^ охорону довкілля.
Одним з пріоритетів економічної політики в розвинених країнах є стимулювання науково-технічного прогресу і розвиток на його основі науково-містких виробництв. Держава підтримує фундаментальні наукові дослідження.
Важливим об'єктом державного регулювання через використання бюджетних коштів є аграрна сфера. З державного бюджету виділяють цільові дотації на подолання стихійних лих, реформування виробництва, розвиток соціально-економічної інфраструктури села. Значні дотації держава виділяє для підтримання цін на сільськогосподарську продукцію. У федеральному бюджеті СІЛА п'ять відсотків видатків передбачено для прямої підтримки ферм, що вирощують зернові, а також на наукові дослідження в галузі сільського господарства. Значні кошти аграрному секторові надають на рівні штатів - на облаштування доріг, зв'язку, прибирання сміття та ін.
А в ЄС для підтримання аграрної сфери донедавна витрачали майже 50 відсотків його бюджету.
Важливим напрямом бюджетного фінансування в США є геологорозвідувальні роботи.
Економічна роль держави
Державний бюджет може бути дефіцитний (видатки вищі від доходів) або профіцитпий (доходи перевищують видатки).
У практиці розвинених країн для збалансування державного бюджету використовують такі методи:
*Ь підвищення податків;
^ додаткову емісію грошей;
^ державні позики - через випуск державних цінних паперів.
У системі економічних методів державного регулювання важливою є монетарна політика, яка пов'язана з низкою заходів у грошово-кредитній системі. Головними інструментами впливу на економіку є:
О операції на відкритому ринку; © відсоткова (дисконтна) ставка;
© норма резервування. Зменшуючи кількість грошей в обігу, держава стримує ділову активність і навпаки. Зменшуючи дисконтну ставку, держава стимулює ділову активність і навпаки.
(Докладно ці питання розглянуто в курсі "Макроекономіка").
У розвинених країнах держава особливу увагу зосереджує на підприємствах малого бізнесу, які останнім часом дуже істотні в економіці, що дає підстави навіть говорити про своєрідний ренесанс, феномен малого підприємства (МП-ва). Держава використовує різні інструменти фіскальної і монетарної політики, надаючи допомогу малому бізнесу. Це - надання кредитів на пільгових умовах, підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, надання різних податкових пільг, комерційної інформації тощо.
Держава відіграє важливу роль у структурній перебудові економіки, інвестиційній політиці, зовнішньоекономічній політиці, широко використовуючи бюджетне фінансування, а також монетарний інструментарій.
Отже, адміністративних й економічних методів державного регулювання є багато. Однак жоден з них не є ідеальним: даючи позитивний ефект в одному випадку, вони призводять до негативних наслідків в іншому. У різних країнах ці методи застосовують у різних комбінаціях: в одних переважають економічні, в інших адміністративні. Співвідношення цих регуляторів змінюється і залежно від конкретної економічної ситуації країн, і цілей, яких заплановано досягти. Тому, напевно, досягнути найбільшого ефекту можна тільки поєднавши адміністративні й економічні методи.
Особливим елементом ДРЕ є державний сектор економіки. _____ Гема 8
8.6. ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР У НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ
У сучасній ринковій економіці держава стає безпосереднім виробником і великим власником. У розвинених країнах їй належить 10-40 і більше відсотків основного капіталу. Вона зосереджує у своїх руках стратегічні галузі економіки, прибуткові або й збиткові, але суспільно важливі виробництва, значну частку ринкової інфраструктури тощо.
Державна власність забезпечує матеріальну базу функціювання держави як політичного інституту (майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, митний збір, пошта і т. ін.), а також економічну основу підприємницької діяльності держави (підприємства, Центральний банк, залізниця та ін.).
Державний сектор займає важливу нішу в змішаній економіці. Державні підприємства доповнюють або заміщують приватний бізнес, а також їх використовують як дієвий інструмент здійснення урядової політики і регулювання національної економіки. Збільшуючи або зменшуючи частку державного сектору, уряд має змогу впливати на ефективність всієї національної економіки.
