Прояви себорейного дерматиту у дорослих

Морфологія та фізіологія шкіри.

Шкіра вкриває усю поверхню людського тіла, переходячи в ділянці природніх отворів у слизову оболонку, і є цілісним органом. Загальна площа шкіри складає 1,5-2 м², маса – біля 5% маси тіла, а разом із підшкірно жировою клітковиною – 16-17%. Товщина – 1-3 мм, колір – тілесний), матова, еластична, оксамитова (за рахунок пушкового волосся та малюнка шкіри), рН – слабокисла, помірної вологості та жирності. Епідерміс – багатошаровий плоский зроговілий епітеліальний шар завтовшки 0,035-0,98 мм, складається з п’яти шарів:

1 ) основний або базальний2) шипуватий або остеоподібний шар3) зернистий4) прозорий або блискучий або склоподібний5) роговий шар

Межа між епідермісом і дермою нерівна, хвиляста, у дерму відходять відростки епідермісу, а між ними в епідерміс заходять виступи (сосочки) дерми Живиться епідерміс капілярами дерми, своїх кровоносних судин немає.

Дерма (власне шкіра) складається із сіткоподібно переплетених волокон сполучної тканини і невеликої кількості клітин. Сітка волокон забезпечує пружність, здатність шкіри повертатися до попереднього стану після розтягування. Є два шари дерми: сосочковий, сітчастий

Гіподерма (підшкірна основа) пучки сполучної тканини, між якими клубочки жирових клітин, захищає від ушкоджень, переохолодження.

Кровоносна система шкіри Великі артерії утворюють між гіподермою і дермою глибоку підшкірну артеріальну сітку.На межі сосочкового і сітчастого шарів дерми з’єднуються між собою утворюють підсосочкову поверхневу судинну сітку, що переходить у капіляри, які в петлі на вершині сосочків переходять у вени. Венозна сітка повторює артеріальну.

Інервація шкіри Кількість нервових елементів на різних ділянках шкіри не однакова, найбільше на червоній облямівці губ рота, кінчиках пальців, статевих органах. Вони поділяються на:

сплетення нервових волокон, які закінчуються вільно або у вигляді вузликів

нервові закінчення: а) дотикові тільця Мейснера відповідають за відчуття дотику

б) капсульовані нервові тільця або колби Краузе –відповідають за відчуття холоду

в) пластинчасті тільця Фатера-Пачіні –відповідають за відчуття тиску

г) цибулиноподібні тільця Руффіні –відповідають за відчуття тепла

Придатки шкіри Волосся довге, щетинисте, пушкове, ембріональний пушок

Волосся складається з стрижня (виступає над шкірою) і кореня (у волосяному фолікулі – мішечку). Сама волосина складається з 3 шарів: внутрішнього (центрального) – мозкового, містить пігмент; середнього – кіркового, зовнішнього – кутикули. Волосяний мішечок (фолікул) складається з внутрішньої епітеліальної піхви, шару Гекслі, шару Генлі, зовнішньої епітеліальної піхви. Волосяна сумка складається з зовнішнього повздовжнього шару, внутрішнього – циркулярного, базальної мембрани.Товщина волосся 50-100 мкм, швидкість росту 0,2-0,5 мм за добу, росте до 4 років, випадає 70-100 волосин на добу.

Нігті - Це зроговілі утворення із щільно скріплених кератоклітин, що мають залишки ядер.Є: тіло, передній (вільний) край, задній край або корінь, два бічних. Швидкість росту нігтя 0,1 мм на добу, повне відновлення нігтя – 90-115 днів.

Сальні залози Це є голокринові залози розміщені глибоко у дермі скрізь крім долонь і підошов.

Складається сальна залоза з: тіла, вивідної протоки, що впадає в основу лійки волосяного фолікула.

секрет містить: жирні кислоти, холестерин, білки, що забезпечує м'якість, оберігає від подразнень, обмежує випаровування

Потові залози Кількість потових залоз до 2,5 млн, за добу виділяється 600-900 мл поту. Піт містить: воду, KCl і NaCl, сірководень, сечовину, ароматичні кислоти, сліди сечової кислоти, білка, заліза. Піт зволожує шкіру, регулює температуру тіла, виводить непотрібні продукти обміну. Окремий вид потових залоз у зовнішньому слуховому проході, які виділяють вушну сірку, функція якої – захист від комах. Нема на червоній облямівці губ, головці статевого члена.

