Гетьман П. Скоропадський на деякий час зумів стабілізувати становище в Укр. Але внутр. Політика мала дуже вузьку соц. Базу, що обумовило падіння гетьманату.

З 29 на З0 квітня 1918 р. відбувся гетьманський переворот. До влади прийшов Павло Скоропадський: зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу, керував закордонними відносинами, був головнокомандуючим армією та флотом.

П. Скоропадський проводив широку внутр. і зовн. політику.

Гетьман провів зміну державного устрою: перетворив УНР на Укр Державу монархічного типу на чолі з гетьманом. Структура влади складалася з гетьмана, Ради Міністрів, губернських та повітових старост, волосних старшин, градоначальників (всі посади назначалися, а не обиралися).

В екон сфері відбувалися відновлення права на власність (в тому числі на землю); повернення націоналізованих під-в, землі, майна попереднім власникам; обмеження свобод для робітників: скасування 8-год робочого дня, заборона страйків; удосконалення грошової системи (запровадження гривні, відкриття укр. банків); розвиток зовн ринку за рахунок збуту товарів до Німеччини та А-У.

Відбувалася українізація освіти, створення укр. Академії наук на чолі з Вернадським, заснування Нац архіву, державної бібліотеки, Укр історичного музею, Нац галереї мистецтв, Укр театру драми та опери тощо, утворення укр. автокефальної церкви на чолі з митрополитом Липківським. Укр мова визнавалася державною.

Скоропадський поклав початок ств-я регулярної укр. армії, спроба відновлення козацтва.

У зовнішній політиці були встановлені дипломатичні відносини з 12 країнами (пріоритет – з Німеччиною, окупаційна адміністрація якої активно втручалася у внутр. Справи Укр).

В умовах державної політичної кризи 14 листопада 1918 р. гетьман оголосив про зміну урядового курсу – утворення федерації з не більшовицькою Росією, що остаточно скомпрометувало його уряд. 14 грудня 1918р. гетьман П. Скоропадський зрікся влади.

Гетьман П. Скоропадський на деякий час зумів стабілізувати становище в Укр. Але внутр. Політика мала дуже вузьку соц. Базу, що обумовило падіння гетьманату.

76. Створення Запорозької Січі

Початок Запорозької Січі дала козацька фортеця, зведена в 50-х роках XVI ст. на острові Мала Хортиця відомим українським князем Д. Вишневецьким, прославленим в українських народних піснях під іменем Байди. З невеликого укріплення на дніпровському острові Запорозька Січ перетворилася на державно-політичне утворення з демократичним устроєм - козацьку республіку. Ця республіка відіграла провідну роль у становленні козацтва як вільного українського стану населення та поширенні козацьких порядків на всю Україну. Протягом свого існування (XVI—XVIII ст.) Січ вісім разів змінювала місцеперебування, проте її соціально-політичний устрій залишався незмінний.
Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: курені і паланки, а також оригінальну систему органів управління. Усі козаки вважалися рівними й мали однакові права.
Вищим законодавчим адміністративним, судовим органом Запорозької Січі була козацька рада, рішення якої були обов'язкові до виконання. Козацька рада збиралась у встановлені дні року або в будь-який час на вимогу товариства. Під час походів ради відбувалися у військових таборах. На радах розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обирали козацьку старшину - керівний орган Січі. До складу військової старшини(начальників) ^входили: кошовий отаман (гетьман), військовий суддя, військовий осавул, військовий писар та курінні отамани. До похідних та паланкових начальників належали: писар, осавул, підписар, підосавул, а також обозний.

77. Політика гетьмана І.Мазепи

25 липня 1687 р. гетьманом України було обрано І. С. Мазепу, вихідця з української шляхти.

У своїй внутрішній політиці Мазепа спирався на старшину, намагаючись створити в Україні національну аристократію і з її допомогою відстоювати самоврядування. Водночас він обмежував прагнення старшини до необмеженого посилення експлуатації селянства, встановивши максимальну панщину у два дні на тиждень.

Розквіт України Мазепа пов'язував з розвитком виробництва, освіти, культури. За часів його гетьманування(1687-1708 рр.) в Україні збільшилось виробництво полотна, канатів, поширились посіви окремих технічних культур, культивувались нові овочі і фрукти. Багато міст прикрасилось новими церквами і будинками, Києво-Могилянська колегія отримала статус академії (1701 р.), для неї були збудовані нові корпуси.

Внутрішня політика:

- прагнув об’єднати землі Правобережжя, Лівобережжя, Слобожанщини і Запоріжжя в єдиній державі;

- усіляко підтримував козацьку старшину, надаючи їй землю;

- для зміцнення гетьманської влади запровадив нові категорії козацької старшини: бунчукові товариші (виконували різні доручення гетьмана), значкові товариші (служили при кожному полковнику) та військові товариші (підпорядковувалися військовій канцелярії);

- до селян було запроваджено дводенну панщину;

- вкладав кошти в розвиток освіти, культури, науки, мистецтва, книгодрукування;

- заохочував навчання за кордоном і в Київській академії;

- стиль будівель – мазепинське бароко;

- збудовано 12 і реставровано 20 храмів;

Зовнішня політика:

- надавав допомогу царській армії у походах проти Криму;

- був прихильником Москви доти, доки Петро І не став нищити українську автономію.

78. Директорія

Український національний союз(УНС) розпочав організацію анти гетьманського повстання задля відновлення Української Народної Республіки. У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР, до складу якої ввійшли В.Винниченко, С.Петлюра,Ф.Швець, А.Макаренко, П.Андрієвський.

15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом,наобіцявши народові демократичні свободи,8-годинний робочий день,передачу поміщицьких земель селянам. 18 грудня 1918 р. Директорія урочисто вступила до Києва.

26 грудня 1918 року була проголошена Декларація з програмою Директорії. Ця Декларація скасовувала Гетьманщину і відновлювала УНР, влада в УНР належала трудовому народу, а нетрудові, експлуататорські класи позбавлялися права голосу.Директорія, за Декларацією, визначалася тимчасовою верховною радою до скликання Конгресу трудового народу України.Директорія здійснювала передачу землі селянам без викупу, відновлення 8-годинного робочого дня та свобод,скасованих гетьманом, налагоджувала міжнародні відносини на принципах нейтралітету та мирного співіснування з усіма країнами.

У зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на країни Антанти(Велика Британія,Франція). Але Антанта відмовилася визнати Директорію й розпочала військову інтервенцію на півдні України. Представники Антанти вимагали реорганізувати Директорію, вивести з її складу С.Петлюру,а натомість обіцяли надати допомогу в боротьбі з більшовиками.

Характерними ознаками цього періоду стали неспроможність уряду вийти з кризової ситуації,наростання хаосу і безладдя.Відсутність боєздатної армії завадила Директорії надовго утриатись при владі та утвердити незалежну УНР.

Причинами поразки Директорії стали суперечлива політика(в тому числі невирішене аграрне питання),позбавлення політичних прав значної частини українських громад,особисте протистояння лідерів(Винниченка та Петлюри), заборона на вживання російської мови,нерозбірливе закриття національних установ,створених за часів гетьмана,незадовільна підготовка та організація армії та важка зовнішньополітична ситуація(територія України стала ареною битви для військ Радянської Росії, білогвардійців, Антанти,поляків).

79. Мета війни: звільнити Україну з-під влади Речі Посполитої, сформувати власну Українську державу. _ШИІ Причини війни

Соціально-економічні причини:

1)посилення кріпосного гніту: 5-6 днів панщини на тиждень, зростання податків через товарне вир- во хліба у Польщі;2)погіршення становища міщан через свавілля поль ської адміністрації;скорочення реєстрового козацтва до 6 тис. чоловік _,нереєстрові козаки перетворювалися на кріпаків, скасовано козацький суд, козакам заборонено обирати гетьмана, а територія їхнього проживання обмежена.

Політичні причини:

відсутність власної державності; нерівність у правовому й політичному становищі української православної шляхти;прагнення козацької верхівки здобути владу.

Національно-релігійні причини: -

1)утиски православ'я, братств та братських шкіл,2) заборона православним обіймати адміністративні - посади навіть у місцевих владних органах;3)поширення унії;4)політика полонізації населення. Зовнішньополітичні причини:

Московська держава, Швеція та Туреччина — були зацікавлені в послабленні Речі Посполитої., Москва підтримувала всі антипольські козацькі повстання кінця XVI — почат­ку XVII ст.;2)сваволя шляхти підривала міцність держави, вла­да короля була послаблена;.

Характер війни: антифеодальний, національно- визвольний під релігійними гаслами. Рушійні сили: козацтво, селянство, міщани, дрібна шляхта та православне духовенство. Керівна роль на­лежала українській козацькій старшині.

Дата добавления: 2015-07-08