Казенні підприємства

Поняття і види суб'єктів господарювання

Правове регулювання створення та діяльності суб'єктів господарювання в Україні здійснюється відповідно до норм Господарського кодексу, Цивільного кодексу і деяких спеціальних законів.
Згідно зі ст.55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації — юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
Підприємницькою діяльністю в Україні мають право займатися як фізичні особи, що є індивідуальними підприємцями, так і юридичні особи — це, в основному, комерційні юридичні особи, основною метою діяльності яких є одержання прибутку.
До першої групи суб'єктів відносяться фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи. Це найбільш проста форма підприємництва, що здійснюється від свого імені, на свій ризик громадянами, які відповідають усім майном, що належить їм на праві приватної власності, за своїми обов'язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи — суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного йому майна, на яке може бути звернене стягнення.
Другу групу суб'єктів підприємницької діяльності складають юридичні особи.
Згідно зі ст.80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа може бути створена шляхом об'єднання осіб та (або) майна.
Ст.83 ЦК вказує організаційно-правові форми юридичних осіб. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі в цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом.
Товариства поділяються на підприємницькі та непідприємницькі.
Установою є організація, створена одним або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи (ст.84 ЦК).
Виробничі кооперативи подібним чином визначені в ст.95 Господарського кодексу і ст.163 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст.95 ГК виробничим кооперативом визнається добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їх особистій трудовій участі та об'єднання майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності.
Згідно зі ст.85 ЦК непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.
Підприємницькою діяльністю вправі займатися юридичні особи — комерційні та некомерційні організації (за термінологією Цивільного кодексу — підприємницькі та непідприємницькі товариства), причому некомерційні організації здійснюють її в обмежених межах як епізодичні учасники підприємництва.
В основному, підприємницькою діяльністю займаються комерційні юридичні особи (підприємницькі товариства), основною метою діяльності яких є одержання прибутку. Отже, будь-яка комерційна організація (підприємницьке товариство) є суб'єктом підприємницької діяльності, у той час як не всякий суб'єкт підприємництва є комерційною організацією (підприємницьким товариством).
Якщо обраним критерієм розмежування комерційних юридичних осіб є права їхніх засновників (учасників) щодо майна юридичних осіб, то можна розрізняти: а) юридичні особи, учасники яких мають зобов'язальні права щодо них (господарські товариства); б) юридичні особи, щодо майна яких їх засновники (учасники) мають право власності або інше речове право (наприклад, державні підприємства).
Найбільш розповсюдженою є класифікація комерційних юридичних осіб за організаційно-правовою формою на: господарські товариства (повні і командитні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і додатковою відповідальністю, акціонерні товариства), приватні, державні і комунальні підприємства, а також виробничі кооперативи.
Організаційно-правова форма — це форма юридичної особи — суб'єкта підприємництва, що характеризує специфіку його створення, майнового статусу, характеру його прав і прав засновників (учасників) на майно, та особливості їхньої відповідальності за зобов'язаннями суб'єкта.
Здійснення підприємницької діяльності некомерційними організаціями (непідприємницькими товариствами) — споживчими кооперативами, суспільними або релігійними організаціями, установами, благодійними та іншими фондами — у цілому не відповідає цілям їхньої діяльності, оскільки їх основною метою не є одержання прибутку. Вони діють для досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх, наукових і управлінських цілей, з метою охорони здоров'я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, вирішення спорів і конфліктів, а також в інших цілях, спрямованих на досягнення суспільних благ. Однак це не виключає можливості участі в підприємницькій діяльності некомерційних організацій. Вони можуть здійснювати підприємницьку діяльність, якщо вона служить меті створення некомерційної організації, та одержувати прибуток, необхідний їм для реалізації статутних цілей.

2. Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України, основним учасником відносин у сфері підприємництва є підприємство як юридична особа — суб'єкт підприємництва.

Підприємство — це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, встановленому Господарським кодексом та іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 62 Господарського кодексу України).

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Підприємство діє, зазвичай, на основі статуту. Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Види підприємств

I. Залежно від мети створення підприємства поділяють

на:

1) комерційні підприємства, які створюються для здійснення підприємництва;

2) некомерційні підприємства, які створюються для некомерційної господарської діяльності.

II. Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України, залежно від суб'єкта права власності, який виступив засновником підприємства, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності фізичних осіб чи суб'єкта підприємництва — юридичної особи;

2) підприємство колективної власності, що діє на основі власності кількох власників одного виду права власності;

3) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

5) змішане підприємство, засноване на змішаній власності (на базі об'єднання майна різних власників).