Є два види потових залоз: 1)екринові - функціонують від народження і до старості 2)апокринові – починають функціонувати під час статевого дозрівання секрет має специфічний індивідуальний запах

Функції шкіри Захистна – барєр між організмом і зовнішнім середовищем

• Пігментноутворювальна – меланін захищає від ультрафіолетового випромінювання, зменшує тепловіддачу.

• Чутлива – велика кількість нервових закінчень. Теплорегуляторна – підтримує температуру.

• Секреторна – вироблення речовин необхідних для організму: вітаміни (Д), гормони.

• Видільна – виділення продуктів обміну речовин, лікарських засобів.

• Обмінна – депо води в організмі, накопичує і виводить продукти білкового обміну.

• Всмоктувальна – через неушкоджену шкіру проникають лікарські засоби розчинні в жирах.

• Дихальна – вбирає через неушкоджений роговий шар газоподібні речовини.

• Імунна – містить клітини Лангенгарса, які впливають на імунні процеси організму.

• Функція депо – зберігає поживні речовини (в жировій клітковині), депо крові.

2. Зовнішні та внутрішні чинники виникнення хвороб шкіри,

Виникненню та поширенню шкірних хвороб сприяють ендогенні,екзогенні, спадкові і соціально-економічні чинники, а також особливості клімату, ландшафту, рослинного і тваринного світу.

1.Екзогенні (чинники навколишнього середовища)

фізичні: тиск, тертя, забій, змозолілість

термічні: відмороження, опіки

хімічні: кислоти і луги (виникають дерматити), виробничі і побутові,

лікарські засоби

променеві: сонячні та рентгенівські промені, іонізуюча радіація

бактеріальні: гноячкові хвороби шкіри, туберкульоз, вірусні захворювання, лепру

рослинні паразити: грибкові хвороби шкіри

тваринні паразити: спричиняють коросту, вошивість, демодекоз, кліщі,

воші, блохи, мухи,блощиці, таргани

2.Ендогенні (вплив органів і систем, що патологічно функціонують на шкіру): ендокринні порушення, порушення обміну речовин, гіпо- і авітамінози, інтоксикації, мікроорганізми, гриби та плісняви, дія харчових продуктів, лікарських засобів, порушення лімфо- та кровообігу, хвороби крові, травного каналу, центральної нервової системи, периферичної нервової системи, психогенні чинники.

3.Спадкові чинники: індивідуальні особливості організму, схильність до сенсибілізації, ідіосинкразія, обтяжена спадковість.

4.Соціально-економічні чинники: побутові умови, система охорони здоровя, релігійно обрядові чинники.

Суб'єктивні та об'єктивні ознаки хвороб шкіри.

Усі симптоми, на основі яких встановлюють діагноз поділяють на:

суб'єктивні: це ознаки, які називають самі пацієнти (свербіж, біль, печіння, напруження шкіри, парестезії, поколювання, стягування шкіри);

об'єктивні: це такі, які ми бачимо на власні очі (висипка на шкірі).

можна розділити на кілька груп: 1) симптоми з боку всього організму (підвищення температури, загальна слабкість і ін), 2) суб'єктивні шкірні ознаки (підвищення і зниження чутливості, свербіж, печіння, стягання шкіри, оніміння, біль і т.д.); 3) об'єктивні шкірні симптоми.

5. Принципи деонтології медичного працівника шкірно-венерологічног закладу.

Медперсонал при наданні допомоги пацієнтам із шкірними хворобами повинен виявляти особливу тактовність, витримку, ретельність під час виконання призначень та медичних маніпуляцій. Середній медперсонал має проводити індивідуальні бесіди з пацієнтами із хронічними хворобами з метою покращення психоемоційного стану.

Пацієнти з гострозаразними хворобами шкіри потребують крім лікування, роз’яснення причин захворювань, ознайомлення з режимом перебування в стаціонарі або вдома в разі амбулаторного лікування, роз’яснення медичних показань до ізоляції від організованого колективу, тимчасового обмеження виконання службових обов’язків залежно від посади, яку той обіймає. Потрібно інформувати пацієнта про те, що за умови сумлінного виконання рекомендацій та призначень лікаря його захворювання є виліковним.

