Джерела кооперативного права та їхні види: загальна характеристика

У світі існують два протилежні підходи щодо забезпечення правового поля діяльності кооперативних організацій. Перший пі­дхід полягає в тому, що для кооперативів розробляється спеціальне законодавство, нерідко приймається базовий універсальний кооперативний закон, який ідентифікує їх як особливий тип організацій. Такого підходу дотримуються, наприклад, в Німеччи­ні, Австрії, Іспанії. Другий підхід характеризується повною відсутністю спеціальних кооперативних законів, наприклад у Данії, що змушує кооперативні організації діяти в правовому полі інших суб’єктів господарювання, забезпе­чуючи відповідність своєї діяльності кооперативним принципам через свої статути. Чимало країн використовують чисельні проміжні форми: приймають спеціальні закони лише щодо окремих типів кооперативних товариств або включають спеціальні розділи чи положення щодо кооперативів в інші закони (наприклад, у Швейцарії та Італії вони включені в Цивільний кодекс, в Бельгії, Аргентині, Мексиці – в Кодекс законів про комерційну діяльність) [108, с. 315].

Джерела кооперативного права – це офіційно-державні способи закріплення і зовнішнього вияву норм кооперативного права, завдяки яким вони набувають загальнообов’язковості та формальної визначеності.

У теорії права розрізняють такі види формальних джерел права:правовий звичай, правовий (судовий або адміністративний) прецедент, нормативно-правовий договір, нормативно-правовий акт.

Нормативно-правовий акт –це офіційний письмовий документ компетентного органу держави, в якому містяться норми права.

Нормативно-правові акти за юридичною силою поділяються на такі види:

- закон – нормативно-правовий акт, що приймається органом законодавчої влади чи референдумом з додержанням спеціальної законодавчої процедури, регулює найважливіші суспільні відносини і має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів;

- підзаконний нормативно-правовий акт – нормативний документ компетентного органу держави, що приймається на підставі закону, на виконання закону та відповідно до закону.

Джерелами кооператив­ного права є насамперед нормативно-правові акти, які прийняті компетентни­ми державними органами або органами управління кооперативних організацій (у санкціонованих державою межах) з метою регулювання та охорони кооперативних відносин.

В доктрині кооперативного права поширеною є чотирич­ленна класифікація джерел права, згідно з якою за способами правотворчості вони поділяються на:

- нормативно-правові акти держави (приймаються безпосередньо органами держави, як наприклад, закони, укази Президента, постанови Кабміну);

- акти санкці­онованої правотворчості (приймаються органами управління кооперативів, але потребують обов’язкового схвалення (затвердження) державою);

- акти делегованої правотворчості (держава делегує право прийняття цих актів органам управління кооперативних організацій);

- акти дозвільної правотворчості (приймаються органами управління кооперативів та їх об'єднань в межах, дозволених законодавством, для регулювання внутрішньокооперативних відносин) [108, с. 79-80].

В кооперативно­му праві більшою мірою, ніж в інших сферах правового регулювання, використовуються акти санкціонованої, дозвільної та делегованої правотворчості.

Згідно зі ст. 5 Закону «Про кооперацію» [2], законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, Закону «Про кооперацію», інших нормативно-правових актів з питань кооперації.

Головним джерелом кооперативного права є Конституція України, прийнята 28 червня 1996 р. [1]. Вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй. Якщо законодавчі акти, у тому числі акти кооперативного законодавства, не відповідають положенням Конституції, вони визнаються недійсними. Разом з тим, Конституція України не містить спеціальних норм про кооперацію.­

Одним з основних прав людини є передбачене ст. 36 Конс­титуції право громадян на об'єднання в громадські організації, в тому числі в кооперативні, з метою здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Важливим положенням, закріпленим у ст. 36 Конституції, є принцип добровільності об'єднання в громадські організації. Згідно зі ст. 36 Конституції, всі об’єднання громадян є рівними перед законом. Крім того, ст. 15 Конституції закріплено принцип політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності суспільного життя, що дає можливість створювати кооперативи різних типів і видів. Важливими для кооперації є низка інших статей Конституції (статті 13, 14, 41, 42, 43, 45).

Статтею 19 Конституції закріплено принцип, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином Конституція гарантує кооперативам право на самос­тійне управління своїми справами.

Стаття 55 Конституції гарантує право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 56 закріплено право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зазначені та інші положення Конституції конкретизуються в поточному кооперативному законодавстві. Крім того, поточне законодавство містить в собі механізм реалізації конституційних норм.

До важливих джерел кооперативного права слід віднес­ти Цивільний і Господарський кодекси України від 16 січня 2003 р.

Цивільний кодекс України відносить кооперативи за видовою ознакою до юридичних осіб приватного права, а за організаційно-правовою формою: виробничі кооперативи – до підприємницьких товариств, споживчі кооперативи та інші об’єднання громадян – до непідприємницьких товариств [7, ст. 81, 83-86]. Статті 163-166 спеціально присвячені виробничим кооперативам (містять його визначення, характеризують його установчі документи, майно кооперативу, припинення членства у ньому і перехід паю).

Господарський кодекс України [6] відносить кооперативи до суб’єктів господарювання. 19 із 20 статей його глави 10-ї «Підприємства колективної власності» присвячено кооперативам. Найбільше уваги приділено виробничим кооперативам. У статтях 95-110 визначено: поняття виробничого кооперативу, принципи його діяльності, загальні умови його створення, основні положення щодо членства у кооперативі, майна кооперативу, управління кооперативом, господарської діяльності та майнової відповідальності кооперативу, припинення його діяльності. У ст. 111 закріплені основні положення стосовно споживчої кооперації. Ст. 130 присвячена кредитним спілкам, а ст. 338 – кооперативним банкам.

Найважливішим актом власне кооперативного законодавства є базовий закон «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р. [2]. Він вміщує 41 статтю, що об’єднані в сім розділів (загальні положення; кооператив; кооперативне об’єднання; трудові відносини в кооперативних організаціях; держава і кооперація; міжнародні зв’язки і зовнішньо-економічна діяльність кооперативних організацій; прикінцеві положення). Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації взагалі і, таким чином, він уніфікує правове регулювання діяльності кооперативів окремих видів і закладає підвалини для створення і розвитку кооперативів тих видів, стосовно яких ще не прийняті спеціальні закони.

На відміну від базового закону «Про кооперацію» спеціальні акти кооперативного законодавства визначають правовий статус і регулюють діяльність кооперативів окремих видів, зокрема, споживчих, сільськогосподарських виробни­чих і обслуговуючих, кредитних, дачних, гаражних та інших. Найважливішими з них є Закони України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 р. [4], «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 липня 1997 р. [5], «Про кредитні спілки» від 20 грудня 2001 р. [3]. Визначальним для спеціальних законів є те, що в разі колізії між спеціальними і загальними законами застосовуються норми спеціального закону як більш точного інструменту для регулювання відносин певного виду.

Підзаконні акти про кооперацію поділяються на дві основні групи:

1) акти органів держави з урегулювання діяльності кооперації (укази Президента України, постанови Кабінету Міні­стрів, положення, правила, інструкції та накази міністерств й інших органів державної виконавчої влади);

2) акти органів управління кооперативних організацій з внутрішньо-кооперативних відносин (внутрішньокооперативні акти).

Компетенція державних органів щодо вре­гулювання відносин у кооперативних організа­ціях обмежується суворо визначеним колом питань, окресленим законодавством. Важливе місце серед підзаконних актів про кооперацію займають спеціальні правові акти компе­тентних державних органів. До них належить, наприклад, Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху та посилення його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» від 19 грудня 2000 р. [49], який позначає важливу віху у розвитку національного кооперативного законодавства.

Основним документом, що регулює діяльність кооперативу чи кооперативного об’єднання, є статут. Статутне врегулювання відносин в кооперації випливає із самої природи стосунків в кооперативах, які є недержавними самоврядними організаціями. Зміст статуту кооперативу будь-якого виду визначається передусім ст. 8 Закону України «Про кооперацію», а зміст статуту кооперативного об’єднання – ст. 33 цього Закону [2].

До внутрішньокооперативних актів належать також акти, що приймаються органами управління кооперативних організацій для врегу­лювання відносин окремих видів – членських, майнових, управлінських тощо (постанови, положення, інструкції, правила, накази та інші акти нормативного характеру). Право на прийняття певного нормативного акта визначається компетенцією органу кооперативного самоврядування, закріпленою в статуті. Кооперативи приймають здебільшого такі внутрішньокооперативні нормативні акти: правила внутрішнього розпорядку, положення про пайовий і неподільний фонди, положення про оплату праці, положення про кооперативні виплати та виплати на пай, положення про кооперативні виплати на земельний пай (для сільськогосподарських кооперативів) та ін.

У сучасній Україні споживча кооперація, на відміну від інших видів кооперативів, має вертикальну систему кооперативних організацій (райспоживспілки, облспоживспілки, Укоопспілка), яким споживчі товариства (низові, первинні кооперативи) в установленому порядку делегували право прийняття нормативних актів, обов'язкових для всіх кооперативних організацій нижчого рівня.

Органи управління організацій споживчої споживчої кооперації приймають, переважно, примірні нормативні акти, до яких нале­жать примірні статути різних рівнів кооперативних формувань (споживчого товариства, райспоживспілки, облспоживспілки, підприємства споживчої кооперації), примірні положення, примірні договори тощо, які містять рекомендаційні норми (у кооперації не допускається прийняття типових стату­тів) [108, c. 88].

Примірні нормативні акти мають значення для уніфікації регулювання однотипних внутрішньокооперативних відносин в системі споживчої кооперації. Вони дають можливість державним органам перевіряти, наскільки локальний нормативний акт кооперативної організації регіонального чи місцевого рівня враховує рекомендації примірного нормативного акта, прийнятого вищими органами спо­живчої кооперації, і, таким чином, наскільки він відповідає вимогам законодавства.

Глосарій: кооперативне право, кооперація, право (об’єктивне юридичне), правова норма, інститут права, галузь права, система права, предмет правового регулювання, метод правового регулювання, метод координації, диспозитивний (децентралізований) метод, імперативний (централізований) метод, метод матеріального і морального заохочення, метод рекомендацій, кооперативні принципи, фундаментальні принципи кооперації, принципи права, принципи кооперативного права, кооперативні правовідносини, об’єкти правовідносин, суб’єкти правовідносин, зміст правовідносин, кооператив, кооперативне об’єднання, виробничий кооператив, обслуговуючий кооператив, споживчий кооператив (споживче товариство), кредитна спілка, джерела кооперативного права, нормативно-правовий акт, закон, підзаконний нормативно-правовий акт, статут, примірний нормативний акт.

Дата добавления: 2015-10-24