Економічні інтереси
Породженням і соціальним виявом потреб є економічні інтереси.
Інтереси формуються тоді, коли задоволення потреби усвідомлене як конкретна мета діяльності людей: володіння певним благом, максимізація прибутку, підтримання високих і стабільних темпів зростання національної економіки тощо.
Економічні інтереси - це усвідомлені потреби, для задоволення яких люди вибирають певну економічну поведінку.
Суб'єктами економічних інтересів є індивіди, домогос-подарства, трудові колективи, фірми або групи фірм, люди, що проживають у певному регіоні, суспільство загалом.
Економічні інтереси за суб'єктами можна поділити на особисті, групові та національні (суспільні).
Є й інші класифікації економічних інтересів. За об'єктом інтересів виокремлюють майнові, фінансові, умов праці й життя та ін.
кз" Особисті економічні інтереси охоплюють потреби індивіда, що пов'язані з реалізацією приватної власності, трудовою діяльністю тощо. Кожен індивід є носієм різних економічних інтересів. По-перше, він є власником ресурсів - передусім праці, нерідко землі, капіталу тощо. По-друге, він належить до певного трудового колективу (у середньому 75% населення розвинених країн працює за наймом). По-третє, кожен індивід посідає певне місце в суспільстві, тобто є представником певної його соціальної групи. Внаслідок цього відбувається складне переплетення і взаємодія різних груп інтересів.
І®* Групові економічні інтереси - це однорідні приватні інтереси, носіями яких є певні групи людей, наприклад, споживачі, акціонери, трудові колективи, населення, що проживає в певному регіоні тощо. Цей різновид інтересів здебільшого формують і виражають уповноважені відповідних груп -трудові спілки, спілки підприємців, спілки споживачів, політичні виборні особи та ін.
Потреби і ресурси. 51
Ефективність використання ресурсів
взр Національні економічні інтереси - це інтереси всіх резидентів країни загалом, що спрямовані на підтримання високих стабільних темпів економічного зростання, високого рівня зайнятості, стабільних цін, збалансованості платіжного балансу тощо. Реалізація цього різновиду інтересів часто залежить від ситуації у світовій економіці.
У національній економіці всі різновиди інтересів людей переплітаються і взаємодіють. У цьому разі вони, зазвичай, не лише не збігаються, а й суперечать одні одним.
Важливу роль у погодженні інтересів відіграє держава. Віддаючи перевагу в економічній політиці певній групі чи групам інтересів, уряд може забезпечувати внутрішню узгодженість інтересів суспільства. Держава має у розпорядженні різні засоби впливу на інтереси людей, зокрема через ухвалення відповідних законодавчих актів, різні адміністративні заходи (штрафи, заборони, дозволи, ліцензії тощо) та економічні засоби (процентні ставки, номінальну заробітну платню та ін.).
У тріаді інтересів національні інтереси мають перевагу над двома іншими групами. Проте інколи державні інституції ухвалюють рішення з огляду на групові інтереси. Це дає підставу виокремлювати в групових інтересах так звані особливі інтереси, яких можна досягнути за такої економічної політики, завдяки якій невелика група людей одержуватиме істотні вигоди коштом великої кількості людей, які зазнають індивідуальних збитків.
Нечисленна група осіб, яка одержує вигоду, зазвичай, добре поінформована, вміє відстоювати свої позиції й тиснути на політичних діячів, щоб домогтися ухвалення відповідних державних рішень. Величезна кількість людей, яка зазнає неістотних втрат у разі ухвалення певного рішення, здебільшого слабко поінформована і байдужа до способу розв'язання цієї проблеми. Політики відчувають, що можуть втратити підтримку групи з особливими інтересами, якщо голосуватимуть проти програм, у яких зацікавлена ця група. Проте політики не втратять підтримки величезної групи слабко поінформованих виборців, які оцінюватимуть політиків на підставі рішень, у яких ці виборці більше зацікавлені. Схильність політиків до підтримання законодавчих актів, що сприятимуть реалізації інтересів певних груп, стимулює ці групи до фінансування виборчих кампаній таких політиків. Тому політики часто підтримують програми, які відповідають певним груповим інтересам, навіть коли ці програми економічно небажані із суспільного погляду.
