Прич зміст і наслід економ реформ 1965р

Причини:уповільнення темпів розвитку промисловості та сільського господарства.

Зміст:1965 р.- запровадження госпрозрахунку на підприємствах машинобудівної, вугільної галузей та легкої промисловості Львівщини.

1965 р.- запроваджено систему преміювання інженерно-технічного персоналу та робітників на окремих підприємствах.

Наслідки:експерименти вдалися. Було доведено необхідність переходу від адміністративних до економічних методів господарювання.

Реформи в С/Г:

1965 р.- пленум ЦК КПРС, який визначив заходи щодо розвитку С/Г: прийняття тривалих планів розвитку, підвищення закупівельних цін, збільшення капіталовкладень у галузь.

1965 р.- пленум ЦК КПРС, який передбачав раднаргоспів і повернення до міністерств, удосконалення панування, перехід до складання п’ятирічних планів, розширення господарської самостійності підприємств;посилення стимулювання підприємств.

Реформи мали обмежений, непослідовний характер.

Після “Паризької весни” 1968 р. реформи були згорнуті.

41. Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення «паралічу страху», що було зроблено Хрущовим. Але обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції. Першими організаціями інакодумців України стали:

· Українська робітничо-селянська спілка(УРСС) Створена у Львові у 1959 р., арештована — 1961 р.

· Об'єднана партія визволення України

· Український національний фронт (УНФ) Створена З.Красівським та М.Дяком у 1964 р.

· Український національний комітет (УНК)

Спочатку осередок українських дисидентів складали «шістдесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. Українські дисиденти були дуже різноманітні у своїх поглядах та цілях. Іван Дзюба, літературний критик і один з найвидатніших дисидентів, однаково прагнув здобути як громадянські свободи, так і національні права. Проте взагалі українські дисиденти закликали до проведення в СРСР реформ, а не до революції чи відокремлення, й виступали проти національних репресій в Україні та за громадянські права в СРСР. Очолив Українську Гельсінкську групу (УГГ), створену 9 листопада 1976 р., письменник Микола Руденко Українську Гельсінкську групу відрізняли від попередніх дисидентів дві важливі риси. Перша полягала в тому, що група являла собою відкриту громадську організацію, яка хоч і не була прорежимною, проте вважала, що має законне право на існування. Такі погляди були для Східної України чимось нечуваним ще з часу встановлення радянської влади. Іншою безпрецедентною рисою були контакти з аналогічними групами в усьому СРСР з метою «інтернаціоналізувати» захист громадянських і національних прав. Дисиденти зайняли помітне місце у світогляді населення. Завдяки їх самовідданій боротьбі у громадський свідомості поступово стверджувалася думка, що український народ є не просто придатком до «великого брата», що можливе створення незалежної держави.

42.Четверту Конституцію УРСР прийнято 20 квітня 1978 року позачерговою сесією Верховної Ради республіки. Її текст розробила комісія на чолі з В. В. Щербицьким відповідно до Конституції СРСР 1977 року, «яка відобразила новий стан розвитку Радянської держави — побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства і стала політико-правовою основою конституцій усіх соціалістичних республік». Основні положення містили що:

Україна є загальнонародна держава, яка виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції, трудящих республіки всіх національностей. Вся влада в Україні належить народові. Народ здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які становлять політичну основу України. Всі інші державні органи підконтрольні і підзвітні Радам народних депутатів.

Організація і діяльність держави будуються на засадах виборності всіх органів державної влади, підзвітності їх народові, відповідальності кожного державного органу і службової особи за доручену справу, обов'язковості рішень вищестоящих органів для нижче стоячих згідно з розподілом їх повноважень.

Держава Україна, всі її органи діють на основі законності, забезпечують охорону правопорядку, інтересів суспільства, прав і свобод громадян. Державні і громадські організації, службові особи зобов'язані додержувати Конституції і законів України.

Вперше було внесено статті, за якими Компартія СРСР визначалась «керівною і спрямовуючою силою суспільства, ядром її політичної системи», яка визначає генеральну перспективу розвитку суспільства, лінію внутрішньої і зовнішньої політики, «надає планового, науково обґрунтованого характеру його боротьбі за перемогу комунізму». Після прийняття Конституції партійна номенклатура заходилася активно пере-

конувати громадян у тому, що вона постійно шукає шляхи здійснення реального на-

родовладдя, залучення населення до участі у справах держави і суспільства, прагне

максимально повно закріпитикомплекс конституційних прав і свобод радянських

людей. Одночасно номенклатура, її каральний апарат ретельно слідкували за тим,

щоб у жодному науковому або художньому творі, публічному виступі не було такого,

що не збігалося з оцінками партійних і радянських органів. Більшість статей Конституції 1978 р. мала декларативний характер, вони ніколи не були закріплені відповідними законами. Наприклад, гарантовані права і свободи. Республіка проголошувалася суверенною, а основною ознакою цього суверенітету називалося право зносин з іншими державами. Гарантією суверенітету нібито була норма на право вільного виходу з СРСР, хоча закону і механізму виходу не існувало. Стаття 6 встановлювала політичну монополію у державі єдиної комуністичної партії. Отож створення інших партій було неконституційним і вело за собою притягнення до кримінальної відповідальності.

Конституція 1978 р. змінила назву рад депутатів трудящих на народних депутатів, затвердила державну символіку, яка зазнала змін у кінці 40-х pp. та адміністративний устрій у складі 25 областей, після адміністративних реформ 50-60-х pp. Діяла вона зі змінами та доповненнями до 1996 р.

43.Брєжнєв(в зошиті)

Проаналіз політ та соц.-економ змини у роки перебуд, визначти укр. специф

Перебудо́ва (рос.перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.

Антиалкогольна кампанія,У лютому 1986 року відбувся XXVII з'їзд КПРС, який змінив Програму партії. Замість застарілих положень про побудову комунізму був проголошений курс на вдосконалення соціалізму. Прагнучи підвищити якість продукції, влада у травні 1986 року ввела «Держприймання» (рос. государственная приемка) — це перевірка якості та прийом готової продукції підприємства спеціальною державною комісією.У травні 1986 р. було опубліковано Постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СCCP «Про заходи щодо посилення боротьби з нетрудовими доходами». З метою активізації «людського чинника» в 1986 році був прийнятий закон «Про трудові колективи», який передбачав створення на промислових підприємствах рад трудових колективів, які мали право обирати керівників, регулювати заробітну плату і відрахування на соціальні потреби. Чорнобильська катастрофа (26 квітня 1986)

Другий етап. Власне Перебудова (1987 - весна 1990)

гласність- політика максимальної відкритості діяльності державних установ і свободи інформації.

XIX партійна конференція КПРС (червень-липень 1988). Реформа політичної системи

Вибори в республіканські парламенти

Скасування статті 6 Конституції СРСР 1977

На тому ж III З'їзді народних депутатів, 15 березня 1990 р., була заснована нова посада: Президент СРСР. (М. С. Горбачов.)Економічні реформи:розширення самостійності підприємств на принципах госпрозрахунку та самофінансування; поступове відродження приватного сектору економіки; відмова від монополії зовнішньої торгівлі; більш глибока інтеграція у світовий ринок; скорочення кількості галузевих міністерств та відомств; розвиток орендних відносин на селі.Введення госпрозрахунку

Закон «Про кооперацію»

Зовнішня політика: «Нове політичне мислення»

Визнач й охаракер основні етапи та напрям політ перебудови

Перебудо́ва — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови: у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя; в економіці — введення елементів ринкових відносин; у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем.

