Ф Зростанням безробіття і, як наслідок, зростанням кількості самозайнятих. Багато осіб, які тривалий час не можуть знайти роботу, пробують свої сили у приватному бізнесі.
Тенденція до зростання кількості самозайнятих спостерігається в усіх розвинених країнах, у США також. З 1975 по 1990 кількість самозайнятих тут збільшилось на 54%. Серед цієї категорії зайнятих помітнішу роль відіграють жінки, їх частка в загальній кількості
______ самозайнятих за згаданий період зросла від 26,1 до 32,2%. ________
- Ге«а9
® Зростанням популярності надомного бізнесу. Цьому сприяють такі фактори, як можливість уникнути проблем, пов'язаних з організацією офісу, бажання заощадити кошти на оренду та інші офісні витрати, працювати в приємному домашньому середовищі та ефективніше поєднувати відпочинок, роботу й домашні справи (людина отримує більше можливостей для самоорганізації та розподілу часу на різноманітні обов'язки).
Надомний бізнес особливо поширився у сфері послуг: до таких традиційних занять, як пошиття одягу, взуття, виготовлення коштовних прикрас, художніх речей, приєдналися бухгалтерські послуги, робота на комп'ютері, редагування, переклади, юридичні консультації тощо. Приблизно 52 млн, або 40% зайнятого населення США 1997 р. працювало в домашніх офісах, 1975 р. цей показник становив лише 2,5 млн осіб.
Надомний бізнес є вагомим джерелом зайнятості для жінок, студентів, пенсіонерів та інвалідів. За даними Європейського Союзу, чисельність жінок серед надомників становить 90-95% у Греції, Італії, Нідерландах, Ірландії, 84% у Франції, 91,5% в Японії;
® Поширення ідей вільного підприємництва, зростання ролі філософії "підприємницького успіху" як каталізатора підприємницької активності.
Особливою популярністю ідеї власного незалежного бізнесу користуються в США. Упродовж сторіч вони надихали і надихають цілі покоління людей до великих звершень. Успіх бізнесу залежить не лише від добрих організаторських здібностей чи "ніш", але й від того невгасимого прагнення, бажання досягти цілей, незважаючи на перепони, чи навіть численні невдачі (За матеріалами кандидатської дисертації Н. Кубай "Становище і розвиток приватного підприємництва в перехідній економіці (на прикладі малих підприємств в Україні", с. 36-42).
9.5. НОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
З переходом до інноваційної моделі підприємництва з'являються нові його форми. Найсуттєвіші серед них:
> венчурне підприємництво;
> лізинг;
> інжиніринг;
> технопарки;
> франчайзинг та ін.
Підприємництво і підприємство ~ ~
Венчурне підприємництво
Серед відносно нових форм підприємницької діяльності особливе місце займає венчурне підприємництво. Воно поширилось передусім у науково-технічній сфері, де завжди існує ризик в одержанні очікуваних результатів.
Венчурні (ризикові) фірми - це інноваційні підприємства, діяльність яких спрямована на реалізацію "ризикових проектів". У сфері наукомісткого виробництва для отримання нових продуктів, послуг та технологій з метою присвоєння максимального прибутку. За своїми розмірами венчурні компанії належать до малих або середніх, а за організаційно-правовим статусом -це партнерства (товариства).
Створення венчурних фірм передбачає наявність трьох суб'єктів:
в носіїв ідей (науковців, інженерів);
€> висококваліфікованих фахівців - управлінців;
© інституційних інвесторів (інвестиційні банки, пенсійні фонди, страхові компанії тощо). У центрі венчурної фірми - наукова або інженерна ідея, яка за допомогою належного фінансування та високопрофесійного менеджменту (управління) має забезпечити високі прибутки.
Найбільші фінансові ризики несуть інституційні інвестори. По-перше, оскільки проекти високоризикові, а ризиковий капітал інвестор вносить у вигляді паю в статутний фонд фірми, то інвестори заздалегідь погоджуються на можливу втрату своїх капіталів (у разі невдачі проекту). По-друге, венчурний капітал може дати віддачу тільки за тривалий час: 3-5 років потрібно, щоб переконатися в перспективності проекту, та ще 5-10 років, щоб отримати прибуток.
