілісу.

Протягом цього періоду в організмі перестають вироблятися антитіла, їхня кількість зменшується. Трепонеми із форми цист знову перетворюються в активні форми, починають інтенсивно розмножуватися. Це зумовлює виникнення клінічних проявів хвороби — настає новий активний період сифілісу, який дістав назву вторинного рецидивного.

Латентний період сифілісу триває невизначено довгий час — тижні, місяці і навіть роки.

Вторинний рецидивний сифіліс характеризується новим висипом на шкірі і слизових оболонках, ураженням окістя тощо. Кількість рецидивів, характер і локалізація висипу залежать від загального стану хворого, умов праці, побуту, вживання антибіотиків. Кожний наступний рецидив характеризується дедалі меншою кількістю еле­ментів висипу.

Типові ознаки вторинного сифілісу такі: Відсутність суб'єктивних відчуттів, гострозапальної реакції і своєрідний буро-червоний колір елементів висипу, часто з мідно-червоним відтінком.Чіткі межі, симетричність висипу, нездатність до зливання.Наявність твердого інфільтрату в основі елементів.Доброякісний перебіг, незначне порушення загального стану. виявлення в усіх елементах висипу блідої трепонеми.Нападоподібне висипання нових елементів.Поліморфізм висипу (плями, вузлики, пустули).Ураження волосся, іноді — нігтів.Зазвичай (позитивні серологічні реакції.

Характерні ознаки свіжого і рецидивного вторинного сифілісу: У разі вторинного сифілісу висип дрібний, численний, нездат­ний до згрупування, безладно розсіяний, симетричний; наявні за­лишки твердого шанкеру (рубці) й супровідний лімфаденіт. При рецидивному вторинному сифілісі елементи висипу більшого розміру і в меншій кількості; характерне групове й особливо кільцеподібне розміщення елементів, відсутність будь-яких наслідків колишнього шанкеру чи супровідного лімфаденіту.

Види висипу, характерні для вторинного сифілісу.

Сифілітична розеола (плямистий сифілід) є найбільш раннім проявом вторинного сифілісу. Вона локалізується на шкірі тулуба (бічні поверхні грудей, живіт, спина) у вигляді невеликих плям неправильної форм діаметром від 0,5 до 2 см. Плями не підвищуються над рівнем шкіри, свіжі розеоли під час діаскопії зникають і з'являються знову після при­пинення натискання; розеоли, які існують довго, у разі натискання не зникають, а лише блідніють або жовтіють; поверхня розеоли гладенька, епідерміс на ній незмінений, лущення не буває. може локалізуватись і на слизових.

Один із видів плямистого сифілісу - пігментний сифілід, або намисто Венери, - спостерігається здебільшого у жінок на задній і бічній поверхнях шиї, рідше - на плечах і на верхній частині тулуба. Характеризується дифузною гіперпігментацією шкіри, на темному фоні якої через 2-3 тижні утворюються світлі плями кольору нормальної шкіри. Виникає на 4-5-му місяці після зараження сифілісом, існує тривалий час – до одного-двох років, зникає безслідно.

Вузликовий (папульозний) сифілід - найпоширеніший прояв вторинного сифілісу.

За розміром елементів розрізняють лентикулярні (діаметром 0,3-0,5 см), дрібні, або міліарні (діаметром 0,1 см), монетоподібні (діаметром 1-1,5 см) вузлики (папули). Висипання круглої форми, з чіткими межами, правильними контурами, мідно-червоно­го кольору або з синюшним відтінком. Існують вузлики 2-3 міс і завершуються сплощенням і лущенням, яке починається з центру і поширюється на периферію, при цьому вузлики мають гладенький блискучий центр й оточені обідком з лусочок (комірець Бієта).

За локалізацією рогові вуз­лики (папули); себорейні вузлики (папули);мокнучі вузлики (папули).широкими кондиломами.

Гноячковий (пустульозний) сифілід характеризується відносно тяжким перебігом і трапляється, зазвичай, в ослаблених і виснажених осіб. Основним елементом висипу є вузлик (папула), в центральній частині якої відбувається гнійне розплавлення інфільтрату. Гноячковий сифілід може мати вигляд імпетиго, вугрів, ектим, рупії.

