Підстави звільнення перевізника від відповідальності за недостачу, пошкодження та псування вантажу

Стаття 924. Відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти

[Гражданский кодекс Украины (ГК Украины)] [Стаття 924]

1. Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

2. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Коментар:

1. В ч. 1 коментованої статті передбачається відповідальність перевізника за незбереження вантажу, багажу, пошти, тобто за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти. Так, під втратою вантажу слід розуміти неможливість видачі вантажу одержувачеві протягом встановленого строку у зв'язку з його фізичною загибеллю, крадіжкою або знищенням. Нестача (часткова втрата) має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві вантаж у меншій кількості або меншої ваги, ніж його було прийнято від відправника за єдиним транспортним документом. Псування - це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження - це механічні зміни (поломка, руйнування), що викликають зниження цінності вантажу внаслідок зменшення ефективності використання його за призначенням.

Загальною умовою відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу є вина, наявність якої припускається. Коментована стаття містить правило, що перевізник відповідає за збереження вантажу після прийняття його до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або його пошкодження сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, а саме сталися не з його вини (презумпція вини перевізника). Тобто, перевізник повинен довести свою невинність шляхом посилання на обставини: по-перше, яким не міг запобігти та по-друге, усунення яких від нього не залежало. Транспортне законодавство наводить перелік обставин на які перевізник може посилатися, щоб довести свою невинність.

При залізничному перевезенні до обставин яким перевізник не міг запобігти і усунення яких від нього не залежало законодавець відносить 1) недоліки тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення; 2) завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція); 3) здача вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення; 4) стихійне лихо та інші обставини, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало та інших (п. 111 СЗ України). Крім зазначених підстав звільнення перевізника від відповідальності за незбереження вантажу СЗ України, також, називає наступні обставини: а) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення; б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних причин, пов'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; в) вантаж перевозився у супроводі провідника відправника чи одержувача; г) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси; д) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами (п. 111 СЗ України).

Автомобільний перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, якщо він доведе, що сталося через обставини, яким вони не могли запобігти і усунення яких від них не залежало, зокрема внаслідок: а) вини вантажовідправника (вантажоодержувача); б) особливих природних властивостей вантажу, який перевозиться; в) дефектів тари або упаковки, які не могли бути виявлені по зовнішньому вигляду при прийманні вантажу до перевезення, або застосування тари, що не відповідає властивостям вантажу або встановленим стандартам, при відсутності слідів пошкодження тари у дорозі; г) здачі вантажу до перевезення без вказівки в товарно-транспортних документах на його особливі властивості, що вимагають особливих умов або застережних заходів для збереження вантажу при перевезенні або зберіганні; д) здачі до перевезення вантажу, вологість або температура якого перевищують встановлені норми (ст. 133 САТ УРСР). Також, при визначенні кількості вантажу за допомогою зважування перевізник не несе матеріальної відповідальності у випадках розходження між масою вантажу, що зазначена у товарно-транспортних документах, і фактичною масою вантажу, якщо різниця маси не перевищує: а) відповідних нормативів природних втрат маси вантажу, визначених відповідно до чинного законодавства; б) технічних норм точності вагів (п. 13.5. Правил).

При річковому перевезенні до таких обставин законодавець відносить: а) вину вантажовідправника чи вантажоодержувача; б) здача вантажу до перевезення без зазначення в накладній його особливих властивостей, що вимагають особливих умов чи заходів попередження для збереження вантажу при перевезенні чи зберіганні; в) особливі природні властивості вантажу, що перевозиться, які спричинили його поломку, іржу, внутрішнє псування тощо; г) здача до перевезення вантажу, вологість якого перевищує встановлену норму; д) недоліки тари чи упаковки, які не могли бути помічені за зовнішнім виглядом при прийманні вантажу до перевезення (п. 191 СВВТ СРСР).

