Загальна проблематика

Значення терміна «міф»-. Міфологія стояла біля джерел люд­ського мислення взагалі й мистецтва зокрема. Слово «міф» грець­кого походження (uu9oç)i означає «слово», «розповідь», «переказ».

У повсякденні це слово найчастіше вживається у значенні, відмінному від точного, наукового. Наприклад, у журналістиці вживають слово «міф» у значенні чогось неправдивого, недійсного, нереального, уявного. В популярній літературі міфом називають легенду, переказ, що належить до цивілізацій минулих часів (дав­ньогрецькі, давньоєгипетські, давньоіндійські, давньогерманські та ін. міфи), що вже значно ближче до наукового значення.

Говорячи про застосування слова і поняття «міф», слід додати, що міф як явище вивчається з позицій різних наук, зокрема філо­софії, загальної і соціальної психології, аналітичної психології та психоаналізу, етнографії, фольклористики, естетики, теорії літера­тури, культурології, а також з позицій різних методів і методологій (історичний, структурний, феноменологічний та ін. методи). Ці підходи в цілому збагачують картину вивчення міфу, але до їх використання треба підходити вкрай обережно, щоб уникнути еклектики.

Наше завдання. Ми розглянемо міфологію давньогрецького су­спільства в процесі її історичного формування й розвитку. Для цього ми скористаємося елементами філософського, психологіч­ного й естетичного аналізу. Головна наша мета полягатиме у тому, щоб прослідкувати перетворення найдавніших, архаїчних форм міфу на феномен мистецтва, зокрема художню літературу давніх греків і римлян.

Джерела вивчення міфу. Архаїчний міф — трансформаційна система. Це означає, що первісні форми міфу «переросли» себе і з плином часу набули інших, більш «олітературених» форм. Отже, дослідник старовини має у своєму розпорядженні власне не міф, а його пізнішу трансформацію. Тож постає проблема реконструкції первісної форми міфу. Це досить складне завдання здійснюється не лише шляхом осмислення емпіричного (тобто наявного) мате­ріалу, а й шляхом філософської уяви, дедукції.

Для реконструкції картини давньогрецької міфології дослід­ники використовують такі групи емпіричних джерел. Насамперед це Гомерові поеми «Іліада» і «Одіссея», поеми Гесіода «Труди і дні» та «Теогонія», трагедії Есхіла, Софокла, Евріпіда та інші пам'ятки античної літератури («Метаморфози» Овідія).

До другої групи належать каталоги іі перекази міфів, що були складені самими греками в елліністичну добу їхньої культури. Тут треба насамперед назвати «Міфологічну бібліотеку» афінянина Аполлодора (II ст. до н.е.) '. Про важливість цього джерела свід­чить, зокрема, той факт, що саме в ньому міститься переказ міфів про всі подвиги знаменитого героя Геракла. Ніяких художніх зав­дань Аполлодор перед собою не ставив, він прагнув зібрати і систематизувати лише самі сюжети. У II —І ст. до н. є. греки виявляли інтерес до легендарної давнини свого і чужих народів '.

Нарешті, у XIX і XX століттях вчені почали вивчати життя сучасних племен, які затрималися на початковому рівні цивілізації (аборигени Австралії, Африки, Південної Америки). Порівняння цих даних суттєво збагатило наукові уявлення про розвиток пер­вісної міфології.

Дата добавления: 2015-10-24