Григорій Нісський

Григорій Нісський, брат Василія Великого, народився в Кесарії Кападокійській близько 335 р. Своїм вихованням і освітою завдячує старшому братові Василію. Згодом став світським ритором. Але під впливом брата і сестри відмовився від світської кар'єри і прийняв нижчі свячення. Григорій, як і його брат Василій та Григорій з Назіянзу, кілька років перебував у пустелі, де жив як аскет, читав Святе Письмо і вивчав теологію.

У 371 р. Василій Великий призначив Григорія єпископом Нісси - невеликого каппадокійського містечка. Вірний ученню Нікейського собору, він вів полеміку з аріанами, за що ті переслідували єпископа та скинули з уряду. Два роки Григорій був поза своїм єпископським осідком. Повернувся він на свою кафедру аж по смерті цісаря Валенса, прихильника аріан. Повернення єпископа Григорія радо вітали всі вірні.

Григорій, якого називали стовпом ортодоксії, брав участь у Другому Вселенському Соборі в Константинополі (381). Помер він близько 394 р., але точної дати немає.

Григорій Нісський був безпорадним у житті, добродушним і наївним - де вже там йому було керувати дієцезією! Цим скористались його противники, які звинуватили Григорія у марнотратстві церковного добра. Попри численні скарги на нього і його втечу з Нісси, що врятувала його від в'язниці, повернувшись на єпископську кафедру, він здобув повагу і величезний авторитет.

Григорій Нісський - глибокий мислитель, теоретик. З усіх кападокійців він найбільш освічений і вишколений у поганській філософії. Григорій не вдовольнявся самим захистом певних істин віри, а брався за розгляд відкритих питань і мріяв укласти в одну систему всю християнську науку. Філософські погляди цього богослова сформувалися головно під впливом Платона і неоплатонізму.

Спадщина Григорія Нісського дуже різноманітна. Проте стиль його творів важкуватий, виклад розтягнутий, а мова штучна. Його екзегетичні твори, написані на взірець Орігенових, тяжіють до алегоричності. Григорій пише про створення людини, дає пояснення на Шестиднев, розповідає про життя Мойсея. У нього ми знаходимо проповіді на Еклезіаста, Пісню над піснями. Привертає увагу його великий Катехізис, укладений в тому самому порядку, що й Символ віри. Є полемічні твори проти єресі Аполінарія, проти аріан. До нас дійшли також деякі бесіди та листи святого Григорія, богослова і містика.

Ось фрагменти з листів Григорія, де можна знайти багато чудових богословських думок та водночас вказівок для нашої щоденності, а найперше - допомогу в духовному житті.

У проповіді ІІ «Про Господню молитву» Григорій пише: «Коли ми наближаємося до Бога, пригляньмося спочатку до свого життя - чи маємо ми щось у собі, що заслуговує на те, щоб бути «ріднею» Богові. А потім відважмося говорити. Адже той, хто казав промовляти «Отче наш», не дозволив говорити неправду. Отже, хто провадить життя, гідне спорідненості з Богом, той може дивитися на Царство Небесне, називаючи Небесного Царя Отцем, а небесне щастя - своєю батьківщиною»

У «Трактаті про християнську досконалість» Григорій пише, що «три речі визначають і свідчать про життя християнина: діяльність, слово і мислення. Серед них перше місце посідає мислення. На другому місці є слово, яке відкриває і виражає думку, що виникла і сформувалася в душі. Після мислення і мовлення іде вчинок, що впроваджує в дію задум, який виник у голові в процесі мислення. Отже, коли ми діємо під впливом різних обставин, думаємо або говоримо, потрібно, щоб кожне наше слово, вчинок і думка узгоджувалися з усім тим, що означає ім'я «Христос», щоб ми нічого такого не думали, не говорили й не чинили, що могло б нас віддалити від такого величного взірця».

3.Квінт Септи́мій Флоре́нс Тертуліа́н (лат. Quintus Septimius Florens Tertullianus, 155/165, Карфаген — 220/240) — один із найвидатніших ранньохристиянських письменників та теологів, автор 40 трактатів, з яких збереглося 31. Він є найяскравішим виразником впевненості про несумісність філософії та християнського віровчення, тієї основоположної лінії, що була сформульована у «Посланнях апостола Павла» і наголошувала, що християнське одкровення «усуває мудрість світу всього». Його батько був сотником військової залоги у м. Картегені. Місто славилося одним із кращих осередків науки у державі. Звісно, Тертуліан здобув якісну освіту. Зокрема досконало вивчив грецьку мову та здобув знання з риторики і права. У 195 р. він одружився, однак це не завадило йому стати пресвітером. Помер видатний філософ і церковний діяч біля 240 р. у своєму рідному місті, залишившись загадкою як для своїх сучасників, так і для нас.

Вихований у традиціях римської юридичної культури, прохолодно і навіть вороже ставився до абстрактних систем грецької філософії. «Жалюгідний Аристотель» встановив для єретиків діалектику — «мистецтво будувати і руйнувати, мистецтво саме по собі безплідне, але таке, що породжує численні суперечки, а тим самим і єресі».

Доводячи тезу про несумісність філософії та християнського віровчення, Тертуліан став раннім виразником його практичного розуміння. Воно виходить з того, що соціальна функція філософії відмінна від релігії. Соціальна функція є незалежною від того чи іншого філософського обґрунтування, якого вона, власне, не потребує. Між Афінами та Єрусалимом, між Академією та церквою, між язичниками-єретиками та християнами не може бути нічого спільного. Після Христа немає потреби у якій-небудь допитливості, а після Євангелія немає потреби в дослідженнях. Відкидаючи філософію Платона, Арістотеля, Епікура, Геракліта, Емпедокла, він проголошує філософів патріархами єретизму.

Тертуліан висуває тезу про несумісність віри та розуму, наголошуючи, що сила віри прямо пропорційна безглуздості положень, в які віриш. Дана позиція є досить показовою для ірраціонального світогляду не тільки християнського віровчення, а, по суті, і для будь-якого монотеїстичного віровчення, для будь-якої ірраціоналістичної філософії.

Програмна зневага до розуму, проголошена Тертуліаном, усе ж не могла вберегти його від вирішення важливих питань шляхом логічної побудови думки, без чого не могла обійтися молода християнська теологія: про природу Бога і людської душі. І тут християнський апологет підпав під вплив уявлень римського стоїцизму. Він дійшов висновку, що єдиний Бог, звісно, є не чимось іншим, як дух, проте це дух, рівний ніщо. Він аж ніяк не матеріальний, а тілесний, як це уявлялося стоїками у їхньому вченні про пневму. Аналогічно і душа, яка відрізняється від людського тіла як щось більш тонке і текуче, все ж тілесна. Адже інакше неможливо пояснити, як дух розповсюджується по всьому тілу, використовує їжу та відчуває. У зв'язку з цим Тертуліан, всупереч Платонові, висловлюється навіть на користь сенсуалізму. Відповідно до цього він уявляв будь-яку людську душу не як таку, що вселилася із зовні, а як таку, що виникла за допомогою Бога із сім'я і передається з тих пір від покоління до покоління і зберігає в собі як образ верховного творця, так і первородний гріх прабатьків Адама та Єви, зберігається в людській душі як деяка пневма, рівна ніщо. Дане вчення відкидало розповсюджене в міфології уявлення про вічне переселення душі з тіла в тіло. З ніщо приходить — в ніщо піде.

Дата добавления: 2015-10-28