Значение и традиции культуры Киевской Руси.

Формування Київської державності. Князі Аскольд і Дір, їхня державотворча діяльність. Об’єднання наддніпрянських племен навколо Києва, північно-західних — навколо Новгорода. Орієнтація наддніпрянських слов’ян на Візантію, новгородських — на скандинавські країни. Князівський побут. Організація князівської влади. Діяльність. Міське облаштування життя. Постаті князів Олега, Ігоря, Ольги, Святослава, Володимира.

Історичні передумови для запровадження християнства в Україні-Русі. Значення прийняття християнства для розвитку культури. Розквіт держави і культури за князювання Ярослава Мудрого. Розвиток писемності. Місіонерська діяльність Кирила і Мефодія. Пам’ятки писемності. Договори князів з греками. «Повість минулих літ» та інші джерела про прийняття християнства. Перший звід законів «Руська правда». Методи гарантування фізичної та економічної безпеки громадян. Відсутність фізичного покарання. Широке практикування економічного відшкодування.

«Ізборник Святослава», «Слово про закон і благодать» Митрополита Іларіона як пам’ятка літературної, філософської, політичної думки, зразок ораторського мистецтва. Оцінка Іларіоном хрещення як здійснення мрії про ідеал. З’єднання в єдине річище кількох могутніх русел культурно-історичної творчості: античної культури, християнства, язичницької культури.

«Повчання дітям» Володимира Мономаха як пам’ятка християнської слов’янської моралі і дидактики. Світська література ХІ—ХІІ ст. «Слово о полку Ігоревім» — визначний твір української і світової культури.

Значення хрещення України-Русі та його вплив на освіту, архітектуру, живопис. Релігійне християнське мистецтво. Будівництво храмів і монастирів. Розвиток монументальної архітектури, скульптури, ювелірного мистецтва, мініатюри, ремесел. Візантійські впливи в мистецтві. Будівництво церкви Іллі, Десятинної, Софійського собору в Києві, Спаського в Чернігові. Софійський собор — національна гордість України. Його монументальні фрески і мозаїки. Богородиця Оранта, церква Архангела Михаїла у Видубичах, Михайлівський Золотоверхий собор. Освіта. Будівництво шкіл. Створення шкіл при церквах. Світська вища школа. Школа для дівчат онуки Ярослава Мудрого Янки.

Іконопис. Ікони візантійського письма. «Богородиця ніжності» (Елеуса), «Велика Панагія», «Ангел Злати власи», святі Сергій і Вакх. Іконописці Києво-Печерської лаври. Майстерня Алімпія. Пам’ятки живопису київської школи. Ремесла, ювелірне мистецтво: золоті намиста, ланцюжки, діадеми.

Музика. Пісні. Танок. Усна народна творчість. Епос. Билини. Церковна музика. Початок української філософії. Мислителі митрополит Іларіон, Климент Смолятич, Кирило Туровський. Зверненість києворуської філософії до людини. Людина і Всесвіт: мікрокосм і макрокосм. Добро і зло. Звичаєве право. Візантійське право. Князівські устави. «Руська правда» як звід законів. Її складові: «Правда Ярослава», «Найдавніша правда», «Правда Ярославичів». Відображення в них ранньофеодальних суспільних відносин. Розквіт культури Київської Русі. Виникнення культурних центрів. Розвиток ремесел (їх було понад 60), дерев’яного, кам’яного зодчества. Значення культури Київської Русі.

30. Культура и природа: проблема соотношения.

Природа и культура неразрывны. Они связаны генетически, ибо человек – высший цвет развития природы, а культура – величайшее из творений человека.

На заре человечества слитность человека и природы еще не была так сильно нарушена. Основой первобытной культуры являлся культ природы – человек жил природой и чувствовал себя ее неотъемлемой частицей. Природа была близкой, ибо она поила и кормила человека, но и далекой – грозной, неизвестной, таинственной. В ходе предметно-практической деятельности возникло «человеческое чувство» природы: не только ее эстетическое приятие, но и наделение ее человеческими качествами – очеловечивание. Она стала одновременно мастерской и храмом. Для первобытного человека природа ограничивалась сравнительно узкой территорией, на которой жило его племя.

Затем возникло противопоставление человека природы. Скорее всего, это произошло тогда, когда были противопоставлены телесное и духовное, с пониманием природного как чего-то низшего, неполноценного. К этому добавилось отношение к природе естествоиспытателей Нового времени: природа – мастерская, ее надо подчинить человеку, «преобразовать» согласно его интересам. Утилитарное отношение к природе привело к тому, что по отношению к ней все стало дозволенным. Здесь не действовали запретительные нормы права, религии и морали. Исчезло восхищение природой. Природа стала восприниматься как антитеза духа и культуры. В философии марксизма природа рассматривалась как объект производственной деятельности человека. До сих пор в качестве образца «творческого марксизма» приводят фразу И.В. Мичурина, которая, кстати, никогда не рассматривалась им как некий философский принцип: «Нам нечего ждать милости от природы, взять их у нее – наша задача». Так подход противоположен коренным принципам народной культуры, для которой всегда земля была «родной матушкой», священным именем отца назывались реки. Без такого любовного отношения к природе невозможна высокая культура сельскохозяйственного труда. Сегодня люди привыкли жить на взятые у природы в кредиты, вернуть которые уже невозможно.

Ныне все человечество стоит пред новым витком спирали – единством природы и культуры, когда все богатство культуры должно быть поставлено на службу защиты природы. Единство человека и природы было верно понято еще И. Кантом, для которого человек – «последняя цель природы», а природа, в свою очередь «материя всех его целей». В этом и заключается единство природы и культуры.

Миссия человека состоит в непрерывном сближении с природой, все более глубоко познавать ее законы и вносить в природную стихию разумное сознательное начало.

Одной из важнейших, глобальных проблем, от которых буквально зависит жизнь или смерть всего человечества, стала сегодня экологическая проблема – разумное природопользование и природоохранение. Экологический кризис может быть преодолен только в том случае, если нам удастся сформировать у каждого имеющего дело с человеческими процессами человеческое чувство природы, объединяющее рациональное и эмоциональное, эстетическое и этическое отношение к ней.

Дата добавления: 2015-07-08