Обґрунтування необхідності та порядок створення вільних економічних зон

Помітним явищем світового господарства другої половини XX ст. є так звані «вільні (спеціальні) економічні зони» (ВЕЗ). Створення ВЕЗ розглядається їх засновниками як важливий ступінь реалізації принципів відкритої економіки, їхнє функціонування пов'язане з лібералізацією й активізацією зовнішньоекономічної діяльності.

Спеціальна (вільна) економічна зона (англ. – special/free economic zone) визначається як частина території держави, у границях якої встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності. Вихідними критеріями віднесення будь-яких територіально-господарських формувань до ВЕЗ є:

- умовна екстериторіальність торговельному режиму приймаючої держави;

- націленість на активізацію зовнішньоекономічних зв'язків (обмін капіталами, товарами, технологіями і т.п.);

- наявність особливого пільгового відносно діючого організаційно-правового режиму діяльності суб'єктів зони.

ВЕЗ можуть займати різну по розміру територію й охоплювати будь-яку кількість суб'єктів підприємництва. Незалежно від типу, спеціальні (вільні) економічні зони, що розміщаються на незаселеній території розміром до 500 га і мають лише об'єкти забезпечення життєдіяльності ВЕЗ, відносяться до локальних або крапкових зон.

Метою створення ВЕЗ є прискорення соціально-економічного розвитку регіонів розташування, залучення зовнішніх інвестицій, створення нових робочих місць і рішення проблем використання незайнятого працездатного населення, активізація підприємницької діяльності, стимулювання експортоорієнтованого (або імпорто-замінного) виробництва, залучення і впровадження новітніх технологій, підвищення ефективності використання місцевих природних ресурсів.

Характерною рисою різних типів вільних економічних зон є наявність сприятливого інвестиційного клімату, різні переваги для підприємців у порівнянні з загальним режимом, що існує в тій або іншій країні. Виділяють чотири основних групи пільг:

1. Зовнішньоторговельні пільги, що передбачають введення особливого митно-тарифного режиму (зниження або скасування експортно-імпортного мита) і спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій.

2. Податкові пільги – регулюють норми, зв'язані з пільговим стимулюванням конкретних видів діяльності або поводження підприємців. Ці пільги стосуються податкової бази (прибуток, вартість майна і т.п.), окремих її складових (амортизаційні відрахування, витрати на заробітну плату, НДДКР, транспорт), рівень податкових ставок, питання постійного або тимчасового звільнення від оподатковування.

3. Фінансові пільги – включають різні форми субсидій, наданих у виді знижених цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і виробничими приміщеннями, пільгових кредитів і ін.

4. Адміністративні пільги – надаються адміністрацією зони з метою спрощення процедури реєстрації підприємств і режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян, а також у наданні різних супутніх послуг.

Сучасна організаційно-функціональна структура ВЕЗ досить різноманітна. Розглянемо класифікацію ВЕЗ з погляду господарської спеціалізації, тобто в залежності від профілю діяльності більшості фірм, що хазяюють у зоні (рис. 12.3).

Однієї з простих форм ВЕЗ є торговельні зони, що відносяться до зон першого покоління й існують з XVII-XVIII ст. Вони являють собою транзитні склади для збереження, упакування і незначної обробки товарів, призначених для експорту. Такі зони називають вільними (безмитними) митними зонами (ВМЗ), вільними митними територіями, бондовими складами. Товари, що знаходяться на їх території звільняються від мита на ввіз і вивіз товарів.

Рисунок 12.3 – Різновиди ВЕЗ

Зони вільної торгівлі (ЗВТ) знаходяться поза межами національної митної території ы в них здійснюються операції по складуванню і переробці завезених товарів (упакування, сортування, маркування і т.п.).

Промислово-виробничі зони відносять до зон другого покоління. Вони виникли внаслідок еволюції торговельних зон, коли в них почали займатися не тільки торговельної, але і виробничою діяльністю. Ці зони користуються істотними податковими і фінансовими пільгами.

Експортно-виробничі зони (ЕВЗ) найбільше поширення одержали в «нових індустріальних країнах». Умовою створення цих зон була виникла необхідність стимулювання промислового експорту і збільшення зайнятості населення за рахунок залучення іноземних капіталів в економіку НІС. Назви таких зон відповідають моделям розвитку НІС (імпортозамінні, експортно-виробничі і т.д.)

Техніко-впроваджувальні зони відносять до зон третього покоління (70-80 року 20-го ст.). Вони створюються стихійно або спеціально з державною підтримкою навколо великих наукових центрів, де концентруються національні й іноземні дослідницькі, проектні, науково-виробничі фірми, що користуються єдиною системою податкових і фінансових пільг. Найбільша кількість таких зон функціонує в США (їх називають технопарками), у Японії (технополісами), і в Китаї (зонами розвитку нової і високої технології).

Сервісні зони являють собою території з пільговим режимом підприємницької діяльності для фірм і організацій, що надають різні фінансово-економічні, страхові або інші послуги. До найбільш розповсюджених сервісних зон відносять офшорні зони (ОЗ) і податкові гавані (ПГ). Офшорні компанії функціонують у Ліхтенштейну, Панамі, на Антильських островах, у Гонконгу, на Мадейрі, у Ліберії, Ірландії, Швейцарії, на Мальті, Маврикії, в Ізраїлю й інших країнах. Вони залучають підприємців сприятливим валютно-фінансовим і фіскальним режимом, високим рівнем банківської і комерційної таємниці, лояльністю державного регулювання. Пільговий режим в ОЗ визначається відсутністю валютних обмежень, низьким рівнем статутного капіталу, відсутністю митних тарифів і зборів з іноземних інвесторів, і ін.

Комплексні зони створюються шляхом встановлення особливого пільгового в порівнянні з загальним режиму господарської діяльності на території окремого адміністративного утворення. До них відносять 5 спеціальних економічних зон Китаю, бразильську зону «Манаус», територію «Вогненна Земля» в Аргентині, зони вільного підприємництва, створювані розвитими країнами в депресивних регіонах.

У 90-і року 20-го ст. активізуються процеси по формуванню міжнародних вільних економічних зон. Так, існує проект утворення спеціальної економічної зони Туманган (Туманцзян) на стику кордонів Росії, Китаю і КНДР за участю Японії і Південної Кореї. Проект розрахований на 20 років, його вартість на першому етапі оцінюється в 90-110 млрд. дол. У вільній економічній зоні планується зведення великого порту, численних промислових підприємств із використанням китайської і корейської робочої сили. Росія повинна поставляти на ці підприємства сировину. Підприємці, що відкриють виробництва у зоні, будуть користуватися пільгами. Передбачається, що зона буде залучатидо участі можуть залучатися сусідні регіони.

Присутність зони в регіоні або країні розташування має так називаний «демонстраційний ефект». Це відбувається завдяки підвищенню стандартів якості, стимулюванню експорту, модернізації виробничої інфраструктури (телекомунікацій, транспорту, водо- і енергопостачання), ефективному адмініструванню, впровадженню більш високої культури виробництва і т.п.

Дата добавления: 2015-10-24