© варварство (активний розвиток тваринництва і землеробства);
Ф цивілізація (розвиток промисловисті).
На основі цивілізаційного підходу розвинулися теорії стадій економічного зростання У. Ростоу, економічного зростання Е. Кузнеца, інституційних змін Д. Норта та ін.
З погляду інституційних змін, основою яких є зміни технологічних факторів, виділяють:
> доіндустріальні;
> індустріальні;
> постіндустріальні економічні системи.
Час до першої Промислової революції (кінець XVIII - перша чверть XIX) - це час доіндустріальних економічних систем, де панівним було натуральне господарство з використанням переважно ручної праці.
З Промислової революції розпочався період індустріальних економічних систем, їх характерні ознаки - заміна ручної праці машинами та інтенсивний розвиток ринкових відносин, поширення їх на різні сфери господарської діяльності.
Нарешті нинішній етап розвитку економіки передових ринкових країн, започаткований СНТР, характеризують як постіндустріальне суспільство ("нова економіка"). Важливими його ознаками є: зростання ролі інтелектуальної праці, інформації, знання, освіти; зменшення частки зайнятих у матеріальних галузях виробництва і зростання сфери послуг; перехід від масовості виробництва до його індивідуалізації; зростання цінності свободи, демократії, автономності особистості тощо.
Марксизм запропонував формаційний підхід до розгляду людської історії. Однак К. Маркс, як ідеолог формаційного підходу,
Економічні системи
трактує історію інакше - як природно-історичний процес, в основі якого лежить розвиток продуктивних сил і виробничих відносин. Він виділяє три формації у розвиткові суспільства (суспільно-економічні формації) з відповідними їм економічними системами - способами виробництва (К. Маркс не вживав поняття "економічна система"):
О первинну (архаїчну, базується на общинній власності) - з первіснообщинним, азійським способами виробництва;
© вторинну (з приватною власністю) - з рабовласницьким, феодальним і капіталістичним способами виробництва;
© комуністичну (ліквідована приватна власність); базується на суспільній власності.
Характер економічної системи К. Маркс пояснює на підставі продуктивних сил і виробничих відносин та їх взаємодії.
Згідно з цим підходом у національній економіці можна виокремити: продуктивні сили і виробничі відносини.
Продуктивні сили виражають взаємодію людини з природою, процес перетворення речовини природи в продукти, які задовольняють потреби людей. До продуктивних сил належать засоби виробництва і працівники, що мають певний виробничий досвід, навички до праці й урухомлюють засоби виробництва. Працівники - головний компонент продуктивних сил.
Стосунки людей у процесі виробництва життєвих благ називають виробничими відносинами. В основі виробничих відносин є власність на засоби виробництва.
У єдності продуктивні сили і виробничі відносини становлять спосіб виробництва. Продуктивні сили, як ставлення людей до природи, є змістом способу виробництва, а виробничі відносини -його суспільною формою. Розвиток продуктивних сил не може відбуватися поза їхньою суспільною формою - виробничими відносинами.
Між виробничими відносинами і продуктивними силами є тісний взаємозв'язок. Характер виробничих відносин визначають продуктивні сили. Певний рівень розвитку продуктивних сил потребує певного типу виробничих відносин.
Прихильники підходу, який розглядаємо, вважають, що економічна система має три головні елементи: продуктивні сили, виробничі відносини і механізм господарювання.
Вирішальними в суспільному розвиткові є процес виробництва і передовсім зміни у продуктивних силах, що спричиняють зміни і у
І28 Тема 4
виробничих відносинах, насамперед у формах власності. Зміни у виробничих відносинах спонукають до модифікації і в надбудові (політика, право, ідеологія, релігія, культура та інші відповідні інститути). З позицій марксизму, отже, перехід від одного способу виробництва (економічної системи) до іншого, а відповідно і перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої, є природно-історичний процес.
Якщо в Б. Гаврилишина вихідним постулатом у визначенні економічної системи є цінності (надбудівний елемент - з погляду марксизму), то марксизм самі цінності розглядає як похідні від економічної системи (способу виробництва).