У зв'язку з підвищеною небезпекою та можливими стихійними явищами при перевезенні вантажу морським транспортом, коло обставин, які перевізник не міг відвернути було розширено. Це, зокрема: непереборна сила; небезпеки та випадковості на морі; рятування людей, суден і вантажів; пожежа, що виникла не звини перевізника; дії або розпорядження влади (затримання, арешт, карантин тощо); військові дії та народні заворушення; страйки чи інші обставини, які спричинили зупинення або обмеження роботи (ст. 176 КТМ України).

При морських перевезеннях вантажу перевізник, також, не відповідає за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дій або недогляду капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). За втрату, нестачу і пошкодження вантажу, спричинені діями та помилками вже зазначених осіб при прийманні, завантаженні, розміщенні, зберіганні, вивантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки), перевізник за наявності вини несе відповідальність на загальних засадах.

На відміну від ЦК України, транспортні кодекси (статути), наприклад КТМ України, СЗ України) допускають поряд із презумпцією вини перевізника, також, презумпцію відсутності вини перевізника. Суть презумпції відсутності вини перевізника полягає в тому, що перевізник несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо пред'явник претензії доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу сталися з вини перевізника. Тобто перевізник вважається невинним доти, поки вантажовідправник чи вантажоодержувач не доведедуть наявність його вини. Так, презумпція відсутності вини автомобільного перевізника має місце у випадках, коли: а) вантаж прибув у справному автомобілі (контейнері) за справними пломбами вантажовідправника, а штучний вантаж - з справними захисною маркіровкою, бандеролями, пломбами вантажовідправника або виготовлювача; б) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок природних причин, зв'язаних з перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі; в) вантаж перевозився у супроводі експедитора вантажовідправника (вантажоодержувача); г) недостача вантажу не перевищує норм природних втрат (ст. 134 САТ УРСР).

Пароплавство не відповідає за втрату, зменшення ваги, псування чи пошкодження прийнятого до перевезення вантажу доти, поки вантажовідправник не пред'явить претензію та позов і не доведе протилежне, якщо це сталося внаслідок: а) обставин, пов'язаних із завантаженням чи вивантаженням, якщо завантаження чи вивантаження здійснювалися засобами вантажовідправника чи вантажоодержувача; б) перевезення на палубі чи в безпалубному судні вантажу, який допускається до такого перевезення, якщо нестача чи пошкодження мали місце внаслідок природних причин, пов'язаних із таким способом перевезення, чи якщо вантаж прибув у справному судні, без перевантаження на шляху, зі справним захисним маркуванням, справним кріпленням чи за наявності інших ознак, що свідчать про збереження вантажу; в) неприйняття заходів, необхідних для збереження вантажу, представником вантажовідправника чи вантажоодержувача, які супроводжували вантаж; г) використання тари, яка не відповідає властивостям вантажу чи встановленим стандартам, за відсутності слідів пошкодження тари під час перевезення; д) природної втрати ваги вантажу при перевезенні в межах встановлених норм, а також внаслідок зниження процента вологості вантажу під час перевезення (п. 192 СВВТ СРСР).

2. Відповідно до ч. 2 коментованої статті, перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактичної шкоди. Тобто перевізник не зобов'язаний відшкодовувати доходи, які одержувач або відправник міг б реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було б порушене (упущену вигоду). Аналогічне правило щодо обсягу відповідальності перевізника міститься і в транспортному законодавстві, де більш деталізовано порядок його визначення. В ст. 114 СЗ України передбачається, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість (п. 114 СЗ України). Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу. А вартість вантажів, які належать громадянам і вартість яких не було оголошено під час відправлення, визначається за цінами, що діють у тому місці і на той час, де і коли здійснюється відшкодування збитків.