Перший етап. На квітневому {1985 р.) пленумі ЦК КПРС було проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР (реформа А. Аганбегяна). Його основні положення мали на меті: подолати значне зниження темпів економічного росту, відставання вітчизняного машинобудування як базової галузі економіки на основі широкого впровадження НТР, виробити новий господарчий механізм, розвивати матеріальні стимули виробництва, удосконалювати структуру управління господарством.

Другий етап — реформа М. Рижкова — Л. Абалкіна (1987— 1989 рр.) передбачав надання підприємствам самостійності, переведення їх на самоокупність і самофінансування.

Третім етапом реформ стала спроба переходу до регульованої ринкової економіки (1990—1991 рр.). Сутністю реформи було запровадження під контролем держави ринкових механізмів. Гострі дискусії велися про темпи й методи переходу до ринкових відносин

Основні напрями політики реформ М. Горбачова:

· Демократизація суспільства. Створення правової держави

· Гласність

· Реабілітація незаконно засуджених і репресованих за роки радянської влади

· Утвердження багатопартійності • Запровадження інституту президентства

· Підготовка нового союзного договору

· Політика нового мислення у зовнішніх відносинах

· Підтримка демократичних революцій у Східній Європі

Структурна перебудова має широкий спектр впливу на формування і розвиток ефективної ринкової моделі економіки. Реалізація її цілей передбачає визначення основних напрямів.

Перший напрям, формування макроекономічних пропорцій, адекватних соціально орієнтованій ринковій економіці. Такі пропорції повинні, з одного боку, забезпечити найсприятливіші умови для підвищення темпів зростання ВВП як основного показника, що визначає ресурсні можливості економіки, а з іншого - ефективне його використання в таких сферах, як кінцеве споживання, інвестиції та зовнішня торгівля.

Другим напрямом структурної перебудови економіки є розвиток науково-технічного потенціалу, максимальне його спрямування на розроблення, освоєння та широке використання принципово нових машин, технологій та матеріалів.

Третім напрямом структурної перебудови е радикальна зміна природокористування для зменшення технологічного навантаження на навколишнє середовище.

Последствия распада СССР

Все изменилось 8 декабря 1991 года, после заявления трех (Президент РСФСР – Б.Ельцин, Президент Украины - Л.Кравчук, Председатель Верховного Совета Республики Беларусь – С.Шушкевич) произошло образование независимых государств. Образовалось содружество независимых стран. Поскольку Советский Союз, жил и развивался как единый организм, отделившиеся части уносили с собой жизненно важные для страны органы. Прибалтийским государствам (Литва,Латвия, Эстония) отошли самые современные порты, атомная станция, многие высокотехнологичные производства. Отделилась Украина, вместе с Севастополем. Были разорваны веками устоявшиеся хозяйственные связи, объединявшую: угольную, промышленную, металлургическую, транспортную и продовольственную систему. Остались заграницей традиционные места отдыха в Крыму и Закавказье (Грузия, Армения, Азербайджан). Гордость Советского Союза – космодром «Байконур» стал принадлежать Казахстану. Получили «независимость» хлопковые плантации и месторождения стратегического сырья в средней Азии (Туркмения,Узбекистан, Таджикистан, Киргизия), но вместе с тем все границы страны были открыты настежь. В результате подписания Беловежских соглашений были разорваны все существовавшие связи между союзными республиками. Прежде всего, разрыв этих связей сказался на жизни людей в постсоветском пространстве. Резко обострились национальные отношения, что привело к межэтническим столкновением почти во всех союзных республиках. Также нарастало обострение социальных последствий политического и экономического кризиса, наблюдался резкий рост национализма, дискриминации русскоязычного населения и русского языка в республиках бывшего Советского Союза. Потеря накопленных в течение десятилетий советской державы «человеческого капитала», выращенного поколениями нового слоя интеллигенции и ученыхВ стране господствовала преступность… В экономику полились доллары (макулатура), в замен из страны рекой лилась нефть и газ и другие природные ресурсы... И огромные кредиты для государства, вогнавшие его на много лет вперед в нищету, не давая шанса, для восстановления и развития…

