|
Читайте также: |
Рис. 1.16. LOAD BIOS DEFAULTS
При виборі цього пункту головного меню на екрані з'явиться вікно (рис. 1.16). Програма SETUP прочитала з регістрів контролера IDE-вінчестера його параметри, відобразила їх на екрані і запросила у вас підтвердження на те, щоб запам'ятати ці параметри в CMOS-пам'яті і використовувати їх при звертанні до вінчестера. Якщо ви введете Y, a потім натиснете клавішу Enter, то на цьому установка в CMOS-пам'яті параметрів вінчестера буде завершена, і у вас при цьому не виникне необхідності згадувати ці параметри чи копатися в довідниках. Але ще раз підкреслимо, що ця функція працює тільки для IDE-вінчестерів, для інших же необхідно проробляти все те, що було описано вище.
1.4.11. SAVE & EXIT SETUP EXIT WITHOUT SAVING (рис. 1.17)
Функції виходу з програми SETUP відповідно із записом змін чи без нього. При виході виникне діалогове вікно, у якому вас попросять підтвердити серйозність вашого наміру. Натисніть Y, потім Enter, і ви вийдете з SETUP, а комп'ютер перезапуститься для того, щоб ввести в силу нові установки.
Рис. 1.17. SAVE & EXIT SETUP EXIT WITHOUT SAVING
1.5. Загальні поняття про диски. Збереження системи на диску
1.5.1. Дисковод гнучких дисків
У комп'ютерах, що використовують MS-DOS, може бути встановлений один чи два дисководи гнучких дисків. Вони позначаються буквами (рис. 1.18).
Рис. 1.18. Розміщення дисководів у комп'ютері
Диск обертається в дисководі з постійною швидкістю 300 оборотів за хвилину. Головка зчитування і головка записування переміщуються радіально і досить швидко досягають будь-якої точки дискети. Гнучкий диск обертається тільки тоді, коли з його зчитується або на нього записується інформація. Якщо світиться індикатор дисковода, то це свідчить про те, що відбувається запис або зчитування інформації з дискети. Не можна виймати дискету з дисковода, коли світиться індикатор.
1.5.2. Дисковод жорстких дисків
Дисковод жорстких дисків розташований усередині комп'ютера і позначений символом С:. У дисководі може бути встановлений один або кілька жорстких дисків. Їм привласнюється літерне позначення С:, D:, Е: і т.ін. до Z.
Жорсткий диск виготовляється з міцного металу, на поверхню якого наноситься магнітний матеріал (рис 1.19). У дисководі жорстких дисків звичайно встановлюється кілька жорстких дисків розташованих один над одним, які знаходяться в постійному обертанні. А оскільки жорсткий диск не підданий деформації під впливом тепла, установка головок читання/записування здійснена в безпосередній близькості від жорсткого диска. Головки читання/записування встановлюються на відстані усього лише декількох мікронів на повітряній подушці.
Жорсткий диск обертається зі швидкістю 7200 оборотів за хвилину або в десять разів швидше, ніж гнучкий диск. Навіть найменший дотик головок читання/записування до жорсткого диска неминуче привів би до знищення всієї записаної на ньому інформації. Такий же вплив на жорсткий диск роблять пил і різні забруднення. З цієї причини обертання жорсткого диска здійснюється усередині герметичного металевого кожуха. Під час обертання жорсткого диска головки читання/записування, що підвішуються на повітряній подушці, переміщуються в напрямку до вільної доріжки, що знаходиться на зовнішньому краї диска.
Головки читання/записування переходять (як правило, автоматично) у робоче положення після вмикання живлення.
Найважливішим достоїнством жорсткого диска є великий об’єм записуваної інформації. В даний час на жорстких дисках, що використовуються в персональних комп'ютерах, міститься мінімум 10,0—20,0 Gб інформації. Це відповідає приблизно 3000—6000 звичайним дискетам обсягом 1,44 Мб. У сучасних персональних комп'ютерах уже встановлюються жорсткі диски, обсяг яких перевищує 300 Gб.
 |
Рис. 1.19. Дисковод жорстких дисків
Жорсткий диск є дуже швидкодіючим пристроєм, тому що він обертається з великою швидкістю. Завантаження програм і даних з нього відбувається швидше, ніж із гнучких дисків. Коли виконуються програми, що використовують жорсткий диск, на дисководі жорсткого диска загоряється світловий індикатор. Це може відбуватися, наприклад, при використанні прикладної програми, що зчитує дані з жорсткого диска чи записує їх на нього.
З погляду користувача жорсткі диски дуже зручні в експлуатації. Диски не потрібно змінювати, їхній обсяг досить великий для збереження великого об’єму інформації і перехід з однієї програми на іншу здійснюється без утруднень.
До числа недоліків жорстких дисків можна віднести їхню дорожнечу, а також можливість їхнього ушкодження. Хоча дисководи жорстких дисків за своєю механічною конструкцією є більш складними, ніж дисководи для гнучких дисків, вони зарекомендували себе більш надійними в експлуатації. Дисковод гнучких дисків постійно випробовує на собі вплив кімнатного пилу, який нерідко призводить до його пошкодження. При експлуатації жорстких дисків виникають й інші проблеми, які також можна зарахувати до числа їхніх недоліків. В операційній системі DOS передбачені відповідні команди, які призначені для їхнього усунення.
Оскільки об’єм жорсткого диска в десятки разів перевишує об’єм гнучкого диска, то навіть у звичайного користувача в одному каталозі можуть нагромадитися сотні імен файлів. У цьому випадку перегляд їхнього списку і виявлення файлу, якого треба знайти, буде досить незручним і тривалим процесом. Крім того, потрібно постійно вигадувати нові імена файлів і стежити за тим, щоб вони не були використані раніше.
Для вирішення цієї проблеми, починаючи з другої версії операційної системи MS-DOS, передбачена можливість застосування підкаталогів. При перегляді визначеного підкаталогу користувач спостерігає імена лише тих файлів, що містяться в цьому підкаталозі. У різних підкаталогах можуть бути однойменні файли.
1.5.3. Конструкція дискети
В даний час для запису файлів найбільш поширені гнучкі диски діаметром 3,5 дюйма. Їх називають дискетами, дисками, тридюймовими дискетами і т.ін. Термін «гнучкий диск» найбільш точно передає суть цих пластмасових виробів. Вони були випущені з появою на ринку (весною 1987 року) нового покоління комп'ютерів фірми IBM, відомого під назвою PS/2.
Звичайний гнучкий диск - це пластмасовий диск, якій міститься в чотирикутному захисному конверті. При зчитуванні чи запису він обертається в дисководі зі швидкістю приблизно 300 оборотів за хвилину. Інформація зчитується або записується за допомогою головки, яка переміщається в радіальному напрямку вздовж поверхні дискети. На дисковод гнучких дисків впливає кімнатний пил, який нерідко призводить до його пошкодження.
Дискета складається з наступних елементів:
1. Захисний конверт призначений для захисту дискети, яка знаходиться в ньому, від пилу і забруднення.
2. Центральний фіксатор служить для стабілізації центрування дискети, тому що вона кріпиться до обертаючого механізму саме в цьому місці.
3. Індексний отвір.У дискеті є малий отвір, який показує місцезнаходження першого сектора. Якщо в дискеті є один отвір, для неї використовують назву «soft sectored» (програмна розмітка). На дискетах «hard sectored» (жорстка розмітка) є кілька розпізнавальних символів, кожний з яких знаходиться на початку сектора. Якщо отвір заклеєний клейкою стрічкою, то записана на дискеті інформація захищається від знищення. Зазвичай ці отвори відкриті, що дозволяє робити запис інформації на дискету чи стирати її.
4. Отвір для записування і зчитування. З цього місця зчитується (за допомогою головки, яка зчитує) інформація, що зберігається на дискеті, або через цей отвір робится запис нової інформації. Це дуже чуттєве місце дискети (рис 1.20).
Дискети, які правильно експлуатуються, є дуже надійними. Записана на них інформація може зберігатися протягом декількох років. Дискети майже без обмежень можуть бути використані повторно. Їх варто зберігати тільки в спеціальних конвертах, де вони зберігаються від пилу й інших забруднень.
Сама дискета не підлягає чищенню, тому вона повинна так ретельно зберігатися.
Рис. 1.20. Внутрішня будова дискети
1.5.4. Підготовка дискети до роботи
Якщо дискета нова, то перед початком експлуатації її варто піддати операції форматування, яка виконується в відповідному пристрої комп'ютера. Дискета, яка була придбана в торговій мережі, є «чистою», тобто на ній немає необхідного для дискети формату. Записування і зчитування інформації з дискети неможливі без виконання операції форматування, тобто розмітки на ній секторів і доріжок.
Форматування – це розмітка дискети на сектори і доріжки.
Доріжка – порція інформації, записана на дискету за один оборот диска.
Інформація, записана на доріжку поділяється на службову і корисну. Корисна і службова інформація чергуються між собою. Службова інформація містить у собі: синхроімпульси, інформацію про номер доріжки і номер сектора на ній, контрольної суми сектора. Основне призначення службової інформації – це забезпечити швидкий і зручний пошук корисної інформації.
Корисна інформація записується на диск порціями, названими сектором. Розмір сектора вимірюється в байтах. Система MS DOS працює із секторами по 512 байт. Спеціальні програми читання і записування інформації на диски як гнучкі, так і жорсткі сприймають тільки у випадку, якщо розмір сектора на них 512 байт. У всіх інших випадках MS DOS вважає, що диск має нестандартний формат. У цілому сектор може мати 128, 256, 512 і 1024 байта інформації. Цим часто користуються програмісти для захисту своїх дисків від копіювання.
За один оборот (тобто на одну доріжку) гнучкого диска розміром 3,5 дюйми, що має 160 доріжок (80 – верхніх і 80 – нижніх) можна записати близько 12 Кб загальної інформації (9 Кб – корисної, 3 Кб службової).
Нумерація секторів починається з 0. На гнучкому диску розміром 3,5 дюйми знаходиться 18 секторів на доріжку (тобто сектора з 0 по 17). Для жорстких дисків, у залежності від конструкції може бути 17 чи 26 секторів.
Сучасні дисководи гнучких дисків мають дві спеціальні головки зчитуння і записування інформації. Конструктивно між ними міститься дискета. У зв'язку з цим розрізняють верхні доріжки дискети, які нумеруються парними номерами з 0 по 158 і нижні – з 1 по 159. Записування і читання інформації з верхніх доріжок відбувається верхньою головкою дисковода, а запис і зчитування інформації з нижніх доріжок – нижньою головкою дисковода. 0 і 1, 2 і 3 і т.ін. Доріжки знаходяться одна під другою. Усього на гнучкий диск 3,5” можна записати 1,44 Мб інформації. (512*18)*160=1440 Кб.
Число секторів і доріжок на дискеті залежить від типу дисковода, що використовується, версії операційної системи DOS, ключів команди FORMAT і типу самої дискети. Форматування можна виконати, наприклад, уведенням наступної команди:
С:\> FORMAT A:
Вище показано, яким чином здійснюється форматування дискети 3,5 дюйми (двосторонньої, з подвійною щільністю) на 1440 Кб. Обидві сторони дискети поділяються на 80 доріжок. Кожна зі сторін поділяється на 18 секторів. Сектори розділяють кожну з доріжок на 18 частин. Ці частини називаються секторами, іноді їх також називають блоками. (В англомовній літературі з обчислювальної техніки використовується термін «сектор», що позначає частину дискети об’ємом 512 байт, яка обмежена сектором і доріжкою.) У цій лекції використовується в основному термін «сектор». Дискета має сторону 0 (перша сторона) і сторону 1 (друга сторона). Комп'ютер робить запис інформації як на першу, так і на другу групу секторів.
Сектори пронумеровані для того, щоб призначення секторів було більш зрозумілим. На доріжці 0 сторони 0 розташовані сектори 0—17. На доріжці 0 сторони 1 знаходяться сектори 18—36. Нумерація продовжується на 1 доріжці сторони 0 і т.ін.
1.5.5. Використання секторів дискет після форматування (рис. 1.21)
Сектор 0: У цьому секторі містяться дані, використовуючи які персональний комп'ютер може разпочати початкове завантаження. Цей сектор має назву BOOT (початкове завантаження), Воно містить повідомлення про помилку у випадку, якщо з дискети намагаються здійснити початкове завантаження, але на дискеті немає файлів операційної системи, що починаються з 12-го сектора.
Сектори 1—18: Тут знаходиться інформація про те, скільки секторів дискети використовується і скільки секторів вільні. Зона, у якій розташовані ці сектори, називається FAT (File Allocation Table - таблиця розміщення файлів). Кількість інформації, опрацьованої за один оборот дискети, називається групою (кластером), що може утворювати один сектор (512 байт) чи кратний йому об’єм. Мінімальний об’єм інформації, який записаний операційною системою на диск, завжди складає один сектор у 512 байт. Операційна система MS-DOS 3.3 обробляє файли в групах одного чи двох секторів гнучкого диска або файли чотирьох чи восьми секторів жорсткого диска. Тільки на підставі FAT здійснюється точне керування простором на дискеті. При форматуванні створюються дві однакові копії таблиці: вихідна — у секторах 1-9, копія — у секторах 10-18. В операційній системі є команда CHKDSK, за допомогою якої можна перевірити розподіл пам'яті на диску.
Сектори 19—32: Вони зарезервовані для каталогів файлів на дискеті. У них містяться 224 імен файлів. Якщо дискета форматувалась як системна, то тут містяться імена двох схованих файлів операційної системи (ІО.SYS і MSDOS.SYS), командного процесора COMMAND.СОМ і ще залишається місце для 220 імен файлів. На практиці повне заповнення каталогу відбувається дуже рідко.
Сектор 33...Починаючи з цього сектора розміщуються файли операційної системи IO.SYS і COMMAND.СОМ, якщо вони скопійовані на дискету під час її форматування з використанням ключа /S, наприклад:
С:\> FORMAT A: /S
Після зазначених вище секторів користувач може записувати на дискету свої власні файли. Якщо три згаданих вище файли операційної системи не скопійовані на дискету, файли користувача починаються з 33 сектора.
Рис. 1.21. Структура диску
Форматування дисків поділяють на два види:
- форматування низького рівня. При цьому на диску створюються доріжки і сектори. Сучасні жорсткі диски не дозволяють здійснювати розмітку на сектори і доріжки. Цей процес проводиться на заводі-виробнику. Основна причина полягає в тому, що для жорстких дисків розмітка на сектори проводиться спеціальним чином, щоб забезпечити максимальну швидкість його роботи;
- форматування високого рівня у свою чергу можна розділити на:
1. Повне форматування. Коли інформація стирається з усіх секторів диска і проводиться запис у сектори спеціального байта, то з’вляється перевірка диска на наявність збійних секторів і їхнє виключення з роботи.
2. Неповне форматування. При цьому виді форматування стирається інформація про імена файлів у кореневому каталозі диска.
Необхідно запам'ятати, що записування і зчитування інформації на диски відбувається спеціальними порціями – кластерами. Це необхідно для того, щоб не обмежувати об’єм дисків. Чим більший диск, тим більший у нього кластер.
Кластер – мінімальна порція корисної інформації, що може бути порахована чи записана на конкретно заданий диск.
Для сучасних жорстких дисків розмір кластера може бути від 4 Кб до 64 Кб. Зверніть увагу, що зберігати маленькі файли на великих жорстких дисках невигідно, тому що вони все одно займуть місце хоча б в один кластер.
Для дискети обсягом 1,44 Мб на 3,5 дюйми розмір кластера дорівнює розміру стандартного сектора.
1.5.6. Застосування дисководів
Коли на дискету чи жорсткий диск потрібно записати визначений масив інформації, його перетворять у файл. Файли розрізняють за їхніми іменами. Ці імена використовуються при створенні файлів, їхньому копіюванні чи видаленні, тобто коли потрібно виконати яку-небудь операцію над файлом. Файлом може бути, наприклад, лист, таблиця, малюнок і т.ін.
Ім'я файлу може бути обрано користувачем довільно. Загальний вид імені файлу наступний:
ІМ'Я ФАЙЛУ. РОЗШИРЕННЯ
(до 8 символів) (до 3 символів)
В імені файла можна використати максимум вісім символів. Допускається застосування наступних символів:
A... Z a... z 0... 9 $ & % ‘ # () _ { } @ ^ \! ~
В іменах файлів не можна використовувати пропуск, кому, крапку з комою і двокрапку. Ці символи зарезервовані як знаки поділу команд.
Деякі комбінації символів зарезервовані в операційній системі MS-DOS для спеціального застосування. Ці імена файлів використовуються без розширення. Зарезервовано наступні комбінації символів:
- AUX Використовується для позначення даних, призначених для передачі через послідовний порт - (AUX — логічне ім'я файла, що відповідає послідовному каналу зв'язку).
- CON Використовується для позначення даних, що вводяться з клавіатури чи виведених на дисплейний пристрій (CONsole операторський термінал).
- PRNВикористовується для позначення даних, виведених на принтер або через паралельний порт (PRiNter - принтер).
- NUL Використовується для позначення даних, виведених на фіктивний пристрій, в «нікуди» (NUL - порожній).
- LPT Перший підключений паралельний порт.
- СОМ1 Перший підключений послідовний порт.
Зазначені вище зарезервовані імена файлів відповідають відомим пристроям, наприклад, клавіатурі, принтеру і т.ін. До цих пристроїв можна звертатися як до файлів. З файла CON (клавіатура) можна копіювати текст прямо на дискету. Команда
A:\>COPY *.TXT PRN
виводить на підключений до паралельного порту принтера усі файли з розширенням.ТХТ, що зберігаються на диску в дисководі А:. Команда
А:\> COPY CON КОЕ.ТХТ
копіює текст, уведений із клавіатури, безпосередньо у файл, ім'я якому КОЕ.ТХТ на диску А:.
Після введення цієї команди комп'ютер знаходиться в стані чекання вводу із клавіатури. Копіювання з клавіатури можна закінчити подачею команди CTRL-Z чи натисканням на функціональну клавішу F6. Обидві команди еквівалентні введенню символу кінця файла. Іноді необхідно виводити інформацію безпосередньо на принтер, як це робиться на друкарській машинці.
Функції вводу і виводу можна об'єднати командою
C:\> COPY CON PRN
Після введення цієї команди рядок тексту, набраний із клавіатури, виводиться на принтер, підключений до паралельного порту, при кожнім натисканні клавіші ENTER. Цей режим скасовується повторним натисканням клавіш CTRL-Z.
Розширення імені файла не повинне містити більше трьох символів. Розширення відокремлюється від імені файла крапкою. Якщо розширення немає, крапка не ставиться. Розширення не завжди є обов'язковим, але його присутність полегшує розпізнавання файла.
Для деяких розширень установлені стандартні визначення:
-.СОМ файл, який виконується;
-.ЕХЕ файл, який виконується;
-.ВАТ командний файл;
-.ВАК попередня версія файла.
Якщо перед ім'ям файла зазначений символ дисковода, наприклад, С:, то між ім'ям файла і символом дисковода не повинно бути пропуску.
Приклади правильних імен файла:
CAD.CAD
CaDl0lab.NUL
CAD.АUХ
Намагайтеся використовувати для імен файлів англійські слова і букви. Якщо ви при завантаженні комп'ютера не використовуєте 866 сторінку, то MS DOS розпізнавати файли, які мають російські букви у своєму імені, не буде.
1.5.7. Розміщення імені файла на дискеті
При форматуванні дискети на 1,44 Мб, сектори 19—32 резервуються для розміщення каталогів (рис. 1.22). У цих семи секторах зазвичай міститься 224 імені файлів. В одному секторі міститься 16 імен. Для кожного файла в цих секторах виділяється 32 байта. Один байт (вісім біт) відповідає одному символу (a,b,c,...,&,#,…).
Пам'ять, яка виділяється для кожного файла (32 байта), розподіляється в такий спосіб:
- Байти 0—7: Зарезервовані для імені файла. Це обмежує довжину імені файла 8 символами.
- Байти 8—10: Зарезервовані для розширення імені файла, що може складатися тільки з трьох символів. Наявність його в імені файла необов'язкова, але його присутність часто полегшує упізнання вмісту файла.
- Байт 11: Визначає атрибут файла або його параметри. Атрибутів може бути шість:
1. Read Only - файл можна тільки читати, його не можна видалити або замінити (R).
2. System - атрибут, що використовується у файлах операційної системи 10. SYS і MSDOS. SYS.
3. Hidden - схований файл (не вказується в каталозі, який виводиться за допомогою команди DIR).
4. Archive - архівний атрибут, що використовується, зокрема, у командах копіювання файлів BACKUP і XCOPY(A).
5. Мітка тому - атрибут, що використовується для надання імені диску. Як і в людини, в диска може бути тільки одне ім'я.
6. Каталог - показує, що файл зовсім не є файлом, а несе інформацію про місце на диску, де зберігаються додатково файли і каталоги. Погодьтеся, що 224 імені для жорсткого диска на всіх не вистачить.
- Байти 12—21: Зарезервовані для подальшого використання;
- 22—23: Містять час створення файла, що виводиться в годинах і хвилинах;
- 24—25: Містять дату;
- 26—27: Містять номер групи (кластера), у якій зберігається початок файла;
- 28—31: Містять довжину файла.
Що відбувається при видаленні файла за допомогою команди DEL?
Коли файл віддаляється з диска командою DEL, змінюється перша буква його імені, що зберігається в каталозі. У позицію байта 0 записується визначений код ASCII. Вміст інших секторів, що зберігають інформацію, яка відноситься до даного файла, не міняється. Займане ними місце не відбивається в каталозі, його можна використовувати для запису інших файлів.
Після видалення файла, його ім'я не виводиться при перегляді каталога. Файл, вилучений командою DEL, можна відновити, якщо в сектори, що містили вилучений файл, не була записана нова інформація. Якщо на місце вилученого файла записано новий файл, то відновити його вже неможливо. Окремо від операційної системи поставляється програма DEBUG, яка може допомогти у відновленні вилученого файла.
1.6. Завантаження системи MS DOS у пам'ять комп'ютера
1.6.1. Запуск комп'ютера
При кожному запуску комп'ютера в його оперативну пам'ять завантажуються три файли операційної системи DOS: COMMAND.COM, IO.SYS і MSDOS.SYS. Після цього операційна система DOS автоматично виконує команди, що містяться у файлах CONFIG.SYS і AUTOEXEC.BAT. Тим самим користувач звільняється від необхідності введення цих команд при кожному запуску комп'ютера.
Спочатку розглянемо процес завантаження цих файлів в оперативну пам'ять при запуску комп'ютера. Завантаження можна здійснювати із системної дискети, встановленої в дисководі А:, або з жорсткого диска.
Опишемо процес завантаження, яке виконується з дискети (завантаження з жорсткого диска виконується аналогічно). Оскільки дискети мають різні розміри FAT і для імені файла резервується різна кількість секторів, то за основу візьмемо дискету, відформатовану на 1,44 Мб. Якщо завантаження виконується з використанням жорсткого диска або дискет, які мають інший формат, то міняється лише місце розташування системних файлів.
Рис. 1.22. Запуск комп'ютера з використанням дискети або жорсткого диска
1.6.2. Підключення живлення до комп'ютера
Система BIOS, що зберігається в постійному запам'ятовуючому пристрої комп'ютера, виконує ряд операцій, зокрема, визначає готовність оперативної пам'яті до прийому інформації. Цей процес триває приблизно 10—20 секунд. Після цього BIOS перевіряє наявність дискети в дисководі А:. Якщо дискета виявлена, то в оперативну пам'ять розміщується програма-завантажувальник, яка знаходиться в секторі BOOT (рис 1.22). Перевіряється наявність на дискеті двох схованих файлів IO.SYS і MSDOS.SYS. Якщо ці файли були скопійовані при форматуванні дискети за допомогою команди FORMAT/S чи пізніше, за допомогою команди SYS, то вони будуть виявлені на початку
33-го сектора дискети. Програма-завантажувальник розміщує відповідні файли в оперативну пам'ять. Якщо цих файлів немає на дискеті, то програма- завантажувальник видає повідомлення про помилку.
У повідомленні пропонується встановити в дисковод А: дискету, на якій є системні файли. Операційна система намагається перенести свої файли з гнучкого диску або жорсткого диску в ОЗП, як показано на рис. 1.23.
 |
Рис. 1.23. Схема зон пам'яті, резервованих в оперативній пам'яті
Те, що комп'ютер намагається запустити себе спочатку з дискети, встановленої в дисковод А:, і лише потім із жорсткого диска, пояснюється наступним.
По-перше, коли розпаковують новий комп'ютер, його жорсткий диск ще не форматований, форматування жорсткого диска здійснюється з використанням системної дискети, що встановлюється в дисковод А:.
По-друге, при експлуатації комп'ютера іноді виникають ситуації, коли він цілком блокується і жодна з клавіш не діє. Повторні запуски комп'ютера можуть не дати ніяких результатів. Типовою причиною такої ситуації є введення неправильної команди у файл AUTOEXEC.BAT, що призводить до блокування комп'ютера.
Після завантаження файлів IO.SYS і MSDOS.SYS в оперативну пам'ять, вони здійснюють ряд операцій, метою яких є встановлення оперативної пам'яті в режим залишкової готовності і розміщення всіх файлів на відповідних місцях.
Файл MSDOS.SYS забезпечує загальне установлення периферійних пристроїв і виведення номера версії операційної системи і даних, які стосуються правил її експлуатації.
Файл IO.SYS складається з двох частин: BIOS і SYSINIT. Цей файл забезпечує встановлення файла MSDOS.SYS, виконання найбільш простих і універсальних дій операційної системи, пов'язаних зі здійсненням операцій вводу-виводу при роботі комп'ютера й тестуванні пам'яті та пристроїв комп'ютера при ввімкненні електроживлення.
Файл IO.SYS перевіряє наявність файла CONFIG.SYS у кореневому каталозі дискети запуску. Якщо цього файла немає, то всі параметри встановлюються за замовчуванням. Якщо файл CONFIG.SYS виявлений, то виконуються команди, які містяться в ньому.
Рис. 1.24. Розміщення файлів операційної системи на дисках
Після цього в оперативну пам'ять завантажується командний процесор COMMAND.COM, він також повинен знаходитися в кореневому каталозі А:\ чи дискети в кореневому каталозі С:\ жорсткого диска, в залежності від того, звідки був зроблений запуск. Якщо він розташований у якому-небудь іншому місці, то операційна система не зможе його знайти і з'явиться повідомлення про помилку:
Дата добавления: 2015-10-26; просмотров: 176 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| IDE HDD AUTO DETECTION | | | Робота з каталогами в DOS |