Антична культура: загальна характеристика.

АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

ЛЕКЦІЯ №1.

1. Мета та завдання курсу. Його місце серед інших філологічних дисциплін.

2. Антична культура: загальна характеристика.

3. Міф як основа античної культури.

АНТИЧНА КУЛЬТУРА: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА.

Епоха і ареал античної літератури. Античною літературою (від латинського слова antiquus - стародавній) називають літера­туру стародавніх греків і римлян, яка розвивалася в басейні Середземного моря (на Балканському і Апенінському півостровах та на прилеглих островах і узбережжях). Її письмові пам'ятки, створені на діалектах грецької мови і латинською мовою, належать до І тис. до н. е. і початку І тис. н. е. Історично грецька література передувала римській.

Окремі пам'ятки античної писемності й науки зафіксовано також на стародавніх землях, які були колонізовані греками і римлянами (Ольвія, Херсонес, Пантікапей та інші міста Північного Причорномор’я).

Середземномор'я як колиска європейської культури. Одно­часно з античною культурою в басейні Середземного моря роз­вивалися інші культурні ареали, серед яких видатне місце займала стародавня Іудея.

За усталеною науковою думкою, яку авторитетно висловив То-мас Мапп, «християнство, ця квітка іудаїзму, належить до однієї з двох підвалин західної цивілізації; друга - античне Середзем­номор'я» '.

Вивчення античності дозволяє нам простежити виникнення і розвиток європейської культури від її першоджерел, зрозуміти умови формування основних духовних цінностей європейської культури та їх неповторність, поглибити власну європейську са-моідентифікацію.

В античній літературі склалися основні жанри європейської літератури в архаїчних формах і основи науки, про літе­ратуру. Естетична наука античності визначила три основні літе­ратурні роди: епос, лірику і драму (Арістотель), ця класифікація зберігає своє базове значення в наші дні.

Зв'язок з міфом. Для античної літератури, як і для кожної літератури, що бере свій початок від родового суспільства, харак­терні специфічні риси, що різко відрізняють її від сучасного мистецтва і певною мірою ускладнюють розуміння.

Найдавніші форми літератури пов'язані з міфом, магією, релі­гійним культом, ритуалом. Пережитки цього зв'язку можна спо­стерігати в літературі античності аж до часів її занепаду.

Публічність. Для античної літератури характерні публічні фор­ми побутування; ЇЇ найвищий розквіт припадає на докнижну епоху. Тож назва «література» щодо неї застосовується з певним елемен­том історичної умовності. Проте саме ця обставина зумовила тра­дицію включати в літературну царину також здобутки театру. Даше наприкінці античності з'являється такий «книжний» жанр, як роман. 'Годі ж закладаються перші традиції оформлення книжки (спочатку у вигляді сувою, а потім зшитка), включаючи ілюстрації.

Зв'язок з музикою. Антична література була тісно пов'язана з музикою, що у першоджерелах, безумовно, може бути пояснено через зв'язок з магією і релігійним культом. Так, Гомерові поеми та інші епічні твори співалися мелодійним речитативом у супроводі музичних інструментів і простих ритмічних рухів; постановки тра­гедій і комедій в афінському театрі оформляли як розкішні «опер­ні» вистави; ліричні вірші співалися авторами, які таким чином ви­ступали одночасно ще й як композитори і співці. На жаль, від усієї античної музики до нас дійшло кілька роз'єднаних фрагментів.

Уявлення про пізню античну музику може дати григоріанський хорал (снів).

Віршова форма. Певним зв'язком з магією можна пояснити

надзвичайну поширеність віршовоїjpopjuu, яка буквально панувала

y£jicifi_imrii4jjni_^repir^ традиційний неквапли-

вий розмір гекзаметр; великою ритмічною різноманітністю відзна­чалися ліричні вірші; трагедії і комедії також писалися віршами. „Навіть іюдкЬнодці^лакшіддіщці у Греції могли звертатися до на-Y роду з промовами ^ віршовій форш. Рими, античність не знала. ^ Наприкінці античності виникає «роман» як зразок прозового жанру.

Світоглядний синтез. Антична література зберігала тісний зв'язок зі світоглядними особливостями родового, полісного, дер­жавного життя і відображала їх. Грецька і частково римська літера­тури демонструють тісний зв'язок з релігією, філософією, політи­кою, мораллю, ораторським мистецтвом, судочинством, без якого їх існування в класичну добу втрачало весь свій смисл. У пору свого класичного розквіту вони були далекі від розважальності, лише наприкінці античності стали частиною дозвілля. Сучасна служба в християнській церкві містить певні історичні пережитки давньогрецької театральної вистави, від якої успадкувала такі її особливості, як цілком серйозний характер, присутність усіх чле­нів громади і їх символічна участь у дійстві, висока тематика, музичний супровід і видовищні ефекти, високоморальна мета духовного «очищення» (Арістотель) людини.

|3| Духовні цінності античної літератури

Античний гуманізм. Антична література сформувала духовні цінності, які стали базовими для всієї європейської культури. По­ширені в часи самої античності, вони на півтора тисячоліття за­знали гоніння в Європі, але потім все ж таки перемогли. /До таких цінностей належить насамперед ідеал активної, діяльної, закоханої в життя, одержимої жагою знання і творчості людини, готової самостійно приймати рішення і нести відповідальність за свої вчинки. Античність відкрила ііщщш сенс життя у щасті на землі. Піднесення земної краси. Греки розробили поняття про облаго­роджуючу роль краси, яку вони розуміли як віддзеркалення віч­ного, живого і досконалого Космосу. Відповідно до матеріальної природи Всесвіту вони й красу розуміли тілесно і знаходили її в природі, у людському тілі — зовнішності, пластичних рухах, фізич­них вправах, творили її в мистецтві слова і музики, в скульптурі, у величних архітектурних формах, декоративно-прикладному мистецтві. Вони відкрили красу моральної людини, яку розглядали як гармонію фізичної і духовної досконалості.

Філософія, держава, право. Греки розробили основні поняття європейської філософії, зокрема започаткували філософію ідеаліз­му, а саму філософію розуміли як шлях до персонального духов­ного і фізичного удосконалення. Римляни розробили ідеал держа­ви, наближений до сучасного, основні постулати права, що збері­гають свою чинність і донині. Греки і римляни відкрили й апробували в політичному житті принципи демократії, республіки, сформували ідеал вільного і самовідданого громадянина.

Після занепаду античності обґрунтована нею цінність земного життя, людини і тілесної краси була дискредитована на багато століть. У добу Відродження вони, у синтезі з християнською духовністю, стали основою пової європейської культури.

Відтоді антична тема ніколи не залишала європейське мис­тецтво, набувши, безперечно, нового розуміння і значення.

Забуття античності можливе тепер лише за умови кризи ідеї людини і її земного буття. Вважаємо, що це не в інтересах людини, ймовірно, єдиного представника мислячого життя у Всесвіті.

/-. 1*1..................................

( Етапи античної літератури ^

Антична література пережилТтакГетапи:

Архаїка. Період архаїки, або дописемний період, увінчується появою «Іліади» і «Одіссеї» Гомера (VIII—VII ст. до н. є.). Розви­ток літератури в цей~час~зосереджеішй на Іонійському узбережжі Малої Азії.

Класика. Початковий етап періоду класики — рання класика характеризується розквітом ліричної поезії, центром якої стають острови Іонійської Греції (VII—VI ст. до н. є.). Висока класика представлена жанрами траге;іії_££схід_Со4ижл. Евріиід)_і_комедії (Арістофаіі), а також нелітературною прозою (історіографія, філо­софія, красномовство). її центром стають Афіни, що пов'язано з піднесенням міста після славетних перемог у греко-перських вій­нах. Класичні твори грецької літератури створені на аттичному діа­лекті (V ст. до н.е.). Пізня класика представлена творами філо­софії, історіографії, театр же втрачає своє значення після поразки Афін у Пелопоннеській війні зі Спартою (IV ст. до н.е.).

Еллінізм. Початок цього культурно-історичного періоду пов'я­зують з діяльністю Олександра Македонського. У грецькій літера­турі відбувається процес кардинального оновлення жанрів, тема­тики і стилістики, зокрема виникає жанр прозового роману. Афіни на цей час втрачають культурну гегемон Паї виникають нові числеппі центри елліністичної культури, у тому числі на території Північної Африки (III ст. до н.е. — початок н. є.).

Час Риму. Саме в цей час на арену літературного розвитку ви-ходТітІгмшгедий Рим. В його літературі вирізняють етан респуб­ліки, який завершується роками громадянських війн (III—1 ст. до н.е.), «золотий вік», або літературу доби імператора Августа, позначену іменами Вергілія^Горація, Овідія (па рубежі старої і пової ери); нарешті літературу пізньої античіюсїТХЇ— ПІ ст.).

Перехід до середньовіччя. У ці століття відбувається поступо­вий перехід до середньовіччя. Євангелія, створені у 1 ст., знамену­ють повний світоглядний злам, провісник якісно нового світовід­чуття і культури. В подальші століття латинська мова залишається мовою церкви. На варварських, землях, що належали Західній Римській імперії, латинська мова суттєво впливає на фогжу_ваішя молодих національних, можтак званих романських — італійської, 'французької^ іспанської, румунської та іп. і значно менше гер­манських — англійської, шмецькоГтаін7, які успадковують від латини написання літер (латиницю). На цих землях поширюється вплив католицької церкви.

Античність і слов'янство. Слов'янські.землі опинилися гіере,-важпо під культурним впливом ТЗізаитії (що успадкувала землі Східної Римської імперії), зокрема перейняли у неї православне християнство і написання літер відповідно до грецького алфавіту. Антагонізм між Візантією і молодими варварськими державами латинського походження перейшов у середні віки, зумовивши не­повторність подальшого культурію-історичного розвитку цих двох ареалів: західного і східного.

А.Ф. Лосев:

Периодизация античной литературы. На основании предложенной выше характеристики двух общественно-исторических формаций установим следующие основные периоды литературного развития античного мира.

П е р в ы й п е р и о д, который можно назвать доклассическим, или архаическим, охватывает собой длинный ряд веков устного народного творчества и заканчиватеся в течение первой трети I тысячелетия до н.э., но, несомненно, складывавшиеся в течение многих столетий,— это героические поэмы «Илиада» и «Одиссея» Гомера.

В т о р о й п е р и о д античной литературы совпадает со становлением и расцветом греческого классического рабовладения, занимающего собой VII—IV вв. до н. э. Этот период обычно называется классическим. В связи с развитием внутреннего мира личности появляются многочисленные формы лирики и драмы, а также богатая прозаическая литература, состоящая из произведений греческих философов, историков и ораторов.

Т р е т и й п е р и о д античной литературы, обычно именуемый эллинистическим, возникает на новой ступени античного рабовладения, а именно крупного рабовладения. Вместо небольших городов-государств классического периода, так называемых полисов, возникают огромные военно-монархические организации, а вместе с тем появляется и большая дифференциация субъективной жизни человека, резко отличная от простоты, непосредственности и строгости классического периода. Вследствие этого эллинистический период часто трактовался как деградация классической литературы.

Необходимо однако, помнить, что этот период длился весьма долго, вплоть до конца античного мира и обладал спецификой, неведомой классике. Следовательно, этот послеклассический период занимает огромный промежуток времени — с III в. до н. э. до V в. н. э., в связи с чем его можно разделить на ступени раннего эллинизма (III в. до н. э. — I в. н. э.) и позднего эллинизма (I в. н. э. — V в. н. э.).

К этому третьему периоду античной литературы относится и римская литература, почему его часть и называют эллинистически-римским периодом.

Возникшая, как сказано выше, в III в. до н. э. (устное народное творчество, как и в Греции, существовало уже задолго до этого) римская литература переживает свой архаический период в первые два века своего существования. I век до н. э. обычно считается периодом расцвета римской литературы, т. е. периодом классическим.

Последние же века римской литературы, а именно I—V вв. н. э., называются послеклассическим периодом.

В связи с гибелью рабовладельческой формации и наступлением средневекового феодализма VI век н. э. можно считать гранью между античной и средневековой литературой.

ДАВНЬОГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ

Дата добавления: 2015-10-24