47. Здобуття Україною незалежності(в зощиті)

Економічні перетворення

Економічні програми переходу до ринку

Влітку 1990 року уряд Н. І. Рижкова нарешті розробив економічну антикризову програму, яку підготувала робоча група на чолі з академіком Л. І. Абалкіним. Вона виходила з ідеї поступовості входження в ринок («спочатку стабілізація, а потім ринок»). Як і раніше, зберігалося поєднання державного сектора та ринкових відносин. Вводити ринок пропонувалося поетапно, починаючи з 1991 року.Одночасно з урядовою програмою з'явилися й інші. Альтернативну програму переходу до ринкової економіки, що отримала назву «500 днів», підготувала група вчених на чолі з академіком С. С. Шаталіним і Г. А. Явлінським. Вона передбачала в цей короткий термін провести масштабну приватизацію державної власності, запровадження вільного ринкового ціноутворення з паралельною індексацією заробітних плат та соціальних допомог, а також допущення регульованого безробіття. Одночасно вона значно обмежувала можливості союзного центру керувати економікою республік. Ця програма була підтримана опозиційними силами, і насамперед керівництвом РРФСР. Проте реалізована ця програма так і не була.М. С. Горбачов віддав перевагу програмі економічних реформ, розробленій міністром фінансів СРСР В. С. Павловим, який став прем'єр-міністром Кабінету міністрів СРСР у грудні 1990 року. Проект В. С. Павлова передбачав здійснення жорсткого державного контролю при переході до ринку, так що від реального переходу до ринку в неї залишилася тільки ринкова фразеологія. Грошова реформа В. С. Павлова (1991) Програма В. С. Павлова почала здійснюватися з січня 1991 року, коли несподівано для радянських громадян була проведена грошова реформа (24 січня). Відповідно до реформи, протягом трьох днів проводився обмін 50 - і 100-рубльових купюр зразка 1961 року. На 1 людину можна було обміняти не більше 1000 рублів, можливість обміну інших купюр розглядалась у спеціальних комісіях до кінця березня 1991 року. Одночасно була обмежена сума готівкових грошей, доступних для зняття в Ощадному банку СРСР - не більше 500 рублів. Ініціатори реформи припускали завдати «смертельний удар по тіньовій економіці», але він виявився ударом по всьому населенню, причому «тіньовики» постраждали найменше. Ця непродумана акція ще більше озлобили народ проти центральної влади, посилила економічну кризу і прискорила процес розпаду СРСР. Підвищення цін. Введення талонів З 2 квітня 1991 уряд В. С. Павлова пішов на підвищення роздрібних цін у 2-5 разів практично на всі продовольчі та промислові товари повсякденного попиту, сподіваючися, що це зупинить ажіотажний попит на них. При цьому заробітна плата підвищувалася в середньому на 20-30%, видавалася також одноразова компенсація в розмірі 60 рублів. Талон на мило часів Перебудови Крім того, в різних куточках СРСР з продажу зникли дешеві товари широкого споживання, прилавки магазинів спорожніли. У країні назріла продовольча криза. Для забезпечення населення елементарними продуктами харчування були введені талони, при пред'явленні яких у магазинах громадяни могли купити необхідні предмети споживання. Талони обмежували кількість товарів, які можна було купувати, а на гроші без талонів практично нічого не можна було придбати. Підвищення цін і введення талонів ще більш посилило соціальну напруженість у суспільстві. З весни 1991 спостерігається зростання страйкового руху. Загальне число страйкарів перевищило 1 млн. чоловік. Економічна криза У 1991 році СРСР охопила масштабна економічна криза:в результаті підвищення цін на продовольчі товари, транспорт, комунальні послуги у 2-4 рази сталося падіння життєвого рівня населення;національний дохід порівняно з 1990 роком зменшився; дефіцит державного бюджету становив, за різними оцінками;наростання грошової маси в країні загрожувало втратою контролю держави над фінансовою системою і гіперінфляцією, тобто інфляцією понад 50% на місяць, яка могла паралізувати всю економіку;сколапсувала будівельна галузь: у 1990 р. кількість тимчасово припинених або законсервованих будов досягла 302 з 3234, тобто 9,4% від усіх будов; у 1991 р. здійснювалися роботи на 300 будовах, а на 304 їх було тимчасово законсервовано, що склало 101,3 % будов. Ці негативні тенденції призвели до повного колапсу будівництва, в першу чергу виробничого, а згодом і житлового.Поглиблення економічної кризи населення намагалося компенсувати, обмежуючи свої потреби найнеобхіднішим, тому у 1991 р. уже 71,4% сукупного родинного прибутку уходило на харчування та непродовольчі товари, 6,3% – на культурно-побутові послуги, 1,6% – на комунальні платежі. При цьому зниження останнього показника викликано тим, що деяка частка населення перестала сплачувати комунальні платежі у повному обсязі.

49. Завдання і функції Української держави реалізуються через діяльність відповідних державних органів, правовий статус яких закріплюється в Конституції України, інших нормативно-правових актах.

За ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених конституцією межах і відповідно до законів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада.Лише вона має повноваження ухвалювати закони, які є актами найвищої юридичної сили в державі. Ніякі інші державні органи не мають права приймати закони. Органи виконавчої влади в Україні - це органи, які реалізують державну владу у формі організації виконання законів. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Судова влада - незалежна гілка державної влади, яка має захищати права і свободи громадян, інтереси держави і суспільства, забезпечувати додержання законності та справедливості шляхом застосування законів до конкретних життєвих ситуацій.

Проаналіз роль політ партій у суспільно політ житті незалежн УКр

1. Представництво інтересів. Партії виступають важливими виразниками інтересів соціальних класів, прошарків і груп, трансформуючи велику кількість цих різноманітних і специфічних потреб і вимог у більш системні, зручні для оперування пакети пропозицій. Проте, у той час як групи тиску лише виражають певні інтереси, політичні партії відбирають, раціоналізують і впорядковують інтереси, як правило, різних груп, об’єднуючи їх в єдину систему. При цьому багато з цих вимог відкидаються залежно від їх відповідності партійній ідеології, що пояснюється двостороннім зв’язком політичної партії з її соціальною базою. Таким чином, політична партія є важливим фактором у визначенні, відборі, систематизації і вираженні суспільних інтересів у політиці. 2. Комунікативна функція. Багато західних авторів особливо наголошують на цій функції політичних партій, зазначаючи, що саме вони значною мірою забезпечують необхідний зв’язок між тими, хто здійснює політичне керівництво, та тими, на кого воно поширюється, тобто практично на всіх інших громадян. Партія, таким чином, виконує роль каналу вираження та формування ідей, цілей, завдань тощо, який спрямований як вгору -- до вершини владної піраміди у державі, так і вниз -- до найнижчих соціальних верств, та є визначальним для політичного управління у суспільстві. У конкурентних партійних системах висхідний канал комунікації (зв’язку) від керованих до керуючих є досить інтенсивним і сталим. Однак навіть у таких системах партія функціонує як засіб для вираження і поширення інформації, освіти, впливу на громадську думку.партійна система меншою мірою є відбитком громадської думки, ніж громадська думка -- проекцією партійної системи. В однопартійних системах, де існує тільки правляча партія, потік політичної комунікації спрямований переважно донизу. 3. Формування і підбір політичних еліт та соціалізація. Партії служать головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт, через який кандидати на політичні посади готуються і відбираються на всіх рівнях партійної піраміди та через який, зокрема, обирається національне (державне) політичне керівництво. Відбір кандидатів усередині партій часто є більш вирішальним етапом, ніж подальші всенародні чи регіональні вибори. А в системах пропорційного представництва з партійними спискамипозиції кандидатів у виборчому списку практично визначають їхні шанси на виборах. Якою б не була виборча система, попередній відбір кандидатів на ті чи інші державні посади часто здійснюється вузьким “електоратом” партійних діячів. Крім того, за допомогою партій відбувається політична соціалізація їхніх членів і прихильників, виховання та ідентифікація їх у певному політико-ідеологічному руслі. 