Стосовно всіх хворих в дерматовенерологічному відділенні обов’язковим є збереження конфіденційності та нерозголошення лікарської таємниці, інформації про хворого.

При захворюваннях, що передаються статевим шляхом абсолютно недопустимим є розголошення відомостей про характер захворювання, сексуальні контакти, особливості сексуальної поведінки, належності до сексуальних меншин.

Під час роботи в осередку інфекції медичний працівник залучає до обстеження осіб, які мали контакт з хворим особисто чи по телефону, виклик через третіх осіб не бажаний. Пацієнтам, особам, що підлягають обстеженню, роз’яснюють небезпеку хвороби, необхідність співпраці у виявленні статевих та пробутових контактів, обстеження і санації осіб, які є джерелом зараження. Інформують пацієнта про кримінальну відповідальність у разі ухилення від обстеження чи лікування, за приховування інформації про контакти, за створення своїми діями загрози навмисного зараження інших осіб.

Медичний персонал зберігає конфіденційність обстеження, лікування, контролю вилікованності пацієнта до зняття його з обліку, сприяє медичній та соціальній реабілітації.

Характеристика первинних та вторинних патологічних елементі висипки.

Первинні морфологічні елементи шкірного висипу(виникають на незміненій шкірі).

А. Безпорожнинні: 1. Пляма – обмежена ділянка шкіри з зміненим забарвленням, не виступає над шкірою, не палькується Поділяються на: І. Запальні: виникають внаслідок короткочасного розширення кровоносних судин, якщо їх розмір до нігтьової пластинки то це розеоли (при сифілісі, черевному та висипному тифі),більші – еритема (від ультрафіолетових променів, натиску, ніяковості), при натискуванні (діаскопії) тимчасово зникають чи бліднуть.

ІІ. Незапальні: Геморагічні: виникають внаслідок крововиливу в шкіру, залежно від розміру поділяються на:

а ) петехії – точкові плями б) пурпура – розміром до нігтя мізинця в) вібіцес - лінійні або смуго подібні

г ) екхімози – більші за нігтьову пластинку д) сугіляції – великі безформні е) гематоми – великі крововиливи

Пігментні: виникають внаслідок нерівномірного розподілу пігменту, поділяються на: а) вроджені (родимки) і набуті (веснянки) б) депігментовані (альбінізм), гіпопігментовані (вітиліго), гіперпігментовані (родимки, веснянки)

Внаслідок відкладання в шкірі барвних речовин: а ) татуювання (туш, чорнило, фарба, камяне вугілля)

б) забарвлення шкіри робітників на підприємствах хімічної промисловості (ксантохромія)

Судинні: при стійкому розширенні кровоносних судин:а) природжені (судинний невус) б) набуті (телеангіектазії)

Плями, як правило зникають безслідно. Перетворюються на вторинні елементи: лусочка, вторинна пігментація. Залежно від виду плями знаходяться в епідермісі або сосочковому шарі дерми.

2.Папула або вузлик, утвір без порожнини, пальпується, виступає над поверхнею шкіри, розмірами до 0,5 см. Розрізняють запальні і незапальні папули (бородавки, мозолі).

За формою: міліарні – гострокінцеві, плоскі, лентикулярні, з пупковидним вдавленням в центрі, напівсферичні

По відношенню до шкіри є епідермальні ( бородавки), дермальні (псоріаз), змішані папули. Перетворюються папули на ерозію, лусочку, вторинну пігментацію, потім зникають безслідно. При злитті папул утворюється бляшка до 2 см і більше у діаметрі (псоріаз).

3. Горбик – утвір без порожнини, пальпується, виступає над рівнем шкіри, розміщується в сітчастому шарі дерми, розмірами до 1см в діаметрі.Бувають запальні (сифіліс, лепра) і незапальн і (доброякісна пухлина мязевої тканини). Після себе горбики завжди залишають рубець або атрофію.

4.Вузол – без порожнини, виступає над рівнем шкіри, пальпується, від кількох см до курячого яйця і більше, знаходиться в епідермісі, дермі, підшкірно жировій клітковині. Є запальн і і незапальн і. Зникають безслідно або розпадаються і утворюють виразку, що заживає рубцем.

Б. Порожнинні:

Піхурець або везикула –з порожниною, виступає над шкірою, складається з дна, даху, всередині серозний або геморагічний вміст, розмір до 1 см в діаметрі. Зникає безслідно, перетворюється на ерозію, кірку, вторинну пігментацію.

