Вимірювання та оцінювання вигід і витрат

Розглянемо порядок вимірювання витрат і вигод для отримання інформації, що має бути внесена у схему аналізу вигід і витрат.

Загальну схему аналізу вигід і витрат можна опанувати досить швидко, а вимірювання витрат і вигід це потребує широкого діапазону знань і досвіду. Відповідно, крім фахівця з аналізу вигід і витрат, до групи аналітиків слід включати й інших спеціалістів.

Важливими поняттями в аналізі вигід і витрат є прирісний підхід, трансфертні платежі, альтернативна вартість, незворотні витрати та залишкова вартість.

Для уникнення подвійних підрахунків аналітик мусить дотримуватися однієї точки зору. Крім того, потрібне глибоке розуміння сутності пропонованого інвестиційного проекту, з тим щоб визначити логічно зв'язану множину витрат і вигід, що дасть змогу уникнути подвійних підрахунків. Припустимо, наприклад, що введено у дію нову споруду для очистки стічних вод. Підвищується і рекреаційна цінність річки, вартість землі навколо неї і послаблюється гострота проблем, пов'язаних із здоров'ям. Однак, якщо всі ці ефекти вважати вигодами, то це може означати, що зроблено подвійні підрахунки. Підвищення вартості землі є, можливо, мірилом інших вигід, а не додаткової вигоди проекту. В аналізі вигід і витрат підраховуються ресурси, що їх створюють або використовують. Ресурси, які просто переходять з одного місця в інше, не вважають витратами чи вигодами. Наприклад, податки на доходи - це, з точки зору економіки всієї країни, трансфертні платежі. Податки сприяють переміщенню ресурсів, але, крім адміністративних та дестимулюючих витрат, нічого не використовується.

"Точка зору" дає можливість встановити, чи є трансакція трансфертом, чи ні. Вона визначає, чи переходять ресурси з одного місця в інше (трансферти), чи їх вилучають із якоїсь групи або використовують (витрати). В окремих ситуаціях тарифи, гранти, податки, соціальні виплати та багато інших речей можна вважати трансфертами. Що тут важливе, так це те, чи ресурси є вигодою чи втратою для того (тих), з чиєї точки зору проводять аналіз.

При підрахунку вигід державних проектів правильний підхід до оцінювання їх вартості – це застосування ціни, яку споживачі готові платити за продукт (ціна виробника плюс податки мінус субсидії). При оцінюванні витрат правильний підхід не є таким однозначним. Наприклад, податки і субсидії на проміжні ресурси. Податки збільшують витрати на затрачені ресурси для користувачів порівняно з вартістю реальних ресурсів, витрачених на їх виробництво, в той час як субсидії дають протилежний ефект. При оцінюванні цих витрат визначення правильної одиниці вимірювання суттєво залежить від того, чи потреба проекту в ресурсах задовольняється за рахунок нових джерел постачання, чи через залучення ресурсів з інших сфер використання. Якщо ресурси надходять з нових джерел, правильною одиницею вимірювання буде вартість реальних витрачених ресурсів, що еквівалентна ціні, сплаченій іншими користувачами, мінус податки плюс субсидії. Якщо ресурси отримують шляхом їх вилучення від інших користувачів, правильною одиницею вимірювання буде альтернативна вартість ресурсів, або ціна виробника плюс податки мінус субсидії.

При оцінюванні ефективності державних інвестицій треба намагатися враховувати всі ефекти розміщення окремі з яких, можуть бути менш очевидними, ніж, інші. Такі імпліцитні (неявні) ефекти можуть бути внутрішніми (для безпосередніх учасників проекту) або зовнішніми (для людей, які безпосередньо не задіяні у проекті, але належать до групи, точку зору якої враховують в аналізі). Прикладом внутрішніх імпліцитних ефектів можуть бути заробітки, що їх відкладено через навчання. Зовнішні імпліцитні ефекти (також відомі як побічні ефекти, ефекти переливу, соціальні ефекти) - це такі широко відомі речі, як забруднення або транспортне перевантаження. Ігнорування імпліцитних витрат чи вигід може призвести до помилок в аналізі.

Залишкова вартість – це вартість активів на кінець інвестиційного горизонту, тобто вигода,

яку треба враховувати, коли попередньо оцінюється проект. У більшості випадків залишкова вартість є ринковою вартістю активів. Проте державні органи влади часто мають "об'єкти спеціального використання" (скажімо, дослідницькі лабораторії), для яких ринкова вартість може бути невдалим мірилом. Вартість об'єкта спеціального використання може дорівнювати щонайменше ринковій вартості землі, на якій він розташований, мінус витрати на знесення будівлі. З іншого боку, його справжня вартість може дорівнювати щонайбільше відновній вартості будівель і земельної ділянки.

Оцінюючи залишкову вартість активів необхідно уникати наступних помилок:

· Підрахунок залишкової вартості активів, які вже перебувають у користуванні, без урахування відповідної альтернативної вартості на момент tо. Незважаючи на те, чи активи вже перебувають у користуванні, чи ні, їх повну вартість слід рахувати, як витрати на момент t₀, якщо їх залишкова вартість визначається як вигода на момент tn

· Занижені розрахунки витрат і завищені розрахунки залишкових вигід. Спосіб, у який підраховують витрати на момент t₀ повинен відповідати способу підрахунків вигід на момент tn

· Проект визначено некоректно. Інколи не суттєвий для проекту компонент має добрий показник залишкової вартості, який маскує погані показники суттєвих компонентів. Коли залишкова вартість вважається як вигода, необхідно упевнитися, що відповідні активи є справді суттєвим складовим компонентом проекту.

При підрахунках залишкової вартості в аналізі вигід і витрат землю та будівлі часто розглядають окремо. Аналітик користується коефіцієнтом для розрахунку очікуваної ринкової вартості землі. Потім аналітик розраховує термін економічного життя будівель і пропорційно розподіляє вартість їх заміни відповідно до відсотка терміну їх економічного життя до кінця інвестиційного горизонту.

При аналізі органами державної влади безлічі можливих інвестиційних проектів упродовж певного часу, виникає проблема оцінки загальних (накладних або адміністративних) витрат, не пов'язаних з конкретним проектом. Це як правило, постійні витрати. Один додатковий проект не спричиняє суттєвого впливу на їх величину. Стандартною практикою аналізу вигід і витрат є використання граничного або прирісного підходу до підрахунків витрат і вигід, але цей підхід ігнорує більшість програмних і накладних витрат. Отже, проблема цієї практики полягає у надто щедрому ставленні до інвестицій і переоцінці справжніх норм віддачі. У крайніх випадках накладні витрати не враховують у процесі прийняття рішення організацією.

Якщо організація лише час від часу робить великі інвестиції, напевно, буде слушним ігнорувати програмні та накладні витрати — адже, їх можна покривати за рахунок щоденної діяльності організації. У цьому випадку можна застосовувати підхід граничних витрат. І навпаки, якщо організація робить багато інвестицій, варто врахувати середню частку накладних витрат у загальних витратах, хоча будь-який один інвестиційний проект суттєво не впливає на накладні витрати у середньому. Якщо всі варіанти інвестиційних проектів враховують накладні витрати однаково, цей чинник, ймовірно, не буде сильно впливати на вибір між ними. Але й за таких умов краще мати реалістичну картину віддачі від інвестицій, включаючи накладні витрати.

І страхування, і статті непередбачених витрат є мірами коригування з огляду на ризик. Витрати на ці статті не потрібно вносити у таблицю витрат і вигід, якщо є намір проводити аналіз ризику, застосовуючи моделювання. При моделюванні враховується ризик, при застосуванні діапазонів з величинами від максимуму до мінімуму всіх змінних моделі та з урахуванням ймовірності у межах цих діапазонів. Включити сюди ще й страхування та непередбачені витрати означатиме подвійні підрахунки і перебільшення ризику.

Дата добавления: 2015-10-02