Кредити фінансових компаній переважно короткострокові й невеликі за розмірами. Тому їхні активи досить диверсифіковані, що сприяє ослабленню кредитних ризиків і захисту інтересів їхніх вкладників. Платіжне спрямування кредитів фінансових компаній сприяє прискоренню реалізації товарів та послуг, що позитивно впливає на економічне зростання. Тому послуги цих компаній користуються великим попитом у розвинених країнах. До групи фінансових компаній також відносять лізингові та факторингові компанії, оскільки вони певною мірою кредитують платіжні потреби своїх клієнтів.
Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків, страхових компаній, інших фінансово-кредитних інститутів, а також промислових фірм - виробників споживчих товарів. Фінансові компанії особливо поширені в США, Канаді та Великій Британії. Активи фінансових компаній США зросли від 1970 до 2000 р. більше ніж у 15 разів і досягли 1 трлн дол.
Окремі фінансові компанії спеціалізуються на наданні позик фірмам через закупівлю дебіторської заборгованості зі знижкою (факторинг). Ще інші можуть бути створені материнськими корпораціями для прискорення реалізації їхніх товарів.
Фінансові компанії швидко пристосувалися до вимог часу і освоїли такий бізнес, як лізинг. Вони закуповують предмети тривалого користування (транспортні засоби, різноманітне обладнання) і передають їх в оренду (лізинг).
«3= Особливим інститутом на ринкові споживчих кредитів є ломбарди. Особливість організації кредитних операцій ломбардів полягає у відсутності кредитного договору з клієнтом та заставного __ Тема 7
зобов'язання. Відносини між ломбардами та позичальниками оформляють спеціальними документами (квитанціями), які мають статус угоди між сторонами, що дає підстави відносити ломбарди до групи договірних фінансових посередників. Ломбарди не вважають головним джерелом споживчого кредиту, проте вони виконують суттєву роль у наданні позик населенню, яке звертається до цих установ за невеликими сумами грошей на короткий строк, адже інші фінансово-кредитні установи не практикують таких операцій.
я& Довірчі товариства (трастові компанії) - це фінансові підприємницькі структури, які покликані здійснювати представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями (юридичними та фізичними особами) майна щодо реалізаціїїх прав власності. Ідея зародження трастових послуг виникла як результат поділу праці у сфері використання чужої власності в господарському кругообігу.
Довірчі товариства беруть кошти клієнтів у довірче управління та індивідуально формують інвестиційний портфель, а також управляють ним. Довірчі операції вважають складними, тобто такими, що вимагають найвищої кваліфікації в царині права, фінансового та інвестиційного менеджменту, страхування, знання макро- і мікроекономіки. У кожній країні в законодавчому порядку визначають власні специфічні траст-операції, вони багато в чому залежать від обраної системи прав власності (англо-американської чи континентальної (європейської)).
У сучасній практиці трастові операції здійснюють комерційні банки, трастові та інвестиційні компанії, інвестиційні фонди, довірчі товариства. Проте ключовими фінансовими інститутами на ринку трастових послуг є трастові компанії. Від ЗО до 40% американського національного багатства перебувають у руках трастових компаній або керується ними.
рз* Кредитніспілки. Традиційно в США вони відіграють важливу роль у споживчому кредитуванні (11,65% споживчого ринку). За неповних сто років вони створили досить потужну національну систему кредитної кооперації, її членами є близько 50% економічно активного населення (близько 83,3 млн.). Сукупні активи 10 тисяч кредитних спілок 2002 р. становили 575 млрд. дол., що в 32 рази більше 1970 р. (18 млрд. дол.). Більшість кредитних спілок має активи в межах від 1 до 5 млн дол. У США створено Національний фонд пайового страхування кредитних спілок, який страхує паї (депозити) членів спілок до 100 тис. дол.
