Стаття 310. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду

Процесуальний порядок розгляду цивільних справ судом апеляційної інстанції

Цивільні справи у судах апеляційної інстанції, як це передбачено ч. З ст. 18 ЦПК, розглядаються колегією у складі З суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом 2 місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції — протягом 15 днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний сул може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на 15 днів, про що постановляє відповідну ухвалу (ст. 303-1 ЦПК).

Судове засідання як процесуальна форма розгляду справи судом апеляційної інстанції складається з декількох частин, а саме: І) підготовчої; 2) розгляду справи по суті; 3) судових дебатів; 4) ухвалення та проголошення рішення суду. Зазначені етапи судового засідання, кожен з яких має своє завдання, складаються з певних процесуальних дій апеляційного суду та інших осіб, які беруть участь у справі, мають відповідний зміст, перебувають в тісному зв'язку з іншими і становлять у сукупності єдиний процес. Зміст їх полягає в наступному.

Підготовча частина судового засідання — це така частина, від належного проведення якої залежить ефективність всього судового засідання у справі. Зокрема, у підготовчій частині перед судовою колегією апеляційного суду стоїть завдання з'ясувати, чи може бути розглянута справа:

1) за цього складу суду;

2) за цієї явки учасників процесу;

3) за наявності зібраних доказів у справі.

З цією мстою у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься. Важливо, що початок судового засідання в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 163 ЦПК, має здійснюватись незалежно від явки осіб, які беруть участь у справі. Відкладення розгляду справи в зв'язку з відсутністю будь-кого з учасників процесу без дотримання процедури, передбаченої ст.ст. 163—170 ЦПК, обмежує права тих осіб, які з'явились у судове засідання, оскільки позбавляє їх можливості офіційно висловити своє ставлення до ситуації, що виникла. Розгляд справи по суті — це основна, центральна частина судового засідання апеляційної інстанції, в якій колегія суддів апеляційного суду з'ясовує фактичні обставини справи. Вона розпочинається доповіддю головуючого про:

1) зміст рішення (ухвали), яке оскаржено;

2) доводи апеляційної скарги;

3) межі, в яких повинні здійснюватися перевірка рішення (ухвали), встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Після чого головуючий уточнює у позивача незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу, про наявність у нього бажання відмовитися від позову в апеляційному суді, а у сторін — укласти мирову угоду (ст. 306 ЦПК). При реалізації такого права ці процесуальні дії виконуються відповідно до загальних правил (ст.ст. 174, 175 ЦПК).

Якщо сторони вирішили продовжувати розгляд справи, після доповіді судді-доповідача пояснення дає особа, яка подала апеляційну скаргу. Якщо апеляційні скарги подали обидві сторони, першим дає пояснення позивач. Далі дають пояснення інші особи, які беруть участь у справі (ч. З ст. 304 ЦПК).

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені в положеннях ст. 303 ЦПК. їх аналіз дозволяє зазначити, що межі розгляду справи судом апеляційної інстанції — це максимально допустимий обсяг перевірки законності та обґрунтованості судового рішення першої інстанції. Межі розгляду справи апеляційним судом поділяються на матеріально-правові (обмежені змістом позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції) та процесуальні (обсяг перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції обмежений доводами апеляційної скарги).

Водночас за змістом п. 6 ч. 1 ст. 295, ч. 2 ст. 303 та п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею, або які неправомірно не були цим судом прийняті та досліджені, або доказами, які судом першої інстанції досліджувались із порушенням установленого порядку.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Судові дебати (промова) — це наступна частина судового засідання апеляційного суду. В ній особами, які беруть участь у справі, та їх представниками підбивається підсумок проведеного дослідження обставин справи та належних у справі доказів. У судових дебатах особи, які беруть участь у справі, виступають з промовами, посилаючись лише на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Головуючий колегії суддів апеляційного суду надає особам, які беруть участь у справі, можливість виступити у судових дебатах у такій послідовності, в якій вони давали пояснення. При цьому він може обмежити тривалість судових дебатів шляхом оголошення на початку судового засідання часу, що для них відводиться. Кожній особі, яка бере участь у розгляді справи в апеляційному суді, надається однаковий проміжок часу для виступу.

Після судових дебатів колегія суддів виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного для прийняття судових рішень приміщення) для ухвалення судового рішення, визначивши орієнтовний час його проголошення.

Ухвалення та проголошення судового рішення — заключна частина судового засідання, в якій колегія суддів апеляційного суду перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, ухвалює своє рішення (постановляє ухвалу) та оголошує його. При цьому апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами ст. 19 ЦПК і глави 7 розділу III ЦПК за винятками і доповненнями, зазначеними у ст.ст. 314—316 ЦПК.

Зокрема, усі питання, що виникають під час розгляду справи апеляційним судом, вирішуються більшістю голосів колегії суддів. При цьому головуючий голосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування. Судове рішення апеляційного суду може бути написаним від руки, виконаним машинописним способом чи набране на комп'ютері в одному примірнику. Воно оформляється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу (ч. 2 ст. 313 ЦПК).

Повноваження суду апеляційної інстанції

Повноваження суду апеляційної інстанції — це сукупність його прав і обов'язків, пов'язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо рішень і ухвал суду першої інстанції, які розглядаються в апеляційному порядку.

Перелік повноважень суду апеляційної інстанції, визначений у ст. 307 ЦПК, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. В свою чергу, в ст.ст. 308—311 ЦПК зазначені підстави для використаннях тих чи інших його повноважень.

Отже, за нормами ч. 1 ст. 307 ЦПК встановлено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін; 2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; 3) змінити рішення; 4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

На підставі положень ч. 2 ст. 307 ЦПК за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу; 3) змінити ухвалу; 4) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

За наслідками розгляду скарги на судовий наказ відповідно до ч. З ст. 307 ЦПК апеляційний суд має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін; 2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову; 3) змінити судовий наказ.

Усі викладені вище повноваження апеляційного суду можна поділити на 2 групи:

а) повноваження, які пов'язані зі скасуванням судового рішення (судового наказу), а саме: 1) скасування рішення та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог (п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК); 2) скасування рішення і закриття провадження у справі чи залишення заяви без розгляду (п. 4 ч. 1 ст. 307 ЦПК); 3) постановлення ухвали про скасування судового наказу та роз'яснення, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову (п. 2 ч. З ст. 307 ЦПК);

б) повноваження, які не пов'язані зі скасуванням судового рішення (судового наказу), зокрема: І) постановлення ухвали про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін (п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК), якщо апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; 2) постановлення ухвали про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін (п. 1 ч. З ст. 307 ЦПК). При цьому не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ЦПК).

Зміст кожного із цих видів полягає в наступному. Скасування судового рішення (судового наказу) в апеляційному порядку, як зазначають фахівці (наприклад, A.B. Гнатенко, Д.Д. Луспеник), є не санкцією щодо суду першої інстанції, а реалізацією апеляційною інстанцією своїх повноважень і виконання нею своїх обов'язків, які належать до змісту правовідносин між судом апеляційної інстанції та особами, які беруть участь у справі. Суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, і суд, який здійснює його перевірку, діють у єдиному публічному інтересі і мають спільну мету — вирішити спір, що виник між сторонами, на підставі закону. Також скасування рішення є певним класифікаційним критерієм, оскільки вся перевірочна та контрольна діяльність суду другої інстанції спрямована на встановлення наявності чи відсутності підстав для скасування рішення суду.

До повноважень, не пов'язаних зі скасуванням судового рішення (судового наказу), законодавець відніс право апеляційного суду відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення суду (судовий наказ) без змін (п. 1 ч. І та п. 1 ч. З ст. 307 ЦПК), а також змінити рішення суду (судовий наказ) (п. З ч. 1 та п. З ч. З ст. 307 ЦПК). Залишення судового рішення без змін означає, що суддівської помилки виявлено не було, судове рішення є законним і обґрунтованим, а захист за таким рішенням отримав саме той суб'єкт, який у цьому мав потребу (позивач або відповідач).

Положення ст. 309 ЦПК передбачають підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення. Ухвалення нового рішення є основним із повноважень апеляційного суду, оскільки таке повноваження відповідає цілям апеляційного провадження — завершити провадження у справі на цій стадії процесу і усунути суддівську помилку. Хоча, як вбачається із судової практики, апеляційні суди не завжди використовують наведене повноваження.

Викладені у ст. 309 ЦПК норми без сумніву можна розуміти так, що зазначений перелік підстав є вичерпний, тобто що ухвалення апеляційним судом нового рішення з інших підстав не допускається. Отже, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення (ст. 309 ЦПК) є:

1. Неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи (п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК) — неправильне визначення предмета доказування чи нез'ясування обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, або інших фактичних даних (пропущення строку позовної давності тощо), неправильна кваліфікація правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, тощо (п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

2. Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими (п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК). Така недоведеність полягає у відсутності у судовому рішенні підтвердження зазначених обставин відповідними фактичними даними (доказами) через порушення судом правил процесу доказування: збирання, дослідження та оцінки доказів. Як наслідок, обставини, що мають значення для справи, залишаються взагалі не підтвердженими жодними фактичними даними або є підтвердженими неналежними та недопустимими доказами, а також відсутні мотиви прийняття чи неприйняття доказів тощо.

3. Невідповідність висновків суду обставинам справи (п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК) — якщо останні встановлені судом повно та правильно, проте висновки з установлених обставин зроблено неправильно. Отже, вони полягають у відсутності причинно-логічного зв'язку між обставинами справи та висновками суду, викладеними у судовому рішенні.

4. Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; винесення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу (п. 4 ч. І ст. 309 ЦПК). Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права має місце у разі застосування закону, який не поширюється на ці правовідносини, або незастосування закону, який підлягав застосуванню, унаслідок неправильної юридичної кваліфікації правовідносин або неправильного тлумачення закону, який хоч і підлягав застосуванню, проте його зміст і суть сприйнято неправильно через розширене чи обмежене тлумачення.

Важливо, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, до таких належать порушення вимог ст. 59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст. 60 ЦПК), порушення вимог ст. 215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. З ст. 309 ЦПК). Коли такі наслідки не вбачаються, то цілком очевидно, що доводи апеляційної скарги про наявність порушення норм процесуального права можна віднести до категорії формальних міркувань.

Положення ст. 309-1 ЦПК передбачають також підстави для скасування судового наказу. Зокрема, судовий наказ підлягає скасуванню в апеляційному порядку, якщо апеляційний суд встановить відсутність між стягувачем та боржником спірних правовідносин, на основі яких була заявлена вимога, передбачена ч. 1 ст. 96 ЦПК.

Рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених ст.ст. 205 і 207 ЦПК. Доречно наголосити, що особливо увагу належить звертати на застосування підстав для закриття провадження у справі, визначених ст. 205 ЦПК, оскільки помилки у вирішенні цього питання фактично порушують право особи на правосуддя. Зокрема, провадження у справі закривається, якщо вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК).

Рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 311 ЦПК підлягає скасуванню в апеляційній інстанції з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання. При цьому не може бути підставою для застосування п. З ч. 1 ст. 311 ЦПК розгляд справи за відсутності особи, належним чином не повідомленої про час і місце судового засідання, яка не оскаржує рішення;

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.

Визначений ст. 311 ЦПК перелік підстав для скасування судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд є безумовним (абсолютним), який розширеному тлумаченню не підлягає.

Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, з огляду на положення ст. 312 ЦПК, апеляційний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або за правильного вирішення було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Апеляційний суд у випадках і в порядку, встановлених ст. 211 ЦПК, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши, зокрема, причини та умови, що сприяли вчиненню такого порушення, може постановити про це окрему ухвалу (ст. 320 ЦПК), яку вправі направити відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження окремої ухвали повинно бути повідомлено апеляційний суд, який постановив окрему ухвалу. Законодавством не виключається можливість постановлення в одній цивільній справі декількох окремих ухвал.

Апеляційний суд має право ухвалити додаткове рішення за заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи в разі, якщо він скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення чи змінив його за наявності підстав, передбачених ст. 220 ЦПК. Відповідно до вимог ст. 219 ЦПК апеляційний суд може виправити допущені у своєму рішенні описки чи арифметичні помилки, не змінюючи змісту рішення. Апеляційний суд на підставі положень ст. 221 ЦПК може роз'яснити своє рішення.

Питання про визначення порядку виконання рішення суду, розстрочку чи відстрочку виконання, вжиття заходів для забезпечення його виконання (ст. 217 ЦПК) розглядаються апеляційним судом, якщо ці питання вирішуються одночасно з ухваленням нового рішення чи зміною рішення. В інших випадках ці питання вирішуються судом першої інстанції.

Апеляційний суд не повинен повністю підміняти собою суд першої інстанції, оскільки він не є судом першої інстанції (ст.ст. 107, 291 ЦПК), і в такому разі місцеві суди могли б повністю ігнорувати основні принципи цивільного процесуального права, а учасники процесу були б позбавлені повноцінного захисту своїх прав у суді першої інстанції.

Стаття 309. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення

1. Наведений у коментованій статті перелік свідчить про те, що всі підстави скасування судового рішення можна звести до двох: незаконності і необґрунтованості рішення. Необґрунтованим, як вже зазначалося, є рішення, в якому неправильно встановлено фактичні обставини справи. Подібні недоліки недоліки можуть виявлятися в різних формах, наприклад:

- неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Це означає, що суд не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних (доказових) фактів, наявність чи відсутність яких впливає на остаточний результат справи, або дослідив факти, не передбачені такою нормою. Прогалина у встановленні істотних для справи обставин або дослідження обставин, не передбачених нормою матеріального права, котра підлягає застосуванню, найчастіше обумовлена неправильним установленням предмета доказування;

Обставини, які мають значення для справи - це ті обставини, які у відповідності з законом, породжують, змінюють або зупиняють права і обов'язки, тобто юридичні факти, а також обставини, яким значення юридичних фактів надається судом при вирішенні спору.

- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, має місце в тих випадках, коли факти, котрі мають важливе значення для справи, не підтверджено передбаченими законом доказами або підтверджено недостовірними чи суперечливими. Причиною недоведеності обставин найчастіше є порушення судом правил оцінки доказів;

- невідповідність висновків суду обставинам справи має місце в тих випадках, коли суд на підставі встановлених фактів зробив неправильний висновок про взаємовідносини сторін. Така невідповідність можлива, наприклад, коли норма матеріального права, що регулює спірні правовідносини лише в загальній формі визначає обстановку, за якої настають ті чи інші наслідки (справи про розірвання шлюбу, передачу дитини на виховання, виселення у зв'язку з неможливістю проживання). Саме в таких категоріях справ часто проявляються протиріччя між висновком про взаємовідносини сторін і встановленими судом фактами.

2. Незаконним є рішення суду, ухвалене з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо суд:

а) не застосував закон, який підлягав застосуванню;

б) застосував закон, який не підлягав застосуванню;

в) неправильно витлумачив закон.

Незастосування закону, який підлягає застосуванню, має місце в тих випадках, коли суд не лише не вказує в рішенні норму права, яка має застосовуватись, а й вирішує справу з порушенням чинного законодавства. Якщо суд не зазначив в рішенні норму матеріального права, яка підлягає застосуванню проте вирішив спір на підставі чинного законодавства, суд апеляційної інстанції може внести у нього відповідні зміни, не скасовуючи рішення. Про незастосування закону, який підлягав застосуванню, можна говорити, якщо суд застосував нечинний закон чи норму підзаконного акта, що суперечить закону, або виданий із порушенням чинного законодавства.

Норми матеріального права вважаються порушеними, якщо суд застосував закон, який не підлягав застосуванню. Таке порушення має місце, якщо суд при вирішенні справи неправильно кваліфікував взаємовідносини сторін і застосував не ту норму, яка регулює спірні правовідносини (наприклад, норму сімейного, а не цивільного права).

Неправильне тлумачення закону допускається судом у тих випадках, коли застосовується закон, який хоч і підлягає застосуванню, проте зміст і сутність його розуміється неправильно, внаслідок чого в рішенні суд робить неправильний висновок щодо прав та обов'язків сторін. Подібне порушення може бути припущене, зокрема, при розширеному або обмеженому тлумаченні.

Окремими випадками порушення норм процесуального права є:

1) розгляд і вирішення справи неповноважним судом, зокрема внаслідок порушення правил визначення підвідомчості та підсудності. На практиці можливі ситуації, коли повноваження судді закінчились, а стосовно нього не прийнято відповідного рішення, наприклад Верховною Радою України. Або суддя, переведений до іншого суду, але відповідного рішення ще не прийнято. Тому розгляд такими суддями, щодо яких немає відповідних рішень чи наказів про оформлення на новому місці роботи, чи припинення їх повноважень, цивільних справ суперечить вимозі про належність складу суду.

2) участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою. Суддя не вправі приймати участь в розгляді справи також за наявності підстав, передбачених ст. 20, 21 ЦПК (неповноважним суддею може бути і особа, яка підлягала відводу, самовідводу). В п. 6 правових позицій Верховного Суду України про перегляд судових рішень зазначено, що підставою для скасування рішення у зв'язку неправомочним складом суду є ситуація, коли було порушено вимоги ст. 21 ЦПК при розгляді заяви про відвід судді й залишення її без задоволення самим суддею. Не може розглядати справу також суддя, ухвалу якого про відмову в прийнятті позовної заяви, про затвердження мирової угоди та ін. було скасовано апеляційним або касаційним судом. Недотримання таких вимог закону зумовлює неправомочність складу суду і безумовне скасування рішення, ухваленого таким суддею, колегією суддів.

3) ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу. Відповідно до вимог ст. 209 ЦПК рішення суду повинно бути підписано суддею або колегією суддів, які розглядали справу в нарадчій кімнаті (з метою недопущення впливу на суддів). Відсутність підпису одного із суддів при розгляді справи колегією суддів або відсутність підпису при одноособовому розгляді справи, підпис судді, який не брав участь у розгляді справи, виключає можливість визнання такого рішення таким, що відповідає вимогам закону, і тягне його скасування. У випадку виявлення апеляційним судом факту постановлення рішення не тим складом суду, що здійснював його розгляд, або того, що в рішенні вказаний інший, ніж той, що здійснював розгляд, склад суду, зобов'язаний скасувати рішення суду як таке, що ухвалене з суттєвими порушеннями процесуального права.

Слід відзначити, що перелік підстав для скасування рішення (ухвали) суду першої інстанції суттєво зменшений. Не є такою підставою розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, якщо ці особи не були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання; вирішення питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у розгляді справи; або коли суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції. ЦПК не передбачає серед підстав для скасування рішення такі, як порушення таємниці нарадчої кімнати, відсутність (втрата) носія звукозапису судового процесу.

3. Залежно від конкретних обставин справи, неправильне тлумачення норм матеріального права може бути підставою для скасування або зміни рішенні суду першої інстанції. Лише чітко з'ясувавши, яке конкретно з наведених в законі порушень допустив суд, апеляційна інстанція може правильно викласти в ухвалі мотиви скасування рішення.

Передбачене ст. 303 ЦПК право суду апеляційної інстанції досліджувати нові докази, породжує його право на самостійну їх оцінку та встановлення нових фактів. Таким чином, нові факти суд апеляційної інстанції вправі встановлювати як на підставі наявних у справі доказів, так і на підставі нових доказів, прийнятих для дослідження у визначеному законом порядку. Встановлення нових фактів і зміна або постановлення на їх основі нового рішення пов'язані із самостійним дослідженням та оцінкою доказів судом апеляційної інстанції. При цьому слід враховувати те, що в суді апеляційної інстанції можуть досліджуватися не лише письмові, речові докази, призначуватись експертиза, але й допитуватись свідки, допит яких не був здійснений судом першої інстанції.

4. Порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення, тільки тоді коли це порушення привело до неправильного вирішення справи. Чітких критеріїв такого розуміння ні судовою практикою, ні в правовій літературі не вироблено. Суди апеляційної інстанції та ВС України залишають в силі і ті рішення, в яких містяться неточності процесуального порядку або ж навіть помилкове застосування тієї чи іншої норми матеріального права. Таку позицію суду важко коментувати, бо суди дають оцінку тим чи іншим обставинам та порушенням норм процесуального права конкретно у кожній справі у сукупності з іншими обставинами. Крім того, така оцінка в значній мірі зумовлюється новим для процесуального права України явищем - суддівським розсудом (дискрецією).

Окрім того, вживання виразу "порушення, що привело до неправильного вирішення справи" є надто розмитим, і не може служити чітким критерієм для оцінки рішення. Але в будь-якому випадку істотними порушеннями при ухваленні рішення суду є відсутність вказівки у рішенні про те, на яких доказах грунтуються висновки суду, відсутність мотивів прийняття рішення, відсутність висновку про задоволення однієї частини позову і про відмову в другій його частині.

Стаття 310. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду

1. Коментована стаття встановлює порядок закриття провадження по справі або залишення заяви без розгляду у випадках, коли суд виявить обставини, передбачені ст. 205, 207 ЦПК (додатково див. коментар до 205, 207 ЦПК).

У випадку виявлення судом апеляційної інстанції підстав для закриття провадження у справі або залишення апеляційної скарги без розгляду цей суд зобов'язаний скасувати рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі чи залишенням апеляційної скарги без розгляду. Положення частини першої цієї статті не застосовується у випадку, коли після ухвалення рішення судом першої інстанції сторона в спірних правовідносинах (фізична особа) померла, а дані правовідносини не допускають правонаступництва. Крім того, слід мати на увазі, що смерть сторони по справі після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції не може бути, у відповідності ч. 2 коментованої статті, підставою для скасування рішення суду і припинення провадження по справі, якщо для цього немає інших підстав. В тому випадку, якщо правонаступництво можливе, суд повинен відповідно до п. 1 ст. 201 ЦПК зупинити провадження по справі до вступу правонаступників в спірні правовідносини. В такому випадку до правонаступника переходять спірні суб'єктивні права та обов'язки.

Правонаступництво може бути універсальним (загальним) або сингулярним (частковим). Виходячи із змісту даної статті, в даному випадку можливе лише універсальне правонаступництво, тому що в статті йдеться про смерть фізичної особи. Тому правонаступник, який вступає в розпочатий процес, продовжує здійснювати процесуальні права та обов'язки свого попередника в повному обсязі. Всі дії, які вчинив попередник до моменту вступу в справу правонаступника, є обов'язковими для останнього. Якщо, наприклад, попередник при розгляді справи в першій інстанції відмовився від частини своїх позовних вимог, то правонаступник, допущений до справи апеляційним судом, не може змінювати ці вимоги або з цього приводу доповнювати апеляційну скаргу.

Правонаступник повинен надати суду докази свого правонаступництва. При цьому слід мати на увазі, що зупинення розгляду справи у випадку смерті фізичної особи для вступу у справу правонаступника допускається не завжди. Так, наприклад, не можна зупиняти розгляд справи у випадку смерті позивача по справах про поновлення на роботі, про стягнення аліментів, про захист честі, гідності, ділової репутації, про стягнення моральної шкоди (через те, що ці правовідносини носять особистий характер, нерозривно зв'язані з особою померлого, правонаступництво за цими правовідносинами не допускається). В такому випадку, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення і мала місце смерть сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, вже в ході розгляду справи в апеляційній інстанції, така смерть не може бути підставою для закриття провадження по справі (закрити провадження може суд першої інстанції, якому повертається справа).

Таке правило діє і у випадку припинення юридичної особи, якщо заявник, який подав апеляційну скаргу, є юридичною особою, яка ліквідована в період між рішенням суду першої інстанції та засіданням суду апеляційної інстанції, але після подачі нею апеляційної скарги. У випадку реорганізації юридичної особи, її права та обов'язки переходять до її правонаступників, тому в такій ситуації є можливість залучення до справи такого правонаступника.

2. Підстави і порядок закриття провадження у справі як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції однакові. Стаття 205 ЦПК містить вичерпний перелік підстав закриття провадження по справі. У випадку виявлення судом апеляційної інстанції підстав для закриття провадження у справі, передбачених ст. 205 ЦПК, він зобов'язаний відмінити рішення суду першої інстанції і закрити провадження по справі. Таке закриття провадження по справі можливе, наприклад, в випадку виявлення під час апеляційного розгляду справи її непідвідомчості загальному суду. Підстави для залишення апеляційної скарги без розгляду, як зазначено в ч. 1 коментованої статті, передбачені в статті 207 ЦПК.

3. Вирішення питання про закриття провадження у справі і залишення апеляційної скарги без розгляду здійснюється судом в нарадчій кімнаті з постановленням відповідної ухвали. В таких ухвалах, крім інших обов'язкових реквізитів, обов'язково повинні бути вказані мотиви і підстави для закриття провадження у справі чи залишення апеляційної скарги без розгляду.

Дата добавления: 2015-10-28