Державний сектор дуже динамічний. Він може швидко змінюватися внаслідок таких заходів, як націоналізація, роздержавлення, приватизація чи реприватизація. Європа XX ст. знає кілька "хвиль" націоналізації і приватизації. Зокрема друга приватизаційна хвиля припала на 70-90-ті роки. Вона мала продовження в країнах колишнього "соцтабору" після розвалу СРСР. Правда, причини приватизаційних процесів були різні: у Західній Європі вони були пов'язані з переходом до пост-індустріального суспільства, а в посткомуністичних країнах -переходом від КАС до ринкової економіки.
Державні підприємства ґрунтуються на державній власності: загальнодержавній і комунальній (муніципальній). Відповідно виділяють і два види підприємств: загальнодержавні, якими розпоряджається найвищий орган державної влади. Другий вид підприємств є власністю адміністративно-територіальних органів влади.
Державний сектор України втратив своє панівне становище у промисловому виробництві. Якщо 1992 р. у ньому виробляли 81,3% загального обсягу виробництва, то на 1 квітня 2000 р. державний сектор економіки становив 15,3 відсотка підприємств, на яких виробляли 27,9 відсотка промислової продукції: 84,9 відсотка були підприємствами загальнодержавної форми власності, на яких було вироблена абсолютна більшість промислової продукції державного
Економічна роль держави 269
сектору - 96,9 відсотка. Однак у деяких базових галузях він ще зберігає серйозні позиції: у хімічній та нафтохімічній промисловості - 30,9%, електроенергетиці - 46,5%, паливній промисловості - 53,7'%.
На початок 2000 р. держава була співвласником 2588 ВАТ (без урахування підприємств комунальної власності), у 514 мала пакет акцій більший від 50%, а в 1162 - понад 25%, тобто блокувальний пакет2.
Однак у 90-ті роки роки значно втратила контроль в управлінні своїм сектором, не використала своїх корпоративних прав й не отримала належних їй доходів з цієї власності. За деякими оцінками, 1998 р. замість належних їй доходів 1 млрд. грн. до бюджету надійшло аж 58 млн. грн., а 2500 підприємств взагалі були збитковими.
Виокремлюють три типи державних підприємств в Україні:
О Казенне (унітарне, бюджетне) підприємство. Тут ведеться виробнича та інша діяльність, яку згідно із законодавством можуть здійснювати тільки державні підприємства.
Ці підприємства виготовляють продукцію, головним споживачем якої (понад 50 відсотків) є держава. Вони не підлягають акціюванню і перебувають у прямій адміністративній підпорядкованості відповідним органам державного управління. До них належать:
> підприємства, що випускають продукцію, яка забезпечує обороноздатність і національну безпеку країни;
> підприємства, які потребують високої мобілізаційної готовності й виробляють особливу еколого-небезпечну продукцію;
> підприємства, які здійснюють державну монополію в окремих секторах економіки (транспорт, порти, трубопроводи, пошта, зв'язок, телекомунікаційні мережі, енергетика).
Ці підприємства перебувають у повній державній власності, у віданні відповідних міністерств і відомств. Не завжди прибуткові, фінансовані з держбюджету і не мають зовнішніх джерел фінансування.
© Корпоратизовані державні підприємства, у яких не менше 50 відсотків акцій + 1 належить державі. Це так звані "державні акціонерні товариства" ("державні корпорації"), які контрольовані через контрольний пакет акцій. Вони володіють правом господарської самостійності.
'Економіст. - 2002. - №7 - С. 42. 'Економіка України. - 2001. - №2. -С. 5.
..... Тема8
© Державні підприємства з часткою держави у статутному фонді менше ніж 25%+1 акція, тобто державі тут належить блокувальний пакет акцій. Держава у них представлена у наглядових радах. Ці підприємства працюють на засадах повного комерційного розрахунку.
