Якщо жінка в білому

Довго вечором в діброву

Хлопець дівчину вмовляв,

А вона підводить брови

Й жде, щоб дома цілував.

Ну навіщо ти вмовляєш?

Якщо хочеш щось – скажи,

Адже предочків немає,

Тож навіщо в ліс іти?

А як дуже, дуже хочеш,

Тож знімай мерщій штани,

Бо і я не можу, любий,

Теж чекати до весни.

А якщо прийде до тебе,

Жінка в білому вбранні,

Нічого тоді питати,

Любить та тебе чи ні.

Довго вечором в діброві

Хлопець дівчину вмовляв,

А вона йому говорить:

Ти мужчина чи удав?

Ну навіщо обіцяти

Ті алмази – тож брехня...

Краще б гарно попросив ти,

Може б я і так дала...

4.6.1988 р.

ОБЛИЧЧЯ КОХАНОЇ

Лице, як Сонце – ясне‑ясне,

Але різниця лише та,

Що Сонце нам тепло дарує,

А личко ще і почуття.

Бо Сонце сходить і заходить,

А ти постійно у мені,

І там, де ти пройдеш, – там літо.

І всі стають немов півні.

14.5.1988 р.

САМА СПІЙМАЄ...

О, скільки Божої краси

По світу нашому гасає,

Отож, мій друже, не проси,

Вона сама тебе спіймає.

12.6.1993 р.

МАМА‑ЗОЗУЛЬКА

Ти на кого гримаєш, лохмата,

І кого збираєшся ти бить? –

Адже я твоя старенька мати,

І прийшла з тобою я дружить.

Я ж тебе у муках народила,

А в приют тому тебе здала,

Щоб росла і набиралась сили,

Теї, яку дать я б не змогла.

Йду до тебе, миленька дитино,

І несу тобі я свій букет:

– Розітри мені, будь‑ласка спину,

Розстібни ти блузу і жилет.

4.6.1988 р.

ЖИТТЯ, ЯК ГОРЩИК

Півжиття прожив я в місті,

Півжиття пропрацював,

І хоч в місті було тісно,

Та зате один не спав.

А за містом квіти й квіти,

І чим більш по полю йдеш,

То й не знаєш: чи радіти,

Вже й тоді, як щось... знайдеш.

Люди! Що зі мною сталось?

Що зі мною твориться?

Бо життя моє, як горщик

Той, що з гірки котиться.

Сонце світить, Сонце світить,

Сонце в небі світиться,

Ой, як хочеться під Сонцем

З кимось й ще погрітися.

21.1.1999 р.

ЗУПИНИСЬ, НЕЩАСНИЙ

Місяць із дівчиною по дорозі йде

І Грицька з собою десь у гай веде,

Й тихо примовляє весело із неба,

Ніби каже хлопцеві: – Йди, то все для тебе.

21.1.1999 р.

ПОМЕРКЛО ВСЕ

Померкло все: і Сонце, й зорі,

Коли від мене ти пішла,

І Місяць став, неначе злодій,

І довго плакала душа.

4.6.1988 р.

НАЙКРАЩА МУЗИКА – ЛЮБОВ

Коли вона на мене подивилась,

Весь день співав романси і пісні,

І поглядом, як стрілами Амура,

Вона сколола душу всю мені.

Що аж у небі зорі поховались,

Як блискавиці осліпили зір,

Що закричав: – Не треба більш, не треба,

І не приходь, як талі води з гір!

Бо й так душа в оркестр перетворилась

І кожна жилка в ній, немов струна,

Коли вона на мене подивилась,

Коли в мій світ прорвалася вона.

І скільки б в світі не було сузір’їв,

І скільки б не бреніло ритм і рим,

Для мене ти – божественне створіння,

Бо там де ти, там – ніжність, море, Крим.

Бо вся душа в оркестр перетворилась,

І все співає нотами дібров,

І хоч орлу дала природа крила,

Зате мені дала вона – любов.

Подивись, як стрекочуть сороки,

Як тягнеться жучок до жучка,

І як хмарки пливуть білобокі,

Щоб з’єднатись для щастя в віках.

23.11.1988 р.

ЕДЕЛЬВЕЙСИ

Хтось шукає в степу едельвейси,

Мнучи квіти у полі й пирій,

Ну а я полуниці духм’яні,

Що у пазусі, мила, твоїй.

В сяйві Сонця купається жайвір,

П’яний вітер цілує лице,

Пригорни мене, мила, ще жарче,

Пригорни мене ще раз і ще.

Пригорнись, поцілуй і розслабся,

Годі слухатись мам і бабусь,

І тоді принесу тобі щастя

Як колись твоїй мамі татусь.

Хтось шукає в траві едельвейси,

А я ніжну дівочу красу,

Дай напитись мені ти кохання,

І тобі я свого принесу.

20.11.1988 р.

Дата добавления: 2015-10-31