Піхур або пузир (бульозний елемент) – відрізняється від везикули тільки розмірами, які можуть бути від кількох см до долоні

Пустула або гнійничок –в епідермісі і дермі, містить гнійний ексудат.Всі поверхневі зникають безслідно, перетворюючись на ерозію, кірку, вторинну пігментацію; глибокі перетворюються на виразку, кірку, рубець і атрофію.

Пухир або волдир або уртика – це блідо-рожева папула, що існує декілька годин, виникає при короткочасному розширенні поверхневих кровоносних судин і при виході рідкої частини крові в навколишні тканини зникає безслідно, дуже рідко може залишатися вторинна пігментація.

Вторинні морфологічні елементи шкірного висипу (після первинних і вторинних елементів висипу)

Вторинна пігментація – зміна кольору шкіри на місці елемента, що розсмоктався

Лусочка - відшарований епідерміс, містить шкірне сало, пил, бактерії. може бути дрібно пластинчаста і великопластинчаста.

виникає після плями, папули, горбика, при підсиханні везикули, після вторинних – пігментації, ліхенізації.

Ерозія – пошкодження епідермісу перетворюється на кірку або вторинну пігментацію, зникає безслідно.

Виразка – глибоке пошкодження епідермісу, дерми і підшкірножирової клітковини, круглої чи неправильної форми з підритими чи пологими краями, виникає після горбика, вузла, глибоких пустул, перетворюється на кірку і рубець.

Садно або екскоріація – лінійне пошкодження шкіри після розчухування внаслідок свербіння, є поверхневе, зникає безслідно; є глибоке перетворюється на кірку і рубець.

Тріщина – лінійний дефект, коли втрачається міцність і еластичність шкіри, є поверхневі і глибокі

Кірка – висохлий ексудат, що виникає на місці всіх порожнинних елементів або на місці вторинних елементів,

Рубець – заміщення пошкоджень шкіри сполучною тканиною,на вигляд блискучий, щільний, без придатків шкіри, Свіжий рубець червоного кольору, старий – білого. Рубці є атрофічні, плоскі, гіпертрофічні.

Атрофія – стоншення всіх шарів шкіри, виникає після горбика, глибоких пустул.

Ліхеніфікація – потовщення всіх шарів шкіри, посилення шкірного малюнка. Шкіра щільна, груба, усіяна борозенками, погано береться в складку, виникає при нейродерміті, екземі. Перетворюється на лусочки і вторинну пігментацію, зникає безслідно.

Вегетація – це розростання сосочкового шару дерми, зникає безслідно.

Методика обстеження хворих на хвороби шкіри.

Є три етапи діагностики шкірних хвороб:

морфологічний (загальний огляд шкіри: первинні і вторинні елементи висипань, їх загальна характеристика, зміна елементів висипань)

клінічний (збирання анамнезу хвороби, життя, пальпація шкіри, вогнищ ураження, елементів висипки, діаскопія, зскрібання, тощо; обстеження інших органів і систем)

етіопатогенетичний (дослідження патологічного матеріалу з метою виявлення збудника, серологічні дослідження, імунологічні, біопсія)

Для діагностики захворювань шкіри використовують додаткові методи обстеження: діаскопію, зскрібання, огляд в ультрафіолетових променях та через фільтр Вуда, шкірні проби, проба Бальзера, біопсію шкіри та інші.

Опис клінічної картини захворювання шкіри

Клінічну картину захворюваності описують, дотримуючись певної послідовності.

Загальні властивості шкіри:

Забарвлення (блідо-рожеве, землисте, синюшне, багрове та ін..) Пото- та сало виділення (відповідає нормі, підвищене, знижене). Тургор (відповідає нормі, підвищений, знижений). Судинні реакції на подразнення (дермографізм: червоний, білий, змішаний, стійкий, сповільнений, прискорений). Накопичення жиру в підшкірножировій клітковині (підвищене, знижене, в нормі). Стан волосся, нігтів та інших придатків шкіри.