III. Залежно від розміру частки іноземного інвестора в статутному капіталі (фонді) підприємств вони можуть бути поділені на:

1) національні підприємства, в яких взагалі немає частки іноземного інвестора або ж вона становить менше 10 відсотків;

2) підприємства з іноземними інвестиціями, якщо в статутному капіталі (фонді) підприємств іноземна інвестиція становить не менш як 10 відсотків;

3) іноземні підприємства, в статутному капіталі (фонді) яких іноземна інвестиція становить 100 відсотків.

Причому, треба розрізняти такі поняття, як: іноземне підприємство та іноземна юридична особа. Іноземне підприємство створюється і діє за законодавством України, тобто є суб'єктом господарювання України. Іноземна юридична особа — це організація, що створюється і діє за законодавством іноземної держави, тобто є її суб'єктом підприємницької діяльності.

IV. Підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік, можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств.

Малими визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу (фонду) підприємства в Україні можуть діяти у двох організаційних формах: унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства:

— державні;

— комунальні;

— підприємства об'єднань громадян чи релігійних організацій;

— підприємства споживчої кооперації одного засновника; підприємства, засновані на приватній власності одного засновника тощо.

Корпоративне підприємство утворюється, зазвичай, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є:

— кооперативні підприємства (виробничі кооперативи);

— підприємства, що створюються у формі господарського товариства;

— інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

3. Підприємства державної форми власності (державних комерційних і казенних підприємств)

Підприємства державної форми власності були основним суб'єктом господарювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарювання (з притаманною ринковим відносинам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною попри приватизаційні процеси. Це пов'язано з необхідністю залишення в державній власності об'єктів загальнодержавного значення (ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна"), що забезпечують:

виконання держаною своїх функцій, обороноздатність та економічну самостійність української держави (підприємства з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, підприємства, що забезпечують випуск і зберігання грошових знаків і цінних паперів тощо);

соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей (об'єкти Національного космічного агентства при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України та ін.);

життєдіяльність держави в цілому (підприємства авіаційної промисловості; підприємства залізничного транспорту; метрополітен; хлібоприймальні та хлібозаготівельні підприємства, що забезпечують розміщення та зберігання мобілізаційних запасів, та ін.);

контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв (підприємства з виготовлення усіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних сил України, Служби безпеки України; підприємства з випуску наркотичних, біологічних, бактеріологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек), підприємства, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовий, та ін.).

Види діяльності, що є державною монополією та, відповідно, можуть здійснюватися лише підприємствами державної форми власності, визначаються ст. 4 Закону України від 07.02.1991 р. "Про підприємництво", а перелік підприємств, майно яких має державне значення і не підлягає приватизації, - ч. 2 ст. 5 Закону України від 04.03.1992 р. (в ред. Закону від 19.02.1997 р.) "Про приватизацію державного майна" та Законом України від 07.07.1999 р. "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Правове становище підприємств державної форми власності регулюється Господарським кодексом України (статті 73-77 - щодо державних комерційних і казенних підприємств, статті 167-172 - щодо корпоративних прав держави, яких вона набуває при створенні державних/національних акціонерних товариств і державних холдингових компаній, а також участі в так званих змішаних товариствах - за участю суб'єктів різних форм власності).

Підприємства державної форми власності можуть бути як унітарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерційне підприємство і казенне підприємство, до других (корпоративного тилу) - державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство).

Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу й та частки, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного підприємства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України.

Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (характерних для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, більшість з яких зафіксована в ст. 73 Господарського кодексу України:

- господарська організація унітарного типу;

- підприємство-не власник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності;

- функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління;

- функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підприємство;

- управління державним унітарним підприємством здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном;

- обов'язкове включення до найменування державного унітарного підприємства слів "державне підприємство";

- відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідальності за зобов'язаннями власника (держави) і органу влади, до сфери управління якого воно входить.

Порівняно з іншими підприємствами-не власниками державні унітарні підприємства мають додаткові обмеження в своїх повноваженнях:

- засновницьких (заборонено створювати підприємницькі структурні брати участь у таких структурах);

- щодо розпорядження закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном; при цьому межі повноважень щодо розпорядження майном залежать від правового титулу майна;

- щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту);

- щодо укладення договорів (обов'язковість прийняття державного замовлення та укладення державного контракту; дотримання процедур закупівель, визначених Законом "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти");

- щодо затвердження фінансового плану підприємства компетентним органом держави (зазвичай господарським.міністерством/відомством, до сфери управління якого належить підприємство, а у передбачених законом випадках Кабінетом Міністрів України).

