Характерист. Київс. Русі як ранньофеодал. держ.. «Повість минул. літ».

Наприкінці старої ери завершується епоха первіснообщинного ладу в східних слов’ян. Настає етап розкладу родового ладу й зародження “військової демократи” (II ст. до н. є. — II ст. н. е.). У писемних джерелах тих часів (римські історики Пліній Старший, Тацит) слов’яни згадуються під назвою “венеди”. Венеди становили єдиний, стійкий і найчисленніший масив, що заселяв терени Центральної та Східної Європи. Венедську єдність праслов’ян зруйнувало вторгнення германського племені готів.Наступний етап (II-VI ст.) характеризується як етап розквіту “військової демократи” — перехідної форми управління суспільством, що поєднувала елементи громадського самоврядування та публічної влади. Східні слов’яни, які називалися антами, за свідченнями готського історика Іордана й візантійського історика Прокопія Кесарійського в IV ст. населяли територію від Дунаю до Азовського моря. Видатний український історик М. Гру-шевський вважав об’єднання антів спробою предків українського народу створити державність з організованим військом та участю населення в політичному житті. Цієї ж думки дотримується і чимало сучасних дослідників, зазначаючи, що об’єднання антів складалося з князівств (княжінь). Навала аварів наприкінці VI ст. не зруйнувала їх як основи східнослов’янської державності. Пізніше в “Повісті минулих літ” вони будуть названі полянами, древлянами, дреговичами, бужанами, волинянами, уличами, тиверцями, білими хорватами, сіверянами, радимичами, кривичами, словенами, в’ятичами. Саме на цьому етапі з’являються такі елементи державності, як територія, поділ населення за територіальною ознакою, публічна влада з її ще недосконалим апаратом, відчужена від народу військова дружина. У письмових джерелах VII ст. уже не зустрічається назва “анти”, зате дедалі частіше — “слов’яни”, “склавени”, “склавіни”. Розпочинається наступний етап історії східних слов’ян: етап утворення ядра давньоруської державності – своєрідної федерації князівств під назвами “Русь, Руська земля”(VП-ІХ ст.). Зазначимо, що в давньоруських літописах інтенсивні державотворчі процеси на наших теренах пов’язуються із заснуванням Києва на землях союзу племен полян у Середньому Подніпров’ї (друга пол. V ст. — перша пол. VI ст.). Місто розташувалося у вигідному географічному місці, де перетиналися торговельні шляхи, які вели до могутньої Візантійської імперії; пізніше Київ стає центром південної частини східних слов’ян. Тому тут розвиток класових відносин і становлення державності відбувалися швидше, ніж в інших слов’янських племен. У VIII ст., за умов боротьби з кочівниками, навколо нього об’єдналися кілька союзів племен. В іноземних джерелах, зокрема візантійських та арабських, щодо цих об’єднань, особливо племен полян і сіверян, застосовують назву “Русь”. Кожна з племінних земель була незалежним княжінням, яке сплачувало Києву данину і виставляло на його вимогу свої дружини. Військова демократія переростає у військово-ієрархічне правління. На рубежі VIII-IX ст. придніпровський союз союзів племен “Руська земля” об’єднував не лише регіони Київського, Переяславського, Чернігівського князівств, а за твердженням академіка Б. Рибакова, охоплював територію близько 120 тис. кв. км. і сягав на північ аж до Західної Двіни. Правила у цьому державному об’єднанні, згідно з літописом, династія Кия, представниками якої в IX ст. були Дір і Змістом завершального етапу формування давньоруської державності є об’єднання південного й північного ранньодержавних утворень у Давньоруську державу з центром у Києві. На півночі також об’єдналися ільменські слов’яни (словени, кривичі) й окремі неслов’янські племена (меря, весь, мурома) навколо Новгорода. Проте, за літописом, ці племена не змогли самі зорганізувати державу і запросили на князювання варягів. 882 року представник новгородської знаті Олег, родич або воєначальник варязького князя Рюрика, захопив Київ, підступно вбив Аскольда і Діра й утвердився на Київському престолі. Цьому сприяла політична криза в київський державі внаслідок невдоволення народних мас частими воєнними походами і хрещенням правлячої верхівки, в тому числі й Аскольда. Внаслідок династичного перевороту об’єдналися два величезні слов’янські центри. Ця подія традиційно вважається датою утворення однієї з найбільших країн Європи,найменованої істориками “Київська Русь”.Звичайно, Олег аж ніяк не був творцем держави для русів. Він не спромігся навіть запровадити тут республіканську форму правління, яка існувала в Новгороді. Київська монархічна держава на той час здобула міжнародне визнання, утвердивши себе в історії європейської цивілізації першим договором із Візантією (860 р.).Процес консолідації слов’янських земель об’єктивно зумовлений певними внутрішніми факторами: спільністю території, тісними економічними зв’язками, спорідненістю матеріальної та духовної культури, релігії, схожістю мови, традицій, суспільного, державного, військового устрою, судочинства, звичаєвого права. Серед зовнішніх чинників об’єднання чи не головною була необхідність спільної боротьби проти експансії сусідніх народів. Повість минулих літ — літописне зведення, складене в Києві на початку 12 століття, пам'ятка історіографії та літератури Київської Русі.

Оригінал (першопис) «Повісті минулих літ» до наших днів не зберігся. Збереглися лише пізніші списки. Під «списком» розуміють «переписування» («списування») з іншого джерела. Найдавніші з них — Лаврентіївський, переписаний 1377, що охоплює події до 1110, таІпатіївський (Іпатський), переписаний на початку XV ст. з доведенням розповіді до 1117. Відомі три редакції «Повісті минулих літ»: перша — складена ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором з літописних зведень поч. XII ст. з доведенням розповіді до 1113; друга — ігуменом Видубицького монастиря Сильвестром у 1116; третя виготовлена у Видубицькому монастирі 1118 для Мстислава — сина Володимира II Мономаха.

«Повість минулих літ» — перша в Київській Русі пам'ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди.

Дата добавления: 2015-10-24