По, за, з, на

Прийменник по з присвійними займенниками мій, моя, моє, наша, наше недавно стало поширюватися в літературі: по-моєму, по-твоєму, по-нашому:

напр.: « По-моєму, так не можна робити». Виходячи з наших мовних традицій, цю фразу краще було б сказати так: «На мою думку (або — на мій погляд, чи як на мене), так не можна робити».

У фразі «Він по походженню — українець» прийменник по стоїть не на своєму місці. Не краще буде, коли замість нього поставити прийменник за, як це часто роблять:

«Він за походженням — українець», — бо тут треба прийменника з:

«Він із походження (або з роду чи родом) — українець».

Узагалі прийменником за часто надуживають. Якщо він стоїть цілком на своєму місці в фразах: «Одягнений за останньою модою»; «Це зроблено за всіма вимогами науки», — то цього не можна сказати про такі фрази:

«Він зробив це за наказом директора»; « За бажанням публіки концерт повторено»; тут слід сказати: « З наказу директора», « На бажання публіки».

Слід звернути увагу на хибний вислів з точки зору, що є буквалістичним перекладом російського с точки зрения, по-українському цей вислів буде — з погляду:

«з погляду марксизму»

Від — проти, на — проти

«Це ліки від усяких хвороб», — читаємо в одному сучасному оповіданні для дітей. Так сказати по-українському не можна; коли йдеться про ліки, треба ставити прийменник проти: «Ліки проти ревматизму»

Прийменником проти користуються також для порівняння:

«І стіл був багатий проти звичайного» (Л. Смілянський), — а також у висловах на означення часу «Пізно світилося проти п’ятниці світло, як у великодню ніч» (М. Коцюбинський); «Та це сталося проти Нового року» (з живих уст); «Він не питав більше — куди й чого я піду проти ночі» (С. Скляренко).

26.Складнопідрядні речення із кількома підрядними

Складнопідрядні речення можуть складатися з кількох підрядних частин, що залежать від головного речення або від інших підрядних. За структурою складні речення з кількома підрядними поділяються на чотири основні типи:

1) складні речення з кількома підрядними, залежними від різних членів головного речення: Якби люди по правді жили, чи терпіла б я, зіставшись сиротою, те горе та нужду, що прийшлось витерпіти;

2) складні речення з кількома підрядними, що пояснюють один і той же член речення, але по-різному: Я жив би двічі і помер би двічі, якби було нам два життя дано, щоб людству чесно глянути у вічі;

3) складні речення із водночас кількома підрядними, що пояснюють той самий член головного речення: Ларко таки справді все бачив і все знав: бачив він, що кругом нього скрізь дерево в білому цвіту, бачив, що всі хати вкриті зверху білими ковдрами, що скрізь у маленьких вікнах жовтіють крізь якусь сітку плями світла;

4) складні речення з послідовною підрядністю, коли кожне наступне речення залежить від попереднього: Є й такі, що каву не вживають, але залюбки споживають розмову, яка за кавою точиться.

33.Культура мови та її ознаки.

Культура мови — це рівень сформованості літературної мови, її розвитку, стилістичної диференціації, пізнавально-інтелектуальної глибини і місткості, показником чого є наявність і фіксованість її норм — орфоепічно-орфографічних, лексико-семантичних, граматичних і стилістичних — у канонічних фольклорних і художніх текстах, словниках, довідниках, енциклопедіях.

Складники культури мов: культура мислення(самостійність, оперативність, відкритість, самокритичність), культура мовлення(краса, правильність, доцільність, виразність, толерантність, дотримання етикету), культура поведінки(коректність, вихованість), культура спілкування(повага до співрозмовника, відповідальність за свої мовленнєві вчинки)

Тобто ознаками культури мови є ознаки її складників. Основними ознаками культури мови є:

1. точність(утримує нас від зайвого говоріння)

2. логічність(чітка організація тексту)

3. чистота(правильно літературн0 нормативна вимова)

4. виразність(повертає увагу слухача своєю формою, логічним емоційним забарвленням)

5. образність(виникнення додаткових асоціативних зв’язків, використання слів з подвійним значенням)

6. різноманітність(використання різних засобів та способів для вираження одного змісту)

7. великий словниковий запас(уникнення повторів, використання синонімів)

34.Мовний етикет. Тональності спілкування.

Мовний етикет – сукупність правил мовної поведінки.

Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету.

Мовний етикет – це набір, або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо.

В основі виділення як мовленнєвого так і мовного етикетів лежать спеціальні функції:

Контактна функція — встановлення, збереження чи закріплення, підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних чи соціально-масових. Поняття "контактна функція" однаково стосується усіх тематичних груп одиниць мовленнєвого етикету, бо навіть прощаючись, ми встановлюємо можливість подальшого контакту.

Функція ввічливості (конотативна) — пов'язана з проявами ввічливого поводження членів колективу один з одним.

Регулююча функція (регулятивна) — теж стосується усіх проявів мовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта.

Функція впливу (імперативна, волюнтативна) - передбачає реакцію співбесідника — вербальну, жестову, діяльнісну.

Функція звертальна (апелятивна) — тісно пов'язана з імперативною, бо привернути увагу, означає здійснити вплив на співбесідника.

Емоційно-експресивна (емотивна) функція — є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету.

Усі функції мовленнєвого етикету існують на основі комунікативної функції мови.

Основні правила мовного етикету:

1.правила вітання:

- молодший зі старшим;

- підлеглий з керівником;

- чоловік з жінкою;

- молода жінка з літнім чоловіком.

2.першим руку подає:

- старший молодшому;

- жінка чоловікові;

- соціально вищий соціально нижчому;

- подають тільки праву руку.

3. правила знайомства:

- жінкам не бажано знайомитися з чоловіками без посередника;

- своє прізвище, ім’я та по-батькові вимовляти розбірливо, без поспіху, достатньо голосно;

- знайомлення через посередника стоячи;

- руку перший подає той, кому відрекомендовують;

- під час знайомства варто усміхатися, мати щирий вираз обличчя.

4.правила відмови:

- уникати прямої відмови;

- користуватися делікатною формою непрямої відмови.

5.правила співчуття:

- висловлювання співчуття супроводжується потиском руки у чоловіків;

- у жінок (за умови близького знайомства) – обіймами

5.правила крити кування:

- вказувати помилки та робити зауваження лише віч-на-віч;

- уникати прямої критики;

- робити це по-дружньому;

- виділити те, що співбесідник виконує правильно;

- навести приклад правильного виконання;

- переконайте співбесідника, що він впорається;

- попросити вибачення за зауваження, особливо тоді коли людина старша від вас за віком або незнайома.

6.правила висловлювання сумніву:

- не слід висловлювати сумнів у присутності інших людей, особливо тоді коли він не має принципового значення.

7.правила вживання компліментів:

- не кажіть людині того, що їй не приємне або зовсім невластиве;

- комплімент не повинен бути багатозначним;

- повинен бути щирим: мовлення адресата має супроводжуватися теплими інтонаціями, неудаваною усмішкою;

- варто уникати незрозумілих слів;

- має відповідати ситуації спілкування;

- не ввічливо говорити компліменти не знайомим або мало знайомим людям;

- не варто відраз віддячувати компліментом за комплімент, а особливо говорити про партнера те саме, що почули від нього;

- відповідь на комплімент має бути співзвучною змістові.

Відбором етикетних мовних формул у кожній ланці мовного контакту (зав'язування контакту, підтримання контакту, припинення контакту) створюється та чи інша тональність спілкування, тобто така соціальна якість ситуації спілкування, яку можна визначити як ступінь дотримання етичних норм взаємодії комунікантів,як показник культурності, інтелігентності співрозмовників.

У європейському культурному ареалі виділяють такі тональності спілкування:

Високою тональністю спілкування характеризується сфера суто формальних суспільних структур (на урочистих зібраннях);

Нейтральною тональністю — сфера офіційних установ; звичайна тональність спілкування побутує в магазині, в транспорті та ін.;

Фамільярна — в сім'ї, в дружньому товаристві;

Вульгарна тональність, тобто вживання вульгаризмів — в соціальне неконтрольованих ситуаціях.

У нашому суспільстві етикет в цілому збігається з загальними вимогами ввічливості. Все, що в межах ввічливості, є етичним, неввічливість же — синонім неетичності. Саме тому, аналізуючи мовні засоби вираження ввічливості, ми виходитимемо з триступеневої (високої, нейтральної, фамільярної) шкали тональностей, оскільки вульгарна тональність несумісна з ввічливістю.

46.Невербальні засоби спілкування.

48. Невербальні засоби спілкування.
Невербальний блок комунікації – це ті фактори, які присутні в спілкуванні, але безпосередньо не пов’язані з текстами (пози, жести, міміка, мова простору, одягу, кольорів, манера спілкуватися)
Знаками невербального спілкування є жести, пози, міміка, мова простору, мова одягу, та кольорів, парамовленнєві характеристики тощо.
До невербальної семіотики входять такі науки як: паралінгвістика, кінесика, окулесика, аускультація, гаптика, гастика, ольфакція, проксемика, хронеміка, системологія)
Паралінгвістика – це наука про звукові невербальної комунікації.
Кінетика – це наука про жести і жестові рухи, про жестові процеси й жестові системи)
Окулесика – це наука про мову очей і візуальну поведінку людей у процесі спілкування.
Аускультація – це наука про слухове сприйняття звуків і аудіальну поведінку людей у процесі комунікації)
Гаплика – це наука про мову доторкань і тактильну комунікацію.
Гастика – це наука про знакові й комунікативні функції їжі й напоїв, про прийняття їжі, про культурні й комунікативні функції частування.
Ольфакція – це наука про мову запахів, смисли, що передають за допомогою запахів, і про роль запахів у комунікації.
Проксемика – це наука про простір комунікації, його структуру та функції.
Хронеміка – це наука про час комунікації, про його структурні, семіотичні та культурні функції.
Системологія – це наука про системи об’єктів, якими люди оточують свій світ, про функції та смисли, які ці об’єкти виражають у процесі комунікації.
Твердження: «Не буде другого шансу створити перше враження» означає, що велике значення для успішного виступу має перше враження. Під час виступу зміни в ораторові становлять лише 4 – 4 % при цьому за фактором довіри – 1%. Перше враження є сильним, яскравим, таким, що добре запам’ятовується, тобто надзвичайно стійким. Якщо потім його потрібно змінювати, то це вимагає від оратора надзвичайних зусиль.
Основою формування в аудиторії першого враження про оратора є зоровий образ.
Статистику щодо каналів отримання інформації при першій зустрічі: 55 % інформації визначається тим, що люди бачать (мова жестів і поз); 38 % - що люди чують (парамовленнєві характеристики); 7 % - що люди говорять (власне тексти).
У чому специфіка поведінки оратора в аудиторії полягає в тому, що йому слід звертати увагу на невербальні засоби спілкування: мову жестів, мову міміки, парамовленнєві характеристики, мову простору)
Мова жестів: Оратору слід виступати стоячи й використовувати відкриті
жести(жести розкритими руками до слухачів, горизонтальна (а не вертикальна) жестикуляція. Вони сприймаються аудиторією як такі, що свідчать про намір спілкуватися. Закритих жестів слід уникати (стиснуті кулаки, схрещені руки, ноги тощо. Оратор повинен також пам’ятати про жести-поплавки, які свідчать про невпевненість у собі, хвилювання: ручка в руках, аркуші паперу, папка, часте прокручування окулярів, волосся, обручок, краваток.)
Мова міміки: важливим є зоровий контакт оратора з аудиторією протягом усієї промови. Він повинен дивитися на всіх слухачів, щоб не виділяти когось персонально. У великій аудиторії варто розбити зал на сектори і в процесі виступу переводити погляд по черзі з одного сектора на інший. Не слід дивитися у простір (повз слухачів), на підлогу, стелю, розглядати сторонні предмети тощо, бо саме ці предмети, а не слухачі будуть привертати його увагу. Не дивлячись на аудиторію, оратор не звертається до неї. З іншої сторони, пильний погляд в очі може викликати у слухача відчуття тиску, неспокою. Тому краще дивитися в обличчя, а не пильно в очі. Як вияв зацікавленості, погляд в очі сприймається тоді, коли він є короткочасним).

45. Через посередництво російської мови великої сили набули конструкції з прийменником по. Серед них можна виділити такі, що виражають порівняно нові відношення: виступ по центральному телебаченню, проректор з навчальної роботи та ін. Однак велику групу становлять конструкції, у яких прийменник по замінили інші українські прийменники (а часто необхідно вживати взагалі безприйменникові вислови). Нижче наводимо фрази, що ілюструють найтиповіші відхилення у вживанні прийменника по:

неправильно	правильно
План по заготівлі	План заготівлі
По технічним причинам	Через технічні причини
Заходи по забезпеченню	Заходи щодо (для) забезпечення
Змагання по стрільбі	Змагання зі стрільби
Досвід по роботі з батьками	Досвід роботи з батьками
Працюють по багато років	Працюють багато років
По заявках	Відповідно до заявок
По виготовленню	Для виготовлення
По праці й честь	За працю й шана
По створенню	Для створення
План по продажу м'яса	План продажу м'яса
Мешкаю по вулиці	Мешкаю на вулиці (а йду по вулиці)
Раз по раз	Раз у раз, щоразу
По всіх правилах	За всіма правилами
Не по прямому призначенню	Не за призначенням
По наказу директора	За наказом (відповідно до наказу) директора
По нашим підрахункам	За нашими підрахунками
По темі	На тему

Чимало поширених конструкцій з прийменником по легко можна спростити без шкоди для змісту, утворивши природніші:

неправильно	правильно
Незадовільно проводились роботи по підготовці техніки	Незадовільно підготовлена техніка
Спекотні місяці безжалісно вдарили по деревцях	Спека безжалісно знищила деревця
Поговорити по душам	Поговорити відверто, щиро
По одержанні диплома	Одержавши диплом
По виконанні завдання	Виконавши завдання

Перевантаження прийменником по призводить до штампованості мови.

Прийменник по функціонує в українській та російській мовах, однак у російській мові це один з найуніверсальніших прийменників і конструкції з ним виражають велику кількість найрізноманітніших відношень.

В українській мові прийменник по вживають з іменниками, займенниками, числівниками; конструкції з ним виражають такі відношення:

а) часові: по обіді, маю відпустку по 15 березня, приїду по святах (іноді можна замінити іменником у родовому відмінку з прийменником після – після свят);

б) об’єктні: погладив по голівці, по коліна у воді;

в) мети: пішов по воду, пішла по гриби (і за грибами), поїхав по рибу;

г) кількісні відношення: по 25 осіб у групі; працює по 10 годин на добу;

д) найчастіше вживаємо цей прийменник на позначення просторових відношень: по садочку ходжу, по діброві вітер віє.

39. Особливості використання займенників у ділових паперах.

1. Слід уникати використання займенників (якщо можна) або у їх значенні вживати інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках).

Дата добавления: 2015-07-08