Локалізація висипки: Висипка може бути:обмежена, поширена, універсальна, симетрична, асиметрична

Опис висипки: стан шкіри. Характер висипки (незапальна, негостро запальна, гостро запальна), наявність поліморфізму (справжнього чи несправжнього)

Характеристика первинних і вторинних елементів:

а) величина елементів висипки (дрібно точкова, як зерно просо, крупна висипка, рівномірна, нерівномірна)

б) колір (яскраво-червоний, червоний, синюшно-червоний, синюшний, жовтуватий)

в) форма (округла, овальна, конусоподібна, сферична, напівсферична та ін.)

г) межі (чіткі, нечіткі, фестончасті, стерті)

д) поверхня (гладка, блискуча, рівна, нарівна, з лущенням, кірками, гноєм, вегетаціями, ліхеніфікацією)

е) місце утворення (епідерміс, дерма, підшкірна жирова клітковина)

є) консистенція (мяка, пастозна, щільна, шільно-еластична, тверда, дерев’яниста)

ж) згрупування (правильне, неправильне, поширюється по всьому тілу)

з) схильність до периферійного росту та злиття

Субєктивні відчуття: свербіж (незначний, виражений, інтенсивний), біль (інтенсивність), печіння (інтенсивність),парестезії (інтенсивність)

7. Принципи загального та місцевого лікування дерматозів.

Лікування таких хворих передбачає комплексний підхід, системність, враховується етіологія, патогенез, перебіг, прояви захворювання, загальний стан пацієнта, супутні та перенесені хвороби. Вибираючи схему лікування беруть до уваги стать, вік, соціально-побутові умови праці, спадковість, комбінують лікарські засоби.

Принципи лікування:

Мотивованість: етіотропне лікування призначають при інфекційних, паразитарних, професійних хворобах шкіри; патогенетичне при екземі, псоріазі, нейродерміті та ін.; симптоматичне при свербінні, запаленні, мокнутті шкіри.

Комбінованість: загальне лікування впливає на шкіру через організм за допомогою нервових рецепторів, кровоносної та лімфатичної системи місцеве впливає безпосередньо на патологічне вогнище.

Комплексність (застосування різних способів і методів): медикаменти, Фітотерапія, фізіотерапія, дієтотерапія, психотерапія, санаторно-курортне лікування.

Індивідуальність: вибір методів лікування для кожного конкретного хворого

Всебічність: лікування і основної, і супутньої патології

Загальне лікування

Методи загального лікування:

• Заспокійливий вплив на нервову систему за допомогою седативних препаратів

• Антигістамінна терапія, Глюкокортикостероїдна терапія, Стимулююча терапія, Імунотерапія, Антибактеріальна терапія, Хіміотерапія:

Місцеве лікування Враховують характер дерматозу, стадію процесу, Глибину та локалізацію вогнища, фармакологічні властивості, концентрацію, форму, переносимість призначеного лікарського засобу.

Загальне правило місцевого лікування таке: чим гостріший запальний процес на шкірі, тим більш поверхневою має бути дія лікарської форми препарату і тим нижчою концентрація протизапальної речовини, що входить до його складу.

8. Показання та протипоказання до застосування кортикостероїдів.

Глюкокортикостероїдна терапія є інтенсивна, лімітована, довготривала та альтернізуюча.

Показання для системної глюкокортикостероїдної терапії: пемфігус, системний червоний вовчак, дерматоміозит, вузликовий периартериїт, тяжкі форми токсикодермій, тяжкі форми васкулітів, синдром Лаєлла, синдром Стівенса-Джонсона, генералізований ексфоліативний дерматит, еритродермії різного походження, тяжка форма бульозного герпетиформного дерматиту Дюрінга, тяжка генералізована форма себорейного дерматиту, лімфоми шкіри, тяжкі дисеміновані форми контактного дерматиту, дисеміновані тяжкі форми екзем, тяжкі форми атопічного дерматиту, тотальні алопеції, тощо.

Протипокази:

1. Абсолютні: активна пептична виразка шлунку і 12палої кишки, тяжкі форми психоневрозів, ниркової недостатності, діабету, простий герпес рогівки, хвороба Кушинга, сисемні мікози, виражений остеопороз.

2. Відносні: 8 тиж до проведеня і 2 тиж після проведення профщеплень, остеопороз, психіатричний анамнез, віремічна фаза герметичної інфекції, вітряна віспа, амебіаз, лімфаденіт після вакцинації БЦЖ, глаукома, тяжка серцева недостатність, активний туберкульоз, тяжка міастенія і гіпертонія, схильність до тромбозів, вагітність.

