За всієї важливості господарських суб'єктів в економічній системі центральне місце в ній належить людині, роль якої не обмежується тільки її здатністю до праці (робочою силою). У постіндустріальному суспільстві надзвичайно важливою стає людина як особистість, як носій знань, інтелекту, інформації тощо, усього того, що має назву "людський капітал". Людина із суб'єкта господарської діяльності все більше стає його об'єктом -саме на неї, на задоволення її матеріальних і духовних потреб все більше орієнтується вся господарська діяльність сучасної так званої "нової економіки".
Економічна система визначає розв'язання проблем господарського життя, проблем економічної організації суспільства.
114 Тема 4
^ Основні проблеми
економічної організації суспільства
Серед економічних проблем є три, які називають основними, або фундаментальними проблемами організації економіки: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти?
^ Що виробляти? Які блага та в якій кількості виробляти? Скільки кожного з товарів повинна виробити національна економіка і скільки кожної з послуг варто запропонувати? І коли це зробити? Що сьогодні треба виробляти - одяг чи взуття, небагато високоякісних дорогих сорочок чи багато дешевих? Чи виробляти багато предметів споживання й небагато товарів виробничого призначення, чи навпаки?
^ Як виробляти блага?Які фірми мають це робити? Які технології та ресурси доцільно використовувати для виробництва продуктів? Із чого ліпше виробляти електроенергію - з нафти чи з вугілля? Хто повинен обробляти землю, а хто навчати учнів і студентів? Як доцільніше виробляти блага-за допомогою машин і механізмів чи ручної праці? На приватних чи державних підприємствах?
=* Для кого виробляти блага? Кому пожинати плоди економічних зусиль, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? Яке ми хочемо мати суспільство - таке, де мало багатих і багато бідних, чи таке, в якому переважає середній клас, а багатих і бідних обмаль?
Важливий вплив на економічні системи мають, по-перше, спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарського життя, або спосіб розв'язання основних проблем організації економіки; по-друге, власність на виробничі ресурси та вироблені життєві блага; по-третє, принципи розподілу й перерозподілу створеного національного продукту та ін.
Розв'язання основних економічних проблем суспільства передбачає передусім координацію (узгодження) господарської поведінки суб'єктів господарювання в умовах обмежених ресурсів. Хто її здійснює? На яких засадах?
Новітня економічна теорія виділяє два способи такої координації. Вони ґрунтуються на різних принципах передавання інформації про рідкісні ресурси:
О спонтанний, або стихійний, порядок; Економічні системи 115
© ієрархія.
У першому випадку інформацію щодо поведінки виробників і споживачів передають за допомогою цінових сигналів, спонтанно. На підставі відхилення цін на ресурси або вироблені блага і послуги вирішують питання що, як і для кого виробляти. Спонтанний порядок забезпечує ринок.
У другому випадку інформація про те, що, як і для кого виробляти надходить до суб'єктів виробництва і споживання не від ринку, а "згори", від якогось Центру, начальника до безпосередніх виконавців (виробників). Таку систему називають ієрархією. Вона заснована, отже, не на цінових (ринкових) сигналах, а на владі, персоніфікованій у якійсь особі, центрі, штабі абощо.
Застосування того чи іншого принципу передачі інформації визначено головно трансакційними витратами. Останні пов'язані не безпосередньо з виробництвом, а із супутніми йому витратами, зокрема, такими, як пошук інформації про ціни, про учасників торговельних угод, витратами на укладання господарського договору, контроль за його виконанням тощо. Тому ефективність спонтанного порядку й ієрархії в межах економічної системи треба оцінювати і з погляду трансакційних витрат.
Величезні трансакційні витрати в командно-адміністративній системі колишнього Радянського Союзу, породжені намаганням зібрати в єдиний координаційний центр (держплан) усю розсіяну в суспільстві інформацію про обмежені ресурси й можливі потреби людей, були причиною неефективності його господарки і, зрештою, розвалу всієї системи.
У реальному житті спонтанний порядок та ієрархія співіснують.
Важливий вплив на економічну систему мають "правила гри", визначені правами власності.
Власність, п типи та форми
Поняття власності надзвичайно містке і має багато аспектів: юридичний, економічний, історичний, морально-психологічний та ін. Як юрндично-правова категорія власність відображає відношення людина-річ, тобто майнові відносини, стосунки юридичних і фізичних осіб із приводу благ, закріплені системою прав власності.
Як економічна категорія власність відображає відносини між людьми з приводу привласнення об'єктів власності.
В історичному аспекті інститут власності розглядають з погляду його особливостей у різних країнах та епохах.
116 Тема 4
Власність - поняття соціальне. Для Робінзона Крузо питання про власність взагалі не виникало - все, що було на острові, він міг отримати без будь-чиєї згоди. Тільки в суспільстві, власність, як поняття і явище, має сенс і силу. Тут вона є обмежувальним чинником щодо привласнення блага.
Власність завжди передбачає наявність:
© права власності;
® суб'єкта права власності;
® об'єкта права власності.
йг Суб'єкт права власності - це фізична чи юридична особа, держава, чи їх комбінації, що привласнюють певне благо і наділені правами володіння, користування і розпорядження щодо нього.
оз» Об'єкт права власності - це те, що можуть привласнювати суб'єкти права власності, тобто "щось", у чому вони відчувають потребу. У різних суспільствах є свій панівний об'єкт власності. Наприклад, у нинішньому, постіндустріальному суспільстві - це різні послуги і передовсім знання, освіта, інформація тощо.
І®* Правовласноспиьизначжггь формальними правами ("правилами гри"), якими володіє суб'єкт права власності відносно об'єкта.
Власність охоплює відносини привласнення і відчуження. Привласнення благ означає, що окремий суб'єкт (індивід, група людей або держава) здобуває право на володіння конкретними благами, розпоряджання ними та їх використання.
в®* Володіння означає, що певний об'єкт власності належить певному суб'єктові необмежене в часі.
вз* Розпоряджання - це ухвалення управлінських рішень щодо функціювання і реалізації об'єкта власності, яке робить власник або уповноважені ним інші економічні суб'єкти.
«з* Користування - використання у виробництві чи споживанні корисних властивостей об'єкта власності, а також створення за його допомогою благ.
Суб'єкт привласнення об'єкта власності є одночасно його володарем, розпорядником і користувачем. Володар реалізує права розпорядника і користувача. Розпорядник може бути користувачем, але не обов'язково володарем. Користувач окремих благ може не бути їхнім володарем і розпорядником.
Одночасно з привласненням блага відбувається його відчуження. Привласнити можна тільки те, що відчужене. Привласнення об'єкта власності одним суб'єктом є відчуженням його для іншого суб'єкта.
Економічні системи 11 ?
Економісти розрізняють тип власності та форму власності.
«! Тип власності характеризує найбільш узагальнені принципи їїфункціювання. Виділяють два головні типи власності: приватну і державну. Термін "приватна власність" пов'язують з потребою виокремити (обмежити) державне майно від усіх видів іншого майна. Тому під приватною власністю розуміють будь-яку недержавну власність. Один і той же тип власності можна реалізувати через різні форми власності.
4 Форма власності- це впорядкована система господарських стосунків, що визначає конкретний спосіб та механізм взаємодії об'єкта і суб'єкта власності. З економічним розвитком форми власності урізноманітнюються.
Власність реалізується через організаційно-правові форми господарювання, тобто способи впливу економічного суб'єкта на зовнішнє середовище задля отримання доходу чи досягнення якихось інших цілей. Одна і та ж форма власності може бути реалізована через декілька організаційно-правових форм.
Приватна власність функціонує і реалізує себе через такі організаційно-правові форми, як одноосібне володіння, партнерство, колективну, акціонерну (корпоративну), а державна - через загальнодержавну та комунальну форми.
Основою ринкової економіки є різні форми приватної власності. Приватну власність реалізують через низку взаємопов'язаних прав власності, які визначають часткові повноваження власника. Економіст Р. Коуз і відомий англійський адвокат А. Оноре називають власністю не самі блага, а "пучок прав" щодо використання ресурсів. Тому поняття "власність " вони замінили терміном "права власності".
"Пучок прав власності" містить дванадцять елементів: & право володіння, тобто право виняткового фізичного контролю
над благами; & право користування, тобто право особистого використання
благ; ^ право управління (розпоряджання), тобто право власника
вирішувати, хто і як може використовувати благо; О право на дохід, тобто право на володіння результатами від
використання благ; => право суверена, тобто право на відчуження, споживання, зміну
або знищення блага; ^ право на безпеку, тобто право на захист від експропріації благ
_____ і від шкоди з боку зовнішнього середовища; ________________
__ __
*=> право на передавання благу тимчасове користування або назавжди; & право на безстроковість володіння благом: благо належить
власникові доти, доки він існує;
*$ право на передавання блага у спадок. Якщо власником блага є фізична особа (а не фірма, наприклад), то після його смерті благо успадковують;
>=> право на заборону шкідливого використання блага; *$ право відповідальності: можливість відчуження благ у разі
потреби сплати боргів;
=> право на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.
Перелічені права власності є своєрідними "правилами поведінки", які виникають з огляду на існування та використання благ і санкціоновані суспільством. Права власності можна трактувати як певні прийняті суспільством "правила гри ", що визначають правила поведінки між людьми.
"Права власності" регламентовані передовсім юридичними нормами. Але не тільки. Вони також є здобутком попередніх поколінь і передані у спадок через традиції, звичаї ("звичаєве право"), норми поведінки тощо. Наприклад, сила звуку аудіоапаратури в сусідній квартирі чи в сусідів-відпочивальників визначається не стільки правовими нормами (якщо такі є), скільки вихованням сусідів, тобто прийнятністю для суспільства та взаємною згодою.
Отже, власність - це не те чим володіють, а сукупність прав володіння, розпорядження та використання об'єктів права власності, які за суб'єктами права власності закріплені законом.
Власність випливає з факту обмеженості ресурсів. Вона є способом подолання невідповідності між потребами і можливостями їхнього задоволення в умовах обмежених ресурсів. Права власності у цьому випадку виконують функції фактора, що обмежує (вилучає) доступ до рідкісних благ. Якщо доступ до ресурсів і споживчих благ вільний, то маємо "нічию" (так звану суспільну) власність.
У господарській практиці люди використовують приватну, державну і (як поєднання перших двох) змішану власність.
У першому випадку (приватна власність) окрема фізична чи юридична особа володіє всім комплексом прав власності, або деякою їхньою комбінацією, що й зумовлює різноманітність форм приватної власності.
Якщо ж увесь комплекс прав власності перебуває в руках держави, то маємо державну власність і господарську систему з ієрархічною структурою.
Економічні системи 11
Сучасні економічні системи розвинених країн характеризують як змішані - змішана економіка. Така система ґрунтується на комбінації приватної і державної власності. Намагання посилити державний компонент у змішаній економіці призводить до посилення ієрархічних зв'язків з неминучим зростанням транс-акційних витрат, що може перекреслити "добрі наміри", з чим і пов'язують посилення ролі держави в економіці.
Суб'єктами приватної власності є індивіди, домогосподарства, корпорації, кооперативи, релігійні та громадські об'єднання, трудові колективи тощо. Суб'єкти державної власності - це урядові інституції, центральний банк, міністерства, комунально-муніципальні служби, інші органи місцевого самоврядування тощо.
Об'єктами власності є земля, її надра, рослинний і тваринний світ, капітальні блага, праця та її результати, цінні папери, гроші тощо. Особливо важливе значення має власність на капітальні блага, бо їхній власник здебільшого привласнює й результати виробництва.
Кожному типові цивілізації притаманний панівний об'єкт власності. Для доцивілізаційної епохи таким об'єктом було природне довкілля - земля з її флорою і фауною, які привласнювала первісна людина. За аграрної цивілізації, коли землеробство і скотарство стали головними видами діяльності людини, панівним об'єктом власності була земля. Після Промислової революції таким об'єктом стали капітальні блага. За постіндустріального суспільства дедалі важливішим об'єктом власності стає інформація, знання, освіта, різні результати інтелектуальної праці.
У розвиненій ринковій економіці одночасно співіснують різні типи власності, і держава законодавче гарантує їхню рівність. Це означає застосування до різних суб'єктів власності однакової системи прав, обов'язків і відповідальності. Нині для України важливим завданням є закріплення інституту приватної власності за всіма видами ресурсів та побудова правової держави, яка гарантує реалізацію всіх основних прав власності.
Власність та економічна система
Яке значення має власність для функціювання економічної системи? Якщо економіст говорить про права власності на ресурси, то він має на увазі щось дуже близьке до так званих "правил гри". Будь-який вид діяльності - бізнес, урядова діяльність, дорожній рух, гра у футбол або шахи - неможливий, якщо учасники не знають правил гри і не погоджуються їх дотримуватись. Певні правила гри, що відомі її учасникам, визначають і координують більшість
І2о Тема 4
відносин у суспільстві. Таку ж роль відіграють права власності в економічній системі.
Значення власності для функціювання економічної системи полягає, отже, у тому, що саме вона визначає найважливіші правила поведінки економічних агентів.
Права власності в економіці - це права на контроль за використанням ресурсів і розподілом витрат та вигід, що супроводжують це використання.
Люди в економічному житті поводяться так, а не інакше, керуючись сподіваннями, які визначають чинні права власності. Прикладом на підтвердження цього може бути використання економічного ресурсу земля. Вона може бути власністю держави, громади (общини) або окремої особи. Ефективність використання землі в цьому разі буде різною. За общинної власності плату (ренту) за користування землею не беруть - результатом цього є нераціональний розподіл землі або навіть зловживання нею. Землю використовують надто інтенсивно, що призводить до її виснаження, зниження родючості тощо
Зміна права власності на землю зумовить зміну правил гри в аграрному секторі, що вплине на ефективність аграрного виробництва. Україну, що перебувала у складі СРСР, змусили запровадити повну державну власність на землю, що виявилось хибним.
Отже, чинні права власності визначають правила гри в економіці.
Яка ж форма власності найефективніше забезпечує функціювання економічної системи? Досвід багатьох країн засвідчує, що коли в суспільстві всі економічні ресурси привласнює держава, то фірми та домогосподарства не зацікавлені в ліпшому використанні виробничих факторів, а національна економіка стає неефективною.
Недержавні форми власності стимулюють раціональне використання виробничого потенціалу національної економіки. Ринкова економіка віддає перевагу недержавним власникам виробничих ресурсів. Адже підприємці й домогосподарства, залучаючи економічні ресурси до процесу виробництва, планують отримати дохід (прибуток, ренту, процент). Тому вони стежать за тим, щоб ці ресурси були застосовані якнайліпше й забезпечили їм максимальну вигоду.
Там, де діє інститут приватної власності, кожний актив і кожний клаптик землі має своєрідний документ, або "титул власності", що належить або безпосередньо певній фізичній особі, або, якщо йдеться про власність акціонерного товариства, акціонерам. Усі
Економічні системи, 21
економічні ресурси мають ринкову ціну. Отже, і титул власності на виробничі фактори також має ринкову ціну.
За приватної власності юридичні права індивідів, домо-господарств, фірм на майно частково обмежені. Наприклад, суспільство визначає, яку частину майна особа може заповісти своїм спадкоємцям і яку частину отримає держава у вигляді податку на спадщину та нерухомість. Суспільство регулює доходи фірм-монополістів тощо.
Більшість економістів нині вважає, що економічна система функціонує ефективно тоді, коли в ній співіснують різні форми власності. Річ у тім, що для різних сфер, галузей і виробництв найефективнішими є певні форми власності, які ліпше від інших пристосовуються до конкретних умов виробництва. Наприклад, одноосібна власність добре зарекомендувала себе в роздрібній торгівлі, у багатьох видах послуг (перукарні, майстерні побутової техніки, ремонту взуття тощо). Виробництва, які не потребують надмірно складного й громіздкого устаткування, ефективно працюють на базі приватно-колективних форм власності (товариства з обмеженою відповідальністю, партнерства тощо). Велетні машинобудування, авіаційної, хімічної промисловості можуть розвиватися на основі приватно-акціонерної форми власності. Водночас залізниці, електростанції, оборонні підприємства успішно функціонують і в державному секторі. У багатьох країнах у сільському господарстві діють і дрібні ферми, що перебувають в одноосібній власності, і великі сучасні агрогосподарства та кооперативи, а також державні організації з технічного обслуговування землеробства і тваринництва.
Плюралізм форм власності є об'єктивно неодмінним за умов переходу пострадянських країн до ринку.
У багатьох державах у процесі економічного розвитку панівного значення набуває акціонерна форма власності. Зростає кількість підприємств, які перебувають в одноосібній власності. В окремих країнах такі підприємства виробляють майже 50 % сукупної продукції. Перевагою таких підприємств є високий динамізм, здатність швидко пристосовуватися до змін ринкового попиту та акумулювати технічні нововведення.
Загальною тенденцією, яка простежується в усіх країнах з ринковою економікою, є зростання кількості власників у національній економіці.
Упродовж усієї історії простежувалися переходи між типами власності, а також між її формами всередині одного типу. Ці
І22 Тема 4
переходи можуть відбуватися еволюційним шляхом на засадах конкуренції'! змагальності, коли перспективніші й здоровіші форми власності витісняють менш життєздатні. Водночас застосовують і насильницькі способи зміни форми власності, коли той або інший тип чи форму власності силою насаджують в суспільстві. Насильницька зміна форми власності обов'язково означає зміну економічної системи в країні, тоді як еволюційні зміни у формах власності можуть відбуватися в межах однієї економічної системи.
4.2. ТИПІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
Цінності, політичне правління та економічна система
В економічній літературі є різні класифікації економічних систем. Критерії класифікації різні:
Ф система цінностей у суспільстві;
© панівна форма власності;
© спосіб координації економічої діяльності;
© технологія виробництва;
© загальноцивілізаційний і формаційний підходи та ін.
Останнім часом в українській науковій літературі все більше приживається думка, що в економічному розвиткові визначальними є неекономічні чинники, серед яких на першому місці - інституції та цінності.
Під інституціями розуміють "словесний символ для ліпшого опису суспільних звичаїв. Вони означають панівний і постійний спосіб дії, що став звичаєм для якої-небудь соціальної групи чи традиції для нації". Лауреат Нобелівської премії Д. Норт визначає два види інституцій: формальні й неформальні.
Формальні інституції - це норми поведінки, що закріплені законом. Вони динамічні, їх можна відносно легко і швидко змінити.
Неформальніінституціїфов'язат з традиціями і звичаями. Вони стійкіші й консервативніші. Для їх зміни інколи потрібні десятиліття, або й триваліший час.
Цінності - це ставлення до природи, людської діяльності та її результатів, яке формується на рівні суспільної свідомості й характерне для культури певних історичних епох у житті окремих народів, чи регіональних співтовариств. Виділяють:
О цінності матеріального життя;
О соціальні цінності;
Економічні системи •
© культурні цінності.
Цінності - досить інертне і консервативне явище. Зміна їх -тривалий процес. Внутрішні цінності людини формують сім'я, школа, церква, власна життєва позиція, а також довкілля і спілкування з людьми свого і старшого поколінь.
Якщо кажуть про цінності як критерій класифікації (типологі-зації) економічних систем, мають на увазі цінності не окремої особистості, а систему цінностей, властивих народові, нації. Кожному суспільству, нації, країні властиві (чи характерні) свої системи цінностей (так звана парадигма цінностей). Тому й розрізняємо представників різних народів і країн. Це і стало вихідною точкою ідеї, щоб відмінності різних типів економічних систем розглядати насамперед як відмінності в системах цінностей цих суспільств.
Панівні системи цінностей є основою однієї з популярних класифікацій економічних систем — класифікації Богдана Гаври-лишина.
За Б. Гаврилишиним, суспільний лад, як певна система, має три складники:
О цінності - переконання, що впливають на стосунки між індивідами або групами людей та на відносини в суспільстві загалом; © політичне правління - сукупність політичних інституцій та
процедур; © економічна система - спосіб організації національної економіки.
Цінності як система переконань, що відображають національну ментальність, визначають особливості коленої нації. Вони надзвичайно різноманітні; їх класифікують за значущістю та важливістю, що особа надає самій собі, іншим особам або суспільству загалом.
За критерієм значущості, розрізняють три системи цінностей: індивідуалістсько-конкурентні, групово-кооперативні, егалітарно-колективістські.
> У систем і індивідуалістсько-конкурентних цінностей кожну особистість розглядають як унікум. Будь-яку особу турбують власні проблеми і прагнення, вона шукає шляхів самоутвердження та самовираження. Подібна система цінностей сформувалася у США й Канаді, куди емігрували схильні до індивідуалізму люди. У цій системі цінностей суспільне благо є побічним продуктом устремлінь особистості до самореалізації.
> У системі групово-кооперативних цінностей особу розглядають як частинку Всесвіту й частинку суспільного ладу. Кожна
людина добровільно підпорядковує себе вищим цілям, виконує свої обов'язки і реалізовує своє призначення через кооперативну взаємодію з іншими. У цій системі цінностей достоїнства людини вбачають у її прагненні жити так, аби відповідати сподіванням інших, а не демонструвати своїх переваг над ними. На відміну від попередньої системи цінностей, доброчесність людини полягає, радше, у стримуванні себе, ніж у самореалізації. Людина добровільно підпорядковує себе цілям громади.
> Назва системи егалітарно-колективістських цінностей походить від французького е%аШе - рівність (один із лозунгів Французької революції). Ця система цінностей розглядає людину як частину колективної сутності. В основі егалітарно-колективістських цінностей є ідеї та ідеали колективізму, які випливають із певних етичних мотивів, релігійних вірувань, однак найчіткіше окреслені в марксистській теорії. Тією чи іншою мірою ці ідеали обстоювали різні автори - від Платона, Томаса Мора й Томазо Кампанели до представників сучасної комуністичної ідеології. Головний принцип світосприймання Мора-Маркса такий: люди народжуються рівними щодо права на задоволення своїх потреб і щодо обов'язків перед суспільством.
Другим елементом будь-якого ладу є певна система його політичних інституцій і процедур ~ політичне правління. Для виявлення форми політичного правління потрібно взяти до уваги, як влада діє насправді, хто реалізує право на управління суспільством і ухвалення рішень. На підставі таких засад виокремлюють такі три форми політичного правління: противага, або боротьба за владу; колегіальність, або співпраця при владі; унітарна влада. Перші дві форми правління називають демократією.
Противага, або боротьба за владу, ґрунтується на індивідуалістсько-конкурентних цінностях; вона сформувалась у країнах, де переважають такі цінності (США, Канада, Великобританія та деякі інші розвинені англомовні країни). Ця форма політичного правління передбачає представницький уряд з однією партією при владі та з однією або кількома в опозиції. Багато-партійна система має на меті запобігати зловживанням та ліпше використовувати владу.
Для гарантування громадянських свобод за такої форми політичного правління владу поділяють на три гілки - законодавчу,
Економічні системи
125
виконавчу та судову. Концепція поділу влади ґрунтується на припущенні, що людина може помилятися і бути схильною до зла. Отже, поділ влади повинен запобігти можливим помилкам і зловясиванням. Такий спосіб мислення виправдовує і появу опозиції - "наріжного каменя розвитку інституцій політичного правління".
Колегіальне правління, або співпраця при владі, передбачає ухвалення державних рішень представниками в уряді відрізних груп виборців. Ці представники мають різні погляди, беруть участь у процесі ухвалення рішень, а отже, поділяють відповідальність за їхні наслідки. Колегіальна влада демократичніша від влади типу противаги, бо відображає різні погляди в суспільстві.
Унітарна влада притаманна широкому колові політичних укладів минулого й сьогодення, відомих як абсолютизм, автократія, деспотія, диктатура (права, ліва, військова чи пролетаріату). Причини концентрації влади різноманітні, та наслідок завжди однаковий -насильницьке усунення своїх політичних опонентів. Тому за такої форми правління легальної опозиції, або противаги нема. Перехід від унітарного правління до демократії - нелегке завдання.
Третім елементом будь-якого суспільного ладу є економічна система. Цінності суспільства та форми політичного правління визначають головні способи організації економіки. Наприклад, егалітарно-колективістські цінності за унітарного політичного правління породжують адміністративно-комаїїдну економіку. Цю модель товарної економіки характеризують державна власність, абсолютно заорганізований ринок та керівна роль уряду. Всі питання організації економіки вирішують державні інституції через централізоване директивне планування.
Індивідуалістсько-конкурентні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу в умовах товарної форми виробництва творять систему вільного підприємництва, або капіталізм. У ній панують приватна власність і вільний ринок, а спонукальним мотивом діяльності є максимізація прибутку. Відносини між урядом, бізнесом і найманими працівниками полягають у змагальності.
Групово-кооперативні цінності за колегіального політичного правління в умовах товарної форми виробництва також творять економічну систему вільного підприємництва, яке можна назвати узгодженим. Система узгодженого вільного підприємництва подібна до попередньої. Водночас вона ефективніша щодо узгодження економічних дій уряду, підприємців і трудових спілок чи розв'язання загальнонаціональних проблем.
Цивілізаційний та формаційний підходи до класифікації економічних систем
Систему ринкової економіки часто називають капіталізмом.
Набуває популярності так званий цивілізаційний підхід до людської історії і відповідно до класифікації економічних систем. У його основу покладено цілком зрозумілу ідею: економічні системи формуються і змінюються разом із розвитком суспільства, його духовності, матеріальної та організаційної структури.
Згідно з цим підходом у розвитку людства виокремлюють три великі етапи:
Ф дикість (присвоєння "дарів"природи);
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 45 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |