Найбільшими фондовими біржами є Нью-Йоркська, Йоган-несбурзька, Торонтська, Мельбурнська, Токійська, Амстердамська, Брюссельська. З них на фондові біржі Нью-Йорка, Лондона та Токіо припадає до 60% обсягу угод за акціями.
Фінасово-кредитні посередники
Фінансові посередники - одна з найважливіших інституцій не тільки ринкової інфраструктури, але й усієї ринкової економіки.
Фінансові посередники допомагають переміщати кошти від креднторів-заощадників до позичальників-витратників. Це вони роблять, звичайно, не зі спонсорських міркувань, а маючи цілком конкретну мету - отримати дохід. Посередники отримують кошти в тих, хто їх має, за одну (нижчу) ціну, і надають акумульовані кошти тим, хто відчуває в них потребу, за вищу ціну. Різниця в цінах є
важливим джерелом їхнього доходу. ___________________
216 Тема 7
Існування фінансового посередництва зменшує трансакційні витрати.
Для фінансових посередників (кредиторів) пошук потенційних позичальників є складним і дорогим процесом. Знайшовши їх, потрібні додаткові витрати для з'ясування того, чи позичальник поверне борг. Виникає ситуація, коли один з учасників ділової операції не має повної інформації про іншого учасника (контрагента), що важливо для ухвалення правильного рішення. Ця ситуація отримала назву асиметричної інформації, тобто нерівності в інформації.
Асиметрична інформація створює для фінансових посередників дві проблеми: до ділової операції - це так званий несприятливий вибір', після ділової операції - моральний ризик.
Несприятливий вибір означає, що позика може бути надана тим позичальникам, щодо яких є великий ризик її неповернення. Моральний ризик пов'язаний з тим, що кредитор піддається ризикові (втраті) через те, що в позичальника може з'явитися бажання до діяльності, яка з погляду кредитора, є небажаною, ризикованою або й аморальною, що робить повернення позики малоймовірним. Несприятливий вибір і моральний ризик - це фактори, які стримують і обмежують надання позик.
Фінансові посередники працюють з великим колом клієнтів з різним ступенем ризику. Вкладаючи акумульовані кошти в різні проекти, вони зменшують "усереднюють" ризик.
Фінансове посередництво залучає до економіки й кошти дрібних заощаджувачів, даючи їм змогу також одержувати вигоду. Залучаючи до процесу непрямого фінансування акумульовані кошти багатьох дрібних заощадників, фінансові посередники сприяють поліпшенню їхнього фінансового становища, збільшуючи доходи на величину процента. Мають вигоду і малі позичальники, яким недоступна фондова біржа, які, однак, можуть отримати позику в банку чи в іншого фінансового посередника. Отже, фінансові посередники залучають до вигід розвиненої фінансової системи широке коло дрібних власників коштів і дрібних позичальників. Вигідними є фінансові посередники і для великих позичальників, оскільки це збільшує надходження коштів і на ринки цінних паперів.
Окрім цього, фінансові посередники допомагають фізичним і юридичним особам свої нинішні заощадження переміщати в майбутнє ("на потім"), забезпечуючи їм добробут.
Головними фінансовими посередниками, які забезпечують функціювання фінансової системи є: депозитні й недепозитні фінансово-кредитні інститути (рис. 7.1). Розгляньмо найважливіші з них.
Ринкова інфраструктура
|
|
|
| |||||||||||
Банківські установи | Нсбанківсь-кі установи | Холдингові компанії, установи | Договірні ощадні інститути | Інвестиційні посередники | Інвестиційні банки | |||||||||
| \ \ |
|
| \ | \ |
|
| |||||||
Комерційні банки Ощадні банки Відділення |
| Ощадно-позичкові асоціації Кредитні спілки |
| Корпорації, які володіють банками | Компанії страхування життя Компанії страхування від нещасних випадків | Взаємні фонди грошового ринку Фінансові | ||||||||
Іноземних банків |
|
|
|
|
|
|
| Пенсійні фонди Трастові | компанії |
| ||||
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| компанії |
|
|
|
|
Рис. 7.1. Фінансово-кредитні посередники
Банки
Хоча назва "банк" виникла пізніше (уважають, що це слово походить від німецького гііе Вапк, що означає лавка - лавка, де відбувалися розрахунки), однак заклади, які виконували певні операції з грошима, з'явилися задовго до Різдва Христового.
Ще за 2300 років до Христа давні халдеї створювали торговельні товариства, які надавали гроші у позику. Однак початок розвитку банківської справи пов'язують з Вавилоном.
Внесли свою лепту в розвиток банківництва і давні греки. Цією
? справою у Греції займалися храми. Згодом у них з'явилися серйозні конкуренти - так звані трапези (міняйли). Операції з грішми • розширювалися, що привело до спеціалізації у цій сфері: одні установи займалися тільки міняльною справою, інші - надавали позики.
Подальшого розвитку банківська справа набула у Єгипті та Римі. Нові моменти у банківництві пов'язані з містами Ганзейського союзу. Розширення торгівлі тут супроводжувалося не тільки поваж-ливішанням банківських інститутів, а й появою громадських банків,
2І8 Тема 7
які створювала міська влада й керувала ними (доти банківська справа була винятково приватною). Функції банків значно розширилися.
Позначився розвиток банківництва і в Англії. Тут уперше створено державний банк (Англійський банк, 1694). Новим було й те, то цей банк створено для виконання принципово нових функцій - розв'язання проблеми державного дефіциту.
Розвиток і поглиблення ринкових відносин супроводжувалися подальшим розширенням функцій банків, що відобразилося у їхній спеціалізації. З'явилися депозитні банки, емісійні банки, чекові банки, жиробанки, народні банки, іпотечні банки тощо. Одночасно виникли й інші, небанківські кредитні установи.
У XIX ст. в європейських країнах створено державні банки (у Франції 1800 р., в Австрії - 1816 р., у Бельгії - 1825 р.). У період кінця XIX - початку XX ст. відбулися важливі структурні зрушення у банківництві - тут інтенсифікувалися процеси концентрації і централізації банківського капіталу. З'явилися величезні банки, які відігравали щораз більшу роль в економіці.
Сьогодні банківська справа набула такої ваги в економічному житті, що, без перебільшення, можна сказати: без розвиненої банківської системи нині неможлива ефективна економіка. Бан-ківництво вважають чи не найдосконалішим витвором розвитку ринкових відносин і, без сумніву, здобутком людської цивілізації.
Банки - це не просто місце, де зберігають гроші. У сучасних умовах банківська система стала своєрідним нервовим вузлом усього економічного лсиття. Через неї держава може впливати на всі соціально-економічні процеси в країні, прискорюючи або гальмуючи їх. Тому питання банківництва - в центрі уваги урядів. (Можливості банків у макро-економічному регулюванні розглядають у курсі "Макроекономіка ".)
Банки є фінансово-кредитними установами, що обслуговують рух грошей і капіталів. Розвиток банків відбувався паралельно з розвитком кредитних відносин. Надання кредитів (позик) - одна з головних функцій банків. Надання кредитів, як і зберігання вкладів (депозитів), тобто коштів клієнтів, відбувається за певну плату - банківський процент. За надані кредити банк бере процент, а за вклади - платить процент. Різниця між процентами за кредит і процентами за вклади (маржа) забезпечує банкові прибуток.
Сучасна банківська система дуже розгалужена, вона охоплює різні банківські інституції. Розрізняють одно- і дворівневі банківські системи.
Однорівневі банківські системи властиві слаборозвиненим економікам і тоталітарним режимам. У такій системі центральний банк і комерційні банки перебувають на одному рівні як рівноправні, або всі банки є державними, філіями єдиного державного банку.
Ринкова інфраструктура 219
Банківська система ринкового типу дворівнева. Вона складається з: центрального банку (в Україні центральним банком є Національний банк України (НБУ)) та комерційних банків.
Центральний банк виконує широке коло функцій, зокрема:
°> здійснює емісію банкнот;
^ зберігає державні золото-валютні резерви;
<=> зберігає резервний фонд інших кредитних закладів;
==> провадить грошово-кредитне регулювання;
<=> кредитує комерційні банки;
<=> забезпечує проведення розрахунків і перевідних операцій;
=> контролює діяльність кредитних установ. Центральний банк - це некомерційна державна (або недержавна) установа.
Комерційні банки - це комерційні фінансово-кредитні установи, що виконують пасивні (залучення вкладів) та активні (надання позик) операції. Вони також виконують різні комісійні послуги: обслуговують платежі клієнтів; зберігають цінні папери; забезпечують отримання грошей за зобов'язаннями -чеками та векселями тощо. Метою усіх цих видів діяльності є отримання прибутку.
Комерційні банки формують другий рівень банківської системи ринкового типу. Вони самостійні у своїй діяльності, але пов'язані з Центральним банком.
Хоча власний капітал є неодмінною умовою створення банку, часткою його активів, сучасні банки головно оперують позиченими коштами, які становлять для більшості з них десь близько 75% їхнього капіталу.
Операції банків поділяють на пасивні й активні. Пасивні операції - це операції, за допомогою яких банки мобілізують тимчасово вільні кошти і створюють свої ресурси.
Найважливішими пасивними операціями банків є такі:
*& Вклади (депозити) па вимогу. Вони забезпечують вкладникам право вільного користування вкладом. Для банку ці вклади малоприбуткові, оскільки вони можуть бути вилучені вкладниками будь-коли. Через таку невизначеність термінів ці кошти не можуть бути розміщені у високоприбуткові (довготермінові) активи.
Різновидами вкладів на вимогу є: розрахункові рахунки юридичних осіб, через які вони провадять безготівкові розрахунки зі своїми клієнтами; чекові рахунки, які обслуговують чековий обіг (чеки видають під суму вкладу в банку); бюджетні рахунки - рахунки
220 Тема 7
для бюджетних організацій, через які для них перераховують кошти з бюджету; поточні рахунки для фізичних осіб, що зберігають свої заощадження протягом невизначеного часу.
ну Термінові вклади. Це вклади на певний термін: короткотермінові, якщо вклад роблять на три-шість місяців чи до року; довготермінові - понад рік.
Вигідність цих вкладів для банків пояснюється тим, що ці кошти
можна використати для придбання довготермінових прибуткових
£ активів. За цими вкладами банки виплачують вищий процент.
Т Особливість цього виду вкладів у тому, що він передбачає вилучення
Ф відразу всієї суми. Правда, клієнт може це зробити і раніше
передбаченого терміну, однак тоді він платить штраф або втрачає
на розмірі процента.
Різновидом термінових вкладів є депозитні сертифікати.
ваг Депозитні сертифікати (ДС) - це своєрідні свідоцтва банків про депозити, що надають право на отримання вкладів і обумовлених процентів. Депозитні сертифікати мають риси і термінових вкладів, і цінних паперів.
Банк передає депозитний сертифікат на певний термін і виплачує
по ньому процент. Від термінового вкладу його відрізняє те, що цей
сертифікат не можна достроково повернути в банк, а тільки після
V закінчення терміну. Зате депозитні сертифікати можна продати на
^ ринкові цінних паперів, що й зближує їх з цінними паперами.
Депозитні сертифікати дуже вигідні для банків, оскільки вони
гарантують, що кошти за цими вкладами не будуть вилучені
достроково, а тому їх можна вкласти в довготермінові цінні папери.
І^ Ощадні вклади. Ці вклади роблять клієнти не просто для зберігання, а з метою нагромадження грошей. Вони, на відміну від термінових вкладів, передбачають можливість постійного поповнення внесеної на рахунок суми.
Вилучення цих вкладів без втрати процента можливе тільки в повному обсязі (як і термінових), причому за двох умов: І) досягнення вкладом обумовленої завчасно суми; 2) досягнення заданого терміну. Оскільки ці вклади забезпечують банкам триваліше користування ними, то за ними
? платять вищий процент, ніж за терміновими вкладами. Розмір процента залежить і від терміну вкладу, і від його суми. За ощадними вкладами • виплата грошей може бути затримана до трьох днів, хоча більшість банків дозволяє вилучати суми з їхніх ощадних рахунків без затримки (результат конкуренції між банками за вкладника).
Крім депозитів, ще одним джерелом пасивів комерційних банків є позики від Центрального банку та інших банків і фінансових інститутів.
Ринкова інфраструктура
Нарешті, важлива стаття пасивів банку - це його власний капітал, який мобілізують через продаж нових акцій або з нерозподілених доходів. Певна частина капіталу банку становить резерви банку на випадок неповернення позик.
Залучені цими різними способами кошти - це ресурси банку, які він може використати для активних операцій, тобто розміщення зібраних коштів. Найважливіші:
о^ Частина акумульованих комерційним банком коштів (депозитів) є на рахунку Центрального банку. Це так звані обов'язкові резерви, передбачені законом. Центральний банк вимагає, щоб на кожну одиницю вкладів банку певну частку (наприклад 10%) нагромаджували як резерви (ці резерви є дуже серйозним важелем уряду в здійсненні ним монетарної політики).
«^ Певну частину депозитів банки тримають на рахунках в інших банках - на так званих кореспондентських рахунках.
в^" Однією з найважливіших активних операцій комерційних банків є банківське кредитування. Кредит - це надання банком позики на засадах повернення, терміновості, платності й забезпеченості. Надання позики супроводжується, звичайно, укладанням кредитного договору.
Останнім часом у разі надання кредитів поширилась практика кредитної лінії, яку банк відкриває для позичальника. Це означає, що для позичальника відкривають розрахунковий рахунок і
? визначають ліміт кредитування. Особливість цього способу кредитування в тому, що за відсутності коштів на розрахунковому • рахунку позичальника банк автоматично видає позику в межах визначеного ліміту. Якщо позичальник перевищив домовлену суму позики, то він сплачує підвищений процент.
в®* Облік векселів. Ця операція передбачає викуп банком векселів (боргових зобов'язань) у суб'єктів господарювання, яким потрібні гроші, а не векселі. Передумовою використання цієї операції є вексельний обіг в країні, коли підприємства можуть розраховуватися між собою не грошима, а борговими зобов'язаннями, якими і є вексель.
Власник векселів, маючи потребу в коштах, може ще до закінчення терміну векселів продати їх банкові. Звичайно, за нижчу суму (піну), ніж вказана у векселі. Ця різниця в цінах і становить одне з джерел прибутку банку. Після закінчення терміну векселя банк пред'являє
§ Пого емітентові й отримує вказану в ньому суму. Банк може також
' пролати цей вексель іншому банкові.
кз= Фондові операції. Дуже важливі й прибуткові для банків операції з розміщення активів. Вони передбачають участь банків в операціях з різними цінними паперами.
г
Тема 7
У багатьох розвинених країнах банки є покупцями цінних паперів, розміщують нові випуски акцій та облігацій серед інвесторів, надають кредити під цінні папери тощо. Частка цінних паперів в активах банків доходить до 10-20%.
І©° Останнім часом набула поширення і така операція банків, як лізинг.
У цьому випадку банки закуповують дороге обладнання, машини і здають їх у лізинг (оренду). Термін лізингу може
? тривати від одного дня до 20 років. Банк у цьому разі зберігає право власності на наданий у лізинг товар на весь термін оренди. • Користувачами лізингу часто є невеликі фірми, яким не під силу придбати дорогу техніку, або техніку, яка потрібна їм на короткий час.
вз> Набула поширення й така посередницька операція банків, як факторинг. Суть її в тому, що банк закуповує у клієнтів боргові зобов'язання, частково їх оплачуючи, а згодом намагається отримати борги з боржників.
е®* І ще одна активна операцію банків - трастова. Суть її в тому, що банк, за дорученням клієнтів, зобов'язується керувати всіма операціями, пов'язаними з цінними паперами клієнта.
Це вигідно обом сторонам: клієнт звільняється від потреби постійно стежити за подіями на фондовому ринку - за нього це професійно робить банк. Банки ж мають змогу контролювати фірми від імені своїх клієнтів.
Трастові послуги банків поширились не тільки на цінні папери. Вони можуть стосуватися і розпоряджання майном клієнта, його доходами, виплатою податків тощо.
Крім цих операцій, банки надають клієнтам ще й низку інших послуг, кількість і характер яких під впливом конкуренції та намірів збільшити доходи урізноманітнюються.
Спрямовуючи кошти в економіку, банки забезпечують її ефективне функціювання.
чз= Різновиди банків:
> інвестиційні банки (надають довготермінові кредити промисловим підприємствам);
> зовнішньоторгові банки (кредитують експортні операції);
> земельні банки (надають довготермінові кредити під заставу землі);
Ринкова інфраструктура,23
> інноваційні банки (надають кредити під ризикові - (венчурні) проекти, що пов'язані з науково-технічним прогресом);
> іпотечні банки (надають кредити під заклад нерухомості);
^ банки споживчого кредиту (кредитують споживчі товари довготермінового користування);
> ощадні банки (приймають вклади населення та надають йому різні послуги).
Банківська діяльність в кожній країні регульована законодавством країни, що визначає специфіку банківських систем. Наприклад, у США банківська система охоплює близько 12 тисяч комерційних банків, 2500 ощадних і позикових асоціацій, 500 взаємних ощадних банків і понад 10 тисяч кредитних спілок.
Регулюванням банківської система США займається п'ять федеральних установ та численні банківські комісії штатів. Основним мотивом такої підвищеної уваги до банківництва в США є забезпечення надійності банківської систем й.
З метою страхування депозитів ще 1934 р. було створено Федеральну корпорацію страхування вкладів (Ресіегаї Оерозіі Іпзигапсе Согрогаїіоп - РВІС). Вона забезпечує федеральне страхування вкладів на випадок банкрутства банків. Початкове страхували вклади до 2500 дол., нині - до 100 000 дол. Частина депозитів не застраховані, оскільки перевищують суму 100 000 дол (хоч перші 100 000 застраховані).
На 2001 р. страховий фонд РОІС дорівнював близько 40 млрд дол. Застрахована ж сума в багато разів перевищує фонд страхування РОІС. Наприклад, 1990 р., коли страховий фонд становив тільки 10 млрд. дол., обсяг застрахованих вкладів перевищував 2 трлн. дол. Така диспропорція, однак, не спричинює в американських вкладників тривоги, тим паче, паніки. Річ у тім, що РОІС підтримують Федеральна резервна система (Центральний банк США) і Міністерство фінансів країни, які мають достатньо коштів для покриття втрат від можливих банкрутств банків. Зобов'язання уряду і його гарантії не допустити втрат вкладників є дуже важливим чинником, що забезпечує стабільність банківської системи США.
Варто зазначити, що крім РВІС, яка страхує депозити вкладників комерційних банків і взаємних ощадних банків, у СЩА підлягають урядовому страхуванню і депозити в ощадних та позикових асоціаціях. Це виконує Фонд страхування ощадних асоціацій, який є відділенням РОЮ. Страхують і кошти вкладників кредитних спілок. Цим займається фонд страхування національних кредитних спілок (МСШІР).
Тема 7
У розвинених країнах банківництво і бізнес цінних паперів-різні сфери діяльності. Виділяють два головні варіанти зв'язку між ними.
Перший варіант - це так звана система універсального банківництва, властива Німеччині, Швейцарії і Нідерландам. Тут банківництво майже не відокремлене від сфери (ринку) цінних паперів. Комерційні банки повністю забезпечують увесь набір банківських та страхових послуг, а також послуг, пов'язаних з цінними паперами. Усі ці види діяльності регламентовані єдиною правовою базою. Банкам дозволено володіти значною часткою акцій ділових фірм.
Інший варіант - система правового відокремлення банківництва від бізнесу цінних паперів. Ця система властива США і Японії. Відмінність між американською банківською системою та японською в тому, що японські банки можуть володіти вагомою часткою акцій промислових фірм. Водночас останнім часом в обох країнах під впливом конкуренції намітилася тенденція залучати комерційні банки і до проведення операцій з цінними паперами.
Небанківські фінансові інститути
Важливе місце у фінансовій інфраструктурі посідають спеціалізовані небанківські фінансові інститути (фінансові посередники): страхові компанії і пенсійні фонди, довірчі (трастові) компанії, взаємні фонди, інвестиційні компанії і фонди, фінансові компанії, ломбарди та ін. Вони акумулювали величезні кошти і беруть активну участь у процесах нагромадження й ефективного розміщення капіталу. Знову скористаємось прикладом США. Тут 2000 р. сумарна вартість активів небанківських фінансових посередників більше ніж удвічі перевищувала активи комерційних банків (відповідно, 21 897 і 8082 млрд. дол).
Серед цієї групи фінансових посередників особливо виділяють страхові компанії і пенсійні фонди.
кг Страхові компанії мобілізують кошти, продаючи страхові поліси. Отримані кошти вони вкладають в такі активи, як акції, облігації, заставні документи. Доходи від цих активів використовують для виплати страхових відшкодувань в разі настання катастрофічних подій.
Страхова справа є прибутковою, розвивається в західних країнах швидкими темпами і зосередила у себе величезні активи. Наприклад, у США в 90-х роках XX ст. було приблизно 5000 різних страхових компаній, активи яких з 1970 до 2000 р. зросли майже у 16 разів-з 251 до 4094 млрд. дол.
Ринкова інфраструктура 225
Страхові компанії бувають двох типів: компанії зі страхуванням життя; компанії із страхування майна та від нещасних випадків. Перші можуть досить точно прогнозувати розміри майбутніх виплат власникам полісів (на підставі досить високої достовірності коефіцієнтів смертності населення), тому вкладають кошти переважно в довготермінові активи - корпоративні акції та облігації. У США їхня частка перевищує 70%.
Компанії зі страхування майна та від нещасних випадків, які не можуть з такою достовірністю, як компанії зі страхування життя, прогнозувати розміри майбутніх виплат власникам полісів, надають переваги ліквіднішим активам - муніципальним облігаціям і цінним паперам уряду США. Разом вони становлять понад 50% їхніх активів. Решта коштів вкладена в акції та в облігації корпорацій.
Страховим компаніям належить надзвичайно важлива роль у забезпеченні інвестиційного процесу. З одного боку, вони виконують функції інституційних інвесторів, а з іншого -забезпечують стимулювання інвестиційної активності вітчизняних та іноземних власників капіталу через здійснення страхових операцій за видами страхування, які гарантують інвесторам повернення вкладених коштів, а в багатьох випадках і відшкодування нестриманого доходу при настанні різних несприятливих подій, що призвели до втрати вкладів. Розвиток таких видів страхування як добровільне страхування кредитів, добровільне страхування інвестицій, добровільне страхування фінансових ризиків може бути каталізатором активізації інвестиційної активності економічних
суб'єктів.
Важливим елементом фінансової інфраструктури є пенсійні
фонди.
Пенсійні фонди активно розвинулись після Другої світової війни, їх створювали підприємці, трудові спілки, приватні особи. Кошти тут акумулювали внесками від роботодавців і від працівників. Так виникла мережа приватних пенсійних фондів.
Держава підтримує розширення приватних пенсійних фондів, економічно також, вилучаючи, зокрема, з оподаткуванням внески в них роботодавців.
Пенсійні фонди є головними інституційними інвесторами на ринку капіталів. Оскільки пенсійні виплати добре прогнозовані (їх з досить високою точністю можна обчислити), то пенсійні фонди інвестують свої вільні кошти в довготермінові активи: понад 60% активів пенсійних фондів у США становлять акції та облігації. Активи приватних пенсійних фондів у цій країні 2000 р. становили
Тема 7
5129 млрд. дол., що в 45 разів більше від активів 1970 р. Близько 27% усіх фінансових активів США перебуває під контролем пенсійних фондів, їхня роль і у фінансовому посередництві, і в соціальному забезпеченні громадян надзвичайно важлива. Загалом у соціально-економічній структурі США й інших країн недержавні песійні фонди виконують дві головні функції; соціального стабілізатора й основного джерела "довгих грошей", якими фінансують довготермінові інвестиції.
У повоєнний час розвинулися і державні системи пенсійного забезпечення, у структурі яких чільне місце посідає соціальне забезпечення. Виплати із соціального забезпечення охоплюють пенсійні виплати, безкоштовну медичну допомогу людям похилого віку та допомогу непрацездатним і поширюються, наприклад, у США на всіх, без винятку, громадян цієї країни.
Пенсійні фонди також стикаються з проблемами, подібними до тих, що є в банківській системі й страховій справі. Це зумовило появу в деяких країнах практики страхування (гарантування) пенсійних виплат. У США, наприклад, створена Корпорація із гарантування пенсійних виплат, яка подібно до РОІС, страхує пенсійні виплати.
в^ Інвестиційні фонди та компанії- це особливий вид фінансових інститутів, які забезпечують посередництво в інвестиційному процесі через акумулювання грошових коштів інвесторів через випуск і реалізацію власних цінних паперів та вкладання цих коштів в акції й облігації різних підприємств. Сьогодні сукупні активи цієї індустрії становлять близько 12 трлн. дол., а загальна кількість фондів у світі сягає майже 50 тис.
Інвестиційні фонди та компанії розглядають як доповнення або альтернативу індивідуальному інвестуванню. Вони орієнтовані переважно на роботу з дрібними інвесторами (у Німеччині та Франції індивідуальні інвестори становлять близько 50% учасників, у Великобританії - 75%, в Іспанії - 90%, в Італії - 95%, у США на 2000 р. домогосподарства вклали у взаємні фонди 3,2 трлн. дол. (92% своїх активів)). Для індивідуального інвестора виділяють дві вагомі переваги вкладення коштів в інвестиційні компанії замість прямого інвестування у фінансові активи: економія на масштабі та професійне управління активами.
Інвестиційні посередники, акумулюючи великі обсяги капіталів, спроможні забезпечити високий рівень професійного управління ними, надійний захист від ризиків та певний рівень дохідності за своїми цінними паперами (акціями, інвестиційними сертифікатами). Вони пропонують своїм клієнтам диверсифіковані портфелі інвестицій, які важко сформувати одному дрібному інвесторові.
Ринкова інфраструктура
Інвестиційні фонди та компанії характеризуються великою різноманітністю.
о®" Фінансові компанії належать до групи інвестиційних посередників, оскільки мобілізують грошові кошти через емісії власних боргових зобов'язань (облігацій, векселів) та акцій, які в подальшому скеровують у позички фізичним та юридичним особам для придбання товарів виробничого чи споживчого призначення. Особливість діяльності фінансових компаній у посередницькому фінансовому процесі полягає в тому, що вони беруть позички у великих сумах, а надають позички в малих сумах, що відрізняє їх від банківських інститутів, які залучають депозити в малих сумах, а надають часто великі суми позичок.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 38 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |