Охарактер основні полож Конст УСРР 1937р

25 січня 1937 р. її затвердив XIV З'їзд рад УСРР. Складалася Конституція 1937 р. з 13 розділів та 146 статей, які мали положення про суспільний (соціалістичний) лад, державний устрій, вищі і місцеві органи влади та управління УРСР і Молдавської АРСР, бюджет республіки, герб, прапор та столицю. Новими або окремими розділами були положення про суд і прокуратуру, основні права і обов'язки громадян, виборчу систему та порядок зміни Конституції. За нею змінилася назва держави з УСРР на Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР), прапор (на ньому з'явився серп і молот), столиця (м. Київ). Вищим і єдиним законодавчим органом влади в республіці проголошувалася відтоді Верховна Рада УРСР на чолі з Президією та Головою Президії ВР. Вона обиралася на 4 роки, 1 депутат від 100 тис. населення, працювала посесійно, двічі на рік, черговими та позачерговими сесіями. Вибори стали прямими, рівними, індивідуальними (не списком), при таємному голосуванні за одного кандидата від "блоку комуністів та безпартійних". Ради перейменували в "ради депутатів трудящих". Закріплено також нову адміністративну структуру: область - район - місто - село (селище). Особливе значення мав розділ 2, присвячений державному устрою.

"добровільно об'єдналася з іншими рівноправнимиРадянськими Соціалістичними Республіками" в союзну державу — СРСР.Конституція підкреслювала, що територія УРСР не могла бути змінена беззгоди республіки. Найбільш важливим було положення про те, що"Українська РСР зберігає за собою право виходу з Союзу РадянськихСоціалістичних Республік". Проте, як свідчила практика, такі принципиоб'єднання, як добровільність та рівність, були лише декларацією, що невідповідала дійсності. В наступних розділах Конституції йшлося про структуру, порядок утворення,компетенцію та основні форми діяльності центральних імісцевих органів державної влади і державного управління.Конституція УРСР, як і Конституція СРСР, незабезпечувала втілення в життя багатьох своїх положень. Реальна практика

сталінщини перекреслювала демократичність Конституції УРСР 1937 p.Не захищала Конституція УРСР і національні права українського народу.Розпочата ще з 20-х років українізація не просто припинилась, вонапочала тепер розглядатися під тиском Сталіна як прояв націоналізмуСерйозних змін зазнала виборча система. Конституція УРСР 1937 p. відмовилась від виборів, де робітничий клас мав переваги над селянством,а значна частина населення взагалі була позбавлена виборчих правВ цілому ж Конституція 1937 p., хоч і була декларативною, але як пам'ятка українського конституційного права може бути оцінена позитивно за рівнем правотворчості та кодифікаційної техніки конституційних норм.

Охаракт боротьбу навколо визнач принцип обєднання рад респуьл у СРСР.Яка форма держ закріплена першою конят СРСР

Утворення СРСР передувала дискусія у партійних колах щодо принципів об’єднання. Леніну і прихильникам більш гнучкої і поміркованої лінії в національній політиці довелося долати прямолінійну сталінську концепцію “автономізації”. Втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу СРСР, який умовно можна поділити на кілька етапів:

І етап (червень 1919-грудень 1920) – утворення “воєнно-політичного союзу” радянських республік, збереження за Україною формального статусу незалежної держави.

Червень 1919 р. ВЦВК прийняв постанову “Про воєнний союз радянських республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії” “на час соціалістичної оборонної війни”

ІІ етап (грудень 1920 – грудень 1922) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету.

28.12.1920 р. між Росією і Україною було підписано угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. Створюються загально федеральні трести під контролем центру ВРНГ.

Центром керуються 7 наркоматів. З ініціативи української делегації на ІV сесії ВЦВК у жовтні 1922 р. Земельний, Цивільний та ін. кодекси РСФРР поширено було на всі радянські республіки.

ІІІ етап (грудень 1922 – травень 1925) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності.

Процес ліквідації суверенітету України вступає в свою завершальну стадію, 26.01.1924р. відбувся ІІ з’їзд Рад СРСР, який остаточно затвердив першу Конституцію СРСР.

Травень 1925р. – ІХ Всеукраїнський з’їзд Рад прийняв Конституцію УСРР

21. Охарактеризуйте процес утворення СРСР. Яку роль в ньому відіграла УСРР?

Вперше у січні 1919 р. було проголошено Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР) з центром у м. Харків. Юридичне оформлення радянської державності в Україні відбулося 10 березня 1919 р. прийняттям Конституції УСРР, розробленої на основі конституції РСФРР 1918 р.

У першій половині 1919 р., в умовах громадянської війни, йде процес прискореної інтеграції радянських республік. Врешті 1 червня 1919р. утворюється "воєнно-політичний союз" формально незалежних України, Литви, Латвії, Росії, Білорусії. Основна мета утворення "воєнно-політичного союзу – шляхом мобілізації та концентрації сил радянських республік відстояти радянську владу". Наслідком його стало об'єднання найважливіших п'яти наркоматів – військових справ, народного господарства, залізничногоуправління, фінансів та праці, якими тепер фактично керували з Москви. Це стало, по суті, першим реальним кроком до відновлення унітарної (єдиної) держави.Наступним кроком на цьому шляху стала угода про воєнний і господарський союз між Росією та Україною від 28 грудня 1920 р., в якій формально проголошувались незалежність і суверенітет обох держав, але фактично посилювався курс на централізацію. Тепер об'єднаними і керованими з Москви були вже не 5, а 7 народних комісаріатів (додались ще наркомати зовнішньої торгівлі та пошт і телеграфів). Утворюються загальнодержавні трести для управління українською металургійною та металообробною промисловістю, які також перебували під повним контролем центру. На територію України було поширено Земельний, Цивільний та інші кодекси РСФРР тощо. Найкраще залежний статус України проілюстрували події, пов'язані з голодом 1921–1923 рр. (В охоплених голодом українських губерніях реквізували хліб; поїзди з продовольством з українських губерній відправляли в Росію, а не в південні області, Одесу чи Миколаїв, де лютував голод).

Перетворення України та інших радянських республік на автономні області Росії було реальною перспективою, якби подальші події розвивались за сценарієм, підготовленим центральним партійним керівництвом. X з'їзд РКП(б) поховав право націй на самовизначення, ствердивши небажаність існування окремих радянських республік за умов ворожого капіталістичного оточення. Противником ідей суверенітету республік був головний партійний теоретик з національного питання нарком по національностях Й.Сталін. Він у серпні 1922 р. розробив проект резолюції ЦК РКП(б) "Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками", за яким усі неросійські республіки мали увійти до складу Росії на засадах автономії. Позиції московських центристів викликали спротив у республіках, які підняли тривогу у зв'язку з процесом "випаровування суверенітету". Позиція України, як найбільшої неросійської республіки, відігравала особливу роль. ЦК КП(б)У відкинув сталінський проект автономізації. Це змусило Ленінавтрутитись і запропонувати певний компроміс – план федеративної перебудови майбутньої союзної держави. У жовтні 1922 р. ЦК РКП(б) схвалив його, але в процесі реалізації конституційна комісія на чолі із Сталіним протягла багато положень з його автономізаційного проекту. Було утворено 5 злитих (загальносоюзних) наркоматів (які теж підпорядковувалися Москві). З Москви здійснювалося керівництво Держбанком, Верховним Судом тощо. Республікам надавалась самостійність лише у справах: землеробства, освіти, охорони здоров'я, внутрішніх, соціального забезпечення, юстиції.30 грудня 1922р. I Всесоюзний з'їзд рад СРСР у Москві проголосив декларацію про утворення СРСР у складі: РСФРР,України, Білорусії і Закавказької федерації (Грузії, Вірменії, Азербайджану).

Таким чином, СРСР було утворено як федеративну державу, але це було лише пропагандистською вивіскою. Радянський Союз як об'єднання незалежних держав за умов панування єдиної, унітарної правлячої партії РКП(б) був фікцією. Реальний статус республіканських комуністичних партій залишався на рівні обласних організацій РКП(б). Будь-яке рішення прийняте московським ЦК, мало обов'язковий зобов'язувальний характер для кожної республіки.

26 січня 1924 р. відбувся II з'їзд рад СРСР, який затвердив першу Конституцію СРСР. Формально кожна республіка мала право вільного виходу з СРСР, але механізм такого виходу так і не було розроблено. Тому, не змінюючи своєї форми союзної федеративної держави, СРСР законодавчо оформлявся як жорстко централізована унітарна держава.

У травні 1925 р. прийняттям Конституції УСРР завершився процес входження України до складу СРСР.

Етапи колективізації в УСРР (УРСР)1929—1930 рр.

– час прискореної колективізації, яка перетворилася, по суті, в комунізацію. Село поринуло у вир самознищення, селянство почало продавати або забивати худобу, ховати або псувати реманент. У 1928—1929рр. в Україні було знищено до 50 % поголів'я худоби.
1930 р. -маневр сталінського керівництва з перекладенням відпо-відальності на місцеві партійні й радянські органи (стаття Й. Сталіна на початку березня 1930 р. “Запаморочення від успіхів”, постанова ЦК ВКП(б) від 14 березня 1930 р. “Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі”). Почався масовий вихід з колгоспів.
1931—1933 рр. - новий етап суцільної колективізації, прискорення її темпів, закінчення, в основному, колективізації в Україні (було об'єднано в колгоспи 70% селянських господарств).
1934—1937 рр. -завершальний етап колективізації. У 1937 р. кол-госпи об'єднували 96,1% посівних площ.

Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, позбавлення селян права розпоряджатись вирощеною продукцією через обов'язкові поставки державі за значно нижчими, ніж ринкові, цінами, ліквідація куркульства як класу.

Серед причин переходу до колективізації перш за все слід назвати низький рівень товарності сільськогосподарського виробництва, технічну відсталість, які стримували загальний економічний розвиток країни. Особливий неспокій викликало виробництво товарного зерна. «Осереднячиваніє» села, подія в результаті революції, привело до того, що замість 16 млн. довоєнних селянських господарств в 1928 р. їх стало 25 - 26 млн. Якщо раніше середняки проводили 50% всього зерна, а споживали 60%, то тепер вони проводили 85%, а споживали 80%. Державні закупівлі в 1927 - 1928 рр. склали 630 млн пудів проти довоенных 1300,6 млн. При цьому слід пам'ятати, що з початком індустріалізації відбувається збільшення чисельності міського населення. Все це оберталося справжнім лихом для держави. Криза заготовчої компанії 1927-1928 рр. став однією з причин переходу до політики масової колективізації. Іншою причиною стала позиція сталінського угрупування, яке відносилося до селянства як тимчасового союзника робочого класу, прагнуло до перетворення його на сільськогосподарського пролетаря. Після розгрому троцькізму генеральна лінія ВКП(б) привела до відмови від непу і застосування насильства над селянством. Форсуванню темпів колективізації сприяло, як вже вище наголошувалося, зміна міжнародного положення СРСР в кінці 1920-х років, поява можливості здійснити широкомасштабні закупівлі устаткування за кордоном.

Головним наслідком колективізації став здійснений індустріальний стрибок, за який заплачено дорогою ціною: жертвами насильницького розкуркулення і голодомору, втратою селянами відчуття хазяїна, тривалими деградацією та дезорганізацією аграрного сектора.

Социально-экономические последствия коллективизации
Насильственная коллективизация и голодомор привели к разрушению производительных сил на селе, что обусловило глубокий кризис в сельском хозяйстве. Это вынудило до определенной степени изменить политику правительства: перейти от принуждения и репрессий к установлению твердых планов хлебозаготовок, частичному восстановлению рыночных отношений, организационному и материально-техническому укреплению колхозов, а также усилению репрессивного аппарата. В течение, по крайней мере, четверти века после коллективизации, в том числе в периоды мирного развития, объем сельскохозяйственного производства не превышал или был ниже объемов, достигнутых в годы НЭПа.
Только поголовье скота уменьшилось в ходе коллективизации вдвое - с 60 млн. в 1928 г. до 33 млн. в 1933-34 гг. К 1953 г. оно поднялось до 58 млн., но так и не достигло доколхозного уровня. Главные задачи коллективизации были достигнуты: было фактически закрепощено крестьянство, обеспечены дармовые источники для развития индустрии и военно-промышленного комплекса. Коллективизация была экономической и социальной катастрофой, некоторые последствия которой не преодолены до сегодняшнего дня

23. Індустріаліза́ція в СРСР — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості

Основними цілями індустріалізації

· забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;

· ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;

· створення технічної бази для модернізації сільського господарства;

· розвиток нових галузей промисловості;

· зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;

· стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

Наслідки, політика

У роки довоєнних п'ятирічок у надто тяжких умовах тоталітарного режиму робітники України створили могутню індустріальну базу, що за окремими показниками вивела Україну на рівень економічно розвинутих країн світу. Почали давати промислову продукцію гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Азовсталь» і «Криворіжсталь». Стали до ладу Краматорський машинобудівний, Луганський паровозобудівний, Макіївський, Дніпродзержинський та інші металургійні заводи. Кількість промислових підприємств за роки довоєнних п'ятирічок зросла в 11 разів. В Україні було побудовано 100 нових шахт. Республіка стала важливою металургійною, вугільною, машинобудівною базою СРСР.

У 1930-х pp. в Україні змінилася структура господарства: зросла частка промисловості у порівняні з часткою сільського господарства в загальному обсязі валової продукції республіки; у валовій продукції промисловості зросло виробництво засобів виробництва; велика індустрія стала витісняти дрібну промисловість.

Україна випередила за рівнем розвитку галузей важкої промисловості деякі західноєвропейські країни. Вона зайняла друге місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуна, четверте місце у світі за видобутком вугілля. За виробництвом металу і машин республіка випередила Францію та Італію, наздоганяла Велику Британію.

За роки перших п'ятирічок удвічі зросла чисельність робітників. У 1930-ті pp. сформувався національний український робітничий клас і технічна інтелігенція.

Економічна могутність держави була спрямована не на задоволення насущних потреб людей, а на зміцнення тоталітарного режиму і затвердження у свідомості людей ідеологічних норм більшовизму, створення військово-економічних ресурсів для «експорту революції». Індустріалізація здійснювалася за рахунок селян, супроводжувалася масовими репресіями.

У цілому форсована індустріалізація України не призвела до підвищення життєвого рівня народу. У 1930-ті pp. знову з'явилися величезні черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Урбанізація призвела до значного ускладнення житлової та продовольчої проблеми.

ВисновокНажаль ефективність господарювання зростала повільно,бо велась в основному екстенсивними методами

24. Розкрийте політичні передумови та зміст державотворчих процесів у західно українському регіоні напередодні другої світової війні За міждержавними договорами 1919 – 1921 рр., українські землі, які до того належали двом імперіям, поділили між чотирма державами: радянською Росією, Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною. Такий стан протримався майже 20 років, до Мюнхенської угоди 1938 р., що поклала край Версальській системі і відкрила шляхи до нового перекроювання європейських кордонів. Із ліквідацією Чехо-Словацької держави в березні 1939 р. закарпатські землі були окуповані Угорщиною, а населену українцями Пряшівщину (Західне Закарпаття) успадкувала новоутворена держава Словаччина. В умовах, коли тоталітарні держави вже не приховували своїх агресивних намірів, намітилося зближення інтересів нацистської Німеччини і комуністичного Радянського Союзу. Українське питання у міжнародній політиці напередодні II Світової війни

Ряд факторів вплинув на українське питання:

польсько - чехословацька, румунсько - радянська. В складі цих країнах проживали українці, і землі ці колись належали Україні;

ворожнеча політика керівних кіл цих країн до Радянського Союзу, а значить і до України;

стратегічне положення України і ії геополітичне становище;

великі природні багатства України спонукали агресію проти неї;

присутність у західних країнах політичних партій, угрупувань (центральна Рада, Директорія, Гетьманат), що вели боротьбу за визволення України від більшовиків і на яких розраховував Гітлер і фашистська Німеччина (наприклад Українське Національне Об'єднання в Закарпатьє з Волошиним на чолі, УНДО, УПА.

Отже, в політичних планах німців і інших імперіалістів фарисейські розігрувалась українська карта.

25. 22 жовтня 1939 р. у Західній Україні відбулися вибори до Народних Зборів. Збори працювали 26–28 жовтня у Львові. Вони прийняли рішення про встановлення Радянської влади в Західній Україні, ухвалили Декларацію до Верховної Ради СРСР про включення Західної України до складу Української РСР, а також Декларації про націоналізацію банків, великої промисловості, поміщицьких та монастирських земель. 1 листопада 1939 р. Верховна Рада СРСР прийняла Закон про прийняття Західної України до складу Радянського союзу із включенням їїдо УРСР. А 15 листопада Верховна Рада УРСР ухвалила цей Закон. На території Західної України було створено 6 областей: Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Ровенську, Станіславську та Тернопільськую

Почалася політика перетворень, яку іноді називають радянізацією:

- на всіх адміністративних рівнях були створені органи радянської влади і партійні структури;

- заборонені усі політичні партії, культурні організації, економічні товариства;

- ліквідовані українська і польська преса, приватні школи, просвіти;

- проведена націоналізація банків, великих підприємств, землі великих землевласників були конфісковані і роздані селянам;

- створені нові школи і бібліотеки, відкриті нові лікарні. Кадри для цих установ приїхали із Східної України, бо своїх тут не вистачало.

Усі ці перетворення супроводжувалися репресіями щодо української культурної й політичної еліти, проти греко-католицької церкви тощо. А навесні 1940 р. почалася колективізація з усіма перегинами і насильствами, які Радянська Україна пережила на початку 30-х років. Опору соціально-економічним перетворенням нової влади спочатку не було. Він почався з колективізацією. Його організатором виступила Організація Українських Націоналістів (ОУН) – єдина, що продовжила працювати у підпіллі.

26. Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа— розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (у документі зазначена дата 23 серпня) [2] у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна.

Угода спиралась на Берлінський договір 1926 року, а з ним, і на Рапалльський договір 1922 року.

Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.

Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу [3].

Договір разом з іншими Радянсько-Німецькими угодами втратив силу 22 червня 1941 після нападу Німеччини на Радянський Союз[4]. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним з моменту підписання.

Причини Другої Світової війни

По-перше, несправедливість Версальської системи поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули до реваншу, нового переділу світу. У найбільшій мірі це проявилось у політиці Німеччини, Італії, Японії.

По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об'єднати зусилля у боротьбі за збереження миру. Всю систему безпеки, створену у 20-ті роки, було зруйновано.

По-третє, розв'язанню війни сприяла політика урядів Англії та Франції, спрямована на "умиротворення" агресора, а також "ізоляція" США, які, прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулись від впливу на розвиток подій у світі.

По-четверте, не останню роль у розв'язанні війни відіграв. СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу.

Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. З їхнього боку війна була загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були окуповані, війна була справедливою. Найбільш складно визначити характер війни стосовно СРСР. У період з 17 вересня 1939 р. по 22 червня 1941 р. він сам виступав у ролі агресора, приєднавши до себе значні території, які належали на той час Польщі, Румунії, Фінляндії, а також Прибалтику. Але після нападу Німеччини СРСР виніс на собі основний тягар боротьби з фашистською Німеччиною і для нього війна мала справедливий характер. її по праву назвали Великою Вітчизняною війною.

Передумови 2 св війни

Військова ревізія Версаля й всієї післявоєнної системи міжнародних відносин вважалася неможливою без ліквідації веймарської демократії.
Висуваючи мету підготовки війни-реваншу, правлячі кола Німеччини бачили гарантію її успішного завершення у встановленні диктаторського режиму. Логіка розвитку подій вимагала пошуку нової масової опори для цього режиму. Встановленню фашистського режиму передувала боротьба всередині правлячих сил по питанню про форми і характер диктаторського режиму. В решті - решт Гітлеру вдалося переконати провідних економічних та державних діячів у тому, що Німеччині потрібен саме нацизм, що лише нацисти зможуть вивести державу з кризи і розірвати «пута версальського договору», що лише він, Гітлер, зможе бути диктатором. Всі його докази справили враження не політичну та економічну еліту Німеччини і вони привели Гітлера до влади. Це стало можливим також завдяки широкій підтримці Гітлера народними масами, які бачили в ньому месію. З огляду на ті обставин, за яких НСДАП прийшла до влади в державі, а також на те, що далеко не всі промисловці та підприємці до кінця вірили у виконання нацистами своїх обіцянок, Гітлер взявся якщо не до проведення активних заходів у внутрішній політиці, то принаймні до їх імітації, в першу чергу в економічній сфері. Як ми бачимо, найбільші та найважливіші реформи було проведено у перші три роки правління Гітлера. Для того, аби ніхто не спробував йому заважати виконати обіцяне, було ліквідовано багатопартійність та заборонено профспілки. І завдяки тому, що досить непогані економічні програми були розроблені його попередниками, але не були виконані, так як не задовольняли ті чи інші верстви населення або ту чи іншу партію чи профспілку, Гітлеру вдалося стабілізувати ситуацію в державі, досягнути зростання економіки та ліквідації безробіття.

етапи:

I. 1 вересня 1939 р.- 19 листопада 1942 р. Стратегічна ініціатива належить агресивним державам. Німеччина, Італія, Японія та їх союзники зуміли оволодіти значними територіями в Європі, Африці, Азії, Океанії.

II. 19 листопада 1942 р. - 9 травня 1945 р. Стратегічна ініціатива повністю переходить до країн антигітлерівської коаліції,війська яких розгромили війська Німеччини і її союзників у Європі і змусили їх капітулювати.

III. 9 травня 1945 р. - 2 вересня 1945 р. Завершення

Охарактер початок ВВВ і головні військові операції на тер Укр 41-42р

Підкоривши ряд країн Європи й примусивши їх економіку працювати на німецьку воєнну машину, Гітлер почав готуватися до війни з СРСР.18 грудня 1940р. він підписав план «Барбаросса»- план нападу на СРСР, в основі якого лежала ідея бліцкригу («блискавичної війни»). План передбачав зосередження німецьких військ на трьох напрямках: група армій «Північ»,мала на меті завоювати Прибалтику й Ленінград; друга -«Центр» - рухалась через Білорусь на Москву. В Україну була націлена третя група - «Південь»,яка мала захопити територію Західної України, Київ, Харків, Донбас, Крим. А.Гітлер планував швидко оволодіти розвинутою економічною базою республіки, її багатими природними ресурсами, щоб послабити СРСР.

22 червня 1941р. фашистка Німеччина без оголошення війни напала на СРСР, розпочалася Велика Вітчизняна війна. Німецькі війська атакували прикордонні застави, авіація бомбардувала міста,зокрема, українські Рівне, Львів, Житомир, Київ, Севастополь, аеродроми, важливі промислові об’єкти. Незважаючи на відчайдушний опір, захоплені зненацька радянські війська були змушені відступати по всьому фронту. За три тижні німці просунулись на основних напрямках на 400-600 км.

Із перших днів війни розпочалась мобілізація до лав Червоної армії. По всіх містах створювались батальйони народного ополчення, будувались оборонні споруди. Населення збирало гроші,продовольство, речі для армії, допомагало облаштовувати шпиталі.

Народне господарство перебудувалося на воєнний лад - збільшився випуск продукції для фронту, робочий день продовжувався до 11 годин, скасовувалися відпустки, студенти і школярі замінили своїх батьків на заводах. Будь-яке порушення трудової дисципліни жорстоко каралося, аж до розстрілу. В Укр. Розпочала роботу спеціальна комісія з евакуації підприємств,колгоспів, наукових,культурно-освітніх установ і цінностей у СХ райони Росії,Середню Азію та Казахстан. Із територій УРСР були евакуйовані понад 550 великих підприємств, понад 3,5 млн. населення, 6 млн. голів худоби,тощо. Органи НКВС знищили майже всіх політичних в’язнів. Тільки мужність, патріотизм, напруження всіх сил народу на фронті й в тилу давали час керівництву оговтатись й організувати оборону країни.

Перебіг воєнних подій 1941-1942 рр. в Укр.

23-29 червня 1941р.	Найбільша танкова битва початку війни на рубежі Луцьк-Броди-Рівне, яка на тиждень затримала просування німців.
30 червня-11 липня 1941р.	Відступ на Південному та Південно-Західному фронтах, які протистояли німцям в Укр.;гітлерівські війська захопили майже всю Зх. Укр. Й наблизились до Києва.
11 липня-22 вересня 1941р.	Київська оборонна операція, яка в результаті некомпетентного керівництва закінчилась поразкою.
5 серпня-16 жовтня 1941р.	Оборона Одеси, де на 73 дні було затримано 300-тисячну ворожу армію. За наказом Ставки радянські війська організовано й непомітно для ворога евакуювалися із-під Одеси.
25 жовтня 1941р.	Окупація Харкова, а до кінця жовтня і значної частини Донбасу.
Січень-квітень 1941р.	Наступальні операції на Південному та Південно-Західному фронтах
30 жовтня 1941р.-4 липня 1942р.	Героїчна оборона Севастополя, яка тривала 250 днів. Тут гітлерівці втратили вбитими і пораненими 300 тис вояків.
16 листопада 1941р.	Радянські війська залишили Крим
22 липня 1942р.	Захоплення останнього населеного пункту УРСР м. Свердловська Ворошиловградської обл..

Німецько - фашистські війська окупували Україну,але ціною величезних утрат народу план «блискавичної війни» був зірваний.

29.Причини поразок:

· Радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ до відсічі ворога; постійне зважання на тезу, що пакт про ненапад є гарантією мирних відносин з гітлерівською Німеччиною, дезорієнтувало армію і народ (заява ТАРС від 14 червня 1941 р., у якій версія про підготовку Німеччини до нападу СРСР називалася провокаційною).

· Й. Сталін і Генеральний штаб припустився серйозних прорахунків у визначення напрямку головного удару ворога. Радянське командування головним помилково вважало наступ на Україну, тоді як згідно з планом „Барбаросса” головний удар мала здійснити група армій „Центр”.

· Значний військовий досвід німецького командування і бойових частин у веденні сучасних мобільних бойових дій із застосуванням значної кількості танків і літаків.

· Невдале розташування радянських військ для ведення оборонних боїв – вони розміщувалися трьома ешелонами один за одним (57, 52 і 62 дивізії), у результаті чого військові з’єднання вступали в бій по черзі і це давало можливість розбити їх частинами.

· Радянські війська не готувалися до оборонних боїв. Війну передбачалося вести „малою кров’ю на території ворога”. Склади боєприпасів та іншого воєнного майна розташовувалися занадто близько до кордонів і вже в перші дні опинились у руках ворога.

· Оборонні споруди нановому кордоні на початку бойових дій не були збудовані. До того ж вони були невдало розташовані (лінія Молотова). Оборонні споруди настарому кордоні були роззброєні.

· Масові репресії в армії 1937 – 1938 рр. і в подальші роки призвели до винищення кращих кадрів Червоної армії (було знищено понад 37 тис. осіб командного складу всіх рівнів, був репресований весь командний склад КОВО). Нові командири не мали достатнього бойового і життєвого досвіду.

· Війська не були вчасно приведені в бойову готовність (за окремим виключенням), щоб дати належну відсіч ворогові, незважаючи на те, що сталінське керівництво було вчасно попереджене про можливий напад.

· Авіація була зосереджена на основних аеродромах, а не розкидана по польових, що призвело до величезних утрат на початку війни (у перші години війни на 66 аеродромах було знищено 579 літаків).

· Зброя знаходилась у незадовільному стані. Значна частина танків старого зразка потребувала ремонту. Не вистачало засобів зв’язку, транспорту тощо. Низький рівень технічної підготовки бійців.

· Незавершеність переозброєння і реорганізації Червоної армії, що почалась 1939 р. і мала завершитися 1942 р. Недостатнє володіння особовим складом новими зразками зброї.

Дата добавления: 2015-10-23