Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Поділ і перерозподіл спадщини

Читайте также:
  1. Взагалі, засоби спілкування поділяються на вербальні і невербальні.
  2. Визначення місця розташування розподільчого складу на території, що обслуговується
  3. За ступенем деталізації рахунки бухгалтерського обліку поділяють на синтетичні, субрахунки та аналітичні.
  4. Загальні відомості про кривошипно-шатунний і газорозподільний механізми ДВЗ.
  5. Залежні і незалежні ВВ. Умовні закони розподілу.
  6. Запірні, регулюючі пристрої та розподільники повітря
  7. Змова реакційних режимів СРСР та Німеччини. Поділ сфер впливу. Приєднання до СРСР Прибалтики, Західної України, Північної Буковини.

Спадкування за правом представлення

Особливим випадком спадкування є спадкування за правом представлення, передбачене ст. 1266 ЦК.

Суть спадкування за правом представлення полягає в тому, що хоча деякі родичі спадкодавця (його внуки, правнуки, прабаба, прадід, племінники, двоюрідні брати та сестри) не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом, про те вони не усуваються повністю від спадкування і за певних умов набувають права спадкування. Спадкоємцями вони виступають, ніби представляючи більш близького родича спадкодавця, який на момент відкриття спадщини помер (звідси й назва - "спадкування за правом представлення").

За правом представлення онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадкодавця, двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку, яка належала б їх відповідному родичу, якби він був живий. Тобто це батько чи мати, дід чи баба, брат чи сестра спадкодавця, дядько чи тітка спадкодавця, що повинні були б успадковувати, але померли до відкриття спадщини. Основні засади спадкування за правом представлення: - онуки (правнуки) спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, (бабі, дідові), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; прабаба, прадід, спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони аули живими на момент відкриття спадщини;

- племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (братові або сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;

- двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім батькові, матері (дядькові та тітці спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини.

- якщо спадкування за правом представлення здійснюється одночасно кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення. Наприклад, успадковуючи в порядку права представлення, внуки (правнуки) закликаються до спадкування разом зі спадкоємцями першої черги. При розподілі спадкового майна вони ніби представляють своїх батька та (або) матір, що померли раніше. При цьому вони виступають як безпосередні спадкоємці спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони "представляють". Це означає, що внуки (правнуки) відповідають за борги спадкодавця, але не відповідають за борги своїх батьків, які померли до відкриття спадщини. (За борги батьків вони відповідають у тому випадку, якщо виступають як спадкоємці останніх).

Онукам і правнукам спадкодавця порівну належить та частка, яка б переходила за законом до їхніх батьків, що померли до відкриття спадщини. Ці правила поширюються на всі випадки спадкування за правом представлення, зазначені у ст. 1266 ЦК.

Особливості спадкування усиновленими та усиновлювачами

Спадкування усиновленими та усиновлювачами має особливості

Хоча такі особи принципово прирівняні до родичів за походженням, однак ЦК вони не віднесені до жодної черги спадкоємців за законом. Натомість, спеціальна норма (ст. 1260 ЦК) присвячена спадкуванню усиновленими та усиновлювачами, виокремлюючи їх у окрему категорію спадкоємців.

Усиновлення є юридичним фактом, у силу якого між дитиною й усиновлювачем встановлюються такі правові відносини, які існують між кровними батьками і дітьми. Усиновлені втрачають особисті та майнові права та обов'язки щодо своїх рідних батьків і кровних родичів та набувають їх щодо усиновлювачів та їх родичів.

Усиновлений та його нащадки не спадкують після смерті своїх кровних батьків, інших родичів за походженням по висхідній лінії. І обставини, що може бути однією особою (жінкою або чоловіком) зі збереженням права одним з кровних батьків, визначаються спеціальні правила спадкування на ці випадки. Так, якщо дитина була усиновлена чоловіком, у неї також зберігається кровний зв'язок з матір'ю. У цьому випадку дитина буде спадкувати як після матері, так і після усиновлювача.

Якщо дитина усиновлена тільки одним з подружжя, то вона буде спадкоємцем тільки того з подружжя, хто дав згоду на її усиновлення. Це стосується усиновлювачів та їхніх родичів. Після смерті усиновленого, спадкувати буде тільки той, хто давав згоду на усиновлення.

Закон не передбачає обов'язкової вказівки в актовому записі про народження дитини її усиновлювачів як батьків. На їхнє бажання вони можуть бути записані в книгах записів народжень як батьки усиновленого, але можуть бути зазначені і справжні батьки. Проте на виникнення права на спадкування ці обставини не впливають, оскільки юридичне значення має сам факт усиновлення.

Рішенням суду про усиновлення може бути збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням. Тоді в разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, тобто він має успадкувати ту частину спадщини, яка належала б за законом його матері, батькові за походженням, якби вони були живими на час відкриття спадщини (ст. 1266 ЦК). У разі смерті брата, сестри за походженням усиновленого, він може закликатися до спадкування як спадкоємець другої черги за законом.

Розмір частки спадкоємців за законом

Хоча згідно зі ст. 1267 ЦК частки у спадщині спадкоємців за законом є рівними, проте розмір часток за взаємною згодою (усною або письмовою) може бути змінений спадкоємцями. Спадкоємці, які одержали свідоцтва про право на спадщину, можуть провести розподіл спадкового майна в натурі (реальний поділ) відповідно до отриманих часток.

Правило про те, що розподіл майна здійснюється спадкоємцями відповідно до часток, розглядається як право спадкоємця при розподілі вимагати відокремлення майна, рівного за вартістю його спадковій частці. У випадку очікування дитини, зачатої за життя спадкодавця, інші його спадкоємці не мають права провести розподіл спадщини, доки не народиться дитина (ст. 1298 ЦК).

Якщо спадкоємці досягли згоди щодо зміни розміру часток при отриманні рухомого майна, то розподіл майна провадиться в спрощеному порядку: кожний зі спадкоємців одержує в натурі майно, призначене йому відповідно до усної угоди між ними.

Якщо в складі спадщини є майно, розпорядитися яким спадкоємці можуть лише за наявності свідоцтва про право на спадщину (жилий будинок, автомобіль, грошовий внесок тощо), то розподіл провадиться шляхом вчинення нотаріально посвідченого договору.

Якщо згоди щодо розподілу майна спадкоємцями не досягнуто, розподіл спадщини провадиться судом відповідно до часток, які належать кожному зі спадкоємців.

Оскільки спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її, на праві спільної власності, то при її розподілі застосовуються норми, що регулюють спільну часткову власність.

Прийняття спадщини

Здійснення права на спадкування полягає в тому, що спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її. Прийняття спадщини можливе у 2 способи:

1) шляхом мовчазного прийняття (пасивна поведінка спадкоємця);

2) шляхом подачі заяви про прийняття спадщини (активна поведінка).

Можливість прийняття спадщини шляхом пасивно? поведінки передбачена ст. 1268 ЦК, згідно з положеннями якої спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом з померлим та протягом строку для прийняття спадщини не відмовився від неї. Якщо спадкодавець протягом вказаного строку подав заяву про відмову від спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини.

Спадкоємці, які фактично прийняли спадщину, також мають подати заяву про видачу їм документа, що підтверджує їх право на успадковане майно - свідоцтва про право на спадщину, але можуть це зробити незалежно від закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Прийняття спадщини шляхом подання нотаріусу заяви про її прийняття передбачене ст. 1269 ЦК.

Цей порядок прийняття спадщини застосовується щодо спадкоємців, які бажають прийняти спадщину, але не проживали постійно разом зі спадкодавцем. Оскільки роздільне проживання не створює презумпції прийняття спадщини, такі особи зобов'язані подати за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Спадкоємець з'являється до нотаріуса особисто і подає документ, що підтверджує його особу, а також свідоцтво про смерті спадкодавця, щоб нотаріус зміг встановити час відкриття спадщині; Крім того, спадкоємець повинен повідомити нотаріуса про місце відкриття спадщини та про наявність інших спадкоємців (якщо йому про це відомо) незалежно від того, чи прийняли вони спадщину.

Особа, яка досягла 14 років, якщо вона бажає прийняти спадщину, може звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спад шини самостійно. Для цього згоди її батьків або піклувальників не потрібно, оскільки пасивна тестаментоздатність як елемент дієздатності фізичної особи настає з 14 років.

На практиці виникає питання: чи можуть прийняти спадщину батьки, піклувальник неповнолітнього спадкоємця, якщо він сам проти цього заперечує? Така ситуація законом прямо не передбачена. Однак оскільки ст. 32 ЦК не передбачає можливості вчинення правочинів батьками, піклувальниками за неповнолітніх, можна зробити висновок, що прийняття ними спадщини проти волі особи, яка досягла 14 років, неможливе. Тим більше, що небажання прийняти спадщину в цьому разі має тлумачитися як відмова від спадщини. Це право неповнолітня особа може реалізувати за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування (ч. Зет. 1273 ЦК).

Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої особи подають її батьки (усиновлювачі) або опікун, а від імені недієздатної особи - її опікун.

Заява про прийняття спадщини може бути відкликана особою, яка її подала, батьками (усиновлювачами) малолітньої особи, опікуном недієздатної особи. Причини відкликання заяви про прийняття спадщини значення не мають. Відкликана заява може бути протягом строку, встановленого для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК).

Виникає питання, чи має право на відкликання заяви про прийняття спадщини особа, яка досягла 14 років, котра згідно з ч. З ст. 1269 ЦК самостійно подала заяву про прийняття спадщини? Оскільки у ч. 5 ст. 1269 ЦК зазначено, що право на відкликання заяви має "особа, яка подала заяву про прийняття спадщини"; можна зробити висновок, що така можливість надається особі, яка досягла 14 років, котра самостійно подала заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється 6-місячний строк, який починається з часу відкриття спадщини.

Отже, якщо до нотаріуса звернулися спадкоємці із заявою про прийняття спадщини або якщо виникло питання про правомірність фактичного прийняття спадщини, то перше, що має зробити нотаріус - це встановити час відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця або дата, з якої він оголошений померлим. З цього моменту починається перебіг 6-місячного строку для прийняття спадщини.

Якщо людина померла не на території України, а спадщина відкривається в Україні, то спадкоємці мають подати нотаріусу свідоцтво про смерть, легалізоване консульством України на території тієї країни, де воно видано. Свідоцтва про смерть не потребують легалізації, якщо країна, в якій вони видані, приєдналась до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р.

Якщо виникнення права на спадкування у певної особи залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з дня неприйняття спадщини або відмови від її прийняття. Але у цьому випадку відмова від спадщини інших спадкоємців має бути безумовною та беззастережною. Якщо від спадщини відмовилися усі спадкоємці черги, що закликається до спадкування, то спадкоємці наступної черги мають право подати заяву про прийняття спадщини протягом 3 місяців.

Якщо спадкоємець протягом вказаних вище строків не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Якщо він все-таки бажає прийняти спадщину, то може звернутися до спадкоємців, які отримали спадщину, з проханням надати, йому письмову згоду на включення його до кола спадкоємців. У разі, коли спадкоємці, які прийняли спадщину, погоджуються на це, подаючи письмову заяву нотаріусу за місцем відкриття спадщини, то спадкоємець, який не отримав спадщину, може звернутися до нотаріуса за місцем відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини. Згоду на включення до кола спадкоємців мають дати всі спадкоємці, які прийняли спадщину. У цьому випадку спадкоємець поновлюється у праві спадкування і у праві надання заяви про прийняття спадщини.

Якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, він має право звернутися до суду з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини. У разі встановлення судом наявності поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини (тривале відрядження, хвороба тощо), він визначає додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Оскільки у ст. 1272 ЦК йдеться про "додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини" без жодних обмежень його певним числом днів чи місяців, можна вважати, що лише суд може встановити, скільки часу може знадобитися спадкоємцю для подання заяви про прийняття спадщини. Такий строк може бути і більшим, ніж 6 місяців (наприклад, спадкоємець довідався про відкриття спадщини після закінчення строку для її прийняття, але перед тим, як поїхати у тривале закордонне відрядження, строк якого перевищує 6 місяців, - наприклад, антарктична експедиція).

Відмова від прийняття спадщини

Спадкоємець може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для її прийняття (ст. 1273 ЦК).

Якщо спадкоємець має бажання відмовитися від спадщини, він зобов'язаний подати заяву про відмову від спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, яким вважається місце останнього проживання спадкодавця або, якщо не можна встановити останнє місця проживання спадкодавця, місце знаходження успадкованого майна або більшої його частини (ст. 1221 ЦК). Якщо цивільна дієздатність особи обмежена, вона може подавати заяву про відмову від спадщини тільки зі згоди піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа може відмовитися від спадщини зі згоди батьків і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун, які вважають, що прийняття спадщини суперечить інтересам малолітньої, недієздатної особи, можуть відмовитися від спадщини лише з дозволу органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування приймає рішення, розглянувши заяву про згоду на відмову від спадщини, враховуючи при цьому, чи не буде відмова від спадщини порушувати інтереси неповнолітньої або недієздатної особи.

Відмова від спадщини є безумовною і беззастережною.

Не можна відмовитися від спадкування з тією, наприклад, умовою, що спадщина буде надалі прийнята, якщо будуть погашені чи прощені борги спадкодавця.

Якщо у спадкоємця (батьків, усиновлювачів, опікунів малолітньої особи, опікунів недієздатної особи) протягом 6 місяців з дня відкриття спадщини зміниться думка щодо прийняття спадщини, то він (його представники-за законом) можуть відкликати заяву про відмову від спадщини та в установленому порядку (ст. 1273 ЦК) подати заяву про прийняття спадщини. Згода органу опіки та піклування для відкликання такої заяви батьками, усиновлювачами, опікунами малолітньої особи, опікунами недієздатної особи не потрібна.

Відмова від прийняття спадщини може бути або "безадресною" або зроблена на користь іншого спадкоємця.

При цьому "адресат відмови" визначається залежно від того, хто відмовляється від спадщини.

Якщо відмовляється від спадщини спадкоємець за заповітом, то він має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. При цьому спадкоємець за заповітом не може відмовитися на користь спадкоємця за законом. Його відмова від спадщини, якщо інших спадкоємців за заповітом немає, може бути, очевидно, лише "безадресною". Подальша доля спадщини вирішується відповідно до положень ЦК про спадкування за законом.

Натомість, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого з спадкоємців за законом незалежно від його черги.

Відмова від прийняття спадщини може бути лише на користь інших спадкоємців (чи за заповітом, чи за законом).

Це пояснюється тим, що спадкоємець, який відмовляється від прийняття спадщини, розпоряджається лише своїм правом на спадкування, але не спадщиною, і тому не може передати спадкове майно будь-якій іншій особі на свій розсуд. Головною підставою для одержання спадщини спадкоємцями при спадкуванні за заповітом є воля заповідача. Це і підкреслюється в обмеженні права спадкоємця самостійно обирати адресата для відмови на його користь від спадщини. Визначальною є воля заповідача і в тих випадках, коли він підпризначив спадкоємця. Спадкоємець за заповітом, який бажає відмовитися від спадщини, може відмовитися тільки на користь підпризначеного спадкоємця.

Прийняття "адресатом" спадщини, від якої спадкоємець відмовився на його користь, є його правом, а не обов'язком. Тому спадкоємець, на користь якого відбулася відмова від спадщини, має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Відмова від спадщини на користь іншого спадкоємця є одностороннім правочином.

Тому вона має відповідати всім вимогам, що ставляться до правочинів, а недотримання цих вимог може мати наслідком визнання її недійсною судом (ст.ст. 215, 216, 225,229-231,233 ЦК). Після цього спадкоємець має вирішити, чи буде він приймати спадщину чи відмовиться від неї без вказівки "адресата" або на користь іншої особи.

Правові наслідки "безадресної" відмови від спадщини встановлені ст. 1275 ЦК, котра передбачає низку ситуацій: відмову від спадщини спадкоємця за заповітом, відмову від спадщини спадкоємця за законом тощо.

Загальним правилом є положення, за яким частка успадкованого майна, що належить спадкоємцям, може бути збільшена за рахунок частки спадкоємця, що відмовився від прийняття спадщини.

У випадку відмови від прийняття спадщини одного зі спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. При цьому відмова від спадщини одного зі спадкоємців за заповітом може тягнути для інших спадкоємців за заповітом не лише прибутки, але й обтяження. Зокрема, якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ (ст.ст. 1237-1239 ЦК), обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один зі спадкоємців за законом черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Якщо особа, зазначена в заповіті як спадкоємець, з якихось причин не бажає приймати спадщину за заповітом (наприклад, не хоче виконувати заповідальний відказ), то вона може відмовитися від права спадкування за заповітом і набувати (за наявності відповідних підстав) статус спадкоємця за законом.

Спадкова трансмісія

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини, не встигши її прийняти, право на належну йому частку спадщини переходить до його спадкоємців. Це називається спадковою трансмісією. Зазначена частка спадщини відходить до його спадкоємців за законом, або, якщо він встиг скласти заповіт, до його спадкоємців за заповітом.

Спадкоємці померлого спадкоємця успадковують лише ту частку спадщини, яка перейшла б до нього. Отже, спадкова трансмісія не стосується тієї частини спадщини, на яку претендують інші спадкоємці. Крім того, спадкова трансмісія не стосується права на прийняття обов'язкової частки в спадщині, яка має індивідуальний характер, а тому не поширюється на спадкоємців особи, яка мала право на таку частку.

Право на прийняття спадщини спадкоємцями, що приймають спадщину в порядку спадкової трансмісії, здійснюється на загальних підставах протягом того строку, що залишився після смерті їх спадкодавця, що прийняв спадщину але не встиг її отримати у зв'язку зі смертю. Якщо строк, що залишився для подання заяви про прийняття спадщини, менший, ніж 3 місяці, він продовжується до місяців (ст. 1276 ЦК).

Відмінності між спадковою трансмісією та спадкуванням за правом представлення полягають у такому.

По-перше, спадкування за правом представлення настає в тому випадку, якщо спадкоємець помер раніше спадкодавця (ст. 1266 ЦК). а спадкова трансмісія застосовується, якщо спадкодавець помер раніше, але спадкоємець також помирає і не встигло цього прийняти спадщину (ст. 1276 ЦК).

По-друге, спадкова трансмісія поширюється як на спадкування за законом, так і на спадкування за заповітом, у той час як спадкування за правом представлення можливе лише при спадкуванні за законом.

По-третє, спадкова трансмісія можлива стосовно будь-якого спадкоємця, а за правом представлення спадку інше особа, зазначена 266 ЦК.

Порядок оформлення спадщини в разі спадкової трансмісії звичайний: спадкоємці померлого спадкодавця подають заяву про прийняття спадщини до нотаріуса за місцем відкриття спадщини після спадкодавця, який помер першим.

Відумерлість спадщини

Частина 1 ст. 1277 ЦК визначає долю спадщини, яка внаслідок дії якихось об'єктивних чи суб'єктивних чинників не переходить до жодного зі спадкоємців.

Зокрема, це:

- відсутність спадкоємців за заповітом і за законом;

- усунення спадкоємців за заповітом і за законом від права на спадкування;

- фактичне неприйняття спадкоємцями за заповітом і за законом спадщини;

- відмова спадкоємців за заповітом і за законом від прийняття спадщини.

Згідно з раніше чинним законодавством (ст. 555 ЦК 1963 р.) спадкове майно у таких випадках переходило до держави. Однак ЦК можливості переходу відумерлого майна до держави не передбачає.

Натомість, ст. 1277 ЦК встановлює, що у згаданих вище випадках суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Варто звернути увагу на те, що визнання спадщини відумерлою відбувається не автоматично за наявності таких обставин, а лише за наявності рішення суду. Але рішення про визнання спадщини відумерлою суд приймає не з власної ініціативи, а за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 1221 ЦК). Таким чином, установлені певні процесуальні гарантії, спрямовані на захист прав осіб, котрі можуть претендувати в таких випадках на спадкове майно.

Загальний строк для прийняття спадщини становить 6 місяців (ст. 1270 ЦК). На відміну від цього, ч. 2 ст. 1277 ЦК передбачає, що заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Таким чином, встановлено "подвійний" строк для прийняття спадщини: 6 місяців на з'ясування питання, чи буде прийнята спадщина спадкоємцями за заповітом або за законом і ще 6 місяців для з'ясування питання, чи є претензії на спадкове майно з боку інших осіб (співвласників, кредиторів тощо).

Спадщина, яка визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Оскільки спадщина може бути визнана судом відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1277 ЦК), виникає питання про долю спадщини, щодо якої така заява не подана (наприклад, внаслідок недбалості працівників органу місцевого самоврядування). Зі змісту та сенсу ст. 1277 ЦК випливає, що подача такої заяви є не правом, а обов'язком органу місцевого самоврядування. Отже, зазначений орган не має права ухилитися від подачі заяви до суду. Виконання цього обов'язку забезпечується правилами ст. 14 ЦК. а також нормами, які регулюють відносини місцевого самоврядування.

До територіальної громади, яка стала власником відумерлого майна, переходять як права, так і обов'язки спадкодавця. Зокрема, на громаду покладаються обов'язки відшкодування майнової шкоди (збитків), завданих спадкодавцем; відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; сплати неустойки, яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя спадкодавця.

Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою нотаріусом за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, відповідними органами місцевого самоврядування. Охорона спадкового майна триває від моменту, коли стало відомо про відсутність спадкоємців, неприйняття ними спадщини або усунення від спадщини, і до визнання спадщини відумерлою та переходу її у власність органів місцевого самоврядування (ст. 1283 ЦК).

Поділ і перерозподіл спадщини

Якщо спадкоємців кілька, виникає питання про частку кожного в спадщині, а в перспективі, - і про поділ спадкового майна.

Вирішення цього питання залежить від наявності та змісту заповіту. Якщо заповіту немає, то частки кожного спадкоємця у спадщині припускаються рівними. Відступ від цього принципу можливий за домовленістю спадкоємців між собою: вони можуть домовитися, що хтось отримує більшу, а хтось - меншу частку спадщини. Але такий договір між спадкоємцями можливий лише після прийняття ними спадщини і виникнення права спільної власності на спадкове майно. Проте якщо спадкодавець у заповіті розподілив спадщину між спадкоємцями у нерівних частках, то кожен має право саме на ту частку, яку вказав спадкодавець.

Спадкоємці, які прийняли спадщину і одержали свідоцтва про право на спадкування, можуть провести поділ спадкового майна в натурі, тобто визначити реальні частки в праві спільної власності, яке виникло у них.

При досягненні домовленості щодо поділу майна він провадиться в спрощеному порядку: кожен зі спадкоємців одержує в натурі майно, відповідно до договору між ними. Якщо в складі спадщини є майно, одержати яке чи розпорядитися яким спадкоємці можуть лише за наявності свідоцтва про право на спадщину (жилий будинок, грошовий внесок тощо), то розподіл провадиться шляхом звернення до нотаріуса із заявою про досягнення угоди між спадкоємцями щодо поділу спадщини і прохання вчинення відповідних нотаріальних дій.

Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, поділ її провадиться в судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному зі спадкоємців за законом або за заповітом.

Оскільки спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її, на праві спільної власності, то при її поділі застосовуються правила глави 26 ЦК, які регулюють відносини спільної часткової власності.

За наявності зачатої, але ще не народженої дитини (постуму) спадкоємці мають право провести розподіл спадщини з обов'язковим виділом спадкової частки, що припадає постуму. Інтереси останнього в цьому випадку захищає представник органу опіки і піклування, який має бути запрошений до участі в розподілі.

Права окремих категорій спадкоємців, котрі або перебували у близьких відносинах зі спадкодавцем, або були пов'язані зі спадкодавцем відносинами власності, при розподілі спадкового майна спеціально застерігаються.

Зокрема, ч. 1 ст. 1279 ЦК встановлює переваги у виділі спадкового майна в натурі для осіб, які прожинали зі спадкодавцем однією сім'єю.

Проте одного факту такого проживання для отримання переваг при виділі частки зі спадкового майна недостатньо. Необхідно, щоб вказані особи проживали саме як одна сім'я (вели спільне господарство, мали спільні витрати тощо). Таке проживання спадкоємців зі спадкодавцем однією сім'єю має тривати не менше 1 року до часу відкриття спадщини. Якщо вказані умови наявні, то такі спадкоємці мають переважне право перед іншими спадкоємними на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Проте переваги стосуються не усього спадкового майна, а обмежені розміром частки в спадщині, яка належить цьому спадкоємцю.

Положення ч. 2 ст. 1279 ЦК спрямовані на захист прав спадкоємців, які разом зі спадкодавцем були співвласниками майна. Такі спадкоємці мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм в натурі цього майна у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення. Наприклад, у виділі частки у праві власності на квартиру в натурі може бути відмовлено, якщо внаслідок такого поділу інший спадкоємець фактично втрачає можливість користування своєю частиною квартири (утворюється прохідна кімната тощо).

У випадку, коли один спадкоємець проживає зі спадкодавцем однією сім'єю не менше 1 року до часу відкриття спадщини, а інший спадкоємець був співвласником разом зі спадкодавцем, слід виходити з того, що ч. І ст. 1279 ЦК стосується виділу в натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, а ч. 2 цієї ж статті - виділу в натурі майна, яке було спільною власністю спадкоємця і спадкодавця.

Якщо один зі спадкоємців є одночасно і членом сім'ї, і співвласником спадкодавця, то він має переваги перед іншими спадкоємцями і при виділі в натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, і при виділі частки майна, яке було в спільній власності цього спадкоємця та спадкодавця.

Виділ спадкового майна в натурі можливий за згодою сторін. Якщо такої домовленості не досягнуто, то спір вирішується судом.

Коли вже було визначене коло спадкоємців після закінчення строку для прийняття спадщини або було видане свідоцтво про право на спадщину, в якому майно поділено між спадкоємцями, і з'являються інші спадкоємці, спадщина перерозподіляється між ними. Якщо спадкове майно в натурі не збереглося (наприклад, майно вже реалізоване), то нові спадкоємці можуть вимагати сплати відповідної грошової компенсації.

Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, було визнане відумерлим і перейшло у власність територіальної громади, спадкоємець має право витребувати його в натурі. Якщо це майно вже продане, спадкоємець може вимагати грошову компенсацію. При цьому виникає питання: як визначається розмір суми, що підлягає компенсації?

На перший погляд, має бути повернена сума, виручена від продажу. Однак ч. 2 ст. 1280 ЦК передбачає не "суму, отриману від продажу", а "грошову компенсацію". Отже, виходити треба не з того, скільки орган місцевого самоврядування отримав від реалізації майна, а з реальної оцінки проданого майна, котра може бути встановлена за допомогою спеціальної (товарознавчої або іншої) експертизи.


Дата добавления: 2015-10-28; просмотров: 224 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: X. Зарахування поза конкурсом | Розділ II ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА | Види води в гірських породах | Класифікація та характеристика підземних вод |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Рух підземних вод| Підстави звільнення перевізника від відповідальності за недостачу, пошкодження та псування вантажу

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.022 сек.)