Ринкова інфраструктура
229
Інноваційні банки (надають кп проекти, що пов'язані з на
давством
Наприклад ||£ |||\||
ч>вуютьдля надання едитної спілки (66% Зезризикові державні агентств, у депозитні
:ової»аїні
комерції'
взаємз ^
"
І*
5 5
о-
*
ренням конкурент
структури відбувається кової економіки і має країні розвиток ринкових вали (у роки "воєнного /командної системи з кінця ктура є не цілком ринковою, /галом, так і в багатьох своїх //визначені:
II Ісавного монополізму та ствоа;
> гармонізацією нормативної бази з інвестиційним елементом -в Україні розроблено комплекс законодавчих документів: "Про товарну біржу", "Про цінні папери та фондову біржу", "Про банки та банкову діяльність ", які регламентують діяльність відповідних інститутів ринкової інфраструктури;
> входженням українського суспільства в світові інформаційні системи;
> станом ментальності й рівнем ринкового мислення і поведінки населення.
Складність процесу формування сучасної інфраструктури в Україні зумовлена низкою обставин:
Ф багато інституцій інфраструктури формується вперше. Це стосується передусім фінансових посередників, які в Україні були зорієнтовані передусім на обслуговування приватизації, що не дало змоги їм повністю виконувати свої класичні функції -залучення вільних коштів та їхнє інвестування в економіку;
Ф деякі інститути відроджуються, як-от біржові. Відродження біржових структур має свої проблеми. Зокрема невизначена ситуація з фондовими біржами. Фондовий ринок ще не сформувався, і фондові біржі об'єктивно не є барометром стану економіки;
230
Тема 7
Ф інститути, що існували в директивній економіці (наприклад, банки), зазнають серйозних змін, щоб пристосуватися до виконання нових функцій в інфраструктурі ринкової економіки:
® недостатність законодавчого забезпечення ринкових перетворень в Україні, його нестійкість.
Інфраструктура є важливим чинником, що визначає умови ринкового реформування економіки. Вона забезпечує нормальний хід економічних перетворень, а відсутність прирікає їх на неефективність. Тому потрібна особлива увага до всіх елементів інфраструктури, бо тільки це забезпечить реалізацію ринкових реформ.
Реальний стан окремих інститутів ринкової інфраструктури в Україні такий (табл. 7.1.)
Таблиця 7.1.
Розвиток біржових інституцій в Україні (на початок року)
Біржі | 1992 | 1994 | 1996 | 1998 | 2000 |
1. Разом | 223 | ||||
2. Універсальні | 22 | 24 | |||
3. Товарні й товарно-сировинні | 28 | 25 | |||
4. Агропромислові | 25 | ' 28 | |||
З.Фондові й товарно-фондові | 2 | 24 | 26 | ||
6. Інші | 12 | 21 | 77 |
Кількість бірж в Україні надмірна і не має жодного зв'язку з реальними потребами. В усьому світі в 90-ті роки XX ст. налічувалося ІЗОф'ючерснихбірж.
Бурхливий розвиток різних бірж в Україні пов'язаний з тим, що наприкінці 80-х років ще союзний уряд надав підприємствам право реалізації "зайвих" товарно-сировинних цінностей за вільними цінами. Це, а також законодавча неврегульованість діяльності бірж, дало змогу господарській номенклатурі привласнити величезні спекулятивні прибутки від перепродажу ресурсів.
Українські біржі не відповідають світовим стандартам і за якісними показниками: часткою біржових товарів у загальному обсязі біржової торгівлі; розумінням "універсальності" в біржовій справі; домінуванням нерухомості в біржовій торгівлі.
Ринкова інфраструктура
^^ш
Формування елементів фінансової інфраструктури
Створення ефективної фінансової системи є основою переходу від командної економіки до ринкової, тому країнам у процесі ринкової трансформації потрібно приділити велику увагу фінансовим реформам як одному із шляхів досягнення економічної стабілізації.
Україна, як і більшість постсоціалістичних країн пішла шляхом створення банківсько-орієнтованої моделі структурної організації фінансової системи, за основу якої взято німецьку модель універсального фінансування комерційними банками, її втіленню сприяло, по-перше, те що банки функціювали і за радянських часів, аринок цінних паперів танебанківські фінансові інститути потрібно було створювати заново; по-друге, бажання країн швидше адаптувати власне банківське законодавство до директив Європейського Союзу стосовно ринку банківських і фінансових послуг з метою подальшої інтеграції в ЄС.
До того ж, багато науковців відстоюють позицію розвитку лише банківської системи, аргументуючи це тим, що вона здатна повністю забезпечити ефективний перерозподіл фінансових ресурсів. Наголошують саме на універсалізації банківських установ, які надають повний і широкий спектр фінансових послуг. Проте, навіть враховуючи світові тенденції до універсалізації банків, концентрацію діяльності в кількох (трьох, максимум п'ятьох) сферах вважають оптимальною для будь-якого суб'єкта-господарника і фінансового також. Якщо приділити увагу всім сферам одночасно, то втрачаються пріоритети, що в подальшому призводить до зменшення ефективності діяльності такого суб'єкта. Банківським структурам у перехідних економіках із недостатнім рівнем капіталізації нелегко розширювати сферу послуг, оскільки керувати універсальними банками і контролювати їхню діяльність набагато складніше, ніж спеціалізованими установами. Тому в країнах з перехідною економікою зростає роль небанківських фінансових інститутів, оскільки вони краще, ніж банки, пристосовані для фінансування заходів із високим ступенем ризику, а саме такий ризик нерозривно пов'язаний із процесом економічних змін.
Структуру фінансової системи сучасної України характеризують:
> порівняно низький рівень фінансового посередництва; *- домінування банківської системи в структурі фінансового сектору;
Тема 7
> низька участь небанківських фінансових інститутів у фінансовому посередництві;
> незначна роль ринку цінних паперів.
Україна, як і більшість країн колишнього соціалістичного табору, розпочала реформування фінансової ситеми з банківництва, створення дворівневої банківської системи.
Банки існували ще в рамках командно-адміністративної системи, як державні галузеві банки: Промбудбанк, Агропромбанк, Ощадбанк, Жилсоцбанк і Зовнішекономбанк. Вони були перетворені на комерційні банки. Відповідно: Промінвест, АКБ "Україна", Ощадбанк, Укрсоцбанк і Укрексімбанк. До того ж Ощадбанк і Укрексімбанк залишились у державній власності. Поряд з цим створювалися незалежні комерційні банки, багато з них розорилося і на 01.12.2003 р. їх було 184; 28 з них було створено за участю іноземного капіталу. Фактично діяло 155 комерційних банків. Рівень концентрації капіталу в банківській сфері дуже високий: на сім найбільших банків (менше 4% кількості) припадає половина всіх банківських активів. Домінують "п'ять старих" правонаступників колишніх державних банків - за обсягом кредитів і за кількістю філій у регіонах. Ще однією рисою банківської системи України є нерівномірність розміщення: на Київ і Київську область припадає майже 50% від усієї кількості комерційних банків з частками: у статутному фонді - 55%, а в сумарних активах - 51%.
На початку 1990-х років відбулося становлення інститутів небанківського фінансового сектору: процеси приватизації зумовили потребу створення інвестиційних фондів та компаній, довірчих товариств; пенсійна реформа передбачала формування накопичувальної системи, функціювання якої забезпечують пенсійні фонди, недержавні також; потреба страхування в умовах підвищеного ризику в контексті економічних реформ дала підґрунтя для діяльності страхових компаній; з метою пожвавлення малого і середнього бізнесу та полегшення наслідків малозабезпеченості населення створювалися кредитні спілки ті інші установи з мікрокредитування.
Однак Україна ще на початковому етапі становлення усіх інститутів: тут триває формування нормативно-правової бази, відбувається перерозподіл повноважень щодо регулювання та контролю за діяльністю небанківських фінансових інститутів між різними органами. Небанківські інститути набагато менше законодавче впорядковані й керовані порівняно з банківськими, частина створених структур або "простоює", або займається
невластивою їм справою. ___________
Ринкова інфраструктура 233
Після скандалів у першій половині 90-х років з "фінансовими пірамідами", у результаті чого постраждало близько 4 млн. довірливих вкладників (сума втрат - 132 млн. доларів США) була підірвана довіра до довірчих товариств (Іпрастів).
Невластивими для них функціями займалися в Україні інвестиційні фонди і компанії. Не маючи реального ґрунту для виконання своїх безпосередніх функцій, як інституційні інвестори, вони були змушені займатися акумулюванням приватизаційних сертифікатів та вкладанням їх у цінні папери приватизованих підприємств. Як відомо, активи інвестиційних фондів перетворилися на пакети низьколіквідних акцій, що дуже ускладнило їхні можливості навіть розрахуватися з власниками інвестиційних сертифікатів. На початку 2003 р. в Україні налічувалось 135 інвестиційних фондів із загальною балансовою вартістю 364,7 млн. грн. їхніми учасниками стали понад 20 млн. громадян України.
Почали відроджуватися кредитні спілки, які мають тривалу історію в Україні (на 0 1.09. 1 9 1 9 р: налічувалося 33 тисячі кредитних та ощадно-позичкових кооперативів). Відродження кредитівок почалося з першої половини 90-х років. Сьогодні, за даними Національної асоціації кредитних спілок, в Україні працює 1400 кредитівок. У першій половині 2003 р. їхні активи сягнули понад 1 10 млн. грн, а надані позики -близько 100 млн. грн. На фінансовому ринку кредитові спілки мають все більшу конкуренцію з боку банківської системи.
Після прийняття відповідних нормативних актів дещо активізувалася справа з пенсійними фондами. Однак приватні пенсійні фонди поки що не відіграють помітної ролі в пенсійному забезпеченні населення України. І причина знову ж таки в недорозвиненості українського фондов.ого ринку. Якщо в розвинених країнах пенсійні фонди є дуже солідним інституційним інвестором і їхні багатомільярдні кошти вкладають у високодохідні й довготривалі фінансові інструменти, то 16 млн. грн. 31 тисячі учасників пенсійного фонду України розміщені... на депозитних рахунках банків.
Оптимістичніше можна оцінити стан страхової справи в Україні, хоч і тут є серйозні проблеми. Законодавча неунормованість, відсутність традицій страхування, недовіра до страхової справи, що збереглася ще з часів командної системи, а також підкріплена відомими фінансовими аферами 90-х років - усе це не сприяє розвиткові страхової спри ви в Україні. Водночас кількість страхових компаній зростала випереджувальними темпами порівняно з
банківською мережею. У 1995 році налічувалося близько 800 страхових компаній. До 2003 р. їх кількість зменшилася до 357 компаній, (серед них ЗО компаній страхування життя). У Німеччині з її у півтора раза більшим населенням, налічується не більше 80 страхових фірм. При цій величезній кількості страхових фірм в Україні, що засвідчує високу дохідність страхового бізнесу, сьогодні український страховий ринок охоплений лише на 5% своєї місткості.
Під впливом законодавчих та економічних чинників окреслились певні тенденції у створенні лізингових компаній. По-перше, засновниками більшості лізингових компаній були комерційні банки. У світовій практиці використовують два методи участі банківського капіталу в лізинговому бізнесі: прямий та опосередкований. Через залежність українських лізингових компаній від банків у нас поширений саме опосередкований метод, за яким банк -єдиний чи найбільший акціонер лізингової компанії, тобто вона фактично виступає як дочірнє підприємство банку. На таких засадах діють лізингові компанії "Аваль-лізинг", "Укрексімлізинг", лізингова компанія "Інкомбанку-Україна", "РЕАЛ-банк" тощо. По-друге, лізингові компанії створювалися при українських заводах -виробниках устаткування, зокрема сільськогосподарського. Це такі компанії, як АТ "Агротехсервіс", ВАТ "Украгромашінвест" та його підрозділи: "Харківагромашінвест", "Одесаагромашінвест". По-третє, в Україні поширене надання лізингових послуг закордонними компаніями-виробниками, що мають представництва в нашій країні. Здебільшого - це транспортні компанії: "Зсапіа-Україна", "Уоіуо Тгиск Согрогаїіоп", "Мегсесіез-Вепг", ІУЕСО, МАМ, - які реалізують свої машини переважно через фінансовий лізинг. По-четверте, спеціалізовані лізингові компанії, що створюються з частиною іноземного капіталу або цілком, формують українські засновники. Це компанії ("Напга Ьеазіп§ & Расіогіп^", "Перша лізингова компанія", "Укрінкомліз", "УкрДержЛізинг"), для яких лізинг є основним видом діяльності. По-п'яте, лізингові компанії створюються у вільних економічних зонах (Лізингова Компанія "Євро-Сиваш"). Такі компанії засновують для використання пільгового оподаткування та інших вигід вільних економічних зон.
За даними Всеукраїнської Асоціації "Укрлізинг", за період незалежності України лізингові послуги надавали близько 130 компаній, однак їх кількість до 2002 р. скоротилась майже в чотири рази.
Нині в Україні лізингові операції реально здійснюють близько 22 компанії, з яких 15 працюють лише з лізингом обладнання, 5 -
Ринкова інфраструктура
лише з нерухомим майном, 2 - з обладнанням і нерухомим майном. За підрахунками асоціації "Укрлізинг", обсяг лізингових угод 2001 року становив 326,5 млн. гри., з яких 297,8. млн. грн. припадає на лізингові угоди про обладнання і тільки 28,7 млн. грн. - на угоди про лізинг нерухомого майна.
Отже,
усі пебаиківські фінансові інститути" 'переживають в Україні початковий період станов-" "лення. Із закінченням створення нормативио-правового' забезпечення їх функціювання, і за умови сумлінного дотримання^ ними "правил гри" при одночасному поліпшенні макро-^ економічної ситуації можна сподіватися на ефективнішу діяльність цих інститутів.
Резюме
1. Нормальне функціювання ринкової економіки залежить від стану
інфраструктури. Розвинена інфраструктура має позитивний вплив на економічне зростання.
2. Ринкова інфраструктура - це сукупність служб, підприємств, допоміжних ланок і установ, які опосередковують та полегшують взаємодію економічних суб'єктів і забезпечують безперебійне функціювання господарських взаємозв'язків, укладання і виконання ринкових угод та можливість їх регулювання. Головними її елементами є: товарні та фондові біржі, біржі праці, системи оптової і роздрібноїторгівлі, банки та небанківські фінансові посередники, а також інформаційно-консультативні фірми, аудиторські та податкові установи, асоціації підприємців тощо.
3. Через систему угод та контрактів біржі упорядковують і стабілізують стосунки покупців та продавців товарів, цінних паперів, інших фінансових активів, полегшують фірмам реалізацію продукції, отримання додаткових капіталів та їхнє спрямування в продуктивніші галузі.
4. На фінансовому ринку відбувається переливання коштів від тих,
хто має їхній надлишок до тих, хто потребує інвестицій та може ці кошти продуктивно використати. Це поліпшує економічну ситуацію і добробут у суспільстві.
5. Найефективніше переміщення фінансових ресурсів від їхніх власників до позичальників забезпечують фінансові посередники:
Тема 7
різні види банків та небанківські фінансові інститути. Вони надають широкий спектр фінансових послуг, таких як: лізингові, факторингові, кредитування, страхування, довірче управління майном, інформаційні, консультаційні тощо. 6. Формування більшості елементів ринкової, особливо фінансової інфраструктури в Україні переживає початковий період становлення. Із закінченням створення нормативно-правового забезпечення їхньої діяльності й за умови дотримання ними "правил гри" при одночасному поліпшенні макроекономічної ситуації моясна сподіватися на ефективніше функціювання цих інститутів.
