Зроб. порівнял. характерист. господарс. сист. Дав. Грец. і Дав. Риму і покаж., як вони були відображ. у працях того час. мислителів.

Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полі­сах —- містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського й Іонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям. економічні зв'язки за умов панування на­турального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх до­машньому («ойкісному» — від давньогр. «ойкос» — дім) госпо­дарстві.. На чолі такої патріар­хальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у гос­подарському відношенні виступав як управитель та землевлас­ник. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспіль­ного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм госпо­дарської діяльності як складових ойкісного господарства. Найбільшим центром стають Афіни.Право власності охоронялося законодавчо. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.

Палким прихильником економічного устрою давньої Спар­ти, законів Лікурга, був Ксенофонт (444—354 рр. до Р.Х.) -афінський аристократ, філософ, автор трактатів «Економікос» («Домобудівництво») та «Кіропедія», в яких він виступав як ревний прихильник та захисник натурального (ойкіспого) гос­подарства, базованого на праці рабів. Визнавав він і важливість та корис­ність для держави праці ремісників, але за умови, що до ремесла залучено рабів та метків. Платон (428/427—348/347 до н.е.), як і Ксенофонт, обстоював передовсім натурально-господарські відносини рабовласницького суспільства, що знайшло відображення в двох проектах ідеальної держави, викладених у його творах «Держава» та «Закони». У першому творі Платон виходив з того, що нерівність випливає із самої природи людини, через що є нездоланною. Проте кожна лю­дина має одержувати свою частку відповідно до власних здібнос­тей, що і є справедливим. Основним принципом побудови держави та її природною основою є поділ праці. Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини ' у творах Арістотеля (384—322 до н.е.) — найвидатнішого мис­лителя давнини. У своїх працях «Політика» і «Нікомахова етика» він, як і Платон, виклав проект «найліпшої держави». На думку Арістотеля, поділ суспільства на вільних і рабів та їхньої праці на розумову й фізичну обумовлено тільки «законами природи». Провідною галуззю економіки є землеробство, уся земля держави має поділятися на дві частини, одна з яких перебуває в держав­ному володінні, а друга — у приватному.Арістотель розрізняв два види багатс­тва: багатство як сукупність споживних вартостей (природне, іс­тинне багатство) і багатство як нагромадження грошей. Відповід­но до цього він розрізняв і два види діяльності: економіку і хре-матистику. Рим

· Катон - Пропагуючи принцип самоза­безпечення, Щодо рабів, то він пропонує до мінімуму скоротити видатки на їх утримання (годувати найдешевшою їжею, одяг надавати один раз на рік, а старий, зношений, відбирати, щоб зробити з ганчір'я ковдри). Також слід не допускати, щоб раб залишався без роботи, і навіть у свята примушувати його працювати, на відміну від худоби, яка має відпочивати. Отже, вілла Катана— це поєднання натурального господарства (забезпечує потреби маєтку) та спеціалізованого, орієнтованого на реалі­зацію основної частини виробленої продукції.

Зовсім інакше було організовано виробництво у великих господарствах (більше 250 га, іноді й більше 1000 га) — латифундіях-сальтусах, які набу­ли поширення на півдні Апенінського півострова, а також у Північній Аф­риці та Галлії. Така система організації господарства дістала назву колонату.

Поява колонату тісно пов'язана зі зміною ситуації в рабовласницькому господарстві. Із завершенням переможних війн та зменшенням притоку ра­бів ціни на них зростають; їх вже не можна заставити працювати методами простого примусу. • Але вже у Марка Теренція Варрона (116—27 рр. до н. е.) у трактаті «Про сільське господарство» йдеться про застосування методів стимулювання праці рабів. Так, він пропонує дозволити рабам одружуватися, мати влас­ність. Слід, казав він, створити умови, за яких раб може щось нагромадити, тоді він буде краще працювати.

• Нарешті, Луцій Юній Колумелла (І ст. до н. е.), який у своїй 12-томній праці «Про сільське господарство» зосередив досвід агрономів як римських, так і грецьких, розглядає величезну кількість проблем, пов'язаних із сіль­ським господарством, в тому числі й стосовно рабів та підвищення продук- тивності їх праці.

Дата добавления: 2015-10-24