Показання для місцевої кортикостероїдної терапії: усі види екзем, дерматити, обмежені форми псоріазу, червоного плоского лишаю, атопічного дерматиту, токсикодермії, поліморфної ексудативної еритеми, дискоїдний червоний вовчак, обмежений нейродерміт, кільцеподібна гранульома, локальна, аногенітальна шкірна сверблячка

Протипокази до застосування: сифіліс, туберкульоз шкіри,

вірусні(простий герпес, оперізуючий герпес, контагіозний молюск, бородавки, гострокінцеві кондиломи, герметична екзема Капоші),

грибкові хвороби(мікроспорія, трихофітія, мікози, різнокольоровий лишай) в цих випадках застосовують комбіновані стероїдні мазі

гноячкові(імпетиго, фурункул, карбункул, ектима, фолікуліти)

злоякісні захворювання шкіри, підвищена чутливість шкіри до складових частин мазей.

Атопічний дерматит.

Це хронічне захворювання шкіри, яке виникає внаслідок успадкування схильності до алергічних реакцій. За відсутності провокуючих чинників навколишнього середовища хвороба може довго залишатися у прихованій формі, тому не завжди виникає у дитячому віці.

Улюблена локалізація висипки: шкіра щік, навколо рота, очей, згинальні поверхні рук і ніг, ліктьові і підколінні ямки.

Клініка нагадує екзему: почервоніння, набряк, сверблячі вузлики, везикули, кірки, лущення, потім шкіра стає суха, ліхеніфікована, з лущенням і гіперпігментацією. Характерно білий дермографізм.

Лікування як при екземі, імунокорегуючі препарати, у періоди ремісії санаторно-курортне лікування.

гіпосенсибілізуюча т ерапія (10% кальцій хлорид, 30% натрію тіосульфат в/в), атигістамінні (кларитин, лоратадин) і с едативні препарати (валеріана, глід), снодійні (нітразепам, радедорм), сечогінні 4-5 днів у гостру стадію (гіпотіазид,)

кортикостероїди у важких випадках (20-30 мг у перерахунку на преднізолон) 6-8 днів, потім знижують дозу до повної відміни, і муностимулятори: тимоген, такти він, метил урацил, ферментні препарати при порушенні травлення: панкреатин, вобензим, біфідум- і лактобактерин

місцево: при мокнутті – примочки, у підгострій стадії креми і мазі з гормонами (флуцинар, преднікарб, синафлан)

догляд за хворими: гіпоалергенна дієта (виключити шоколад, цитрусові, гострі, солені страви, гриби, бульйони, холодець, свинину, каву, алкоголь), провести санацію вогнищ можливих інфекцій, організувати оптимальний режим праці і відпочинку, провести дегельмінтизацію, діти повинні бути під диспансерним спостереженням

Профілактика: усунення причини, захист шкіри від контактів з різними подразливими і забруднюючими речовинами.

2. Алергійний та простий контактний дерматити.

Дерматит це запальне ураження шкіри внаслідок впливу різних екзогенних чинників:

Фізичних, хімічних

Класифікація: За патогенезом: артифіціальний, алергійний, фотодерматит

За тривалістю перебігу: гострий і хронічний

Гострий дерматит На шкірі в ділянці контакту виникає почервоніння, набряк, далі можуть зявитися пухирці, пухирі з серозним вмістом, суб’єктивно печіння, біль, свербіння. Якщо розміри дерматиту значні – підвищуються температура тіла, головний біль, втрата апетиту, загальна слабкість. Через кілька днів процес згасає, зявляється лущення.

При алергічному дерматиті висипання з'являються спочатку на місці контакту з чинником, а потім і на віддалених ділянках.

Лікування:

усунення чинника, протизапальні засоби: 10% розчин кальцію хлориду всередину, кальцію глюконат, натрію тіосульфат, антигістамінні: димедрол, діазолін, супрастин, задитен, кларитин, у важких випадках кортикостероїдні гормони

місцево:

в гострій стадії примочки з 2% розчином борної кислоти, 1% таніну,

збовтуючи суміші, у підгострій і хронічній стадії креми та мазі протизапальної дії з гормонами (преднікарб, корнітол, гідрокортизонова, синафланова); при потертості – ванночки з рожевим розчином калію

перманганату, спиртові розчини анілінових барвників, фукорцин, мазі з антибіотиками; при змозолінні – кератолітичні засоби з 5-15% саліцилової, бензойної, молочної кислот, 30% сечовини, мозольні пластирі, кріотерапію;

при опіках і відмороженнях лікування в хірургічному відділенні – аерозоль гіоксизон, лівіан, оксициклозоль,

пантенол, мазі з антибіотиками і кортикостероїдами, yапівспиртові примочки;

при сонячному дерматиті – холодні примочки борної кислоти, аерозолі і мазі з глюкокортикостероїдами, на ерозії розчиниь анілінових барвників та мазі з антибіотиками;

при променевих дерматитах – унітіол, натрію тіосільфат, гормональні препарати, біостимулятори, донорська кров, аерозолі, мазі з гормонами, рибячий жир, масло обліпихи, «Спасатель», альгофін;

при хімічних дерматитах – примочки з борною кислотою, свинцевою водою, пасту Ласссара, бовтанки, мазі з

гормонами.

3. Пелюшковий дерматит.

Виникненню пелюшкового дерматиту сприяють деякі особливості шкіри маленьких дітей: вона тонка і ніжна, добре вбирає знаходяться на її поверхні речовини, при цьому її бар'єрна і захисна функції ще не зовсім розвинені.

Пелюшковий дерматит може бути спровокований: тертям шкіри в підгузники, пелюшки або одяг (механічний чинник), впливом калових мас або сечі (хімічний фактор), перегрівання або підвищеною вологістю шкіри (фізичний фактор), проникнення в шкіру хвороботворних бактерій або грибів (мікробний чинник). Неправильне застосування засобів догляду за шкірою (присипок, кремів і мила), неякісні підгузники, погане виполіскування пелюшок також можуть стати причиною пелюшкового дерматиту.

Симптоми пелюшкового дерматиту

Найбільш подверженними пелюшкового дерматиту є пахові складки, шкіра промежини, складка між сідниць, пахвові області, складки на шиї і за вухами.

Прояви пелюшкового дерматиту залежать від його тяжкості. Легкий ступінь пелюшкового дерматиту характеризується почервоніння і набряклістю обмеженого ділянки шкірного покриву. Місце гіперемії є більш теплим на дотик, ніж навколишня його здорова шкіра. Якщо лікування НЕ розпочато вчасно, то розвивається середній ступінь дерматиту: Червоність посилюється, на шкірі виникають тріщини, Окремі гнійничкові елементи, ерозії. Дотику до ураженої дерматитом області викликають занепокоєння або плач дитини. При важкого ступеня пелюшкового дерматиту ерозії і тріщини збільшуються в розмірах, з'являється мокнутие, може відбутися відшарування ураженої епідермісу з утворенням виразок.

Загальний стан дитини при пелюшкового дермато порушене через жару і сверблячки в ураженій області. Малюк неспокійний, часто плаче, погано спить, можливе зниження апетиту.

При відсутності належного догляду та лікування протягом пелюшкового дерматиту може ускладнитися приєднання грибкової або бактеріальної інфекції.

Лікування пелюшкового дерматиту

Поява симптомів пелюшкового дерматиту однозначно є приводом для консультації дерматолога або педіатра. Лікар проведе огляд, шляхом опитування батьків постарається з'ясувати причину Виниклий проблеми, дасть рекомендації по догляду та призначити найбільш підходяще дитині лікування.

Лікування пелюшкового дерматиту, як і його профілактика, починається в першу чергу з правильного догляду за шкірою немовляти. Необхідно регулярно міняти підгузки й пелюшки, підмиву дитину після кожної дефекації, частіше влаштовувати повітряні ванни, щодня купати, після миттям висушувати шкіру, обережно і ретельно промаківая її м'яким рушником. Для дітей з пелюшковий дерматитом добре підходять ванни з Відваром ромашки, володіють протизапальним ефектом.

У лікуванні пелюшкового дерматиту застосовують змазуванні уражених ділянок розчином фурациліну, фукарціном, риванолу. Використовують мазі на основі цинку та Декспантенол. Приєднання інфекції вимагає застосування місцевих антисептиків, антибактеріальних мазей або протигрибкових засобів.

Пелюшковий дерматит з неважкими і неосложенним плином легко піддається лікуванню і зазвичай проходить через кілька днів. Запущені і тяжкі форми дерматиту вимагають більш тривалої терапії, але також успішно виліковуються в амбулаторних умовах.

