3.2. ТОВАР І ЙОГО ВЛАСТИВОСТІ
Товар має дві властивості: споживну вартість і мінову вартість, або ціну.
Здатність товару задовольняти певну потребу людини називають споживною вартістю. Різні товари задовольняють різні потреби людини. Одні споживні вартості безпосередньо задовольняють особисті потреби людей (продовольство, одяг, взуття, житло, побутова техніка чи власний автомобіль). Інші блага, які є частиною виробничих ресурсів (устаткування, виробничі будівлі, матеріали тощо), задовольняють потреби людей опосередковано, беручи участь у створенні різних продуктів, потрібних людям. З історичним
Форма виробництва. Товарна економіка 00
оУ
розвитком серед споживних вартостей дедалі більшої ваги набувають технічна документація, електро- і теплоенергія, різні види сучасного транспорту, інформація, комп'ютерні програми тощо.
Споживну вартість мають також блага, які не створені людиною, як-от повітря, джерельна вода, плоди дикоростучих дерев та ін. Це - позаекономічні, або дарові, блага.
Отже, блага є економічні та позаекономічні. Основою цього поділу є рівень доступності до блага. Економічні блага- це, звичайно ті, які створила людина, результат господарської діяльності; вони рідкісні, обмежені. Неекономічні (позаекономічні) блага є дарами природи й існують в необмеженій кількості. Товарами є економічні блага.
Товарові притаманна не просто споживна вартість, а суспільна споживна вартість, тобто споживна вартість для інших членів суспільства, яка до того ж, переходить від виробника до споживача через обмін. Тому споживна вартість товару - це така суспільна споживна вартість, яка переходить з виробництва у споживання через купівлю-продаж.
Певне економічне благо надходить від виробника до споживача на засадах відтатності (еквівалентності). Виробник віддасть свій товар в обмін на інший або за гроші лише в тому разі, коли він упевнений, що обмін еквівалентний. Отже, будь-який обмін передбачає певну мінову вартість, тобто співвідношення, в якому один товар обмінюють на інший.
В економічній науці тривалий час полемізують стосовно основи обміну, того, що є основою мінової вартості, що визначає цінність економічних благ. Виділяють два головні підходи: одні економісти вважають, що цінність товару зумовлена потребою в ньому, інші -затраченою працею.
Прихильники теорії трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс) вважали, що мінову вартість товару, тобто його ціну (цінність) визначають затрати праці на виробництво цього товару, які називають вартістю. Отже, вартість - це уречевлена в товарі праця; це те спільне, що споріднює всі економічні блага і робить їх
? сумірними. Усі товари - продукти людської праці. Величина вартості товару визначена кількістю праці, потрібної * для виробництва товару. А оскільки природним вимірником праці є робочий час, то величина вартості товару визначена кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво.
На різних підприємствах на виробництво певного блага потрібний неоднаковий робочий час, тому величину вартості товару визначає не індивідуальний, асуспільно необхідний робочий час.
90 Тема З
Суспільна необхідний робочий час - це робочий час, затрачений на створення товару за суспільне нормальних умов виробництва. Такі умови є типовими, тобто умовами за яких виробляють більшість товарів цього виду.
Отже, згідно з теорією трудової вартості, цінність блага визначає його вартість, і саме вона є основою обміну. У цьому разі зазначають, що вартісне ціноутворення поширюється тільки на відтворювальні блага. Цінність невідтворювальних благ (твори відомих майстрів, природні блага та деякі інші об'єкти) є невартісною (не визначається затратами праці).
Здавалося б, що логіка теорії трудової вартості переконлива. Однак ближчий підхід зумовлює низку запитань. Зокрема, і
? передусім, щодо субстанції (основи) вартості - праці. Якщо вартість створюють працею (і тільки працею), то якої • якості? Адже праця буває різних видів, різної інтенсивності, має багато якісних характеристик, її поділяють на: просту і складну, кваліфіковану і некваліфіковану, фізичну і розумову тощо.
