Таблиці класифікації

Системи класифікації для зручності в практичному вик ристанні оформляють у вигляді таблиць класифікації. Таблиці класифікації — це практичний посібник для систематизаторів, у якому розкриваються принципи побудови та зміст певної класифікаційної системи. Вони призначені для визначення місця конкретного документа в процесі впорядкування доку­ментів у логічній послідовності, зв'язку і співпідпорядкування згідно з ознаками змісту, форми, читацького призначення.

Перелічувальні таблиці класифікації складаються з двох частин: основної таблиці та абетково-предметного покажчика

по неї. Комбінаційні класифікації складаються з трьох частин: основної таблиці, допоміжних таблиць (таблиць типових ділень), абетково-предметного покажчика до перших двох. Як правило, до таблиць входять правила користування. Основні таблиці — це систематичний перелік усіх класів, підкласів та більш дрібних ділень класифікації, які в таблицях називаються класифіка­ційними діленнями. Кожне класифікаційне ділення складаєть­ся з класифікаційного індексу і словесного формулювання, в разі необхідності до нього можуть належати методичні вказів­ки, до яких входить і довідково-посилальний апарат. Класифі­каційний індекс — це умовна позначка ділення класифікації. Саме індекси виступають лексичними одиницями інформаційно-пошукової мови документних систематичних класифікацій, за їхньою допомогою відображають пошукові образи документів. Словесне формулювання дає змогу перекладати відомості про документ з природної мови на мову індексів і навпаки. Мето­дичні вказівки найчастіше розкривають зміст ділення, якщо зі словесного формулювання його не зовсім зрозуміло.

Посилання допомагають встановлювати зв'язки між по­няттями через умовність багатьох рішень у таблицях, здійсню­вати розмежування при відображенні документів. У табли­цях використовують загальні посилання, сполучні, у формі методичних вказівок. Загальні посилання (зі словом "див.") розмежовують ділення таблиць, відсилають від можливого місця знаходження теми до її справжнього місця:

22.161 Математичний аналіз; Основа аналізу див. 11.121.

Сполучні посилання ("див. також") пов'язують між собою споріднені ділення, доповнюють певне ділення матеріалами з іншого ділення:

22.382.3 Сильні та електромагнітні взаємодії елементар­них часток. Фізика високих і низьких енергій.

Див. також: 22.315.4 Квантова електродинаміка.

Розділ ^

індексування документів____________________________________ 165

Посилання у вигляді методичних вказівок визначають зв'язки одного ділення з великою кількістю інших однотип­них ділень:

22.172 Математична статистика

Використання статистичних методів в окремих галузях науки і техніки див. у відповідних підрозділах класифікації. Наприк* лад, статистична фізика див. 22.317.2; зоряна статистика див. 22.675.

Класифікаційне ділення таблиць ББК.

У допоміжних таблицях зібрані ділення, які відображають загальні ознаки тих предметів і явищ, що подані в основних таблицях. Існують ознаки, властиві документам з різних галу­зей знань, наприклад, вид документа (книга, періодичне видан­ня, звукозапис); цільове призначення (підручник, довідник, словник); зміст твору (історія науки, організація наукових досліджень). Такі ознаки відображаються в типових ділен­нях, які називаються загальними. Вони згруповані в табли­цях, що розташовуються поза основними таблицями і використовуються при потребі в будь-якому діленні класифі­кації.

Ознаки, характерні тільки для однієї галузі знання, від­ображаються в спеціальних типових діленнях. Таблиці спеці­альних типових ділень знаходяться безпосередньо в основній таблиці перед тими підрозділами, для деталізації яких вони призначені.

Індекс і словесне формулювання Методичні вказівки

Ч 736.2 Бібліотечні каталоги

{ {

Теорія, історія, організація

і оформлення каталогів, види

і форми каталогів.

Друковані каталоги універсального

Посилання

змісту див. Я 181.

Каталожне обладнання див.

Ч 738.2.

Для зовнішньої відмінності індексів типових ділень від індексів основних таблиць у різних класифікаціях викори­стовують різні прийоми: відмінну індексацію, спеціальні роз­пізнавальні знаки (дужки, лапки, дефіс тощо). У різних кла­сифікаціях типові ділення мають різні назви і різний склад. Наприклад, в УДК вони називаються визначниками, у ББК — типовими діленнями.

Головне призначення допоміжних таблиць типових ді­лень — деталізація основних таблиць. Використання їх надає класифікації багатоаспектності, гнучкості; забезпечує одна­ковість побудови споріднених розділів ІПС і таким чином підвищує пошукові можливості системи; зменшує обсяг таб­лиць класифікації.

Абетково-предметний покажчик (АПП) полегшує і приско­рює пошук потрібного класифікаційного ділення в основних або допоміжних таблицях. АПП — це абетковий перелік усіх понять, що увійшли до таблиць. Поняття подані у вигляді предметних рубрик, які складаються зі словесного формулю­вання і відповідного індексу таблиць: Ботаніка 28.

Крім простих рубрик, які складаються тільки із заголовків, в АПП велика кількість гніздових рубрик, тобто рубрик, що мають декілька підзаголовків:

Рідини 22.365:

діелектричні властивості 22.331;

квантові 22.317.24;

механіка 22.253;

оптичні властивості 22.34;

парамагнетизм 22.334.4.

Такі гніздові рубрики сприяють налагодженню зв'язків між діленнями класифікації, що утворюють комплекси доку­ментів про один предмет у різних аспектах і розташовані в різних відділах системи.

Різні класифікаційні системи і таблиці класифікації ма­ють свої особливості, відмінності, що позначається на правилах їхнього застосування. Тому, навіть маючи навички роботи з однією таблицею, не просто переключитися на іншу. Щоб до-

Розділ З

Індексування документів

помогти фахівцям, у таблицях, як правило, подається методич­ний апарат. Залежно від призначення конкретної таблиці він може бути більш або менш розгорнутим. У таблицях, призна­чених для широкого кола користувачів, наприклад, для пра­цівників масових бібліотек, методичний апарат детальний — багато методичних вказівок у тексті таблиць, окремо розташо­вані розгорнуті методичні вказівки, причому вони містять бага­то загальних положень користування таблицями і складання на їхній основі пошукового апарата. У таблицях, призначених для фахівців високої кваліфікації (працівників наукових бібліотек, патентних служб тощо), вміщені найголовніші, най­суттєвіші рекомендації щодо використання їх.

3.6.1.4. Індексація

Система і сукупність позначень, прийнята для документ-ної класифікації, називається індексацією. Вона виконує кілька основних функцій: закріплює логічну структуру класи­фікації, виступає засобом зв'язку між діленнями таблиць, рубриками АПП, відділами на книжкових полицях при си­стематичній розстановці, засобом запису результатів систе­матизації в бібліографічних записах, у самих виданнях тощо. До індексації ставляться певні вимоги: відношення підпоряд­кування і співпідпорядкування між різними діленнями ма­ють бути зрозумілими споживачам; індекси мають бути макси­мально короткими і легко запам'ятовуватися, зручними для написання і мовлення; індексація має забезпечувати введен­ня понять у потрібному місці класифікації, тобто має бути гостинною.

Індексація розрізняється за індексаційною базою і за спо­собом побудови. За індексаційною базою, тобто за сукупністю використаних знаків, індексація може бути однорідною (літер­ною або цифровою) і змішаною (одночасно використовуються літери і цифри). Змішана індексація вважається більш зручною, оскільки її індекси коротші і легше запам'ятовуються.

За побудовою індексація може бути структурною (ступін­частою, логічною) і неструктурною. Структурна індексація відповідає логічній структурі класифікації. Кожний більш

детальний індекс має на один знак більше, ніж більш загаль­ний, тобто, якщо перші ділення класифікації мають однозначні індекси, то ділення другого ступеня — двозначні, третього — тризначні і т. д. У так званій виразній структурній індексації кількість знаків у індексі відповідає ступеню класифікації. Ступінчасті цифрові індекси називаються десятковими. У біль­шості сучасних класифікаційних систем використовується структурна індексація, але з послабленою виразністю, тобто в ній допускаються порушення в розглянутому порядку побудови індексів (57 Біологія, 58 Ботаніка, 59 Зоологія), щоб скоротити кількість знаків у них. Послабити виразність індексації допо­магають спеціальні прийоми. Один з них — октавний метод. Сутність методу в тому, що на будь-якому ступені класифіка­ції може створюватися необмежена кількість ділень завдяки тому, що перші вісім позначаються цифрами від 1 до 8, а наступні індекси цього ж ступеня мають попереду 9, далі кількість знаків необмежена, тобто 91, 92... 98, а далі 991... 998. Усі ці індекси позначають ділення одного ступеня, співпідпорядковані поняття. Інший спосіб — метод подвоєння або групової індек­сації. Використовуючи його, в окремих випадках не застосо­вують індекси від 0 до 9, а одразу беруть від 00 до 99.

Структурна індексація відображає структуру класифікації, її індекси мнемонічні (легко запам'ятовуються), легко скоро­чуються і, навпаки, деталізуються залежно від потреб пошуко­вого масиву.

Неструктурна індексація виявляє порядок ділень, але не відображає їхнього підпорядкування. Неструктурна індекса­ція має свої різновиди. У номерній (порядковій) індексації ділення таблиць мають порядкові позначення (36 Математи­ка, 37 Арифметика, 38 Геометрія). У сучасних класифікацій­них системах номерна індексація майже не використовується, хоча вона має певні переваги: короткі індекси, простота вве­дення нових ділень у будь-якому місці таблиці. У зарубіжних галузевих класифікаціях використовують так звану ретро­активну індексацію. її суть у використанні однієї частини індексів для деталізації іншої (ї Марші, Ь Сюїти, р Духові інструменти, рі Марші для духових інструментів, рп Сюїти Для духових інструментів).

Розділ З

3.6.2. Основні етапи розвитку систематичних класифікацій

3.6.2.1. Розвиток систематичних класифікацій з давнини до середини XIX ст.

Сучасна наука має відомості про те, що документні систе­матичні класифікації виникли в глибоку давнину. Як тільки появилися досить великі за обсягом зібрання творів, виникла потреба їх систематизувати. Оскільки протягом багатьох століть документи зберігалися в бібліотеках, саме бібліотеч­но-бібліографічні класифікації пройшли найдовший шлях розвитку. їхні здобутки широко використовуються в наш час різними галузями документних комунікацій.

Відомо, що ще 3000—2500 років до н. є. в Африці, а пізніше і в Азії існували бібліотеки з великими фондами, які групува­лися за змістом. Про це свідчить перелік книг, вигравіруваний на стіні бібліотеки храму в Едфі (Стародавній Єгипет), де книги згруповано за темами. Вважають, що і в бібліотеці асси­рійського царя Ашшурбаніиала (VII ст. до н. є.) книги система­тизували за змістом. У III ст. до н. є. грецький вчений Кал-лімах у своїх "Таблицях тих, що уславилися з усіх галузей знань, і того, що вони написали у 120 книгах" згрупував мате­ріал у діленнях: епос, лірика, історія, філософія тощо.

У період раннього Середньовіччя в бібліотеках при мона­стирях та соборах, фонди яких становили декількасот при­мірників, обходилися найпримітивнішим групуванням руко­писів за кількома відділами відповідно до потреб монастир­ських шкіл, у яких вивчали сім вільних мистецтв: комплекси тривіуму — граматика, діалектика, риторика і квадріуму — арифметика, геометрія, музика, астрономія.

В епоху Відродження починають інтенсивно розвиватися наука, культура, виникають світські школи й університети, а при них і бібліотеки. У XV ст. виникло друкування книг, що сприяло розширенню кола читачів, зростанню кількості бі­бліотек. Виникла потреба у каталогах, які якісно й детально відображали б фонди бібліотек. Саме в цей час зароджуються факультетські системи бібліотечної класифікації, що набули

індек сування документів __________________________________ 169

поширення в XVI—XVII ст. в бібліотеках Західної Європи. Для цих систем характерний поділ фонду на чотири частини відповідно до чотирьох факультетів, які були тоді в більшості університетів: філософський, медичний, юридичний і бого­словський.

Видатним явищем серед факультетських систем стала класифікація швейцарського вченого і бібліографа К. Гесне-ра, на основі якої він розташував матеріал у складеному ним бібліографічному покажчику "Загальна бібліотека..." (1545— 1655). Класифікація вирізнялася деталізацією — мала більше 250 ділень, відображала наукові проблеми свого часу, мала багато посилань, що пов'язували споріднені за тематикою ділен­ня, тощо.

У XVII—XVIII ст. широко відомою стає французька сис­тема, яку особливо активно використовували у Франції. Ця система була подібною до факультетських і розвивала їх. Ва­ріанти цієї системи іноді вельми деталізовані (мали до 500 ділень), її основні розділи: богослів'я, юридичні науки, філосо­фія. Французька система мала більш прикладну спрямованість, ніж, наприклад, класифікація Геснера, і часто відображала ре­акційні погляди католицизму.

Великий вплив на розвиток бібліотечно-бібліографічних класифікацій XVIII—XIX ст. справила класифікація наук англійського філософа Френсіса Бекона (1561—1626), створе­на на початку XVII ст. Вона відобразила бурхливий розвиток науки того часу і на противагу схоластичним середньовіч­ним класифікаціям подавала науки, що вивчали реальні яви­ща природи і суспільного життя. Науки в класифікації Ф. Бе­кона розподілялися за "здібностями людського духу", відпо­відно до того, яка здібність визначає виникнення і розвиток тієї чи іншої науки. Ф. Бекон виділяв три здібності: пам'ять, яка визначила існування історичних наук; уявлення, що спри­яло виникненню мистецтва, літератури; розум, що лежить в основі філософії, або власне науки. Звичайно, такий поділ наук був ідеалістичним і не йшов від головної ознаки, за якою виділяються науки (предмети, об'єкти їхнього вивчення). Проте в класифікації появилися нові риси в підході до групування наук, наприклад, історичний розділ будувався на основі прин-

Розділ З

І таксування документів

ципу еволюційного розвитку світу; в розділі наук про людину виділялися науки "про індивідуальну людину" і "про людину, як про істоту, пов'язану з іншими, що живуть у суспільстві"; було створено розділ для "наук про машини" тощо.

У 50-х роках XIX ст. стала відомою класифікація, розроб­лена німецьким вченим А. Шлейєрмахером. Класифікація мала до 13 тисяч ділень. Спочатку розташовувалися загаль­ний відділ, відділи літератури, мистецтва, історії, математики та природознавства, наприкінці — основні відділи факультет­ських систем. Крім того, система мала великий розділ еконо­мічних і технічних наук.

У Росії усвідомлення потреби в систематизації книг за змістом виникло на початку XVIII ст., коли стали друкувати світські книги, створювати наукові бібліотеки. У створеній при Кунсткамері публічній бібліотеці (пізніше Бібліотека Ака­демії наук) використовували розташування документів і їхніх бібліографічних записів у каталогах за одним з варіантів факультетської системи. Цікаво, що російські класифікації цього періоду не копіювали західноєвропейські системи. Так, відомий історик М.М. Бантиш-Каменський створив бібліо­графічну класифікацію з таким розміщенням розділів: фі­лологічні, історичні, географічні, математичні, медичні, філо­софські, богословські книги. У московському архіві Колегїі закордонних справ використовувалася бібліотечно-архівна кла­сифікація з такими розділами для друкованих книг: історичні, генеалогічні, політичні, географічні, лексикографічні, філо­логічні, богословські, філософські, юридичні, математичні, еко­номічні.

Велику кількість бібліотечно-бібліографічних класифі­кацій було розроблено в Росії у XIX ст. Однією з перших стала система вченого-природознавця П.Г. Демидова (1806), створена ним для власної бібліотеки. Вона найбільш деталі­зована у відділах природничих наук і технології відповідно до основного змісту книг. Класифікація П.Г. Демидова за­знала впливу прогресивних французьких класифікацій того часу, а також класифікації наук Ф. Бекона і разом з тим відзначалася самостійністю та оригінальністю багатьох рішень.

У 1809 р. була опублікована інструкція "Досвід нового бібліографічного порядку для Санкт-Петербурзької імпера­торської бібліотеки", яку склав її директор О.М. Оленін. Він намагався створити логічну класифікацію, яка б відображала взаємозв'язки наук. Усі знання згруповані у трьох розділах: науки, мистецтва, філологія. Науки поділяються за засобами пізнання на розумові (пізнання відбувається за допомогою розуму), за цією ознакою згруповані й суспільні науки, та при­родничі науки (пізнання відбувається за допомогою почуттє­вого сприйняття). Загалом у класифікації багато наук згру­повано як у відомих західноєвропейських схемах, що побудо­вані за факультетською або французькою системами, але є й багато відступів від них.

Відомий бібліограф В.Г. Анастасевич складав свою класи­фікацію, надруковану в "Розписах російським книгам для читання з бібліотеки Олександра Смирдіна, систематичним порядком розташованих" (1828), з метою полегшувати для читача пошук потрібних матеріалів. Класифікація В.Г. Анаста-севича має логічно згруповані комплекси наук, що йдуть у такому порядку: суспільні науки, природничі науки, мисте­цтво, філологічні науки.

Серйозні роботи з класифікацїі велися в бібліотеках уні­верситетів, де застарілі факультетські системи вже не задо­вольняли потреб читачів. У 1826 р. директор бібліотеки Мос­ковського університету професор Ф.Ф. Рейсе видав класифі­кацію, побудовану на дихотомічному принципі, тобто послідов­ному поділі кожного поняття на два. Усі науки він поділяв на "божеські" та "людські", що, звичайно, було відлунням серед­ньовічних уявлень. У класифікації Ф.Ф. Рейсса багато нена­укових, штучних рішень, але разом з тим для неї характерні й позитивні риси — добре розроблені індекси, велика кількість ділень для різних видів видань тощо.

Помічник директора бібліотеки Казанського університету К.К. Фойгт, складаючи свою класифікаційну систему на по­чатку 30-х років, намагався врахувати досягнення західноєвро­пейської та вітчизняної класифікаційної практики. К.К. Фойгт, хоч сам і не був матеріалістом, використав ідею французьких вчених-матеріалістів Дідро і д'Аламбера про походження знань

172 __________________________________________________ Розділ З

від потреб людини. Зрозуміло, що поділ наук "за потребами людини" умовний і ненауковий, як і поділ "за здібностями людського духу", оскільки вони базуються на суб'єктивних ознаках. К.К. Фойгт впроваджував свої ідеї з бібліотечної класифікації і в бібліотеці Харківського університету, де пізніше обіймав посаду ректора.

Однією з кращих бібліотечних класифікацій першої по­ловини XIX ст. стала система, створена академіком К.М. Бе­ром для іноземного відділу бібліотеки Російської Академії наук (1841), яким він завідував. У ній зроблено спробу розташувати науки відповідно до їхнього змісту в послідов­ності, що відповідає історії розвитку світу: науки про неорга­нічну природу, науки про органічну природу, про людину, сус­пільство. А починають ряд наук розділи загального змісту, до яких входять бібліографія, загальна історія літератури, мовоз­навство. Таким чином, К.М. Бер створив досить логічну по­слідовність наук, хоч і не для всіх знайшов належне місце. Так, медицину й архітектуру він розташував після наук про суспільство і мислення. К.М. Бер уперше підійшов до вирі­шення питання про об'єднання літератури, що висвітлює тео­ретичні й практичні дисципліни (хімія і хімічна технологія, теоретична і технічна фізика). Разом з тим, виходячи з прак­тичної доцільності, він створив відділи для військової та морсь­кої справи, архітектури тощо. Класифікація добре оформлена, має чітку індексацію.

Дата добавления: 2015-10-02