Корпорація
Провідною організаційно-правовою формою підприємства в сучасних умовах є корпорація. За відносно невеликої кількості саме вони є визначальними у створенні ВВП країни.
Корпорація (акціонерне товариство) - форма об'єднання капіталів учасників акціонерного товариства. Утворюється об'єднанням пайових внесків акціонерів і тому належить до
Підприємництво і підприємство
І товариств з обмеженою відповідальністю: члени А Тризикують тільки своїм внеском у статутний капітал.
Капітал корпорації формується у грошовій формі й ділиться на однакові (за номіналом) паї у вигляді акцій. Акції дають право його власникові на участь в управлінні корпорацією і на дохід у вигляді дивіденду. Власник акцій є співвласником капіталу корпорації. Корпорація є автономною юридичною особою.
Засновниками корпорації можуть бути фізичні або юридичні особи (їх комбінації), які розподіляють (купують) акції між собою. Хто має більше акцій - має й більше прав. Найвищим органом управління корпорацією є загальні збори акціонерів, які вибирають керівні та контрольні органи АТ.
Реально ж рішення ухвалюють акціонери, які володіють контрольним пакетом акцій. Теоретично - це 50% плюс одна акція. Насправді ж він набагато менший, оскільки у великих корпораціях акції дуже "розпорошені" між великою кількістю власників (дифузія власності). Багато з власників не бере участі в управлінні корпорацією, а орієнтує лише на дохід від акцій (дивіденди). Часто вони передають свої акції в управління трастовим (довірчим) компаніям, або банкам чи іншим, так званим інституційним, інвесторам.
Акціонерні товариства бувають двох видів: закриті (ЗАТ) і відкриті (ВАТ). У першому випадку акції розподіляють тільки між засновниками і не підлягають вільній купівлі-продажу. Щодо ВАТ, то акції цих корпорацій вільно купують і продають на відповідних ринках (фондових біржах).
кращі умови залучення фінансових ресурсів акцій);
легший доступ до кредитів; зменшення ризику банкрутства; ефективне управління і маркетинг;
ІМЛІ-
значні затрати й труднощі зі створенням та припиненням діяльності;
ускладнена організаційна структура управління та його
бюрократизація;
подвійна система оподаткування.
Тема 9
"^ Об'єднання підприємств
У сучасній економіці набули поширення об'єднання підприємств.
Найпростіше з них - картель. Це угода між підприємствами, які виробляють споріднену (однорідну) продукцію, щодо проведення узгодженої політики в галузі цін, квот виробництва, розподілу ринків збуту, обміну патентами, ліцензіями тощо. Виробнича і збутова діяльність підприємств не регламентуються.
Синдикат - об'єднання підприємств, які виробляють однорідну продукцію щодо спільної її реалізації. Учасники угоди зберігають виробничу самостійність, але втрачають збутову - вся виготовлена продукція надходить до єдиної спільної структури, яка й займається її реалізацією. Доходи розподіляють пропорційно до частки виробництва кожного з учасників синдикату.
Трест - форма об'єднання, за якої його учасники повністю втрачають не тільки збутову, й виробничу самостійність. Трест виступає юридичною особою / несе повну відповідальність усім своїм майном за результати діяльності всіх учасників об'єднання. Частку кожного учасника тресту визначає пакет акцій, відповідно до якого розподіляють і доходи.
Концерн - об'єднання підприємств різних галузей (промислових, фінансових, торговельних тощо), які формально незалежні, але підпорядковані фінансовому контролю та керівництву фірми-керівника - холдинговій компанії, яка й відповідає за всю господарсько-фінансову діяльність підприємств концерну (у межах пакетів акцій кожного з них).
Конгломерат - об'єднання підприємств різних, часто не споріднених галузей. Виникають через диверсифікацію (проникнення) в інші галузі, щоб забезпечити стабільність. Особливого поширення набули в перші десятиріччя після Другої світової війни. Для них характерні відсутність галузевого ядра, незмінність пропонованого ринку товарів і послуг, провідна роль банків та інших фінансово-кредитних інститутів у формуванні їхньої структури.
Найвищою формою об'єднання підприємств є фінансово-промислові групи (ФІН). Це - об'єднання великих промислових фірм з банківськими структурами, кожний з учасників якого функціонує самостійно і розв'язує власні завдання, але в разі потреби залучають
Підприємництво і підприємство
до виконання якогось великого проекту. Координатором у ФПГ може бути промислова фірма або банківська структура.
Упродовж нетривалого часу ФПГ можуть акумулювати значні фінансові ресурси, створювати сприятливі умови для інвестиційної діяльності, ефективно контролювати використання фінансових ресурсів, налагоджувати і сприяти розвиткові науково-дослідницьких розробок тощо.
Об'єднання підприємств у сучасних умовах вийшло за межі національних територій. У сучасному, глобалізованому світі, "перші скрипки" в економіці грають транснаціональні компанії - ТНК і БНК - (багатонаціональні компанії); економічний потенціал окремих з них сягає, а часто й перевищує ВВП багатьох малих і навіть середніх національних держав.
Можливість вищих форм об'єднання підприємств (корпоративного капіталу) можливе завдяки так званій системі участі, яка й визначає ступінь залежності учасників об'єднань. Компанія (наприклад, холдинг), яка володіє контрольним пакетом акцій інших підприємств, виступає материнською компанією щодо цих компаній, які відносно неї є дочірніми компаніями. Материнська компанія своєю чергою може бути дочірньою у структурі якогось більшого об'єднання. Система участі дає змогу контролювати величезні капітали.
Спільною негативною рисою всіх об'єднань є їхні намагання і можливості стати монопольними у своїх сферах.
Кооперативи
Найпоширенішою організаційною формою підприємств, що виникли на основі кооперативної (колективної) власності, є кооперативи. Це - об'єднання громадян з метою спільного виробництва (виробнича кооперація), збуту продукції (збутова кооперація), закупівлі та споживання товарів, послуг (споживча кооперація), будівництва та експлуатації житла (житлова кооперація).
•^ економічна самостійність та самоуправління;
-^ членство на засадах пайових внесків;
•^ особиста участь у розв 'язанні господарських питань;
-^ необмежена відповідальність. Перевагами кооперативної форми підприємств є:
> простота створення, вступу та виходу з кооперативу; __ __ Тема 9^
> рівноправність членів у розв 'язанні господарських питань;
> розподіл доходів пропорційно до трудової участі та пайового внеску.
Слабиною кооперативної форми є обмеженість економічної свободи через потребу узгоджувати інтереси членів кооперативу.
Кооперативна форма підприємств найбільше розвинулася в сільському господарстві. Фермери об'єднуються в кооперативи. Кожний фермер може бути учасником декількох кооперативів. У Скандинавії та Японії 100% фермерів охоплені кооперативами.
Нині у світі діє близько 1 млн. кооперативів, які охоплюють понад 600 млн осіб.
Сільськогосподарські кооперативи - це об'єднання фермерів (селян) з метою перероблення та збуту сільськогосподарської продукції, постачання ресурсів, кредитування, спільного обслуговування у процесі виробництва тощо.
Кооперативи нині - це могутні підприємства, які забезпечують не тільки потреби внутрішнього ринку, але часто працюють і на зовнішній ринок.
Кооперативний рух має глибоке коріння в Україні. Особливо активно розвивалася кооперація в кустарному та сільськогосподарському виробництві. Ще у 20-ті роки XX ст. кооперативи об'єднували майже 1/3 усіх селянських господарств. Згодом кооперативний рух був придушений. Були створені колгоспи -замаскована форма державних підприємств.
Горбачовська перебудова кінця 80-х років XX ст. відродила масовий кооперативний рух у різних сферах економіки, однак уже з 1992 р. намітилася тенденція до їх скорочення. Частина кооперативів в Україні розпались під тиском податкових поборів.