За незбереження вантажу при річковому перевезенні пароплавство несе відповідальність в наступних розмірах: а) за втрату вантажу - в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу; б) за втрату вантажу, зданого до перевезення з оголошеною цінністю, - в розмірі оголошеної цінності, а якщо пароплавство доведе, що оголошена цінність перевищує дійсну вартість, - в розмірі дійсної вартості; в) за пошкодження вантажу - в сумі, на яку знизилася його вартість (п. 195 СВВТ СРСР).

Трапляються випадки, коли пароплавство використовує для своїх потреб вантаж, прийнятий до перевезення. То в цьому випадку винні особи притягуються до відповідальності, а пароплавство відшкодовує вартість вантажу в подвійному розмірі.

У разі, якщо при виявленні нестачі, пошкодження або псування вантажу, перевізник і відправник або одержувач не дійшли згоди у визначенні їх причин і суми, на яку зменшилась вартість вантажу, на їх вимогу проводиться експертиза в бюро товарних експертиз або іншими компетентними організаціями чи фізичними особами. Експертиза проводиться у присутності представників перевізника і замовника. Результати експертизи оформляються актом, який підписується експертами і особами, які були присутні при проведенні експертизи. Витрати по експертизі оплачуються перевізником або замовником залежно від того, хто проявив ініціативу по виклику експерта. В подальшому витрати відносяться на сторону, яка буде у встановленому порядку визнана винною в нестачі, пошкодженні або псуванні вантажу.

Збитки, що не підпадають під дію статей 277, 279, 280 цього Кодексу, визнаються окремою (незагальною) аварією. Такі збитки не підлягають розподілу між судном, вантажем і фрахтом. Їх несе той, хто їх зазнав, або той, на кого падає відповідальність за їх спричинення.

Коментар:

Зміст коментованої статті дає підстави зробити висновок про поділ збитків на загальну та окрему аварії.

Як вже нами зазначалося, загальна аварія підлягає розподілу між судном, фрахтом і вантажем.

Окрема аварія такому розподілу не підлягає, тому такого роду збитки несе той, хто їх зазнав, або той, хто повинен відповідати за їх спричинення. Отже окремою (незагальною) аварією є збитки, що не визнаються загальною аварією.

Наявність в КТМУ цієї статті викликає чимало дискусій, оскільки в Йорк-Антверпенських правилах відсутній поділ збитків на загальну та окрему аварії. Можливо, неоднозначність збитків по окремій аварії дозволила звернути на них спеціальну увагу. Зазначимо, що мова йде про збитки, які формально мали б відноситися до загальної аварії, але вони виключені із сфери загальної аварії за текстом Йорк-Антверпенських правил, тому зібрані в коментованій главі КТМУ.

Підстави звільнення перевізника від відповідальності за недостачу, пошкодження та псування вантажу

В ч. 2 ст. 924 ЦК передбачено, що перевізник звільняється від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, багажу, пошти, якщо доведе відсутність своє вини.
Обставини, які звільняють перевізника від відповідальності, зазначені у відповідних транспортних кодексах і статутах.
Так, перевізник звільняється від відповідальності за недостачу, пошкодження та псування вантажу у випадках, якщо:
- вантаж прибув у справному транспортному засобі з непорушеними пломбами відправника;
- вантаж супроводжував експедитор чи представник вантажовідправника чи вантажоодержувача;
- недостача вантажу не перевищує норм природних втрат;
- недостача вантажу не перевищує допустимого розходження при визначенні його маси (наприклад, якщо вагон із зерном зважують на вагонних вагах);
- вологість вантажу перевищувала допустиму норму (на окремі види вантажу встановлена норма вологості — цукор, вугілля, сіль, мука тощо);
- вантаж зіпсувався, оскільки відправник завантажив вантаж у непідготовлений, неочищений транспортний засіб, який сам же і розвантажував;
- вантаж був зданий до перевезення без зазначення його особливостей, які вимагали особливих вимог перевезення ("з гірки не спускати");
- швидкопсувний вантаж зіпсувався, але перевізник дотримувався режиму перевезення, а строк перевезення не перевищив допустимого та ін.
Транспортне законодавство залежно від виду транспорту встановлює і додаткові підстави звільнення перевізника від відповідальності: виникнення небезпеки та випадковостей на морі та інших судноплавних водах; рятування людей, суден, вантажу; дії або розпорядження властей; воєнні дії, терористичні акти, народні заворушення; страйки тощо (ст. 176 КТМ).

