Проаналіз втрати та здобуд Укр від входження в СРСР

Причини характер рушійні сили національно-демократ революції україни 1917-1920 рр.

Причини

Перша світова війна.Протиріччя в суспільстві. Росія не бачила українську націю(національна) селянське малоземелля,загострення робітничого питання,інфляція,дефіцит, тисячі поранених з війни та ін.

Характер

Національно-демократичний, визвольний

Завдання

1етап:Позбутися імперської залежності, автономія україни у складі рос.федерації

2етап:нац-соц визв. України незалежність україни.

Сили:

Інтелігенція,селяни

Універсали

10 червня (23 — за новим стилем) 1917 — проголосив автономію України «однині самі будемо творити наше життя». Це була відповідь УЦР Тимчасовому урядові на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з І Універсалом, «не одділяючись від всієї Росії… народ український має сам порядкувати своїм життям», а закони повинні бути ухвалені Всенародними Українськими Зборами. Автором І Універсалу був В. Винниченко. Після проголошення автономії 28 червня 1917 створено Генеральний Секретаріат

3 липня (16 — за новим стилем) 1917 — зафіксував наслідки домовленостей між УЦР і Тимчасовим урядом: останній визнавав УЦР і Генеральний Секретаріат як крайовий орган України і водночас Генеральний Секретаріат ставав органом центрального уряду. Зі свого боку, УЦР визнавала Всеросійські установчі збори, а до їх скликання зобов'язувалася не робити самовільних кроків до здійснення автономії України.

7 листопада (20 — за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншин (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, а також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918.

9 січня (22 січня за новим стилем) 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

Причини падіння Центральної ради

· Поглиблення економічної кризи Розвал сільського господарства,що супроводжувався катастрофічним падінням промисловості, транспорту та зв’язку. Населення України опинилось на межі голоду.

· Відкрите втручання в українські справи великих країн. Окупація німецькими та австро-угорськими військами, Окупанти, відчувши себе господарями, взяли безпосередню участь в усунені УЦР від влади.

· Відсутність стійких демократичних традицій в українського суспільства. Прагнення Центральної Ради відродити їх увійшло в протиріччя з реальністю буття, бо серед населення зростала популярність ідеї диктатури.

· Лідери Центральної Ради конфліктуючи між собою, захоплюючись національною ідеєю, нехтували соціальними проблемами.

· Широкі верстви розчарувались в українських політичних партіях, які боролись між собою і жертвували загальнонаціональними інтересами. Це призвело до самоізоляції не тільки багатьох партій, а й УЦР, що спиралась на них.

Брестський мирний договір

УНР зобов’язалась поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2 млн 750 тис пудів м’яса, іншу сільськогосподарську продукцію і промислову сировину. Німеччина і Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні сільськогосподарську техніку, вугілля та іншу необхідну сировину і товари.

На момент підписання договору українська делегація вже знала про захоплення Києва більшовицькими військами. Вона звернулась до країн Четверного союзу з проханням надати Україні збройну допомогу проти експансії з боку радянської Росії. Центральна Рада, шукаючи порятунку для України від більшовицької експансії, віддала її під окупацію Німеччини та Австро-Угорщини. Союзники погодились, добре розуміючи, що отримати продовольство з України вони зможуть тільки за умов її окупації своїми військами.

Договір від 9 лютого 1918 р. врятував Україну від поглинення більшовицькою Росією. Неспроможність УЦР виконувати в повному обсязі господарські статті договору призвели до наростання суперечностей між УЦР і австро-німецьким командуванням в Україні, відтак до падіння демократичної УНР і появи гетьманського уряду П.Скоропадського.

Державне будівництво ЦР

Українська Центральна Рада (УЦР), що була утворена 4(17) березня 1917 р. представниками ряду політичних партій та політичних блоків: Товариства українських поступовців (ТУП), Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР) та ін. Головою УЦР був обраний професор-історик М. С. Грушевський.

6-8 квітня 1917 р. відбувся Український національний конгрес, в якому взяли участь делегати з багатьох губерній України, а також з Петрограду, Москви, Кубані, Криму, де було багато українців. Конгрес ухвалив утворення Центральної Ради, як вищої законодавчої влади. У червні 1917 р. утворено виконавчий орган Центральної Ради — Генеральний секретаріат (уряд), який очолив письменник В. К. Винниченко.

У своєму І Універсалі (10 червня 1917 р.) УЦР проголосила автономію України у складі оновленої Росії. Однак під тиском Тимчасового уряду УЦР змушена була прийняти II Універсал (3 липня 1917 р.), де відмовлялася від автономії до скликання Всеросійських Установчих Зборів.

Після повалення більшовиками Тимчасового уряду та утворення Раднаркому на чолі з В. І. Леніним (25—26 жовтня 1917 р.) Центральна Рада проголосила себе вищою владою в Україні, зайняла антибільшовицьку позицію і прийняла ІІІ Універсал (7 листопада 1917 р.). У цьому документі говорилося про: утворення Української Народної Республіки (УНР) у складі Російської Республіки; передачу землі селянам; введення 8-годинного робочого дня; державний контроль над виробництвом; демократичні свободи тощо. Однак у здійсненні своїх рішень УЦР проявила повільність та непослідовність, що зменшило її авторитет і призвело до зростання більшовицького впливу в Україні.

1етап:Позбутися імперської залежності, автономія україни у складі рос.федерації

2етап:нац-соц визв. України незалежність україни.

Політика Скоропадського

Внутрішня:

Гетьман сформував новий уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат (почали діяти старости, земські урядники, професійні чиновники, поліція тощо). У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів. Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння. Гетьманом Павлом Скоропадським була здійснена спроба створення національної армії, чисельність якої повинна була перевищити 300 тис. осіб. Гетьман прагнув також відродити козацтво в Україні. В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи.При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій,:і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій. Найважливішим досягненнями гетьманату характеризувалася національно-культурна політика. Новою владою були здійснені спроби українізації державного апарату і системи освіти

Найважливішими напрямками зовнішньої політики були:

- союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини;

- встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах;

- підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.);

- дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину;

- було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню.

Роль Директорії

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.Яскравою сторінкою в державотворчій діяльності Директорії УНР стало

проголошення 22 січня 1919 р. в Києві на Софіївській площі акту злуки

між ЗУНР (Західно-Українською Народною Республікою) та УНР — об’єднання

Східної та Західної частин України в єдину соборну Українську Народну

Республіку. З’ясовуючи роль і місце Директорії УНР у демократичній революції,

звертаємо увагу студентів на вкрай суперечливий характер її внутрішньої

соціально-економічної політики. Незважаючи на прийняті законодавчі акти,

що мали за мету соціальний захист трудящих мас, уряд Директорії так і не

зміг втілити їх у життя. По причині критичного політичного та військового становища в республіці Директорії не вдалося налагодити управління економікою. Великі економічні втрати, яких зазнало господарство України в результаті першої світової війни та революційних подій, були катастрофічними. Значно знизився рівень видобутку вугілля Проте недалекоглядна, суперечлива внутрішня політика; відсутність моделі державотворення, яка б відповідала реаліям; протистояння політичних лідерів; катастрофічно слабіюча армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були тими слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй надовго втриматися при владі та утвердити незалежну УНР.

Політика Директорії

Внутр. У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко. Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. 4 січня 1919 року законом Директорії українська гривня була визнана єдиним законним засобом оплати на території УНР. Хоча територія, яку контролювала Директорія була порівняно невеликою, гривня мала більшу купівельну вартість аніж «керенки», більшовицькі рублі чи «денікінки». Заборонено вживати російську мову. Велике лихо Директорії полягало в тому, що вона не мала відповідних органів, які б проводили в життя її програму. Становище уряду було важким ще й тому, що усередині його не було єдності, не було спільної політичної лінії.

Зовн. Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.

31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир.

Радянська влада

У 1917-1920 рр. більшовики в Україні були реальною політичною силою, яка претендувала на владу. Більшовики прагнули до встановлення в Україні влади Рад. Збройним шляхом їм це не вдалося. 4 грудня 1917 р. в Києві почав роботу І Всеукраїнський з'їзд Рад, на який прибули 120 делегатів від більшовицьких Рад. Більшовицькі делегати з Києва поїхали до Харкова, де 9-10 грудня 1917 р. була встановлена Радянська влада і працював обласний з'їзд Рад. 26 січня 1918 р. радянські війська займають Київ, і на цей час радянська влада встановлюється майже на всій території України. Починається формування органів Радянської влади в Україні, створюється новий апарат управління, органи правопорядку, суд, збройні сили. Почалося одержавлення (націоналізація) промисловості, особливо великої. На селі проводилася ліквідація поміщицьких маєтків і розподіл землі між селянами. Активізувався вивіз хліба до Росії. Проти своїх противників більшовики застосовували терор. Зупинити наступ австро-німецьких військ (450 тисяч) нечисленні радянські війська (кілька десятків тисяч) не змогли. На початку березня 1918 р. було зайнято Київ, а на початку травня 1918 р. окупація України австро-німецькими військами була завершена. Радянська влада в Україні припинила існування, її державні органи - ЦВК Рад і Народний Секретаріат були розпущені. 5-2 липня 1918 р. у Москві була утворена Комуністична партія (більшовиків) України, яка провела свій І з'їзд. 13 листопада 1918 р. Радянська Росія (РСФРР) анулювала Брестський мирний договір. Держава дістала нову назву - Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріплена у першій Радянській конституції УСРР, затвердженій у березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з'їзді Рад. В основу політики більшовиків в Україні в цей час були покладені принципи " воєнногокомунізму ". Сутність політики "воєнного комунізму" становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства. У червні-липні 1919 р. почався успішний наступ в Україну військ Денікіна з Донбасу, а з заходу військ Директорії та УГА. На кінець серпня 1919 р. Радянська влада в Україні була повалена. Влітку 1919 р., в один з найважчих періодів існування Радянської влади, для її захисту і зміцнення вирішено було об'єднати всі сили та ресурси. З цією метою 1 червня 1919 р. радянськими республіками було укладено військово-політичний союз.

Хід революції

Лютнева революція звела з історичної арени російське самодержавство. В Україні на звістку про повалення самодержавства розпочався могутній український національний рух 3-4(17) березня 1917р. за ініціативою ТУП було засновано загальноукраїнську громадсько-політичну організацію – Центральну раду. ЦР стала єдиним представницьким органом парламентського типу, навколо якого відбувалось згуртування всіх українців різних ідейних переконань.(згадати універсали) На Україні після липневих подій сформувалися три основні політичні сили:
1. Сили Тимчасового уряду.
2. Центральна рада.
3. Радикальні елементи Рад на чолі з більшовиками.

Під тиском 450-тисячної армади німецького блоку більшовики змушені були на початку березня залишити Київ. До травня німецько-австрійське військо зайняло майже всю Україну і Крим. Проте для ЦР це була “піррова перемога”. 2 березня 1918р. український уряд повернувся до Києва. 29.04.1918 р. на ньому було проголошено гетьманом України П.Скоропадського. Прихильники гетьмана захопили всі державні установи. ЦР була розігнана німецьким загоном. Скасовувались всі закони ЦР, замість УНР проголошувалась Українська Держава. Закон про тимчасовий державний устрій України віддавав гетьману повноту законодавчої і виконавчої влади, поновлював право приватної власності і оголошував про вибори до Українського сейму. 13 листопада на таємному засіданні УНС в Білій Церкві розглядалося питання про збройний виступ проти П.Скоропадського. Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР – Директорію.

Йдучи назустріч загальнонародному прагненню до возз’єднання всіх українських земель у межах незалежної держави, керівники ЗУНР і УНР пішли на переговори про створення єдиної держави. Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919р. коли ІІІ Всеукраїнський з’їзд Рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР, розроблену на основі конституційної моделі РСФРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу “диктатури пролетаріату”. Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначав здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття.

Підсумки революції

Причини поразки визвольних змагань 1917-1921р.:
1. Недостатній рівень свідомості українського громадянства в цілому.