Формаційний підхід до розвитку суспільства, і відповідно -економічної системи, гостро критикували ще в останні роки існування Радянського Союзу, висуваючи такі аргументи:
> теоретичний аналіз історичного поступу на основі теорії суспільно-економічної формації і його частини - способу виробництва - не пояснює сучасних економічних процесів і змін, сучасної картини світу;
> недоліком формаційного підходу є ігнорування особистісного чинника. У продуктивних силах люди - це передусім робоча сила, яка володіє здатністю до праці;
> економічна історія не вписується у формаційну схему;
> наприкінці XX сторіччя так звана "вища стадія " суспільного розвитку- "перша стадія комуністичної формації - соціалізм" внаслідок розвалу Радянського Союзу і всього так званого "соціалістичного табору", майже повністю зникла. Можливо, за винятком одіозних режимів Північної Кореї та Куби. Щодо Китаю, то він, проголошуючи комуністичні лозунги, давно відчинив ворота для розвитку ринкової економіки.
Світ перестав бути роздвоєним. Усі державні утворення, що виникли на розвалинах більшовицької імперії та її колишніх сателітів, повернули основний вектор свого розвитку на 180" до ринкової економіки.
Видатний австрійський філософ XX ст. К. Поппер, відзначаючи заслуги К. Маркса в галузі економічної науки, водночас вважав найбільшою вадою його доктрини історизм, який він нав'язує суспільному життю, надумані закони на основі яких будують різні пророцтва та шкідливі утопії, за які людство дорого заплатило. Хід сучасного економічного і політичного життя такий динамічний, що не дає змоги передбачити майбутнього...
Економічні системи !29
Економічні системи товарної економіки
З погляду власності та способів координації господарського життя в межах товарного виробництва, виділяють три моделі економічної системи:
О ринкова економіка;
в командно-адміністративна (командна, планова), економіка;
© змішана економіка.
Ринкова економіка
Це така економічна система, яка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем економічної організації, її характеризують багато інститутів (принципів), що визначають, як організувати виробництво, які товари і послуги виробляти і як вони мають бути розподілені. Окрім приватної власності та цінового механізму розв'язання економічних завдань, важливими принципами ринкової економіки є свобода підприємництва, особиста зацікавленість, конкуренція, суверенітет споживача, обмежена участь держави в економіці (Грунтовніше див. у темі "Ринкова економіка ").
Командно-адміністративна економіка
До ринкової економіки не завжди ставились позитивно. У XIX ст. були навіть практичні спроби організувати виробництво на колективістських засадах. Однак вони зазнали фіаско. У XX ст. колективістські ідеї були втілені в житті. І цей грандіозний за своїми масштабами і наслідками проект став реальністю насамперед у колишньому Радянському Союзі. Тут уперше у світі була створена економічна система, яка відома, як командно-адміністративна. Процес її формування, розпочатий у 20-ті роки, закінчився у 30-ті роки XX сторіччя.
Адміністративно-командну (командно-адміністративну, командну, планову) - економічну систему називають таку форму товарного виробництва, що базується на державній власності на матеріальні ресурси і продукти, а координатором поведінки господарських суб'єктів щодо питань виробництва, розподілу та споживання продукції, є центральні державні планові органи.
Держава стає власником усіх матеріальних ресурсів - природних багатств, засобів транспорту і зв'язку, усієї банківської системи, усіх промислових і чи малої кількості сільськогосподарських підприємств, усіх закладів торгівлі, більшості житлового фонду у містах і т. п.
Темд4
Командно-адміністративна економіка була створена свідомо, на основі марксистського вчення про "щасливе майбутнє". Вона породжена марксистською ідеологією та її цінностями.
Панівною силою в суспільному житті радянської країни була комуністична партія, яка називала себе авангардом робітничого класу, а згодом - усіх трудящих. Капіталістичну ринкову економіку комуністи вважали нестабільною, втілен ням анархії і хаосу, такою, у якій нещадно експлуатують робітників, вилучаючи в них додаткову вартість, яка є їхньою неоплаченою працею. Тому капіталізм потрібно замінити іншим, справедливішим суспільним ладом. Історичну місію організувати маси на знищення капіталізму, який підточений суперечностями зсередини, і побудувати ліпший суспільний лад -покликана виконати компартія. Для цього насамперед треба було ліквідувати приватну власність-з чим компартія протягом короткого часу справилася "успішно" - замінити її державною, а ринковий механізм - централізованим плануванням.
Економіка радянського типу могла за короткий історичний час нагромаджувати великі ресурси, перерозподіляти їх у найбільш пріоритетні галузі, усунути безробіття, забезпечити освіту, медичне обслуговування населення... Але яким коштом?
Водночас радянська планова економіка була нежиттєздатною, що довели розвал Радянського Союзу та і всього "соцтабору". Основні причини:
^ нарощування виробництва будь-якою ціною вимагало все більших кількостей землі, праці, капіталу. Однак з часом цей спосіб збільшення виробництва вичерпав себе;
^ постійно зростали витрати виробництва в базових галузях, особливо в енергетичній та видобувних галузях, внаслідок цього ціни на промислові продукти постійно зростали. Це підривало всю фінансову систему держави;
^> централізація економічної і політичної влади породили бюрократизацію державного управління, корупцію, хабарництво; ^ неспроможність створити дієву систему стимулювання сільськогосподарського виробництва перетворило його на збиткову галузь. Згодом, із 70-х років СРСР став постійним великим імпортером зерна;
^> у командній радянській економіці не вдалось знайти узагаль-нювальною продуктивного показника, яким би оцінювались діяльність підприємств;
^> з ускладненням економічних взаємозв'язків в умовах Н 777, ускладненням продукції тощо, координація господарських
Економічні системи 1 ]
зв'язків за допомогою традиційних методів планування уже не спрацьовувала; ^ відсутність ефективних економічних стимулів до праці та ін.
Командно-адміністративна система розвалилася. Разом з нею розпалася й остання імперія на Землі - російська більшовицька імперія (СРСР).
Змішана економіка
Ринкова економіка сприяє ефективному використанню виробничих ресурсів. Тому втручання держави в господарське життя обмежене: вона, як уже знаємо, у чистій ринковій економіці виконує дві функції: 1) є гарантом приватної власності й 2) забезпечує потрібні "правила гри".
Однак з 30-х років XX сторіччя, від часів "Великої депресії" 1929-1933 років, віра в самодостатність ринкового механізму була підірвана, і тоді було теоретично обґрунтовано потребу активної державної участі в господарському житті, також у формі державного регулювання ним.
Ринкову економіку, у якій уряд виконує активну роль в господарському житті, називають змішаною економікою, змішаною економічною системою. Вона поєднує елементи ринкової економіки (ринковий механізм передовсім) із державною участю в економіці, державним регулюванням. Останнє здійснюється передовсім економічними методами, а не тільки адміністративними, як за командної економіки.
Прогрес людської цивілізації пов'язаний зі становленням товарного виробництва, на основі якого формуються різні економічні системи, зокрема й різні моделі ринкової економіки і командно-економічної системи, а також змішана економіка.
У XXI ст. переважатиме ринкова (капіталістична) економіка. У цих умовах може йтися тільки про різновиди ринкової економіки, тільки їх можна порівнювати.
Основні моделі сучасної ринкової економіки
ву Американська модель є найчистішим різновидом вільного підприємництва, "індивідуалістичним" капіталізмом. Основу американської моделі становить система всілякого заохочення підприємництва, досягнення особистого успіху, збагачення найактивнішої частини населення. Групам населення з низькими доходами забезпечено прийнятний рівень життя завдяки частковим пільгам і допомогам. Завдання соціальної рівності тут узагалі не
ставлять.____________________________________
. __
Державне втручання в економіку неглибоке й охоплює визначення правил гри на ринку, підтримання стабільної кон'юнктури й економічної рівноваги та перерозподілу доходів через податковий механізм тощо.
Ця модель ринкової економіки високоефективна, якщо вона формується за таких умов. По-перше, населення зростає повільно, що дає змогу поступово і без обмежень нагромаджувати капітал, нарощувати промислове виробництво, підвищувати продуктивність праці у промисловості, а через запровадження нових технологій - і в сільському господарстві; населення може мігрувати із сільського господарства у промисловість. По-друге, країна досягає стадії масового споживання, коли найвищим пріоритетом стає задоволення індивідуальних потреб споживача, зокрема в товарах тривалого користування, предметах розкоші тощо. Це передбачає велику кількість підприємств, здатних задовольняти різні смаки й запити.
йр Японська модель є різновидом узгодженого вільного підприємництва. Ще інакше її називають "комуттарним" капіталізмом, або державно-керованим капіталізмом, її характеризує істотне втручання держави в господарське життя, щоб створити таке макроекономічне середовище, в якому прогресивні галузі зростають найшвидше. Розвиток економіки підпорядкований загальним національним завданням. Розв'язанням соціальних завдань здебільшого займаються корпорації, а не держава. Цій моделі притаманне певне відставання темпів зростання зарплатні порівняно зі зростанням продуктивності праці. Завдяки цьому досягають зниження витрат виробництва і підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках. Спеціальних перешкод, що стримують майнове розшарування населення, немає, проте розрив у рівнях доходів між 10% найбагатшого населення і 10% най-біднішого помітно менший, ніж в інших країнах.
Така модель ринкової економіки можлива лише за винятково високого розвитку національної свідомості, пріоритету інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви задля процвітання країни. Це є наслідком своєрідного культурно-історичного розвитку, де держава традиційно відіграє важливу роль в економічному розвиткові.
У цій моделі законодавча і виконавча влади чітко не розмежовані, не протистоять одна одній, а отже, законодавство й управління ліпше узгоджені. Схема консультацій різних сил, зокрема узгодження інтересів уряду, бізнесу і праці, добре відпрацьована, і її чітко дотримуються. У країні є компетентна, віддана національній справі керівна еліта. Економічні системи
вз" Шведська модель - це своєрідне поєднання ринкової економіки і соціалістичної ідеології, її часто називають розподільним соціалізмом. Головний принцип цієї моделі полягає в розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства і його розподілу. Першу функцію виконує в конкурентній ринковій економіці приватний сектор, другу - уряд, який намагається усунути, на його погляд, несправедливість через перерозподіл доходів. У Швеції одержавлено лише 5% засобів виробництва, однак частка державних видатків у 90-х роках становила майже 70% валового внутрішнього продукту. Понад половину цих видатків спрямовують на соціальні потреби -забезпечення доступності освіти, охорону здоров'я, щедре страхування на випадок безробіття та пенсії у старості. Зрозуміло, що це можливе лише в умовах високих ставок оподаткування.
Однак шведську громадськість непокоять високі податки і громіздкий бюрократичний апарат, що збільшує накладні витрати і знижує конкурентоспроможність На світових ринках. Чимало фахівців уважає, що зрівнювання матеріального становища людей через перерозподіл доходів уповільнило економічний розвиток цієї країни. Це ставить перед цією моделлю ринкової економіки головне запитання: чи можливий сталий прогрес економіки в умовах руху суспільства до соціальної та економічної рівності? Прийнятність розподільного соціалізму для інших націй залежить від їхньої здатності розв'язати це питання.
Розглянуті моделі ринкової економіки стосуються, однак, лише економічно розвинутої частини сучасного світу. А це тільки близько двадцяти найрозвиненіших країн. Тут проживає менше ніж 20% населення планети і виробляється понад 80% ВНП, а середній ВНП на душу населення ще на початку 90-х років XX сторіччя сягав майже 20 тис. доларів. США тоді мали найбільший ВВП у світі (5,6 трлн. дол.), а Швейцарія - найвищий ВНП надушу населення - 33,5 тис. дол. (1991).
Однак більшість населення світу проживає здебільшого не в багатих країнах. Понад половина людства проживає в найбідніших країнах, де щорічний дохід на душу населення менший, ніж 500 дол., а ВНП - лише 6% від сумарного ВНП групи найбагатших країн (дорівнює ВНП Великої Британії). Економічну систему багатьох цих країн можна визначити як традиційну, у якій економічне життя часто ще регульоване традиціями і звичаями, які передаються з покоління в покоління.
Тема 4
У сучасному світі економіки багато країн є перехідними від однієї економічної системи до іншої. Українська економіка сьогодні переходить від командних до ринкових відносин.
4.3. ПЕРЕХІД ДО РИНКУ
Позитивне ставлення до ринкової економіки було не завжди. Ідеї ринкової економіки поширювались, реформи охопили увесь світ, оскільки виявилася цілковита неспроможність альтернативних форм господарювання.
^ Шляхи переходу до ринку
Серед країн, що переходять від командно-адміністративної системи до ринкових відносин, визначилися принаймні три групи (за особливостями шляхів переходу).
Перша група країн обрала шлях "шокової терапії". Суть цього радикального переходу до ринку полягає в тому, що відбуваються прискорені перетворення в усіх сферах суспільного ясиття, своєрідний короткотерміновий струс суспільства. Програма "шоковоїтерапії" передбачає:
> прискорену лібералізацію цін та економіки загалом;
> радикальну приватизацію державної власності;
> демонополізацію економіки;
> швидке формування ринкової інфраструктури, особливо фінансової;
> макроекономічну стабілізацію.
Під лібералізацією економіки розуміють звуження державного контролю в багатьох сферах життя. Вона відбувається передусім через скасування директивного планування, відмову від обов'язкового державного замовлення на продукцію підприємств, перехід до формування оптових і роздрібних цін відповідно до попиту й пропозиції та ліквідацію монополії зовнішньої торгівлі.