Сифілітична алопеція виявляється у вигляді дифузного і дрібновогнищевого облисіння. При дифузній алопеції облисіння починається зі скронь і поширюється по всій голові. У разі дрібновогнищевої алопеції виникають дрібні (0,5-0,7 см) круглі або овальні зони облисіння на скроневих і потиличних ділянках волосистої частини голови, рідше - на бровах, вусах і бороді.

4.Пізній сифіліс, його класифікація, загальна характеристика перебігу. Клінічні прояви.

Третинний сифіліс розвивається звичайно непомітно для хворого і за відсутності лікування триває до кінця його життя.

Прояви третинного сифілісу нечисленні, проте масивні, зі схильністю до розпаду і рубцювання, що призводить до руйнувань, деформації, порушення функції і навіть смерті у випадках ураження життєво важливих органів.

У період третинного сифілісу також розрізняють активні фази і латентні проміжки.

Розрізняють два види ураження шкіри (сифіліду), властиві третинному сифілісу.

Горбкуватий сифілід у вигляді щільного, різко окресленого інфільтрату діаметром до 0,5-0,8 см у товщі шкіри. Горбики розміщуються на обмежених ділянках шкіри розсіяно або згруповано, утворюючи в останньому випадку різного типу фігури, які можуть розростатися по периферії. Горбики мають напівсферичну, трохи підвищену поверхню коричнево-червоного або синювато-темно-червоного кольору. Спочатку вона гладенька, блискуча, згодом вкривається лусочками.

Зникнення відбувається двома шляхами:

- горбик, розсмоктуючись, зменшується в об'ємі, стає в'ялим, м'яким, і, зрівнюючись з оточуючою шкірою, нарешті зникає, після чого залишається злегка пігментована рубцеподібна атрофія;

- відбувається розм'якшення, розпад тканин горбика й утворення різко відмежованої круглої виразки; її краї круто обрізані, прямовисно спускаються до дна, вкритого брудно-гнійним або зеленувато-сірим некротичним розпадом, із загоєнням виразки утворюється пігментований рубець.

Можуть спостерігатись такі види горбкуватого сифіліду: розсіяний, згрупований, карликовий, у вигляді площадки та серпігінозний.

Сифілітична гума (гумозний сифілід).

Це вузол у підшкірній клітковині, в розвитку якого виділяють чотири фази: формування, розм'якшення, утворення виразки і рубцювання. Спочатку гума має вигляд обмеженого круглого вузла щільно-еластичної консистенції, неспаяного зі шкірою, рухомого і безболісного, який поступово збільшується до розміру горіха (діаметр 2-3 см) і більше, підвищуючись над рівнем шкіри у вигляді напівсфери. Колір гуми змінюється від червоного до синюшно-червоного, згодом гума втра­чає свою щільність, стає м'якою, її межі стають нечіткими, виникає болючість. Потім шкіра тоншає, виникає виразка, гума відкривається і крізь норицю, що утворилася, виливається невелика кількість в'язкої, клейкої, драглистої рідини. Отвір нориці збільшується за рахунок руйнування країв, на її дні - щільна брудно-сіра або сіро-жовта компактна маса змертвілої тканини (гумозний стрижень). Загоюється така виразка з утворенням пігментованого рубця.

Як правило, виникають 1-3 гуми, іноді вони можуть зливатися з утворенням площадки. Ще рідше трапляється гумозна інфільтрація, яка характеризується значним розміром (діаметр 6-8 см) і відсутністю чітких меж; під час розпаду спричинює значне руйнування тканин.

Сифілід слизових оболонок виникає в усіх хворих на третинний сифіліс. Найчастіше він локалізується в порожнині рота, зіва, носа, глотки і гортані, де спричинює значні руйнування і призводить до тяжких функціональних розладів.

5. Сифіліс серцево-судинної системи.

Вісцеральний сифіліс Із внутрішніх органів у пізніх стадіях сифілісу уражуються переважно серцево-судинна система і печінка. Найнебезпечнішим є сифілітичний аортит, який призводить до ущільнення середньої стінки аорти (мезаортит), її розширення у висхідній частині й утворення аневризми аорти, що може спричинити смерть хворого.

Ураження печінки спостерігаються у вигляді гумозного гепатиту.

6. Ураження нервової системи в разі пізнього сифілісу.

Сифіліс нервової системи Пізніми формами сифілітичних уражень нервової системи є нейросифіліс з переважним ураженням судин головного мозку (прогресивний параліч) і судин спинного мозку (спинна сухотка).

