Форми і методи взаємовідносин держави і кооперації

Історичний досвід засвідчує, що взаємовигідна й тісна співп­раця кооперативів з державою на партнерських засадах можлива саме в умовах ринкової демократії. Відмовляючись від диктату щодо коо­перативних організацій, демократична держава створює економічні, організаційні та правові умови, за яких вони добровільно враховують у своїй діяльності положення програмних документів економічного і соціального розвитку країни.

Кооперативні організації утворюють один з секторів економічної системи України. Суспільний господарський порядок в цій системі базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності та організаційно-правових форм і їх рівності. Він формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб’єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів.

До загальних принципів господарювання в Україні відносять: свободу господарської діяльності (у межах, визначених законом); рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання; вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України; заборону незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого само-врядування, їх посадових осіб у господарські відносини та ін. [6. ст. 6].

Основні напрями та форми участі держави у сфері господарювання визначені у статтях глави 2 Господарського кодексу України.

Стаття 9 ГК України визначає форми реалізації державою економічної політики: у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому.

Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах.

Правовими формами взаємовідносин держави і кооперації є:

- нормоустановча діяльність державних і кооперативних ор­ганів (законодавче регулювання кооперативних відносин органами держави поєднується з локальною правотворчістю органів управління кооперативних організацій);

- правозастосовча діяльність [108, с. 233-234].

Найпотужнішим інструментом впливу держави на кооперативні відносини є законодавство. У законодавчому регулюванні кооперативних відносин при авторитарному режимі на перший план виступали заборона, юри­дична відповідальність, інші примусові державно-владні засоби впливу, а саме регулювання межувало із прямим, цілеспрямованим і систематичним втручанням державних органів у діяльність кооперативів. З утворенням Української держави і початком формування демократичних відносин влади і суспільства в законодавчому регу­люванні кооперативних відносин зросла роль дозволів [108, с. 236].

Необхідність у застосуванні правових норм виникає в таких основних випадках, коли:

- здійснюється державна реєстрація кооперативів та їх об'єд­нань;

- виникає спір про право (щодо власності, стосовно договірних та інших зобов'я­зань тощо);

- рішення державного органу призводить до ви­никнення, зміни чи припинення певних правових відносин за участю кооператив­них організацій (наприклад, застосування протипожежних чи санітарних правил, встановлення карантину рослин чи тварин тощо);

- кооперативні організації порушують правила, контроль за додержанням яких здійснюють державні органи (щодо безпеки виробництва та праці, санітарно-екологічних вимог, сплати обов'язкових платежів у бюджет, витрачання бюджетних коштів тощо) [108, с. 234].

У процесі своєї господарської діяльності виникає необхід­ність для спільного вирішення державними і кооперативними орга­нами питань виробництва сільськогосподарської та іншої продук­ції, торговельного обслуговування населення, закупівель і перероб­ки сільсько-господарської продукції та сировини, надання населенню різних послуг тощо. Об'єднання фінансових та інших ресурсів здійснює­ться на підставі договорів, тобто передбачає добровільність і рівність сторін у взаємовідносинах. Договори між державними і кооперативними органами нале­жать до господарських і регулюються чинним законодавством.

Методи взаємовідносин держави і кооперації – це комплекс юридичних засобів взаємовпливу зазначених суб’єктів, який здійснюється як у сфері правового регулювання кооперативних відносин, так і поза цією сферою.

Вихідними методами правового регулювання кооперативних відносин є: централізований, який здійснюється державними органами на владно-імперативних засадах; децентралізований, який характеризується активністю коопе­ративних органів щодо правового врегулювання внутрішньокооперативних відносин [108, с. 234-235].

Кооперативні організації можуть використовувати різноманітні способи і засоби зворотного впливу на державну владу: брати участь у розробці та обговоренні проектів законодавчих актів, у здійсненні громадського контролю за діяльністю державних органів; вдаватися до судового та адміністративного захисту своїх прав і законних інтересів у відносинах з державою; здійснювати інформаційний вплив на державні органи та їх службовців тощо.

Загальні параметри взаємовідносин держави та кооперації визначені законами України про кооперацію. Так, розділ V Закону України «Про кооперацію», що має назву «Держава і кооперація» [2, ст. 37-38], покладає на державу обов’язок гарантувати додержання прав і законних інтересів кооперативних організацій та їх членів, максимально сприяти розвитку і зміцненню їх господарської самостійності.

Зазначено також, що:

- держава сприяє підготовці висококваліфікованих кадрів для системи кооперації, розвитку мережі кооперативної освіти, проведенню наукових досліджень з питань кооперації;

- кооперативні організації взаємодіють з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в питаннях виробництва продукції та надання послуг з метою зниження рівня безробіття, розв'язання інших економічних і соціальних проблем;

- власність кооперативних організацій є недоторканною, перебуває під захистом держави і охороняється законом; забороняється використання майна кооперативних організацій на цілі, не пов'язані з їх статутною діяльністю;

- держава не відповідає за зобов'язаннями кооперативних організацій, а кооперативні організації не відповідають за зобов'язаннями держави;

- забороняється втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у фінансово-господарську та іншу діяльність кооперативних організацій, крім випадків, прямо передбачених законом;

- збитки, завдані кооперативній організації внаслідок виконання рішень органів державної влади, органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб, а також внаслідок невиконання чи неналежного виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування передбачених законодавством обов'язків щодо цієї організації, підлягають відшкодуванню у встановленому порядку; спори з питань відшкодування збитків вирішуються у судовому порядку;

- контроль за діяльністю кооперативних організацій здійснюють відповідні органи державної влади в межах своєї компетенції, встановленої законом.

Розділ ІХ Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», що має назву «Держава і кооперативи» [5], повторює деякі з положень розділу V Закону України «Про кооперацію». Розділ VІІ Закону України «Про кредитні спілки» [3] («Державне регулювання і нагляд за діяльністю кредитних спілок») лише фіксує правообов’язок Держфінпслуг та інших органів держави відповідно до їх компетенції здійснювати регулювання і нагляд у цій сфері. Найдетальніше законом врегульовано відносини держави і споживчої кооперації.

Розділ VІІ Закону України «Про споживчу кооперацію» [4, ст. 17] крім положень, які містяться і в Законі України «Про кооперацію»:

- визначає основні сфери господарської взаємодії кооперації і державних органів (організація торговельного обслуговування населення, закупівель і переробки сільськогосподарської продукції та сировини, виробництва товарів народного споживання, надання населенню різних послуг тощо);

- закріплює право підприємств та організацій споживчої кооперації на пільги, передбачені для господарств агропромислового комплексу України; зазначає, що плата за трудові ресурси з організацій і підприємств споживчої кооперації не справляється;

- фіксує обов’язок органів державної виконавчої влади, які приймають рішення, що зачіпають інтереси споживчої кооперації, приймати їх лише після попереднього погодження з відповідними кооперативними органами;

- закріплює право споживчих товариств та їх спілок звернутися до судових органів із заявою про визнання недійсним акта державного органу, якщо цей акт не відповідає його компетенції або вимогам чинного законодавства, порушує права кооперативних організацій.

Дата добавления: 2015-10-24