Тема 2
У ринковій економіці важливішими є інтереси споживачів. Саме ці інтереси визначають, що виробляти, отже, окреслюють орієнтири дій для виробників. Для задоволення інтересів споживачів виробники змушені запроваджувати нові технології, знижувати витрати виробництва тощо. Така поведінка виробників дає змогу задовольнити не лише інтереси споживачів, а й водночас інтереси виробників і суспільства загалом.
У перехідній економіці України створюються передумови для зростання інтересів споживачів та активізації економічних інтересів особи. Проте економічний монополізм і невідпрацьованість законодавства нерідко дають змогу незначній частині суспільства задовольняти свої економічні інтереси методами, що суперечать інтересам більшості (монопольне підвищення цін, корупція, розкрадання державного майна тощо). Прискорення економічних реформ усуває можливості збагачення окремих осіб коштом суспільства.
Для реалізації своїх інтересів (потреб) люди бажали б виробляти щораз більшу кількість економічного продукту у вигляді товарів і послуг. Для цього потрібна велика кількість різноманітних проміжних продуктів, які можна було б отримати, тільки використовуючи економічні ресурси: природні та людські. Однак у цьому випадку бажане й можливе, потреби і ресурси, на жаль, не збігаються. Між ними є велика диспропорція.
І це пов'язано з іншим фундаментальним фактом, на якому ґрунтується економічна теорія, а саме з тим, що виробничі ресурси -особи, сімТ, фірми, держави чи суспільства загалом - обмежені, їх явно недостатньо для задоволення всього розмаїття людських потреб.
~ Отже, * ~~~"
'людина відчуває необмежені потреби 'матеріальних благах і послугах. Ці потреби потрібно^ "задовольняти, що об'єктивно наштовхується на обмеженість" "ресурсів, а, отже, й на обмежені можливості задоволення потреб, цьому й проблема.
Уся економічна діяльність людини завжди і всюди була спрямована на подолання обмеженості ресурсів.
2.2. ВИРОБНИЧІ РЕСУРСИ
Для ведення господарської діяльності використовують засоби, які прийнято називати ресурсами. Виробничі ресурси складаються з
Потреби і ресурси. 53
Ефективність використання ресурсів
усього того, що необхідне для виробництва товарів і послуг, потрібних людям. Це фабричні й сільськогосподарські будівлі й споруди, різне устаткування, інструменти, машини, засоби транспорту, зв'язку, незліченні види праці, земля, найрізноманітніші корисні копалини тощо.
Одні з цих ресурсів дає природа (відновлювані й невідновлювані), і вже тому вони абсолютно обмежені (земля, корисні копалини). Інші ресурси обмежені, оскільки обмежений наш власний розвиток (праця, знання, інформація, вміння, кваліфікація, види використовуваної енергії тощо). У будь-якому разі у кожний момент часу суспільство має лише певний обсяг ресурсів, які неможливо моментально збільшити. Правда, обмеженість ресурсів дещо відносна, бо вона зумовлена рівнем потреб. Звуженням потреб можна порівняно зменшити й обмеженість ресурсів.
Ринкова класифікація ресурсів
Економісти поділяють виробничі ресурси на дві великі групи:
4 матеріальні ресурси - земля і капітал;
4 людські ресурси - праця і підприємницький хист.
Земля-це передусім просторово-географічний чинник. На землі живе людина, народ, розташовані країни - великі й малі. Однак території цих країн, хоч якими б вони були великими, обмежені. Земля сама також є ресурсом: вона - засіб сільськогосподарського виробництва. До того ж, земля містить великі багатства - корисні копалини, воду, повітря, ліси, тваринний і рослинний світ, а вони також мають граничну межу використання і багато з них невідновлювані. Отже, земля як економічний ресурс - це всі дарові блага природи, які застосовують у виробництві: орні землі, ліси, родовища корисних копалин, водні ресурси тощо.