Ринкова інфраструктура
ТЕМ А 8
ЕКОНОМІЧНА РОЛЬ ДЕРЖАВИ
О План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
8.1. Де рукава як економічний суб'єкт.
8.2. Еволюція поглядів на роль держави в економічному житті Я..?. Передумови участі держави в ринковій економіці.
8.4. Економічні функції держави.
8.5. Методи державного втручання (регулювання) в економіку.
8.6. Державний сектор у національній економіці.
8.7. Межі та перспективи регулювальної діяльності держави. Резюме
Ключові поняття та терміни
адміністративно-правові (прямі) методирегулювання економічні (непрямі) методи регулювання держава як економічний суб'єкт
держава як інститут (інституціоналізм) -економічніфункції'держави
- "провали " держави державне регулювання
економіки
державний бюджет: доходи і видатки
державний сектор економіки:
- казенні підприємства
- корпоративні державні підприємства
державні трансфери економічний лібералізм
захист конкуренції
- антимонопольне законодавство
- перерозподіл доходів змішана економіка змішане управління економіки (економічний лібералізм і економічний дирижизм) кейнсіанство
моделі регулювання (американська] японська, шведська, німецька) мопетаризм монетарна політика неокласичний синтез неолібералізм персоніфікація держави підприємства податки: прямі і непрямі стабілізація національної економіки
Тема 8
Держава існує не, для того, щоб перетворювати земне життя у рай, а для того, щоб завадити йому перетворитися у пекло" (М. Бердяєв).
Економічна роль держави - одна з найважливіших і давніх проблем економічної науки. У ширшому (філософському) аспекті вона відображає роль свідомого в координації господарської діяльності. Важливість цієї проблеми з часом зростає, і в сучасному глобалізованому світі інститут держави, його економічна роль, перебувають в центрі суспільної уваги. Друга половина XX ст. продемонструвала переваги й обмеженість державних заходів в економічному розвитку. З одного боку, державна активність мала успіхи, зокрема в галузях освіти, науки, охорони здоров'я. З іншого боку, були й провали державного втручання в змішану економіку розвинених країн, що змусило їх надати перевагу ринковим механізмам; зазнали стратегічної невдачі країни, економіка яких була зорієнтована на панівну, тотальну роль держави: країни "соціалістичного табору" і багато країн, що розвиваються. Це сприяло наростанню негативних настроїв щодо втручання держави в господарське життя, тенденції до "мінімізації" держави. Однак і зорієнтувало на потребу підвищити ефективність держави, посилити її роль як "каталізатора і помічника, що стимулюють і доповнюють діяльність приватного бізнесу". Ставлення до державної активності в економіці завжди було неоднозначним: від повного заперечення координуючої ролі держави в ринковій економіці до визнання її панівною силою, яка свідомо і планомірно керує економічними процесами. Як часто буває, ці крайності - вільний ринок і централізовано кероване господарство — ідеальні моделі, а реальні економічні системи — між цими крайніми полюсами.
8.1. ДЕРЖАВА ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ СУБ'ЄКТ
Держава, як інституція, виникає на базі внутрішніх процесів у суспільстві. Вона не нав'язана ззовні.
Сьогодні держава - це сукупність суспільних інститутів, що здійснюють публічну владу; вона охоплює не тільки центральні, а й місцеві органи влади, органи самоврядування.
В усі часи держава виконує роль політичного центру, який забезпечує захист власності, охорону правопорядку та загальне управління країною. Водночас держава ніколи не стояла осторонь економіки, а завжди діяла, і подеколи дуже активно. Суспільство
Економічна роль держави
завжди використовувало державний апарат для досягнення певних господарських цілей, гарантування національної безпеки, задоволення загального інтересу чи приборкання небажаних для суспільства дій окремих громадян.
Як особлива політична організація, держава завжди була зовнішнім середовищем для економічної системи, але не її елементом - не суб'єктом системи.
Однак характер державного втручання в ринкову економіку в XX ст. і особливо з 30-х років докорінно змінився. Держава почала здійснювати цілеспрямовану політику для досягнення певних економічних цілей. З цією метою вона розвиває власний виробничий сектор, привласнює через оподаткування істотну частку національного доходу і перетворюється в могутню економічну потугу. Держава стає власником і виробником, продавцем і покупцем, позичальником і кредитором; вона активно втручається у відносини робітників і продавців тощо - усе це перетворило її у повноправного суб'єкта господарського життя, тобто господарська потуга держави дає змогу впливати на всю економічну систему. Усебічна економічна діяльність держави і дає підстави вважати її суб'єктом господарського життя, економічної системи.
Отже, особливість ролі держави в сучасній ринковій економіці в тому, що вона стала суб'єктом економічної системи разом з домогосподарствами та фірмами, виконує активну роль в економіці, є носієм певних прав та обов'язків.
У сучасній ринковій економіці взаємодіють три господарські (економічні) суб'єкти: домогосподарства; фірми; держава.
юр Домогосподарства представляють населення країни. Вони є основними власниками і постачальниками економічних ресурсів, а також головними споживачами, заощадниками і платниками податків. Домогосподарства персоніфікуються в окремих громадянах і сім 'ях.
оз* Фірми є головними споживачами економічних ресурсів, а одночасно й виробниками переважної більшості товарів і послуг у національній економіці. Фірми персоніфікуються у підприємцях.
*& Держава, ставши суб'єктом економічної системи, забезпечує передусім загальні (рамкові) умови господарської діяльності, а також є отримувачем доходів і їх розпорядником. Історія засвідчує, що лише технічних й економічних умов для розвитку ще недостатньо. Потрібне також належне інституційне середовище -правила і традиції, які й визначатимуть ефективність використання
Тема 8
цих умов. Фундаментальна роль у цьому середовищі належить державі, яка забезпечує впровадження в життя законодавчих норм для підтримання ринкових операцій - неодмінної умови підвищення ефективності вкладу держави в розвиток. Держава стала власником і виробником. Економічна діяльність держави охоплює всю систему усвідомлених економічних цілей і завдань, способи й механізм їх ефективного здійснення. Будь-які дії держави, що прямо чи опосередковано впливають на економічні процеси, а також безпосередня господарська діяльність держави (державний сектор економіки) належать до її економічної діяльності. Остання (економічна діяльність) конкретизується в економічній політиці держави. Держава персоніфікується в державній бюрократії, чиновництві.
Оскільки держава стала суб'єктом господарської діяльності, то розглядаючи це питання, мусимо насамперед з'ясувати: що є цей суб'єкт? Що є ця держава? Яка вона? Наскільки вона є правовою, тобто як у країні поважають закони, і як ці закони та інші нормативні документи державних органів влади виконують? Наскільки держава дбає про загальнонаціональні цілі та інтереси?
Виявляється, що ефективність державних заходів різна: те, що добре для одних країн, може мати цілком протилежні наслідки для інших. Навіть в країнах з однаковим рівнем розвитку відмінності в розмірах, етнічному складі, політичній системі, культурі та менталітеті роблять кожну державу неповторною. Тому, розглядаючи економічну роль Української держави, ми маємо насамперед задатися питанням: що є ця держава? І з'ясовуючи її економічну роль, не слід орієнтуватися тільки на те, що, наприклад, в індустріальне розвинених країнах Заходу держава виконує такі-то і такі функції і це дає добрі результати. Сам факт, що в них щось добре виходить, ще не є переконливим аргументом, для того, що саме це треба й нам робити. Там - інша держава з багатовіковими традиціями, де шанують і поважають закони, а населення законопослушне; там держава передусім виражає інтереси більшості населення, яке швидко реагує на непопулярні заходи уряду і може вплинути на них.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 45 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |