Порівняльна характеристика антигістаміних препаратів ІI покоління

Мінародна назва	Терфенадин	Астемізол	Лоратидин	Цетиризин	Ебастин	Азеластин	Акривастин
Торгова назва	Терфенор, трексил, теридин, терфед	Астемізол, астемісан, гісманал, мібирон	Агістам, кларитин, лоратидин, лорфаст, флонідан	Алертек, зіртек, цетрин, цетризет	Кестин	Алергодил	Семпрекс
Седативний ефект	Може бути	Немає	Немає	Може бути	Немає	Немає	Може бути
М-холінолітичний ефект	Є	Немає	Немає	Немає	Немає	Немає	Може бути
Початок дії	1-3 год.	1-2 год.	30 хв.	30 хв.	1 год.	30 хв.	30 хв.
Частота прийому на добу	1-2 разів	1 раз	1 раз	1-2 разів	1 раз	1-2 разів	3 разів
Зв’язок з прийомом їжі	Немає	Є	Немає	Під час їжі	Немає	Немає	Немає
Час прийому	У будь-який час, краще натще	Натще або за 1 год. до їжі	В будь-який час	У 2-й половині дня, краще перед сном	У будь-який час	Спрей - в будь-який час, таблетки - на ніч	У будь-який час
Можливість призначення дітям	Після 6 років	Після 2 років	Після 2 років	Після 2 років	Після 12 років	Після 6 років	Після 12 років
Можливість призначення вагітним	-	-	-	-	-	-	-
Взаємодія з іншими ліками	Макроліди, метронідазол і похідні імідазолу посилюють токсичність терфенадину	Макроліди, метронідазол і похідні імідазолу посилюють токсичність астемізолу	Кетоконазол, циметидин і еритроміцин збільшують концентрацію лоратадину в крові	Не встановлено	Не рекомендується використання з кетоконазолом і еритроміцином	Не встановлено	Посилює дію на ЦНС наркотичних, снодійних і седативних засобів
Побічні ефекти	Шлуночкові аритмії, подовження інтервалу Q-T, брадикардія, колапс, бронхоспазм, гіпокаліємія, гіпомагніємія, збільшення активності трансаміназ	Шлуночкові аритмії, брадикардія, колапс, бронхоспазм, збільшення активності трансаміназ	Сухість в роті (рідко)	Головний біль, збудження, сухість в роті (інколи)	Головний біль, сухість в роті, нудота (інколи), диспепсичні явища	Сухість в роті, нудота (інколи)	Можлива сонливість, порушення уваги

Характерні особливості антигістамінних препаратів ІІ покоління: володіють високою специфічністю і спорідненістю з Н1-гістамінорецепторами; нехарактерна М-холінолітична дія; в терапевтичних дозах не проникають через гематоенцефалічний бар’єр, не здійснюють седативного та снодійного впливів; можуть використовуватись у будь-який час доби (в тому числі в першій половині дня); добре всмоктуються в шлунково-кишковому тракті; не встановлений зв’язок між абсорбцією препарату та прийомом їжі; не викликають тахіфілаксії; володіють швидким початком дії і вираженою тривалістю основного ефекту (до 24 год.); приймаються 1 раз на добу

Антигістамінні препарати ІІІ покоління представлені в останні роки препаратом «Телфаст» (фексофенадину гідрохлорид). Телфаст – високоселективний блокатор Н1-гістамінорецепторів, який не проникає через гематоенцефалічний бар’єр, не володіє седативним та снодійним ефектами, швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті і характеризується пролонгованою дією. Безпечність використання препарату у вагітних і дітей до 12 років вивчена недостатньо, тому в даний час цій категорії хворих прийом препарату не рекомендується.

Форми алергічної патології, при яких рекомендується призначення антигістамінних препаратів: алергодерматози з вираженим свербіжем (гостра і хронічна кропив’янки); «холодова» кропив’янка; набряк Квінке; поліноз; цілорічний або сезонний алергічний риніт; цілорічний або сезонний кон’юнктивіт; реакції на укуси комах; медикаментозна алергія; псевдоалергічний синдром на харчові продукти; попередження алергічних ускладнень при вакцинації.

ІІІ. Бронходилятатори. До розширюючих бронхи ЛП відносять М-холіноблокатори й метилксантини.

М-холінолітичні засоби - атропін, скополамін, метантелінію бромід – попереджують бронхоспазм, однак неефективні при бронхоспазмі, що викликаний дією гістаміну. Атропін викликає сухість в роті, тахікардію, нечіткість зору, володіє снодійним ефектом. Власне, завдяки цьому препарати атропіну в останні роки використовуються рідше. Дорослим атропін призначають в дозі 0,025 – 0,05 мг/кг в 3-5 мл фізіологічного розчину у вигляді інгаляцій 3-4 рази на добу. Максимальна разова доза для дорослих – 2,5 мг, для дітей – 0,05 мг/кг. Існують готові препарати атропіну для інгаляцій – 0,2% розчин, що містить 1 мг, і 0,5% розчин, що містить 2,5 мг атропіну, в ампулах по 0,5 мл. Для інгаляцій можна використовувати і розчини атропіну для парентерального введення, однак перед використанням їх необхідно розчиняти.

Інші М-холіноблокатори, наприклад іпратропію бромід (атровент), викликають менше побічних ефектів та володіють тривалішою дією. При бронхіальній астмі іпратропію бромід показаний в наступних випадках:

1. При поєднанні бронхіальної астми з хронічним бронхітом і при тривалому кашлі;

2. При незадовільній переносимості теофіліну та бета-адреноміметиків;

3. При неефективності бета-адреноміметиків при приступах бронхіальної астми.

Бронходилятуючий ефект атровенту наступає повільно – через 30 хв. і досягає максимуму через 1,5-2 год. Частина препарату під час інгаляції осідає в порожнині ротоглотки і заковтується, не всмоктуючись.

Лікують атровентом по 20-40 мкг (1-2 вдихи аерозолю) 3 рази на добу. Препарат рекомендують більше як профілактичний засіб, ніж для зняття приступу бронхоспазму. Атровент подовжує дію β-агоністів при лікуванні бронхоспазмів. Препарат більше ефективний у людей похилого віку, не викликаючи у них тахікардії, змін зору і затримки сечовипускання, як атропін.

Комбінованим засобом, що містить іпратропіум (атровент) і фенотерол (беротек) є беродуал, ефективність якого перевищує окремо взяті препарати.

Метилксантини широко використовуються при лікуванні бронхіальної астми. Найбільш поширеними препаратами є амінофілін і теофілін.

Фармакодинаміка. Механізм дії метилксантинів базується на їх здатності пригнічувати фосфодиестеразу – фермент, що розщеплює цАМФ, однак цей ефект спостерігається тільки при використанні теофіліну у високих дозах. Важливу роль відіграє й той факт, що метилксантини здатні блокувати аденозинові рецептори, підвищувати активність війчастого епітелію бронхів, скорочувальну здатність діафрагми, вивільнення катехоламінів наднирниками, зменшувати концентрацію внутрішньоклітинного кальцію та пригнічувати синтез простагландинів. Крім того, теофілін викликає стимуляцію дихання і серцевої діяльності, що супроводжується тахікардією, дилятацію легеневих судин, покращення ниркового кровотоку, стимуляцію ЦНС.

Фармакокінетика. Теофілін погано розчиняється у ліпідах і добре у воді. Застосовують у таблетках, капсулах. Короткодіючі препарати використовують для зняття приступів бронхоспазму (пік концентрації через 1-3 год.), для тривалого лікування – пролонговані препарати (1-2 рази на добу). Всмоктування з ШКТ добре, але не рекомендується застосовувати у вигляді ректальних свічок, оскільки може створитися дуже висока концентрація в крові, крім того, теофілін викликає подразнення слизової прямої кишки. Перше введення теофіліну внутрішньовенно слід проводити дуже повільно (протягом 20 хв), а ще краще – краплинно. Метаболізм метилксантинів здійснюється в основному мікросомальними ферментами печінки, виведення метаболітів – нирками. Виведення теофіліну визначається швидкістю утворення 3-метилксантину. У незміненому вигляді з сечею виводиться тільки 7-13% препарату, тому його можна призначати хворим на хронічну ниркову недостатність. Дітям першого року життя теофілін не призначають. Швидкість виведення теофіліну у різних осіб неоднакова. У дорослих Т_1/2 теофіліну складає 3-13 год., тому доза і частота його введення індивідуальна.

Побічні ефекти теофіліну – див. розділ 10.5.

Пролонговані препарати теофіліну складаються з мікрокапсул, тому терапевтична концентрація в крові постійно підтримується до 12 год., а Т¹_/2 збільшується в 2-4 рази в порівнянні зі звичайним теофіліном. Така фармакокінетика теодура, теопека. На їх абсорбцію з ШКТ не впливає прийом їжі, на відміну від теофіліну.

Прийом пролонгованих препаратів теофіліну по 300 мг 2 р/добу забезпечує терапевтичну концентрацію в крові. Оскільки вночі метаболізм теофіліну сповільнений, пролонговані препарати теофіліну слід приймати ввечері.

Взаємодія з іншими препаратами Індуктори мікросомальних ферментів печінки і великі дози нікотину (у курців) прискорюють елімінацію теофіліну. В комбінації з серцевими глікозидами теофілін може збільшити ризик розвитку серцевої недостатності.

ІV. Препарати кальцію З препаратів кальціюпри алергічних станах успішно використовують кальцію хлорид. Його призначають у вигляді 5%, 10% розчину по 1 столовій ложці 2-3 рази на день після їди або внутрішньовенно по 10-15 мл 10% розчину.

V. Стабілізатори мембран опасистих клітин попереджують виділення медіаторів алергії (гістаміну, лейкотрієнів тощо) із опасистих клітин і тим самим зменшують інтенсивність проявів алергічної запальної реакції.

Дата добавления: 2015-10-24