Карл Маркс обмежився міркуванням, що в основі визначення величини вартості є суспільне необхідний робочий час. А стосовно міри вартості зауважив, що нею є проста праця. Щодо зведення всіх складних видів праці до простої (міри вартості) він констатував, що складна праця стихійно на ринку зводиться до простої.
Однак у цьому разі постає інше запитання: які ж коефіцієнти цього зведення? На. це запитання також немає аргументованої і переконливої відповіді. Можливо, з ідеологічного й соціально-економічного поглядів, тобто з позицій обґрунтування "неминучості загибелі капіталізму" і закликів до його повалення цього пояснення й достатньо. Однак, з погляду господарської практики, нормативного підходу такі загальники виглядають непереконливими. Вони, зокрема, не піддаються обчисленням, не є продуктивними з погляду економічної практики.
З принципово інших позицій до з'ясування основи обміну, джерела й основи (субстанції") вартості (цінності), її сутності підійшли автори теорії граничної корисності, абомаржиналізму. (В. С. Джевонс, К. Менгер, Є. Бем-Баверк). їхній фундаментальний висновок з цього питання зводиться до твердження, що люди обмінюються, оскільки вони мають потреби, а основою обміну є корисність. Корисність є властивістю споживної вартості товару, властивість, якою згідно з теорією трудової вартості, товари відрізняються між собою. Сумірність різних корисностей посідає чільне місце в теорії граничної корисності.
Найважливіші положення теорії граничної корисності щодо проблеми вартості в контексті їхньої порівняльної характеристики з положеннями трудової теорії вартості такі:
Форма виробництва. Товарна економіка 91
1. За трудовою теорією вартість створюється у виробництві й тому є об'єктивною категорією, її величина визначена затратами суспільно необхідного робочого часу. Однак про вартість ми дізнаємося тільки на ринку, де вона виявляється в обміні. Іншими словами, на стадії виробництва вартість є така собі "річ у собі".
2.3 погляду теорії граничної корисності товар на ринку купують не тому, що хтось оцінив затрати втіленої у ньому праці як суспільно необхідні, а тому що з погляду покупця він (товар) має для нього цінність. Основою цінності є, отже, суб'єктивна оцінка товару споживачем.
Тут проходить глибинний вододіл двох шкіл: трудова теорія вважає вартість (цінність) об'єктивною властивістю товару, що вже створена у виробництві, а на ринку тільки виявляється, тоді як з позицій граничної корисності ніякої об'єктивної основи вартості не існує. Цінність - суб'єктивна категорія, оскільки залежить від оцінки споживача і є категорією обміну, а не виробництва;
3. З погляду теорії граничної корисності, благо цінується тому, що воно корисне для людей. Оскільки блага є корисними, їх і виробляють, тому на них і витрачають суспільно необхідний робочий час. Тобто корисність благ надає затратам суспільно необхідного характеру. Категорія вартості тому і є категорією обміну, бо тільки в обміні виявляється корисний ефект вироблених благ. • 4. Фундаментальна розбіжність двох теоретичних концепцій і
щодо джерел вартості (цінності) товару. За трудовою теорією, єдиним джерелом вартості є тільки праця, тоді як теорія граничної корисності виходить з твердження, що всі фактори - праця, капітал, земля, підприємницький хист - беруть участь у її створенні.
5. Суттєва розбіжність є в поглядах на можливість сумірності споживних вартостей. За трудовою вартістю, споживними вартостями товари відрізняються один від одного, і про їхню сумірність просто некоректно говорити. Абсурдно, наприклад, говорити про якусь більшу чи меншу цінність яблук від рояля, адже ними задовольняють різні потреби.
Водночас у господарському житті суспільству постійно доводиться розв'язувати проблему, яке благо в конкретний час найцінніше йому. В умовах обмеженості ресурсів люди змушені вибирати, що виробляти передусім, а що - потім. Тому в одних випадках важливішими (ціннішими) можуть бути яблука, в інших -рояль...
Дуже важливим щодо категорії вартості в теорії граничної корисності є вибір одиниці визначення корисного ефекту.