Державні унітарні підприємства залежно під комплексу ознак (виду господарської діяльності - комерційна чи некомерційна, правового титулу майна - право господарського відання чи право оперативного управління, можливості чи неможливості бути суб'єктом банкрутства, порядку створення та ін.) поділяються на державні комерційні підприємства і казенні підприємства (ч. 8 ст. 73 Господарського кодексу України).

Державне унітарне підприємство - це такс підприємство унітар­ного типу, яке діє на базі відокремленої частини державного майна (без поділу його на частки), закріпленого за підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління, створюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави і входить до сфери управління зазначеного органу

Загальні ознаки (для комерційного та і казенного під­приємств (ст. 73 ГК України)

Господарська організація унітарного типу (один засновник і учасник; неподільність майна паї частки; одноособовий керівник та ін.)

Підприємство-невласник, що зумовлює необхідність виконання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і погодження з ним основних питань діяльності

Функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним під­приємством на праві господарського відання (комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (казенне підприємство)

Функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо дер­жавного унітарного підприємства викопує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяль­ності якого входить підприємство, або державне господарське об'єднання, до складу якого включено підприємство

Управління державним унітарним підприємством здійснюється одноособовим керівником, який призначається на посаду шляхом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управляти державним майном

Відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку відповідальності за зобов'язаннями власника (держави) і органу влади, до сфери управління якого воно входить

Законодавчо закріплені обмеження повноважень державних унітарних підприємств (порівня­но з пішими підприємствами - невласниками):

1) засновницьких (заборонено створювати підприємницькі структури і брати участь в таких структурах);

2) щодо розпорядження закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном; при цьому межі повноважень щодо розпорядження майном залежать від і правового титулу майна;

3) щодо розпорядження прибутком (відповідно до вимог закону і положень статуту);

4) щодо укладення договорів (обов'язковість прийняття державного замовлення та укладення державного контракту; дотримання процедур закупівель, визначених Законом "Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти");

5) щодо затвердження фінансового плану підприємства компетентним органом держави

Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в статтях 74-75 Господарського кодексу України:

наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у етапі 44 Господарського кодексу;

основний правовий титул майна - право господарського відання, відповідно до якого державне комерційне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обмеженням правомочності щодо розпорядження майном, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише та конкурентних засадах; відчужувати нерухоме майно, повітряні та морські судна - ще й за погодження з Фондом державного майна України; здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць і підрозділів - лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах; одержані від продажу зазначених об'єктів кошти використовуються відповідно до затвердженого фінансового плану підприємства;

обов'язковість формування засновником, функції якого виконує уповноважений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об'єднання), статутного фонду з дотриманням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього підприємства як суб'єкта господарювання;

обов'язковість формування з дотриманням встановлених законом нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервного, фонду розвитку виробництва, фонду споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підприємства;

необхідність підтримання майново-фінансового стану (розміру активів) державного комерційного підприємства не нижче встановленого мінімального розміру статутного фонду, який досі законом не передбачений;

наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до підприємства в установленому законодавством порядку державні замовлення та державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив економічного та соціального розвитку підприємства й виборі контрагентів;

затвердження фінансового плану підприємства до 1 вересня року, що передує плановому, компетентним органом держави, а саме: а) щодо підприємств, що є суб'єктами природних монополій, і підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 мли грн., - Кабінетом Міністрів України; б) щодо інших підприємств - органами, до сфери управління яких вони входять;

обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім належним на праві господарського відання майном (у тому числі у разі визнання банкрутом);

відсутність у держави та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державного комерційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокрема, ч. 6 ст. 74 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, які було визнано судом неконституційними або недійсними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду);

можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товариство) чи казенне підприємство.

Державне комерційне унітарне підприємство - це такс підприємство унітарного типу, яке діє з метою отримання прибутку на базі відокремленої частини державної майна (без поділу його па частки), закріпленого за підприємством на праві господарського відання, ство­рюється в розпорядчому порядку компетентним органом держави, вхо­дить до сфери управління зазначеного органу і несе відповідальність за власними зобов'язаннями усім закріпленим за ним майном

Характерні ознаки (статті 74-75 ГК України)

Наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у ст. 44 Господарського кодексу

Основний правовий титул майна - право господарського відання, відповідно до якого держав-1 не комерційне підприємство володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обмеженням правомочності щодо розпорядження майном, визначених законом та статутом підприємства

Найменування державного унітарного комерційного підприємства повинно містити слова "державне підприємство" та вказівку на орган влади, до сфери управління якого входить дане підприємство (господарське міністерство/відомство)

Обов'язковість формування засновником, функції якого виконує уповноважений орган дер­жави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об'єднання), статутного фонду з дотриманням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації цього під­приємства як суб'єкта господарювання