За опублікованими даними, у США15% венчурних фірм приречені на повну втрату ризикового капіталу; 30% - забезпечують скромний прибуток. Зате 30% особливо успішних венчурних фірм за декілька років перекривають вкладений капітал у 20, а інколи й у сотні разів.
Саме в США венчурне підприємництво набуло найбільшого розвитку. Тут щорічно виникає близько 2500 нових венчурних фірм. На малі венчурні фірми в США припадає 25-30% великих винаходів, які демонструють високу ефективність. Витрати на один винахід в малих фірмах становлять в середньому 87 тис. доларів проти 2 млн. доларів у великих корпораціях1.
'ПлоткінЯ. Д., ДубодєловаА. В.,ЗахарчукО. В.,ПурхаТ.С. Підприємництво.
Зарубіжний досвід. -. Львів, 1993. - С. 79. _______
__
Американські венчурні фірми мають податкові та інші пільги. У Європі, за винятком Великої Британії, венчурний бізнес розвинутий слабо.
"^ Лізинг
Останніми десятиліттями поширилась така форма підприємництва, як лізинг - модифікована форма довгострокової оренди. Лізинг - це спосіб розширення збуту через передачу майна в тимчасове користування на особливих умовах.
Учасникам лізингової угоди є:
Ф підприємства-виробники;
Ф підприємства-орендарі;
(І) лізингові фірми як посередники.
Лізингова фірма - спеціалізована фінансова (банківська чи позабанківська) інституція, яка, на прохання орендаря, купує потрібне обладнання чи нерухоме майно з метою передачі його в оренду на попередньо узгоджений термін за відповідну оплату. Із закінченням терміну оренди користувач (орендар) може:
>• повернути об'єкт оренди;
> подовжити термін його оренди;
> викупити за залишковою вартістю.
Лізинг поєднує елементи оренди і кредиту, оскільки є своєрідним способом фінансування інвестицій, який не вимагає від орендарів великих разових вкладень. Лізингова компанія забезпечує ширший спектр послуг ніж банки. Вона надає інженерно-консультаційні послуги, післяпродажне і страхове обслуговування, проводить навчання персоналу тощо.
Лізингові угоди є довгостроковими, їх укладають на термін від З до 20 років, а на нерухоме майно - до 50 років. Залежно від терміну оренди, розрізняють різновиди лізингу: до 5 років - це оперативний лізинг; понад 5 років - це довгостроковий або фінансовий лізинг. Протягом всього часу власником об'єкта оренди є фінансовий посередник; орендар - тільки користувач, який зобов'язаний зберегти об'єкт оренди в належному стані.
Нині лізинг став важливим видом підприємницької діяльності. На Заході масштаби лізингових операцій постійно зростають. Лізингові операції набули поширення і в країнах Центрально-Східної Європи, хоч не в таких масштабах. Щодо України, то тут обсяг лізингових операцій поки що невеликий. Правда, більшість
Підприємництво і підприємство 309
великих вантажних автомобілів українських автоперевізників взято за лізингом.
Лізинг особливо вигідний малим і середнім фірмам, які мають обмежені фінансові можливості, і яким було б не під силу придбати дороге обладнання чи транспортний засіб. Лізинг розв'язує цю проблему.
У лізинг передають транспортні засоби (літаки, вантажні автомобілі), будівельні крани, дороге виробниче обладнання, комп'ютери, нерухомість тощо.
Інжиніринг
Інжиніринг-система - це надання послуг фірмою-консуль-тантом фірмі-клієнтові в будівельній справі, спорудженні промислових та інших об'єктів. Відповідно до цього виділяють декілька видів інжинірингових фірм:
> інженерно-будівельні (надають повний комплекс послуг);
> інженерно-консультаційні (забезпечують проектування і будівництво без поставки обладнання);
> інженерно-дослідницькі (розробляють технології та матеріали; вивчають ринки; складають кошториси; здійснюють контроль за монтажем та запуском устаткування);
> консультаційні фірми з організації та управління (опти-мізація структур управління; кадрові питання; сприяння організації збуту).
Франчайзинг
Найпоширеніша форма інтеграції малого і великого бізнесу в галузі збуту: у ресторанному бізнесі, на станціях технічного обслуговування, у сфері туризму, роздрібній торгівлі, дизайнерських та бізнесових послугах (прикладом франчайзерів є система швидкого обслуговування "Мак-Дональдс", магазини та автомати з продажу "Кока-коли " та ін.) У США новий франчайзинговий бізнес відкривається щоп'ятнадцять хвилин. Сьогодні сотні тисяч франчайзингів у десятках галузей оперують на ринку країни.
Система франчайзингу насичує ринок якісними та різноманітними товарами й послугами. Характеризується жорстким контролем з боку головної компанії (франчайзора), щоб забезпечити якість і стандарти фірм-операторів (франчайзі). __ Гема 9
А суть системи франчайзингу полягає в тому, що головна фірма (франчайзор) передає малим і середнім підприсмствам-операторам (фрайчанзі) виняткове право на продаж Ті товарів чи послуг під торговельною маркою компсиїії-франчайзора. Згідно з угодою між головною фірмою і фірмою оператором визначають нормативи відрахувань від прибутку головної компанії і нормативи регулярних виплат за використання реклами під торговельною маркою франчайзора. У США франчайзними угодами охоплено понад 500 тис. малих підприємств.
Система франчайзингу має свої переваги й недоліки для обох партнерів - франчайзора і фірми-оператора.
Технопарки
Технопарки - форма венчурного (ризикового) підприємництва, поширені в США та Західній Європі. Технопарки виникли як нові форми організації та фінансування науково-дослідної та науково-виробничої роботи інтелектуальної еліти в нових, постіндустріальних умовах, як форма самоорганізації творчого потенціалу людей, так званого "класу інтелектуалів". Нині в індустріальне розвинених країнах технопарки належать до основних елементів інфраструктури, що забезпечують функцію-вання інноваційної моделі економіки. Тому уряди цих країн здійснюють стосовно них особливу економічну політику, яка передбачає надання податкових та кредитних пільг, цільове фінансування важливих інноваційних проектів, державне замовлення на інноваційну продукцію технопарків. Наукові й технологічні парки Європи фінансує переважно держава: у Великобританії - на 62, ФРН - 78, Франції - на 74, а у Бельгії - на всі 100% '. Правда, у США технопарки більше фінансує приватний бізнес. Класичним прикладом технопарку вважають науково-виробничий центр, створений на базі Стенфордського університету в Каліфорнії, де зосереджено близько 3 тис. середніх і малих електронних фірм, на яких зайнято майже 200 тис. осіб.
В Україні технопарки з'явилися наприкінці 2000 р. Сьогодні зареєстровано і функціонує сім технопарків, зокрема "Інститут монокристалів", "Вуглемаш", "Інститут електрозварювання імені Е. О. Патона", "Київська політехніка" та ін. За даними Департаменту інноваційного розвитку МОН України, за час свого існування
'Семиноженко В. Технологічні парки України: перший досвід формування інноваційної економіки. -2004. -№ 1. С. 16.
Підприємництво і підприємство
технопарки України були досить ефективними і виробили інноваційної продукції на 1 млрд. 382 млн. гри. В інноваційних та інвестиційних проектах, які реалізуються в рамках технопарків, задіяно 23 тис. працівників1.
У технопарках України створюють і виготовляють високо-технологічну продукцію, яка є конкурентоспроможною не тільки на внутрішньому, але й на зовнішньому ринку. Технопарки сприяють технологічному оновленню економіки України, збільшенню обсягів виробництва.
Серед інших нових форм підприємництва можна назвати ще так звані "торговельні мережі" - об'єднання кількох крамниць під загальним контролем зі спільною службою закупівлі, збуту й однотипним дизайном та мерчендайзинг - своєрідна система активізації торгівлі.
Форми підприємницької діяльності надзвичайно різноманітні. Нові форми створює розвиток економіки й потреби споживачів.
9.6. ВИТРАТИ І ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ. ЗАРОБІТНА ПЛАТА
Витрати
В умовах ринкової економіки підприємство має вільний вихід на ринок. Тому підприємець має знати ринок, знати витрати, на які слід орієнтуватися, щоб за наявних цін отримати прибуток. Адже прибуток - найістотніший стимул його діяльності.
Ринкова економіка виробила й певні обмеження щодо абсолютизації приватного (особистого) інтересу підприємця. По-перше, ринок сприйме тільки ті товари, які потрібні людям. Ринок "невидимою рукою" спрямовує діяльність підприємця на задоволення громадських інтересів (потреб споживачів).
По-друге, серйозним обмежувачем особистих інтересів підприємця є діяльність держави, яка через податки, дотації, штрафи та іншими засобами може коригувати діяльність підприємств, а, отже, і його приватні інтереси. Важливим обмежувачем максимізації особистого інтересу є ринкова інфраструктура: через біржі, банківську систему тощо вона впливає на формування цін на фактори виробництва і вгамовує надмірні особисті інтереси підприємств.
'Там само. - С. 18.
Водночас отримання прибутку є могутнім стимулом ринкової економіки. Ключовим твердженням економічної теорії фірми є вимога максимізації прибутку, яка досягається стійким розширенням виробництва доти, поки вигоди перевищують витрати. Перш ніж розраховувати на прибуток, фірма повинна купити послуги різних входових факторів і здійснити певні витрати. Витрати є, отже, вартістю входових факторів, залучених до виготовлення виходової продукції фірми, вони "реєструють конкурентну спроможність фірми". В основі багатьох ділових рішень лежить величина витрат. Фірми приділяють витратам особливу увагу, оскільки кожний долар витрат зменшує прибутки фірми.
Поняття витрат зазнало значної еволюції. Класики економічної науки А. Сміт і Д Рікардо, спираючись на теорію трудової вартості, витратами називали середні суспільні затрати на одиницю продукції. Вони визначили їх як суму ціни виробництва і ренти.
Карл Маркс виділяв два види витрат:
© витрати виробництва;
© витрати обігу.
Витрати виробництва К. Маркс поділяв на:
в Витрати виробництва підприємства (капіталомісткі витрати виробництва - КВВ). Вони охоплюють витрати основного Ф капіталу, сировини, матеріалів, енергії тощо плюс витрати на заробітну плату (у Маркса КВВ дорівнюють сумі С+У, де С -витрати постійного капіталу, а V - змінного (витрати на оплату робочої сили)).
© Суспільні витрати виробництва (справжні витрати суспільства на виробництво товару), які є витратами живої і уречевленої праці, тобто становлять вартість товару. Вони містять С+У+М, де М -додаткова вартість.
Щодо витрат обігу, то вони також є двох видів: витрати обігу, які пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (витрати на транспортування товарів, їх зберігання, розфасування тощо). Щодо витрат обігу, які пов'язані з торгівлею, то К. Маркс розглядав їх як непродуктивні (чисті витрати обігу).
Сучасна концепція витрат грунтується на використанні теорії граничної продуктивності факторів виробництва. З огляду на обмеженість ресурсів, використання будь-якого ресурсу для виробництва певного товару усуває можливість його використання у виробництві іншого товару.
Економічна наука розрізняє економічні й бухгалтерські витрати.
Підприємництво і підприємство
Для окремого підприємства економічні витрати - це безпосередні витрати підприємства на ресурси разом із недоотриманим виторгом від найкращого альтернативного способу використання цих ресурсів.
Економічні витрати поділяють на явні та неявні.
взг Явні витрати (бухгалтерські або розрахункові) - це платежі фірми за усі придбані на ринках ресурси: матеріали, сировину, паливо, працю тощо. За ці ресурси фірма явно (прямо) сплачує гроші, тому явні витрати інакше ще називають грошовими витратами.
Явні (бухгалтерські) витрати класифікують за:
О €>
економічними елементами; калькуляційними статтями. У першому випадку їх поділяють
на:
>
матеріальні витрати;
> витрати на оплату праці;
> амортизація основного капіталу;
> відрахування на соціальні заходи;
> інші витрати.
Цей поділ витрат використовують для складання кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат - це плановий розрахунок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу. Співвідношення елементів кошторису дає уявлення про структуру виробництва, на основі якої виробництва (галузі) поділяють на: матеріаломісткі, капіталомісткі та
трудомісткі.
Окрім явних виділяють ще й неявні витрати. Річ у тім, що фірма може володіти й деякими ресурсами і використовувати їх у виробничих процесах. Тоді вона за них безпосередньо не сплачує грошей. Тобто неявні витрати - це неоплачувані фірмою витрати. Наприклад, власник фірми використовує свої ресурси (земля, фінансові ресурси, управлінський хист), за які він не сплачує грошей. Неявні витрати виробництва - витрати, зумовлені залученням до процесу виробництва тих економних ресурсів, які є власністю підприємства. Неявні витрати визначають як суму грошових доходів, які підприємство могло б отримувати за найкращого альтернативного застосування цих власних ресурсів. Для визначення економічних витрат фірма має визначити в грошовому еквіваленті свої неявні витрати і додати до них бухгалтерські витрати.
~ Тема 9
З огляду на можливості підприємства змінювати обсяги використання ресурсів у процесі виробництва, у сучасній економічній науці виділяють ще один вид витрат - трансакційні витрати1, які виникають у сфері обміну і пов'язані з передачею прав власності, з пошуком торгових контрагентів із укладанням угод і контролем за їх виконанням, витратами на рекламу, на отримання і опрацювання інформації, утримання ринку тощо.
Політична економія XIX ст. фактично абстрагувалась від трансакційних витрат - витрат на функціювання ринку. Однак на сучасному етапі не помічати їх уже неможливо.
Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові.
І®" Короткостроковим називають період, який надто короткий для того, щоб змінити виробничі потужності підприємства, але достатній для зміни обсягу виробництва. У цьому випадку збільшення обсягу виробництва продукції досягають завдяки збільшенню залучених змінних факторів виробництва.
кг Довгостроковий період - це час, достатній, щоб фірма змінила виробничі потужності. У цьому випадку приріст обсягу виробництва буде результатом і збільшення виробничих потужностей, і відповідно використовуваних ресурсів.
Тривалість короткострокового та довгострокового періодів не визначається конкретними часовими рамками. Для підприємств різних галузей економіки вона буде різною і залежить від особливостей технологічного процесу. Наприклад, на підприємстві легкої промисловості чи на малому підприємстві виробничі потужності можна змінити за одну добу; у металургії для цього потрібні місяці або й роки.
До витрат виробництва передусім належать затрати елементів факторів виробництва (заробітна плата, оплата природних ресурсів, енергії тощо). Ще у 20-ті роки XX ст. було запропоновано ділити витрати на постійні та змінні.
'Поняття трансакційних витрат запровадив в економічну теорію Р. Коуз 1937 р. (у статті "Природа фірми"). Трансакційні витрати та їх вплив на процеси обміну стали об'єктом широкого аналізу після того, як Р. Коуз довів свою теорему (1960): питома вага трансакційних витрат особливо велика в суспільствах, де права власності (слабо) недостатньо визначені. Такі умови характерні й для країн з трансформаційною економікою. Однак проблема трансакційних витрат актуальна і в розвинутому суспільстві.
Підприємництво і підприємство 3
Постійні витрати - це витрати, які певний час не залежать від обсягів виробництва. Це витрати на: орендну плату, оплату охорони, на утримання підприємства, на оплату управлінського та адміністративного персоналу, амортизаційні відрахування. Змінні витрати - це витрати, величина яких залежить безпосередньо від обсягу виробництва (витрати на сировину, матеріали, паливо, заробітну плату).
Поділ на постійні й змінні витрати стосуються тільки короткострокового періоду. У довгостроковому періоді постійних витрат не існує - всі витрати змінні, оскільки всі фактори виробництва змінюються.
Сума постійних і змінних витрат - це загальні витрати. Загальні витрати - це найменша сума коштів, що потрібна для виробництва певного обсягу продукції.
Для визначення витрат на одиницю продукції використовують
такі показники:
> середні (одиничні) витрати;
> середні постійні витрати;
> середні змінні витрати.
їх визначають діленням відповідно загальних, постійних і змінних витрат на вироблений обсяг продукції.
У визначенні стратегії фірми важливими є додаткові (граничні) витрати.
Граничні витрати - це витрати на додаткову одиницю продукції. Граничні витрати розраховують, віднімаючи сусідні значення загальних витрат.
Знання динаміки витрат виробництва зумовлює поведінку підприємства. Так, за даної технології та організації виробництва підприємство оптимізує свою діяльність, виробляючи продукцію в обсязі, що відповідає мінімальним середнім витратам.
На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого обійдеться виробництво додаткової продукції.
На динаміку витрат у довгостроковому періоді найбільше впливає характер ефекту від зростання масштабу виробництва. Зауважмо, що навіть за умови зростаючого ефекту від зміни масштабу виробництва фірмі слід збільшувати обсяги виробництва продукції доти, поки потенційні можливості економії на масштабах не будуть вичерпані. 7 Тема 9
ЗІо
^^ Прибуток. Рентабельність
Знання своїх витрат виробництва фірмі потрібні, щоб визначити величину прибутку.
№ Прибуток - одна з найважливіших економічних категорій -є метою і рушійним мотивом підприємницької діяльності й узагальнювальним показником господарювання трудових колективів і окремих фірм. Він давно привернув до себе увагу учених. Різні школи по-різному трактували джерело прибутку: сфера обігу (торгівля) - меркантилісти; сфера виробництва - класична економічна наука; перетворена форма додаткової вартості -марксизм.
Поширеним є трактування прибутку як факторного доходу, (Ж. Б. Сей), як винагорода за підприємницькі здібності, за впровадження нових технологій (Й. Шумпетер) та ін.
Суть прибутку виявляється у таких трьох функціях, які він виконує: обліковій (оцінній), розподільній, стимулювальній.
За величиною прибуток - це різниця між загальними доходами фірми (виторгом) і загальними витратами виробництва.
Економісти розрізняють:
=> економічний прибуток;
<=> бухгалтерський прибуток;
^ нормальний прибуток.
03і Економічний прибуток - визначають як різницю між загальним виторгом і загальними (явними і неявними) витратами фірми.
на* Бухгалтерський прибуток - це різниця між загальними і явними витратами фірми.
І®3 Нормальний прибуток - це той мінімальний прибуток, який мусить заробити підприємець, для того щоб залишитися у своєму бізнесі й продовжувати діяльність. Навіть за умови, що економічний прибуток фірми за деякий період дорівнює нулеві (тобто сукупний дохід - сукупні витрати = 0), фірма перебуватиме в цій сфері бізнесу, оскільки вона отримала за цей період нормальний прибуток. Він є платою за підприємницький хист.
Прибуток - це основний узагальню вальний показник фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Величина прибутку залежить від виробничої, постачальницької, збутової і фінансової діяльності підприємства.
Підприємництво і підприємство
\ Джерелами формування прибутку на підприємстві є: ~]
•^ прибуток від реалізації продукції;
-^ прибуток від іншої реалізації;
-^ позареалізаційні прибутки.
Основним джерелом прибутку на підприємстві є прибуток від реалізації товарної продукції. Крім цього прибутку, підприємство отримує прибуток (або збитки) від іншої реалізації - продажу продукції підсобного господарства (якщо вони у нього є), надання непромислових послуг. На загальний прибуток впливають також позареалізаційні прибутки (збитки). До них належать отримані й заплачені штрафи, пені, орендні доходи, дивіденди з цінних паперів.
Розподіл прибутку відбувається так: частину балансового прибутку відраховують у вигляді обов'язкових платежів до державного бюджету. Основним платежем є податок на прибуток. Другим видом платежів з прибутків є фіксовані (рентні) платежі, за допомогою яких вилучається частина надлишкового прибутку підприємств, які працюють в найсприятливіших умовах виробництва. Решта прибутку залишається у розпорядженні підприємств і його використовують на соціальний і виробничий розвиток. З цього прибутку підприємство виплачує: 1) проценти за банківський кредит; а також 2) погашає кредити; 3) формує фонди економічного стимулювання та резервний фонд.
вз* Рентабельність. Абсолютний розмір прибутку не може бути достатньою основою для характеристики якості роботи підприємства. Величина прибутку, який отримує підприємство, залежить (за інших рівних умов) від обсягу виробництва, який зумовлюють багато інших факторів. Тому якість роботи підприємства визначають за відносним показником, який відображає ступінь прибутковості щодо того чи іншого фактора виробництва. Таким показником є рентабельність.
І®3 Рентабельність підприємства визначають відношенням суми прибутку до середньорічної вартості основних виробничих та обігових засобів і виражають у процентах. Рентабельність служить також для порівняння ефективності роботи різних підприємств. Ефективність виробництва окремих виробів визначається показником рентабельність продукції. Він визначається відношенням
прибутку до витрат виробництва.
____^
^ Заробітна плата
Якщо підприємці свої доходи отримують насамперед у формі прибутку, то для більшості населення - (споживачів) основною частиною доходів є заробітна плата. Саме заробітна плата має вирішальний вплив на величину попиту споживчих товарів і рівень їхніх цін.
В економічній науці відсутнє єдине трактування суті зарплати. Можна виділити два підходи:
© заробітна плата - це плата за працю, її величина формується на ринку, а також співвідношенням попиту і пропозиції;
Ф заробітна плата - це грошовий вираз вартості товару робоча сила (здатності до праці); її величину у цьому разі визначають умови виробництва (відтворення) робочої сили. Цього погляду дотримується марксизм.
Сучасна економічна наука визначає заробітну плату як плату за працю (оплату послуг праці). Вона не розрізняє, а ототожнює поняття "праця" і "робоча сила". Під працею розуміють затрати фізичної, розумової, нервової, інтелектуальної енергії на виконання певної роботи.
Розрізняють номінальну і реальну заробітну плату.
Номінальна заробітна плата - це сума грошей, яку отримує працівник за працю.
Реальна заробітна плата - це маса життєвих благ, які можна придбати за грошову (номінальну) зарплату. Вона залежить від двох чинників:
> величини номінальної зарплати - прямо; ^ рівня цін на життєві блага - обернено.
Існує дві основні форми заробітної плати - почасова і поштучна (відрядна).
к& Почасову зарплату визначають тривалістю затрат праці на виробництві (погодинна, потижнева, помісячна тощо).
взг Поштучну (відрядну) зарплату визначають кількістю виробленої продукції.
Крім почасової і відрядної, використовують й інші форми та системи оплати праці: почасово-преміальну, відрядно-преміальну, акордну та ін. Все ширше використовують так звані гнучкі форми оплати праці. У США, наприклад, використовують такі чотири
Підприємництво і підприємство 3
системи оплати праці, коли поряд з твердим окладом передбачена винагорода результатів праці на принципах участі в прибутках фірми:
Ч> участь у доходах;
^ участь у прибутках;
*Ь одноразова винагорода (за конкретно виконане завдання);
*Ь плата за кваліфікацію і знання.
Застосування гнучких форм оплати праці вимагає від адміністрації фірми попередньої серйозної організаційної роботи.
9.7. ОСНОВИ МЕНЕДЖМЕНТУ І МАРКЕТИНГУ В ПІДПРИЄМНИЦЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
Підприємець має добре керувати своєю справою й добре знати ринок. Управлінська діяльність, її значення для виробництва, набули особливої ваги ще на початку XX століття, коли відбулося масове відокремлення управління від власності.
Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 49 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |