Статистика та інформаційне суспільство

Беручи до уваги кількісні методи аналізу інформаційного суспільства, слід сказати про підозру щодо підтасування даних в статистичних дослідженнях ринку праці. Кількісна зміна співвідношення професій інтелектуальної праці та традиційних професій має говорити про глибину трансформаційних процесів у суспільстві. Саме це використали спочатку Мечлап та Порат, а пізніше — і багато інших дослідників. Але такий підхід має дві вади, оскільки дуже важко визначити темпи розширення інтелектуальних професій, а також визначення моменту настання інформаційного суспільства є досить проблематичним. До того ж, існує проблема чіткого означення поняття «інтелектуальна праця», яка має істотно відрізнятись від інших видів праці, якщо інформаційне суспільство є насправді новим типом суспільства.

По-перше, це проблема того, що процес збільшення зайнятості в інформаційному секторі не був ані однорідним, ані безперервним. Дійсно, ще до настання епохи масового користування Інтернетом було помічено, що зростання відсотку робітників розумової праці в Сполучених Штатах (використовуючи методологію Мечлапа та Пората) призупинилося після того, як інформаційна економіка гучно заявила про себе на початку 1970-х (Duff, 2000: 58; Webster, 1995: 13). В іншому дослідженні щодо робочої сили в секторі інформаційних послуг у 1980-х роках (також проведеному за методологією Мечлапа та Пората) зазначалося, що зайнятість в інформаційному секторі складає лише одну третину від загальної зайнятості населення (Duff, 2000: 58). Ці дані перевищували розрахунки Мечлапа за 1958 рік лише на шість відсотків.

В той же час Герберт Дордік (Herbert Dordick) та Джорджетт Венґ (Georgette Wang), використовуючи інші статистичні підрахунки (що, за їхніми словами, повністю відповідали відповідним розрахункам Пората), прийшли до іншого висновку: близько 53% всіх працівників у США були зайняті в інформаційному секторі на 1980 рік, і близько 56% — у 1989 році (Dordick and Wang, 1993: 143). Якщо більш ніж половина всієї робочої сили зосереджена в інформаційному секторі економіки, то, звісно, є підстави казати про настання інформаційного суспільства, принаймні в Америці. Цікаво, що навіть коли ці підрахунки є правильними, то, виявляється, зайнятість в цьому секторі розвивалася дуже повільно. Між 1970-м та 1980-м роками частка зайнятості в інформаційному секторі зросла з 39,2% до 52,2%, але наступного десятиліття вона припинила бурхливе зростання і збільшилася лише на 5%. Навіть якщо ці розрахунки національної зайнятості й справляють деяке враження, то зовсім іншим є враження від подібних статистичних даних, але вже на міжнародному рівні. Використовуючи такі самі статистичні методи, підрахували, що деякі країни Латинської Америки з середнім рівнем ВВП у 1980-х роках мали такі самі темпи зростання зайнятості в інформаційному секторі економіки, як і Сполучені Штати (за розрахунками Мечлапа). Однак важко сказати про такі країни, що вони наближалися до інформаційного суспільства (хоча б такого, яке зароджувалося в США наприкінці 1960-х) (Dordick and Wang, 1993: 46 – 57). Це змусило Дордіка та Венґ піддати сумніву вищенаведену статистику, оскільки вона не відповідає реаліям цього суспільства. Попри те, що їхній аналіз передував бурхливому використанню Інтернету, нам не зайве пошукати доказів того, що сучасне поширення (головно у великих містах) ІКТ, переважно у розвиткових країнах, є насправді ознакою приходу інформаційного суспільства.

Тож статистичні підрахунки не завжди підтримують загальнопоширені тези про інформаційне суспільство та ті зміни, до яких воно начебто приводить. Досить довгий період «застою» інформаційних перетворень викликає сумніви щодо твердження про інформаційну революцію, яка на такому тлі виглядає дещо завчасною. Мало того, неозначеність поняття «розумова праця» або «праця в інформаційній сфері» помітно знецінює всю напрацьовану статистику про нову еру. І це — головний момент проблеми: дуже важко знайти таке означення, яке б одночасно задовольнило всіх та було б корисним в обґрунтуванні об’єктивності інформаційного суспільства. Часто, щоб уникнути цієї проблеми, праця в інформаційному секторі береться «по максимуму» і ототожнюється зі сферою послуг, яка теж надзвичайно розширилась. Але це не вихід з ситуації, бо ця картина не відбиває повною мірою того, що лежить за цим узагальненням. І тим більше, таке тлумачення не може довести тезу, що ми вступили в інформаційну еру.

Припустимо, що кількість професій в інформаційній сфері (починаючи від посад, що охоплюють увесь спектр професій — від «символіко-аналітичних» за класифікацією Рейча — та закінчуючи всіма іншими заняттями, що вимагають високої кваліфікації) дійсно зростає. Але ж таку діяльність не можна цілком ототожнювати з професіями, що займаються наданням індивідуальних послуг клієнтам (і залежать від навичок та знань надавачів таких послуг). Індивідуальні послуги не мають глобального характеру (або навіть регіонального). Частіше їх надають лише на локальному рівні (починаючи від перукарів і сантехніків і закінчуючи садівниками та персональними репетиторами). Такі види занять є менш революційними, ніж ті, що наводяться як приклади реальності інформаційного суспільства. Разом з тим, вони складають більший сегмент зайнятого населення, особливо коли до них зарахувати транспортні послуги та доставляння товарів (Islam, 2000). Навіть Шаф зазначав двадцять років тому, що ці види послуг свідчать про послідовність ринкового розвитку з попередніми різновидами зайнятості.

У будь-якому разі, зростання професіоналізму працівників було доведено здебільшого хитрощами статистики. Тільки приймаючи те, що вигадування нових, «професійніших» назв наявних професій є доказом дійсних функціональних перетворень (functional changes), а також припускаючи, що всі працівники сфери послуг є високим професіоналами та високоінтелектуальними працівниками, можна вважати зміни в структурі зайнятості обґрунтованими (Kumar, 1995: 25 — 26). Це не просто грубе узагальнення. Беручи «творчість» за головний критерій розподілу, виявляється, що близько одного мільйона працівників Великої Британії належать до інформаційної сфери (Glaister, 1998). Проте це лише 5%, чи навіть менше, від всієї робочої маси (навіть враховуючи висококваліфікований персонал та сферу бізнесу). Але це співвідношення не може вважатись типовим.

Статистичні приклади збільшення кількості зайнятих у сфері послуг «можна пояснити розквітом розподілу праці на соціяльний і технічний профілі, що властиве індустріяльній системі» (Sayer and Walker, 1992: 104). Нові промисловості знань та інформації дуже важко назвати результатом діяльності інституцій якісно нового виду. Скоріше, вони є результатом продовження розподілу виробничих завдань на дрібніші складники. Тому ми й маємо всілякі статистичні аномалії. Хоча вважається, що промислове виробництво складає лише 20% сучасного ВВП Великої Британії, нещодавно проведене дослідження групи «Варвік мануфекчерінґ» (Warwick Manufacturing Group) на замовлення Федерації роботодавців у галузі інженерії свідчить, що такі цифри не відповідають дійсності принаймні на третину. Справжня частка промислового виробництва в сучасному ВВП країни становить близько 28% (Morgan, 2000). Це тому, що багато видів послуг насправді є допоміжними для виробничого сектора (раніше у статистичних підрахунках така особливість завжди враховувалась). Такі допоміжні послуги є невіддільною частиною процесу виробництва матеріяльних товарів, навіть якщо сам по собі інформаційний сектор не займається виробництвом як таким. Сьогодні він забезпечує зайнятість у сфері послуг, але в минулому обслуговував великі підприємства з вертикальною ієрархією. Мало того, якщо ми враховуватимемо в цій статистиці державну частку (хоча багато завдань держави сміливо можна зарахувати одночасно і до інформаційної сфери), то сектор послуг становитиме лише чверть економіки сучасної Британії.

Тож хоча і виникають нові форми розподілу праці, що сприяють виконанню нових видів завдань, обумовлених впливом інформаційних технологій, але зміни, які є наслідком цих процесів, скоріше, статистичні, аніж реальні. Як зазначила Урсула Г’юз (Ursula Huws): «Зосередженість досліджень сучасного суспільства на сфері послуг є хибною: зростання зайнятості в цій сфері протягом сторіччя можна об’єктивно пояснити зменшенням кількості домашньої прислуги, оскільки ця професія стала непопулярною, поступившись місцем сучасним професіям сфери обслуговування» (1999: 33). Тому якщо, зважаючи на це, рахувати зайнятих у сфері послуг, то результати не виглядатимуть такими приголомшливими. До того ж, проблема чіткого означення терміну «розумова праця», якщо взяти до уваги ширший історичний контекст, бачиться взагалі абсурдною: коли це було, щоб працівники не використовували в своїй праці будь-якого виду інформації чи знання? Такі проблеми з означенням термінів змусили Алістара Дафа наполягати на тому, що всі дослідження, основані на статистиці, «заздалегідь суб’єктивні» (2000: 19 — 68, 150). Складність означення основних понять інформаційного суспільства не дозволяє знаходити чіткі докази нового суспільства, хіба що на досить загальному, абстрактному рівні.

Перевертаючи твердження про інформаційне суспільство з ніг на голову, Даф зазначає, що коли ми визнаємо, що розвинуті країни справді побудували інформаційне суспільство, то в цьому разі дуже важко довести, що в інших країнах ще його нема (що перекликається з міжнародними дослідженнями Дордіка та Венґа). «Головна ідея полягає в тому, щоб показати наскільки складно довести, що розвинуті суспільства є інформаційнішими за інші. Занадто багато самовпевненості та суб’єктивності в твердженні, що ми вже живемо в інформаційному суспільстві, в той час як вони — ще ні» (Duff, 2000: 171 — 172). Подібні висновки ми вже робили в попередній главі стосовно революції в суспільстві. Коли ми погоджуємося, що завдання інтелектуальної сфери є надзвичайно важливими та широко поширеними, то дуже важко переконатися в революційності таких соціяльних змін і разючій відмінності цього суспільства. Ототожнюючи інтелектуальну працю зі сферою послуг, ми знецінюємо її і буквально робимо безглуздою. Мало того, аналіз роботи цієї сфери робить проголошену трансформацію суспільства не більше ніж пустою балаканиною.

Дата добавления: 2015-10-24