Виводячи цінність благ з корисності, виокремлюють два її види:
абстрактну (здатність блага задовольняти будь-яку потребу людей)
і конкретну. Конкретна корисність передбачає суб'єктивну оцінку
корисності одиниці цього блага.
__ Тема З
Суб'єктивна оцінка блага залежить від двох обставин: І) кількості ("запасу") блага; 2) ступеня насиченості потреби в ньому.
Кожний може переконатися, що у споживанні певного блага настає поступове насичення ним, і кожна наступна одиниця цього блага дає щораз менше задоволення, менше корисності. За умов
? обмеженості запасу блага завжди є гранична (додаткова) його одиниця, яка задовольняє найменш нагальну потребу. Саме цінність цієї граничної одиниці блага визначатиме цінність коленої одиниці запасу блага. Отже, цінність речі (послуги) визначена її граничною цінністю. Корисність останньої одиниці кожного блага, тобто одиниці, яка задовольняє найменш нагальну потребу і є граничною корисністю.
Згідно з цим підходом, що вища гранична корисність блага, то вища ціна на цей товар. Тому ціни відображають граничні корисності благ.
Теоретична суперечка двох концепцій щодо такої фундаментальної проблеми економічної науки, як субстанція вартості (цінності), привела, як це часто буває, до компромісу. Цього компромісу дійшли такі видатні економісти, як англієць А. Маршалл та українець М. Туган-Барановський, які намагалися синтезувати обидва підходи до пояснення ціни.
Суперечку щодо правильності тієї чи іншої теорії цінності А. Маршалл порівняв із суперечкою навколо того, що розрізає папір: верхній німе ножиць чи нижній.
Моністичний підхід до проблеми вартості (цінності) не задовольняв передусім господарської практики, хоча, треба зазначити, що теорія граничної корисності допомогла розв'язати багато проблем і парадоксів господарського життя.
Обидва підходи до вартості - з позицій трудової вартості та граничної корисності - виявилися, на їхню думку, складниками ширшого підходу до проблеми: з погляду взаємодії ринкових сил -попиту і пропозиції. Пропозицію формують витрати виробництва, а попит - суб'єктивні мотиви (корисність). Отже, цінність (вартість) товару визначена і витратами виробництва, і корисністю.
Після такого "примирення" двох крайніх підходів до проблеми ціни в економічній науці зменшився інтерес до з'ясування її субстанції. Основна увага економічної науки ще з початку XX ст. переорієнтувалася переважно на з'ясування функціональних залежностей в економіці, дослідження ціни та практики ціноутворення. Глибинні зміни у виробництві та споживанні наприкінці XX ст. знову активізували інтерес до джерел вартості.
Форма виробництва. Товарна економіка
3.3. ГРОШІ ТА ЦІНИ
Найважливішими компонентами товарної форми виробництва є гроші та ціни.
Гроші та їх функції
Гроші виникли дуже давно. Це стародавня реальність. Вони є одним із найвизначніших витворів людської фантазії. Гроші здавалися людям таємничими, викликали в них тривогу і не переставали дивувати й зачаровувати, спричинювати і викликати пожадливість і увагу1. Заради них люди працюють, через них навіть страждають, вигадують найвитонченіші способи отримання і витрачання. Гроші - це єдиний товар, який не можна використати інакше, як витрачаючи їх. Вони не годують людей, не зодягають, не дають притулку і не розважають доти, доки їх не витратять або не інвестують. Люди майже все роблять для грошей, і гроші майже все роблять для людей. За словами Вільяма Петті, гроші - це, сказати б, жир у політичному організмі: надлишок, шкідливий для його рухливості, а нестача зумовлює захворювання. Гроші - це своєрідна загадка.
Історія грошей налічує вже тисячоліття. Учені неоднаково пояснюють процес їхнього виникнення. Одні з них вважають, що гроші виникли стихійно в процесі розвитку обміну. Інші твердять, що люди домовилися, дійшли взаємної згоди щодо запровадження грошей. Як би не пояснювали процесу виникнення грошей, простежується кілька етапів у їхньому розвиткові.