Обов'язковість формування підприємством з дотриманням встановлених законом нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: амортизаційного, резервного, фонду розвитку ви­робництва, фонду споживання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підпри­ємства

Необхідність підтримання майнового стану підприємства не нижче встановленого мінімаль­ного розміру статутного фонду

Наявність обов'язку приймати та викопувати доведені до підприємства в установленому законодавством порядку державні замовлення і державні завдання

Затвердження фінансового плану підприємства до 1 вересня року, що передує плановому, компетентним органом держави

Можливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне акціонерне товариство) чи казенне підприємство

Обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім належним па праві господарського відання майном (у т.ч. у разі визнання банкрутом)

Відсутність у держава та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державного комерційного підприємства, крім передбачених законом випадків

Казенні підприємства

Різновидом підприємств державної форми власності є казенні підприємства, які були легалізовані Законом України від 04.02.1998 р. "Про внесення змін до Закону України "Про підприємства в Україні". Особливості правового становища казенних підприємств визначаються статтями 76-77 Господарського Кодексу України, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, зокрема:

від 16.06.1998 p. № 914 "Про Типовий статут казенного підприємства";

від 30.06.1998 р. № 987 "Про перетворення державних підприємств у казенні" та ін.

Казенне підприємство - це державне некомерційне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном.

Основними рисами казенного підприємства є такі:

господарська організація унітарного типу;

створюється за рішенням Кабінету Міністрів України; згідно зі ст. 37 Закону "Про підприємства в Україні" (втратив чинність після введення в дію Господарського кодексу України), створення казенних підприємств було можливим лише шляхом реорганізації (перетворення) державних унітарних підприємств, майно яких не підлягає приватизації, за наявності однієї з визначених законом умов (якщо державне підприємство здійснює діяльність, що становить монополію держави; якщо воно є природним монополістом або основним споживачем - понад 50% - продукції такого підприємства є держава); ст. 76 Господарського кодексу не пов'язує створення казенного підприємства лише з реорганізаційними процесами, а відтак таке підприємство може створюватися як шляхом заснування, так і шляхом реорганізації за наявності визначених у ч. 1 ст. 76 ГК умов (законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним споживачем - понад 50% - продукції, робіт, послуг підприємства є держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад 50%) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів підприємства заборонено законом);

здійснення некомерційної господарської діяльності (як основної в поєднання з комерційною чи без такого поєднання);

функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство): затверджує статут казенного підприємства, призначає його керівника, здійснює контроль за додержанням положень статуту та ефективністю використання закріпленого за казенним підприємством державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства; укладає з ним державні контракти та поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку; затверджує умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою;

Характерні озна­ки (статті 76-77 ГК; постанова КМУ віл 16.06.1998 р.№914 "Про Ти повий статут казенного підпри­ємства"

Казенне підприємство - це такс державне унітарне підприємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власності, що не підлягає приватизації, створюється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфери управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном

Підприємство унітарного типу державної форми власності

Здійснення некомерційної господарської діяльності (як основної в поєднанні з комерційною чи без такого поєднання)

Створюється за рішенням КМУ за наявності визначених в ч. 1 ст. 76 ГК умов (законом дозво­лено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним - понад 50% - продукції, робіт, послуг підприємства є держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад п'ятдесят відсо­тків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним; приватизацію майнових комплексів підприємства заборонено законом)_

Підприємство-невласників, що функціонує на базі державного майна, яке закріплюється за ка­зенним підприємством на праві оперативного управління, що передбачає: (а) необхідність ці­льового (насамперед для виконання державного замовлення) використання майна із значним обмеженням повноважень щодо розпорядження майном (аналогічними до тих обмежень, що _ встановлені для державних комерційних підприємств); (б) специфіку відповідальності (згід­но з ч. 7 ст. 77 Господарського кодексу України, казенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише коштами, що є в його розпорядженні), а субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями казенного підприємства несе держава (ця обставина виключає можливість визнання казенного підприємства банкрутом)

Діє на підставі статуту, що розробляється на підставі затвердженого постановою КМУ від 16.06.1998 р. № 914 Типового статуту казенного підприємства, і має включати, крім загальних положень, положення про обов'язкову звітність казенного підприємства за встановленою КМУ формою та відповідальність керівника підприємства за результати Його господарської діяльності

Функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казен­ного підприємства виконує галузеве міністерство (відомство): затверджує статут казенного підприємства, призначає його керівника, здійснює контроль за додержанням положень стату­ту та ефективністю використання закріпленого за казенним підприємством державного майна; здійснює планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджує фінансовій"! план та план розвитку казенного підприємства; укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб; визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку; затверджує умови та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою

Дата добавления: 2015-10-28