Прогресивний параліч - це ураження речовини головного мозку (здебільшого ділянки кори лобової частки), зумовлене запальними змінами дрібних судин мозку, головним чином капілярів; наслідком значних дегенеративних змін у корі півкуль великого мозку є витончення його звивин. Клінічно це виявляється розпадом особистості й психічної діяльності, різними формами марення, галюцинаціями. Хворий втрачає інтерес до навколишнього, що може супроводжуватись загальним паралічем, схудненням.

Спинна сухотка характеризується запальними та дегенеративними змінами в задніх канатиках і задніх стовпах спинного мозку. Клінічно це виявляється зіничними розладами: міозом - опущенням повіки із звуженням зіниці; мідріазом - опущенням повіки із розширенням зіниці; анізокорією - нерівномірністю зіниць; симптомом Аргайлла Робертсона - відсутністю реакції зіниць на світло за збереження акомодації і конвергенції (щоб перевірити реакцію зіниць на конвергенцію, обстежуваний дивиться на палець, який наближається до його носа, одночасно відбувається акомодація, внаслідок чого зіниці звужуються). Спостерігаються також випадіння колінних та ахілових рефлексів, похитування в позі Ромберга, трофічні розлади і больова гіперестезія в ділянці грудей тощо.

7. Природжений сифіліс. Роль матері та умови передачі сифілісу дитині.

Природжений сифіліс

Бліда трепонема може потрапити до плода через плаценту від хворої матері на 17-19-му тижні вагітності. Що свіжіший сифіліс у матері, то менша ймовірність нормального завершення вагітності.

Зараження матері на сифіліс у перші місяці вагітності призводить до неминучого передавання інфекції плодові і його загибелі (пізні викидні, мертвонародження) або народження дитини з явними проявами хвороби, передчасних пологів.

Зараження матері впродовж останніх 2 місяці вагітності може лишитися без наслідків для плода, оскільки інфекція не встигає передатися йому до пологів. Однак у цьому випадку дитина може заразитися під час проходження через пологові шляхи, проте в такому разі це буде вже не природжений, а набутий сифіліс.

Якщо мати заразилася сифілісом задовго до вагітності, то дитина може народитися зовні здоровою, ознаки хвороби в неї можуть виявитись пізніше, у вигляді раннього чи навіть пізнього природженого сифілісу.

Усі наступні вагітності хворої на сифіліс жінки можуть закінчуватися передчасними пологами або народженням живої дитини, у якої ознаки сифілісу виявляться у вигляді пізнього природженого сифілісу.

8. Ранній природжений сифіліс.

Ранній природжений сифіліс.

Розрізняють ранній сифіліс плода, грудного віку і дітей раннього віку (до 2 років).

Сифіліс плода. Плід, зазвичай, гине між 6-м і 7-м місяцем внутрішньоутробного розвитку, іноді плід може народитися живим, але гине протягом перших днів чи тижнів. У плода зморшкувата, в'яла мацерована шкіра брудно-жовтого кольору, що надає йому старечого вигляду. Маса тіла плода мала не відповідає терміну вагітності, у нього відсутня підшкірна основа, голова досить велика, виражені явища дистрофії внутрішніх органів.

Сифіліс грудного віку.

Сифілітична пухирчатка. З її проявами діти вже народжуються або ж захворювання розвивається не пізніше 10-го дня після народження. Висип має вигляд окремих пухирів діаметром до 1,5 см, наповнених серозною, а потім гнійною рідиною. Після розриву покришки пухирів оголюються мокнучі, оточені лілуватим обідком ерозії, у виділеннях яких багато блідих трепонем. Локалізація пухирів досить характерна: долоні і підошви, рідко гомілки, передпліччя, обличчя.

Дифузний сифілітичний інфільтрат виникає протягом перших тижнів або місяців життя дитини; зумовлений дифузною лімфоцитарною інфільтрацією й ексудативним набряком шкіри і підшкірної клітковини.

Можлива така локалізація інфільтрату:

- на долонях і підошвах - шкіра товста, стає гладенька, блискуча, ніби лакована. Через кілька днів після розсмоктування інфільтрату вона зморщується («долоні прачки»);

- у кутах рота і на губах - у вигляді великої плоскої жовтувато-коричневої інфільтрованої площадки з напруженою і блискучою поверхнею; при її травмуванні утворюються глибокі радіально розташовані тріщини, після загоєння яких залишаються характерні, віялоподібні атрофічні рубці Фурньє-Робінсона;

- у ділянці сідниць, калитки і на соромітних губах - внаслідок постійного подразнення сечею і випорожненнями має виражений запальний характер, часто супроводжується утворенням ерозій та виразок;

- у ділянці хоан носа - виникає сифілітичний нежить, слизова оболонка стає гіперемійована, набрякла, виділення з носа слизисто-гнійні і кров'янисті, утворюються кірки, які утруднюють дихання: дитина дихає ротом, що робить неможливим годування груддю. Поширення процесу на перегородку носа призводить у подальшому до його деформації - сідлоподібний ніс.

Характерний для вторинного сифілісу висип – розеоли, папули, пустули, які є яскравіші і червоніші ніж у дорослих; схильні до злиття, ерозування, мокнуття. Виникають на 4-8 тижні після народження; локалізація будь-де на шкірі.

Остеохондрит - унаслідок порушення осифікації відбувається зупинка фізіологічного розсмоктуваня хряща, зменшення кісткових перекладин у довгих трубчастих кістках. Якщо за нормального стану межа між хрящем і кісткою - це біла, рівна і вузенька (до 0,5 мм) смужка, то в разі остеохондриту вона стає зубчастою, сірувато-жовтою і ширшою - до 2 мм і більше.

Ураження внутрішніх органів та нервової системи («біла» пневмонія, спленомегалія, гепатомегалія, менінгіт, ураження органа зору, слуху та ін.).

Сифіліс раннього дитячого віку (від 1 до 2 років) клінічно не відрізняється від вторинного рецидивного сифілісу.

9. Пізній природжений сифіліс.

Пізній природжений сифіліс.

Клінічні прояви подібні таким при третинному сифілісі, проте розрізняють ще групи симптомів (ознак), які характерні тільки для пізнього природженого сифілісу.

1. Патогномонічні, специфічні ознаки (тріада Гетчінсона).

2. Імовірні ознаки.

3. Дистрофії, характерні для багатьох хронічних інфекційних природжених хвороб.

Тріада Гетчінсона охоплює такі прояви:

- зубну дистрофію - верхні середні різці широкі, шийка зуба ширша за різальну поверхню, округлені на вільних краях, на різальному кінці - неглибока півмісяцева виїмка;

- паренхіматозний кератит - розлите помутніння рогівки обох очей, що призводить до цілковитої або часткової втрати зору;

- лабіринтну глухоту, зумовлену ураженням лабіринту (зазвичай, двобічним) і дегенеративного процесу у слуховому нерві.

Ймовірні ознаки:

- шаблеподібні гомілки (товсті, викривлені наперед і сплющені по боках);- радіальні рубці Фурньє-Робінсона;

- сідницеподібний череп;- деформації носа.

Дистрофії зумовлені порушенням обміну речовин, ендокринними дисфункціями, розладами функції серцево-судинної системи,тому вони не є специфічними, але трапляються в разі пізнього природженого сифілісу.

Можливі такі прояви дистрофії:

• Високе тверде піднебіння.

• Інфантильний (короткий) мізинець.

• Відсутність мечоподібного відростка груднини — аксифоїдія.

• Карликові зуби — мікродентизм.

• Косоокість.

• «Заяча» губа.

10. Лабораторна діагностика сифілісу: види серологічних реакцій.

Діагностика сифілісу завжди грунтується на трьох ознаках: Наявність клінічних проявів.Дані анамнезу (зв'язок з вогнищем захворювання). Дані лабораторних досліджень. Для лабораторного дослідження можна брати виділення із висипних елементів, пунктат лімфатичних вузлів, сироватку крові, спинномозкову рідину.

Лабораторні методи діагностики.

Виявлення збудника хвороби (блідої трепонеми) в елементах висипу. Цей метод має особливо важливе значення в початкових стадіях хвороби, коли серодіагностика неможлива.Найефективнішим методом виявлення блідої трепонеми є метод дослідження у затемненому полі зору, який дає можливість спостерігати трепонему в живому стані з усіма її морфологічними особливостями.Перед забором матеріалу для дослідження поверхню ерозії старанно очищають ізотонічним розчином натрію хлориду.

Серологічна діагностика сифілісу. 1.Найбільшого поширення дістала реакція Вассермана, яка ґрунтується на здатності антитіл, що наявні в сироватці крові хворих на сифіліс, вступати в сполуки з різними специфічними антигенами. Для ідентифікації комплексів, що утворилися, використовують гемолітичну систему (еритроцити барана і гемолітичну сироватку). За їх наявності відбувається затримка гемолізу в гемолітичній системі.

Силу реакції позначають за ступенем гемолізу: різко позитивна (++++), позитивна (+++), слабко позитивна (++) -, сумнівна (+)і негативна (-). У випадку різко позитивного результату реакцію оцінюють і кількісно, тобто визначають титр - найвище розведення сироватки крові, за якого ще спостерігається різкопозитивний результат. Кров для дослідження беруть у кількості 5 мл з ліктьової вени (бажано натще). Не слід брати кров у хворих у гарячковому стані, після вживання спиртних напоїв, перенесення інфекційних захворювань, під час менструації, за 2 тижні до і після пологів, оскільки в таких випадках можуть бути хибнопозитивні результати.

2. Для експрес-діагностики використовують реакцію мікропреципітації (реакція відбору).

3. Реакція імунофлюоресценції (РІФ) є високочутливою специфіч­ною. За наявності сифілісу у хворого спостерігається жовто-зелене світіння блідих трепонем у люмінесцентному мікроскопі.

4. Реакція іммобілізації блідих трепонем (РІБТ) - найбільш спе­цифічна реакція для діагностики сифілісу; грунтується на втраті рухливості блідих трепонем у присутності сироватки крові хворого на сифіліс. Застосовують її для розпізнавання хибнопозитивних ре­зультатів стандартних серологічних реакцій.

11. Основні принципи лікування хворих на сифіліс.

Лікуванняхворих на сифіліс має проводитись згідно з «Інструкцією Міністерства охорони здоров'я України з лікування і профілактики сифілісу і гонореї», затвердженої у 1995 р.

Відповідно до інструкції призначають специфічну протисифілітичну терапію і неспецифічну загальнозміцнювальну терапію для усунення інфекцієї.

Основним із специфічних протисифілітичних засобів на сьогодні є пеніцилін і його дюрантні препарати (тобто препарати з подовже­ною терапевтичною дією) — біциліни, ретарпен, екстенцилін. У випадку непереносимості пеніциліну застосовують інші антибактеріальні препарати, що справляють трепонемоцидну дію: тетрациклін, доксициклін, еритроміцин, оксацилін, ампіцилін, сумамед.

До специфічних протисифілітичних препаратів також відносять солі вісмуту (бійохінол, бісмоверол) та препарати йоду (калію або натрію йодид). Ці препарати застосовують у пізніх стадіях сифілісу.

На сьогодні наявний значний арсенал неспецифічних засобів, які застосовують для лікування хворих на сифіліс:

• Імунні препарати (тимоген, тималін, лаферон, декарис, метилурацил).

• Стимулювальні засоби (пірогенал, алое, ФіБС, плазмол, спленін, екстракт плаценти та ін.).

• Вітаміни (тіамін - В„ піридоксин - В6, ціанокобаламін - В12, аскорбінова кислота - вітамін С).

12. Критерії вилікування хворих на сифіліс, диспансерний нагляд.

Для визначення виліковності сифілісу усі хворі після лікування підлягають диспансерному спостеріганню протягом певного пе­ріоду. При цьому щоквартально протягом перших 2 років і 1 раз на 6 міс протягом 3-го року нагляду хворим проводять клініко-серологічне дослідження (хворі з ранніми формами сифілісу можуть перебувати під наглядом коротший термін), після чого їх знімають з обліку.

Критерії виліковності:

• якість проведеного лікування;

• дані клінічного обстеження (шкіра, слизові оболонки, внутрішні органи, нервова система, органи чуттів);

• результати лабораторного дослідження (реакції Вассермана, РІФ, РІБТ).

13. Профілактика вагітних з метою запобігання природженому сифілісу.

Профілактика сифілісу

Складається з кількох ланок і має проводитись усіма лікувально-профілактичними закладами. Вона передбачає такі заходи:

• Раннє і всебічне виявлення хворих на сифіліс, що охоплює:

- обстеження з цією метою всіх хворих загальносоматичних стаціонарів;

- виявлення хворих серед донорів з метою недопущення трансфузійної передачі сифілісу;

- обов'язкове дворазове серологічне обстеження вагітних у пер­шій та другій половині вагітності з метою профілактики при­ родженого сифілісу;

- обов'язкові профілактичні огляди декретованого контингенту осіб із проведенням серологічного дослідження для запобіган­ня поширенню сифілісу серед працівників дитячих закладів, харчових підприємств, готелей тощо.

- всебічне та повне обстеження побутових та статевих контактів хворих на сифіліс, проведення їм превентивного та профілак­тичного лікування для запобігання інфікуванню, виявлення джерел зараження хворих.

• Повноцінне лікування хворих на сифіліс, обов'язкова госпіталізація соціально-неадаптованих, неповнолітніх осіб та пацієнтів зі злоякісним перебігом захворювання.

• Повноцінний клініко-серологічний нагляд за особами, які перехворіли на сифіліс.

Організація та проведення санітарно-просвітньої роботи серед населення (бесіди, лекції, виступи по радіо, телебаченню, друк у періодичній пресі, листівки тощо).

14. Гонококова інфекція, інкубаційний період.

(від грецьк. gonos - сім'я, rheo - течу) - інфекційне венеричне захворювання спричинене гонококом, що уражує слизові оболонки вкриті циліндричним епітелієм: сечових і статевих органів, рідше - прямої кишки, ротової порожнини, кон'юктиву ока.

Етіологія. Збудник це диплокок ниркоподібної форми, або у вигляді зерен кави, обернених угнутими поверхнями один до одного й опуклими назовні.

Типово гонокок розміщується всередині лейкоцитів, де він живе, спричинюючи загибель лейкоцитів. Опинившись поза клітинами знову фагоцитується і весь цикл повторюється. Забарвлюються гонокок всіма основними аніліновими барвниками, є грамнегативним. Паразитує лише в організмі людини. У виділеннях при кімнатній температурі і достатній вологості він зберігає вірулентність протягом 48 годин, після висихання виділень на білизні швидко гине, але у вологому середовищі зберігає здатність до інфікування до 36 год.

Гонокок дуже чутливий до дії сонячної радіації, мильна піна вбиває його миттєво, розчин сулеми (AgNO3) в розведенні 1:4000 знешкоджує через 10 хв.

Гонокок виділяє ендотоксини, які мають властивість спричиняти склеротичні процеси у тканинах. Сприйнятливість гонокока організмом людини досить висока, імунітету не існує. Гострота перебігу захворювання залежить від реактивності організму.

Шляхи передачі.

У зв'язку з тим що гонококи нестійкі у зовнішньому середовищі, зараження відбувається здебільшого під час безпосереднього статевого контакту здорової людини з хворою. Нестатевий шлях зараження трапляється дуже рідко. Інфікування очей у дорослих може спостерігатися при занесенні гонокока руками, забрудненими виділеннями сечових і статевих органів, у новонароджених - під час проходження через пологові шляхи хворої матері. Іноді маленькі дівчатка заражаються побутовим шляхом через інфіковані губки, рушники, пелюшки тощо, за наявності спільного ліжка у хворої матері і дитини.

Патогенез.

Інкубаційний період в середньому становить 3-5 днів (може бути коротшим - 1-2 дні, або тривалішим до 10 днів і більше). Гонококи, що проникли в отвір сечівника, швидко розмножуються, поширюються на поверхні слизової оболонки і між клітинами циліндричного епітелію в підепітеліальній тканині. Ендотоксини, що звільняються під час розпаду гонококів, призводять до прогресивного наростання запального процесу, кровоносні судини розширюються, розвивається серозне просочування тканини, відбувається значна міграція лейкоцитів, що проявляється гнійними виділеннями. Крім того, гонококи потрапляють у лімфатичні щілини і кровоносні судини і мігрують далеко від місця їх проникнення в організм, тому виникають запальні явища в внутрішніх сечових і статевих органах.

15. Клініка гонококової інфекції у чоловіків, жінок та дітей.

Гонорея у чоловіків

Гострий передній уретрит викликає різку гіперемію, набряк, мацерацію, ерозування слизової оболонки сечівника, що призводить до звуження його просвіту. Зовнішній отвір сечівника червоного кольору, набряклий, а краї (губки) його вивернуті; з каналу виділяється у великій кількості густий жовто-зелений гній, іноді з домішками крові. Сечовипускання стає різко болючим, на початку бувають часті і дуже болючі ерекції. Сеча, взята послідовно у дві склянки, каламутна у першій склянці і прозора у другій. Через 2-3 тижні процес стихає.

Гострий задній уретрит. Причинами переходу гонореї на задню частину сечівника є: порушення гігієни і режиму (статеве збудження, алкоголь, посилена хода), нераціональне лікування переднього уретриту, анатомічні особливості, знижена опірність організму, висока вірулентність гонококів.

Задній уретрит розвивається на третьому тижні захворювання. Про це свідчать часті (кожних 15-30 хв) імперативні потяги до сечовипускання, різкий біль і поява кількох крапель крові в кінці акту сечовипускання, часті болісні ерекції, сперма іноді буває з домішками крові, різко погіршується загальний стан хворого. Внаслідок частих сечовипускань виділення із сечівника, як правило, припиняються. При проведенні двосклянкової проби — сеча каламутна в обох порціях.

Підгострив уретрит всі симптоми виявлені слабше, запалення слизової оболонки сечівника і болючість при сечовипусканні незначні, виділень мало, вони мають слизисто-гнійний характер.

Торпідний уретрит клінічні симптоми невиразні і незначно виявлені. Хворіскаржаться на незначний свербіж у сечівнику, притуплений біль у промежині, легке печіння в кінці сечовипускання, прискорені потяги до сечовипускання після статевих зносин й акту дефекації, біль при ерекції, послаблення ерекції, передчасне випорскування сім'я, імпотенцію. Найоб'єктивнішим і сталим симптомом є наявність виділень із сечівника, що виявляється або у вигляді постійної вранішньої краплі жовтуватого чи сірого кольору, або у вигляді склеювання зовнішнього отвору сечівника. Іноді відзначаються порушення акту сечовипускання (неправильний, вузький струмінь сечі).

Хронічна гонорея нагадує торпідну форму. Хвороба проходить в'яло, тривалий час з короткочасними загостреннями, які досить швидко затихають. Гонококи вдається виявити лише після багаторазових досліджень, здебільшого бактеріологічних.При хронічній гонореї часто спостерігаються різні ускладнення (простатит, літреїт, безпліддя тощо).

Гонорея у жінок

Вульвовагініт.

Покрив, що вистилає зовнішні статеві органи та піхву дорослої жінки складається із багатошарового плоского епітелію з ороговінням і є несприятливим середовищем для розвитку гонококів. Тому гонорейний вульвовагініт спостерігається в дитячому віці, у вагітних, у жінок в клімактеричний період та у жінок з недостатньою функцією статевих залоз. У гострий період хворі скаржаться на печіння, свербіж і болісність у ділянці промежини та на значні гнійні виділення. Об'єктивно - вхід у піхву набряклий, великі і малі соромітні губи різко гіперемійовані, слизова оболонка бархатиста, місцями кровоточить, шкіра внутрішньої поверхні стегон мацерована, яскраво-червоного кольору.

У міру стихання запального процесу, переході його в підгостру і далі торпідну форми кількість виділень зменшується, болісність зникає, почервоніння покривів зовнішніх статевих органів та піхви не таке інтенсивно яскраве, залишаються окремі гіперемійовані ділянки у вигляді невеликих плям (ці плями відповідають отворам присінкових залоз). Вся поверхня зовнішніх статевих органів незначно мацерована, шорстка.

Бартолініт. Хворі скаржаться на гнійні виділення і біль під час сидіння, поклавши одну ногу на іншу. Під час огляду — помітно припухлість великої соромітної губи, вона різко обмежена, болісна. При пальпації великої присінкової залози між двома пальцями відчувається округле болісне новоутворення, у разі здавлення якого між пальцями можна отримати із отвору вивідної протоки краплю гнійного виділення. Як правило, гонорейне запалення великих присінкових залоз буває двобічним. У процесі розвитку запального процесу утворюється кістозне розширення залози, флюктуація пухлини і її розкриття в піхву або зовні.

Ендоцервіцит. У гострий період шийка матки різко гіперемійована, наявні гнійні виділення жовто-зеленого кольору, що у великій кількості стікають із каналу шийки матки. На задній губі вічка (зіву) матки можна виявити ерозії.

Через 4-5 тижні процес згасає і переходить у торпідну форму - на шийці матки можуть бути ерозії або виразки темно-червоного кольору; розширені шийкові залози у вигляді маленьких кіст білястого кольору, у вмісті яких знаходять велику кількість гонококів (називають їх ovula Nabothi), виділення із шийки матки слизисто-гнійного характеру, які звисають із каналу у вигляді бороди. Суб'єктивних відчуттів практично не спостерігається, крім незначних виділень із піхви, які посилюються до і після менструації

16. Ускладнення гонококової інфекції у чоловіків та жінок.

Наслідки гонореї
При попаданні в організм людини гонококи вражають слизові оболонки сечовипускального каналу, шийки матки тазаднього проходу, викликаючи їх гнійне запалення. Нелікована інфекція може бути висхідній і поширитися у жінок в матку, маткові труби і в порожнину малого тазу, а у чоловіків вона може викликати ураження придатків яєчка. Крім того гонорея може привести до позаматковоївагітності, розвитку спайкового процесу в черевній порожнині і стійкого чоловічому і жіночому безпліддя. Можливі також такі ускладнення, як запалення прямої кишки (проктит) і очей (гонорейний кон'юнктивіт). Дуже рідко спостерігаються такі серйозні ускладнення, якпоширення інфекції по кров'яному руслу і ураження серця, суглобів або мозку. При зараженні новонародженого від хворої матері під час пологів можливе запалення кон'юнктиви очей (бленореєю) і розвиток сліпоти у новонародженого.

У чоловіків:

Можливі місцеві ускладнення гонококової інфекції без абсцедування.

1. Гонококовий баланопостит (запалення голівки статевого члена і препуціуму) проявляється сверблячкою, палінням, гіперемією, набряком вказаних ділянок, іноді з утворенням ерозій.

2. Гонококовий запальний фімоз: значний набряк препуціуму і неможливість відкриття голівки.

3. Гонококовий запальний парафімоз: набряклий, запальний препуціум при відтягуванні за голівку защемлює її і розвивається значний набряк голівки статевого члена і препуціуму, які можуть супроводжуватися болючістю, голівка не вправляється.

. Гонококовий лімфангіїт трапляється надзвичайно рідко у випадках бурхливого перебігу гонококового уретриту.

5. Можливий розвиток запалення залоз препуціуму (біля вуздечки гіперемія, інфільтрація, запальні вузлики, при натискуванні на які з’являється крапля гною).

6. Гонококовий епідидиміт (запалення придатків яєчка) може мати гострий або хронічний перебіг.

7. Гонококовий орхіт (запалення яєчка) трапляється дуже рідко: біль у відповідній половині калитки, вона збільшена, за наявності ексудату — флуктуація, гарячка.

8. Гонококовий простатит може перебігати гостро або хронічно. За морфологічними ознаками виділяють катаральний і фолікулярний простатит, а також абсцес простати.

9. Гонококовий везикуліт (запалення сім’яних міхурців) завжди поєднується із простатитом, рідше — з епідидимітом: хворі скаржаться на виділення, сверблячку, біль при сечовипусканні, підвищену статеву збудливість, часті полюції, ерекції, болючі еякуляції. В хронічних випадках — слабкі ерекції, передчасні еякуляції, сперматорея, нездужання, апатія. Сім’яні міхурці пальпуються вище часточок простати у вигляді болючих валиків.

У жінок:

1. Гонококовий уретрит: сверблячка у сечовипускальному каналі, почащення і біль на початку сечовипускання, переважно слизові виділення із каналу, одночасно часто розвивається парауретрит (гіперемія вічок, слизово-гнійні виділення при натискуванні).

2. Гонококовий цервіцит та ендоцервіцит (запалення шийкового каналу матки) — найчастіший прояв первинної гонококової інфекції у жінок, поєднується із уретритом. Спостерігають слизово-гнійні виділення із каналу шийки матки. Рідко буває біль внизу живота. При огляді за допомогою дзеркал виявляють набряк, гіперемію, іноді ерозію навколо зовнішнього отвору каналу шийки матки. В хронічних випадках візуальних змін не виявляють.

3. Гонококовий вестибуліт (запалення присінка піхви): слизова оболонка гіперемійована, набрякла, вкрита слизово-гнійними виділеннями, суб’єктивно — відчуття паління, сверблячки, болючості.

Дата добавления: 2015-10-29