Безперечним є те, що виникнення грошей пов'язане з розвитком виробництва й обміну. "Тільки-но відбувається обмін товарами, -зазначав Ф. Бродель, - негайно ж стає чути й шелест грошей"2.
На світанку цивілізації один продукт безпосередньо обмінювали на інший. (Нині такий обмін називають бартером.) Тоді ще не було грошей. Кількість продуктів, що регулярно надходила в обмін, була невеликою. Це були продукти скотарства, землеробства чи ремесла. Прямий обмін продукту на продукт відбувався лише за збігу бажань учасників угоди, інакше він ставав неможливим. Наприклад, власникові сокири потрібен був хліб, але власникові хліба потрібна була не сокира, а м'ясо.
'Бродель Ф. Матеріальна цивілізація. Економіка і капіталізм. ХУ-ХУЛІ ст. Т. 1.-С. 373.
2Бродель Ф. Матеріальна цивілізація. Економіка і капіталізм. XV-XVIII ст. Т. 1.-С. 378.
94 Тема З
Безпосередній обмін товару на товар ускладнювався, а в певних умовах був неможливим унаслідок надто великих витрат обміну.
Це ускладнення в обміні вирішували стихійно і без втручання якоїсь зовнішньої сили: з розвитком обміну в різних місцях з поміж товарів виділявся один товар, який мав найбільшу здатність до обміну, або, як ми б сказали сьогодні, -ліквідність. Цей посередник в обміні товарів називають загальним еквівалентом. Іншими словами: загальний еквівалент - це товар, який має властивість бути обміненим на будь-який інший товар. Цю роль відіграє той товар, на який є найбільший попит, або ж якого є вдосталь.
Поява загального еквівалента означає виникнення грошей, точніше товарних грошей, які мають внутрішню вартість (цінність). Нехай це були ще примітивні гроші, однак, вони були дуже важливими для суспільства.
Гроші стали одним з найсуттєвіших явищ господарського життя суспільства. Звернімо увагу на те, що поява грошей не пов'язана з якоюсь домовленістю між людьми, а гроші виникли стихійно з умов економічного життя суспільства.
В історії різних народів грошима були різні товари. В одних країнах еквівалентом була худоба1, в інших - сіль, хутро, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо. Проте якого б вигляду не мали гроші, вони завжди були важливі для людей та економіки. За України - Руси роль грошей тривалий час відігравали худоба і хутро. Та згодом роль грошей закріпилася за благородними металами -золотом і сріблом. З поміж усіх товарів благородні метали за природними властивостями найбільше пристосовані до виконання функції грошей - вони подільні, добре зберігаються, однорідні, зручні до використання, портативні, порівняно рідкісні метали тощо.
Однак застосування товарних грошей, зокрема благородних металів, також зумовило чимало проблем. Передусім золота не вистачало впродовж усієї історії торгівлі. До того ж, така форма грошей була дуже видатковою, їх важко було перевозити, оплата дорогих речей потребувала кілограмів, а може й тонни грошей. Тому виникли паперові гроші.
Держава визначає їх як гроші за допомогою закону. З випуском паперових грошей виникла серйозна проблема захисту їх від підроблення. Сучасні паперові гроші мають здебільшого кілька ступенів захисту. Для цього найчастіше застосовують захисні
'Ціна ахіллесового щита визначена в биках. За словами Гомера, озброєння Діомеда коштувало дев'ять биків, зате озброєння Главка - сотню.
Форма виробництва. Товарна економіка
властивості паперу (водяні знаки, певний склад паперу), поліграфічний захист (спеціальні фарби, мікротекст), фізико-хімічний захист (використання магнітних смужок тощо).
Подальша еволюція грошей пов'язана з розвитком кредитних відносин, які виникають, коли покупець не може відразу оплатити ціни товару. Комерційна угода в цій ситуації можлива за умови, якщо покупець стає боржником, а продавець - кредитором. Акт продажу в цьому випадку супроводжується борговим зобов'язанням, реальним втіленням чого є комерційний вексель. Отже, вексель виникає з комерційного кредиту.