4. Розробка політики та здійснення політичного курсу. У правлячій партії її лідери, що здійснюють політичне керівництво країною, вирішують подвійне завдання по встановленню, впорядкуванню та забезпеченню виконання спільних для всього суспільства цілей, національних інтересів даної держави. Політичні партії були головними рушійними силами у революційних перетвореннях сучасної доби. Так, грандіозні трансформації суспільств у СРСР та Китаї, котрі відбулися у цьому столітті, були проведені “передовими загонами пролетаріату” -- комуністичними партіями, що призвело до радикальних, корінних соціальних змін. А націоналістичні партії в більшості країн, що розвиваються, відіграли вирішальну роль у здобутті державної незалежності та подальшого згуртування нових націй у “традиційні” суспільства. Коротко кажучи, політичні партії задають напрямок та беруть або прагнуть брати активну участь у здійсненні державної політики. 5. Функції соціальної інтеграції. Політичні партії, несучи в собі певну систему ідейних цінностей по відношенню до здійснення політичної влади у суспільстві, виступають об’єктами емоційної прихильності (відданості) або протидії (ворожнечі). Справляючи, таким чином, значний вплив на громадську думку та поведінку громадян (виборців), партії відіграють роль своєрідного “лакмусового папірця” -- соціального індикатора і відповідно -- інтегруючого фактора для тих чи інших соціальних верств, спільнот і груп, які бачать у конкретній партії виразника своїх політичних потреб та інтересів, з якою вони пов’язують свої надії на вирішення певних суспільних завдань і розвиток країни, з якою, нарешті, вони ідентифікують себе у ставленні до різних проблем, що існують у суспільстві. Політичні партії є, як визначають соціологи, референтними групами для своїх прихильників. Досить часто виборець звично голосує за “свою” партію, не заглиблюючих у суть її програм або складу і якостей її кандидатів, просто тому, що психологічно він зорієнтований саме на цю конкретну партію, з якою він асоціює і свій політичний вибір.

Соціальна сфера

Труднощі перехідного періоду в Україні негативно позначилися на рівні життя населення. Тому одним із пріоритетних напрямів державного регулювання є соціальна політика - виважена політика доходів, спрямована на поступове підвищення рівня життя населення, поліпшення його матеріального добробуту. Основою такої політики є забезпечення державних соціальних гарантій населенню на основі посилення ролі держави в регулюванні економічних і соціальних процесів, забезпечення умов реалізації конституційних прав громадян на оплату праці та соціальний захист. Ініціатором кардинального перегляду існуючих тенденцій у сфері соціальних відносин, переходу їх на новий рівень, адекватний ринковій економіці, став Глава держави. Саме на виконання його указів та доручень були розроблені та запроваджені невідкладні заходи з погашення соціальних боргів, усунення підстав для виникнення цього ганебного явища та проведення політики продуктивної зайнятості населення.

Нова соціальна політика знайшла відображення в законодавчих актах Президента України Л. Кучми з питань соціальної політики України, його щорічних і позачергових посланнях до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, які визначали чіткі орієнтири в діяльності всіх гілок влади.

Широкомасштабні перетворення в соціальній сфері розпочалися з прийняттям Указу Президента України «Про Основні напрями соціальної політики на період з 1997 по 2000 роки». Указ Президента України від 15 серпня 2001 р. «Про стратегію подолання бідності» уточнив і деталізував подальші напрями соціальної політики.

Політика подолання бідності повинна поєднуватися з політикою становлення середнього класу, який розглядається як запорука підвищення інвестиційної активності населення та можливості збільшення обсягів реалізації державних соціальних програм через зростання надходжень до державного бюджету.

Охар здобут зовнішн політ Укр за 1991-2012

З часів проголошення незалежності Україна будує свою зовнішню політику на основі беззастережного дотримання норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Хельсинського Заключного Акта, Паризької хартії для нової Європи й інших документів Організації по безпеці і співробітництву в Європі. Ці положення закріплені в схвалених Верховною Радою "Основних напрямках зовнішньої політики України". Україна затвердила себе повноправним суб'єктом європейського і світового співтовариства, домоглася міжнародних гарантій безпеки, уклала договір про дружбу і співробітництво з усіма сусідніми країнами, стала важливим фактором стабільності на європейському континенті. Ця держава показала світу приклад ядерного роззброювання, добровільно відмовившись від третього у світі по потужності ядерного арсеналу.Спектр взаємин України зі світовим співтовариством постійно розширюється, її голос вагомо сприймається в міжнародних організаціях. Підтвердженням цьому стало обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 р. від групи країн Східної Європи. Україна продовжує наполегливо здійснювати свій стратегічний курс на інтеграцію в Європейський Союз, що є одним з основних зовнішньополітичних пріоритетів країни.Зовнішня політика України характеризується збалансованістю, передбачуваністю і виваженістю. Говорячи про основні напрямки зовнішньої політики України варто виділити стратегічні напрямки:

· європейська інтеграція,
· розвиток стратегічного співробітництва з Російською Федерацією,
· розвиток стратегічного співробітництва зі Сполученими Штатами Америки;
· розвиток взаємовигідного співробітництва із сусідніми й іншими країнами.

Ці стратегічні напрямки, безумовно, доповнюються розвитком відносин на інших напрямках, що становлять інтерес для держави.У плані розвитку регіонального співробітництва активно реалізується позиція України щодо Співдружності Незалежних Держав. Глави держав-учасниць СНД прийняли стратегію реформування Співдружності саме на тих основах, що запропонувала Україна. І в цьому зв'язку особливий наголос був зроблений на реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі.Про активну регіональну позицію України свідчить також активізація діяльності в рамках об'єднання ГУУАМ (Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова). Сьогодні мова йде про можливість вступу в цю організацію Болгарії і Румунії. У рамках ГУУАМ створений інститут національних координаторів від країн учасниць, що регулярно проводять свої засідання по черзі в кожній із країн. Важливу роль грає Україна в миротворчих процесах. Як одна з держав-засновників Організації Об'єднаних Націй вона надає виняткового значення діяльності ООН по підтримці світу і безпеки на всій земній кулі, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий фактор своєї зовнішньої політики. Представники України входять до складу 7 з 17 діючих операцій ООН по підтримці миру. Починаючи з липня 1992 року держава зробила істотний внесок у миротворчі операції ООН. задачами, ключовими орієнтирами зовнішньої політики України залишаються прогнозованість і стабільність, а також передбачуваність і виваженість. Буде продовжуватися лінія на реалізацію трьох самодостатніх, магістральних і взаємодоповнюючих векторів зовнішньої політики, а саме: європейський вибір, стратегічне партнерство з Російською Федерацією, стратегічне партнерство зі Сполученими Штатами Америки. Ці три магістральні вектори зовнішньої політики будуть розвиватися паралельно зі співробітництвом із усіма сусідніми країнами, країнами-учасницями Співдружності Незалежних Держав, особлива увага буде приділятися розвитку співробітництва з країнами Європейського Союзу. Продовжується робота з перетворення України в могутню регіональну державу, твердження її геостратегічної ролі в новому світовому порядку

Дата добавления: 2015-10-23