|
Читайте также: |
При цьому пом’якшені санкції норми ОЧ КК новий закон може: встановлювати інший, межу тяжкий вид основного покарання; скасовувати найбільш тяжке серед альтернативних основних покарань; робити максимальне межу основного покарання того ж виду нижчою; робити мінімальну межу основного покарання того ж виду та ін.
Закон, який має зворотну дію в часі, поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання цим законом чинності та: а) не були притягнуті до крим. відповід.; б) котрим об’явлене обвинувачення у вчиненні злочину; в) засуджені обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, і відбувають покарання; г) відбули покарання, але мають неповну погашену чи зняту судимість.
Встановлення злочинності діяння може бути досягнута шляхом: а) доповнення ОЧ КК новими нормами чи окремими положеннями; б) зміни норм ОЧ КК; в) внесення відповідних змін до норм ЗЧ КК; г) нового офіційного тлумачення крим. – правової норми, яке змінює обсяг забороненої цією нормою суспільної поведінки особи.
Таким чином, поширення нового закону на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, називається зворотною дією закону про крим. відповід. у часі.
Злочином є передбачене ККУ суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.
Ознаки: 1) злочином є тільки діяння (дія або бездіяльність); 2) ця дія може біти вчинена суб’єктом злочину; 3) вона повинна бути винною; 4) зазначена дія повинна бути суспільно небезпечною; 5) відповідна дія повинна бути передбачена КК; 6) крим. караність діяння. Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину. В такому випадку можна вести мову тільки про суспільно небезпечне діяння, за яке крим. відповід. не настає.
1) Для будь – якого діяння є наявність об’єктивних і суб’єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи, здійснювані тими чи іншими органами людського організму (або утримання від таких рухів). До суб’єктивних належать інтелектуальна та вольова ознаки, а також умотивованість та цілеспрямованість.
Злочином не можуть бути визнані: а) почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи; б) вимова, написання чи висловлювання в інших спосіб думки, якщо таким висловлюванням не здійснюється посягання на національну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров’я населення тощо; в) належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, мовної, політичної тощо групи; г) суб’єктивні якості особи.
Під діє у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків. Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків; крім того, обов’язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов’язку і реальної можливості запобігти відповідним наслідкам.
2) Суб’єктом злочину є фізична осудна людина, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати крим. відповід.
3) Суспільно небезпечне діяння може бути визнане злочином лише у разі, коли воно є проявом свідомості і волі особи, тобто вчинене винно. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана крим. покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Не можуть вважатися злочином: рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи; рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили; діяння, можливість настання суспільно небезпечних наслідків якого особа не передбачала і не могла передбачити.
4) Суспільна небезпечність як ознака злочину визначається об’єктивною стороною – характером і розміром заподіяної шкоди, способом дії та іншими об’єктивними ознаками, а також суб’єктивною стороною – ступенем усвідомлення заподіяння шкоди, активністю волі, мотивами і цілями поведінки особи, які поєднуються. Злочином суспільне небезпечне діяння стає тоді, коли ступінь і характер його небезпечності для панівних у суспільстві відносин змушують законодавця вести з ним боротьбу кримінально – правовими заходами, тобто коли кримінальним законом визнається злочином. Характер суспільної небезпеки – це якісна ознака злочину. Залежить від суспільної цінності об’єкта посягання, мотиву та форми вини, а також злочинних наслідків.
5) КК встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому не можна вважати злочином вчинене особою винного діяння, для якого характерна фактична суспільна небезпека, на що навіть може існувати пряма вказівка в іншому законі У, але яке не передбачене чинним КК. Отже, яка б не була суспільна небезпечність того чи іншого діяння, доки воно не буде визнано крим. законом, а не будь – яким іншим - крим. відповід. воно не тягне.
6) Під караністю суспільно небезпечного діяння (злочину) розуміється не фактичне застосування покарання за його вчинення, а можливість застосування покарання, передбаченого санкцією крим. – правової норми, якою визначений склад конкретного злочину і встановлені види та межі покарань, що можуть бути призначені особі, яка вчинила таке діяння. Караність суспільно небезпечного діяння є ознакою злочину, але визнати її самостійною ознакою немає потреби, оскільки крим. – правовою нормою, в якій формулюються ознаки складу конкретного злочину, одночасно визначається і покарання, що можуть бути призначені особі, визнаній винною у вчиненні злочину.
Визначаючи вид відповід. за ті чи інші правопорушення, законодавець враховує цілий ряд обставин: ступінь суспільної небезпечності правопорушення; їх поширеність; реальну можливість ефективної боротьби з такими правопорушеннями; наявні в суспільстві традиції, звички; оцінку суспільством тих чи інших діянь тощо.
Правопорушення – це вчинене деліктоздатною особою суспільно небезпечне, винне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що спричиняє шкідливі наслідки чи загрожує спричиненням таких наслідків.
Залежно від ступеня суспільної небезпечності правопорушення поділяються на злочинні і проступки.
Злочинний вид правопорушення – суспільно небезпечні, крим. протиправні, винні дії чи бездіяльність фізичної осудної особи, яка досягла певного віку, що посягає на суспільний чи державний устрій країни, її політичну чи економічну систему, власність, особу, громадянські, економічні, політичні та інші права ф свободи особи.
Проступки поділяються на адміністративні, дисциплінарні та цивільно – правові.
Адміністративні проступки – такі, що посягають на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи осіб, на встановлений порядок управління, протиправні, винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них законом передбачається адміністративна відповідальність. Дисциплінарні проступки – посягають на дисципліну праці, військову, державну, навчальну та інші види дисципліни, протиправні винні дії чи бездіяльність осудної особи, яка досягла певного віку, що за них нормативно – правовими актами передбачено дисциплінарну відповідальність. Цивільно – правові проступки – шкідливе, протиправне, винне порушення деліктоздатною особою врегульованих нормами цивільного права майнових і зв’язаних з ними немайнових особистих відносин, передбачених нормами цивільного права.
Розрізняють злочини та інші види правопорушення за ступенем їх суспільної небезпечності, що визначається формою і видом вини, мотивом і метою, способом, місцем, обстановкою вчинення діяння і його наслідками.
Критерієм розмежування злочинів і адміністративних правопорушень є: 1) розмір заподіяної шкоди; 2) вартість предмета правопорушення; 3) насідки правопорушення; 4) ступінь суспільної небезпечності вчинених дій, яка визначається всіма ознаками вчиненого діяння.
Відповідно до КК критерієм класифікації злочинів є ступінь їх тяжкості, який характеризує обсяг суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один і той самий об’єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду – фізичну, майнову, психологічну тощо.
Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на: невеликої тяжкості – передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 2-х років або інше, більш м’яке покарання; середньої тяжкості – не більше 5-ти років; тяжкі – не більше 10-ти років; особливо тяжкі – понад 10 років або довічне позбавлення волі.
Від ступеня реалізації умислу: закінчений – містить усі ознаки, що передбачені; не закінчений – вчинено не всі дії, що передбачає.
Від об’єкта вчинюваного злочину: злочин проти життя, здоров’я, прав…; проти національної безпеки; злочин проти довкілля тощо.
Ступінь тяжкості злочину у КК застосовується і як оціночна ознака, яка визначає межі судової дискреції. Так вона є обставиною, що має враховуватися судом при: призначенні покращання як один із елементів загальних засад призначення покарання, а також при призначенні покарання за незакінчений злочин, призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, при визначенні розміру штрафу, і, зокрема, штрафу, що застосовується до неповнолітніх; звільненні від відбуванні покарання з випробуванням і звільненні від покарання а хворобою; застосування конкретного виду примусових заходів медичного характеру.
