Технологічна праця чи технологічне безробіття

Визнання технологічного безробіття, або, іншими словами, зникнення певних робочих місць через автоматизацію та механізацію стало головною тезою дискусій стосовно соціяльних наслідків розвитку технологій — від плуга до Інтернету. Інформаційні технології важко назвати першою новацією, що призвела до зростання соціяльного занепокоєння з приводу технологічного безробіття. Але немає сумніву в тому, що, як казав Джон Нешбіт у середині 1980-х, «комп’ютери продовжують викликати майже містичний страх серед робітників ще з тих часів, як їхні можливості були вперше відкриті. Комп’ютерні технології є тим же для інформаційної ери, чим механізація була для індустріяльної революції — а точніше, загрозою, тому що вони виконують роботу, яку раніше робили працівники» (1984: 29). Подібно до того, як робітники сільськогосподарської сфери, ткачі та представники багатьох інших професій в минулому поступилися місцем автоматам, так само і сучасні робітники за останні 20-30 років поступаються робочими місцями комп’ютерам. Це не дивно, оскільки машини виконують роботу швидше, дешевше та ефективніше.

Проте в звіті Підрозділу з питань інформаційного суспільства (фінансованого Европейським Союзом) зазначається: «Є історично обґрунтовані побоювання (основані на наслідках попередніх хвиль технологічного розвитку), що втрати робочих місць від впровадження новітніх технологій будуть більшими, ніж кількість створених ними робочих місць (IPSO, 1998: 10). Нові технології приводять до виробництва нових товарів і послуг, які можуть закласти підґрунтя для подальшого працевлаштування сьогоднішніх безробітних. Але деякі дослідники зауважують, що «робітників не можна підраховувати статистично як баранів, застосовуючи математичні розрахунки та рівняння… їхня поведінка набагато складніша» (Dizard, 1082: 34 — 35). Хоча втрата робочих місць може бути дуже болючою, проблеми, пов’язані з технологічним безробіттям, часто вважаються тимчасовими та неминучими. В дискусіях про інформаційне суспільство та його вплив на економічні відносини прийнято наголошувати, що такий розвиток подій повертає суспільство до зростання індивідуальної відповідальності, а також до збільшення ролі робочої сили.

Роберт Рейч (Robert Reich) (перший держсекретар Клінтона з питань праці) у своїй роботі «Праця націй» зауважив, що рівність в розмірах заробітної плати тепер залежить від рівня освіти (1991: 205). Тому в добу розумової праці низький рівень освіти відбивається у низькому рівні платні та наявності «бідних робітників». Не дивно, що рекомендації Рейча щодо боротьби з бідністю передбачали створення умов для набуття нових навичок праці робітниками: застосування програм-тренінгів, програми догляду за малюками (що б дозволяло молодим матерям більше часу приділяти підвищенню кваліфікації), боротьба з неграмотністю та впровадження спеціяльних освітніх програм для бідноти (зокрема інтенсивну дошкільну освіту) (Reich, 1991: 249). Але, попри зміну структури ринку праці, така політика передбачала, що індивід сам головно винен у своєму безробітті. Рейч розділив працю на три широкі категорії: загальні послуги, персональні та символіко-аналітичні. Остання (послуги інтелектуальної сфери) та передостання (індивідуальні послуги, що надаються конкретній людині) постійно зростають, в той час як загальні послуги (для яких досить навіть низькокваліфікованої праці) можуть бути заміщені автоматизацією послуг (Reich, 1991: 174 — 178). Саме тому Рейч (більше, ніж будь-хто інший) вказував, що праця, яка буде притаманна інформаційному суспільству, стосуватиметься фактично двох з цих категорій: символіко-аналітичнихта індивідуальних послуг.

Дата добавления: 2015-10-24