Природа постачає всі ті матеріали, з яких людина виробляє життєві блага, і ті сили, які вона використовує у процесі виробництва (сила вітру, води, атома тощо). Земля - виходовий різновид ресурсу, без якого неможлива господарська діяльність.
Головні природні умови, які впливають на розвиток господарства країни, - це кліматичні умови, багатство корисних копалин, характер земної поверхні й географічне положення.
Капітал, або капітальні блага, як економічний ресурс, охоплює всі виготовлені виробничі знаряддя, тобто машини, інструменти, устаткування, будівлі, споруди, транспортні засоби, збутову мережу тощо. Капітал, по-перше, завжди є результатом попередньої праці
Тема 2
людей і вже тому обмежений ресурс; по-друге, він призначений не для безпосереднього споживання, як споживчі блага, а для подальшої участі в процесі виробництва. Процес виробництва і придбання капітальних благ називають інвестуванням. Економісти часто називають капітал фізичним, бо він існує у вигляді речей.
Гроші не належать до фізичного капіталу. Оскільки гроші нічого не виробляють, а тільки відображають капітал і можуть за певних умов на нього перетворюватися (коли за них купують ресурси), то їх не вважають економічним ресурсом. Гроші - це фінансовий капітал.
Праця-це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які застосовують у виробництві життєвих благ. Вона є джерелом усіх дій, спрямованих на перетворення речовини природи для задоволення потреб людини. Тільки завдяки праці людське суспільство досягло того надзвичайно високого ступеня матеріальної й духовної культури, який маємо нині і який є основою нашої цивілізації.
Розвиток національної економіки та її результативність зумовлені кількістю і якістю праці.
^ Кількість праці залежить від кількості населення, його вікового і статевого складу, ступеня фізичного здоров'я та господарської активності.
Ч> Якість праці визначають освітній і професійний рівень працівників, суспільний і технічний поділ праці, ступінь особистої свободи, психофізіологічні умови.
Праця також є обмеженим економічним ресурсом, що зумовлено вже самою кількістю людей, їхньою здатністю працювати, тривалістю робочого часу, обмеженістю знань, хоч які б вони були обширні тощо. Отже, принцип обмеженості економічних ресурсів загальноохопний.
Важливість цих трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва життєвих благ змінювалася протягом людської історії. Початкове, коли людина привласнювала готові продукти природи, вирішальну роль відігравала земля. З переходом від збирання диких плодів, полювання і рибальства до скотарства і, особливо, землеробства, а потім до ремесла щоразу вагомішою ставала праця: створювані продукти дедалі більше були результатом праці. Відтоді й досі праця є визначальним економічним ресурсом.
Капітал з'явився пізніше. Тривалий час він існував у вигляді нескладних інструментів. Особливої ваги капітал набув тільки наприкінці XVIII ст. із винаходом машин і переходом до механізованого
Потреби і ресурси. 55
Ефективність використання ресурсів
виробництва. Відтоді капітал перетворився на могутню господарську силу, розширив можливості виробництва до грандіозних розмірів. Роль цього ресурсу зростатиме й надалі.
Отже, спільною важливою рисою всіх економічних ресурсів є те, що вони рідкісні, тобто кількісно обмежені.
Обмеженість ресурсів створює багато техніко-економічних проблем: обмеженість обсягу виробництва, потреба усебічної економії виробничих ресурсів та вибору, пошуків альтернативних варіантів використання ресурсів тощо.
Поєднання й організацію трьох видів економічних ресурсів у процесі виробництва забезпечує підприємництво (підприємливість), яке є ще одним, четвертим економічним ресурсом.
Підприємницький хист, або просто підприємливість, - це риса людського ресурсу. Підприємець виконує низку функцій.
4 По-перше, він організовує сполучення ресурсів землі, праці, капіталу в єдиний процес виробництва товарів і послуг.
4 По-друге, підприємець ухвалює рішення у процесі ведення бізнесу. 4 По-третє, підприємець - це новатор, який намагається запровадити у виробництво нові продукти чи нові виробничі технології.
4 По-четверте, підприємець - це людина, яка ризикує. У ринковій економіці прибуток не гарантований. Результатом господарської діяльності підприємця може бути і збиток.
Виробничі ресурси як фактори виробництва
Виробничі ресурси називають ще факторами виробництва. Вони - основа, причина і рушійна сила виробничого процесу. Суть виробництва полягає у використанні виробничих ресурсів і створенні економічного продукту. Розгляньмо фактори виробництва з дещо іншого боку.
Фактор праці
Фактор праці у виробничому процесі відображений працею зайнятих у ньому робітників. Праця - це витрачання фізичної, нервової, розумової енергії людини з виробничою метою. Людська праця відрізняється від "праці" тварин доцільністю, осмисленістю дій. Коли людина береться до праці, вона ставить перед собою певну мету, накреслює план дій, порівнює результат праці з раніше створеним ідеальним образом. Тварини ж користуються природою і вносять до неї зміни інстинктивно.
56
Тема 2
Людина за допомогою праці перетворює природу і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Метою праці людини є одержання якогось результату.
Важливі характеристики праці такі: тривалість робочого дня (робочого часу), продуктивність та інтенсивність.
Час, упродовж якого людина працює, називають робочим часом, робочим днем. Тривалість робочого дня визначена кількома обставинами. Передусім - потребою відновлювати свою робочу силу, тобто здатність до праці. Це означає, що тривалість робочого дня не може сягати 24 годин на добу. Для відновлення здатності до праці людина мусить спати, їсти, відпочивати тощо. Частина доби потрібна для виховання дітей, для задоволення культурних, духовних, естетичних потреб людини. Іншими словами,тривалість робочого дня має фізичні й морально-етичні межі.
Щодо конкретної тривалості робочого дня, то в сучасних умовах вона визначена угодами між підприємцями і профспілками.
На тривалість робочого дня впливають інтенсивність праці, динаміка промислового циклу, рівень зайнятості.
Поняття "продуктивність праці" характеризує її ефективність. Продуктивність праці визначена кількістю виробленої за одиницю часу продукції: що більше продукції, то вища продуктивність. Могутнім чинником підвищення продуктивності праці є науково-технічний прогрес.
Інтенсивність праці характеризує її напруженість. Напруженість визначають як витрати фізичної, розумової та нервової енергії за одиницю часу. З розвитком науково-технічного прогресу інтенсивність праці зростає. Одночасно змінюється структура затрат енергії: затрати фізичної енергії зменшуються, однак зростає компонент розумової та нервової енергії, що зумовлено ускладненням засобів праці, високими психічними навантаженнями. Зростання інтенсивності праці рівнозначне продовженню тривалості робочого дня.
Обидва показники - продуктивність та інтенсивність праці -із розвитком виробництва зростають: вища продуктивність праці передбачає її вищу інтенсивність.
В останні десятиріччя під впливом науково-технічного прогресу в характері праці відбулися істотні зміни. Передусім змінилася структура праці на користь кваліфікованої праці, оскільки працю щораз більше оснащують складною і високопродуктивною технікою, яка потребує навченої, кваліфікованої робочої сили. Людину щораз більше витісняють зі сфери безпосереднього виробництва у сферу управління виробничим процесом, а з цієї сфери ЇЇ витісняє новітня комп'ютерна техніка.
Потреби і ресурси.
Ефективність використання ресурсів
Капітал як фактор виробництва
Капітал, як і праця, є важливим фактором виробництва. Порівнюючи ці два фактори, важливо виокремити особливість капіталу. Якщо праця людей (трудові ресурси, робоча сила) у процесі виробництва простежується у так званій живій праці і є лише одним із елементів діяльності людини (умова її існування), то капітал призначений винятково для повного його використання у виробничому процесі. У цьому контексті можна навіть говорити, що капітал (як фактор виробництва) важливіший від фактора праці.
в5* Капітал як фактор виробництва ототожнюють зі створеними раніше засобами виробництва (інвестиційними товарами).
В економічній літературі є й інші тлумачення (визначення) капіталу.
