КУДИ МИ ІДЕМ?

За Вкраїну без вкраїнців

Вже відверто тільки й чуть.

Скоро всю жидам державу

За червінці продадуть.

Ті хапають все, що можуть,

А народ дурний мовчить,

Бо в них бакси, бо в них гривні,

Чом би нас і не купить?

Бо розумним тре’ заводи,

Ну а дурням папірці,

Ну а потім всі ми будем

В них сидіти на кінці.

Обдирають нашу Неньку,

Обіцяють всім гарем,

То ж куди із папірцями,

Люди добрі, ми прийдем?

16.6.1998 р.

НІЧОГО НЕ ДОБИВСЯ

Нічого в світі не добився,

Бо з усіма і скрізь сварився.

12.12.1988 р.

НЕ ЗАБУВАЙТЕ "ЕНЕЇДУ"!

Законсервуйте мову для нащадків,

Мої пісні, і болі, і любов,

Щоб генетичні коди наших предків

Не вивітрились з пам’яті дібров.

Щоб стронцій ген зовсім не розмагнітив,

А "старший брат" не вивітрив наш код,

Не забувайте нашу "Енеїду"

І Симоненка вірші про народ.

І згадуйте козаччину й Шевченка,

І як Гребінка більш ходіть в народ,

Щоб не відмер тихенько, помаленьку

Наш український славнозвісний код.

Щоб не повірив в те ніколи Брюсу,

Що в світі може зникнути наш код,

Бо вас тоді судить не Боги будуть,

А вас тоді судитиме народ.

12.11.1988 р.

ТАКЕ МАЛЕ!

Таке мале й таке... багатство

Дівчина в пазусі несе,

Нащо, скажіть, їй стільки щастя,

Що аж додолу бідну гне?

А я дивлюсь, немов вовчисько,

На те багатство і боюсь.

А раптом скаже те дівчисько:

Хочеш, з тобою поділюсь!

19.8.1988 р.

ЯКЩО ІДЕШ В ГОСТІ

Всі вже стали, як шакали,

Так, прем’єр зробив своє,

Хочеш, щоб тебе вгощали –

То принось усе своє.

11.5.1988 р.

БУЛА ДЕРЖАВА

Були в нас друзі і сусіди,

Була в нас хата і село,

А зараз вже нема і сліду –

Його мов хвилями знесло.

Була на всіх одна держава

Й були на всіх одні пісні,

А зараз в нас одні купони

І скрізь кравчучки похідні.

Були дешеві паляниці,

А зараз скрізь, куди не глянь,

В панів заморські колісниці,

Ну а кравчучки всім рабам.

Хтось десь згубив, говорять, талій,

А де і хто – усі мовчать.

Навіть, не знає пан Віталій,

І всі усім "ура"! кричать.

Дивлюсь я на боксерську грушу

Й якщо відверто, то тужу,

Нам крутять голови і душі,

А я дивлюсь на все й мовчу.

Кому ж я, "генії" служу?

Щоб услужить якомусь тузу,

Чи варто честь свою паплюжить?!

10.5.1988 р.

МОСКОВСЬКИЙ КВАС

В світі бачив все, що хочте,

А таке я – перший раз,

Щоб в житті не їв хтось сала

І не пив московський квас.

11.5.1988 р.

ПОКИ ЙОГО НЕ РОЗІЗЛИТЬ

Робочий клас – бикам подібний,

Він може вас і придушить,

І може навіть буть покірний,

Якщо із ним у душу жить.

24.8.1997 р.

ВЛАДА, ЯК ЖІНКА

Наша влада, як і жінка,

Та, що з іншим ляже...

Після того... хоч убийте –

А правди не скаже.

Ой, як гарно комуністи

Небилиці в’яжуть,

Що все роблять для людей, мов,

А яких – не кажуть.

– Два‑три роки буде тяжко,–

Це вам обіцяю,–

Поки віллу побудую

Й розодіну Раю.

Знаю, що і Горбачову

Не ахти живеться,

Спробуй‑но із тріпотнею

В комунізм прорваться!

Всю казну пограбували

Старі слуги "вірні",

А тепер за них "страждають"

Внуки їх на Півдні.

Ті, що вчора їли сало,

Навіть в них сьогодні піст...

Щоб менш вірили в ті брехні,

Що говорить комуніст.

Кожен день одні проблеми,

Нові дефіцити,

Та зате, як кіт у маслі.

В нас живуть бандити.

Розігнали міністерства,

Скоротили штати,

А вони нові відкрили,

Де по два оклади.

А робочим обіцянки,

Й нові постанови...

Ось тобі, мій клас робочий,

На свята обнови.

26.12.1988 р.

Дата добавления: 2015-10-31