Взаємодія протиалергічних препаратів із лікарськими середниками інших груп

Антигістамінні препарати несумісні з антикоагулянтами, тримепередином, блювотними засобами, М-холіноміметиками, трициклічними антидепресантами, стрептоміцином, неоміцином, канаміцином.

Оксатомід, дифенгідрамін, прометазин, дименгідринат, клемастин, хлоропірамін, колдрекс найт, ципрогептадин, фенспірид не слід сумісно вживати з препаратами, що пригнічують ЦНС (барбітуратами, снодійними, седативними, наркотичними анальгетиками, транквілізаторами), з алкоголем – виникає послаблення уваги, затримка реакцій відповіді, посилення наркотичної дії.

Лоратидин у деяких пацієнтів може проявляти дозозалежний ефект. У зв’язку з цим його необхідно з обережністю приймати з барбітуратами, бензодіазепінами, агоністами опіоїдних рецепторів, нейролептиками, трициклічними антидепресантами, етанолом, анксиолітиками, седативними та снодійними засобами.

Дифенгідрамін несумісний з натрію гідрокарбонатом, гепарином, натрію оксибутиратом, аденозинтрифосфатом натрію, панангіном і цитизином внаслідок витіснення і осадження нерозчинної основи дифенгідраміну.

Препарати, що сприяють кардіотонічній дії блокаторів Н₁-рецепторів: проти аритмічні засоби (аміодарон, дизопірамід, сотало, хінідин), кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, кларитроміцин, олеандоміцин; інгібітори зворотнього захоплення серотоніну, інгібітори ВІЛ-протеаз. Слід уникати одночасного прийому препаратів, які пригнічують обмін і виведення із організму речовин, подовжують інтервал Q-T та викликають гіпокаліемію, гіпомагніемію, гіперкальциемію. Вплив на інтервал Q-T більш виражений у жінок, осіб похилого віку та з генетичною схильністю. У дітей існує підвищене поступлення ліків в ЦНС. Тому використання оксатоміду дітям у віці до 6 років може викликати передозування.

Загрозливі життю шлуночкові аритмії розвиваються при комбінації лоратидину з макролітами, хінідіном, ітраконазолом, флуконазолом, кетоконазолом. Циметидин, еритроміцин і кетоконазол порушують метаболізм лоратидину за рахунок інгібування ізоензиму 3А4 цитохрому Р450, що призводить до підвищення концентрації препарату в плазмі крові. Тому лоратидин не можна одночасно приймати з кетоконазолом, ітраконазолом, еритроміцином, циметидином.

Носіння контактних лінз при лікуванні аз еластином, дифенгідраміном, клемастином може викликати сухість очних яблук.

Призначення дифенгідраміну в період лактації може викликати парадоксальну стимуляцію ЦНС у дітей грудного віку. Дифенгідрамін несумісний з вітаміном С, натрію бромідом, гентаміцином (гараміцином).

Дифенгідрамін, прометазин, хлоропірамін володіють тератогенною дією на плід (полідактилія, деформація стоп, гіпоплазія легеневої тканини, нирок та сечового міхура) та можуть викликати явища абстиненції у новонароджених (підвищена збудливість, тривога). Використовувати їх необхідно тільки у випадках гострої клінічної необхідності. Хлоропірамін, колдрекс найт не можна поєднувати з трициклічними антидепресантами, снодійними та місцевими анестетиками. Колдрекс найт не рекомендується використовувати з препаратами, що містять парацетамол.

При одночасному прийомі колдрекс найт та похідних кумаринів чи варфарину посилюється їх антикоагулянтна дія.

Хлоропірамін можна поєднувати з кофеїном чи фенаміном, але при сумісному використанні його зі снодійними чи седативними засобами посилюється центральна депресивна дія.

Одночасне використання ципрогептадину з трициклічними антидепресантами може посилювати М-холіноблокуючу дію і пригнічуючий вплив на ЦНС. Розчин кромогліциєвої кислоти не слід інгалювати в суміші з розчинами бромгексину гдрохлориду та амброксолу гідрохлориду.

Кетотіфен потенціює дію седативних та снодійних препаратів. При одночасному прийомі з пероральними протидіабетичними засобами можлива поява тромбоцитопенії. На початку лікування кетотіфеном не слід різко відміняти проти астматичні препарати, особливо системні глюкокортикостероїди – загроза формування недостатності кори наднирників.