Поняття капітал досліджували меркантилісти, фізіократи, класики економічної науки. Своєрідний підхід до капіталу був у К. Маркса, за яким капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість. Здатність капіталу до самозростання К. Маркс пов'язував з унікальним товаром, яким є робоча сила. Саме робоча сила є джерелом самозростання капіталу, вона здатна створювати вартість більшу, ніж сама того варта.
У XX ст. також не було єдиного трактування капіталу. Одні відомі вчені капіталом називали сукупність товарів виробничого призначення (Є. Бем-Баверк, А. Маршалл). Інші, як-от І. Фішер і Ф. Найт, під капіталом розуміли благо, використання якого дало змогу збільшувати майбутні блага.
Надбанням науки про капітал у XX ст. можна вважати поняття "людський капітал", який увів П. Гейн. Під цим поняттям розуміють знання, уміння людей, здобуті в процесі навчання та практичного і професійного досвіду. Поширення поняття капітал на людський ресурс дуже актуальне для епохи постіндустріального суспільства, коли різко зростає значення знань та інформації у створенні національного багатства, та й змінюються погляди на саму суть національного багатства.
Інформація, знання, наука стають нині найважливішими економічними ресурсами.
. Капітал - могутній фактор виробництва. Застосовуючи у процесі праці капітал, людина надзвичайно збільшує свою силу і може виконувати таку роботу, яку без капіталу вона не змогла б подужати ніколи. Історичний прогрес тісно пов'язаний саме із застосуванням капіталу в різних його формах.
Капітал поділяють на основний і обіговий. До основного капіталу належать будівлі, споруди, машини, які слугують людям багато
Тема 2
років, до обігового - сировина, допоміжні матеріали, паливо тощо, які витрачаються протягом одного виробничого циклу, затрачені на них кошти повністю повертаються після реалізації продукції.
З розвитком економіки дедалі більшої ваги набуває основний капітал. Зростання його частки - характерна ознака індустріального розвитку країни.
Використання основного капіталу супроводжується його фізичним і моральним зношенням. У першому випадку (фізичне зношення) він стає фізично непридатним для подальшого використання. Що довше та інтенсивніше використовують елементи основного капіталу, то швидше вони зношуються, їхнє фізичне зношення буде і тоді, коли їх ще навіть не використовували у виробництві, проте внаслідок негосподарного зберігання (під дощем, без догляду тощо) вони втратили виробничу цінність.
Моральне зношення основного капіталу пов'язане не з втратою ним здатності функціонувати як виробничий фактор, а з його знеціненням унаслідок появи дешевшого або новішого обладнання. Тому розрізняють два види морального зношення. Перший виникає тоді, коли виготовлення аналогічного обладнання обходиться дешевше. Другий пов'язаний з науково-технічним прогресом і появою принципово нового обладнання з істотно вищою продуктивністю. За опублікованими даними, нині перехід на принципово нову технологію в прогресивних галузях промисловості відбувається що-три роки.
Моральне зношення основного капіталу означає зниження його продуктивності, що веде до зниження конкурентоспроможності виготовленої за його допомогою продукції. Тому використання морально застарілого основного капіталу є неефективним і збитковим, його намагаються замінити. Це потребує великих капіталовкладень, модернізації виробничого потенціалу.
Зношені (фізично і морально) елементи основного капіталу замінюють за кошти амортизаційних відрахувань. Джерелом амортизаційних відрахувань є перенесена протягом року цінність (вартість) елементів основного капіталу на готову продукцію у грошовому вираженні.
Амортизаційні відрахування роблять на підставі норми амортизації, яка визначена відношенням суми амортизаційних відрахувань до всієї вартості основного капіталу.
Щоб створити належні умови для відновлення основного капіталу, держава в законодавчому порядку провадить політику прискореної амортизації. Річ у тому, що за умови науково-технічного
Потреби і ресурси. 59
Ефективність використання ресурсів
прогресу основний капітал дуже швидко морально старіє, що знижує ефективність та конкурентоспроможність виробництва. Амортизація за її вищими нормами дає змогу швидше заміняти морально застаріле обладнання найновішим. Водночас політика прискореної амортизації стимулює науково-технічний прогрес, оскільки дає змогу спрямовувати великі суми з прибутків до амортизаційних фондів для цілей оновлення основного капіталу. Цих коштів, до того ж, не оподатковують, що стимулює оновлення виробництва.
Фактор земля
Місце землі як фактора виробництва визначене тим, що земля відображає вплив природних умов на виробничі процеси. Земля постачає виходовий матеріал, який у процесі виробництва переробляють на сировину і трансформують у різні матеріально-речові продукти для виробництва та споживання. Земля також є певним місцем, де розміщують виробничі структури.
Водночас земля - це засіб ведення сільського господарства, тому дуже важливими є такі особливості цього фактора виробництва, як обмеженість землі, придатної для ведення сільськогосподарського виробництва; родючість; розміщення.
Хоча всі економічні ресурси обмежені, та коли говоримо про обмеженість землі з погляду ведення сільськогосподарського виробництва, то беремо до уваги те, що кількість (площа) землі, придатної для цілей сільського господарства абсолютно обмежена. Землю не можна створити, адже те, що зумовлює придатність землі для сільського господарства - грунти, формувалися дуже тривалий час. До того ж, більшість території планети взагалі не придатна для сільськогосподарського використання (гори, ліси, болота, пустелі тощо).
Друга властивість землі, як фактора виробництва, пов'язана з родючістю. Для сільськогосподарського виробництва земля є засобом вирощування різних сільськогосподарських культур, тобто вона має бути родючою. За цією ознакою землі (ґрунти) відрізняються. Хто не чув про багаті українські чорноземи? Родючість - це головна природна властивість землі. Водночас людина навчилася впливати на родючість землі різними агрокультурними заходами. Тобто можемо говорити про природні та штучні властивості землі.
До природних, крім родючості, треба зачислити ще такі її властивості, як місцерозташування ділянки і кліматичні умови. Ці властивості землі надають особливого значення власності на землю і визначають особливості доходу власника землі.
бо Тема 2
Щодо штучних властивостей, пов'язаних передусім з впливом на родючість, то тут можливості людей обмежені. Внесення різних органічних і неорганічних добрив у землю, припинення обробітку, меліорація тощо дають ефект, тобто підвищують родючість до певного часу. З деякого моменту додаткові внесення праці та капіталу в одну і ту ж ділянку супроводжуються зменшенням віддачі. Тут ми стикаємося із законом спадної віддачі (законом спадної доходності). Закон спадної віддачі за умов постійного нарощування попиту на сільськогосподарську продукцію, зумовленого постійним збільшенням населення, має абсолютне значення. Тенденцію до зменшення віддачі неможливо обійти.
^ Підприємництво як фактор виробництва
Останнім часом цьому факторові приділяють пильну увагу. Підприємницька активність (підприємницький хист) сприятливо впливає на господарську діяльність.
Феномен підприємництва давно привернув увагу дослідників. Ним цікавилися А. Сміт, Ж.-Б. Сей, В. Зомбарт, М. Туган-Барановський, Й! Шумпетер та ін. Вони акцентували на таких рисах підприємця, як готовність до ризику, духовна свобода, багатство ідей, воля й настирливість (В. Зомбарт), а також на тому, що метою підприємця є не отримання прибутку, а процвітання справи. Й. Шумпетер зазначав, що підприємець не обов'язково має бути власником виробництва.
Відокремлення підприємництва від власності, яке започатковане розвитком кредиту, відокремлення управління в окремий вид занять нині стало масовим явищем. Влада на виробництві перемістилася від власника до менеджера, роль власності стає все пасивнішою. За результати виробництва нині щораз більше відповідає менеджер, а не власник, наприклад, акцій.
Отже, між власником і підприємництвом за сучасних умов вже немає тісного зв'язку.
Підприємництво передбачає особливий тип мислення, якому властиві оригінальні підходи до ухвалення практичних рішень. Кажуть, що підприємництво - це не різновид занять, а склад розуму і властивої натури. Підприємець - це людина, яка не робить того, що роблять інші. Пошук нових підходів, дар передбачення, багата уява, здатність ризикувати, вміння знайти нестандартні підходи до розв'язання проблеми, вміння переборювати страх у складних ситуаціях тощо - ось які риси підприємця визначив Й. Шумпетер.
Потреби і ресурси.
Ефективність використання ресурсів
6І
Водночас рівень інтелекту підприємця, на думку Й. Шумпетера, дуже обмежений і вибірковий, оскільки він спрямований на вузьке коло явищ. Це дає йому змогу ухвалювати рішення оперативно і швидко.
Усі фактори виробництва економічно і технологічно взаємопов'язані і їх не молена використовувати окремо. Щоб виробляти товари, потрібно мати одночасно і землю, і працю, і капітал, до того ж, у певному співвідношенні. Виявляється, що у процесі виробництва один і той самий результат можна одержати через різні комбінації факторів виробництва. Фактори виробництва, отже, можуть заміняти один одного, вони взаємозамінні. Можливість взаємозаміняти один фактор виробництва іншим дає змогу вибирати найоптимальніші їхні співвідношення, які забезпечать мінімальні витрати виробництва і відповідно, максимальний прибуток.
Зазначмо, що ідея взаємозамінюваності факторів виробництва - це фундаментальна основа неокласичного аналізу. За таким підходом у створенні доходів беруть участь усі фактори виробництва, а не тільки один. Класична школа, що ґрунтувалася на трудовій теорії вартості, повністю відкидала ідею взаємозамінюваності факторів виробництва, приписуючи здатність створювати дохід тільки одному факторові - праці. Всі інші доходи були потрактовані як похідні від доходу, створеного працею (глибше ці моменти розглядають у курсі "Мікроекономіка").
Поєднані фактори виробництва й становлять суть процесу виробництва.
У загальному визначенні виробництво - це доцільна діяльність людей, спрямована на задоволення їхніх потреб. Результатом виробництва є матеріальні й нематеріальні блага, які задовольняють людські потреби. Однак виробництво є не простим механічним поєднанням його факторів, а складною системою їхньої взаємодії через технологію та організацію виробництва.
Технологія виражає взаємодію факторів виробництва та способи впливу людини на них. Люди оволодівають секретами виготовлення нових видів продукції, винаходять прогресивні технології, використовують якісно нові матеріали. Одночасно зі зміною технології змінюється й організація виробництва, яка узгоджує взаємодію усіх залучених до виробництва факторів.
З розвитком виробництва змінюються фактори виробництва, характер їхньої взаємодії, посилюється значення енергії. Початково
62 Тема 2
енергію не виділяли як самостійний фактор виробництва, її забезпечувала або рушійна сила людини, або робоча худоба, яку застосовували у виробництві. Ще в першій половині XIX ст. з усіх видів енергії, які виробляли і споживали на Землі, 96% припадало на мускульну силу людини та свійських тварин і лише 4% становила частка водяних коліс, вітряків та перших парових машин. Сьогодні проблема енергетичного забезпечення виробництва стала надзвичайно важливою. Без потужних джерел енергії взаємодія факторів виробництва вже неможлива.
За умови науково-технічної революції неодмінним фактором виробництва стала інформація; неухильно зростає вага виробничої (транспорт, зв'язок, інформаційне забезпечення тощо), а також соціальної (освіта, наука, охорона здоров'я, соціальне забезпечення) та фінансової інфраструктури.
Зростання ролі інформації як виробничого ресурсу супроводжується зростанням інвестицій у фундаментальні наукові дослідження та дослідно-конструкторські розробки і підготовку кадрів. Американський економіст Т. Стюарт заявляє навіть, що 1991 р. став першим роком інформаційної епохи, оскільки саме того року в США видатки на придбання промислового обладнання і закупівлю інформаційної техніки майже збіглися (відповідно: 107 і 112 млрд дол.). Ця ситуація стала стійкою тенденцією 90-х років XX і поч. XXI ст. у США.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 47 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |