Читайте также:
|
|
У кінці XVIII століття територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20 % площі) і Російською (80 %) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX столітті особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі. Тобто на рубежі XVIII—XIX століть у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI столітті, коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII століття козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX столітті в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства — національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.
Українська культура періоду 18 – 19 століття розвивалась в суперечливих умовах. З одного боку можна відмітити меценатську діяльність багатьох гетьманів України цього періоду, зокрема І. Мазепи, Д. Апостола та інших. Їхня діяльність дала поштовх для розвитку багатьох галузей науки та культури. З іншого – руйнівним чинником для української культури була великодержавницька політика російського царизму – ліквідація посади гетьмана у 1764р., зруйнування Січі Катериною ІІ у 1775р., ліквідація територіально – адміністративного устрою Гетьманщини у 1783 році., впровадження кріпосного права на Лівобережжі тощо. Але не дивлячись на це, 18 століття позначилося діяльністю таких відомих осіб як Г.Сковорода, відомого філософа України, Шеделя, Ковніра – відомих архітекторів, які створили визначні шедеври української барочної архітектури, Д.Туптала, Л.Мацієвича – відомих літераторів. Культура 18 століття заклала початок для розвитку справжньо української національної культури.
Для культури 19 століття характерний подальший наступна українську культуру русифікації – вона посилилась після польського повстання 1830 року, полягала в забороні вживання української мови, в забороні друкування та розповсюдження книжок українською. Русифікація торкнулася всіх сфер культурного життя України – від літератури і театру (було заборонено вистави українською) до архітектури. Але, я вважаю, саме 19 століття було найголовнішим періодом у розвитку української культури: саме в цей час відбувається формування української літературної мови (цьому поклав початок І.Котляревський), під впливом ідей товариств декабристів на Україні та програм “Кирило – Мифодїївського братства” відбувається формування національної ідеї українського народу, національної свідомості. Цьому сприяла діяльність та творчість видатного українського письменника, громадського та політичного діяча – Т.Г.Шевченка. Завдяки діяльності багатьох науковців відбувається становлення української науки. Театр набуває рис національного театру дякуючи діяльності таких митців як І.Карпенко - Карий, С.С. Гулака – Артемовського, М.Кропивницького та інших. В цей період були написані твори, які стали класикою української літератури.
Тобто, можна з впевненістю сказати, що цей період був періодом формування української нації, створив підґрунтя для національно – культурного відродження на початку 20 століття.
40. Формирование нового літературного языка. Котляревский.
Важливим показником змін в українській культурі на межі XVIII– ХІХ ст. стало формування української літературної мови та національної літератури. Саме в цій сфері слід шукати корені формування національної свідомості українців, витоки літературного відродження в українських землях.
Творцем української літературної мови з повним правом вважається Іван Котляревський (1769–1838). Народився в сім’ї полтавського канцеляриста, вчився в семінарії для сербських переселенців, що знаходилася в Полтаві.
Прикметною складовою творчості І.Котляревського є запозичення літературних задумів у інших авторів і перероблення їх у досконалішому вигляді. Найвідоміший його твір «Енеїда» – є такою переробкою однойменного твору російського автора Осипова, який своєю чергою запозичив сюжет у австрійського письменника А.Блюмавера. Останній був принциповим прихильником реформ Йосифа ІІ і його сатира висміювала католицьке духовенство, тобто мала соціально-критичну спрямованість.
Іншою особливістю творчого доробку Котляревського був помітний вплив російської літератури. Сюжет «Наталки Полтавки» навіяний творами російського автора О.Шаховського, а російські водевілі вплинули на появу «Москаля-чарівника» та формування жанру української комічної оперети. Російська література сформувала Котляревського як майстра, привернувши його увагу до народної мови і народного побуту.
На творчість І.Котляревського вплинуло його походження, той старосвітський побут, який на межі століть ще не був зруйнований, звідки знання народної мови, прикмет повсякденного життя, культурних традицій і звичаїв Полтавщини – серця України. Українські традиції, звичаї, на яких виховувався майбутній майстер, провінційний побут українського дворянства, в якому він жив, згодом поєдналися з новими європейськими ідеями, літературними впливами. У творчості І.Котляревського "схрестилися" «українське» ХVIII ст. і нове, «романтичне», ХІХ століття. Цікавий опис сучасниками способу життя письменника, дрібного панка, що заради служби живе в губернському місті: «любив веселу компанію, що часто збиралася в нього і розважала себе картами, анекдотами та традиційною чаркою», разом з тим в домі його була невелика, але «прекрасно дібрана бібліотека» французьких письменників, російських газет і журналів. Котляревський цікавився літературним життям столиці, у себе приймає М.Гоголя, М.Маркевича.
Початок нової української літератури знаменувала поема І.Котляревського «Енеїда», видана у 1798 р. За жанром вона належала до травестії, тобто пародії на класичний оригінал – однойменну поему римського письменника Вергілія. На відміну від своїх попередників Осипова та Блюмавера, І.Котляревський створив захоплюючу бурлескну поему про пригоди троянців в образах українських зухвалих козаків, які діють на широкопанорамному національно-побутовою тлі своєї епохи.
І.Котляревський відомий і як автор театральних п’єс. Також запозичуючи сюжети у інших авторів, він створює такі самобутні твори, як «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник», які дали початок новій українській драматургії.
Українську народну традицію він використовував у своїх оперетах, зокрема українську народну пісню у своїх романсах, віршах, піснях.
Заслуга І.Котляревського полягає в пробудженні інтересу до українського гумору, побуту, мови, що формувало основи української самосвідомості, сприяло культурно-літературному відродженню.
Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 334 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
Братства и их роль в развитии культуры. | | | Происхождение и распространение письменности у восточных славян. |