Псковська і Новгородська феодальні республіки

Князівство за часів Ю.Долгорукого та А.Боголюбського. Всевелод Велике Гніздо.

Юрій Долгорукий – володимиро-суздальський князь з 1125 р., пізніше – ве­ли­кий князь Київський. Шос­тий син Во­ло­ди­ми­ра Мо­но­ма­ха. Йо­го резиденцією бу­ло м. Суз­даль. Після смерті в 1132 р. стар­шо­го бра­та, ве­ли­ко­го кня­зя Мсти­сла­ва, на­ма­гав­ся за­хо­пити Київський ве­ли­ко­князівський пре­стол та, одер­жав­ши по­раз­ку в 1135 р., зму­ше­ний був по­вер­ну­ти­ся до Суз­да­ля. Вва­жається, що са­ме Юрій Дол­го­ру­кий за­сну­вав Мо­ск­ву (впер­ше згадується в літопису в 1147 р.). В 1149 р. князь Дол­го­ру­кий роз­бив біля Пе­ре­яс­ла­ва на Дніпрі військо ве­ли­ко­го кня­зя Ізяслава Мсти­сла­ви­ча і ово­лодів Києвом. В 1150 р. зму­ше­ний був за­ли­ши­ти місто, а че­рез дея­кий час зно­ву за­хо­пив йо­го. Після по­раз­ки на р. Руті в 1151 р. по­вер­нув­ся в Суз­даль. В 1155 р. зно­ву ово­лодів Києвом і ли­шав­ся ве­ли­ким кня­зем до смерті.

Андрій Юрійович Боголюбський – володимиро-суздальськийкнязь в 1157–1174 рр. Син Юрія Долгорукого, народився і виховувався в Ростово-Суздальській землі.

1149 р., коли Юрій Володимирович оволодів Києвом, Андрій Юрійовичотримав від батька київську князівську резиденцію у Вишгороді. Через рік був переведений у західноруські землі, де тримав Туров, Пінськ і Пересопницю.

У 1151 р. за згодою батька повернувся на Суздальщину, володів уділом у Володимирі-на-Клязьмі. Коли в 1155 р. батько в черговий раз оволодів Києвом, Андрій Юрійович був переведений ним знову до Вишгорода. Цього разу Андрій Юрійович також довго не затримався на Київщині, самовільно повернувшись до Володимира.

Сумновідомим на Русі Андрій став після страшного погрому Києва, що вчинили його війська в 1169 р. Оволодівши Києвом, посадив на князівському столі князя Гліба Переяславського. Залишивши за собою титул великого князя, повернувся до Ростово-Суздальської землі, перенісши її столицю до Володимира-на-Клязьмі.

З іменем Андрія Юрійовича асоціюються процеси прискореного формуван­ня в Північно-Східній Русі деспотичної монархії. Самовладдя князя та терор у ставленні до своїх опонентів спричинили виникнення проти нього змови, в результаті якої у ніч з 28 на 29 червня 1174 року у своєму селі Боголюбові князь Андрій був по-звірячому убитий.

Вершиною розквіту і могутності князівства стало правління брата Андрія Боголюбського – Всеволода Юрійовича Велике Гніздо (1176-1212). Князь рішуче розправився з боярською опо­зицією, конфіскував майно найбільш запеклих своїх ворогів.

Всеволод силою підкорив Рязанське князівство. В Новгород він направив кня­жити свого сина. Переяславське князівство також перебувало у залежності від володимиро-суздальського князя, сюди він сажав своїх синів. Київ змушений був зважати на автори­тет північного можновладця. В Київській землі Всеволод отримав в уділ Поросся з міста­ми Торчеськ, Треполь, Корсунь, Богуслав. Всеволоду виявив покірність галицький князь Володимир Ярославич. Авторитет суздальського князя був такий великий, що всі руські князі і частина польських під його тиском змушені були дати клятву не втручатися в га­лицькі справи («не шукати галицького стола під Володимиром»). Успішно здійснювалася експансія князівства у східному напрямку – перемогою закінчився похід у 1183 р. на Волзьку Болгарію.

Псковська і Новгородська феодальні республіки

Новгородська земля першою на Русі проявила тенденції до відособлення від Києва. Це значною мірою було пов'язано з господарським розвитком цієї території. Економічне значення Новгоро­да і його землі визначали три фактори:

1) велике значення торгівлі, перш за все зовнішньої. Це пояснюється тим, що Новгород знаходився на зручних торгових шляхах, які зв'язували його з Чорним і Каспійським морями;

2) велика питома вага ремесла – Новгород був одним із найбільших на Русі ремісни­чих центрів;

3) наявність величезних земель-колоній, що являли собою джерело цінностей: хутра, срібла, воску та інших продуктів промислового господарства. Територія Новгородської землі простя­галася до Льодовитого океану на півночі і до Уралу на сході.

Особливе автономне місце в Новгородській республіці займав Псков – «молодший брат» Новгорода. Він вів власну торгівлю з Прибалтикою, німецькими містами і в другій половині XIII ст. фактично став самостійною феодальною республікою з державним ладом, схожим на новгородський.

Хоч основу економіки Новгородської землі складало сільське господарство і промисли, але через малопродуктивність зернового землеробства Новгород залежав від хлібного імпорту з інших князівств.

У Новгороді рано склалося і стало панівним велике боярське і церковне землеволодіння. Се­ляни потрапляли в феодальну залежність і змушені були віддавати землевласникам продукти своєї праці.

У Новгороді склався особливий політичний лад, відмінний від інших князівств. Тут рес­публіканські органи управління стали над князівською владою. Спочатку в Новгород присила­лися князі з Києва. Посадники теж призначалися київськими князями. В 1126 р. новгородці домоглися права самим вибирати собі посадника на вічі – першим виборним посадником був Ми­рослав Гюрятинович. Бояри починають виборювати відособлення від Києва.

1348 - Відокремлення Пскова від Новгорода. Псков стає самостійною республікою.

Дата добавления: 2015-10-31