Слід зазначити, що теоретичні засади кооперативного руху плідно розробляв видатний український економіст М. Туган-Барановський.
Державне підприємство
У розвиненому ринковому господарстві підприємницька діяльність може здійснюватися на основі державної власності. Державні підприємства виробляють товари і послуги, продають їх, діють на основі обчислення доходів і витрат, тому змушені дбати про зменшення останніх, їхнім власником є держава. Державні органи:
> розробляють плани-замовлення для своїх підприємств; Підприємництво і підприємство
> забезпечують їх потрібним первинним капіталом;
> призначають керівника;
^ регулюють заробітну плату та розподіл доходів тощо.
Державні замовлення забезпечують стабільність діяльності державних підприємств, певну незалежність від ринкової кон'юнктури. Але... опіка держави, як вважають, спричиняється до меншої ефективності державних підприємств. Хоч, як ми знаємо з попередньої теми, нижча ефективність державних підприємств могла бути зумовлена й іншими обставинами. Державні підприємства створюються в галузях, які непривабливі для приватного бізнесу (наприклад, у галузях виробничої та соціальної інфраструктури), але без яких економіка не може функціювати.
Цілком інша ситуація у так званій "соціалістичній" економіці: тут державне підприємство - єдина організаційна форма. Суттєві відмінності між державними підприємствами в ринковій та адміністративній економічних системах зумовлені, зокрема тим, що державні підприємства в ринковій економіці змушені дбати про зниження витрат виробництва і діють на загальних ринкових засадах, хоч і мають гарантію збуту своєї продукції.
Для переходу від командно-адміністративної системи до ринку потрібно провести роздержавлення і приватизацію державної власності, і так трансформувати державні підприємства у приватні чи кооперативні. Звичайно, не всі.
Практика роздержавлення і приватизації державних підприємств в Україні витворила низку проміжних (перехідних) форм підприємств, зокрема так звані колективні (народні) та орендні.
Колективні підприємства - функціюють на основі власності асоціацій трудящих, яка виникає в результаті переходу всього майна державного підприємства (через безоплатну передачу або викуп) у власність трудового колективу підприємства. У таких підприємствах виробничий капітал належать всьому колективу підприємства. Усі працівники колективного підприємства управляють колективним майном, розподіляють доходи. Частка працівника в доходах визначається його трудовим вкладом у створенні майна колективного підприємства.
Орендні підприємства - ґрунтуються на договірному, терміновому володінні виробничим капіталом, продукцією і доходами. За оренди суб'єкт власності та господарчий суб'єкт не збігаються. Однак фіксація умов оренди і порядку взаємовідносин з орендодавцем надає орендареві певної економічної
Тема 9
свободи. Орендні підприємства можуть бути проміжною формою в перетворенні державних підприємств: у випадку викупу всіх виробничих ресурсів орендар стає власником, і орендне підприємство перетворюється, за ухвалою трудового колективу, в акціонерне, кооперативне, колективне, приватне або інший вид підприємства.
Підприємництво на засадах оренди привабливіше для трудових колективів на початкових етапах їхньої діяльності при переході до ринку. Однак орендна форма стикається з обмеженістю джерел фінансування. Орендні підприємства також недостатньо зацікавлені в інвестиційній діяльності, а отже, в роботі на перспективу, їх більше приваблюють прибутки нині, фонд споживання, а не інвестиційна діяльність.
9.4. ВИДИ ПІДПРИЄМСТВ ЗА РОЗМІРАМИ
За розмірами підприємства поділяють на великі, середні та. малі. Кожний з цих видів потрібний ринковій економіці й посідає в ній свою нішу та відіграє важливу роль в забезпеченні зайнятості й виробництва ВВП.
Однак особливістю останніх десятиліть XX ст. є швидке зростання частки малих і середніх, особливо малих підприємств. У розвинених країнах на них припадає близько половини і більше зайнятості та виробництва ВВП. Це дало підстави вважати розвиток малого підприємництва економічним феноменом кінця XX ст.