Профілактика пелюшкового дерматиту

Попередити появу пелюшкового дерматиту зможе елементарне дотримання правил догляду за немовлям. Шкіра дитини повинна бути чистою, не дуже вологою і не дуже сухою. Для попередження вологості шкіри застосовують спеціальні дитячі присипками. При надмірно сухості шкіри її обробляють маслом або дитячим кремом. Також важливий адекватний тепловий режим, Щоб шкіра дитини не пересихали і не воложилася від перегріву.

Необхідно ретельно полоскати пелюшки і одяг грудничка для попередження впливу на його шкіру хімічних речовин прального засобу. Важливо використовувати «дихаючі» памперси і здійснювати догляд за шкірою дитини тільки якісними дитячих засобами. Щоб виключити тертя або здавлення шкіри, слід використовувати памперси потрібного розміру (не надто великі і не дуже маленькі), одяг і пелюшки з м'якої бавовняної тканини.

До профілактики інфікування шкіри дитини ставиться регулярне підмивання та купання немовляти, проглаживание його пелюшок і одягу, ретельне Миття рук перед будь-яким контактом зі шкірою малюка.

4. Себорейний дерматит.

Провідна роль P. ovale. Ліпофільні дріжджоподібні гриби є факультативною мікрофлорою більш ніж у 90% населення. Найчастіше себорейний дерматит діагностується на волосистій частині голови через велику кількість волосяних фолікулів і сальних залоз. Хоча прояви себорейного дерматиту можуть відзначатися скрізь, де є сальні залози

Гіперактивації грибкової мікрофлори сприяють порушення нервової системи, гормональні та імунні порушення. Проживання в умовах різко континентального клімату при наявності інших факторів ризику різко підвищує вірогідність розвитку себорейного дерматиту.

Нейрогенна природа себорейного дерматиту обумовлюється тим, що у пацієнтів, які мають в анамнезі патології спинномозкових і черепних нервів, паралічі і парези, рівень захворюваності вище. Генетично схильні стани, при яких змінений гормональний фон, є одним з факторів ризику.

Прояви себорейного дерматиту у дорослих

Себорейний дерматит протікає по типу дерматитів із яскраво вираженими явищами запалень у вигляді папули-сквамозних висипань. Вогнища запалення чітко окреслені, червоного кольору і покриті шаром жирних лусочок, які складаються з слущенного епідермісу. При себорейному дерматиті плями мають тенденцію до периферичної росту і злиття. Зазвичай себорейний дерматит уражається волосиста частина голови, обличчя і верхня частина тулуба, тобто шкіра багата сальними залозами.

При себорейному дерматиті спочатку з'являється лупа, а тому лупа, не піддається терапії, є однією з ознак гіперактивності пітіроспорових грибів. Надалі почервоніння і формування себорейний бляшок. Себорейний дерматит супроводжується випаданням волосся, нормальна кількість яких відновлюється тільки під час ремісії.

Вогнища лущення часто локалізуються за вухами, що призводить до виникнення покритих кірками тріщин, схильних до кровоточивості. Виникнення персистуючого зовнішнього отиту може бути єдиним проявом себорейного дерматиту або ж поєднуватися з іншими себорейними ураженнями шкіри. Через надмірне лущення шкіра голови щільно вкрита лусочками, склеєними шкірним салом. При їх видаленні оголюється яскраво-рожева запалена поверхню, яка нерідко болюча. Сильний свербіж, яким супроводжується себорейний дерматит, сприяє мацерації і приєднання вторинної інфекції. Лусочки відшаровуються як одинично, так і великими пластами, а тому відшарованої епідерміс можна спостерігати в масі волосся і на одязі. У людей, з темним кольором волосся вони більш помітні.

Себорейний дерматит шкіри обличчя супроводжується висипаннями в зоні брів, в ділянці носогубних складок і зазвичай поєднується з проявами себорейного дерматиту волосистої частини голови. Якщо в процес втягується шкіра повік, то себорейний дерматит протікає по типу блефаритів з нашаруванням численних білих лусочок і жовтуватих кірочок.

На відміну від лупи себорейний дерматит не є проблемою тільки естетичного характеру, так як нерідко він переходить в себорейний екзему, генерализуется з подальшим розвитком еритродермії і ускладнюється піодермією.

Дата добавления: 2015-10-29