Зафірлукаст не можна одночасно приймати з ацетилсаліциловою кислотою, еритроміцином та теофіліном (фізико-хімічна та фармакокінетична несумісність). При одночасному прийомі клариназе, симпатоміметиків та інгібіторів МАО можливе виникнення артеріальної гіпертензії з подальшою загрозою формування гіпертензивного кризу; з псевдо ефедрином та препаратами наперстянки збільшується активність ектопічних вогнищ автоматизму серця.

Не рекомендується сумісне використання фенотеролу з препаратами кальцію, вітаміном D₃, мінералокортикостероїдами. Епінефрин несумісний з галоперидолом, хлорпромазином, пеніциліном, амінофіліном, фенобарбіталом, седуксеном, натрію бромідом, дибазолом.

Побічні ефекти епінефрину потенціюють ся серцевими глікозидами, трициклічними антидепресантами, засобами для наркозу.

α+β-адреноміметики несумісні з анти діабетичними пероральними засобами, антикоагулянтами непрямої дії, седативними препаратами, серцевими глікозидами, симпатолітиками, сульфаніламідами, діуретинами, інсулінами, міорелаксантами, з іншими бронхолітиками із групи адреноміметиків, інгібіторами МАО, β-адреноблокаторами, препаратами кальцію, препаратами вітаміну D, мінералокортикостероїдами. При сумісному використанні орципреналіну з β-адреноблокаторами можливе виникнення явищ ідіосинкразії. Дія іпратропію броміду потенціюється при одночасному прийомі з протипаркінсонічними препаратами, антидепресантами.

Ізопреналін несумісний з бутамідом, барбіталом натрію, дигітоксином, дикумарином, стрептоцидом, седуксеном, дифенілом, прозерином.

Амінофілін підвищує ймовірність розвитку побічних ефектів глюко, - та мінералокортикостероїдів (гіпернатріемія), засобів для наркозу (шлуночкові аритмії), ксантинів та засобів, що збуджують ЦНС (нейротоксичність), β-адреноміметиків. Амінофілін не можна використовувати сумісно з розчином глюкози, супрастіном, етамбутолом, оскільки дані препарати дають перехресну алергію; несумісні з вітамінами С, В₆, РР, преднізолоном, дибазолом.

М-холіноблокатори несумісні з психостимуляторами, інгібіторами МАО, блювотними засобами.

Побічні реакції на теофілін частішезустрічають при одночасному прийомі з тетрациклінами. При поєднанні з катехоламінами та іншими амінами зростає ризик виникнення аритмій. Циметидин, алопуринол, циклоспорин А, оральні контрацептиви, високо вуглеводна та низькобілкова дієта збільшують ризик розвитку побічних ефектів теофіліну. При сумісному прийомі теофіліну з макролідними антибіотиками можливе зростання його токсичного впливу на ЦНС та шкт, а також зниження виведення теофіліну. Карбамазепін послаблює протиастматичну дію теофіліну. Прийом циметидину з теофіліном, еуфіліном веде до посилення дії останніх.

Астемізол несумісний з еритроміцином, кларитроміцином, оскільки зростає ризик розвитку тяжких порушень серцевого ритму.

Беродуал не призначають сумісно з β-адреноблокаторами (зменшення бронхорозширюючої дії). На фоні використання беродуалу можливий розвиток гіпокаліемії, яка посилюється при одночасному прийомі ксантинів, глюкокортикостероїдів, діуретиків.

Глюкокортикостероїди з ацетилсаліциловою кислотою та іншими не стероїдними протизапальними середниками можуть сприяти виникненню виразок в шлунку. Ймовірність шлунково-кишкових кровотеч зростає при комбінації глюкокортистероїдів з антикоагулянтами.

Рифампіцин зменшує ефективність терапії глюкокортикостероїдами.

Появі гірсутизму та вугрів сприяє одночасне вживання дексаметазону, мазепредону та інших стероїдних гормональних препаратів – андрогенів, естрогенів, оральних контрацептивів та анаболічних стероїдів.

Ризик розвитку катаракти зростає при одномоментному прийомі глюкокортикостероїдів з нейролептиками.

Глюкокортикостероїди заборонено використовувати під час різних видів вакцинації та імунізації. Під час лікування метил преднізолоном не можна проводити вакцинацію проти віспи та інші виді імунізації (можливість розвитку неврологічних ускладнень та відсутність формування антитіл). При сумісному використанні метил преднізолону з еритроміцином можливе пролонгування його дії, порушення метаболізму.

Глюкокортикостероїди несумісні з вітаміном D, пероральними проти діабетичними засобами, міорелаксантами периферичного типу, седативними, антигістамінними середниками, симпатолітиками, гіпотензивними засобами, серцевими глікозидами, похідними кумарину, гормональними контрацептивами, барбітуратами.

Одночасний прийом триамцинолону та ізоприналіну може викликати фібриляцію шлуночків серця. Триамцинолон не можна приймати всередину з барбітуратами, рифампіцином.

Зниження активності глюкокортикостероїдів при сумісному прийомі з фенітоїном, антигістамінними препаратами, барбітуратами, бутадіоном. Мазипредон несумісний з барбітуратами, гентаміцином, папаверину гідро хлоридом, амінофіліном, седуксеном, магнію сульфатом, натрію бромідом, коагулянтами, діуретиками.

Особливості використання протиалергічних препаратів при наявності супутньої патології. Блокатори Н₁-рецепторів недоцільно призначати як монотерапевтичні засоби хворим на бронхіальну астму або під час гострих респіраторних вірусних інфекцій, оскільки їх м-антихолінергічна (атропіноподібна) дія призводить до згущення секрету бронхіальних залоз, формування в'язкої пробки у дихальних шляхах. Найкращий ефект при цьому досягають поєднанням протигістамінних засобів з бронхорозширювальними препаратами.

У зв’язку з особливостями фармакологічної дії класичні антигістамінні препарати необхідно з обережністю призначати при астено-депресивному синдромі, глаукомі, стенозуючій виразці шлунку, обструктивних проявах в пілоричній та дуоденальній ділянках, при аденомі простати, атонії кишечника та сечового міхура, у пацієнтів, професійна праця яких вимагає швидкої реакції. При використанні даних антигістамінних середників слід чергувати їх прийом з метою попередження виникнення тахіфілаксії.

При призначенні оксатоміду пацієнтам з бронхіальною астмою не слід різко змінювати наявну схему лікування, особливо при проведенні терапії глюкокортикостероїдами. При необхідності лікування оксатомідом хворих з ураженням печінки слід починати з половини звичайної дози, зберігаючи інтервал прийому. При анафілактичному шоку та при інших гострих та тяжких алергічних реакцій розпочинати терапію слід з внутрішньовенного введення хлоропіраміну з подальшим переходом на внутрішньом’язеве введення.

При лікуванні дітей молодшого віку мебгідроліном необхідно сурово дотримуватись рекомендацій з дозування (можливе психомоторне збудження). Слід з обережністю приймати квифенадин хворим на тяжкі захворювання серцево-судинної системи, шкт, печінки.

При печінковій недостатності необхідна корекція режиму дозування дифенгіраміну та дименгідраміну.

Дименгідринат може маскувати клінічну картину апендициту.

Теофілін слід обережно приймати при стенокардії, гострому інфаркті міокарду, аритмії (можливий розвиток феномену обкрадання). Теофілін з великою обережністю слід використовувати хворим на хронічні обструктивні захворювання легень, з надшлуночковими та шлуночковими аритміями. Призначення теофіліну недоношеним дітям загрозливе виникненням пароксизмальної суправентрикулярної тахікардії.

Глюкокортикостероїди слід з високою обережністю використовувати у лікуванні хворих з супутніми ерозивними процесами в шлунку та виразковою хворобою шлунка та дванадцятипалої кишки, ураженнях печінки з підвищеною активністю трансаміназ в плазмі крові, артеріальною гіпертензією та ішемічною хворобою серця, різноманітними порушеннями серцевого ритму, тромбоцитопенією (загроза виникнення кровотеч), хронічній нирковій недостатності, пацієнтам із захворюваннями очей, що супроводжуються спазмом акомодації та блефароспазмом, остеопорозом, цукровим діабетом, хворобами ЦНС з екстра пірамідними розладами, тривожністю, потьмаренням свідомості, порушенням координації, галюцинаціями, атаксією. Особливо небезпечним є використання в сумісній терапії хворим з проявами міопатії та захворюваннями гіпоталамо-гіпофізарної системи онкологічного характеру.

Під впливом глюкокортикостероїдів розвивається глаукома в результаті підвищеної проникливості оболонки кришталика, підвищується внутрішньоочний тиск, що може призвести до атрофії зорового нерва і в результаті до виникнення повної сліпоти.

Деякі форми гідрокортизону у вигляді розчинника містять бензиловий спирт, який іноді пов’язують з розвитком «синдрому ядухи» з летальним кінцем («Gasping syndrome») у новонароджених.

---

Дата добавления: 2015-10-24