3. Нерішучість української інтелігенції в питанні будівництва самостійної української держави, надання нею пріоритету соціальним проблемам на шкоду національно-державним.
3. Політична дезорієнтація селянства, яке з потенційного прихильника і учасника визвольної боротьби нерідко ставало її байдужим спостерігачем, виявилось неспроможним оволодіти ідеєю національної незалежності. Це вело до звуження соціальної бази українського руху.Проте українська національно – демократична революція 1917–1920 рр. має велике історичне значення:
– у ході революції український народ створив власну державу і декілька років підтримував її існування;
– героїчна боротьба українського народу 1917–1920 рр. стала прикладом і дала досвід наступним поколінням українців. Без цієї боротьби було б неможливим проголошення державної незалежності в 1991 р.
Варто відзначити також історичні уроки української революції:
– необхідність опору на власний народ, а не на іноземну допомогу;
– оперативне розв’язання невідкладних соціально-економічних завдань, турбота про забезпечення добробуту народу, що забезпечує підтримку революції;
– створення власної регулярної армії для захисту національної держави і розбудову владних структур не лише в центрі, а й на місцях;
– чіткість програмних завдань розбудови національної держави;
– наступальність агітаційно-пропагандистської роботи в масах;
– забезпечення єдності в керівництві і в суспільстві загалом;
– турбота про забезпечення зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних інтересів держави.Основні причини поразки української національно-демократичної революції 1917-1920 рр.:
– низький рівень національної свідомості українців і, як наслідок, слабка соціальна база визвольного руху;
– очолила національну революцію українська інтелігенція, яка розраховувала на підтримку селян. Інтелігенція була малочисельною, а селяни – політично несвідомими, неосвіченими, неорганізованими, розпорошеними і піддались на лозунги більшовиків;
– робітники, підприємці, поміщики в більшості своїй не підтримали ідею незалежності України;
– відсутність єдності в діях українських національних сил, які не пішли на компроміс в ім’я загальнонаціональних інтересів. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував гетьман П.Скоропадський, гетьманський режим впав під тиском Директорії УНР, українські комуністи визнавали лише радянську владу, не було єдності між УНР та ЗУНР;
– несприятлива міжнародна ситуація. Боротьбу проти українського визвольного руху вели набагато сильніші зовнішні вороги: в Наддніпрянській Україні – радянська Росія, біло-гвардійці, війська Антанти; в Західній Україні – Польща, яку підтримувала Антанта.Висунуті більшовиками загальнодемократичні гасла - земля, світ, народовладдя - опинилися близькі масового суспільній свідомості, у той час, як Тимчасовий уряд остаточно втратив довіру народу. Радянська система і перші перетворення, багато з яких носили демократичний характер, стали важливим фактором, який забезпечив успіх більшовиків.

12 Розкрийте зміст процесу державотворення на західноукраїнських землях в 1918-1920рр.

У жовтні 1918 р. Австро - Угорщина капітулювала, вийшла з війни і розпалася як держава. На західноукраїнських землях розгорнулися процеси державотворення.

· 18 жовтня 1918 р. у Львові українські діячі утворили Українську національну раду, яка прагнула виключно мирним шляхом об'єднати західноукраїнські землі в єдину державу. Але на Східну Галичину заявили претензії поляки.

· Але 1 листопада 1918 р. українські війська зайняли Львів. Владу перебрала УНР.

· 9 листопада 1918 р. було сформовано уряд - Державний Секретаріат на чолі з Костем Левицьким.

· 13 листопада 1918 р. було проголошено Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР), її президентом обрали Є. Петрушевича.

· За короткий час існування ЗУНР було створено ефективний апарат управління,

· 14 квітня 1919 р. було ухвалено земельний закон,

·.1 грудня 1918 р. у Фастові уряд ЗУНР і Директорія уклали попередній договір про об'єднання УНР і ЗУНР. 3 січня 1919 р. у Станіславі УНРада урочисто це підтвердила.

· 22 січня 1919 р. у Києві було проголошено Акт Злуки УНР і ЗУНР, за яким вперше була реалізована ідея соборності українських земель. ЗУНР зберігала повну автономію.Актуальним

· З листопада 1918 по липень 1919 рр. тривала українсько - польська війна, весь час існування ЗУНР. Війна закінчилась нашою поразкою,бо на допомогу полякам прийшла до Галичини з Франції армія генерала Галлера.Сили були не рівні. польські війська повністю окопували територію ЗУНР. ЗУНР припинила існування, хоча її державні інститути продовжували діяти в еміграції до 1923 р.

Які б ми зусилля не докладали,та сусіди такі як Румунія,Чехословаччина і Польща,не давали спокою нашим землям.Воліючи правити нами.Цей стало великою перепоною до державотворення на зх..землях в 1918-1920рр.

Проаналіз політ та соціально-економ становище захукр земель у складі Чехословач 20-30ті

Чехословакское государство в Закарпатье сказалось рядом реформ, большинство которых имело позитивные последствия. С другой стороны, был проведен ряд мероприятий, которые шли вразрез со стремлением закарпатских украинцев к самоуправной жизни. Политико-культурное развитие Закарпатья 1920-1930х годов происходило на основе сочетания чехословакского централизма и местным автономизмом. Закарпатье было выделено в отдельный административный край «Подкарпатская Русь», но за его пределами осталось ок. 100тыс.украинцев в Словакии. Украинское движение, опираясь на живую связь с народом, инициированную младшей интелегенцией, вышедшей преимущественно из низов в противовес к старой интелегенциеи и угрофильского священства, имело заметные успехи. Особенности политической жизни Закарпатья, находившегося в составе Чехословакии, было отсутствие украинских партий. Украинские общественные и политические группы склонялись к определенным национально-культурным взглядам, традициям, сложившимися в регионе. Среди них было выделено 3:

- русофильство, которое базировалось на убеждении, что карпатоукраинцы – часть русского народа, которая денационализовалась под влиянием определенных исторических условий.

- русинство, сторонниками которого видели в карпатоукраинцах отдельный народ.

- украинофильство, ориентировавшееся на воссоединение всех украинских земель в независимое государство.

Проаналізуйте політ та соціально-економ становище захукр земель у складі Румунії20-30р.

· Ще гіршим, ніж у Польщі, було становище українського населення в Румунії. Румунський уряд, активно дотримуючись політики денацифікації українців, закрив до 1927 р. всі українські школи і навіть відмовився визнати українців нацією, їх називали «громадянами румунського походження, які забули рідну мову». До 1927 р. всі залишки колишніх прав Буковини, якою вона користувалася під владою Австро-Угорщини, були ліквідовані.

· Не в кращому стані знаходилась і економіка українських земель у складі Румунії. Буковина, Акерманський та Ізмаїльський повіти Бессарабії залишалися відсталими окраїнами Румунії. Буковинська промисловість була напівкустарною. Аграрна реформа, проведена в Румунії, не вирішила проблеми малоземелля українських селян. 1918—1928 рр. в Румунії діяв військовий стан і легальна політична діяльність була заборонена. Антирумунське Татарбунарське повстання 1924 р. змусило уряд дещо послабити адміністративний тиск. 1928—1938 рр. в Румунії був період відносно ліберального правління, що сприяло легалізації політичних партій.

· у 1927 р. організували Українську Національну партію (УНП), яку очолив В. Зазолецький. Це було ліберальне об'єднання. Під керівництвом В. Зибачинського, П. Григоровича і Д. Квітковського у середині 1930-х рр. почала формуватись таємна радикальна націоналістична організація, схожа за своїми принципами на ОУН. Вона мала великий вплив на молодіжні і спортивні товариства. Коли 1938 р. до влади в Румунії прийшли військові, діяльність політичних партій була заборонена

15. Проаналіз політ та соціально-економ становище захукр земель у складі Полщі 20-30ті

Тяжелыми были и социально-экономические условия жизни украинского населения. Населенные украинские земли (ок.25% территории Польши) представляли собой неразвитые аграрные окраины с большой перенаселенностью и крошечными наделами. Украинские крестьяне поставляли центральным регионам Польши дешевое сырье и вынуждены были покупать дорогие готовые товары. Во время экономического кризиса 1920-1930х годов значительное количество украинских предприятий и хозяйств понесли немалые убытки или разорились. Польское правительство активно поддерживало только польских предпринимателей и землевладельцев. Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану. Так, на чотири воєводства — Львівське, Станіславське, Тернопільське і Волинське — припадало 25% території і 28% населення Польщі, але тільки 16,6% промислових підприємств і 9,8% робітників. Штучне стримування промислового розвитку створювало труднощі в аграрному секторі. Надлишок робочої сили і малоземелля посилювали аграрне перенаселення. У 1921 р. питома вага малоземельних селянських господарств (до 5 га) становила в Західній Україні 81,1 %, а в центральній Польщі — 53,7%. Таке становище посилювалося так званим осадництвом, коли кращі землі, вилучені у поміщиків, віддавалися полякам, переважно відставним військовим. Польська влада намагалася знищити самі поняття «Україна», «українець». Населення іменувалось «русини», а вся територія називалася «Східна Малополыца». Керівники Польщі заявляли, що ніякого українського, народу немає, що це вигадка комуністів. Активній полонізації Західної України сприяв закон від 31 липня 1924 р., що оголосив державною мовою на території Польщі польську. Передусім почали ліквідацію українських шкіл.

16. Процес розбуд Укр рад державв 1920—1930-е годы Наприкінці 1920-го року в Україні було встановлено радянську владу. На той час в Українській Соціалістичній Радянській Республіці (УСРР) панувала господарська розруха, було нестабільне внутрішнє становище, незадоволене продовольчою розкладкою селянство в ряді регіонів вело збройну боротьбу проти радянської влади.

В березні 1921 р. Х з’їзд РКП(б) проголосив нову економічну політику (НЕП), зміст якої полягав у запровадженні елементів ринкової економіки та заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Завдяки НЕПу вдалося налагодити стосунки з селянством та досить швидко відновити зруйноване господарство.

30 грудня 1922 р. УСРР ввійшла до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Під керівництвом більшовицької партії країна стала на шлях будівництва соціалізму, яке здійснювалося у трьох напрямках: індустріалізація, колективізація та культурна революція.

Індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку. За десятиріччя (1929-1938 рр.) було побудовано сотні заводів, фабрик, десятки електростанцій та шахт.

В 1929 р. більшовицька влада розпочала масову колективізацію сільського господарства, яка здійснювалася насильницькими методами шляхом розкуркулення і виселення селянських родин на Північ та до Сибіру. В 1932-1933 рр. Україна пережила штучно створений радянським тоталітарним режимом голодомор, внаслідок якого загинули мільйони людей.

Завданнями культурної революції були ліквідація неписьменності, розвиток національної освіти, науки, культури. В 1923 р. запроваджено політику українізації, яка передбачала залучення корінного населення до державного, господарського та культурного будівництва. Результатом таких дій стало національно-культурне піднесення, яке було придушено в другій половині 1930-х рр. і ввійшло в історію як «розстріляне відродження».Наступ на українську культуру став складовою частиною масового терору більшовицької влади проти всіх категорій населення: державних та партійних діячів, військових, науковців, робітників, селянства, духовенства. Найгучнішим процесом проти української інтелігенції була справа «Спілки визволення України (СВУ)».

Визнач приц відмінні НЕПу від політ ввоєн комунізм

Політика воєнного комунізму була прийнята більшовикам. У містах Було введено систему «пайків», які розподіляліся за «класового принципом»: Більше - віщім чиновникам апарату, Майже нічого - так званні «нетрудових елементів» и членам їх сімей. Військовий комунізм супроводжувався терором, насильством. Була введена трудова повинність, держ монополія на продаж хліба.

У 1921 перейшли до нової економічної політики (НЕП). Як сказав Ленін - це всерйоз і надовго. Перейшли до більш менш ринковим механізмам в дрібній торгівлі. Почали з'являтися дрібні фірми, розвиватися с / г промисловість. Головна відмінність. НЕП - це ринкова економічна політика, хоча вона здебільшого торкалася дрібних підприємців. Хоча в другій половині двадцятого рр. лібералізація прийшла і в промисловість, створювалися трести і концесії.

Військовий комунізм - це політика терору, політика незаконного відбору продовольства.

Порівняння цих двох типів політики прекрасно доводить неспроможність неринкових методів в економіці.

Проаналіз втрати та здобуд Укр від входження в СРСР

Но происходящие перемены не имели благотворного характера. Был введен «Военный Коммунизм» -

экономическая политика советов в период интервенции и гражданской войны. Были национализированы все промышленные предприятия, с крестьян стали взымать продразверстку. Была установлена всеобщая

трудовая повинность. В это время главным был лозунг: «Кто не работает, тот не ест!

Но в Военном Коммунизме были и хорошие стороны. Пресса и общественный транспорт стали бесплатными, была отменена плата за коммунальные услуги, а долги реструктуризированы. Продукты стали

выдавать по карточкам. Всё это было сделано, для того чтобы поднять экономические показатели небольшие начальники, желая выполнить и превзойти план, отбирали у крестьян не излишки, а вообще все запасы. На

промышленных предприятиях тоже увеличили продолжительность трудового дня и ввели семидневную рабочую неделю. На селе ситуация складывалась ещё более плачевно нa Украине и в Поволжье начался голод, который унес несколькомиллионов жизней.В марте 1921 НЭП крестьяне могли продавать

излишки своей продукции на рынке. Были в полной мере возвращенывалютные отношения. Уже к лету 1921 года НЭПа мелкиепромышленные объекты начали переходить в собственность кооперативови частных лиц. Расцвела частная торговля. Сильно выросло частное предпринимательство. Экономические показатели резко пошли вверх. Жизненный уровень с 1921 по 1924 годы сильно вырос В общем можно заключить, что создание государства советов и СССР имели положительное значение для большинства населения, но от этого сильно пострадали национально освободительные движения в республиках СССР. III етап (грудень 1922 – травень 1925 р.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності. ЗО грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік – РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія). II етап (грудень 1920 – грудень 1922 р.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету. 28 грудня 1920 р. представники Росії – Ленін і Чичерін та представник України Раковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. І хоча формально проголошувалися незалежність і суверенітет обох держав, взятий на централізацію курс, особливо в 1921–1922 рр., посилювався. У цей час об’єднаними і керованими центром були вже не 5, як у попередній період, а 7 наркоматів: військових і морських сил, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу та вищих рад народного господарства.

Дата добавления: 2015-10-23