Крим. відповід. – це вид юр. відповід., що полягає в застосуванні заходів крим. покарання до фізичних осіб, винних у скоєнні злочину. Підставами для притягнення до крим. відповід. є: наявність правової норми, що передбачає склад злочину; юрид. факт – вчинення злочину; наявність право застосовного акта, що набрав чинності.
Крим. відповід. поділяється на: 1) перспективну (позитивну) юр. відповід. – сумлінне виконання своїх обов’язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей та окремою особою. Позитивна крим. відповід. містить об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Об’єктивні: наявність кримінально – правових встановлень (дозволів та заборон) і відповідну їм поведінку суб’єкта. До суб’єктивних – обов’язок суб’єкта діяти відповідно до цих встановлень. Позитивна крим. відповід. реалізується в рамках кримінально – правових відносин; 2) ретроспективна (негативна) крим. відповід. – це специфічні правовідносини між державою і правопорушником унаслідок державно – правового примусу, що характеризується осудження протиправного діяння та засудженням суб’єкта злочину, покладанням на останнього обов’язку витерпіти певні обмеження і несприятливі наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення. Негативна крим. відповід. характеризується: наявністю кримінально – правових заборон; вчинення діяння, передбаченого КК, що містить склад злочину; реальним пере терпінням заходів, передбачених КК (об’єктивні ознаки); обов’язком особи, яка вчинила діяння, передбачене КК, що містить склад злочину, піддатися заходам кримінально – правового характеру (суб’єктивна ознака). Ознаки ретроспективної крим. відповідальності: державно – правовий примус; негативна реакція держави на правопорушення і суб’єкта, винного в його скоєнні; обов’язок правопорушника терпіти несприятливі наслідки за його протиправну поведінку.
Підставою крим. відповід. є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, тобто єдиною підставою крим. відповід. є склад злочину. Розрізняють матеріальну та процесуальну підстави крим. відповід. Матеріальною підставою визначається злочин, а процесуальною – обвинувальний вирок суду. Відповідно до КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана крим. покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Склад злочину – це сукупність встановлених крим. законом ознак (суб’єктивних і об’єктивних), що трактують вчинене суспільно небезпечне діяння як злочин. Характерні риси складу злочину: ознаки складу злочину встановлюються лише крим. законом,; склад злочину утворює лише певна кількість встановлених крим. законом суб’єктивних і об’єктивних ознак; тільки вся сукупність встановлених крим. законом ознак може характеризувати певне суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину – це завжди повна сукупність його ознак, не може бути неповного складу злочину.
Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для всіх злочинів, а поняття складу злочину – чим відрізняється один злочин від іншого. Поняття злочину є формою, а поняття складу злочину – змістом.
Функції складу злочину: фундаментальна – він є законною (ознаки складу злочину описані в законі і більше ніде), єдиною (бо іншої підстави не існує), необхідною (склад злочину виступає необхідною умовою крим. відповід.) та достатньою (інших підстав крим. відповід. не передбачено) підставою крим. відповід.; процесуальна – саме встановлення складу злочину визначає межі його розслідування; розмежувальна – саме за допомогою складу злочину відмежовується один склад злочину від іншого, злочинна поведінка від незлочинної; гарантійна – особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила.
Склад злочину утворюють чотири елементи: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона.
Об’єкт – це ті суспільні відносини, що охороняються крим. законом.
Об’єктивна сторона – це зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння, що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об’єкту злочину. Ознаки об’єктивної сторони: дія – суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (зброй) тощо; бездіяльність – невиконання особою своїх юрид. обов’язків; злочинні наслідки – ті, які мають характер суспільної небезпечності у вигляді заподіяної шкоди чи знищення суспільних відносин, які охороняються крим. законом; причинний зв’язок – між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали; місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та знаряддя, використані для вчинення злочину.
Суб’єкт – фізична осудна особа, яка вчинила злочин і віці, з якого відповідно до КК може наставати крим. відповід. ознаки суб’єкта: фізична особа – тільки фізичні особи визнаються суб’єктами злочину, оскільки лише вони є крим. відповід.; вік особи – досягнення встановленого крим. законом віку, з якого починається крим. відповід.: загальна – з 16р., виключна дієздатність – з 14р., особлива дієздатність – з 18р.; осудність – здатність особи під час учинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними; спеціальні ознаки суб’єкта – громадянство, підприємець, повнолітній та ін.
Суб’єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, як дає характеристику психічним процесам, а також свідомості та волі особи в момент учинення злочину: умисел; необережність; мотив злочину; мета злочину; емоції.
Ознаки злочину поділяються на: 1) обов’язкові (необхідні) – притаманні всім злочинам без винятку. Відносять: суспільні відносини, що охороняються крим. законом; ознаки загального суб’єкта. 2) Факультативні (необов’язкові) – притаманні не всім, а тільки окремому складу злочину. Належать: предмет злочину; злочинні наслідки, причинний зв’язок між дією і наслідками, ознаки спеціального суб’єкта, мотив, мета та емоційний стан.
Існує класифікація складу злочину в законі: залежно від способу описання злочину в законі; за ступенем суспільної небезпечності; від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину.
Залежно від способу описання злочину в законі: простий і складний. Простий містить опис ознак одного сусп. небезпечного діяння, що посягає на один об’єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини. Складний злочин характеризується наявністю: двох і більше безпосередніх об’єктів; двох форм вини; двох і більше дій, що утворюють об’єктивну сторону складу злочину; різних способів учинення злочину або настанням різних наслідків.
За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості): основний (простий) склад злочину містить основні ознаки злочину без обтяжуючих чи пом’якшуючих обставин; кваліфікований – це склад злочину з обтяжуючими обставинами; особливо кваліфікованими – є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, ті, що надають злочину особливої сусп. небезпечності; з пом’якшуючими обставинами – це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують сусп. небезпеку дану виду злочину і відповідно караність за нього.
Залежно від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють: злочин з матеріальним складом – це злочини, у яких сусп. небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій. Відносять вбивство, крадіжка тощо; злочин з формальним складом може мати місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до обов’язкових ознак злочину. Наприклад, незаконне перетинання державного кордону; злочини з усіченим (укороченим) складом – в яких момент закінчення переноситься на стадію готування чи замаху на злочин. Наприклад, розбій, бандитизм. Тобто, закон конструює ці злочини так, що вони вважають закінченими з моменту вчинення діяння, яке за своїм змістом є попередньою злочинною діяльністю.
Кваліфікація злочину – це точне встановлення відповідності вчиненого винним сусп. небезпечного діяння складові конкретного злочину, закріпленого в крим. законі. Через кваліфікацію дається правильна юрид. і соціально – політична характеристика вчиненого сусп. небезпечного діяння. Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію, розрізняють офіційну й неофіційну кваліфікацію.
Офіційна (легальна) – що здійснюється у крим. справах уповноваженими на те державою особами. Результати такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов’язковий характер.
Неофіційна кваліфікація – це відповідна правова оцінка, що дається науковцями у наукових статтях, монографіях, навчальних посібниках тощо. Не має обов’язкового характеру, відображає лише позицію автора, але може враховуватися суб’єктами офіційної кваліфікації.
У правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя у крим. справах.
Об’єкт злочину – це суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами крим. законодавства. Об’єкт завжди є обов’язковим елементом кожного складу злочину. Саме об’єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, характеру і степеню його суспільної небезпеки, впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для кваліфікації злочинів, а також для побудови системи ОЧ КК.
Структурні елементи сусп. відносин: суб’єкти відносин; предмет, з приводу якого існують відносини; соціальний зв’язок як зміст відносин. Структура будь – яких сусп. відносин є незмінною. Суб’єктами сусп. відносин можуть виступати держава, будь – які об’єднання громадян, юрид. та фізичні особи. Предметом сусп. відносин є все те, з приводу чого або у зв’язку з чим існують ці відносини. Належать майно, речі, матеріальні та духовні цінності, а також сама людина. Поділяють на матеріальні (майно, тварини, рослини) і нематеріальні (державна влада, духовні блага). Соціальний зв’язок як елемент сусп. відносин завжди знаходиться в нерозривному зв’язку з іншими структурними елементами цих відносин. Соціальний зв’язок має об’єктивний прояв, тобто існує у реальній дійсності і проявляється у різних формах людської діяльності (нормальне функціонування органів державної влади; раціональне використання природних ресурсів тощо).
Найбільш застосовуваною є класифікація об’єктів «о вертикалі»: загальний, родовий, безпосередній.
Загальний об’єкт злочину – це сукупність всіх сусп. відносин, що охороняються крим. законом. Охоплює різноманітні сфери сусп. життя, котрі відрізняються за соціальною суттю, сферою дії тощо. Загальний об’єкт об’єднує вичерпне коло сусп. відносин, узятих під охорону законом про крим. відповід.
Родовий об’єкт – це група однорідних або тотожних сусп. відносин, що утворюють певну сферу сусп. існування. Відображає характер і ступінь сусп. небезпеки окремої групи злочинів, через що виступає своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у однорідні групи та розташування таких злочинів в ОЧ КК.
Безпосереднім об’єктом злочину є ті сусп. відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він завдає шкоди. Наприклад, безпосереднім об’єктом убивства є життя конкретної особи, викрадення майна – державна, приватна, колективна власність.
Класифікація «по горизонталі»: основний та додатковий об’єкти.
Основним безпосереднім об’єктом – сусп. відносини, посягання на які становить сусп. сутність злочину та заради охорони яких законодавець створив відповідну крим. – правову норму. Завдяки основному об’єктові визначається місце злочину в системі ОЧ КК.
Додатковим безпосереднім об’єктом – сусп. відносини, яким завдається або виникає загроза завдання шкоди поряд з основним об’єктом. Розрізняють додатковий необхідний (обов’язковий) безпосередній об’єкт і додатковий факультативний (необов’язковий) безпосередній об’єкт.
Додатковий необхідний об’єкт злочину – це сусп. відносини, яким за вчинення даного злочину завжди спричиняється шкода.
Додатковий факультативний об’єкт злочину – це ті сусп. відносини, яким за вчинення даного злочину в одному випадку завдається шкода, а в іншому цього не відбувається.
Об’єкт злочину – це суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами крим. законодавства. Об’єкт завжди є обов’язковим елементом кожного складу злочину. Саме об’єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, характеру і степеню його суспільної небезпеки, впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для кваліфікації злочинів, а також для побудови системи ОЧ КК.
Найбільш застосовуваною є класифікація об’єктів «о вертикалі»: загальний, родовий, безпосередній.
Загальний об’єкт злочину – це сукупність всіх сусп. відносин, що охороняються крим. законом. Охоплює різноманітні сфери сусп. життя, котрі відрізняються за соціальною суттю, сферою дії тощо. ККУ має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою У. від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Загальний об’єкт об’єднує вичерпне коло сусп. відносин, узятих під охорону законом про крим. відповід.
Родовий об’єкт – це група однорідних або тотожних сусп. відносин, що утворюють певну сферу сусп. існування. Відображає характер і ступінь сусп. небезпеки окремої групи злочинів, через що виступає своєрідним критерієм об’єднання окремих злочинів у однорідні групи та розташування таких злочинів в ОЧ КК. Наприклад, «злочин проти власності» містить діяння, котрі посягають на недоторканність власності.
Об’єкт злочину – це суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві та охороняються нормами крим. законодавства. Об’єкт завжди є обов’язковим елементом кожного складу злочину. Саме об’єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, характеру і степеню його суспільної небезпеки, впливає на зміст об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для кваліфікації злочинів, а також для побудови системи ОЧ КК.
Найбільш застосовуваною є класифікація об’єктів «о вертикалі»: загальний, родовий, безпосередній.
Безпосереднім об’єктом злочину є ті сусп. відносини, на які посягає конкретний злочин і яким він завдає шкоди. Наприклад, безпосереднім об’єктом убивства є життя конкретної особи, викрадення майна – державна, приватна, колективна власність.
Найчастіше безпосередній об’єкт співвідноситься з родовим як частина та ціле, іноді вони збігаються за обсягом (наприклад, і родовим, і безпосереднім об’єктом вбивства є життя особи). У певних випадках кілька злочинів мають один безпосередній об’єкт: так, безпосереднім об’єктом злочинів є життя особи. Найчастіше безпосередній об’єкт конкретного злочину встановлюється шляхом тлумачення закону.
Предмет – це будь – які речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими вчиняється злочин. Це факультативний елемент складу злочину, який виявляється не в усіх злочинах. Наприклад, у крадіжці об’єктом злочину є право власності, а предметом – майно, речі та інші цінності.
Ознаки предмета злочину описуються по-різному: предмет може чітко формулюватися в самому законі; предмет може безпосередньо випливати з диспозиції крим. – правової норми; предмет може визначатися різними нормативними актами, якщо певна диспозиція має банкетний характер.
Крим. – правове значення предмета злочину має такі аспекти: 1) включення предмета злочину в комплекс ознак конкретного складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації; 2) предмет злочину може виступати критерієм розмежування суміжних злочинних діянь; 3) предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного те незлочинного діянь; 4) ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом’якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину.
Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів учинення злочину. Якщо предмет злочину – це те, посягаючи на що особа завдає шкоду об’єктові злочину, то знаряддя та засоби – це ті предмети, які використовуються нею для виконання об’єктивної сторони складу злочину. Наприклад, зброя у разі її викрадення є предметом злочину, а в убивстві за допомогою цієї зброї – знаряддям учинення злочину.
Об’єктивна сторона складу злочину – це сукупність передбачених крим. законом ознак, які характеризують зовнішній прояв сусп. небезпечного діяння (дії чи бездіяльності), що посягає на об’єкти крим. – правової охорони, а також об’єктивні умови цього посягання.
Об’єктивна сторона визначає: у чому полягає злочин; яким чином він скоюється; у яких умовах місця, часу, обстановки він відбувається; за допомогою яких засобів і знарядь він вчиняється.
Значення об’єктивної сторони складу злочину: об’єктивна сторона є одним із елементів складу злочину і входить до підстав крим. відповід.; визначає ступінь сусп. небезпеки злочинного діяння та характер завданої шкоди об’єкту крим. – правової охорони; дає можливість відмежовувати один злочин від іншого, а також відмежовувати злочинні діяння від не злочинних; допомагає правильно кваліфікувати злочин.
Ознаки об’єктивної сторони з боку їх описування у диспозиціях статей ОЧ ККУ поділяють на: основні (обов’язкові) ознаки (відносять діяння у формі дії або бездіяльності) та факультативні ознаки (належать: сусп. небезпечні наслідки; причинний зв’язок між сусп. небезпечним діянням і сусп. небезпечним наслідком; спосіб; місце; час; обстановка; знаряддя; засоби вчинення злочину).
Існує класифікація складу злочину в законі: залежно від способу описання злочину в законі; за ступенем суспільної небезпечності; від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину.
Залежно від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють: злочин з матеріальним складом – це злочини, у яких сусп. небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони. Такі злочини вважаються закінченими з моменту вчинення зазначених у законі дій. У такому складі об’єктивна сторона одержує свій повний розвиток тільки за умови настання зазначених наслідків і тільки з цього моменту злочин вважається закінченим. Відносять вбивство, крадіжка тощо; злочин з формальним складом може мати місце настання певних наслідків, але вони не віднесені законом до обов’язкових ознак злочину. Наприклад, незаконне перетинання державного кордону.
Дата добавления: 2015-10-02; просмотров: 59 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Загальна частина 1 страница | | | Загальна частина 3 страница |