Вексель - це борговий документ установленого законом зразка про обов'язкову сплату боржником певної суми грошей у вказаний строк.
Особа, яка видала вексель, є векселедавцем, а особа яка володіє векселем - векселетримачем. З розвитком кредитних відносин види векселів урізноманітнюються. Серед них - прості й переказні векселі. Особливість переказного векселя в тому, що його можна передавати третій особі для сплати боргу. Ця третя особа може розраховуватися отриманим векселем зі своїми боржниками, або вимагати від векселедавця сплатити суму, вказану у векселі. Передачу векселів оформляють відповідним підписом (індосаментом). Так вексель стає засобом розрахунку з кредиторами і цим набуває певних ознак грошей, стає кредитними грошима.
Однак обіг векселів обмежений. Цей недолік комерційних векселів допомагають усунути банки, однією з операцій яких є так званий облік векселів. На суму отриманих комерційних векселів банк випускає своє боргове зобов'язання - банкноту. Отже, банкнота -це банківський білет, який виписує банк під комерційні векселі, що є в його розпорядженні. Банкнота стає поширеним засобом платежу (кредитними грішми), оскільки банк є надійнішим платником, ніж окремий векселедавець.
Банкнотами розраховувалися за всіма зобов'язаннями і їх охоче приймали. Банкноти виникли за умов металевого обміну і спочатку вільно обмінювалися на золото. Згодом цей обмін був остаточно припинений, і банкноти перетворилися у різновид паперових грошей. Тепер назва банкнота закріпилася за всіма випущеними в обіг паперовими грошима.
У XX ст. настала епоха банківських грошей, коли гроші існують у вигляді записів на рахунках у банках. У сучасних умовах простежується швидка еволюція всіх функціональних форм грошей - з'явилися кредитні картки, чеки для туристів, електронні гроші
Тема З
та ін. В усіх країнах в обігу перебувають лише паперові гроші й монети з неблагородних металів. Відбулася повна демонетизація золота, яке перестало виконувати функції грошей. Отже, суть сучасних грошей зводиться до ролі посередника в обміні (усе, що виконує функції грошей, є грошима). Суть сучасних грошей - це штучна соціальна умовність (П. Семюелсон).
Найповніше суть грошей виявляється через їхні функції. Гроші виконують три функції: міри вартості; засобу обміну; засобу нагромадження багатства. Тривалий час в українській економічній науці визнавали п'ять функцій грошей, додавали ще дві - засіб платежу і світові гроші. Проте ці функції повторюють попередні.
Суть функції міри вартості полягає в тому, що за допомогою грошей визначають ціни всіх інших товарів. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Для зручності визначення цін грошову одиницю кожної країни поділяють на однакові частини. Наприклад, гривню - на 100 копійок, євро - на 100 центів, долар США - на 100 центів, японську єну - на 100 сенів, польський злотий - на 100 грошів, українську гривню - на 100 копійок, тощо.
Оскільки всі ціни почали визначати за допомогою грошей, то це дуже зменшило витрати обміну. Функцію міри вартості гроші виконують ідеально.
У функції засобу обміну гроші є посередником міме продавцем і покупцем, їх використовують для оплати товарів і послуг.
Початкове обмін відбувався за допомогою зливків золота або срібла. Однак це надто ускладнювало обмін: потреба зважувати грошовий метал, дробити його на частини, визначати проби тощо1. Тому почали карбувати монети. Монета - це зливок благородного металу визначеної форми, маси і проби, що засвідчено на монеті особливим штампом держави. Питання про те, де й коли були з'явилися перші монети, остаточно не з'ясоване. В Україні-Русі перші монети викарбовано наприкінці X ст. за князя Володимира Великого.
Використання грошей як засобу обміну дає змогу уникнути незручностей бартерного обміну, підвищує ефективність економіки, заощаджує багато часу, який витрачають під час обміну товарів та послуг (мінові витрати). Гроші в цій функції залежать від рівня цін,
'Ось як образно описує Ф. Бродель цю ситуацію щодо Китаю: "У повсякденному житті срібні хлібчики (срібні зливки. - 3. В.) не могли щоразу використовувати цілими. Покупці розрізають їх сталевими ножицями, які для цієї мети носять із собою, і ділять хлібчики на більші або менші... шматочки... залежно від ціни покупки". (Йдеться про часи 1733-1739 рр. - 3. В.).
Форма виробництва. Товарна економіка 97
бо вартість грошей фіксується через рівень цін. З виконанням грішми функції засобу обміну пов'язують виникнення паперових грошей.
в€* Функція нагромадження грошей означає створення багатства.
Існують глибинні економічні причини, що спонукають фірми й окремих людей заощаджувати гроші, адже для закупівлі капітальних благ потрібно попередньо нагромадити гроші. Придбання предметів споживання істотної цінності (житло, меблі, автомобіль та ін.) також передбачає попереднє заощадження грошей.
Нагромаджує гроші не лише населення, а й держава, створюючи валютні резерви. Ці резерви дуже важливі в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та зростання взаємозалежності держав.
Варто звернути увагу ще на одну роль грошей у товарній економіці.
Гроші виникли з обміну. А обмін пов'язаний з різними витратами. Здебільшого це трансакційні витрати, які супроводжують сам обмін (пошук інформації про партнера, витрати на складання контракту, контроль за його виконанням, митні та поштові витрати, страхування тощо). Гроші скорочують трансакції витрат і прискорюють процес обміну. Можна сказати, що призначення грошей - економія трансакційних витрат.
Кількість грошей в обігу
У сучасній економіці для виконання ділових операцій використовують різноманітні види грошей (активів). Тому є потреба вимірювати грошову масу.
Грошова маса - це сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують виконання ділових операцій (реалізацію товарів і послуг й усі нетоварні платежі) в національній економіці. Грошову масу можна поділити на дві частини: активні гроші (їх постійно використовують в готівковому й безготівковому обігу -готівка й чеки) і пасивні грош/("квазігроші"), які потенційно можуть бути використані як гроші за певних умов. Ці "квазігроші" мають різний рівень ліквідності. Залежно від рівня ліквідності грошові засоби зводяться в грошові агрегати М^ М г Му Му - показники грошової маси.
Найочевидніший вид грошей - це готівка: паперові гроші та монети. Суттєву частину повсякденних операцій обслуговує саме готівка, яка в цьому разі виконує функцію засобу обміну. Готівку економісти позначають як агрегат М0.
98 Тема З
Для виконання ділових операцій найчастіше використовують безстрокові вклади, які дають змогу виписувати чеки.
Чек - це наказ банкові, який виписав власник вкладу про видачу зі свого рахунку грошей пред'явникові.
Безпечність і зручність використання чеків перетворили їх у найважливіший вид грошей у розвинених країнах.
Чек повинен бути індосований (підписаний на зворотному боці)
особою, що отримує за ним гроші; особа, яка виписала чек, відтак
отримує його корінець як завірену квитанцію, що підтверджує
виконане зобов'язання. Оскільки видача чека також потребує
§ передавального підпису, то викрадення або втрата чекової книжки
^ має не такі згубні наслідки, як втрата такої ж суми готівки. До того
ж, легше виписати чек, ніж транспортувати і лічити великі суми
готівки. З огляду на це, у розвинених країнах близько 90% всіх
ділових операцій у грошовому вираженні відбувається за допомогою
чеків1.
Чеки є способом передачі власності на вклади в банках і загальноприйняті, як засіб обміну. При потребі чекові вклади можна негайно перевести в паперові гроші та монети. Тому чеки є своєрідним еквівалентом готівки, грішми. Готівку і чекові депозити позначають як агрегат М,.
Отже, МІ = готівка + безстрокові (чекові) депозити.
Урахування безстрокових (чекових) депозитів у грошовій масі є логічним, тому постає питання про врахування в ній інших активів - наприклад, заощаджувальних вкладів, строкових вкладів тощо. У багатьох країнах кошти із заощаджувальних рахунків можна легко переміщати на чекові рахунки. Тому ці активи також можна використати для ділових операцій.
Строкові вклади після закінчення визначеного терміну, також можна перетворити в готівку або перемістити їх у чекові рахунки, і також використати для ділових операцій. Тому агрегат М2 містить ще ці два види активів. Отже, М2 = М] + заощаджувальні вклади + дрібні строкові влади + деякі інші компоненти.
Усі елементи М2 можна легко і без втрат вартості перетворити в готівку. Агрегат М2 є ширшим визначенням кількості грошей порівняно з агрегатом М(.
'Недоліки чеків як засобу платежу в тому, що 1) потрібний певний час для доставляння чеків з одного місця в інше; 2) папір для виготовлення чеків дорогий. За оцінками, витрати, пов'язані з виписуванням і опрацюванням чеків, становлять у США понад 5 млрд дол. щорічно.
Форма виробництва. Товарна економіка
Агрегат М3 = М2 + великі (понад 100 тис. дол.) строкові депозити.
Строковими депозитами в США, зазвичай, володіють фірми у вигляді сертифікатів депозитів, які легко перетворюються в чекові вклади.
Центральний банк США (ФРС) обчислює і агрегат Ь. який містить М3 плюс заощаджувальні облігації та короткотермінові зобов 'язання Державної скарбниці.
Високоліквідні фінансові активи, такі як заощаджувальні рахунки, строкові вклади та короткотермінові державні цінні папери, називають майже гроші. Хоча майже гроші не виконують функції засобу обміну, їх легко і без ризику фінансових втрат можна перетворити на готівку або чекові депозити.
У різних країнах - своя методика створення грошових агрегатів. У Франції використовують два агрегати, у Німеччині і Швейцарії -З, США - 4, Англії - 5, Україні - 4 (М0, М,, М2, М3).
Агрегат М | містить лише ті компоненти, які безпосередньо використовують як засіб обміну. Тому економісти в аналізі кількості грошей застосовують саме його. Для вивчення впливу грошей на економіку використовують й агрегат М2. В аналітичній економії нерідко виникає полеміка навколо грошей і монетарної політики, тому що різні показники кількості грошей мають різну динаміку.
У сучасному грошовому обігу монети становлять неістотну частину грошей. Частка паперових грошей вагоміша. Проте в розвинених країнах готівка загалом не перевищує 10% грошової маси, а решту становлять банківські гроші. В Україні поза банками обертається близько 50% готівки.
У кожній країні рух грошей міме фірмами, домогосподарствами та державою називають грошовим обігом. Грошовий обіг обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в економіці. Держава регулює грошовий обіг і формує національну грошову систему. Стабільність грошового обігу є важливою умовою успішного розвитку національної економіки.
Обіг грошей підлягає певним закономірностям, які пов'язані з кількістю потрібних для обігу грошей.
Тривалий час в українській економічній літературі кількість грошей в обігу визначали відповідно до сформульованого К. Марксом закону грошового обігу. Цей закон передбачає, що в обігу має бути певна кількість паперових грошей, яка потрібна для реалізації товарів і послуг. Ця кількість мала б відповідати кількості замінених золотих грошей. Переповнення каналів обігу паперовими
Тема З Іоо
грошима знецінювало їх. Згідно з цим законом грошова маса (кількість грошей - КГ) визначається за формулою:
КГ =
СЦ-К+П-ВП О
де СЦ - сума цін товарів, які потрібно реалізувати;
К - сума цін товарів, проданих у кредит;
П - платежі, строк яких настав;
ВП - сума взаємно погашуваних платежів;
О - швидкість обігу грошей.
Вважають, що цей закон не відповідає реаліям паперово-грошового обігу, а тому визначати грошову масу пропонують за формулою американського економіста І. Фішера:
м у = р д,
де М - кількість грошей в обігу;
V - швидкість обігу грошей;
Р - рівень цін на товари і послуги;
Р - кількість товарів і послуг, запропонованих ринку.
Ліва частина рівняння (МУ) виражає суму грошей, використану для ділових операцій, права частина (РС>) - вартість проданих товарів. З цього рівняння маса грошей в обігу М = Р<3 / V.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 46 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |