Методи регулювання в кооперативному праві

Метод правового регулювання – це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів. Метод правового регулювання значною мірою за­лежить від предмета (предмет «веде» за собою метод, бо спосіб регулювання залежить від того, що необхідно регулювати). Головна відмінність між методами правового регулювання полягає в обсязі правових можливостей суб'єктів.

В літературі з кооперативного права висловлюється думка, що воно має самобутній метод правового регулювання і вживаються різні терміни для його позначення: метод кооперативної демократії; кооперативний або статутний метод правового регулювання; метод координації [108, с. 25-27]. Проте більш обґрунтованою видається позиція, згідно з якою правове регулювання кооперативних відносин здійснюється за допомогою комплексу методів, добре відомих у правознавстві.

Насамперед, застосовуються первинні (найбільш загальні) методи правового регулювання, притаманні профілюючим галузям права (цивільному та адміністративному праву):

1. Диспозитивний (децентралізований) метод, за допомогою якого регулюютьсявідносини між рівноправними суб'єктами (відносини взаємної координації), що складаються на основі волі їх учасників (цей метод дає можливість суб¢єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, який найбільше відповідає його інтересам). Цей метод можна вважати основним для кооперативного права, оскільки саме за його допомогою врегульовуються відносини між юридично рівними суб’єктами (фізичними та юридичними особами), які добровільно створюють самоврядну громадсько-господарську організацію і вільно взаємодіють у її межах.

2. Імперативний (централізований) метод, при якому регу­лювання зверху донизу здійснюється на владній ос­нові, а становище суб'єктів характеризується відносинами субординації, прямої підлеглості (цей метод чітко визначає межі поведінки суб¢єктів). Застосування цього методу в кооперативному праві полягає в тому, що компетентні державні органи у законах та інших нормативно-пра­вових актах формулюють обов'язкові для дотримання кооперативними організаціями правила з питань безпеки виробництва та праці, пожежної безпеки, санітарно-екологічних вимог тощо.

Первинні методи можуть застосовуватися в різних сполученнях, як правило, з переважанням одного з них. Вони знаходять своє продовження (конкретизуються) в методах, що регулюють ті чи інші сукупності суспільних відносин, до яких можна віднести:

1. Метод матеріального і морального заохочення, який прита­манний трудовому, цивільному та іншим галузям права і спрямований на стимулювання заінтересованості у вирішенні певних завдань (підвищення трудової і творчої активності, кваліфікації тощо).

2. Метод рекомендацій, який застосовується до самоврядних організацій. Держава рекомендує кооперативам запроваджувати певні форми організації виробництва і праці, застосовувати прий­нятні для них форми оплати праці тощо. Органи управління кооперативів можуть обговорити такі рекомендації і впровадити їх в життя, а якщо вони є неприйнятними – відхилити їх з належним обґрунтуванням [108, с. 26].

Таким чином, комплекс методів правового регулювання кооперативних відносин загалом ґрунтується на виключній добровільності членства та кооперативному самоврядуванні. Своєрідність цього комплексу полягає у поєднанні державної правової регламента­ції основних питань створення і функціонування кооперативних організацій з їх власною правотворчістю шляхом створення статутних та інших локальних правових норм.

1. Принципи кооперативного права

Слово «принципи» означає основоположні, вихідні, керівні ідеї (засади).

Кооперативні принципи – це ідеї, керуючись якими кооператив діє та завдяки яким зберігає ідентичність (своєрідність). Власне кооперативні принципи (ідеї, які не матеріалізовані у праві і не мають юридичного змісту) слід відрізняти від принципів кооперативного права. Принципи права – це його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення права. Основоположні принципи кооперації будуть діяти за умо­ви, що механізм їх реалізації закладено в правових нормах.

Фундаментальні принципи кооперації декілька разів закріплював у своїх документах Міжнародний кооперативний альянс, внаслідок чого вони одержали назву «міжнародних кооперативних принципів». Вперше це було зроблено на XXIII Конгресі МКА в 1966 р. Нині чинна система кооперативних принципів затверджена ХХХІ Конгресом МКА у вересні 1995 р. в Манчестері у спеціальній «Заяві про кооперативну ідентичність» [108, с. 29-30]:

1-й принцип. Добровільне і відкрите членство.

2-й принцип. Демократичний членський контроль (управління).

3-й принцип. Економічна участь членів.

4-й принцип. Самостійність і незалежність.

5-й принцип. Освіта, підвищення кваліфікації та інформація.

6-й принцип. Співробітництво між кооперативами.

7-й принцип. Турбота про громаду.

Перші три принципи визначають взаємини членів кооперативу, решта – засади його внутрішньої і зовнішньої діяльності. Кооперативні принципи взаємозалежні: відмова хоча б від одного з них веде до перетворення справжнього кооперативу в квазікооператив або ж до його господарського занепаду.

Міжнародні кооперативні принципи є універсальними: на їх основі може функціонувати кооператив будь-якого виду, що існує у будь-якій державі, у тих чи інших соціально-економічних умовах. Кооперативні принципи МКА мають слугувати основою для розробників законів про кооперативи та кооперативних статутів.

В Україні національні принципи кооперації вперше були сформульовані в Законі України «Про споживчу кооперацію» 1992 р. [4, ст. 2].

Згідно із Законом України «Про кооперацію» 2003 р. [2, ст. 4] українські кооперативи повинні опиратися на такі основні принципи:

- добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації;

- соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва;

- рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу – один голос);

- вільного вибору напрямів і видів діяльності;

- демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій;

- безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

В теорії кооперативного права серед принципів кооперативного права називають:

- право на добровільне об'єднання громадян в кооперативи та їх об'єднання з метою поліпшення свого економічного і соціального стану;

- право на господарську самостійність, вільний вибір форм і напрямів господарської діяльності за умови, що невиробничі кооперативи не належать до підприємниць­ких (комерційних) структур;

- обов'язок членів виробни­чих кооперативів брати трудову участь у їх діяльності;

- дотримання кооперативних принципів створення, господа­рювання, управління і контролю, статуту кооперативу, статутів кооперативних об'єднань в межах делегованих їм в устано­вленому порядку прав і повноважень;

- невтручання держави у внутрішньокооперативну діяльність, яка здійснюється в межах статутів кооперативів та їх об'єднань;

- реальність і гарантування суб'єктивних прав учасників ко­оперативних правовідносин;

- органічне поєднання державного і внутрішньокооперативного (в межах, передбачених статутами) регулювання діяльності кооперативів та їх об'єднань.

Зокрема, принцип органічного поєднання дер­жавного і внутрішньо-кооперативного регулювання діяльності коо­перативів та їх об'єднань забезпечує їх функціонування в рамках Конституції України і кооперативного законодавства з гара­нтуванням автономії і самостійності при вирішенні внутрішніх питань на засадах демократичного управління і дотримання коопе­ративних принципів.

Дата добавления: 2015-10-24