n Відповідальність перевізника настає у разі:

n 1) ненадання транспортного засобу;

n 2) втрати, нестачі, пошкодження, псування вантажу;

n 3) прострочення доставки вантажу;

n 4) подачі під навантаження непридатного транспортного засобу тощо.

n Втратою вантажу слід вважати протиправну невидачу перевізником вантажу протягом строків, встановлених транспортними кодексами і статутами, внаслідок його вибуття з-під відання перевізника (фізичної загибелі, крадіжки тощо) або затримання в дорозі. Втраченим вважається вантаж, якщо він не виданий на вимогу одержувача: на залізничному і річковому транспорті - протягом ЗО днів після спливу строку його доставки; на повітряному транспорті

n - протягом 10 днів з моменту закінчення строку доставки; на автомобільному транспорті - протягом 10 днів з дня прийняття вантажу (при міжміському перевезенні - протягом ЗО днів після закінчення строку доставки); при перевезенні в прямому змішаному перевезенні

n — після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення. Якщо вантаж, що вважається втраченим, прибув після спливу зазначених вище строків, одержувач вантажу повинен його прийняти і повернути суму, виплачену йому перевізником за втрату вантажу, якщо інше не встановлено договором, транспортними кодексами чи статутами (ч. 2 ст. 919 ЦК України). Однак у такому випадку перевізник не звільняється від відповідальності за прострочення доставки вантажу.

n Нестача вантажу - це видача перевізником одержувачу вантажу в меншій кількості, ніж було прийнято за одним транспортним документом від відправника. Нестача вантажу може бути наслідком несправності транспортних засобів, а також протиправних дій працівників перевізника або третіх осіб.

n Псування вантажу - це хімічні та (або) біологічні зміни вантажу, а пошкодження - це зміни його фізичного стану, що сталися внаслідок недотримання правил транспортування вантажу (температурного режиму, розміщення, упаковки тощо) і негативно позначаються на можливості його подальшого використання.

n Однією з умов відповідальності перевізника є наявність у його діях чи бездіяльності вини у заподіянні шкоди. Законодавець, зазвичай, виходить з презумпції вини перевізника в заподіянні збитків. Зокрема, в ч. 2 ст. 924 ЦК України зазначено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Подібні положення містять транспортні кодекси й статути.

n Відповідальність перевізника завжди є обмеженою, оскільки відшкодуванню підлягають лише фактично заподіяні збитки. Так, на залізничному транспорті перевізник несе відповідальність за втрату чи недостачу вантажу лише в розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо перевізник доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість (п. 114 Статуту залізниць України). У будь-якому випадку сума збитків не може перевищувати вартості втраченого вантажу.

n У разі втрати вантажу перевізник відшкодовує не лише збитки, а й стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення, транспортними кодексами (статутами), не підлягають відшкодуванню.

n Відправник несе відповідальність за:

n 1) незабезпечення завантаження маршруту;

n 2) невикористання наданого транспортного засобу;

n 3) несвоєчасне пред´явлення вантажу;

n 4) затримку завантажувальних робіт, що проводяться засобами відправника;

n 5) пред´явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, з неправильним зазначенням його найменування або властивостей;

n 6) неправильне зазначення в гіакладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача тощо.

n На одержувача покладається відповідальність за:

n 1) здавання після вивантаження неочищеного рухомого складу або контейнерів;

n 2) пошкодження і втрату вагонів, контейнерів, перевізних пристосувань (піддонів, строп тощо), що належать перевізнику;

n 3) затримку в прийманні вантажу, здійсненні розвантажувальних робіт тощо.

n Порядок і розмір відшкодування збитків, заподіяних перевізником, відправником чи одержувачем вантажу визначається договором, якщо інше не встановлено транспортними кодексами (статутами). Розмір відшкодування, не пов´язаного з незбережен-ням вантажу, встановлюється переважно у формі штрафів або пені пропорційно розміру провізної плати. Наприклад, за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать юридичним особам і фізичним особам-підприємцям або орендованих ними, залізниця сплачує одержувачу штраф у розмірі: 10 % провізної плати -за прострочення на дві доби; 20 % провізної плати - за прострочення на три доби; ЗО % провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб (п. 116 Статуту залізниць України).

n Звільнення від відповідальності за договором перевезення вантажу. У транспортному законодавстві закріплено перелік обставин, за яких, насамперед, перевізник, а також відправник і одержувач вантажу звільняються від відповідальності. Такі обставини можуть бути пов´язані з умовами здійснення перевезень тим чи іншим транспортом, дією природних факторів (наприклад, норми природної втрати або природні властивості вантажу), порушенням своїх зобов´язань контрагентами за договором перевезень чи іншими договорами або мати випадковий і непередбачуваний (форс-мажор-ний)характер.

n Так, залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу в разі, коли:

n 1) вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з не-пошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення;

n 2) недостача, псування або пошкодження сталися внаслідок дії природних чинників, пов´язаних із перевезенням вантажу на відкритому рухомому складі;

n 3) вантаж перевозився у супроводі представника відправника чи одержувача;

n 4) недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного відхилення визначення маси;

n 5) зіпсований швидкопсувний вантаж, виявлений у вагоні, прибув без порушення встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення, вентиляція), і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив граничного терміну перевезень, встановленого Правилами; 6) втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок:

n - таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення;

n - завантаження вантажу відправником у непідготовлений, не-очищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція);

n - здачі вантажу до перевезення без зазначення в накладній особливих його властивостей, що потребують особливих умов або запобіжних засобів для забезпечення його збереження під час перевезення;

n - стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало (п. 111 Статуту залізниць України).

n Комерційні та інші акти. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності перевізника, вантажовідправника, вантажоодержувача під час виконання договору перевезення, засвідчуються певними документами, складеними у встановленому порядку перевізником.

n На залізничному транспорті, наприклад, такими документами є комерційні акти або акти загальної форми.

n Комерційний акт складається для засвідчення обставин у разі:

n 1) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах;

n 2) виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу;

n 3) псування, пошкодження вантажу;

n 4) повернення транспортній організації вкраденого вантажу.

n Залізниця зобов´язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу.

n В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

n На автомобільному транспорті порушення правил перевезення вантажів можуть бути зафіксовані в товарно-транспортній накладній, а в разі виникнення суперечностей між автотранспортною організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем), такі порушення стверджуються актами встановленої форми.

n На морському транспорті у випадках, що можуть бути приводом для пред´явлення судновласнику майнових вимог, капітан робить у встановленому порядку заяву про морський протест. Посадова особа, визначена в законі, на підставі заяви капітана, даних суднового журналу, опитування капітана, а в разі потреби - інших свідків зі складу суднового екіпажу, складає акт про морський протест і засвідчує його своїм підписом і гербовою печаткою.

n Указані акти (комерційний акт, акт загальної форми, акт про морський протест тощо) не є для судів беззаперечними і єдиними доказами порушення умов договору перевезення, тому у разі виявлення порушень вимог законодавства при їх складанні вони можуть бути позбавлені доказової сили.

n Претензії за договором перевезення вантажу. Специфіка договорів перевезення вантажу, пошти визначає те, що до пред´явлення перевізникові позову йому можна пред´явити претензію (ст. 925 ЦК України).

n Порядок, строки пред´явлення і розгляду претензій встановлено Господарським процесуальним кодексом України (ГПК України), транспортними кодексами (статутами). Визначення особи, якій належить право на пред´явлення претензій і позовів транспортній організації (перевізнику), залежить від змісту протиправного діяння. Так, при втраті вантажу це право виникає у вантажовідправника і у вантажоодержувача, а при недостачі, псуванні або пошкодженні вантажу та при простроченні доставки вантажу - лише у вантажоодержувача.

n Претензії перевізнику можуть бути пред´явлені за загальним правилом протягом шести місяців. Однак слід враховувати, що на деяких видах транспорту, зокрема на автомобільному, претензії про сплату штрафів подаються протягом лише 45 днів. Порядок обчислення вказаних строків встановлений у транспортних статутах та спеціальних правилах. Слід звернути особливу увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 925 ЦК України перевізник зобов´язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом одного місяця з дня одержання не залежно від умов і порядку перевезення.

n У разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді за претензією протягом строку розгляду претензії уповноважена особа набуває права на пред´явлення позову. Однак слід враховувати, що до таких позовних вимог застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Стаття 925. Пред'явлення претензій і позовів, що випливають із договору перевезення

Яндекс.Директ

			Ты еще не играл в World of Tanks?Миллионы геймеров по миру! Подтверди регистрацию – начни играть бесплатно! 18+Зарегистрироваться·Скачать World of Tanks·Создать аккаунтcpm.wargaming.net
	1. До пред'явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред'явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). 2. Позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк. 3. До вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Коментар: 1. Відповідно до ч. 1 коментованої статті у разі порушення зобов'язання із договору перевезення сторони мають право скористатися або досудовим способом захисту порушених прав шляхом пред'явлення претензій, або одразу судовим способом - шляхом звернення до суду з позовом. Тобто Кодекс надає сторонам право вибору способу захисту порушених прав. На відміну від ч. 1 коментованої статті, транспортне законодавство закріплює правило про обов'язкове пред'явлення претензії до перевізника перед поданням вантажовідправником або вантажоодержувачем до нього позову (п. 16.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні). Однак за юридичною силою зміст підзаконних актів повинен відповідати, а не суперечити змісту законів, тому слід керуватися положенням ЦК України про право пред'явлення до перевізника претензії до пред'явлення позову, а не про обов'язок. Однак безпосередньо порядок пред'явлення претензій та позовів встановлюється законом, транспортними кодексами (статутами): КТМ України (ст. ст. 383 - 387), СВВТ СРСР (ст. ст. 218 - 232), САТ УРСР (ст. ст. 159 - 166), СЗ України (ст. ст. 130 - 135). Договір перевезення укладається з метою надання транспортних послуг по доставці довіреного перевізникові другою стороною (відправником) вантажу, пошти до пункту призначення та видачі його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві). Тобто у перевізному процесі задіяне значне коло учасників транспортування як в пункті відправлення, так і в пункті призначення вантажу, пошти. Тому для забезпечення найбільш повного захисту прав та інтересів відправника та одержувача вантажу, пошти транспортне законодавство більш детально визначає місце пред'явлення претензій та позовів до перевізника. Так, при залізничному перевезенні вантажів претензії заявляються: 1) за загальним правилом - залізниці призначення вантажу; 2) претензії, що виникли з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, заявляються: а) залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція; б) іншому транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт; 3) претензії вантажовідправників щодо штрафів - залізниці відправлення, а вантажоодержувачів - залізниці призначення. В коментованій статті законодавець надає право пред'явити претензії і позови до перевізника як відправнику вантажу, так його одержувачеві. Транспортне законодавство більш детально визначає коло осіб, які мають право пред'явити перевізникові претензію та позови залежно від виду порушення покладеного на перевізника обов'язку. Наприклад, при автомобільних перевезеннях вантажів право на пред'явлення перевізнику претензій мають: а) вантажовідправник або вантажоодержувач - у випадку втрати вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної з підписом водія (експедитора перевізника) про прийняття ним вантажу для перевезення; б) вантажоодержувач - у випадках недостачі, зіпсуття або ушкодження вантажу і за умови подання товарно-транспортної накладної із відповідними записами в ній або акта встановленої форми, якщо такий акт складався; в) вантажоодержувач - у випадку прострочення доставки вантажу; г) вантажовідправник - при незбереженні або простроченні доставки вантажу, якщо перевезення виконувалось у попутному напрямку. При цьому, претензії, які виникають із перевезення вантажів, включаючи повну або часткову втрату вантажу, порушення строків чи інших умов доставки вантажу, пред'являються перевізнику, з яким укладено договір на перевезення (пп. 16.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні). Претензії із перевезення вантажу річковим транспортом пред'являються до управління пароплавства призначення. А претензії із перевезення пасажирів чи багажу - до управління пароплавства відправлення чи призначення (п. 224 СВВТ СРСР). В коментованій статті відсутнє правило, яке б визначало строк протягом якого можна пред'явити до перевізника претензію та порядок його обчислення. На відміну від ЦК України, транспортне законодавство закріплює такі строки. Так, на залізничному транспорті претензії до залізниць можуть бути заявлені протягом шести місяців, що обчислюються: а) з дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу, багажу та вантажобагажу; б) через 30 діб з дня закінчення терміну доставки - для претензій про відшкодування за втрату вантажу; в) через 2 місяці з дня прийому вантажу до перевезення - для претензій про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з приводу перевезень у прямому змішаному сполученні; г) через 10 діб після закінчення терміну доставки багажу чи вантажобагажу - для претензій про відшкодування за втрату багажу чи вантажобагажу; д) від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу; е) після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для оплати штрафу, - для претензій про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень; ж) з дня встановлення обставин, що спричинили пред'явлення претензії, - в усіх інших випадках (п. 134 СЗ України). Претензії автомобільному перевізнику можуть бути пред'явлені протягом шести місяців, а претензії про сплату штрафів - протягом 45 днів. При цьому вказані строки обчислюються: а) з дня видачі вантажу або багажу - по претензіях про відшкодування за псування, пошкодження або недостачу вантажу або багажу; б) по закінченні 30 діб з дня закінчення строку доставки вантажу при міжміських перевезеннях і 10 діб з дня приймання вантажу при міських і приміських перевезеннях - по претензіях про відшкодування за втрату вантажу; в) по закінченні 10 діб після закінчення строків доставки багажу - по претензіях про відшкодування за втрату багажу; г) з дня видачі вантажу або багажу - по претензіях про прострочку в доставці вантажу або багажу; д) по закінченні 4 місяців з дня прийняття вантажу до перевезення - по претензіях про відшкодування за втрату вантажу, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні; є) з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і прийнятого до виконання разового замовлення, - по претензіях про стягнення штрафу за невивіз вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням; ж) з дня одержання заявником претензії копії платіжної вимоги (рахунку) автотранспортного підприємства або організації про нарахування штрафу - по претензіях про повернення штрафу за простій автомобілів (автомобільних причепів) і затримку контейнерів, стягненого в безакцептному порядку; з) з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення претензії, - в усіх інших випадках. А претензії автотранспортних підприємств або організацій пред'являються вантажовідправникам або вантажоодержувачам протягом двох місяців і вказаний строк обчислюється: а) з дня закінчення встановленого Правилами строку для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і прийнятого до виконання разового замовлення - по претензіях про стягнення штрафу за непред'явлення вантажу, невикористання контейнерів або автотранспорту, робота якого оплачується за по часовим тарифом, відповідно до місячного плану або разового замовлення; б) з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення претензії, - в усіх інших випадках (п. 165 САТ УРСР). Претензії до пароплавства при річковому перевезенні пред'являються протягом шестимісячного строку, а претензії про виплату премій, про стягнення штрафу за прострочення доставлення вантажу і про повернення штрафу за простій судна - протягом 45 днів. Зазначені вище строки обчислюються наступним чином: а) з дня видачі вантажу чи багажу - за претензіями про відшкодування за пошкодження чи часткову втрату вантажу чи багажу; б) після спливу 30 діб з дня спливу строку доставки - за претензіями про відшкодування за повну втрату вантажу; в) після спливу чотирьох місяців з дня приймання вантажу до перевезення - за претензіями про відшкодування за повну втрату вантажу із перевезення в прямому залізнично-водному сполученні; г) після спливу 20 діб після закінчення строку доставлення багажу - за претензіями про відшкодування за повну втрату багажу; д) з дня видачі вантажу чи багажу - за претензіями про перебільшення провізних платежів і про штраф за прострочення доставки вантажу чи багажу; е) після спливу п'яти днів, встановлених для оплати рахунків - за претензіями про стягнення сум, належних за ненадання чи несвоєчасне надання тоннажу чи тяги; ж) з дня одержання заявником претензій копії платіжної вимоги (рахунку) пароплавства про нарахування штрафу - за претензіями про повернення штрафу, що стягується в безакцептному порядку; з) з дня закінчення буксирування - за вимогами, що виникають із буксирування; і) з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення претензії, - в усіх інших випадках (п. 224 СВВТ СРСР). Транспортне законодавство закріплює порядок прийняття до розгляду претензій. Так, при автомобільному перевезенні, якщо у 10-денний термін претензія не була повернута заявникові, то вона вважається прийнятою до розгляду.. Перевізник зобов'язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про її задоволення або відхилення протягом трьох місяців. При частковому задоволенні або відхиленні претензії перевізник у повідомленні про це повинен вказати мотиви прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії документи (в тому числі й інші додані докази) у 10-денний термін. У разі задоволення претензії у повному розмірі прикладені до неї документи (інші докази) не повертаються. Якщо сторони не дійдуть згоди, спори вирішуються згідно з чинним законодавством України (п. п. 16.3 - 16.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні). 2. Частиною 2 коментованої статті встановлено місячний строк, протягом якого перевізник повинен дати відповідь на пред'явлену претензію. Аналогічне правило транспортне законодавство встановлює і при перевезенні вантажу, пошти залізничним транспортом (п. 135 СЗ України). На відміну від встановленого Кодексом та СЗ України правила щодо місячного строку розгляду претензій, при перевезенні вантажу іншими видами транспорту законодавець передбачає інші строки. Так, при річковому перевезенні - протягом шести місяців, 45 днів та трьох місяців (п. 225 СВВТ СРСР); при автомобільному перевезенні: а) протягом 3 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень в автомобільному сполученні; б) протягом 6 місяців - по претензіях, що виникли з перевезень у прямому змішаному сполученні; в) протягом 45 днів - по претензіях про сплату штрафів. А вантажовідправник або вантажоодержувач зобов'язаний розглянути претензію, заявлену автотранспортним підприємством чи організацією, і повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом 2 місяців (п. 166 САТ УРСР). Вищезазначені правила щодо строку розгляду претензій при перевезенні автомобільним та річковим транспортом слід вважати такими, що суперечать ЦК України, тому слід керуватися положеннями ч. 2 ст. 925 ЦК України. 3. Відповідно до ч. 2 коментованої статті, позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем за наявності двох необхідних умов: а) якщо має місце повна або часткова відмова перевізника задовольнити претензію; б) якщо перевізник не дав відповідь на претензію у місячний строк. 4. Позовна давність до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу застосовується в один рік. При цьому, момент, з якого починається обчислення строку позовної давності, визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів). Наприклад, на автомобільному транспорті вказаний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред'явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред'явлення позову (п. 168 САТ УРСР).

---

Дата добавления: 2015-10-28