Радикальна стратегія переходу до ринку передбачає одно-моментну лібералізацію цін на основну масу товарів і послуг, що усуває товарний дефіцит і урухомлює ринковий механізм. Водночас лібералізується зовнішньоекономічна діяльність, унаслідок чого внутрішній ринок відкривається для іноземних товарів і послуг. Попередню систему директивного планування й адміністративного регулювання якнайшвидше замінює економічне регулювання. Прискорено формується ринкова інфраструктура, особливо
Економічні системи 135
фінансова, тобто нові механізми налагодження господарських зв'язків, зокрема товарні й фондові біржі, комерційні банки та інші фінансові посередники.
Приватизація економіки - це переданим чи продаж нарізних умовах державної або муніципальної власності приватним і колективним суб'єктам господарювання. За радикальної стратегії переходу до ринку відбуваються прискорена приватизація державної власності й перехід до приватної власності на землю. Це забезпечує прискорене формування приватного сектору.
Демонополізація економіки означає припинення й обмеження монополістичної діяльності та одночасне сприяння формуванню ринкових відносин на основі розвитку конкуренції і підприємництва.
Різкий перехід до ринкового типу ціноутворення в умовах товарного дефіциту, який залишився від командно-адміністративної системи, та монопольного становища виробників спочатку спричинює високу інфляцію. Тому одним із завдань переходу до ринку є фінансова стабілізація, яка передусім означає подолання інфляції. Стабілізаційні заходи спрямовані на ліквідацію інфляційного потенціалу через проведення жорсткої грошово-кредитної політики.
"Шокову терапію "як шлях переходу до ринкових відносин обрали країни Центрально-Східної Європи - Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, а також країни Балтії. Ці держави мали певні передумови до такого шляху: тут збереглася ринкова психологія населення, значною була приватна власність (наприклад, у Польщі 4/5 землі належало одноосібним господарствам). Під час реформ основна маса великих та середніх підприємств через акціювання перетворилася на корпорації. Дрібні підприємства через різні форми приватизації перейшли в індивідуальну власність. Іноземний капітал залучали в ці країни на взаємовигідних правових засадах. (До речі, Угорщина розпочала ринкові реформи ще з другої половини 50-х років. Поступове нагромадження ринкових компонентів у цій країні дало їй змогу обійтися без таких різких струсів, як "шокова терапія").
Позитивними результатами "шокової терапії" є фінансова стабілізація, різке скорочення дефіциту державного бюджету, подолання товарного дефіциту і досягнення рівноваги на споживчому ринкові, коли споживач може вільно купити будь-який товар, раціоналізація співвідношення цін на окремі товарні групи, підвищення позикового процента понад рівень інфляції тощо. Проте
Тема 4
ці позитивні результати "шокової терапії" суттєво знецінює різке зниження життєвого рівня великих груп населення, скорочення інвестиційного попиту і зменшення обсягів виробництва, зростання безробіття та ін.
Загалом ця група країн уже подолала найскладніший шлях переходу до ринку. Тут відновилися зростання обсягу національного виробництва, інвестиційний процес, зростає рівень життя населення. Ці країни 1 травня 2004 р. уже стали членами Європейського Союзу.
У другій групі країн, передусім у Китаї, у 60-70-х роках в Угорщині та Югославії, а віднедавна у В'єтнамі перехід до ринкових відносин відбувається еволюційним шляхом - через формування в надрах старої командно-адміністративної економіки ринкових компонентів. У результаті постає двосекторна модель економіки, в якій поєднано елементи ринкової й директивної економік.
Характерною ознакою еволюційного шляху є те, що реформи починаються в сільському господарстві - галузі, у якій зайнята переважна або істотна частина населення країни. У цій галузі усувають найодіозніші риси командної економіки, стимулюють приватну господарську ініціативу. Застосування цього шляху переходу до ринку дало непогані результати в Китаї - виробництво споживчих благ швидко зростало завдяки розширенню приватного сектору.
Третя група країн (Україна, Болгарія, Росія, Румунія та ін.) обрала проміжний шлях переходу до ринку. У цих країнах перехід до ринкової економіки відбувається повільніше, ніж у країнах першої групи, однак швидше порівняно з країнами другої групи. Тут не було усталених традицій ринкової економіки, а командна система сформувалася на базі, як правило, традиційного виробництва. Ринкові реформи запроваджували повільно й суперечливо, бо в суспільстві не було консенсусу щодо характеру перетворень. Унаслідок низки обставин у багатьох країнах цієї групи відбувся обвал національного виробництва та рівня життя населення.
Перехід від однієї економічної системи до іншої спричинює особливий, перехідний стан національної економіки. Цей перехід не може відбутися миттєво, він триває деякий історичний період, можливо, навіть кілька десятиріч.
Перехідній економіці притаманні деякі особливі риси. Передусім у ній взаємодіють старі й нові економічні форми та відносини. Наприклад, в Україні на початку 90-х років криза державної власності й директивно-планової системи регулювання поєднувалася з виникненням різних форм приватної власності й формуванням ринкового механізму регулювання.
Економічні системи
У перехідній економіці, зокрема на ранній її стадії, знижуються обсяг національного виробництва, доходи населення, зростає рівень безробіття, внаслідок чого в суспільстві може посилюватися соціальна напруженість. Відтак з формуванням ринкової економіки ця напруженість зникає.
Перехід України до ринку
Перехід української економіки до ринкових відносин почався в першій половині 90-х років за вкрай несприятливих умов.
^ По-перше, Україна успадкувала від СРСР економіку з архаїчною колоніальною відтворювальною структурою. Економіка СРСР розвивалася під впливом догми про переважне зростання засобів виробництва (підрозділ І) порівняно з виробництвом предметів споживання (підрозділ II). Розширення підрозділу І відбувалося фактично на незмінній технологічній основі. За цих умов значну й постійно зростаючу частку інвестицій спрямовували в галузі важкої промисловості. Відповідно зменшувалася частка інвестицій у житлове будівництво та соціальну інфраструктуру. Ця тенденція простежувалась у промисловості, де в загальному обсязі продукції чільне місце посідали засоби виробництва (група А), їхня питома вага становила близько 90% основних виробничих фондів. На групу Б припало менше ніж третина продукції промисловості. У цій украй спотвореній структурі економіки провідним був військово-промисловий комплекс.
^ По-друге, Україна успадкувала надмонополізовану економіку. Економіка СРСР формувалася під впливом ще однієї догми - про переваги великого машинного виробництва. Ця теза була зведена в абсолют і її вважали правильною для всіх галузей економіки.
Якщо в окремих галузях (наприклад, у металургії, енергетиці) висока концентрація виправдана, то в більшості галузей з перервним виробництвом концентрація задля концентрації не тільки не виправдана, а й неефективна та шкідлива. Передусім це ускладнює систему управління виробництвом і постачання сировини, напівфабрикатів тощо. До того ж, надмірна концентрація виробництва лягає важким тягарем на транспортну мережу країни і має важкі екологічні наслідки. Наприклад, концентрація важкої індустрії України в Придніпров'ї та Донбасі довела ці регіони до екологічної катастрофи. Великі підприємства, стаючи монополістами у своїх галузях, гальмують науково-технічний прогрес.
"Ь По-третє, Україна успадкувала вкрай застарілий виробничий апарат, який перебував у стані стагнації не менше 20 років. Переважна більшість підприємств підтримувала базовий рівень виробництва нарощуванням обсягів капітального ремонту. Потреби економіки у відтворенні основних фондів задовольнялися лише наполовину. На початку 90-х років термінової заміни потребувало понад 25% загального обсягу основних фондів, серед них 40% машин та устаткування.
"Ь По-четверте, українська економіка мала надзвичайно високий, навіть для країн з командною економікою, ступінь одержавлення, а легального приватного сектору майже не було. Водночас упродовж життя трьох поколінь насаджували колективістські настрої й цінності, пов'язані з неринковою економікою; вони стримували та переслідували господарську ініціативу і підприємливість. У населення формували гіпертрофовані уявлення про економічну та соціальну роль держави.
Це в поєднанні з непослідовністю проведення реформ, боротьбою виконавчої й законодавчої гілок влади, неготовністю частини населення до життя в умовах ринкової економіки та незаінтересованістю частини керівної еліти, особливо регіональної, у будь-яких змінах спричинилося до того, що економічна ситуація в Україні є складною.
Вітчизняну модель перехідної економіки, яка складалась упродовж 90-х років, характеризує передусім сильна регулятивна роль держави. Навіть після приватизації значної частки власності держава ще має потужний сектор в економіці. Питома вага дрібного й середнього приватного підприємництва порівняно невисока. Досі зберігається тісний зв'язок політичної влади і власності.
Форми приватної власності, які складаються в Україні, помітно відрізняються від тих, які існують у розвинутій ринковій економіці. Основна частина приватизованих, тобто формально приватних, підприємств перебуває під контролем держави і трудових колективів, що означає відсутність ефективного приватного власника.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 55 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |