Політичні конфлікти і кризи

Уважний погляд на історію людства, навіть починаючи з 1945 р., — після закінчення Другої світової війни, — дає жахливу картину: з часу встановлення миру на планеті бу­шувало більш ніж 150 міжнародних та внутрішніх військо­вих конфліктів (серед яких — корейська і в'єтнамська ві­йни, арабо-ізраїльські конфлікти, війни в Перській затоці, війни в Афганістані та ін.), а число загиблих солдатів май­же дорівнює кількості загиблих у Першій світовий (більше 7,2 млн людей). Якщо ж до цього числа додати жертви се­ред мирного населення, цифри стають просто астрономіч­ними — від 33 до 44 млн.

«Люди стріляли, заколювали, бомбили, труїли газом та іншим способом убивали один одного в Бурунді й Болівії, на Кіпрі й у Шрі-Ланці, на Мадагаскарі й у Марокко. Зараз налічується близько 200 країн — членів ООН. І більш ніж у 60 з них мали місце воєнні дії. Стокгольмський Інститут мирних досліджень нарахував тридцять один збройний конфлікт за один тільки 1990 рік».

Тоффлер Е., Тоффлер X. «Війна та анпшеійна»

Елвін та Хейді Тоффлер у книзі «Війна й антивійна» від­значають, що за період з 1945 по 1990 рр. усього три тиж­ні на землі не було жодного збройного конфлікту. «Назвати роки з 1945-го й до сьогоднішнього дня «післявоєнною» епо­хою, — пише він, — означає об'єднати трагедію з іронією» Тоффлер 3., Тоффлер X. Война и антивойна. — М. -. АСТ, 2005. — С. 39. ^!

Таким чином, можна з впевненістю стверджувати, що конфлікти є невід'ємною частиною політичного життя, од­нією з основних форм перебігу політичного процесу. У по­літичній науці інтерес до конфліктів не зменшувався ні­коли. Становлення теорії політичного конфлікту пов'язане з іменами таких вчених, як Л. Козер, К. Боулдіпг, Л. Кріс-берг та ін. Всі вони виходять із розуміння політичного кон­флікту як неминучого зіткнення тих або інших сил на по­літичному полі.

«Конфлікт — це ситуація, в якій сторони повідомляють про несумісність їх потенційних позицій або станів і прагнуть заволодіти по­зицією, що виключає наміри іншої сторони».

Боулдінг К. «Зміст XX століття: Великі Перетворення»

«Там, де існує суспільство, існують також і конфлікти... Можливо, конфлікт є батьком усіх речей, тобто рушійною силою змін... У ра­ціональному приборканні соціальних конфліктів полягає одне із цен­тральних завдань політики».

Дарендорф Р. «Елементи теорії соціального конфлікту»

У найзагальнішому виді політичний конфлікт (лат. со-п/іісіиз — зіткнення) може бути визначений як форма по­літичного процесу, що характеризується зіткненням різно-спрямованих політичних сил з метою реалізації їх інтер­есів в умовах протидії².

Политология. Знциклопедический словарь. — М., 1993. — С. 142.

Американський соціолог Л. Козер зазначає, що найчас­тіше в сучасному світі політичні конфлікти виникають або з приводу розподілу ресурсів влади, або внаслідок розбіж­ності політичних ідеалів і цінностей, а також зміни соці­ального статусу, визначення своєї громадянської або етніч­ної приналежності. Відповідно в політичній науці прийня­то виділяти такі види конфліктів:

- конфлікт інтересів (викликаний зіткненням політич­них і соціально-економічних цілей);

- конфлікт цінностей (пов'язаний із протиборством різ­них ідеологічних течій, політичних цінностей і орієн­тацій);

-конфлікт ідентичності (зумовле­ний процесом ототожнення, іден­тифікації індивідами чи соціаль­ними групами приналежності до певної спільноти).

Л. Козер відзначає, що далеко не всі різновиди конфлікту є сприятли­вими для політичної системи. Кон­флікти, які зачіпають інтереси різних політичних суб'єктів, носять, як пра­вило, позитивний характер для систе­ми, дозволяючи узгодити й врегулювати вимоги, що над­ходять до політичної системи. Конфлікти цінностей уже набагато небезпечніші — вони складніше піддається розв'я­занню й завжди несуть у собі загрозу розпаду самої систе­ми. Конфлікти, пов'язані з ідентифікацією (лат. ШепСісиз — тотожний) політичних суб'єктів — визначенням їх при­належності до тієї або іншої соціальної (етнічної) спільноти — завжди характеризуються особливою гостро­тою і є найнебезпечнішими для політичної системи, адже вони виникають в умовах формування нових державних утворень внаслідок реалізації права на самовизначення, властивого кожній нації. Такі конфлікти характеризуються боротьбою за права та інтереси різних національних груп, статусними та територіальними претензіями.

Конфлікт як форма політичного процесу має свої стадії розвитку, серед яких можна виділити три основні: перед-конфліктну стадію (стадію зародження політичного кон­флікту), стадію безпосереднього протиборства та стадію розв'язання конфлікту (схема 7. 2.).

Стан політичної системи, при якому через різке заго­стрення протиріч порушується її стабільність, нормальне функціонування і розвиток, у політичній науці називають політичною кризою (від гр. кгізіз — рішення, поворотний пункт)¹. Політичну кризу можна визначити як крайню форму прояву конфлікту, що виявляється в глибокій деста­білізації політичної системи. Виділяють зовнішньополітичні (викликані міжнародними конфліктами) та внутрішньо­політичні (парламентські, урядові, конституційні) кризи.

Словарь-справочник по социологии и политологии. — М.: Зиаиие, 1996. — С. 114.

Схема 7. 2. Стадії розвитку політичного конфлікту*. Альбом схем по социологии и политологии. — М.: Щит-М, 1998. — С. 113.

Дата добавления: 2015-10-02