Державний сектор у перехідній економіці мас забезпечити реалізацію економічної політики держави щодо ринкового реформування країни. Це його основна функція.
8.7. МЕЖІ Й ПЕРСПЕКТИВИ
РЕГУЛЮВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ.
СУЧАСНІ СИСТЕМИ І МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ
НАЦІОНАЛЬНОЮ ЕКОНОМІКОЮ
Розглядаючи участь держави в ринковій економіці, межі та перспективи її регулювальної діяльності, варто пам'ятати, що:
Ф Сам факт явища (державне регулювання) ще не гарантує його якості.
© Відхилення реальної економіки від її ідеальної моделі ще не є достатнім аргументом для втручання держави, оскільки:
^ по-перше, деякі недоліки економіки (як і життя загалом) -нездоланні. Наприклад, неможливо в кожний момент забезпечити повну зайнятість;
^> по-друге, наслідки подолання деяких вад ринку державою можуть бути дошкульнішими, ніж самі вади, що може призвести до своєрідної спіралі регулювання: перше втручання викликає порушення в ринковому механізмі, а часто й неочікувані наслідки, що породжує наступну хвилю втручань. Відповідно вся економічна система стає непрозорою, корумпованою, підприємницька діяльність залео/сить від "пробивної сили "різних олігархічних груп, а соціальна енергія витрачається на боротьбу за привілеї, а не на розвиток і вдосконалення господарських механізмів. Така спіраль державного регулювання цілком реальна для нашої країни.
® Не слід дивитися на державу як на комору необмежених можливостей для розв'язання усіх господарських проблем. Держава - важливий, але також обмежений ресурс (обмежені: компетенція Уряду, кількість та кваліфікація державних службовців, а також фінансові засоби, якими володіє держава). Тому її треба використовувати оптимально саме для тих цілей, щодо яких вона незамінна:
Економічна роль держави
*Ь створення і підтримання належного законного порядку; ^> забезпечення стабільності грошей;
^ постачання благ, яких ринок взагалі не може надати (національна оборона, внутрішній порядок, система судочинства), або надає надто мало (наприклад, у галузі освіти і науки). О Ринок справді не розв'язує усіх проблем. Отож його "невидиму руку" треба зрівноважити, доповнювати "видимою рукою" (держави). Однак слід пам'ятати що:
0> "невидима рука "ринку є природним і тому анонімним механізмом, який не піддається корупції;
^ натомість "видима рука " політика чи урядовця, яка роздає блага (концесії, ліцензії та інші перепустки до зиску), не захищена від корупції.
0 Слід мати на увазі й те, що люди по-різному розуміють суть державного регулювання:
^ одні ототожнюють з ним будь-яку присутність держави в
економіці;
^ інші регулюванням вважають дії, що виходять за межі класичних функцій держави. Виконання ж класичних функцій вони трактують так, що нібито держава нічого не робить. За такою логікою, держава повинна врегульовувати будь-яку проблему. А це- пряма дорога до так званого "соціалізму", який саме вирізнявся тотальним державним регулюванням господарського життя.
Пам'ятаючи ці методологічні засади, розгляньмо перспективи та ефективність державного регулювання.
Можливості державного регулювання економіки, як ми бачили, частково забезпечені коштами державного бюджету. Однак уже тривалий час у розвинених країнах видатки бюджету перевищують його доходи, що безпосередньо пов'язано з активізацією держави в економіці. Державні функції мають тенденцію до неперервного розширення, охоплюючи все нові сфери і відносини. Відповідно і державний апарат, що виконує ці функції, також має тенденцію до неперервного розширення, що збільшує витрати суспільства на його утримання.
Згодом вони перевищують доходи бюджету від функціювання державного регулювання. Однак державний апарат продовжує розширюватися, що супроводжується зростанням державного боргу. На певному етапі державний апарат надто "розбухає", а/ система державного управління обюрокрачується.
Що й сталося із системою державного управління в західноєвропейських країнах у 70-х роках XX ст. Обсяг державних законодавчих актів, розпоряджень і постанов, що регулюють економічне життя збільшився до тисяч томів. Наприклад, щоб створити нове підприємство або модернізувати чинне, треба було отримати дозвіл від десятків різних відомств і затратити багато часу. У Західній Німеччині, оформляючи замовлення на будівництво, 1966 р. потрібно було врахувати 48 законів та розпоряджень, а 1980 р. - уже 225!
Обюрокрачування системи державного управління економікою призвело до уповільнення ухвалення економічних рішень, до обмеження підприємницької ініціативи та підриву конкуренції, а одночасно супроводжувалося надмірними видатками держави на утримання державного апарату. Щоб поповнювати державний бюджет, були підвищені податки, а це збільшило державний борг, зумовило перетікання позикового капіталу з виробничої сфери у сферу державних фінансів, що зменшує ділову активність. Сповільнюється виробництво, зростає безробіття і т.д.
Зрештою, стало очевидним, що домінування державного регулювання соціально-економічного розвитку на Заході вичерпало себе. Конкретною ознакою надмірного поширення регулювальної діяльності держави стало зниження показників соціально-економічного розвитку країн.
Під тиском цих тенденцій у розвинених країнах відбувся перехід до нової системи управління економікою, її основою і став неолібералізм. Відбулося помітне згортання державного регулювання - дерегуляція - посилення ролі ринку та стимулювання приватного сектору, суттєве обмеження безпосередньої виробничої діяльності держави...
У нових умовах ринок та держава почали відігравати головну роль у регулюванні сучасної економіки, доповнюючи одне одного: ринковий механізм визначає ціни й виробництво у багатьох сферах, тоді як держава регулює ринок через оподаткування та інші важелі. Обидва складники - ринок і держава -суттєві. Керувати економікою за відсутності того чи іншого - все одно, що намагатися аплодувати однією рукою (Семюелсон).
З переходом до нової системи управління національною економікою було знижено податки, зменшено соціальні витрати держави, запроваджено обмеження щодо розмірів державної власності та модернізовано ЇЇ. Проте функції фінансового, кредитного, грошового регулювання в національній економіці залишилися в компетенції держави.
Економічна роль держави
Якщо в 30-ті роки XX ст. закладалися основи державного регулювання з використанням кейнсіанських методів бюджетного і монетарного стимулювання, які забезпечили вихід з кризової ситуації економік західних країн, то у 70- і особливо у 80-ті роки явно переважала ліберальна течія. У 80-90-ті роки монопольне панувала доктрина загальної лібералізації і державного де-регулювання. Повернення до неокласичних ідей супроводжувалося обмеженням державного втручання в економіку, зменшенням бюджетних дефіцитів, скороченням видатків на соціальну сферу. І ця політика дала позитивні результати: зросли інвестиції розвинених країн у країни, що розвиваються (з 1990 по 1999 р.: портфельні в 9 разів: з 3,7 до 34,5 млрд. дол.; прямі - у 7,4 раза: з 24,3 до 185,4 млрд. дол.). У групі індустріальних країн бюджетні дефіцити були знижені з 3,7 % ВВП 1994 р., до 0,9 % - 1999 р., щомісячні прирости цін на споживчі товари зменшилися з 2,0 до 1,4 % '.
Змішане управління національною економікою
Сучасну система управління національною економікою можна схарактеризувати як змішане управління.
Вона ґрунтується на плюралізмі (різноманітності) форм власності й органічно поєднує переваги ринкових і державних регуляторів. У межах цієї системи управління регулятором економічних процесів є ринковий механізм, а держава тільки створює інституційні умови для вияву ринкових важелів. Тобто змішане управління поєднує гнучкість ринкового саморегулювання, що забезпечує високу економічну ефективність виробництва, із стійкістю державного управління, яка сприяє задоволенню соціальних потреб суспільства. Поряд із ринковими й державними макроекономічними регуляторами в межах цієї системи управління формується ще один елемент управління - інститут соціального партнерства, враховують також рішення наднаціональних, міждержавних органів, а також корпоративного управління.
Змішана система макроекономічного регулювання притаманна країнам з розвиненою економікою. Вона має і спільні риси, і певні національні особливості. Ці особливості дають підстави виокремити два основні види регулювання - економічного лібералізму та економічного дирижизму, а також кількох моделей державного регулювання економікою.
'Кораблін С. Розкіш стабільних цін // ДТ. -2003. - 16 серп.
Тема 8
$ Економічний лібералізм вирізняється домінуванням ринкових регуляторів; роль держави тут зведена до мінімуму.
«? Економічний дирижизм, навпаки, передбачає істотну роль держави в соціально-економічному розвиткові країни.
Серед різних моделей регулювання національної економіки, виділяють:
*=> американську, у якій переважають ринкові регулятори економічних процесів; державне регулювання обмежене використанням правових та опосередкованих методів, які забезпечують єдині "правила гри" і сприятливі умови для бізнесу;
*$ японську, яка ґрунтується на централізованому державному регулюванні соціально-економічного розвитку країни з використанням переважно економічних, опосередкованих та неформальних методів державного регулювання економіки. Основою є менталітет народу - психологія колективізму, солідарності, підпорядкування особистих інтересів колективним, загальнодержавним;
•=> шведську, яка передбачає активне втручання держави у процес розподілу і перерозподілу доходів, створення сильної системи соціального захисту населення. Однак виробництво розвивається на ринкових засадах;
=> німецьку, яка особлива тим, що активно використовує ринкові регулятори національної економіки (насамперед конкуренцію). На державному рівні функціонує ефективна система соціального захисту громадян країни.
Світ змінюється, а з ним змінюється і наше бачення ролі держави в економічному і соціальному розвиткові. Тривалий час державу розглядали переважно, як силу, яка за допомогою розумної економічної політики має "виправляти" вади ринку.
Однак протягом XX ст. функції держави дуже розширилися. Якщо до Другої світової війни державне втручання в економіку пояснювали потребою подолати важкі економічні й соціальні наслідки "Великої депресії", то в повоєнні роки державі відводили важливу роль в реалізації обов'язків, пов'язаних з виконанням функцій "держави загального добробуту" у високорозвинених індустріальних країнах і реалізацією стратегій розвитку багатьох країн, що розвиваються. Надзвичайне розширення масштабів і
Економічна роль держави
функцій держави виявилось у швидкому зростанні частки держави у ВВП, яка сягає до половини в розвинених країнах і до чверті у країнах, що розвиваються. Це спричинилося до переміщення акцентів з кількісних аспектів держави в економіці до якісних - до ефективності її (держави) впливу, ефективності задоволення суспільних потреб. До цього спричинилися й інтеграційні процеси національних економік у світову економіку, глобалізаційні процеси. Однак разом із розширенням масштабів і функцій держави в економіці виявилися і негативні риси цих процесів, які досягли апогею у 60-70-х роках XX ст. і супроводжувалися погіршенням показників соціально-економічного розвитку розвинених країн, стрімкою бюрократизацією і корумпованістю суспільного життя, і відповідно охолодженням надій на всесильність держави і вжиття заходів щодо зменшення участі держави в економіці, що й виявилося в переході до змішаного управління національною економікою.
* Резюме
1. Держава виконує роль політичного центру, який забезпечує захист власності, охорону правопорядку та загальне управління країною. Водночас держава ніколи не стояла осторонь економіки, а завжди діяла і подеколи дуже активно. Однак у всі часи держава була зовнішнім середовищем для економічної системи, а не суб'єктом системи.
2. Характер економічної ролі держави докорінно змінився у XX ст.
і особливо з 30-х років. Держава почала здійснювати цілеспрямовану політику для досягнення певних економічних цілей. З цією метою вона розвивала свій виробничий сектор, привласнювала вагому частку національного доходу і ставала могутньою економічною потугою. Держава стала власником і виробником, продавцем і покупцем, позичальником і кредитором, що перетворило її у повноправного суб'єкта господарського життя поряд з домогосподарствами і фірмами.
3. Погляди на роль держави в господарському житті зазнали помітної еволюції, що відображено в основних економічних теоріях. Перелом у поглядах на економічну роль держави відбувся у 30-х роках XX ст. і пов'язаний з іменем Дж. М. Кейнса та з його працею "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (кейнсіанськареволюція). "Велика депресія" 1929-1933 рр. практично довела недосконалість ринкового саморегулювання і те, що орієнтація в економіці тільки на ринковий механізм
... Тема 8
є небезпечною і може загрожувати розвалом економічної системи. Дж. М. Кешіс теоретично обґрунтував потребу державного регулювання економіки, яке здатне урівноважити сукупні попит і пропозицію, вивести економіку з кризи й активізувати господарську діяльність. Державне втручання Дж. М. Кейнс розглядав як засіб порятунку ринкової системи, а не її альтернативу.
4. Спробу узгодити ліберальні погляди з кейнсіанством, поєднання
двох протилежних доктрин щодо ролі держави в економіці, зробив лауреат Нобелівської премії П. Семюелсон, здійснивши так званий "неокласичний синтез ". Результатом стала теорія "змішаної економіки", за якою економічний контроль (управління) в економіці здійснюють і суспільство в особі держави, і приватні інститути (ринковий механізм). Неокласичний синтез поєднав кейнсіанський інструментарій державного регулювання із широким використанням ринкових інструментів.
5. Особливий підхід до участі держави в економіці має інституціоналізм. Інституціоналісти є прихильниками концепції економічної еволюції, яка ґрунтується на розвиткові і поступовій зміні "правші гри". Вони вважають, що для розвитку недостатньо тільки економічних і технічних умов. Потрібне також фундаментальне інституційне середовище: правила і традиції, що визначають, як ці умови будуть використані. Фундаментальна роль в цьому середовищі належить державі, яка, на їхню думку, нині перетворилася в головний чинник економічного розвитку.
6. Від 70-х років XX ст. кейнсіанство (неокейнсіанство) втрачає
свою популярність, оскільки державне регулювання не захистило економіки розвинених країн від економічних негараздів - спадів, інфляції, безробіття та ін. Водночас зростали видатки держави, марнотратство, розросталася бюрократія. Це дало підстави до розмов про "провали" держави. Надмірна зарегульованість економіки сковувала ринкові сили. Так був підготовлений ґрунт для ідеї дерегулювання - зменшення або й повного усунення державного регулювання в деяких сферах економіки.
7. Найчіткіше ідея дерегулювання втілена в ідеях монетаризму (М. Фрідман), який категорично заперечує державне втручання в економіку. Держава неспроможна ефективно регулювати економіку, тому її втручання в господарські справи не тільки не бажане, але й шкідливе. Єдиний засіб державного втручання,
Економічна роль держави
за М. Фрідманом. це - гроші: жорстка грошово-кредитну політика. Монетаризм ілюструє наростання антидержавних! настроїв наприкінці XX ст., що відображено й в економічній! політиці (рейганоміка, тетчеризм). Суть Ті зводилась да\ зменшення державного контролю в економіці, скорочення^ державного сектору, скорочення соціальних програм уряду.
8. Еволюція поглядів на економічну роль держави засвідчує, західна економічна думка гнучко реагує на потреби практики і не розглядає держави в економіці як альтернативу ринку. Свік змінюється, і змінюється наші уявлення про роль держави економічному і соціальному розвитку. Стає очевидним, щ співвідношення ринкового і державного механізмів регулювання визначається конкретною економічною ситуацією в країні може змінюватися на користь тієї чи іншої компоненти. Молена констатувати: якщо здобутком економічної науки? першої половини XX ст. було визнання потреби державного^ регулювання економіки, то друга половина XX ст. характерної пошуком оптимальних обсягів державного втручання, підвищенням його ефективності, а також нових методів і способів державного регулювання.
Отже, сучасне бачення держави таке: вона є центральним^ суб'єктом економічного і соціального розвитку, але не які безпосереднє джерело зростання, а як партнер, каталізатор і| помічник.
9. Незважаючи на різноманітність теоретичних поглядів економічну роль держави, усі вони сходяться на тому, ще "невидиму руку "ринку має доповнювати "видима рука "держі Потреба держави в економіці пов'язана насамперед з вас та обмеженнями ринку. Для України участь держави економіці зумовлена, ще й такими обставинами:
> орієнтацією на перехід до соціально-орієнтованої ринкової економіки;
> перехід здійснюється від тотально одержавленої влас ності на ресурси, тому держава організовує прощ роздержавлення й приватизації;
> в Україні тривалий час зберігатиметься (через обставини! відносно велика частка державних підприємств.
10. У ринковій економіці діяльність уряду багатогранна і складі вона постійно пршшожується. Можна виділити такі щ функції держави:
> забезпечення ефективності економіки;
> забезпечення справедливості;
> забезпечення макроекономічної стабільності.
11. Держава, як суб'єкт господарського життя, розробляє господарські цілі,.методи їх досягнення на всіх рівнях виконавчої влади, організовує їх виконання. Під державним регулюванням економіки розуміють сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб'єктів господарювання (домогосподарства, фірми) і ринкову ситуацію, щоб забезпечити нормальні умови для його функцію-вання та розв'язання соціально-економічних проблем суспільства. Методи впливу держави можна поділити на дві групи: 1) адміністративно-правові (прямі) і 2) економічні (непряліі). До першої групи належать: розроблення нормативно-правової бази і контроль за її дотриманням; 2) державні закупівлі й трансферні платежі; 3) індикативне планування й на-працювання цільових програм; 4) державний контроль над цінами; 5) прямі адміністративні заходи державних органів (заборони, дозволи, примус, квоти, субсидії, субвенції, дотації, ліцензії та ін.) До економічних заходів відносяться: 1) податки (прямі й непрямі) на фізичних і юридичних осіб, що формують бюджетні кошти; 2) бюджетні видатки; 3) монетарна політика та ін.
12. Важливим чинником державного регулювання економіки є державний сектор. Держава стала безпосереднім виробником і великим власником. У розвинених країнах вона володіє 70-40% відсотками основного капіталу і зосереджує у своїх руках стратегічні галузі економіки, прибуткові або й збиткові, але суспільна важливе виробництво, вагому частку ринкової інфраструктури. Тобто державні підприємства займають важливу нішу в змішаній економіці. Вони доповнюють або заміщують приватний бізнес і є суттєвим засобом регулювання економіки: збільшуючи або зменшуючи частку державного сектору, у ряд має змогу впливати на ефективність національної економіки. У перехідній економіці України виділяють три типи державних підприємств:
> казенні (унітарні, бюджетні);
> корпоративні державні підприємства (частка держави в капіталі не менше ніж 50% акцій), їх повністю контролює держава;
^ державні підприємства, де частка держави лише 25%. Держава тут представлена в наглядових радах.
Економічна роль держави 2?9
13. Державне регулювання економіки мас свої межі, що й підтвердилося від 70-х років XX сіп. Зростання бюджетних видатків на виконання державою економічних функцій і відповідно державного боргу, обюрокрачування державного управління, що призвело до уповільнення ухвалення економічних рішень, до обмеження підприємницької ініціативи та підриву конкуренції і супроводжувалося надмірними видатками держави на утримання державного апарату, а відповідно - зменшенням ділової активності та показників соціально-економічного розвитку довело, що домінування державного регулювання соціально-економічного розвитку вичерпало себе. Під тиском цих тенденцій у розвинених країнах відбувся перехід до нової системи управління економіки - змішаного управління.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 39 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |