Використання в кримінальній справі відомостей, одержаних|отриманих| в інших державах при здійсненні міжнародного співробітництва

Поняття процесу доказування, елементи процесу доказування.

Кримінально-процесуальне доказування - це практична діяльність уповноважених законом суб´єктів, що відбувається в особливій процесуальній формі, шляхом збирання, перевірки та оцінки доказів.

Норми процесуального права, що регламентують мету, порядок, межі і зміст цієї діяльності, відповідно іменуються доказовим правом. Доказування є важливою складовою частиною кримінально-процесуальної діяльності, тому доказове право органічно поєднується із системою норм кримінально-процесуального права.

Правильне застосування норм кримінально-процесуального права, що регламентують доказування органами дізнання, досудового слідства, прокуратури, судами є необхідною передумо- вою ефективності розслідування і боротьби зі злочинністю.

Метою доказування є встановлення істини у кожній кримі- нальній справі. Знайти істину в кримінальній справі - значній виконати одне із завдань кримінального процесу, тобто повністю розкрити злочин, що є необхідною передумовою успішного здійснення правосуддя.

Як зазначає Стахівський С. М., основний зміст кримінально-процесуальної діяльності становить доказування. Не можні звичайно, зводити всю кримінально-процесуальну діяльність до доказування, але те, то доказування в цій діяльності відіграє домінуючу роль, не викликає сумніву.

Процес доказування в кримінальній справі - це підтвердженні відповідними доказами адекватного та правильного відтворення її відображення дійсних обставин події злочину.

Розглядаючи зміст кримінально-процесуального доказування, можна виділити два його види (або аспекти): доказування як дослідження фактичних обставин справи, що полягає у діяльності відповідних органів і осіб щодо збирання, перевірки та оцінки доказів, і доказування як логічне і процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі. Неважливо, зокрема, для законодавчого регулювання й теоретичного дослідження питання про обов´язок доказування.

Доказування являє собою сплав практичних дій і мислення, фізичної і розумової діяльності відповідних суб´єктів кримінального провадження. Його елементами є:

- збирання доказів;

- перевірка доказів;

- оцінка доказів.

Збирання доказів - це врегульована кримінально-процесуальним законом діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду щодо виявлення і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальні); слідів злочину або іншої події як доказової інформації.

До процесу збирання доказів висувається ряд вимог, які, на думку А. Р. Бєлкіна, полягають у такому: дотримання законності; забезпечення повноти зібраного у справі доказового матеріалу; своєчасне збирання доказів; дотримання необхідних гарантій достовірності отриманої інформації.Збирання доказів - як діяльність - має такі етапи:

• пошук джерела інформації;

• фіксація джерел інформації;

• вилучення джерела інформації з матеріального середовища його індивідуалізація і процесуальна фіксація в протоколів слідчої дії;

• зберігання джерела інформації.

Кримінально - процесуальним законом врегульовано лише провадження таких способів збирання доказів, що мають право здійснювати особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокуратури суд. Такими способами збирання доказів є: проведення двозначних ставок, пред´явлення для впізнання, посвідчування, огляд виїмок, обшуків, зняття інформації з канатів зв´язку, відтворення обстановки і обставин події, ексгумація трупа, призначенці експертиз, витребування документів, призначення ревізії.

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати у порядку, встановленому ст. 66 КПК, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред´явлення предметів і документів, що можуть встановити необхідні у справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій; вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та обсязі, встановлених Законом України «Про банки і банківську діяльність».

У передбачених законом випадках особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають із їх провадженні, вправі доручити підрозділам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи використати технічні засоби для отримання даних які можуть стати потім доказами у кримінальній справі.

Коло способів збирання доказів, що має право застосував захисник, набагато менше. Вони обмежені отриманням предметів, документів та інших відомостей; опитуванням осіб з їх згоди; витребуванням довідок, характеристик, інших документів від органів державної влади, органів місцевого самоуправлінь громадських об´єднань.

Способи збирання і перевірки доказів

Збирання доказів та їх процесуальних джерел – це врегульована КПК діяльність особи, яка про-вадить дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по виявленню і фіксації в процесуальних документах і додатках до них матеріальних та ідеальних слідів злочину або іншої події як доказової інформації. Способи збирання доказів у загальному вигляді не дуже конкретно і точно визначені ст. 66 КПК, в якій указано, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, передбаченому КПК, будь-яких осіб як свідків і потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, службових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагання від банків відомості, які містять банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб у порядку та в обсязі встановлених Законом України “Про банки та банківську таємницю”. Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій. Докази можуть бути подані підозрюваним, обвину-ваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами, організаціями.

Таким чином, способами збирання доказів та їх джерел є слідчі і судові дії (допити, обшуки, огляди тощо), інші процесуальні дії (зокрема, вимога осіб і органів, які ведуть процес, пред'явити предмети і документи або провести ревізію), а також подання доказів (практично — предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями (практично—їх керівниками).

Серед способів збирання доказів та їх джерел слідчі і судові дії мають найбільшу питому вагу. Вичерпний перелік таких дій дано в КПК. Це затримання і допит підозрюваного, допит свідка, потерпілого, обвинуваченого, експерта, очна, пред'явлення для впізнання, обшук, виїмка, огляд, ексгумація трупа, освідування, відтворення обстановки й обставин події, призначення експертизи, прослуховування розмов, які ведуться по телефонах та інших переговорних пристроях. Недопустимо провадити слідчі чи судові дії, не передбачені законом, бо це означає порушення принципу законності, прав громадян. Однак слід мати на увазі, що крім цих дій, способом збирання доказів є такі передбачені КПК процесуальні дії, як витребування предметів і документів, одержання їх від учасників процесу, установ, підприємств, організацій, службових осіб і громадян, вимога про прове-дення ревізії, відібрання пояснень від окремих громадян або службових осіб. Слідчі дії можуть провадитися тільки після порушення кримінальної справи, інші ж процесуальні дії по збиранню доказів — і до порушення справи.

Збирання доказів та їх джерел є і має залишатися в подальшому діяльністю тільки процесуальною, врегульованою нормами КПК, і ніякою іншою. Не можна включати оперативну і непроцесуальну розшукну діяльність у систему кримінально-процесуального доказування. Звичайно, оперативно-розшукові заходи можуть допомогти виявити носіїв можливої доказової інформації, визначити конкретні способи її одержання з метою збирання доказів. При проведенні оперативно-розшукних заходів можуть застосовуватися відеозапис, кінофотозйомка, звукозапис з метою виявлення ознак злочину і осіб, які його вчинили, відомостей, які можуть бути використані як докази в кримінальній справі після їх перевірки відповідно до кримінально-процесуального законодавства. Але змішування оперативно-розшукової діяльності з процесуальною, підміна останньої такою діяльністю поставили б під загрозу нормальний процес доказування в кримінальному процесі, здійснення принципу встановлення об'єктивної істини у справі та інших демократичних принципів судочинства.

Фіксація доказової інформації - складова частина провадження слідчих і судових дій по збиранню доказів та їх джерел—докладно врегульована в КПК. Вона, як і провадження вказаних дій, є виключною компетенцією особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду. В необхідних випадках допомогу в цьому їм надають спеціалісти, перекладач і секретар судового засідання.

КПК містить вичерпний перелік способів фіксації доказів та їх джерел. Це складання протоколів слідчих дій, розпорядчих і судових засідань суду першої інстанції, засідань Пленуму Верховного Суду України, винесення постанов особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, ухвал і постанов судом про приєднання до справи предметів і документів; застосування фото- і кінозйомки, звуко- і відеозапису, виготовлення планів, схем, зліпків і відбитків слідів. Протокол може бути написаний від руки або за допомогою машинопису. Для забезпечення його повноти може бути застосовано стенографування.

Протокол є основним, найбільш поширеним способом фіксації ходу і результатів слідчих і судових дій по збиранню та перевірці доказів. Поступаючись перед звуко- і відеозаписом, кіно- і фотозйомкою в повноті й точності фіксації, протоколи порівняно з ними мають і важливі позитивні якості: нескладність виготовлення, можливість фіксації лише даних і обставин, що мають відношення до справи, зорове сприйняття і через те більш надійне засвоєння записаного, краще забезпечення права учасників слідчих і судових дій робити зауваження і поправки до змісту і форми зафіксованого. Водночас звуко- і відеозапис, кінозйомка фіксують не тільки результати, а й перебіг слідчих і судових дій і містять більш багату інформацію.

Законодавець пішов по шляху перерахування в КПК науково-технічних засобів, які застосовуються для фіксації певних обставин, перебігу і результатів слідчих дій, і порівняно докладного регулювання порядку застосування трьох з них: звукозапису, кінозйомки і відеозапису.

Виготовлені під час провадження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми, зліпки та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст. Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визнати їх самостійним джерелом доказів — кіно-, фото-, звуко-, відеодокументами, а зліпки і відбитки — похідними речовими доказами.

Перевірка доказів та їх джерел передує їх оцінці і є необхідною передумовою останньої. Основна відмінність перевірки та оцінки полягає в тому, що перша здійснюється як за допомогою практичних (слідчих і судових) дій, так і логічним шляхом, за допомогою лише розумової діяльності, друга ж є винятково розумовою діяльністю. Перевірка доказів та їх джерел рівнозначна їх дослідженню. Метою такої перевірки є визначення їх доброякісності, достовірності, повноти, законності засобів Їх одержання.

Основні способи перевірки доказів та їх джерел — аналіз кожного з них окремо, зіставлення з іншими доказами та їх джерелами, провадження повторних або нових слідчих і судових дій. Деякі процесуальні дії в основному призначені законом і використовуються на практиці саме для перевірки уже наявних у справі доказів та їх джерел. Це — насамперед відтворення обстановки й обставин події, очна ставка, а також (хоч і меншою мірою) пред'явлення для впізнання, освідування, огляд, обшук, виїмка тощо. Способами перевірки є також оперативно-розшукні заходи органів дізнання (але це — непроцесуальний спосіб), застосування тактичних прийомів проведення слідчої дії (наприклад, допиту). Важливе значення для перевірки доказів має встановлення й аналіз джерел поінформованості свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів документів.

Застосування науково-технічних засобів при збиранні і перевірці доказів

Сучасний науково-технічний прогрес вніс серйозні корективи в систему управління слідчим апаратом, практику розслідування складних, багатоепізодних справ. Це стосується організації сумісних дій всіх учасників розслідування та органів, які його здійснюють, вміння орієнтуватися у комплексі доказових проблем, оперувати доказовою інформацією на сучасному рівні; особистої професійної компетентності у галузі розслідування, нових організаційно-технічних форм взаємодії з оперативним апаратом, центрами інформаційного забезпечення, експертними установами, нових можливостей технічної інтенсифікації процесу доказування та прийняття на цій основі процесуальних рішень.

Розглядаючи передовий досвід і науково-технічні досягнення, що застосовуються у доказуванні, необхідно підкреслити, що підвищення ефективності цієї діяльності безпосередньо пов'язано з необмеженим використанням передової практики, тому одним з найбільш важливих напрямків вдосконалення слідчої і судової практики є вивчення та використання передового досвіду роботи слідчих, експертів, оперативних працівників та інших правоохоронців. Як правильно підкреслив H.С. Карпов, вирішення зазначених завдань по зміцненню законності та вдосконаленню діяльності правоохоронних органів неможливо без постійного пошуку та впровадження в практику досвіду застосування новітніх досягнень науки та техніки.

Класифікація науково-технічних засобів, які використовуються органами дізнання, слідчими, прокурорами та суддями (судами) у сфері доказування, має багатогранний та багатоцільовий характер. Вона повинна відображати ті об'єктивні тенденції, які відбуваються у практичній діяльності суб'єктів кримінального процесу, що беруть участь в доказуванні, в результаті впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Одна з найбільш повних та виважених класифікацій науково-технічних засобів у галузі криміналістики запропонована Є.П. Іщенко, який поділяє ці засоби за такими класифікаційними ознаками:

1) за виникненням:

- ті, які створюються та використовуються тільки у криміналістичній практиці;

- ті, які є запозиченими з інших галузей науки та техніки та пристосовані;

- ті, які запозичені із загальної техніки та використовуються без змін.

2) за видом:

- прилади, апаратура та обладнання, інструменти та приладдя;

- речі, матеріали, комплекси науково-технічних засобів.

3) за цільовим призначенням:

- засоби виявлення слідів злочину та предметів — речових доказів;

- засоби фіксації слідів та доказової інформації, що отримується при розслідуванні;

- засоби закріплення та вилучення слідів та речових доказів;

- засоби, які використовуються для експертного дослідження криміналістичних об'єктів;

- засоби криміналістичного обліку, розшуку злочинців та вкраденого майна;

- засоби наукової організації праці слідчого;

- засоби додержання особистої безпеки співробітників правоохоронних органів;

- засоби, що використовуються для попередження злочинних посягань та фіксації правопорушників на місці злочину.

У зв'язку з цим викликають інтерес зразки криміналістичної техніки, розроблені фірмою «Ноулідж Експрес», яка спеціалізується на розповсюдженні спецтехніки. Так, в останні роки розроблена нова система FIVIS («візуалізація відбитків пальців») для оперативного та ефективного виявлення слідів рук не тільки в лабораторії, але і безпосередньо на місці події. Традиційно метод рівномірного окурювання цианокрилатами об'єктів з метою виявлення слідів рук використовувався лише в стаціонарних умовах. Застосування зазначеної системи надає можливість слідчому виявити сліди за допомогою одноразових патронників з цианокрилатом прямо на місці події.

До числа приладів, які призначені для виявлення прихованих криміналістично значимих об'єктів, відноситься гнучкий технічний ендоскоп. Його застосування дозволяє досліджувати важкодоступні місця та проводити пошук прихованих предметів шляхом виявлення порожнин. Прилад створений за технологією ендоскопів фірми «OLIMPUS» (розповсюджується також фірмою «Ноулідж Експрес»).

Цікавим є комплект оглядових дзеркал з ендоскопом, який призначений для огляду важкодоступних ділянок та порожнин в огороджувальних конструкціях будівель, автомобілів. У комплект входить ендоскоп з боковим оглядом, два оглядових дзеркала на телескопічній та короткій жорсткій ручці. Ендоскоп дозволяє оглядати не доступні для звичайного огляду ділянки через отвори або щілини. Яскрава галогенна лампа на кінці ендоскопу дає можливість здійснювати детальний огляд на відстані до 1,5 м. Опукле панорамне дзеркало для огляду автомобілів та міцна галогенна лампа дозволяють проводити детальний огляд дна автомобіля, поворотний прилад — регулювати кут огляду під час роботи.

Становлять інтерес для слідчих підрозділів металодетек-тори, що виробляються фірмою «Гаррет» (США). Використання даних приладів дає можливість не тільки відшукувати об'єкти, приховані у ґрунті, воді, бетоні та інше, але і до їх вилучення визначати, з якого металу вони виготовлені (чорного чи кольорового), встановлювати тип кольорового металу, а також отримувати дані про розміри об'єкта.

Встановлення на даних приладах системи навісних антен дозволяє проводити пошук предметів, які знаходяться на глибині до 4 м. За допомогою металодетектора «Морський мисливець», який виготовляється даною фірмою, можна проводити пошук об'єктів із металу на глибині до 60 м.

У зв'язку зі збільшенням кількості розкрадань ядерних матеріалів, у Російській Федерації розроблений та запущений у серійне виробництво ручний радіаційний монітор, який дозволяє виявляти 0,2 г високозбагаченого урану та 0,02 г «свіжого» плутонію. Використання даного приладу дає можливість відшукувати приховані та замасковані ядерні матеріали.

Для виявлення слідів, що створюються в результаті вибуху, призначений «Комплект для виявлення та вилучення осколків» — «Хрест». До його складу входять: підйомник для пошуку осколків в колодязях, щілинах, водоймах глибиною до 10 м, магнітна кість для дослідження ґрунту, сміття та інші приладдя.

Використання даних, одержаних оперативним шляхом, в доказуванні

У зв’язку з цим, слід врахувати, що, згідно зі ст. 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Ст. 10 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" гласить: "Матеріали оперативно-розшукової діяльності використовуються:

1) як приводи та підстави для початку досудового розслідування;

2) для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні;

3) для попередження, виявлення, припинення і розслідування злочинів, розвідувально-підривних посягань проти України, розшуку злочинців та осіб, які безвісно зникли;

4) для забезпечення безпеки працівників суду, правоохоронних органів та осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, а також співробітників розвідувальних органів України та їх близьких родичів, осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей;

5) для взаємного інформування підрозділів, уповноважених здійснювати оперативно-розшукову діяльність, та інших правоохоронних органів;

6) для інформування державних органів відповідно до їх компетенції.

Тобто предмет, цілі та завдання оперативно-розшукової діяльності не є тотожним предмету, цілям та завданням кримінально-процесуальної діяльності.

Так, при використанні матеріалів ОРД для отримання фактичних даних, що можуть бути доказами вини у кримінальній справі, слід виходити з того, що кримінальні справи можуть бути всебічно, повно і об’єктивно досліджені лише в разі залучення всіх отриманих доказів, що дозволяють установити обставини, які входять до предмета доказування, з яким тісно пов’язана така властивість доказів, як їх належність, тобто така внутрішньо властива їм якість, внаслідок якої ці докази здатні встановити обставини, що необхідні для повного і правильного вирішення даної справи.

Сукупність вимог, що ставляться законом до процесу отримання доказів, становить інститут процесуальної допустимості, який полягає в тому, що належні до справи фактичні дані повинні бути одержані із встановленого законом джерела, уповноваженим на це суб’єктом кримінального процесу і закріплені у спосіб, вказаний у кримінально-процесуальному законі. Однак форми та методи оперативно-розшукової діяльності, джерела отримання фактичних даних є державною таємницею, в той же час, як фактичні дані, що є основою доказів, повинні отримуватися лише у встановленому законом порядку і з названих законом джерел. Це означає, що дії, допустимі для отримання доказів, порядок і умови їх проведення чітко регулюються кримінально-процесуальним законодавством, яке, відповідно до ст. 1 проекту КПК, складається із відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та цього Кодексу. У свою чергу, форми та методи оперативно-розшукової діяльності регулюються підзаконними нормативними документами, які теж становлять державну таємницю. Виходячи з цього, процесуальні докази й матеріали ОРД містять різний рівень посвідченості фактичних даних, що в них містяться, в силу різної правової форми матеріалів ОРД і процесуальних доказів.

Якщо процесуальні докази можуть бути отримані переважно лише при проведенні слідчих і судових дій, що здійснюються у чітко визначеній процесуальній формі, то для негласних (розшукових) слідчих дій проектом КПК не встановлена детальна регламентація умов надходження фактичних даних. Тому, в разі залучення таких доказів до кримінальної справи в повній мірі, особи, що ведуть кримінальний процес, а також інші учасники процесу не завжди матимуть можливість їх процесуальної перевірки, а отже – й гарантії вірогідності отриманих на їх підставі доказів.

При цьому, необхідно мати на увазі і те, що фактичні дані, отримані в ході ОРД, можуть стати процесуальними доказами вчинення злочину лише за умови, що вони матимуть всі ознаки останніх. Зміст, форма матеріалів ОРД, вид процесуального доказу, для отримання якого можуть використовуватись ті чи інші фактичні дані, що містяться в матеріалах ОРД, визначають шляхи їх залучення до кримінального процесу, наприклад, через допит осіб, які проводили ОРЗ, через протоколи з відповідними додатками, складеними уповноваженими органами за результатами ОРЗ, через проведення обшуку, виїмки тощо.

Незважаючи на ці суттєві відмінності між процесуальними доказами та доказами, отриманими в результаті негласних (розшукових) слідчих дій та оперативно-розшукової діяльності, проект КПК фактично об’єднує в єдине ціле оперативно-розшукову діяльність та досудове слідство, наділяючи слідчого невластивими йому повноваженнями на проведення негласних (розшукових) слідчих дій, таких як аудіо-, відеоконтроль особи; арешт, огляд і виїмка кореспонденції; зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж; зняття інформації з електронних інформаційних систем; обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи; встановлення місцезнаходження радіоелектронного засобу; спостереження за особою, річчю або місцем; аудіо-, відеоконтроль місця; контроль за вчиненням злочину; виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації; негласне отримання зразків, необхідних для порівняльного дослідження; використання конфіденційного співробітництва. Зазначені негласні розшукові заходи проводилися, проводяться і повинні в майбутньому проводитися лише спеціально уповноваженими оперативними підрозділами, які мають відповідні спеціальні засоби, а головне – належну підготовку, знання та навички. Слідчий же за фахом, в першу чергу, повинен бути спеціалістом у галузі права, мати спеціальність «правознавство» та кваліфікацію «юрист», а не бути, наприклад, спеціалістом у технічних галузях.

Таким чином, предмет, цілі та завдання оперативно-розшукової діяльності не є тотожним предмету, цілям та завданням кримінально-процесуальної діяльності, але у випадках, коли це може посприяти успішному розслідуванню у кримінальному процесі, та за умовою дотримання процесуальної форми документа як доказу згідно з КПК, дані, отримані оперативним шляхом можуть бути джерелом доказів.

Використання в кримінальній справі відомостей, одержаних|отриманих| в інших державах при здійсненні міжнародного співробітництва

Законодавство України не визначає порядку закріплення і використання доказів, отриманих із джерел в іноземній державі. У процесуальному законодавстві відсутні правові норми про визнання відомостей про факти, отриманих в іноземній державі, доказами нарівні з отриманими в Україні. Ця обставина ставить під сумнів юридичну силу доказів, отриманих в іноземній державі, і, відповідно, позбавляє (якщо додержуватися буквально вимог КПК) усякого смислу направлення слідчих і судових доручень іноземним органам юстиції в порядку надання правової допомоги.

Аналіз Конституції України і чинного КПК дозволяє нам дійти висновку, що докази, отримані в порядку правової допомоги відповідно до міжнародних договорів України, мають таку саму юридичну силу, як і докази, отримані з джерел, передбачених КПК України.

Більш складнішим виявляється питання з визнанням доказів, отриманих в іноземній державі, з якою Україна не має договірних відносин. Наявна в КПК України (ст. 31) відома підпорядкованість нормам міжнародних договорів, яка виявляється в тому, що передбачає можливість для співробітництва тільки з компетентними органами іноземних держав, з якими укладені міжнародні договори. Відповідно до ст. 31 КПК, порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав визначається законодавством і міжнародними договорами України. Якщо дотримуватися буквально цієї норми, то варто визнавати порушенням кримінально-процесуального закону випадки направлення клопотань із проханнями про проведення процесуальних дій до держав, з якими немає договірних відносин, і використання отриманих у порядку правової допомоги доказів у національному кримінальному процесі. У такій ситуації правоохоронні й судові органи України змушені надавати правову допомогу без відповідних правових підстав. При цьому слід зазначити, що прокурори і судді не вказують на це порушення, оскільки без такої взаємодії неможливо забезпечити належне розслідування, розгляд кримінальних справ і одержання необхідних доказів.

Окремі автори виділяють такі вимоги до процесуальної форми одержання доказів від компетентних органів іноземної держави, що забезпечують їх допустимість, зокрема: 1) матеріали, отримані від компетентних органів іноземних держав, мають бути складені й направлені належною посадовою особою, що діяла в межах своєї компетенції; 2) документи мають бути оформлені й засвідчені спеціально уповноваженими на те установами чи посадовими особами відповідно до законодавства запитуваної держави; 3) зазначені матеріали, що мають докази у кримінальній справі, мають бути передані запитуваній стороні в порядку, установленому міжнародним договором через відповідні центральні органи. Остання із зазначених вище вимог не враховує можливості одержання доказів при проведенні запитуваних процесуально-слідчих дій на основі принципу взаємності, наявність якої (можливості) має принципово важливе значення при наданні правової допомоги державі, з якою відсутні договірні відносини. оцес міжнародний право

Міжнародні слідчі (судові) доручення можуть виконуватися не тільки за наявності договору про правову допомогу, але й на основі принципу взаємності або на підставі відповідних урядових угод. Кримінально-процесуальним законодавством, двосторонніми договорами не заборонена можливість звертання компетентних органів України з міжнародними слідчими (судовими) дорученнями до відповідних органів інших держав, з якими немає відповідних договірних відносин. Більш того, є всі підстави вважати, що національна практика має додержуватися допустимості надання правової допомоги у кримінальних справах за відсутності договірних відносин. Так, зокрема, Проект ППВС України "Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією" передбачив, що в разі, коли договір не укладено або не ратифіковано, питання, пов’язані з екстрадицією, мають вирішуватися за загальновизнаними принципами міжнародного права, нормами Віденської конвенції про право міжнародних договорів та національним законодавством. І хоча в зазначеному положенні ППВС України йшлося про такий самостійний процесуальний інститут, як видача, запропоноване правило цілком може буде поширене і на надання правової допомоги у кримінальних справах. Однак вже ППВС України № 16 "Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією" від 8.10.2004 р. передбачила, що "судам слід з’ясовувати, чи укладено між Україною та державою, що надіслала запит, відповідний договір і який саме порядок вирішення питань, пов’язаних з екстрадицією, у ньому передбачено".

Ми вважаємо, що для розгляду документів і протоколів, що відповідають процесуально-слідчій дії, як допустимих доказів можливе залучення (після перекладу) їх до справи як інших документів за змістом ст. 83 КПК України. Це означає, що такі докази підлягають використанню саме в тій процесуальній формі, що була їм надана слідчими або судовими органами іноземної держави.

Оцінка доказів, отриманих з інших держав, і вирішення питань, перерахованих у ст. 64 КПК України, має здійснятися відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства України та законодавства запитуваної держави. При оцінці допустимості доказів, отриманих на території іноземної держави, необхідно виходити з того, що докази можуть бути визнані допустимими, якщо вони отримані на законних підставах, тобто за окремими судовими або слідчими дорученнями; компетентними особами правоохоронних або судових органів держави; з дотриманням процесуальних норм цих держав.

Дата добавления: 2015-10-28