Критеріями визначення масштабів (розмірів) підприємств служить:
^> обсяг капіталу;
^ чисельність зайнятих і обсяг випуску продукції.
Законодавство різних країн має свої критерії поділу підприємств на великі, середні й малі.
Розміри підприємств визначають об'єктивні обставини. Серед них найважливіші:
> технологія виробництва (їжу можна виготовляти і в домашніх умовах, а трактори чи автомобілі - тільки в заводських умовах, оснащених сучасною технікою);
^ здатність швидко реагувати на здобутки науково-технічного прогресу і втілювати їх у виробничий процес (великі підприємства надто громіздкі для цього, а малим це часто буває
____ не під силу). Розміри підприємств мають бути оптимальними,
Підприємництво і підприємство
тобто такими, що забезпечують створення конкурентоспроможних товарів і послуг, тобто з мінімальними витратами. Цілком очевидно, що для кожного виробництва існує свій оптимальний розмір підприємства, який тісно пов'язаний з технологією та обсягами виробництва продукції; ^ здатність адекватно реагувати на зміни ринкової кон 'юнктури. Кожний із названих видів підприємств має свої переваги й недоліки.
Великі підприємства
Забезпечують виробництво масової продукції за стабільним асортиментом. Тому вони мають змогу зменшувати витрати на виробництво продукції і знижувати ціну на неї, роблячи її доступнішою для масового споживання. На великих підприємствах зосереджено виробництво важливих і технологічно складних, наукомістких виробів. Тому в переході до ринкової економіки не слід суто механічно підходити до зміни розмірів підприємств. Критеріями має бути соціально-економічна доцільність.
Оптимальною організаційно-правовою формою для великих підприємств є корпорація (акціонерне товариство).
сзг Перевагами великих підприємств є те, що вони мають:
> кращі технологічні та фінансові можливості для використання досягнень //777;
> економію від масштабу виробництва;
> кращі умови для ефективного використання ресурсів (зниження матеріало-, фондо- і трудомісткості);
> кращі умови для безпосереднього поєднання науки і виробництва;
> переваги у сфері обігу. До того ж вони стійкі та стабільніші за інші форми підприємств (малі й середні).
саг Недоліками великих підприємств є те, що вони:
*$ не гнучкі й нездатні швидко оновлювати продукцію;
«=> вимагають для свого створення великих капіталовкладень і
тривалого часу; ^> потребують великої кількості робочої сили, що породжує низку
соціальних, транспортних, житлових та інших проблем; ^ мають громіздку і часто неефективну систему управління.
Однак найбільше зло від великих підприємств - це монополізм. _ Гема 9
Щоб у період СНТР пристосуватись до нових економічних умов великі підприємства здійснюють диверсифікацію виробництва, тобто намагаються проникнути в чужі галузі й зайнятися виробництвом нетипової для них продукції чи послуг. Отже, нині великі підприємства роблять акцент на ефект різноманітності, так що буває важко визначити їхню галузеву належність.
Середні підприємства
Зосереджують виробництво невеликої, але стійкої номенклатури виробів. Тобто вони зайняли той сегмент економіки, який не вигідний чи не під силу іншим видам підприємств. Вони чутливіші до змін ринкової ситуації і швидше реагують на них, швидше впроваджують новації НТП у виробництво.
аз? Середні підприємства:
<=$ забезпечують конкурентні умови (середовище) для великих підприємств;
^ прагнуть зайняти свою нішу в певних сегментах ринку;
^ є масовим "матеріалом "для поглинань великими підприємствами.
Малі підприємства
Це найчисельніша група підприємств. Законодавче малі підприємства визначають за чисельністю зайнятих на них працівників з урахуванням специфіки галузей та видів виробництва. У США до малих відносять підприємства з кількістю зайнятих до 500 осіб, у Японії - до 300 осіб. В Україні малими (незалежно від форми власності) визнають підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.
В останні десятиріччя XX ст., починаючи від 70-х років, розвиток малих підприємств набув небачених масштабів, що й дало підстави говорити про них, як про своєрідний феномен. У розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків загальної кількості, а їх частка у створенні ВВП сягає від 20 до 60 відсотків. На цих підприємствах зосереджена значна кількість робочих місць, і вони середньорічне забезпечують удвічі більшу зайнятість на нових робочих місцях ніж великі.
Підприємництво і підприємство ]
Розквіт малого бізнесу в індустріальне розвинених країнах тісно пов'язаний з державною підтримкою. Для цього створено спеціальні урядові інститути з розроблення і втілення в життя державних програм допомоги малим і середнім фірмам. Надаються пільгові позики під створення підприємств, розширення та модернізацію виробництва, для придбання нового обладнання. У США позики малим підприємствам надають на 8 років з можливим продовженням
до 25 років.
Малий бізнес мас великі податкові пільги. У Великій Британії прибуток до 90 тис, фунтів стерлінгів не оподатковують; інвестиції в малі та середні підприємства також не оподатковують. У Німеччині удвічі зменшена ставка податку для малого бізнесу, річний податок якого не перевищував 3 млн марок. У Франції протягом перших п'яти років роботи малого підприємства ставка податку знижується
удвічі.
Держава не стоїть осторонь підтримки й так званих "інкубаторів" з "вирощування дрібного підприємництва", де майбутнім підприємцям надають різноманітну фінансову, матеріальну і консультативну допомогу.
Малі підприємства об'єктивно потрібні в сучасній ринковій економіці. Вони виконують важливі функції:
'Ь оперативно реагують на кон 'юнктурні коливання ринку;
^ забезпечують атмосферу конкуренції, сприятливе середовище для підприємництва та ініціативи;
Ч> створюють нові робочі місця;
^ насичують ринок товарами та послугами відповідно до нових потреб;
4$ сприяють ослабленню монополізму;
Ч> є основою для формування середнього класу;
У$ чутливі до інноваційної діяльності.
Водночас малий бізнес пов'язаний з постійним ризиком. Практика розвинених країн засвідчує, що через 5-7 років від! бувається майже повна заміна всієї кількості МП. У США половин» новостворених малих фірм банкрутує першого ж року. Однак на зміну збанкрутілих МП приходять нові, перспективні підприємства, які працюють для задоволення нових потреб суспільства і людини. Поява нових МП зумовлена й новими технологіями, які часто орієнтуються не на великі площі та велику кількість працівників на якість праці, майстерність, індивідуальність виконання, тощо
Гема
Не випадково, що дуже часто засновниками МП є молоді люди (навіть учні та студенти), високоосвічені й ініціативні.
Дуже важливу роль МП відіграють у переході від командної до ринкової економіки. Ця роль пов'язана зі здатністю МП стабілізувати споживчий ринок, створювати нові робочі місця, бути чинником формування прошарку середнього класу - основи демократизації суспільства.
В Україні під кінець 90-х років працювало понад 160 тисяч малих підприємств, на яких було зайнято близько 2 млн осіб (10 відсотків усього зайнятого населення). Однак кількість МП на тисячу населення України приблизно в 10 разів нижча ніж у країнах Європейського Союзу. До того ж, переважна більшість МП припадає на сферу гуртової і роздрібної торгівлі - 40 відсотків, тоді як на промисловість, будівництво і транспорт відповідно припадає 16, 9 і 5 відсотків. Низька частка МП у промисловості, сільському господарстві, сфері обслуговування, сфері науково-технічних розробок і високих технологій зумовлена обмеженістю інвестиційних ресурсів, відсутністю можливостей тривалого кредитування. Тому малому підприємництву потрібна ефективна державна підтримка. Вона мала б бути спрямована на:
> удосконалення механізму спрощеного оподаткування (фіксований податок; єдиний податок; спеціалізований торговий патент тощо);
> спрощення процедури обліку й звітності;
> законодавче регулювання, що спрямоване проти чиновницького беззаконня, бюрократичної сваволі тощо;
> спрощення процедури входження і виходу з ринку;
> впорядкування перевірок малих підприємств;
^ зниження адміністративного втручання держави в економічні процеси і підприємницьку діяльність. Передача частини функцій держави механізмам ринкової саморегуляції (дерегуляції) і недержавним інститутам'.
Слід зазначити, що МП дуже поширені в аграрній сфері. Це -фермерські господарства, як дуже ефективний сектор економіки розвинутих ринкових країн, про що, зокрема, свідчить і те, що в сільському господарстві названих країн зайнято менше ніж 10 % населення, а в деяких країнах - 2-3%.
'Кінах А. Держава і реальний сектор: необхідний активний діалог // ДТ. -2003. - [6 серп.
Підприємництво і підприємство
Сучасне фермерське господарство - це високоспеціалізоване й високомеханізоване виробництво, що застосовує сучасні системи машин, розгалужену систему виробничої та ринкової інфраструктури. Його ведуть кваліфіковані, освічені спеціалісти із широким застосуванням здобутків агрономічної та біологічної наук. Маємо і певні результати фермерства в Україні, а також і спеціальний закон "Про селянське (фермерське) господарство". Однак, дуже складно йде цей процес: на 01.01.2000 р. в Україні зареєстровано 36 тис. фермерських господарств. У їхньому користуванні було 1162,3 тис. га сільськогосподарських угідь (у середньому по 32 га на господарство), серед них 1084,2 тис. га ріллі (відповідно ЗО га). На цих земельних угіддях (3 % загальної площі ріллі України) фермерські господарства зібрали 2,6 % валового збору зерна і цукрових буряків, 3,5 % соняшнику. Фермери мають багато перешкод на своєму шляху. І чи не головна з них - це відсутність ринку землі.
З історії малого підприємництва
Роль малих підприємств у західній економіці почала суттєво змінюватися від 70-х років. До цього цей сектор вважали неперспективним, і йому не приділяли уваги з боку держави та дослідників. Ще в середині 70-х років американський фінансист Ендрю Тобіас прогнозував, що великі компанії зростають так швидко та утворюють так багато конгломератів, що до 1998 р. залишиться лише 479 гігантських корпорацій. Вони повністю домінуватимуть в економіці. Незалежний підприємницький сектор буде під загрозою вимирання.
Справді, американська економіка в цей час була незаперечним і| доказом цих прогнозів. Обсяги діяльності 500 найбільших корпорацій щороку зростали. За даними на 1979 р., їхні продажі сягнули 58% валового національного доходу, що було на 37% більше, ніж 25 років тому. На них працювало три чверті осіб, зайнятих у| сфері матеріального виробництва. Країна переживала пік злитті компаній у конгломерати.
На тлі такого розвитку подій ні у кого не було сумнівів щодо перетворення західних економік на олігархію гігантів, у якій не знайдеться місця для малих підприємств.
Однак протягом 70-х років центр тяжіння бізнесу поступожі почав зміщуватися у сектор малого підприємництва. Це виявилося в суттєвому зростанні кількості малих підприємств та їх впливу на створення національного доходу, робочих місць, ст|И мулювання конкуренції. До того ж, намітилась тенденція виходу| малих підприємств за межі традиційних галузей (торгівдІШ побутового обслуговування, громадського харчування) та пояі
їх у наукомістких сферах, таких як біотехнологія, електроніка, зокрема розроблення комп'ютерної техніки, інформаційні послуги. Розпочався процес появи на ринку низки інноваційних підприємств, головною діяльністю яких стало здійснення винаходів та їх практична реалізація чи продаж великим корпораціям.
Англійські економісти П. Берне та Дж. Дьюгерст вказують, що на початку 90-х років на фірми, на яких працює менше ніж 500 осіб, припадало понад 98% усіх підприємств Західної Європи. У середньому в країнах Європейської Співдружності 95% підприємств - малі. У США до групи малих входить 90% усіх підприємств. Вони виробляли 43% ВНП. Рекордне співвідношення між малими та великими фірмами існує в Японії. У цій країні 99,2% компаній є малими та середніми.
Світова економіка переживає "бум" малого підприємництва, який щоразу набуває більших темпів, що зумовлено такими обставинами:
Ф Технологічними змінами, поглибленням спеціалізації та децентралізацією виробництва. Відбувається посилена інформатизація суспільного життя, яка дає поштовх до швидкого зростання кількості малих фірм з надання бізнесових та інформаційних послуг, особливо комп'ютерних. Процес інформатизації супроводжується
? появою нових галузей з вузькоспеціалізованим виробничим процесом, який може бути забезпечений лише на підприємствах ф невеликого розміру.
Процес децентралізації виробництва, який набув великого поширення протягом останніх десятиліть XX ст., охоплює багато малих підприємств. Великі фірми розміщують замовлення на виготовлення різноманітних комплектувальних, деталей для монтажу автомобілів, комп'ютерів, конвеєрних ліній, та ін. серед малих підприємств субпідрядників.
Ф Зростанням ролі послуг в економіці. Протягом останніх десятиріч спостерігається поступове переміщення попиту від реальних товарів до різних послуг. Щоразу, поряд із традиційними, з'являються їх нові види, зокрема такі, як: бізнес консультування, інформаційне (комп'ютерне) забезпечення, нові види побутового обслуговування, медичні, освітні та соціальні послуги. Оскільки надання послуг завжди було традиційним полем діяльності малих підприємств, їх роль у цьому напрямі зростає.
® Проведенням приватизації та зменшенням регулювальної ролі держави в деяких галузях, забезпеченням державою свободи підприємницької діяльності, розширенням державної підтримки малого бізнесу.
Розгортання процесів приватизації дало поштовх розвиткові приватного підприємництва. Протягом 80- і першої половини 90-х років слідом за Великобританією більш ніж у 100 країнах світу було
Підприємництво і підприємство
приватизовано понад 100 тис. приватних підприємств, не враховуючи сотень тисяч дрібних магазинів, компаній, сфери послуг та сільськогосподарських ферм. У Західній Європі цей процес найбільше охопив Францію, Німеччину, Австрію, Італію, Швецію, Грецію, Португалію та Іспанію. Тепер приватизація, особливо мала, стала одним з головних чинників становлення та зростання сектору малого бізнесу в Центрально-Східній Європі.
® Реформами податкової системи. Удосконалення податкової системи та перетворення її на стимулятор економічної активності також дає поштовх розвиткові нових підприємств.
© Зростанням співпраці малого та великого бізнесу.
З 80-х років малі підприємства почали інтегруватись у структуру великих компаній. У таких випадках великий бізнес, крім власних підрозділів, організовує мережу дрібних автономних господарських одиниць, якими управляють їхні орендарі або власники. До того ж малі та великі підприємства не протистоять одні одним, не ведуть між собою боротьби, а чесно співпрацюють та конкурують, взаємодоповнюючи свій внесок в економічний розвиток.
Малим підприємствам це вигідно, оскільки вони перебувають під протекторатом великих компаній і мають від них гарантовані замовлення. Наприклад, тільки в районі Турина фірма "Фіат" має 16 тис. підрядників. Фірму "Дженерал Моторе" обслуговують 32 тис. • постачальників, а її продукцію реалізують десятки тисяч самостійних дилерів.
© Появою ніш у споживанні внаслідок швидкої зміни моди на різні товари та активної диференціації смаків споживачів. Покупці часто вже не задовольняються традиційними товарами, а хочуть чогось екзотичного та незвичайного. Особливо така тенденція помітна в часи підвищення життєвого рівня населення в розвинених країнах. Це створює ідеальні "ніші" для малих підприємств, які заповнюються для задоволення найвибагливіших смаків та інтересів.
Прикладами таких незвичайних підприємств є крамниці старих речей (одяг різноманітних стилів моди 20,30-річної давності), речей відомих людей, одягу нетрадиційних стилів, екзотичних тварин, речей для "неформальних" молодіжних груп, ресторани з делікатесною їжею тощо.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 39 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |