Зміст і послідовність процесу систематизації 3 страница

Розділ 4

Анотування документів

Особливості складання рекомендаційних анотацій. Голов­не завдання рекомендаційного анотування — активний вплив не тільки на логічне, а й на емоційне сприйняття користува­ча. Рекомендаційна анотація не тільки полегшує вибір твору, а й зацікавлює користувача, сприяє виникненню потреби у прочитанні анотованого документа. Тому в ній особлива ува­га приділяється зауваженням, що стосуються суті питання, наданню інформації про автора, характеристиці основних ідей і висновків, значенню і цінності твору, його своєрідності. Го­ловною особливістю рекомендаційної анотації є наявність яс­краво вираженої оцінки документа. Використовуються такі анотації здебільшого у рекомендаційній бібліографії. Важли­во усвідомлювати, що цільове і читацьке призначення ство­рюваного посібника має першочергове значення в процесі ре­комендаційного анотування. Рекомендаційні анотації мають бути жвавими, цікавими, простими за конструкцією і легкими для читання.

Методика складання таких анотацій має свої особливості. Рекомендаційні анотації загального характеру складаються на ті твори, зміст яких у цілому відповідає задуму і призна­ченню бібліографічного посібника. У них дають повне уяв­лення про коло висвітлюваних проблем. Складаючи рекомен­даційні анотації, важливо особливу увагу звернути на пояс­нення головного предмета твору. Особливо це доцільно в по­сібниках для читачів з недостатньою підготовкою. Пошире­ним прийомом рекомендаційного анотування є постановка низки цікавих або інтригуючих питань.

Дашкієв, М.О. Страчена пісня: роман / М.О. Дашкієв; ху-дож. оформл. В.І. Харченка. — К.: Дніпро, 1997. — 501 с.

Історичний роман Миколи Дашкієва (1921—1976) присвя­чено життю і творчості талановитого українського композитора XVIII ст. Максима Березовського, який лишив яскравий слід в історії вітчизняної музики. Перед читачем проходять роки його перебування і навчання в Україні, у Петербурзі, в Італії, зокре­ма в Болонській філармонічній академії, де йому присвоїли зван­ня академіка-композитора. З великою любов'ю автор вивів ціка­ву постать митця, якого зламала рутина.

У складанні аналітичних рекомендаційних анотацій важли­во уникнути надання неповного, однобічного уявлення про документ у цілому. Тому в аналітичному рекомендаційному анотуванні основна увага приділяється характеристиці об'єкта анотування в загальному контексті твору. Наприклад:

Канівець, В.В. Віддавали батька в прийми: комедії / В.В. Ка-нівець. — К.: Укр. письменник, 1997. — 355 с.

Володимир Канівець — відомий український прозаїк та дра­матург. До пропонованої збірки увійшли комедії, що порушу­ють питання взаємин між людьми в нашому суспільстві й з ус­піхом ідуть на сценах театрів.

Комедія, що дала назву збірці, висвітлює пекучу проблему, яка постає подекуди перед старими людьми. Не потрібні вони господарствам, де працювали все життя, не потрібні дітям та онукам, бо ті живуть у містах, а старим там немає місця. У комедії проявилося вміння драматурга бачити в сумному і тра­гічному смішне, і навпаки: у смішному — сумне і жалісне.

Групові рекомендаційні анотації найбільш доречні в реко­мендаційних бібліографічних посібниках. Вони дають змогу порівняти анотовані твори, показати їхню подібність і своє­рідність, але при цьому уникнути багатослів'я і повторів. їх складають здебільшого, характеризуючи різні твори або ви­дання, поєднані видавничою формою, тематикою чи авторством. У цьому випадку подається узагальнена характеристика творів з вказівками на відмінності в трактуванні теми, на відмінність щодо доступності творів, характеру викладу матеріалу тощо. Наприклад:

Косач, Ю. Рубікон Хмельницького: іст. повість / Ю. Косач. — Л.: Червона калина, 1992. —215 с.

Пахучий, О.О. Тиміш Хмельницький, син Богдана: іст. роман / 0.0. Пахучий. — К.: Укр. письменник, 1992. — 430 с.

Кулаковський, В.М. Іван Сірко: роман / В. Кулаковський. — К.: Молодь, 1992.-317 с.

На сторінках творів постають долі найвідоміших історичних осіб, визначних воєначальників та політичних діячів України. Нові

Розділ 4

Анотування документів

оцінки відомих історичних подій та особистостей характеризу. ють твори про Богдана Хмельницького та його сина. Цікавий сюжет, яскраве зображення боїв та походів у романі про Івана Сірка задовольнять прихильників пригодницького жанру.

Усі пропоновані твори привернуть увагу читача, залюбле-ного в історію рідної землі.

Групове рекомендаційне анотування полегшує використан­ня бібліографічного посібника, а також зменшує витрати на його видання. Тому воно переважає в посібниках рекоменда­ційної бібліографії. Однак групові рекомендаційні анотації використовуються ще недостатньо, що пояснюється складні­стю їхнього створення, адже при порівнянні різних документів є імовірність перекрутити їхній зміст.

4.3.3. Особливості складання видавничих та книго­торговельних анотацій

Видавничі анотації вміщуються у видавничих інформа­ційних посібниках, зазвичай у планах випуску друкованої про­дукції. Особливістю видавничих анотацій є те, що вони харак­теризують не твір, а видання загалом, тому часто подають відо­мості про поліграфічне оформлення. Зазвичай такі анотації створюються видавничими працівниками на документи, які ще не вийшли з друку. Саме за видавничою анотацією зви­чайні читачі, бібліотечні й книготоргові працівники вирішу­ють питання про доцільність замовлення книги, тому важли­во найповніше охарактеризувати зміст і особливості видання. Видавнича анотація на всі документи, крім літературно-ху­дожніх, містить відомості про зміст твору, тобто про специфі­ку змісту, загальну тематику або загальний задум; відмінність від інших, споріднених за тематикою; цільове призначення та читацьку адресу; вид видання або жанр твору; доцільно пода­ти також відомості про науково-довідковий апарат, оформлен­ня документа, наявність ілюстрацій тощо. Зрозуміло, що не завжди в документі можуть бути ілюстрації та науково-довід­ковий апарат, але інші інформаційні елементи мають бути подані в анотації. Анотація на літературно-художні видання

містить такі відомості: про автора, зокрема, про належність його до певної історичної епохи, національної культури; жанр твору; основна тема і проблема твору, місце і час описаних подій; для дитячих видань вказується і читацька адреса; іноді важливо дати відомості про художника-ілюстратора. Особливо жорсткі умови ставляться до обсягу видавничої анотації. Він у середньому становить 500 знаків.

Видавничі й книготорговельні анотації складаються з рек­ламною метою, вони призначені для широкого і неоднорідно­го кола користувачів, тому важливо пояснювати в них мало­відомі поняття і терміни, особливо, якщо анотація складаєть­ся на популярні твори. Це не завжди можливо при обробці наукової літератури, тоді особливо важливо дати чітку чи­тацьку адресу. Наприклад,

Яценко, О.С. Діаграми Гротріана однократних іонів / О.С. Яценко. - К., 1995. — 148 с.

У монографії зібрано й систематизовано схеми енергетич­них рівнів та радіаційних переходів (діаграми Гротріана) одно­кратних іонів усіх хімічних елементів періодичної системи Мен­делєєва.

Для фізиків, інженерів та студентів, що займаються питан­нями атомної спектроскопії, плазми, квантової електоніки й астрофізики.

Анотаціям, що вміщуються безпосередньо в книгах (при-книжкові анотації), більше властиві рекламні завдання. За змістом і формою вони часто схожі на рекомендаційні, хоча анотації, вміщені в наукових, навчальних виданнях, можуть мати характер довідкових.

Тарнавська, Н.П. Менеджмент: теорія та практика: підруч­ник для вузів / Н.П. Тарнавська, Р.М. Пушкар. — Т.: Карт-бланш,

1997.-456 с.

Розглядаються питання, що мають пріоритетне значення для фахівців з менеджменту організацій і підприємств будь-яких форм власності. Головна перевага підручника — комплекс-

Розділ 4)

опту вання документів

ний виклад фундаментального курсу теорії менеджменту сто­совно періоду формування ринкових відносин в Україні. Пере­довий зарубіжний досвід адаптовано до умов господарювання сучасної України.

Підручник реально допоможе студентам і аспірантам, що вивчають теоретичні і прикладні аспекти менеджменту, викла­дачам вузів, а також фахівцям економічного, інженерного і ко­мерційного профілів, які формують і вдосконалюють систему управління організаціями в умовах становлення ринку.

за­гін

Складаючи анотації, слід мати на увазі, що в межах назві них вище типів анотацій можлива велика кількість варіантів] характеристики творів друку. Вибір найвиразніших засобів, оцінка творів залежать від мети анотування, наприклад, від цільового і читацького призначення, змісту, проблематики, типу | поданих первинних документів у бібліографічних посібниках,Я якщо анотації складаються для них.

3. Які види анотацій вам відомі?

4. Чому протягом усього розвитку анотування пов'язане ₃ бібліографічною діяльністю?

5. Які установи здійснюють анотування документів в

Україні?

6. Які етапи проходить процес анотування?

7. Які методи надання інформації застосовують в ано­таціях?

8. Які вимоги ставляться до тексту анотації?

9. Назвіть особливості складання анотацій різних типів?

10. Назвіть особливості складання видавничих та кни­
готорговельних анотацій?

Як й інші види аналітико-синтетичної обробки докз
ментів, анотування сьогодні намагаються автоматизуваті
Автоматизація анотування дає змогу прискорити цей пі
цес, значно збільшити кількість анотованих документів, ші
ше включати анотації до бібліографічних записів документів,
які призначені для автоматизованих ШС. Усе це, звичайно,
сприяє підвищенню оперативності та якості бібліографічного
пошуку. ^^

Проте важливо враховувати, що не всі анотації можна скла­сти на комп'ютері. Тому важливим питанням є співвідно­шення в застосуванні автоматизованого та інтелектуального анотування.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття анотації? Чим воі відрізняється від реферату?

2. Які функції виконує анотація?

А

Розділ 5

РЕФЕРУВАННЯ ДОКУМЕНТІВ

5.1. Реферат: поняття, призначення, функції 5.1.1. Суть і функції реферату

Результатом реферування документів є вторинні докум ти — реферати.

Реферат — це стислий виклад змісту первинного науково­го документа з основними фактичними відомостями та ви­сновками і без інтерпретації чи критики. При реферуванні здійснюється мікрозгортання інформації, і тому реферат більш повно розкриває зміст першоджерела, ніж інші продукти ана-літико-синтетичної обробки документів.

Ознайомлення з рефератами дає змогу оперативно одержа­ти коротку інформацію про зміст первинних документів і завдяки цьому максимально правильно вирішити питання про необхідність використання їх. Інколи таке ознайомлення навіть замінює вивчення першоджерела, що особливо важли­во, коли воно з якихось причин недоступне. Реферати також використовуються при формуванні бібліографічних і фак­тографічних пошукових масивів традиційних і автоматизо­ваних ШС.

Реферати часто розглядають як моделі первинних доку­ментів, оскільки вони не тільки передають зміст, а й зберіга­ють читацьку спрямованість документа, який реферується.

рефе ру вання документів _______________________________________ 245

Наприклад, реферат на опис винаходу якогось обладнання і реферат на методичний посібник про технологію використан­ня цього ж обладнання обов'язково відрізняються, відображаю­чи відповідне читацьке і цільове призначення. Проте олід ура­ховувати, що читацька адреса реферате може бути ширшою, ніж першоджерела, оскільки з ним може знайомитися більш широке коло користувачів, хоча первинні документи і не є релевантними їхнім запитам. З іншого боку, реферат може задовольнити потреби користувача, який має більш вузькі за­пити. До того ж реферати задовольняють потреби індивідуаль­них користувачів і різноманітних інформаційних служб — органів НТ1, спеціальних бібліотек, патентних служб і т. ін.

Основною сферою складання рефератів виступає науково-технічна інформація. Саме органами НТІ різних рівнів ство­рюються автоматизовані ШС і традиційні картотеки, які містять реферати, публікуються реферативні видання тощо. Особливо важливу роль відіграють реферативні журнали. Тут публікується велика кількість рефератів вітчизняних і зару­біжних первинних документів певної тематики.

При використанні рефератів реалізується ціла низка різно­манітних функцій. Основними функціями реферате вважають­ся такі: інформаційна, індикативна, пошукова, адресна, довідкова, науково комунікативна, сигнальна, прогностич­на і функція індексування. Зрозуміла суть інформаційної функції — реферат містить цілісну, узагальнену інформацію про зміст первинного документа. Суть індикативної функції полягає в тому, що реферат дає користувачам інформацію про невідомі, але релевантні їхнім запитам документи, вказує на їхнє існування, характеризує певні їхні ознаки. Оскільки ре­ферат є моделлю первинного документа, його можна розгляда­ти як пошуковий образ цього документа і здійснювати бібліогра­фічний пошук, тобто реферату притаманна пошукова функ­ція. З пошуковою пов'язана адресна функція, яка виконуєть­ся завдяки наявності в рефераті бібліографічного опису. Рефе­рат містить конкретні фактичні відомості, тому за його допо­могою можна одержати потрібну довідку. Так реалізується довідкова функція. Ознайомлення з рефератами з певної галузі •знання, проблеми може допомогти одержати відомості про

246 __________________________________________________ Розділ 5

результати наукових досліджень, винаходи, про проблеми, над якими працюють учені, тощо, і це становить суть науково-ко­мунікативної функції. Сигнальна функція реалізується, коли реферат повідомляє про публікацію або надходження до фон­ду нових документів. Здійснивши аналіз за допомогою рефе­ратів змісту основного потоку документів з певної галузі на­уки або галузі практичної діяльності, можна прогнозувати їхній подальший розвиток, виникнення нових проблем, напрямів досліджень тощо, тобто реферати виконують прогностичну функцію. У ході координатного індексування, як правило, ключові слова вибираються не з тексту первинного докумен­та, а з тексту реферате, що дає змогу значно скоротити час і зусилля при індексуванні. На основі рефератів можна здійсню­вати систематизацію і предметизацію документів, але на прак­тиці це застосовується доволі рідко.

Щоб повноцінно виконувати зазначені функції, реферат має відповідати певним вимогам, зокрема: повнота, об'єктив­ність, змістовність, стислість, зрозумілість. Це передба­чає, що реферат має повно відобразити зміст документа, пе­редати позицію його автора, однак, він має бути лаконічним, не подавати зайвої інформації, загальновідомих положень, має бути зрозумілою логіка викладу матеріалу автором, до того ж мова тексту реферате має бути доступною користувачам, "чита­бельною".

5.1.2. Класифікація рефератів

Проблему класифікації рефератів вирішити однозначно досить складно у зв'язку з різноманітністю їхніх функціо­нальних властивостей, особливостей їхнього створення і вико­ристання, характером і тематикою первинних документів. Тому існує велика кількість класифікацій рефератів, що ґрунтують­ся на різних типоутворювальних ознаках. Найбільш відоми­ми і поширеними є класифікація, яка склалася в практиці органів науково-технічної інформації, а також класифікація, розроблена санкт-петербурзькими вченими-інформатиками. Обидві класифікації мають багато спільного, оскільки базу­ються на найважливіших ознаках документів. Виходячи з цих

Реферування документів

класифікацій, основними видами рефератів можна вважати ті, які розглядаються нижче.

За глибиною розкриття змісту реферати поділяють на інформативні та індикативні. Інформативний реферат може виконувати весь комплекс властивих рефератам функцій, оскільки він максимально повно розкриває зміст первинного документа. У такому рефераті здебільшого наводять відомості про предмет дослідження і мету роботи, про методи, умови й основні результати дослідження; подають пропозиції автора щодо застосування результатів дослідження, основні характе­ристики розглянутих технологічних процесів, технічних виробів; ознайомлюють з новою інформацією про відомі явища, пред­мети тощо. Прикладом такого реферате можна вважати ре­ферат на статтю про знезаражування та очищення питної води портативними автономними водоочисниками комбінованої дії.

Портативні автономні водоочисники (ПАВ) призначені для доочищення водопровідної води в умовах відсутності централі­зованого питного водопостачання. Набули поширення десятки типів ПАВ різних конструкцій — індивідуальних, індивідуально-групових і групових (І, II, III). До води постійного споживання, яку одержують за допомогою ПАВ класу II, ставляться вельми жорсткі вимоги, що за деякими показниками перевищують чин­ний стандарт на питну воду з додатковими вимогами щодо мікробіологічного контролю (загальна місткість бактеріофагів, вірусів), хімічної нешкідливості компонентів води. ПАВ різних класів поєднує загальний принцип дії: гарантоване мікробне знезаражування води; достатнє для досягнення безпечного рівня очищення води від надміру дизенфектантів і хімічних домішок. У найзагальнішому вигляді цей принцип виражається схемою: пе-редочищення — знезаражування — сорбційне очищення. Ефек­тивність комбінованого принципу знезаражування й очищення питної води підтверджується високими функціональними по­казниками ПАВ. Розроблено водоочисники для підготовки доб­роякісної питної води: "Родник" — ПАВ класу III для роботи в екстремальних умовах; "Фильтр" — ПАВ класу II для роботи в польових умовах і створення запасу води; "Байкал" — ПАВ класу І (для сімейного водозабезпечення).

Розділ 5

Реферування документів

Головне завдання індикативного реферату звернути увагу користувача інформації на певний документ і допомогти при­йняти рішення про необхідність звертатися до нього. Тому такий реферат містить лише відомості про головні аспекти змісту первинного документа. Тут немає детальної фактогра­фічної інформації, практичних і теоретичних результатів, вис­новків. Індикативні реферати складають здебільшого на до­кументи великого обсягу, наприклад, на монографії, звіти про науково-дослідні роботи й т. ія. Тож індикативний реферат на книгу "Електронна бібліотека" може бути таким:

Програмний комплекс "Електронна бібліотека" є довідко­во-інформаційною системою, яка надає можливість ведення каталогів бібліотеки, ознайомлення й відображення змісту книг, що зберігаються в електронній формі.

Деякі фахівці виділяють ще аспектні реферати або рефе­рати.-резюме. їх складають на основі переробки інформації, що стосується не первинного документа загалом, а лише кількох або навіть одного змістового аспекту, який є інтерес­ним для певної групи користувачів.

За кількістю охоплених джерел реферати можуть бути мо­нографічні (одноджерельні) і зведені (багатоджерельні, огля­дові). Монографічним є реферат, у якому міститься згорнута інформація з одного первинного документа. Зведений (бага-тоджерельний, оглядовий) реферат містить інформацію з кількох первинних документів, присвячених одній темі.

За призначенням реферати можна поділити на загальні (універсальні) та цільові (спеціалізовані). Загальний реферат призначений для використання широким колом користувачів. Такий реферат орієнтує на задоволення не конкретного інфор­маційного запиту, а інформаційних потреб з певної галузі на­уки, практичної діяльності. Цільові реферати складають для задоволення конкретних інформаційних запитів, вони мають чітку читацьку адресу.

Залежно від методу викладу матеріалу реферати поділя­ють на реферати-екстракти і перефразовані (інтерпретив-

ні). Перші складено із запозичених з тексту першоджерела речень, а другі — це текст, який референт написав самостійно шляхом перефразування і скорочення тексту першоджерела.

За формою розрізняють текстові і бланкові реферати. Абсолютна більшість рефератів мають текстову форму, тобто це зв'язний текст, до якого можуть входити ілюстрації, таб­лиці, графіки, формули. Бланкові поширилися завдяки виник­ненню формалізованих методик складання рефератів. Вони можуть бути анкетними, табличними, телеграфного стилю. Анкетний реферат — це відповіді на заздалегідь сформульо­вані запитання. Якщо запитання стосуються кількох об'єктів, а відповіді розміщено у відповідних колонках (графах) таб­лиць, реферат називають табличним. Реферати телеграфного стилю — це коротке повідомлення про зміст документа, яке схоже на текст телеграми.

Крім того, реферати розрізняють за обсягом (короткий і розширений), за укладачем (авторський і неавторський — референтський), за використанням засобів автоматизації (ручний — підготовлений людиною) і автоматичний (з вико­ристанням ЕОМ)).

Між усіма розглянутими видами рефератів існують різно­манітні зв'язки. На практиці навіть не завжди просто визна­чити вид деяких конкретних рефератів. Зрозуміло, що рефе­рати можуть мати відмінності, зумовлені особливостями відпо­відних первинних документів: їхнім цільовим призначенням, характером інформації, обсягом, структурними і текстовими ознаками тощо. Може мати значення і та обставина, опубліко­вано документ, чи ні.

Питання класифікації рефератів, визначення їхніх типо­логічних ознак має важливе значення для практики. Ці відо­мості відіграють велику роль у відборі матеріалів для реферу­вання, в організації діяльності референтських служб, у роз­поділі обов'язків між ними, у визначенні ряду документів для реферування в національних органах інформації. Чітке ви­значення видів рефератів необхідне для референтів і редак­торів, для укладачів інструкцій з реферування, для індекса­торів і розробників алгоритмів автоматизованого реферування та індексування текстів тощо.

250 __________________________________________________ Розділб

5.2. Основні етапи розвитку реферування

Реферування почало формуватися як галузь бібліотечно-бібліографічної та журналістської діяльності більше ніж три століття тому. Виникнення і становлення реферативної періо­дики пов'язане з появою перших наукових журналів спочатку в Західній Європі (60-ті роки XVII ст.), а потім у Росії (20— 30-ті роки XVIII ст.). їхній зміст становили тоді не стільки наукові статті, скільки повідомлення про нові книги. Так, у першому науковому "Журналі вчених" (1665) основне місце посідали повідомлення про нові книги, які супроводжувалися оцінкою їх і коротким викладом змісту. Ці повідомлення, часто складені з окремих цитат оригінального тексту, назива­лися екстрактами. Створення спеціалізованих реферативних служб, реферативних журналів почалося наприкінці XVIII ст. як відповідь на швидкий розвиток природничих і приклад­них наук, зростання обсягів відповідних видань. У Росії перші спроби організувати реферативну справу зробив М.В. Ломо-носов. У 1758 р. він підготував програму організації щотиж­невого реферативного журналу в проекті "Санкт-Петербур-зьких відомостей", у яких передбачалося публікувати скорочені перекази творів з оцінкою їх. За мету журналу було поставлено оперативне ознайомлення учених з новими книгами.

У XIX ст. практично вже сформувалася широка мережа реферативних видань, які формували відповідні служби. Ак­тивний розвиток біології та медицини, успіхи цих наук зумо­вили створення саме для них перших реферативних журналів. У Росії спеціальні реферативні розділи появляються в про­відних наукових і технічних журналах у другій половині XIX ст. Багато відомих російських учених, таких, наприклад, як О.О. Борзов, О.М. Бутлеров, Д.І. Менделєєв та інших ак­тивно співпрацювали в них.

Спочатку для реферування документів застосовували прийоми аналізу їхнього змісту, запозичені з бібліографічної роботи. Згодом на підставі організації та функціонування реферативних видань теорія і практика реферування почали виокремлюватися в самостійну сферу діяльності. Основним

Реферування документів

завданням реферування в ті часи було повне відображення змісту першоджерела, на чому і було сконцентровано увагу спеціалістів-практиків. Вони розглядали здебільшого окремі теоретичні та методичні проблеми (В.Г. Анастасевич, Г.О. Ільїн-ський, К.І. Дерунов, О.М. Бєлов). Загалом же реферування до 20-х років нашого століття фахівці розглядали як один з напрямів бібліографічної роботи.

Особливо активно реферативна періодика розвивалася в період між двома світовими війнами. Провідну роль у цьому відігравали реферативні служби Німеччини і СІЛА. Ще в 1830 р. почав виходити німецький реферативний журнал з хімії "Спетізспез 2епіга1Ь1аіі" (назви реферативних журналів не заведено перекладати на інші мови), у 1907 р. — амери­канський "Спеглісаі АЬзігасів", у 1926 — англійський "ВгМвп Спетісаі АЬзігасів". Найавторитетнішими виданнями в га­лузі медицини і біології була широка мережа "УапгезЬегіспІ'о" і "ХепІгаІЬІаМ'о", які випускала видавнича фірма Ю. Шпрін-гера. Вони значно переважали численні американські видан­ня, найважливішим з яких був "Віо1о£іса1 АозігасЬа", що зберіг своє значення і до нашого часу. У галузі фізики загальнови­знаною була висока якість німецького "Рпувікаїізспе Вегіспгіе", близько до нього за своєю якістю стояло англійське видання "Зсіепсе аЬзЬгасІз" (серія "А-фізика"). Першу спробу створи­ти єдине реферативне видання для відображення літератури з природничих і філософських наук було здійснено у Франції в 1940 р. завдяки публікації реферативного журналу "Виїї.

апаІуЦ^ие".

Друга світова війна практично повністю зруйнувала німець­ку реферативну періодику. В інших країнах Західної Європи і в США реферативна періодика теж зазнала значної шкоди, та її досить швидко відновили, і вона навіть зміцнила свої позиції. У повоєнні часи виникає інтерес до створення міжна­родних реферативних видань. Так, з 1951 р. за ініціативою ЮНЕСКО починає виходити "Іпіегпаїіопаї роїііісаі зсіепсе аЬзігасІз", з рефератами літератури із суспільних наук.

У СРСР основні спеціалізовані реферативні журнали по­чинають видавати в 30-х роках, у 40-х роках ця діяльність триває. Такі журнали створювали за ініціативою Академії

252 __________________________________________________ Розділ 5

наук, їхньою основною перевагою було те, що вони виходили як централізовані державні видання з максимальним охоп­ленням світового документального потоку відповідної галузі, Так, у 30-х роках почали виходити "Химический рефератний журнал", пізніше "Химический реферативний журнал" (1931— 1935; 1938—1941); "Реферативний биологический журнал" (1933—1937), "Физико-математический реферативний жур­нал" (1937—1940).

В Україні в 20-х роках було зроблено спробу видавати спеці­альні покажчики літератури для фахівців, анотації в яких наближалися за своїм характером до рефератів. Так, у них досить докладно висвітлювали проблематику твору, а також визначали його наукову цінність. З 1927 р. поширення набу­ли підготовка і публікація оглядів наукової літератури, що вийшла у світ протягом року, підбивали також підсумки роз­витку окремих галузей знань, визначали їхні актуальні про­блеми. Високий рівень оглядів забезпечувала участь видат­них учених, таких, наприклад, як академіки П.А. Тутковський, М.В. Птуха, професори СІ. Маслов, Є.В. Соколов та інші. Хоча названі видання не можна повною мірою вважати рефе­ративними, однак вони є важливим кроком у відповідному напрямі, позаяк уже містили елементи реферування, формува­ли потребу в ньому в спеціалістів, науковців.

Інформацією про нову літературу з різних галузей техніки та її оцінкою займалися в той час АН УРСР, Харківська спілка Науково-технічного товариства АН УРСР, Всеукраїнська асо­ціація інженерів, Науково-технічне управління Вищої Ради народного господарства УРСР, науково-дослідні інститути і кафедри. Так, у 1925 р. Науково-технічне управління ВРНГ УРСР видало "Огляд новітньої іноземної літератури", метою якого була публікація оглядів статей з технічних журналів, виданих за останні два місяці. Протягом 1928—1930 рр. ви­ходив журнал "Технічні новини", в якому систематично пу­блікували реферати найцікавіших статей з іноземних журналів.

Дата добавления: 2015-10-02